Його культивують з 1830 року в парках і садах багатьох країн. І якщо хтось принесе нам у травні — червні зі свого саду чи городу букет лілового бузку, то це ще не буде злочином перед природою, але й не кращим способом милування буйством, непогамовною розкішшю природи.
Кипариси асоціюються в нашій уяві неодмінно з гарячим екзотичним півднем. А ми говоримо про Карпати з подекуди досить суворими кліматичними і взагалі природними умовами.
Сосна кедрова європейська, як і більшість хвойних, належить до вічнозелених рослин. Однак це ще не говорить про її вічність, а лише про властивість цілорічно зберігати своє листя зеленим. І все ж якраз серед хвойних дерев найбільше уславлених довгожителів планети. Так, у 1879 році до Нью-Йорка потрапила частина стовбура секвойядендрона гігантського, окружність стовбура якого становила близько 30 м, а вік — 4840 років. Відомі своїм незвичайним довголіттям і деякі сосни. Спил на одному з екземплярів сосни остистої з Каліфорнії дозволив констатувати вік 4200 років. А в горах східної Невади на висоті 3275 м над рівнем моря знайдено ще древніший екземпляр цього дерева. Сама по собі сосна виявилась непоказною: заввишки трохи більше 5 м, окружність стовбура — 6,4 м, до того ж значна частина крони відмерла, зате прожила десь 4900 літ. Американські вчені тримають у полі зору ще 25 екземплярів сосни остистої, які ростуть на межі лісу: їм начебто не менше тисячоліття.
Ніде, крім Карпат, не зустрінеться вам модрина польська — теж із родини соснових. В нашій країні на сьогодні вона збереглася на площі не більше 10 га, а саме: в урочищі Манява в Горганах на Івано-Франківщині, в урочищі Кедрин поблизу села Лопухова на Закарпатті та на Німчицькому перевалі в районі Вижниці на Буковині.
Тис. Природа вділила йому завидний вік: він здатний прожити до двох тисяч років, якщо не довше. Відразу ж уточнимо, що мова піде про тис ягідний. На Далекому Сході нашої країни зустрічається ще тис гострокінцевий. Взагалі родина тисових порівняно нечисленна — не більше десяти видів. Тис ягідний між ними найвідоміший.
В давні часи, коли світ вірив чудесам, ключ-трава відкривала людям ті місця, де в землі приховано скарби. Тому в народі й назвали її ключ-травою. В мешканців Альп, навпаки, ця рослина користувалась недоброю славою: з її забаганки корови могли втратити молоко, вівці й кози — вигинути.
У різних місцевостях цю рослину називають по-різному: баранець, вовча лапа, єлочка, камфора-зілля, любка куряча, нитота, п’ядич-плаун. В літературі прижилася назва плаун баранець. Але чому “баранець”? Мабуть, тому, що рослину цю застосовували проти ковтунів у овець. Адже відома в народі й назва “колтунник”. Латинська родова назва походить від грецьких слів: lycos — вовк і podion — нога, а разом вовча лапа. От і виходить: воднораз і баранець і вовча лапа — ловець і пожива, так би мовити, в одній особі. Та ця словесна невідповідність не заважала розвиватися і розмножуватися рослині протягом довгих тисячоліть. Подібно до папоротей, плауни дуже древні рослини. Останки прадавніх деревовидних плаунів нині знаходимо в покладах кам’яного та бурого вугілля.
Арніка. Загадково звучить ця назва, як красиве жіноче ім’я. Походить воно від грецького слова arnos, що в перекладі на українську мову означає баранчик. Назва рослини, очевидно, таїть у собі натяк на те, що деякі види арніки найчастіше ростуть на гірських пасовиськах, де випасаються вівці. До таких рослин належить арніка гірська, поширена в горах Середньої і Південної Європи. В нашій країні зрідка зустрічається в Білорусії, Прибалтиці, на Поділлі і порівняно часто в Карпатах, де зростає невеликими групами серед зріджених заростей криволісся, подекуди на галявинах гірських лісів на висоті від 500 до 2000 м над рівнем моря.
Поки що вона оберігає нас: від нервового збудження, неврозів серцево-судинної системи, що супроводжуються спазмами коронарних судин, від безсоння, тахікардії. Список захворювань, при яких ми вдаємося до валеріани, можна б продовжити. Потреби у її сировині задовольняються нині головним чином за рахунок плантаційного вирощування. Лікарськими властивостями наділена більшість видів валеріани.
Лікувальну дію волошки нібито відкрив наймудріший із кентаврів Хірон, а вже Лінней на честь міфічного відкривача всю родину назвав centaurea — кентаври. Древні греки сік волошки використовували для загоювання ран. Але її лікувальні властивості набагато більші. Невідомий автор рукопису із XVII століття радить, наприклад, товченим насінням волошки виводити бородавки. Спиртовий настій з гарячим чаєм народна медицина використовує для лікування простуди, водний відвар — при посиленому серцебитті, захворюванні нирок, сечового міхура, для примочок при запаленні слизових оболонок очей. Відома також жовчогінна дія волошки.
Де його тільки немає — і по луках, і по обочинах доріг, і на полях, межах, лісових галявинах, узліссях, навіть у садах та городах. Це — деревій звичайний, відомий повсюдно як цінна лікарська рослина.
Страж царства мертвих Цербер — злий пес з трьома головами… Здавалося б, далі фантазувати нікуди, настільки цей моторошний образ грецької міфології вивершений, якщо потворність може бути вивершеною. Та греки древнього світу в фантазії себе не обмежували. Вони наділили чудодійною силою ще й Церберову піну: з неї виросли квітки аконіту. Донька колхідського царя Медея додавала цю рослину в своє чаклунське зілля, яким приспала дракона, що вартував золоте руно.
Для різних людей назва гвоздика не одне й те ж. Для природолюбів — це декоративна рослина із запашними квітками білого, рожевого, червоного кольору, залежно від виду. А для гурманів — це прянощі того ж порядку, що й кориця, імбир. Але гвоздичні дерева належать зовсім до іншої родини. Завдяки схожості висушених пуп’янків, що вживаються як прянощі, із гвіздками вони й названі гвоздикою. А вже трав’яниста гвоздика перейняла свою родову назву від далекої тропічної рослини завдяки схожому пряному запахові.
Квітки в рослин цього роду бувають і фіолетові, і білі, і сині. Дзвоники карпатські, що цвітуть у травні — липні, ваблять око ясною голубизною.
Йдеться не про дерево, а про невеличкий кущ, але коли вникнути в його родову назву — рододендрон, то з’ясується, що виникла вона з двох грецьких слів: rhodon — троянда і dendron — дерево.
“На полонинах тирличі розквітли…” — промовив ці слова чеський поет Станіслав-Костка Нейман та й осікся, не дав вибухнути своєму захопленню тирличевим цвітом, бо контраст між прекрасною природою Карпат і злиденним життям горянина в часи панування буржуазної Чехословаччини на Закарпатті був настільки разючим, що навертав на гіркі роздуми.
Може, тому назвали її анемоною — від грецького слова anemos — вітер,— що зацвітає в пору, коли високо в горах віють весняні вітри. А може, тому, що тоненьке стебло її хитається від найменшого подиху вітру.
Яким тільки сон не буває: богатирським, камінним, свинцевим, золотим… Останнім часом набули популярності кольорові сни. Ми розкажемо про сон білий, рідкісну рослину, що зростає в середньоєвропейському високогір’ї, зокрема в Українських Карпатах.
Вернигора, Вернидуб, Ломихаща, Товчикамінь — ці образи богатирів із народних казок прийшли колись у наше дитинство, щоб зостатися з нами назавжди. А ломикамінь? Це теж ім’я, але не казкового богатиря. Так назвали рід рослин, а потім і всю родину — ломикаменеві.
Досить один раз глянути на цю рослину— пухнасту й м’яку, що й справді нагадує котячу лапку,— аби збагнути, що кращої назви не придумати. Рід котячих лапок налічує понад 100 видів, що поширені в Європі, Азії, Австралії, Північній та Південній Америці.
Мова піде про сугайник Клузія, який часто приймають за арніку гірську і збирають на лікарські потреби.
“Едельвейсом цвіте Закарпаття моє”,— співає наш земляк Іван Попович, і йому серцем озиваються люди не тільки в Карпатах. Є пісні й про шовкову косицю. Є — і народжуватимуться нові. Бо мова йде про квітку, овіяну легендами, поріднену з людською молодістю, мужньою і світлою, про квітку, поріднену з любов’ю.
Як ми вже згадували, альпійською зіркою французи називають білотку альпійську. В науці такої поетичної назви удостоїлася айстра альпійська (Aster alpinus). Давньогрецьке aster — не що інше як зірка. А назвали так рослину завдяки зірчастій формі її квіткових кошиків.
Йдеться про первоцвіт дрібний — високогірний середньоєвропейський вид з роду Primula. Наукова назва походить від слова prima, що означає перший. Пояснюється це тим, що більшість видів первоцвіту зацвітають ранньою весною, першими.
Шолудивник… Важко подобатися з таким іменем? Але хто приходить у гори, не питає у рослин імені та роду. Надається перевага зоровому враженню. Тож і зривають шолудивник кільчастий на букети, зачаровуючись його фіолетово-пурпуровим цвітом. У Рахівському районі на Закарпатті місцеве населення збирало шолудивник кільчастий як лікарську рослину, наділену тонізуючими властивостями, хоч такими вона не володіє.
Так уже повелося, що цінність усього сущого люди звикли вимірювати золотом. У попередньому розділі йшлося про золотий сон. За словниками — це приємне сновидіння, яке дає відчуття щастя, насолоди. В людини доброї, з лагідним характером — золоте серце. В здібної, обдарованої особистості — золота голова. Є ще золота осінь, коли гаї та діброви набувають яскраво-жовтого забарвлення. У кмітливого майстра — золоті руки. Розумне, доречно сказане слово — золоте. Щаслива пора — золота пора. Люба дитина — золота дитина. Джерело багатства і прибутків — золоте дно. Великі, несподівані прибутки — золотий дощ. Одружуючись, хлопець обіцяє дівчині золоті гори. І якщо він і вона проживуть щасливо 50 років — святкуватимуть золоте весілля. Кожен із нас хоче вписати в життя золоту сторінку, та багато хто з роками вдовольняється золотою серединкою. І казкові та міфічні персонажі щастя міряли здебільшого золотом. То знаходили яблуню, яка родить золоті яблука. То виловлювали золоту рибку. То мандрували по золоте руно…
Так би повинна жити дріада восьмипелюсткова, успадкувавши свою родову назву від міфічних дріад, яким фантазія древніх греків довірила покровительство над деревами. В свою чергу дріади перейняли собі наймення від могутнього дерева дуб — саме цим словом перекладається грецьке drios.
Перш ніж завершити книгу, киньмо ще раз погляд на карпатське високогір’я, де творять життя, не вишукуючи затишної, тепленької місцини, рослини трудної долі, до яких належить також наскельниця лежача. Це теж аркто-альпійський вид, до того ж єдиний вид цілого роду, поширений у холодних районах та в альпійському поясі північної півкулі: у Центральній Європі, Північній Європі, Північній Азії, Північній Америці. Широко розповсюджений і в нашій країні — по всій арктичній рослинній зоні, в горах Сибіру і Далекого Сходу. І все-таки дуже рідкісний на Україні: зустрічається подекуди тільки в Карпатах.
К.А. Малиновский
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
З.А. Царик
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
Закарпатська область географічне розташована на крайньому заході України, займає площу 12,8 тис. км2. Тут проживає 1 млн. 257 тис. чоловік або в середньому близько 100 чоловік на 1 квадратний кілометр.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Закарпаття знаходиться в самому центрі Європи, тому тут протягом сотень років ведеться промислова експлуатація лісів. І як у Європі загалом, із середини 18 століття площі природних лісів тут скорочуються. У зв’язку з цим цілий ряд вчених – лісознавців розпочали активну роботу із вивчення та охорони залишків дикої природи. Уже в 1907 р. на південних мегасхилах гори Поп Іван Мармароський та у Стужиці створюються лісові резервати, а в 1912-1914 роках угорська лісова дирекція взяла під охорону невеликі Чорногірські ділянки пралісів на південно-захисних схилах Говерли.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Відомий європейський еколог Маріо Броджі у статті „Чим для нас є праліси Закарпаття”, опублікованій 20.09.1999 р. у популярній швейцарській газеті „Моє Цюрхер цайтунг”, наголосив, що „для Федерального науково-дослідного інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень (WSL) праліси та культурні ландшафти біосферного резервату на Закарпатті (Україна) є ідеальною базою для порівняння з актуальними в Швейцарії темами ведення лісового господарства та охорони природи і ландшафтів”. Але це лише один з аспектів практичної цінності пралісів. З наукової точки зору праліси є найбільш важливими для встановлення історії розвитку рослинного покриву у післяльодовиковий період, їх вивчення є необхідною передумовою для ведення лісового господарства на природних засадах, оскільки тільки вони можуть служити еталоном для формування біологічно стійких і високопродуктивних лісових угруповань. Екологічні процеси, що вибуваються тут, можуть, по суті, служити віртуальною моделлю для сталого лісокористування.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Загальний підсумок досліджень показаний в таблиці 1, з якої видно, що далеко не всі площі стиглих і перестійних насаджень відповідали критеріям пралісів. Це стосується і Карпатського біосферного заповідника, до складу якого у свій час були включені ліси, де раніше проводилися господарські заходи. З таблиці видно також велику фрагментованість пралісів, які збереглися до наших днів. У трьох адміністративних районах Закарпаття загалом налічується 123 кластери пралісів, які включають 374 полігони з різними типами деревостанів. У кожному полігоні закладено постійну пробну площу, для кожної з яких складено детальний опис.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
Аналіз польових робіт та оцінка літературних джерел (Флора та рослинність Карпатського заповідника, 1982; Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника, 1997 та ін.) показує важливу роль пралісів у збереженні біологічного різноманіття. Тут зустрічається понад тисячу видів судинних рослин, близько 450 видів мохів та понад 430 видів лишайників. Праліси є справжнім раєм для грибів (понад 700 видів). Тут поширені практично всі дереворуй-нівні гриби, які зустрічаються на Європейському континенті.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
28 червня 2007 року Комітет у справах Світової спадщини ЮНЕСКО на 31 -й сесії у місті Крайстчерч (Нова Зеландія) ухвалив рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» до переліку об’єктів Світової природної спадщини.
Ф. Д. Гамор, Я. О. Довганич, В. Ф. Покиньчереда, Д. Д. Сухарюк, И. И. Бундзяк, Ю. Ю. Беркела, М. І. Волощук, Б. Й. Годованець, М. В. Кабаль.
SWOT аналіз пралісів Закарпаття
Комендар В.І., Крічфалушій В.В., Луговой О.Є., Ужгородський національний університет
Унікальна за своїм флористичним значенням Долина нарцисів розташована в околицях м. Хуст Закарпатської області в урочищі Кіреші, в західній частині Хустсько-Солотвинської котловини. З метою збереження природних заростей нарциса вузьколистого – рідкісного ботанічного об’єкта, занесеного до Червоної книги України, вона включена з 1979 р. до складу Карпатського державного заповідника (нині - Карпатський біосферний заповідник).
Комендар В.І., Крічфалушій В.В., Луговой О.Є., Ужгородський національний університет
Долина нарцисів цікава не тільки одним ботанічним об’єктом – нарцисом вузьколистим.
Українські Карпати це територія з унікальною природою, багатою як на ландшафтне, так і на біологічне різноманіття. В одному з мальовничих куточків цього регіону 5 січня 1989 року за постановою уряду було створено національний природний парк “Синевир”, площа якого займає 40400 га. Таким чином здійснилась мрія фахівців та ентузіастів-природолюбів, які постійно клопотали про створення НПП “Синевир”. Першочерговим завданням нацпарку є охорона й відтворення природних екосистем, а також науково-дослідна робота.
М. А. Голубець
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
Стаття доступна тільки на російській мові.
М. А. Голубець
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
Стаття доступна тільки на російській мові.
М. А. Голубець
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
Стаття доступна тільки на російській мові.
М. А. Голубець
Джерело: Украинские Карпаты. Природа / Голубец М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. -Киев : Наук.думка, 1988. – 208
Стаття доступна тільки на російській мові.
Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на https://carpaty.net
Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com