ПЕРЛИНА КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ
В. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
В. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
Це один з наймолодших центрів інтродукції рослин у Карпатах, закладений у 1946 році. Створення ботанічного саду в; Закарпатті — ще один з проявів піклування партії та уряду про науковий розвиток цього чарівного куточка радянської землі.
Серед парків і скверів Ужгорода найбільш давнім є Парк культури і відпочинку ім. О. М. Горького (прим. парк “Під замком“), який знаходиться поблизу Ужгородського замку, на правому березі ріки Ужа. Парк було засновано ще на початку XVII ст. з метою розведення диких звірів для королівських ловів. Для цього частину лісу на березі Ужа до самого села Доманинців було огороджено, розчищено від завалів, буреломів і приведено до стану парку. Таким чином, було створено типовий лісопарк, де феодал влаштовував полювання.
В. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
С. М. Стойко, кандидат біологічних наук, доцент Інституту ботаніки АН УРСР
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
В. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
В. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
С. М. СТОЙКО, кандидат біологічних наук, доцент Інституту ботаніки АН УРСР
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
B.И. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин,
C.С. ФОДОР, кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
С. М. СТОЙКО, кандидат біологічних наук, доцент Інституту ботаніки АН УРСР
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
С. С. ФОДОР, кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
П. А. ТРИБУН, зав. відділом захисту лісу Карпатського філіалу Українського научно-дослідницького інституту лісового господарства та агролісомеліорації
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
C. С. ФОДОР, кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
B. І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
C. С. ФОДОР, кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
І. М. ЧЕРНЕКІ, кандидат біологічних наук Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
B.І. КОМЕНДАР, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою морфології та систематики рослин Ужгородського держуніверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
І. В. АРТЕМЧУК, кандидат біологічних наук, зав. кафедрою ботаніки Чернівецького держуниверситету
Джерело: Карпатские заповедники. Ужгород: Карпаты, 1966
У 2010 році проводилося чергове базове лісовпорядкування в усіх державних підприємствах Закарпатського обласного управління лісового і мисливського господарства, в тому числі в ДП „Великоберезнянське лісове господарство”, три лісництва якого входять до складу Ужанського національного природного парку без вилучення земель у лісгоспу (Волосянківське, Жорнавське і Костринське). У двох останніх лісництвах таксацію лісу і обстеження природних комплексів проводив автор цієї статті.
Детальніше »
Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області враховуючи пропозиції громадських організацій наукового спрямування та науковців краю готує до порядку денного сесії обласної ради питання про затвердження Переліку судинних рослин, що підлягають особливій охороні в Закарпатській області. Проект рішення передбачає вжиття відповідних заходів щодо активізації їх охорони та збереження, створення умов для їх відновлення.
Неподалік від Ужгорода є живописне село Чертеж. Однією з найбільш відомих пам’яток цього села є старий дендропарк, закладений ще у 1848 році.
Серед усіх парків Закарпаття цей дендрарій має виняткове наукове значення, бо на його території ведуться важливі дослідження інтродукованих рослин. Знаходиться вій поблизу села Коропця У горбистій місцевості, де раніше росли дубові та дубово-букові ліси. Площа дендрарію досить велика, близько 50 гектарів.
Серед парків цього мальовничого міста виділяється великий міський сквер, що знаходиться на лівому березі річки Латориці. Сквер було закладено у 1920—1930 роках на площі 2,5 гектара. До того на березі річки росли малоцінні зарості верб, серед яких знаходились окремі городи і господарські будівлі. Сквер розташований на високій терасі Латориці, звідки відкриваються чудові краєвиди околиць міста і мальовничих горбів, покритих садами й лісами.
Неподалік від Мукачева, у мальовничому місці на березі Латориці, розкинувся Берегварський дендропарк. Його було закладено ще в першій половині XIX ст. в урочищі Берегвар. Тут був старий дубово-буковий праліс, серед якого граф Шенборн вирішив побудувати мисливський замок. Тоді і було вперше реконструйовано насадження навколо замку. Ліс розчистили, залишивши найбільш старі й характерні дерева. Від замку у різні частини парку проклали широкі алеї. При їх створенні враховувався вертикальний рельєф місцевості. Тому парк має вигляд типового англійського гірського парку, спорудженого у ландшафтному стилі. Серпантин алей поділив територію на своєрідні терасовані ділянки, на яких розміщені насадження й окремі групи дерев.
У підніжжя Чорної гори розкинулося місто Виноградів. Усе воно, наче сад. Навіть будинки в ньому ледь проглядають з-під зеленої піни насаджень. Але серед них найбагатшим є міський Парк ім. О. М. Горького. Він знаходиться в західній частині міста, займаючи там 5 гектарів.
З цим парком пов’язана трагічна подія з історії селища Великий Березний. У першій половині XIX ст. від великої пожежі вигоріло майже все селище. У вогні зникли не лише будівлі й майно жителів, але й чимало людей, які не встигли врятуватись. Особливо постраждали старі й діти. Ще довго лежали згарища у центрі Великого Березного. Люди боялися селитися там. Тому і вирішили створити в центрі Великого Березного парк — пам’ятник на братській могилі односельчан.
У гирлі приток Латориці, річок Піні та Дусині, знаходиться місто Свалява. В кінці XIX ст. було створено досить великий дендропарк, площа якого в ті часи становила 2,5 гектара.
У місті Берегові є кілька невеликих парків і скверів, де зібрано чимало декоративних форм та інтродукованих видів рослин. Серед них виділяються два невеликих дендропарки, створених на базі колишнього саду. Цей сад, чи як його краще було б назвати тепер дендропарк, було закладено на початку XIX ст. Тоді він займав значну площу на північно-східній околиці міста. Дендропарк створювався, як і всі подібні парки того періоду, на базі природного лісу. Тут росли дубові ліси з домішкою інших широколистяних порід. Від них у наш час збереглися на території тільки кілька старих тополь чорних (осокорів), ясенів звичайних, липи широколисті та клени-явори. Таким чином, це був типовий лісопарк першої половини XIX ст.
В селі Буштині Тячівського району у XIX ст. містилося центральне управління лісового господарства Марамороської котловини. Біля будинку управління, що знаходився біля гирла річки Тереблі, був заснований дендропарк на площі три гектари. Основна мета його створення полягала у спробі акліматизації інтродукованих видів дерев в умовах передгір’я Карпат. За оповіданнями старожилів тут було висаджено багато різноманітних інтродукованих і місцевих видів дерев. Однак місце для дендропарку було підібрано невдало: високий рівень ґрунтових вод, часті повені та скупчення холодного повітря в долині — привело до повного занепаду колекцій на цій території. Тепер уся площа колишнього дендропарку заросла тополями (білою та чорною), ясенами і вербами.
У стародавньому гірському містечку Рахові найстарішим з парків є лісопарк «Буркут», закладений на західній околиці ще в середині XIX ст. («буркут» —це джерело з мінеральною водою).
Рішення обласної ради від 26 травня 2011 року №222
Чорна гора…
Вона виринає неподалік від закарпатського міста Виноградова, як жива згадка про вулканічну давнину.
Тільки до чого тут ковила, що в нашій уяві з дитинства зрослася зі степом?
Дочка однієї з океанід Ірида, з’єднуючи небеса із землею, була посередницею між олімпійськими богами і людьми. Само собою, батько ботаніки Теофраст не міг не відшукати на землі квітку для такої богині. І вже шведський ботанік Карл Лінней на правах хрещеного батька ім’я Iris дав цілому роду рослин, який ми в побуті називаємо чи то півниками, чи то косариками, косачами.
Так називають у народі горицвіт. Найширше відомий горицвіт весняний — цінна лікарська рослина, що спалахує у квітні — травні золотисто-жовтими барвами. Зустрічаються на Україні й інші види горицвітів, зокрема вогнистий, волзький, осінній. Нас цікавить горицвіт літній, який росте розсіяно на сухих трав’янистих місцях при дорогах, у посівах.
Колиска всього живого — вода. Відірватись від цієї колиски неможливо з багатьох причин. І насамперед, як сказав відомий письменник-біолог І. І. Акимушкін, тому, що без води не було б на Землі кисню. Адже до того, як появились на нашій планеті рослини, в її атмосфері не було кисню… Вловлюючи за допомогою зеленого хлорофілу енергію сонячного проміння, рослини з вуглекислого газу і води виготовляють у своєму листі цукор-глюкозу. І при цьому в них залишається багато зайвого кисню, який вони випускають у повітря. А беруть його з води! Щороку рослини всього світу, щоб жити й рости, “випивають” 650 трильйонів тонн води. За 2 мільйони років вони цілком би висушили всі моря й океани, якщо б круговорот води в природі весь час не наповнював їх.
Сюди потрібно приїжджати навесні. Можна в березні, коли долина задивляється у весну очима підсніжників, можна в квітні, коли гойдаються на легенькому вітрі ніжні дзвоники білоцвіту. Та найкраще у травні, коли далеко простелиться нашому погляду біла скатерть. То зацвітає нарцис вузьколистий — білим-білим, аж холодним цвітом.
Ніжний, але підступний. Та про це потім.
Осінь уже вдягнула дерева й чагарники в золоті, парчеві шати Поодинокі рослини ще доцвітають, та пора їх розквіту вже явно минула. Але є в Карпатах рослина, яка, не зважаючи на тиранічний хист парчевої цариці, саме в цей пізній для природи час починає буйно квітувати. Це пізньоцвіт осінній. В народі його називають ще бриндушею осінньою, зимовником, морозцем, осінником, растом, шапраном диким, шафраном моровим і навіть безвременником — за те, що цвіте в такий незвичний для більшості рослин час.
Таємниче звучить це слово, хоча й утворилося воно злиттям двох досить-таки прозових старогрецьких слів, перше з яких означає яєчко, а друге — вид, вигляд.
Орхідеї… І наша уява малює далекі тропіки, де яскравими барвами і дивовижними формами причаровують зір великі квітки орхідей. Серед квітникарів свого часу навіть виникла своєрідна орхідоманія — пристрасть до колекціонування рідкісних видів.
Тож ходімо в ліс — у його глибокі нетрі, під просвітлене шатро, на зелені, помережані різнобарв’ям квітів галявини. Ходім у його весну, ранню весну, коли ще тільки вчувається її подих, і кожна рослина й рослинка, причаївшись, жде своєї пори, щоб вибухнути зеленою силою назустріч сонцю.
Бо вони вже подаровані кожному з нас весняною природою. А зірвані, принесені до кімнати, недовго веселитимуть погляд, передчасно зів’януть без рідного лісу, а ліс без них запізніло покличе нас у весну.
Не даруймо крокусів, а зустрічаймо весну з ними в березневому чи квітневому лісі.
Пригадаймо лишень Тараса Шевченка:
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
Біг собі собака, спіткнувся й ударився головою об землю. Розсердився і почав зі злості її кусати. Вкусив раз, вкусив удруге, а за третім разом залишив зуба в землі, далі — другого. Задумався тоді собака: землі хоч би що, він же й зовсім без зубів може зостатися. І перестав землю кусати. Коли прийшла весна і почала розсівати квіти по землі, бачить — два собачі ікла стирчать. Навіщо їм даремно пропадати, подумала весна, торкнулася до них чарівною паличкою-весняночкою — і проросли ікла квітами.
Що полювати на рябчика на території нашої республіки заборонено, знає кожен мисливець. Проте в даному разі мова йде не про птаха з родини тетерукових, а про рослину з родини лілійних. Схожі вони лише тим, що обоє стають у Карпатах рідкісними. І обоє потребують охорони.
Ці властивості притаманні белладонні лікарській. В Росії її називають красавкою белладонною. Слово “белладонна” в перекладі з італійської означає “гарна жінка”, що наштовхує на думку про незвичайну красу цієї рослини. Проте її видова назва пов’язана не з привабливістю, а з хитрощами жінок, які в усі часи хотіли бути красивими. Отож давно колись найвинахідливіші з них додумалися капати сік цієї рослини собі в очі, від чого зіниці розширювалися і очі набували незвичайного таємничого блиску.
Її стиглі плоди — стручечки нагадують сріблястий серпик природного супутника нашої зеленої планети — місяця.
Так, буквально лічені екземпляри арума плямистого залишилися в листяних лісах Закарпаття. Рослина з родини ароїдних, тобто з тієї самої, що населила тропіки і ліанами, і епіфітами, і деревами, а в нас відома лише трав’янистими видами. Про один із них — образки болотні — була вже мова. Щодо арума, відомого на Україні ще під назвою кліщинець, то він представлений чотирма видами, з яких у Карпатах, і то вкрай рідко, трапляється лише арум плямистий.
Мова йде про печіночницю звичайну з родини жовтецевих. Видова назва її остаточно не усталилася: її називають то звичайною, то благородною.
Відкаснути — це захистити кого-небудь від чогось неприємного, звідси й назва роду рослин, що наділені лікувальними властивостями, відкасник, тобто захисник. У Карпатах його називають ще дев’ятисилом за те, що він нібито таїть у собі аж дев’ять надзвичайних сил, котрі за своєю лікувальною чи магічною дією в дев’ять разів більші, ніж в інших рослин.
Багатоніжки у нашій фауні — не рідкість. Є чимала родина багатоніжкових і в рослинному світі. Заслуговує уваги блехнум колосистий, що нині підлягає охороні у всіх європейських країнах і вже занесений до “Червоної книги Української РСР”.
З насіння клокички перистої добувають олію, за смаком схожу на олію фісташки, тому подекуди в Росії її називають лісовою фісташкою. Можна б її ще назвати лісовою капустою: в Закавказзі її бутони разом з молодими пагінцями квасили, як капусту, одержуючи так звані джонджолі.
Ми вже не раз переконувалися, що рослини часто-густо ведуть свій родовід від міфічних персонажів і самі стають легендарними. Чимало вчених-ботаніків теж заслужили, щоб пам’ять про них продовжували у віках зелені мешканці планети Земля. Такої високої честі удостоївся Карл Лінней — видатний шведський ботанік, якого називають хресним батьком багатьох рослин.
Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на https://carpaty.net
Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com