“На полонинах тирличі розквітли…” — промовив ці слова чеський поет Станіслав-Костка Нейман та й осікся, не дав вибухнути своєму захопленню тирличевим цвітом, бо контраст між прекрасною природою Карпат і злиденним життям горянина в часи панування буржуазної Чехословаччини на Закарпатті був настільки разючим, що навертав на гіркі роздуми.

Тирличі. На земній кулі їх багато. Понад три сотні їхніх видів обжили величезні простори від тропіків до полярних районів, від низин до високих полонин. На території України зростає всього-на-всього кільканадцять видів, і то переважно в горах. В народі найбільшою популярністю користується тирлич жовтий, що має свою легенду: він і молодість може повернути, і щастям обдарувати, і від хвороб захистити. Крім тирличу жовтого, в Українських Карпатах зустрічаються ще тирличі війчастий, весняний, крапчастий, вирізаний, роздільний, ваточниковидний, ранній, язичковий і, нарешті, карпатський.

Рід тирличів носить назву gentiana на честь іллірійця Гентія, що в другому столітті до нашої ери вперше застосував тирлич жовтий проти чуми. Дав рослині цю назву давньоримський учений Пліній Старший. Той же тирлич жовтий, що завдяки своїм лікувальним можливостям став призвідцем назви цілого роду, нині став набутком Червоної книги.

Тирлич жовтий зустрічається досить рідко на хребті Чорногора, в Мармароських Альпах, Горганах, Свидовецьких горах. Крім Карпат, ніде більше в нашій країні не росте. Це рослина малопотужних, переважно кам’янистих схилів, багатих на вапняк. Трапляється поодиноко або невеликими куртинами на полонинах, у заростях вільхи зеленої, рідше сосни-жерепа у межах 1500—2000 м над рівнем моря.

Тирлич жовтий (горечавка желтая) —

Gentiana lutea L.

Родина: тирличеві — Gentianaceae

Це багаторічна трав’яниста рослина до 120 см заввишки, з масивним твердим стеблом, що міцно протистоїть полонинським вітрам. Листки широкоеліптичні: верхні — стеблообгортні, нижні — звужені у короткий черешок. Кореневище циліндричне, завтовшки в руку, заглиблюється в грунт до одного метра. На відміну від інших тирличів, декоративністю квіток не відзначається, крім того, вони слабо реагують на механічні подразники й зміну температури. Зацвітає в природних умовах на 10—12-й рік, в липні — серпні. Під час масового цвітіння тирличі жовті здаля скидаються на високі свічки, що горять світлогарячим полум’ям на полонинах. Звідси пішли такі влучні народні назви: свічки жовті, свічурник, свічурник лихоманний.

Пригадується літо 1972 року: не можна було відірвати погляду від буйного цвітіння тирличу жовтого. А через рік такою красою природа вже не порадувала: зацвіли тільки поодинокі екземпляри. Річ у тім, що ця багаторічна рослина в один рік нагромаджує поживні речовини, щоб у наступному заквітчатися і сформувати насіння для відтворення собі подібних.

Тирлич жовтий — цінна лікарська рослина. Препарати з нього застосовують при втраті апетиту, диспепсії, ахілії, а також як жовчогінний засіб. Гіркі речовини (тому й називають його ще горечавкою), що містяться в корені й кореневищах, стимулюють секрецію шлунково-кишкового тракту, поліпшують засвоєння їжі організмом тощо. Але природні запаси тирличу жовтого як лікарської сировини дуже виснажені.

Тирлич жовтий охороняється у Карпатському заповіднику. Але назріла потреба в цілковитій охороні всіх його природних місцезростань з тим, щоб зібрати насіння і відновити його природний ареал в Карпатах.

Розмножується тирлич жовтий насінням і вегетативно — має добре розгалужене кореневище, на якому вибруньковуються нові рослини. В перші два — три роки утворює лише прикореневу розетку з великих яйцевидних листків, квітконосне стебло з’являється згодом. У пазухах верхніх листків утворюються напівзонтики золотисто-жовтих квіток. Плоди — продовгуваті коробочки, у кожній таїться близько сотні насінин. В рік масового цвітіння можна зібрати з гектара природних заростей 10—15 кг насіннєвого матеріалу.

Отже, відновлення запасів тирличу жовтого — справа не одного року. Потрібно зробити все, від нас залежне, щоб ареал його не звужувався.

Ще рідше зустрічається тирлич крапчастий. Ростом він менший. Квітки його дзвоникуваті, жовті або жовтувато-білі з характерними темними цятками.

Тирлич крапчастий (горечавка точечная) —

Gentiana punctata L.

Родина: тирличеві — Gentianaceae

Росте у нашій країні виключно в Карпатах: на схилах, гірських луках, у заростях чагарників. Рослина тіньолюбна. Природно зустрічається у горах Середньої Європи, на Балканах, Піренеях, і всюди підлягає цілковитій охороні.

Мікориза, що утворюється на корінні тирличу крапчастого, очевидно, заважає зростанню рослини на нових для неї ґрунтах. А запилення квіток можливе тільки з допомогою джмелів.

Тирлич крапчастий має велике м’ясисте кореневище, до 80— 100 см завдовжки, дуже гірке на смак. Стебло заввишки 30—60 см. Верхні листки сидячі, нижні — короткочерешкові, яйцевидно-ланцетні, з характерним жилкуванням. Цвіте у липні — серпні. На жаль, помилуватися його цвітінням мало кому вдається — для цього треба побувати в Чивчинських горах, на Чорногорі, в Мармароських Альпах, на Свидовці чи Горганах. До речі, це також цінна лікарська рослина, схожа за властивостями на тирлич жовтий. І так само потребує охорони.

Карпатське високогір’я облюбувала й одна з найкрасивіших рослин піднебесся, що вродою своєю може позмагатися навіть з едельвейсом. Це — тирлич вирізаний, або, як його ще називають, тирлич Коха. Для альпіністів, туристів це символ високогір’я.

Тирлич вирізаний (горечавка вырезанная) —

Gentiana excisa Presl.

Родина: тирличеві — Gentianaceae

Сама рослина невеличка, 5—10 см заввишки, з довгастими, або яйцевидними листками. Стебло одноквіткове. Прекрасна квітка цього тирличу лійковидно-дзвоникуватої форми, голубувато-синя з оливково-зеленими плямочками. Розпускається у червні — липні.

Помітна здаля на скелясто-кам’янистих схилах або й на луках, якщо вони утворюють відповідне тло для яскравого цвіту.

Тирлич вирізаний зустрічається в субальпійському та альпійському поясах Карпат, іноді заходить і в лісовий пояс. Загальне його поширення — гори Середньої Європи, Піренеї.

Голубий цвіт тирличу вирізаного вабить своєю красою всіх. І не кожен турист утримається від спокуси зірвати незвичайну квітку, щоб бодай прикрасити свій нехитрий дорожний убір, при цьому не задумуючись, що цим наближає рослину до грані зникнення.

Про цілковиту заборону зривати цю рослину попереджує і “Червона книга Української РСР”. Адже біологія розмноження тирличу вирізаного, цієї неповторної окраси Карпат, складна.

До Червоної книги занесено ще два види тирличу: роздільний і весняний. Обидва вони теж ростуть лише в субальпійському та альпійському поясах Карпат.

Тирлич роздільний (горечавка раздельная) —

Gentiana laciniata Kit.

Родина: тирличеві — Gentianaceae

Тирлич роздільний ще менший від тирличу вирізаного, З— 8 см заввишки. Листки ланцетовидні, дрібні. Зацвітає у липні – серпні. Квітки дзвоникуваті, фіолетового кольору. Росте спорадично від Борягавських полонин на північному заході до Чивчино-Гринявських гір на південному сході. До зменшення запасів тирличу роздільного призвели природно-кліматичні фактори в поєднанні зі складною біологією відтворення.

Охороняється в Карпатському заповіднику. Слід і надалі виявляти його місцезростання і створювати заказники.

Про тирлич весняний, що зацвітає у червні — липні блакитно-синьо, також час потурбуватися.

Тирлич весняний (горечавка весенняя) —

Gentiana verna L.

Родина: тирличеві — Gentianaceae

Цей аркто-альпійський вид росте у помірних зонах Європи та Азії, але дуже рідко. Любить високогір’я, хоч в умовах Карпат іноді спускається на вологі луки лісового поясу до 800 м над рівнем моря.

Коли говорять про біологію тирличів, часто згадують про їх чутливість до зміни температури або до сейсмічних рухів. Тирлич весняний, приміром, розкриває свій віночок тільки тоді, коли температура повітря становить не менше десяти з половиною градусів. Помітно реагує на сейсмічні зміни. Це свідчить про те, що родина тирличевих ще багато може підказати науці. Звичайно, за умови, що ми прийдемо в Карпати завтра і зможемо повторити слова, сказані кілька десятиліть тому:

На полонинах тирличі розквітли…

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с