Як ми вже згадували, альпійською зіркою французи називають білотку альпійську. В науці такої поетичної назви удостоїлася айстра альпійська (Aster alpinus). Давньогрецьке aster — не що інше як зірка. А назвали так рослину завдяки зірчастій формі її квіткових кошиків.

Айстра альпійська теж із родини складноцвітих, теж освоїла високогір’я і могла б посісти місце в попередньому розділі, поряд із котячими лапками карпатськими, сугайником Клузія, білоткою альпійською, та все ж одна її особливість дала нам підставу перенести її в інший розділ. Справа в тому, що айстра альпійська належить до аркто-альпійських видів, які характерні не тільки для високогір’я, а й для тайги, арктичної тундри. Можна б написати окрему книгу, як поріднилися рослинністю далека Арктика і наше високогір’я. Ось як про це сказано в краєзнавчих нарисах Ю. О. Єрмоленка та С. М. Стойка:

“Милуючись зеленою панорамою карпатського високогір’я, яка відкривається з вершин Говерли, Петроса або Попа Івана Чорногорського, не віриш, що колись і воно було сковане вічними льодами, холодне дихання яких істотно впливало на розвиток живої природи і людини не тільки в Карпатах, але й на віддалених суміжних територіях… Під час найбільшого зледеніння віддаль між північним і гірсько-карпатським льодовиками була незначною”[1].

Айстра альпійська (астра альпийская) —

Aster alpinus L.

Родина: складноцвіті — Asteraceae

Зростає на сухих вапнякових скелях в субальпійській та альпійській зонах Карпат на висоті 1400—1800 м. Зацвітаючи у липні – серпні, вона встигає однак “виносити” свій плід. До речі, на горі Монблан у Альпах вона піднімається на висоту 3185 м над рівнем моря. І не через суворі гірські умови дедалі їй стає важче вижити, а через нашу безпечність й недалекоглядність.

Це багаторічна, трав’яниста рослина до 20 см заввишки. У культурі досягає 50 см, отже, у високогір’ї “в порядку використання індивідуальних можливостей” економить сили на своєму рості. Рослина зелена, розсіяно-опушена. Стебло одиничне, листки продовгуваті, цільнокраї, чергові, з трьома основними жилками. Кошик один, дуже рідко два, 3,5—5 см у діаметрі, зовнішні квітки неплідні, синьо-фіолетові, серединні — плідні, оранжево-жовті. Під час цвітіння на тлі низькорослої альпійської рослинності айстра альпійська здалеку виділяється яскравою красою.

Відома ця рослина на Уралі, Південному Кавказі, Алтаї, в горах Середньої і Південної Європи, де обжила, як і в нас у Карпатах, південні схили з вапняковими ґрунтами.

На Україні, крім Карпат, ніде більше не зустрічається. Належить до рідкісних рослин. Росте, як правило, невеличкими групами буквально в кількох осередках на сухих вапнякових скелях Драгобрата, Близниці, Герешаски, Туркула та Ненєски.

Багато видів айстри вже давно увійшли в наш побут. Айстра альпійська відома в культурі з XVI століття. В умовах Ленінграда культивується навіть у формі чагарника.

Однак це не знімає з нас обов’язку, щоб “альпійська зірка” не зникала і в карпатському високогір’ї.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с

---

[1] Ермоленко Ю. А., Стойко С. М. Карпаты глазами любознательных. Краеведческие очерки,— Львів : Каменяр, 1980, с. 39.