Страж царства мертвих Цербер — злий пес з трьома головами… Здавалося б, далі фантазувати нікуди, настільки цей моторошний образ грецької міфології вивершений, якщо потворність може бути вивершеною. Та греки древнього світу в фантазії себе не обмежували. Вони наділили чудодійною силою ще й Церберову піну: з неї виросли квітки аконіту. Донька колхідського царя Медея додавала цю рослину в своє чаклунське зілля, яким приспала дракона, що вартував золоте руно.

Назва роду аконітів походить від античного міста Аконе, поблизу якого Геракл здійснив свій дванадцятий подвиг — скорив Цербера. Про цю місцевість згадує давньогрецький природодослідник Теофраст — там справді зустрічаються різні види аконітів.

Про лютих мачух, які варять зілля з блідо-жовтих аконітових квіток, розповідає у своїх метаморфозах давньоримський поет Овідій, характеризуючи біди й погрішності свого залізного віку. А Пліній Старший, давньоримський автор знаменитої “Природничої історії”, назвав аконіти рослинним миш’яком.

Про велику отруйну силу аконітів люди знали з незапам’ятних часів. В індійській міфології збереглася легенда про красуню, котра поїдала аконітові корені. Сама залишалася живою, але проймалася отрутою настільки, що досить було глянути на неї, аби смертельно отруїтися.

В прадавні часи в Індії аконіти використовувались для отруєння стріл, а в Стародавній Греції та Римі з допомогою цих рослин виконували смертні вироки. Ними ж отруювали найлютіших хижаків — пантер і вовків.

Невипадкові народні назви аконітів: вовкобой, вовчий корінь, чорне зілля, чорнотоя. Подекуди їх називають цар-зіллям, цар-травою,— мабуть, за їхню стрункість, борцем — завдяки верхньому чашолистику, що нагадує шолом старовинного гладіатора, а ще когутками, когутиками, кониками, черевичками, чобітками — за красиві своєрідні квітки.

Треба сказати, що аконіти — а їх у природі близько 80 видів. — усі без винятку отруйні. На Україні аконітів порівняно небагато — 17. Ростуть вони здебільшого в Карпатах та Прикарпатті. Аконіт Жаке на занесено до “Червоної книги Української РСР”. Це ендемік вхідних Карпат, знайдений лише на горі Великий Камінь у верхів’ї Білого Черемошу, на горі Чивчин у верхів’ї Чорного Черемошу, на хребті Чорногори. Дехто з науковців відносить до рідкісних і аконіт міцний, що зустрічається лише в Карпатах на луках субальпійського поясу, на скелях біля верхньої межі лісу. В гірських лісах зростає ще аконіт буковинський, аконіт румунський, аконіт волотистий, аконіт стрункий, а на гірських луках і кам’янистих схилах — аконіт маленький.

До східнокарпатських ендеміків належить аконіт Гостів, про який слід сказати дещо ширше, оскільки настала пора взяти цей вид під охорону. Знайдено його тільки в Карпатах — на Чивчинських горах у верхів’ї Чорного Черемоша на висоті 1500—1700 м над рівнем моря. Це рослина кам’янистих вапнякових ґрунтів у субальпійській смузі.

Аконіт Гостів (борец Хоста) —

Aconitum Hosteanum Schur.

Родина: жовтецеві — Ranunculaceae

Рослина багаторічна з розсіяно опушеним нерозгалуженим стеблом заввишки 50—75 см. Листки розсічені з тринадцятьма різними великозубчастими частками. Чашолистки лілові, рідше голубі, шолом — до 20 мм завдовжки. Цвіте у липні — серпні. Як рослина високої декоративності вирощується в садах і парках. Аконіти невибагливі до ґрунтів, морозостійкі, легко піддаються окультуренню.

Чому ж деяким видам у природі вижити стало важко? Річ у тому, що аконіти у своєму розвитку значною мірою залежать від своїх рослинних угруповань. Господарська діяльність людини, під впливом якої ці угруповання зазнають різких змін, відчутно позначається на можливості відновлення рослин.

Звичайно, отруйні рослини не всім до вподоби: 3—4 мг одного з алкалоїдів аконіту — аконітину для людини є смертельною дозою. Однак не слід забувати, що де отрута, там і ліки. В тібетській народній медицині аконіт вважається “царем ліків”. Аконіт бородатий, аконіт Кузнецова, аконіт Фішера, що зустрічаються на Далекому Сході, використовуються для лікування ревматизму, подагри, сифілісу, ракових пухлин. Наукова медицина також застосовує препарати з різних видів аконітів як болезаспокійливі засоби при невралгіях, радикуліті, ревматизмі, болях у суглобах, мігрені, а також для лікування ангін. Однак використовувати аконіти в лікувальних цілях без суворого лікарського нагляду вкрай небезпечно.

Карпатські аконіти як лікарська сировина не можуть нас цікавити через обмеженість їх запасів. Тим більше такі рідкісні, як аконіт Гостів.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с