“Едельвейсом цвіте Закарпаття моє”,— співає наш земляк Іван Попович, і йому серцем озиваються люди не тільки в Карпатах. Є пісні й про шовкову косицю. Є — і народжуватимуться нові. Бо мова йде про квітку, овіяну легендами, поріднену з людською молодістю, мужньою і світлою, про квітку, поріднену з любов’ю.

Хто бував у Карпатах, не міг не чути про шовкову косицю — вона ж білотка і едельвейс. Принести з мандрів по горах цю срібну квітку високогір’я — означало якийсь мандрівницький престиж. Щоправда, побачити едельвейс, що зростає на урвищах та й то дуже рідко, щастило далеко не кожному. Особливо жадібних до сувенірів туристів виручали спритні ділки. За пристойну, вірніше непристойну ціну вони збували диво природи гостям і далі вирушали на свій нелегкий і так само неблагородний промисел до мовчазних гір.

Зростає білотка альпійська на території нашої країни тільки на вапнякових скелях Карпат на висоті 1700—1800 м на деяких вершинах Петроса.

Хочеться тут сказати про одну загадку природи. Ботаніки Інституту біологічних проблем Півночі нещодавно виявили на скелях хребта Черського та Охотського узбережжя і в горах західної Чукотки едельвейси, про існування яких у тамтешніх місцях ніхто й не підозрював. Нам невідомо, який саме вид віднайдено. Адже, крім едельвейса альпійського, в нашій країні зустрічається ще близький до нього едельвейс сибірський, а також едельвейс блідо-жовтий, едельвейс Федченка, едельвейс курильський. Та все ж цікаво, що географія білотки виявилася ширшою, як гадалося.

Батьківщиною едельвейсів — на земній кулі близько двох десятків видів і різновидностей — прийнято вважати гори Центральної Азії. У горах Центральної Європи, куди проник один із його видів, значного поширення рослина не набула і скрізь підлягає державній охороні. Росте едельвейс альпійський у приальпійських районах Австрії, Швейцарії, Франції, Італії, Югославії, Польщі, Чехословаччини, і всюди цінується як своєрідний національний символ, що прикрашає чи то нашивки прикордонних залізничників і чиновників, чи то народний одяг. Як і в інших країнах, підлягає охороні і в нас, занесений до “Червоної книги СРСР” та “Червоної книги Української РСР”.

Поруч з українською назвою білотка, що, безсумнівно, зв’язана зі словом “білий”, в літературі прижилася також тірольська назва едельвейс, що в дослівному перекладі означає благородну білість. Карпатські горяни любовно назвали її шовковою косицею, тобто шовковою квіткою. Поетичні назви має ця рослина і в інших народів: у французів — альпійська зірка, в італійців — срібна квітка. Що ж до наукової назви роду Leontopodium, то вона походить від грецьких слів Lеоп — лев і tapous — лапа, тобто — лев’яча лапа. Звучить це, звичайно, грізніше, як котячі лапки, але квітка едельвейса надзвичайно ніжна і на вигляд, і на дотик. Залишається тільки подивуватися, що ніжність часто проростає в найсуворіших умовах, як то буває і в людей.

В усякому разі в багатьох народів білотка стала символом чоловічої мужності. Раніше в Карпатах побутував звичай, що хлопець, котрий зірве на неприступних скелях шовкову косицю і подарує нареченій, може на ній одружитися. Коли ж станеться навпаки, що квітку подарує дівчина хлопцеві, то цим вона засвідчує свою зневагу до його залицянь.

На Рахівщині (Закарпаття) колись вірили, що шовкову косицю садять, а потім ревниво охороняють “красні дівки”. Повір’я це неважко пояснити: пошуки шовкової косиці не раз закінчувалися для легінів трагічно: вони зривалися зі скель. Таємничість підсилювала віру в те, що тільки на окремих скелях вершин зростає ця квітка. Звідки було знати тодішнім горянам, що рослині потрібні для життя вапнякові скелі?

Та ні повір’я, ні трагічні випадки не зарадили білотці: її знищували в усі часи і в усіх усюдах. Не стали винятком і Карпати, особливо з розвитком масового туризму, коли найнедосяжніші скелі стали досяжними.

Білотка альпійська, шовкова косиця, едельвейс (эдельвейс альпийский) —

Leontopodium alpinum Cass.

Родина: складноцвіті — Asteraceae

Білотка альпійська — багаторічна трав’яниста рослина, біло-повстисто-шерстиста, з висхідними стеблами до 20 см заввишки. Нижні листки довгасто-ланцетні, зібрані у прикореневу розетку, стеблові — висхідні, сидячі, почергові. Цвіте у липні — серпні. Кошики дрібні, зібрані по 5—10 на верхівках стебел у щільні головки, оточені кількома рядами довгасто-ланцетних приквіткових листочків. Розкриваючись, вони утворюють зірку.

Досить побачити бодай один раз білотку, і вже не сплутаєш її з жодною рослиною. Густе опушення захищає її від холоду і спеки, від надмірної втрати вологи. Вся вона ніби вирізана зі сріблястого оксамиту.

У багатьох країнах — у Польщі, Чехословаччині, Швейцарії — едельвейс культивують на високогірних плантаціях. У ЧССР у спеціалізованому квітникарському господарстві, організованому у Високих Татрах, вирощують близько 200 тисяч білоток на рік і навіть розсаджують їх у квіткові горщики.

Є певний досвід культивування едельвейса і в нашій країні, зокрема на Прикарпатті. Розробивши його агротехніку, аматор-квітникар Ю. Ю. Боберський створив у Підліснівському лісництві розсадник і плантацію, звідки високогірні квіти надходять на туристські бази.

Успішно вирощують у культурі шовкову косицю і в нашій області, зокрема Ужгородський та Мукачівський зеленгоспи. З них виготовляють екзотичні сувеніри.

Вчені вважають, що білотку альпійську можна з успіхом вирощувати скрізь на Україні, якщо створити для неї відповідні умови: кам’янисті гірки, багаті на карбонат кальцію грунтосуміші. Приміром, прекрасно розвивається і цвіте ця високогірна рослина на ділянці рідкісних і реліктових рослин Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР. Слід знати, що кожні два-три роки білотка потребує насіннєвого поновлення, інакше втрачає свої декоративні властивості.

Отже, той, хто по-справжньому любить природу, може милуватися сріблястою зіркою високогір’я, не завдаючи їй шкоди. Звісно, не без труда. Та без труда і ціни краси не пізнати.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с