Тис. Природа вділила йому завидний вік: він здатний прожити до двох тисяч років, якщо не довше. Відразу ж уточнимо, що мова піде про тис ягідний. На Далекому Сході нашої країни зустрічається ще тис гострокінцевий. Взагалі родина тисових порівняно нечисленна — не більше десяти видів. Тис ягідний між ними найвідоміший.

Росте він дуже повільно — не квапиться жити, що забезпечує йому довговічність, яка стала легендарною. У західній Фландрії в 1954 році знайдено тис, до якого нібито прив’язував коня сам Цезар. Виходить, що дерево мало за дві тисячі років. Але не виключено, що то легенда. Тисові, що росте в Західній Моравії неподалік від замку Перштейн, теж близько двох тисяч років. За легендою, виріс він із тисової палиці, яку ввіткнув у землю мандрівник. Замилувавшись замком, він забув її витягти. Середньовічний літопис запевнює, що замок стоятиме доти, доки й тис. Тому дерево шанобливо оберігається.

У нашій республіці наймогутніший екземпляр тиса ягідного зростає в Криму, на захід від Ай-Петрі. Діаметр його стовбура в прикореневій частині — 125 см, висота — близько 10 м. І вік у цього дерева дуже поважний — 1100—1200 років.

Найбільші в нашій країні запаси тиса ягідного — на Кавказі. Тут збереглося близько 130 перспективних місцезростань цього унікального витвору природи. Найкрупніші з них — в Бацарському гаю неподалік від Телаві (Грузія) — 800 гектарів і в Хотинському гаю (Краснодарський край) — 238 гектарів. Переважають дерева віком 400—600 років.

Карпати здавна славилися великими запасами тиса, і не буде надто сміливою здогадкою, якщо назву річки Тиси поріднити з назвою цього дерева. Адже в стародавніх піснях тис, як і Тиса, щедро зливаються з людським життям. В народі цю рослину називали ще залізним деревом, негний-деревом (бо ж не гниє у воді).

Тис — дуже древній представник карпатської флори — зростав тут 180 мільйонів років тому. Минали тисячоліття, людям у світі ставало дедалі тісніше, вирубувалось все більше дерев. Особливо постраждав тис, деревина якого має незвичайні властивості: міцна, пружна, червонуватого відтінку.

Тисова деревина використовувалась для оздоблення княжих і королівських палаців, тому тис називали ще й королівським деревом. З неї виготовлялися найкращі луки для воїнів. За народними переказами, закарпатці, обороняючи Хустський замок від хана Гірея, застосували тисові гарматні ядра. Завдяки міцності та пружності вони використовувались по багато разів, сіючи смерть у стані завойовників.

Знищувався карпатський тис і місцевим населенням. На Гуцульщині виготовляли тисові хрести, тисові лави, двері тощо. Згадаймо хоча б історичну баладу про славного опришка Довбуша. Коли він прийшов до своєї коханки Дзвінки, та на його домагання дістатися в хату відповіла: “В мене двері тисовії…”

І все ж найбільше тиса ягідного було вивезено іноземцями для виробництва зброї, для умеблювання та оздоблення палаців, кораблебудування тощо. Поступово запаси тиса ягідного в Карпатах почали занепадати, адже відтворюватись із-за повільного росту він не встигав. На сьогодні залишилися лише невеликі тисові зарості, переважно кущові.

Найбільшим осередком тиса ягідного в Українських Карпатах є Княждвірський тисовий бір (майже 70 га) на території Івано-Франківської області, де організовано філіал Карпатського заповідника. Назва бору пішла від села Княж-двора. Навколишні ліси свого часу належали князям і слугували їм для відпочинку, оздоровлення і полювання. Тисовий бір Княж-двору був тоді одним з найбільших у Європі. Тут налічувалось 20-30 тисяч дерев і кущів (В. Шафер, 1913). В 1914 році ця територія стала заповідною.

На Закарпатті найбільший осередок тиса ягідного — у важкодоступних місцях Угольського заповідника: на вапнякових скелях в урочищах Чурь, Молочний Камінь, Гребінь. Невеликі тисові зарості зустрічаються також в Лужанському та Діловецькому лісництвах. Збереглися відомості, що в 1885 році на виставці в Будапешті експонувався тисовий пень, завезений із Закарпаття — з урочища Грунь Богданського лісництва. Його діаметр становив 120 см, а вік сягав за тисячоліття.

Нині тис ягідний охороняється повсюдно як у нашій країні, так і за рубежем. Найбільший тисовий заповідник на території Європи — у Західній Словаччині, де налічується до 300 тисяч екземплярів цього рідкісного дерева.

Тис ягідний (тис ягодный) —

Taxus baccata L.

Родина: тисові — Taxaceae

У Карпатах тис ягідний піднімається в гори до 1000 м над рівнем моря (на Кавказі — вище). Росте у букових, грабових і темнохвойних лісах. Перевагу віддає вапняковим ґрунтам. Розмножується насінням, рідко вегетативно, але виростає кущем. Цвіте у квітні — травні, чоловічі й жіночі квітки з’являються на різних екземплярах. У плодоношення вступає аж на тридцятому році життя, а в густих лісах — на сімдесятому — сто двадцятому. Насінини поодинокі, кінцеві, голі, біля основи оповиті яскраво-червоним принасінником.

І насіння, і хвоя, і пагони тиса ягідного містять отруйні речовини, звідки й пішла латинська назва, що в перекладі означає отруйний. Невипадково вчені античного світу називали тис деревом смерті. Незважаючи на це, тис ягідний гарний медонос: в пору достигання насіннєві зачатки виділяють солодку рідину, в якій проростуть пилкові зерна.

Незаперечна й декоративна цінність тиса ягідного: він має прекрасну здатність утворювати порослеві пагони, а тому легко переносить обстригання, набуваючи найрізноманітніших форм. Має червонувато-сіру гладеньку кору, листки чергові, лінійні, вічнозелені, матові, з дещо загорнутими краями. Вирощується у багатьох парках і ботанічних садах України.

В тому, що тис ягідний потребує цілковитої охорони, і не тільки в заповідниках і заказниках, переконувати зайво. Це третинний релікт нашої флори, який ще багато може прислужитися науці. Водночас тис — це й духовне багатство народу, його пам’ять, збережена в легенді, пісні, в найменні найбільшої притоки Дунаю Тиси, яка починає свою далеку путь у наших Карпатах.

Тис. Тиса…

На вигинах пружна, як тисовий лук,

Ти мчишся із лісу до лагідних лук,

Пронизуєш простір, як тисовий спис…

Скажи мені, Тисо, про дерево тис.

Повідай про древо свое родове…

Тиса немає. А Тиса пливе.

Із гір смерекових спішить собі вниз

В сади-виногради, забувши про тис.

Що ж, Тисо, так само спішив я від гір.

Та, може, зберігся десь тисовий бір.

І от із лісничим я схилом іду

По тисову славу, а скорше — біду.

Я тисову гілку в долоні затис.

Гадалось — могутнє це дерево тис,

Що хмари хапає і родить дощі,

А тут розбрелися дерева-кущі.

Супутничок мирно над Тисою зблис.

Далеко від Тиси заснув собі тис.

Далеко від тиса у небі стою,

Між зорі виводжу планету свою.

А зорі — як зорі: ні добрі, ні злі.

А в мене — маленький заказник Землі.

Тріщить у багатті вечірньому хмиз.

І жодної гілки — із дерева тисі

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с

Tags: КБЗ_