Серед парків і скверів Ужгорода найбільш давнім є Парк культури і відпочинку ім. О. М. Горького (прим. парк “Під замком“), який знаходиться поблизу Ужгородського замку, на правому березі ріки Ужа. Парк було засновано ще на початку XVII ст. з метою розведення диких звірів для королівських ловів. Для цього частину лісу на березі Ужа до самого села Доманинців було огороджено, розчищено від завалів, буреломів і приведено до стану парку. Таким чином, було створено типовий лісопарк, де феодал влаштовував полювання.

Минуло багато часу. Змінився і виріс Ужгород. Він оточив новобудовами старий лісопарк, стис його і зменшив. Тепер площа лісопарку становить 2,5 гектара. Від найдавніших насаджень залишились окремі дерева ясена звичайного, в’язів гладенького і гірського, липи дрібнолистої, граба звичайного і тополі сірої. Отже, старий лісопарк складався переважно з місцевих карпатських видів рослин.

Щоправда, росте тут старе дерево платана кленолистого. Йому близько 500 років. Це — найстаріший довгожитель серед ужгородських насаджень. Вважають, що його було посаджено у XV ст. тодішнім володарем Ужгородського замку Другетом. Він походив з Італії і, ймовірно, привіз з собою чимало популярних на півдні рослин. З них зберігся лише цей платан.

З початку нашого сторіччя в парку було проведено значні реконструкції, які надали йому вигляду типового парку ландшафтного стилю. Насадження збагатилися посадками сосон звичайної і австрійської, а також багатьма іншими видами дерев і кущів. Реконструкції парку в радянський період збагатили його декоративними формами, інтродуцентами, квітами. Тут можна побачити бузки, чубуншики, магнолію, туї та інші види і сорти рослин.

*    *    *

Надзвичайно цінний арборетум (дендрарій) зберігся в Ужгороді на вулиці Свердлова (прим. тепер Ференца Ракоці). Цей маленький парк було закладено у 1886 році вчителем місцевої гімназії Лаудоном. Це був один з тих небагатьох ентузіастів, які намагалися прищепити передові ідеї на околиці колишньої Австро-Угорської імперії, якою тоді було Закарпаття. Ще юнаком Лаудон багато їздив по Європі. Він бачив нове, прогресивне у столицях різних держав. Зокрема, познайомився там з такими прекрасними витворами мистецтва як Версальський парк в Парижі, сади Відня. Намагаючись зацікавити земляків екзотичними рослинами, познайомити їх з досягненнями ботанічної науки, Лаудон вирішив створити невеликий ботанічний сад, доступний для всіх. Землі було мало, тому довелось економити кожен її клаптик. На щастя, ідею Лаудона підтримали прогресивно настроєні викладачі гімназії. Вони спільними зусиллями викупили ділянку у магістраті і разом з гімназистами взялися за спорудження парку. Користуючись зв’язками з багатьма європейськими ботанічними садами і розсадниками, Лаудон досить швидко отримав необхідний посадковий матеріал, у тому числі й такі рідкісні на той час саджанці, як гінкго, таксодіум, магнолія.

Познайомимося з дендрарієм Лаудона (його так називають і тепер). На порівняно невеликій ділянці біля будинку міської дитячої лікарні зібрано близько двох десятків різноманітних екзотичних рослин. Вони розташовані без особливих стилістичних міркувань, майже довільно. У посадках немає загущення, перенасичення. Це теж сприяє розвиткові екзотичних рослин та їх декоративності.

Дендрарій Лаудона в Ужгороді (схема).

Першою, неподалік від входу, росте магнолія оберненояйцевидна. Велике овальне листя її привертає увагу перехожих. Походить магнолія з Східної Азії. Квіти її рожеві. Цікаво, що на батьківщині її називають «огірковим деревом» за своєрідні плоди. Вони, наче справжні огірки, довгі й зелені (після достигання малиново-червоні). Якщо придивитися до плодів магнолії, легко помітити їх подібність до шишок голонасінних рослин. Ботаніки називають їх збірними шишкоподібними листовками. Кожен із стиглих плодолистків розкривається, як коробочка, і звідти виглядає насінина, оточена яскравим червоним або рожевим принасінником.

Поруч з магнолією височать два таксодіуми звичайні — болотні кипариси з Північної Америки. Про ці екзотичні дерева з характерною для більшості таксодієвих гілкопадністю розповідалося при описанні ботанічного саду Чернівецького державного університету. У парку Лаудона таксодіуми — справжні велети — сягають понад 20 м у висоту. Мало поступається їм у розмірах тсуга канадська і псевдотсуга Мензіса — теж вихідці з американського континенту.

З екзотів східноазіатського походження в парку можна побачити величезне дерево гінкго і біоту східну. Ростуть тут також клокичка колхідська, кельрейтерія віпичкова, яловець віргінський, кипарисовик Лавсона та багато інших. Тут є паркові форми, а саме: строката форма клена-явора, золотиста форма бука європейського, розсіченолиста форма дуба звичайного. Вони настільки відрізняються від звичайних для карпатського лісу видів, що без уважного ознайомлення їх просто важко впізнати.

У 1956 році у парку проводили деякі підсадки екзотичних рослин. Тоді з’явилися тут стрункі колони туй і криптомерія японська. Тепер парк Лаудона служить місцем відпочинку для хворих. На жаль, рослини у парку позбавлені етикеток. Немає також охоронного щита, де було б розказано про історію створення парку. Такі заходи сприяли б популяризації ботанічних знань серед населення, знайомили б людей з історією міста.

*   *   *

Не тільки старими парками багатий сучасний Ужгород. Нові сквери і парки з’явилися в ньому за останні десятиріччя. Найбільшим серед них, як і серед усіх інших ужгородських парків, є міський Парк ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією.

Парк було закладено у 1954 році на честь знаменної дати. Всі трудящі міста взяли участь у посадках дерев і кущів. Тепер насадження займають площу 58 гектарів. Парк став улюбленим місцем відпочинку ужгородців.

Парк є багатопрофільним рекреаційним об’єктом, призначеним для відпочинку населення і масових культурних заходів. Тому тут простежуються (рис. 23) три основні зони: зона зелених насаджень, зона атракціонів і зона господарської діяльності. Цікаво відзначити, що колишні пусти, які знаходилися на місці сучасного парку, утворилися з наносів річки.

Ужгородський міський Парк ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією (схема).

Зелені насадження на території парку мають вигляд лісопарку, їх можна поділити на такі складові частини: суцільні деревно-чагарникові масиви, лінійні (алейні насадження) і живоплоти, солітери і групи окремих рослин. Деревні-масиви парку переважно монокультурні, тобто у різних кварталах парку вони складаються з однієї-кількох деревних порід. Наприклад, у кварталі 21 переважає граб звичайний, у 23 — клен гостролистий, у 26 — ясен звичайний. Тому в масивах створилася майже лісова обстановка. Загущені дерева витяглися вгору, укриваючи площу суцільним наметом. Цікаво, що в цих умовах інтродуковані види, наприклад, тополя канадська, гіркокаштан звичайний, горіх волоський, бархат амурський і навіть катальпа гібридна не лише не поступаються місцевим деревним породам, але й подеколи переганяють їх у рості. Це свідчить про неабиякі життєві можливості екзотів, що може бути враховано при плануванні не лише паркових, а й лісових насаджень в області. В окремих кварталах парку, зокрема у 27 і 33, створилися насадження із суміші інтродукованих і місцевих видів. Там поруч з кленами і ясенами росте софора японська, робінія несправжньоакацієва тощо.

Дорога, яка веде до парку через підвісний міст, обсаджена тополями пірамідальними і липами дрібнолистими. Вони надають їй урочистості, строгості. До речі, тополя пірамідальна, яка так природно вписується в пейзажі України, насправді є інтродукованою рослиною. Походить з Афганістану, звідки її поступово розповсюдили по багатьох країнах Євразії. На Україні розмножується переважно вегетативним способом, тобто укоріненням живців. Це стало причиною її раннього старіння.

Головна алея парку створена з тополі білої і бузку звичайного. Рослини чудово доповнюють одна одну: строкате сріблясто-зелене листя тополі на фоні квітучих кущів бузку. У центрі парку серед квітів знаходиться пам’ятний камінь, поставлений на честь знаменної дати 300-річчя возз’єднання України з Росією. Він же символізує урочисту дату закладання парку. Звідси починається декоративна алея з катальпи бігнонієвидної і підстриженої форзиції. Тут особливо гарно у червні, коли на гілках екзотичних катальп розпускаються стрімкі волоті ніжних білих квіток. Інші алеї парку складаються з посадок дуба червоного, платана західного, гіркокаштана звичайного, тополі пірамідальної, катальпи чудової та інших інтродукованих, а подекуди й місцевих видів.

У невеликих декоративних групах, в різних місцях парку, можна побачити десятки екзотичних видів дерев і кущів. Особливо виділяються серед них групи з сосни чорної і сосни Веймутова. Шпилькові рослини взагалі відрізняються декоративністю, а коли їх мало серед насаджень, то вони стають свого роду солітерами, тобто центрами експозиції. Слід зауважити, що в парку мало шпилькових рослин, і це значно знижує його естетичність. Серед інших групових посадок виділяються «гнізда» сумаха пухнастого — оцтового дерева, плакучої форми верби білої, кельрейтерії віничкової тощо.

Окремих солітерів у складі паркових насаджень порівняно мало. Мабуть, в цьому відбилася ще одна незавершеність архітектурного планування парку. Адже в ролі солітерів виступають, як правило, винятково декоративні, навіть контрастні з навколишніми насадженнями дерева і кущі, а також рослини, які несуть символічне навантаження. Включення таких солітерів до складу рослинності значно збагатило б парк кольорами, символічними мотивами, надало б його експозиціям пейзажної та змістовної завершеності. Серед рослин, які можна назвати солітерами, в парку зустрічаються плакуча форма верби білої, покручена форма верби Матсуди, кельрейтерія віничкова, ялина канадська та деякі інші види.

Порівняно багато серед насаджень декоративних чагарників, які використовуються тут як у формі куртинних посадок, так і для формування стрижених бордюрів та живоплотів. Серед них чубушники, дейції, жимолості, форзиції, бузки, бирючини, гібіски.

Декілька слів про гібіск сірійський. Цей невисокий чагарник з стрімкими тонкими вітами походить з Китаю та Індії. З давніх часів його було введено в культуру у країнах Месопотамії (звідки пішла така видова назва рослини), а вже пізніше, можливо в період грецької колонізації узбережжя Малої Азії, він потрапив у Європу. Гібіск сірійський дуже декоративно цвіте. Його великі яскраві квіти мають різноманітні відтінки: від чисто білого кольору до пурпурного і навіть лілового. Тому в декоративному садівництві відомі десятки сортів гібіска.

Ця рослина належить до родини мальвових, її квіти дуже нагадують за будовою квіти рожі. Але найбільш цікаво, що гібіски цвітуть порівняно пізно, з кінця червня і до вересня, коли серед паркових насаджень поступово зменшується кількість квітучих рослин. Цю декоративну рослину досить легко розмножити з насіння або живцюванням.

Парк ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією ще молодий. Його насадження лише піднялись і зміцніли. Дбайлива рука архітектора і садівника може згодом зробити з них справжній шедевр сучасного паркового мистецтва.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.