Це один з наймолодших центрів інтродукції рослин у Карпатах, закладений у 1946 році. Створення ботанічного саду в; Закарпатті — ще один з проявів піклування партії та уряду про науковий розвиток цього чарівного куточка радянської землі.

До створення ботанічного саду на цій ділянці, правому березі Ужа, знаходилися два горіхово-фруктових сади, де росло 96 старих горіхів волоських, яблуні, груші, черешні, алича, вишні, а також зарості терну, бузини, шипшини, ожини та верби. Площа саду становить 4,5 гектара, з яких 1/3 території піднята на 1 і 2 тераси, а інші 2/3 спускаються у заплавну частину долини. Різниця в висотах у різних точках ділянки становить 22 м. Вулканічні материнські породи покриті грубим шаром суглинистого окультуреного ґрунту, багатого органічними речовинами. Карпати надійно захищають колекції інтродуцентів від холодних північних вітрів. Тому на території ботанічного саду добре ростуть різноманітні теплолюбні екзоти, у тому числі альбіція, криптомерія, кунінгамія та інші.

З перших днів створення ботанічного саду керівництво роботами очолив його директор, великий ентузіаст і чудовий організатор, Володимир Олексійович Грабар. Він почав збирати екзотичні рослини, розповсюджені в парках і лісових посадках Закарпаття. Вже через кілька років до колекцій молодого ботанічного саду увійшли сотні інтродуцентів. Серед них клен цукровий, бамбук курильський (саса), каштан їстівний, верба Матсуди, тополя бальзамічна, верба вавілонська, софора японська та інші. В роботах по створенню ботанічного саду брали активну участь викладачі й науковці університету.

Планування посадок на території ботанічного саду здійснювалося за географічним принципом, тобто колекції екзотичних рослин формувалися за походженням видів. Є на території саду ділянки американських, кавказьких, середньоазіатських, китайських, далекосхідних екзотів. Окремо покажуть вам колекції шпилькових видів, яким в ботанічному саду приділяють велику увагу. Тут їх масово розмножують і культивують. Разом з тим не забувають і аборигенні — місцеві карпатські види рослин.

На території ботанічного саду є наукові лабораторії, велике господарство закритого ґрунту (теплиці й оранжереї), ставки, альпінарії, клумби декоративних рослин і квітники, дослідні ділянки. Тут проводяться систематичні заняття з студентами університету.

Співробітники ботанічного саду ведуть велику наукову роботу. Понад 150 вітчизняних і близько 70 зарубіжних кореспондентів систематично підтримують зв’язки з ботанічним садом Ужгородського державного університету. Тисячі пакетів з насінням, живими рослинами і живцями щороку надходять на адресу ботанічного саду. Не менш надсилають на обмін і науковці ботанічного саду. За неповних 40 років свого існування в колекції саду нараховується 350 видів і форм деревно-чагарникових і понад тисячу трав’янистих видів рослин, переважна кількість яких належить до інтродуцентів.

Давайте пройдемося стежками ботанічного саду (рис. 21), познайомимося з деякими його найбільш цікавими колекціями й окремими екзотами. В центрі, біля входу, міститься невеличкий відкритий сквер, спланований у регулярному стилі. Тут переважають декоративні форми кущів, численні квіти та інші декоративні рослини. У невеличкій водоймі ростуть яскраві німфеї — екзотичні родичі нашої лілії білої, оспіваної в поезіях Т. Г. Шевченка. Образ дівчини-лілеї, запозичений Кобзарем з народних легенд, навіває тихий смуток і задуму, коли дивишся па чарівні квіти, що простерлися на чистій поверхні води.

Починаючи знайомство з ботанічним садом, екскурсоводи часто згадують давню легенду про квітку підсніжника. Кажуть, вона з’явилась як символ надії серед холодного зимового лісу, щоб зігріти замерзаючу дівчину. Вона була настільки гарна, що навіть сніжинки не змогли залишитися байдужими до її долі. Вони розтанули і перетворилися на квіти, білі й незаймані, як символ надії, близької весни. Підсніжники — не заморські екзоти, а давні «зелені мешканці» Карпат. Вони розквітають у лісах одночасно з таненням снігу. Ці рідкісні перлини місцевої флори успішно культивуються в ботанічному саду Ужгородського державного університету. Серед весняних ефемероїдів (саме так називають багаторічні рослини, які рано цвітуть і потім «ховаються» до наступної весни), численні шафрани, проліски, тюльпани та інші декоративні рослини.

Неподалік від входу ростуть невисокі дерева з грубими пагонами і своєрідними великими листками, поділеними глибокими лопатями на 5 майже окремих часток. Це смоківниця звичайна. Росте вона у нас лише на південному узбережжі Криму. Часто смоківницю ще називають інжиром чи фіговим деревом за солодкі та поживні плоди-фіги. Вони містять до 70 процентів цукру. З незапам’ятних часів фігові дерева культивують у країнах Середземномор’я. Відомо до 400 сортів інжиру. Плоди його споживають свіжими чи підв’ялюють. Вони мають і лікарське значення, зокрема при лікуванні хвороб горла. Смоківниця належить до родини тутових, тобто вона близька до шовковиці. Але чи знаєте ви, що смоківниця належить до численного роду фікусів — типових тропічних і субтропічних рослин? Отже, це перший представник південних широт у парках зони Карпат. Можна було б зупинитися на цьому, але розповідь про смоківницю буде неповною, якщо не згадати про дивовижне запліднення квітів цієї рослини. Маленька оса-горіхотворка, її латинська назва бластофага, відкладає у зав’язь жіночої квітки яєчка. З личинок виводяться комахи, які паруються в квітці. Самці після того гинуть, а самки вилітають на пошуки інших квіток, куди можна було б відкласти яйця. По дорозі вони відвідують чоловічі квітки, де «забруднюються» пилком. Виявляється, ще давні греки і римляни знали «секрет» фігового дерева і вивішували чоловічі суцвіття на дерева культивованих фіг (жіночі екземпляри).

Біля смоківниць ростуть і інші популярні екзоти: різноманітні магнолії та тюльпанне дерево. Колекції магнолій у ботанічному саду особливо цікаві. По-перше, вони так рясно цвітуть і добре плодоносять, як цього не побачиш у жодному іншому парку в Карпатах. По-друге, саме тут науковці навчилися розмножувати одну з найбільш декоративних магнолій, магнолію Суланжа, відводками та іншими способами. Тепер її широко використовують в озелененні далеко за межами ботанічного саду.

З протилежного боку від цих посадок розташований невеличкий альпінарій, покритий яскравими квітами, білими, рожевими, жовтими, синіми. Особливо виділяються вони навесні, коли строкатими килимками розпускаються бутони шиловидних флоксів (тут їх зібрано чимало), гвоздик, гусимців тощо. За цими букетиками майже повністю ховається контур кам’янистої гірки. Росте серед них і вічнозелена сланка карпатська рослина — барвінок малий. Його латинська назва «вінка» означає — перемагати. Барвінком його назвали як переможця зимових морозів: адже він зберігає листя під снігом. Про лікарські властивості цієї надзвичайної рослини писали у давнину ще Діоскорід і Пліній Старший. Декоративні властивості його високо цінив французький мислитель Жан-Жак Руссо, який вважав цю рослину однією з найкращих для оформлення квітників.

Поруч з альпінарієм можна побачити досить непривабливі, колючі кущі з невеликими трійчастими листками. Попробуйте розтерти такий листок між пальцями — відчуєте запах справжнього лимона. Це — понцирус трилистий, найбільш морозостійкий серед усіх цитрусових. Опушені плоди понцируса неїстівні. Його використовують лише як підщепу для підвищення морозостійкості нащеплених цитрусів. Походить понцирус з Китаю та Гімалаїв. Кущі дуже декоративні ранньою весною, коли на оголених пагонах з’являються численні білі квітки.

За комплексом теплиць і оранжерей розміщено чимало нових екзотичних дерев і кущів, їх тут сотні видів. Ось, наприклад, альбіція ленкоранська. Вона поки порівняно невелика. Але навіть у неквітучому стані проглядається дивовижна особливість цієї субтропічної рослини, її двічі- й тричіперисті листки здаються зітканими з найтоншого мережива. Походить альбіція з південно-східного Закавказзя, де зустрічається в лісах Ленкоранської низовини. У Криму можна побачити квітучі алеї альбіції з волотями яскравих рожевих суцвіть. Якщо вам пощастить побачити квітучі альбіції, зверніть увагу на будову квіток. Вони майже позбавлені пелюсток. Тільки великі численні тичинки рожевого чи жовтого кольору надають їм привабливості. Альбіцію ще називають ленкоранською акацією. Вона і справді близька родичка акації. У акації квітки теж правильні, довготичинкові, а не чов-никовидні, як у наших бобових рослин.

Неподалік від альбіції росте незвичайне шпилькове дерево з характерними широкими і колючими шпильками. Вони, наче зелені леза скальпелів, густо охопили пагони рослини. Це — кунінгамія ланцетовидна з Центрального і Південного Китаю. Там її здавна культивують за високі декоративні якості. У гірських районах можна зустріти цілі селища, оточені посадками пірамідальних кунінгамій. Високоякісна її деревина використовується у промисловості, особливо там, де необхідно мати стійку проти загнивання дерев’яну конструкцію: сваї, греблі, будівельний матеріал.

У ботанічному саду чимало цікавих шпилькових інтродуцентів. Серед них біота східна і її численні паркові форми, різні види кипарисовиків, псевдотсуги, ялиці, криптомерія японська тощо. У відкритому ґрунті ростуть такі види шпилькових рослин, які майже не зустрічаються в інших парках зони Карпат. Це, зокрема, стосується теплолюбних кедрів, головчатотисів, річкового кедра, секвоядендрона і секвої. Кожне з них — сторінка еволюції рослинного світу планети. Візьмемо для прикладу секвоядендрона гігантського. Його ще називають мамонтовим деревом. Цей гігант походить з Північної Америки, де окремі дерева сягають у висоту понад 100 мів діаметрі до 10 м і більше. Ліси з цих рослин були поширені на планеті понад 140 мільйонів років тому на північ до островів Шпіцбергене і Гренландії. Пізніше вони вимерли під час зледенінь.

Не менш цікаві головчатотиси. Вони теж були колись поширені у північній півкулі, а тепер збереглися лише в Пів-денно-Східній Азії. Це вічнозелені дерева з довгими дворядними шпильками. Замість шишок у них (на жіночих деревах) достигають поодинокі костянкоподібні насінини.

Багато декоративних дерев і кущів серед квіткових рослин ботанічного саду. Ось, наприклад, калина зморщенолиста. На відміну від наших калин вона вічнозелена. Грубі яйцевидно-видовжені листки цього виду знизу покриті щільною сірувато-жовтою повстю. Цікаво, що суцвіття з’являються на пагонах восени, а розпускаються лише в квітні — травні наступного року. Походить ця дивовижна калина з Центрального і Західного Китаю. Вона дуже декоративна восени, коли з пагонів звисають численні кетяги червоних і чорних плодів. Річ у тому, що в процесі достигання вони поступово змінюють колір з червоного на чорний. Це найбільш морозостійка з субтропічних вічнозелених калин, яка може бути рекомендована для озеленення.

Є в колекціях і кілька видів калікантів з Північної Америки. Це невисокі кущі з простими супротивними листками. Своєрідні квітки калікантів. Вони досить великі, до 4—7 см у діаметрі, і майже коричневі. Пелюстки квітки численні, розташовані спіральне на квітколожі. Це ознака давнього походження калікантів.

У відкритому ґрунті росте субтропічний представник родини бобових (метеликових) індігофера Жерара. Цей невисокий листопадний кущ походить з Гімалаїв, звідки його було завезено в Крим у 1832 році. У лісостеповій зоні України ця рослина сильно підмерзає. Індігофера не просто декоративна рослина. До винайдення у 1873 році штучних анілінових фарб індігоферу культивували особливо інтенсивно. Квітучі зрізані пагони її поміщали у підігріту до 50° воду. Через 10 годин настоювався темно-жовтий екстракт. Його зливали у спеціальні посудини, перемішували, після чого випадав темно-синій осад. Це і була славнозвісна фарба «кубовий індиго». Цвіте індігофера Жерара гарними рожево-пурпурними квітками у густих китицях з липня до вересня.

Серед трав’янистих рослин тут є також чимало цікавих екзотів. Ось, наприклад, зарості бамбука курильського. Це єдиний представник підродини бамбукових у нашій країні. На батьківщині, на островах Курильської гряди, його зарості тягнуться нескінченною смугою уздовж лісу. Важко, майже неможливо рухатися проти цієї 1,5 — 1,8-метрової стіни пружних і щільних стебел. Навіть звірі не наважуються ходити по таких заростях. Вони витоптують своєрідні «коридори» — стежки, які розходяться лабіринтами.

Багато високогірних і рідкісних рослин карпатської флори зібрано в альпінарії ботсаду. Тут і едельвейси, рододендрон Кочі, арніка гірська, айстра альпійська, родіола рожева та інші види. Адже одним з важливих завдань ботанічного саду є вивчення і розмноження рідкісних та зникаючих видів рослин.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.

Tags: ботанічний сад, Ужгород_, УжНУ_