Ці властивості притаманні белладонні лікарській. В Росії її називають красавкою белладонною. Слово “белладонна” в перекладі з італійської означає “гарна жінка”, що наштовхує на думку про незвичайну красу цієї рослини. Проте її видова назва пов’язана не з привабливістю, а з хитрощами жінок, які в усі часи хотіли бути красивими. Отож давно колись найвинахідливіші з них додумалися капати сік цієї рослини собі в очі, від чого зіниці розширювалися і очі набували незвичайного таємничого блиску.

Белладонна лікарська (красавка белладонна) —

Atropa belladonna L.

Родина: пасльонові — Solanaceae

Родова назва рослини пов’язана з жінкою далеко не привабливою — богинею Атропою, котра, за давньогрецькою міфічною легендою, обриває нитку людського життя. Белладонна лікарська — в науковій літературі її називають ще белладонною звичайною — рослина й справді дуже отруйна, не випадково серед її численних народних назв чимало далеких від замилування: вишня вовча, вишня песся, дурман сонний, запридух, зілля сонне, зілля погане, німечник, німиця чорна, одур, отровниця, отруйниця, сонник, ягода вовча, ягодка бішена. Трапляються, щоправда, й ласкаві назви: йокшик, красавиця, покшик, рай-дерево, царичка. А в карпатських селах побутує легенда про хлопчика Деревчика, єдиного помічника діда й баби, що за десять днів виріс на цілих десять років. Принесла якось баба з лісу черешень. Вони хлопчикові дуже сподобалися, і на другий день він пішов до лісу по черешні сам. Там натрапив на пессю вишню, наївся її ягід. Коли прийшов додому, йому почало туманитися в голові. Невдовзі й помер. Баба в жалю й розпуці прозвала пессю вишню, що отруїла її Деревчика, отровницею.

Кілька з’їдених ягід белладонни лікарської справді можуть спричинити смертельне отруєння, тому слід навчитися розпізнавати їх. І не тільки ягоди небезпечні. Кому доводиться працювати з белладонною лікарською — на медичні потреби її щороку заготовляють в Карпатах до 90 т,— той знає, що під час роботи з нею не можна торкатися обличчя, очей.

Белладонна лікарська росте в гірських лісах, на вирубках і галявинах у Карпатах, Криму, на Кавказі. Це багаторічна трав’яниста рослина заввишки 50—100 см з товстим кореневищем. Стебло розгалужене з короткочерешковими, яйцевидними або яйцевидно-еліптичними, цілокраїми, загостреними листками до 20 см завдовжки. Цвіте з червня до кінця вегетаційного періоду. Квітки пониклі, пазушні, брудно-фіолетові, майже непомітні серед маси листя. Плодоносить з липня. Ягоди белладонни соковиті, завбільшки з вишню. Насіння бруньковидне. За деякими ознаками рослина дуже мінлива: за формою листків, розмірами частин квітки, плодів, за забарвленням.

Люди здавна запримітили не тільки отруйну, а й лікувальну властивість белладонни. З народних джерел відомо, що хворі олені, з’їдаючи цю рослину, видужують. Давньонімецькі племена використовували напій белладонни для піднесення духу: перед боєм воїни випивали його і приходили в сильне збудження — рвалися в бій.

В медицині використовують листя і коріння белладонни. Збирають їх переважно в Карпатах, тому запаси рослини різко зменшилися. Обмежені природні ресурси дали поштовх до введення белладонни лікарської в культуру, головним чином на Україні, оскільки це рослина теплолюбна. Сировина, вирощена на плантаціях, виявилася кращою від дикоростучої. Тож треба її вводити в культуру ширше, аби зберегти природні запаси від винищення.

Дуже схожа на белладонну лікарську — за зовнішнім виглядом, і за поширенням, і за лікарським значенням скополія карніолійська, теж із родини пасльонових. Однак вона менша ростом, а плід її — кулевидна двогнізда коробочка. Поширена ця рослина у Південно-Східній Європі. На Україні зустрічається в дубово-грабових, букових насадженнях Карпат, в Розточчі-Опіллі, Західному Лісостепу та на заході Правобережного Лісостепу.

Скополія карніолійська (скополия карниолийская) —

Scopolia carniolica Jacq.

Родина: пасльонові — Solanaceae

Цвіте скополія карніолійська в березні — квітні, плоди достигають у травні — червні. Розмножується головним чином вегетативно — наростанням і галуженням кореневища. Саме кореневище та корені скополії й становлять лікарську цінність. Звичайно, в народній медицині цю небезпечну отруйну сировину застосовувати не можна.

Як лікарська рослина скополія карніолійська винищувалася надто інтенсивно. Нині вона занесена до “Червоної книги Української РСР”. Із освоєнням синтетичного виробництва атропіну та інших тропанових алкалоїдів дещо знизилися потреби в цій рослині як у лікарській сировині. Однак до самозаспокоєння ще далеко. Це цінний реліктовий вид, який потребує цілковитої охорони. Не забуваймо, що після кожної заготівлі відновлення його запасів настає тільки через 10—15 років у низькогір’ї і через 8—10 років — у високогір’ї.

Видається доцільним створити заповідні ділянки скополії на схилах Анталовецької гори, у букових і буково-грабових лісах в околицях Кам’яниці і Невицького в Ужгородському і біля Синевирської поляни в Міжгірському районі.

Назріла потреба ширше вводити скополію карніолійську в культуру. До речі, в Англії з 1780 року цю рослину використовують також як декоративну.

В наше життя міцно ввійшли такі представники родини пасльонових, як картопля, помідори, баклажани, перець стручковий, деякі види фізалісу, пасльону, і всюдисущі згубники нашого здоров’я тютюн та махорка, і лякаючі отрутою, а водночас ваблячі лікарською таємницею белладонна, скополія, дурман… Якраз останні — наші дикорослі помічники у боротьбі за здоров’я людини — нині потребують якщо й не допомоги, то бодай уважного, розміркованого, ощадливого ставлення до них.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с

Tags: легенда