СИНЕВИРСЬКЕ ОЗЕРО
Серед дрімучого лісу стояла хатка, а в ній чоловік жив, на ім’я Микола, зі своєю жоною Марією. Жили тут уже чотирнадцять років, і пан, якому належали навколишні ліси, про них нічого не знав.
Регіональний інформаційний центр "Карпати"
МОЧИЛО
Інші мочила влітку заплісають, а восени в них жони скупують снопики конопель. А в сьому мочилі і жаби не квакають. Навіть місяць крадькома сунеться по глибині.
ДІДІВСЬКЕ БОЛОТНЕ ГОРОДИЩЕ
На околиці села Дідове, на болотній місцевості, пагорбом виступає стародавнє городище.
Давно, дуже давно по краю поширилася страшна вістка про вторгнення невідомих доти татар, які на своєму шляху все нищать, грабують, палять, людей убивають.
ГРОБИЩЕ
Глибоко в Полонинських Карпатах сховалося в мальовничій долині село Тур’я Поляна.
Навколо громадяться велетні-гори. Шумлять водоспади, біжать, пінячись на камінні, гірські потоки. Шумить, сповнюючи безупинним гомоном вузьку долину, бурхлива неприборкана річка Туриця.
ГРОБКИ У СЕЛІ БУКІВЦІ
Було це дуже давно, ніхто з живих не пам’ятає, тільки старі люди говорять, що вони чули від своїх дідів і бабусь.
А сталося воно у селі Буківці тоді, коли сусіднє село Перехресне було містом.
ПРО СЕЛО СТРАБИЧОВО
Давно-давно, багато сотень років тому село Страбичово, що розтягнулося вздовж шосейної дороги Мукачево — Чоп, було не на тому місці, де тепер, воно й не називалося ще таким іменням.
СКЕЛЯ БАБКА
Над селом Буківцем височить Буківська полонина, на якій є Руська путь, Водяна долина, Миндак і Зелеман. А узбіччя її рясно вкрите величезним камінням-валунням. Одна з цих скель-валунів є на Миндаку й зветься Бабкою.
БИЧКІВ
Перші поселенці заснували село на тому місці, де тепер Малий Бичків. Село було невелике, ще й назви не мало. Та коли на село впала чума, то воно майже опустіло: одні повмирали, другі втекли із села.
ПРО ВЕЛИКУ КОПАНЮ
Недалеко від того місця, де тепер село Велика Копаня, на високій горі жив один цар. У нього були дві доньки. Старша була дуже файна, і молодша файна була, але вже не така. Старша полюбила дуже красного простого хлопця. Детальніше »
ЛАБОРЕЦЬ
Кажуть люди, що був раз один славний князь Лаборець. Він за народ дуже гадав. Зато й люди любили його.
Раз люди зібралися до нього на одну велику раду. Він їх дуже гостив, і вони весело гостилися.
ЗАГИБЕЛЬ БОРЖАВСЬКОГО ЗАМКА
Дуже давно, коли мадяри кочували по причорноморських степах, їх почали тиснути печеніги. Хан Алмош надіслав до галицького князя посольство просити допомоги.
БРОНЕЦЬКИЙ ЗАМОК
Коли виник Бронецький замок, точних відомостей, як і про виникнення інших замків, немає. Знайдені на території замка староримські монети спонукують до думки, що це відбулося в часи Дакії, до складу якої входило і Закарпаття. Тоді тут міг бути римський сторожовий пункт «каструм».
РОЗБІЙНИК БРИНДА
Після загибелі Бронецького городища в Боржавській долині настав спокій. Але ненадовго. Швидко в цій стороні появився розбійник. Ніхто не чув про нього раніше. Ані ймення його не знали, ані звідки він тут узявся. Люди назвали його Бриндою.
БРАНКА МОНАХІВ
Важким громаддям здіймається над старим Виноградовом Чорна гора, круто обриваючись до берегів Тиси. На одній з відножин гори, безпосередньо над містом, височить стародавній Угочанський замок. Над ним пронеслись віки, складаючись у ціле тисячоліття. Він був свідком вторгнення мадярів, брали тут ясир татари, турки.
ДРАГІВСЬКИЙ МОНАСТИР
Коли ще давно татари напали на нашу руську землю, то ченці, що жили у Драгові, втікали од татар. У глибокій зворині на дуже красному місці зробили монастир.
У Драгові жив великий пан на ймення Лошвай. Жив він самотній, серце мав зле, тому ціле село його боялося. Хто до нього не прийшов, пан хапався до зброї. Лише один чоловік із села, його кум Ференцик, міг із ним говорити.
СЕВЛЮСЬКИЙ ЗАМОК
У той далекий час, коли татари та турки нападали на мирні оселі, тут-там виростали замки для оборони від ворога. Саме для цього був збудований Севлюський замок, який ще називали Канков.
Про нього збереглася така легенда.
ХУСТСЬКИЙ ЗАМОК
Де стоять руїни Хустського замка, колись були тільки поля та чагарники. Власником цих полів був якийсь пан, що прозивався Хустом.
От і задумав пан Хуст побудувати замок.
ЧЕРВОНА СКЕЛЯ
Це було давно, дуже давно, ще в ті часи, коли воєвода Хуста безпечно жив у збудованому ним високому замку зі своїми численними слугами й воїнами. Сім’я у нього була невелика — дружина й двоє маленьких дітей. В обох дітей, хлопчика і дівчинки, були на правім плечі однакові родимки.
КУРУЦИ В ЗАМКУ
Це було давно. Дуже давно. На троні сидів тоді прадід Марії-Терезії імператор Леопольд. У державі йшла війна між прихильниками Габсбургів, яких звали в народі лабанцями, і куруцами − повстанцями проти королівської влади.
Сталося так, що в Хустському замку засіли лабанці. Комендантом фортеці був у них капітан Таллош.
ПРО ОПРИШКА ПИНТЮ
Пинтя ненавидів панщину. А панщина у Хусті збудувала замок, і пани там їли та пили.
Пинтя справив з граба гармату і поклав на неї залізні обручі. Гармату поставив на горі Чабрин і з тої гори розбив Хустський замок.
ЗАГИБЕЛЬ ХУСТСЬКОГО ЗАМКА
Славетний був розбійник-опришок Грегор Пинтя. Він грабував палаци й панів. Одного разу він потрапив у руки панам, і вони посадили його у в’язницю Хустського замка й мали повісити. Але Пинті пощастило втекти, і він вирішив помститися панам.
ЗАМКОВА ГОРА В МУКАЧЕВІ
Колись дуже давно, в часи, про які вже втратилася пам’ятка, коло виходу з-поміж гір на широку рівнину Дунайської долини, де лежить місто Мукачево, оселився зі своїм військом чужоземний князь. Він підкорив усіх жителів околиці Мукачева й наказав їм будувати для нього замок-фортецю, бо йому ніде було жити.
ПРО МУКАЧІВСЬКИЙ ЗАМОК
Станеш на рівнині з південного боку від Мукачева, глянеш на могутню красу Мукачівського замка, названого в народі Паланком, і не стримаєш хвилювання: таж стоїть він тут цілу тисячу літ, більше тисячі.
СЕЛО НОВОСЕЛИЦЯ
Село Новоселиця лежить на схід від Королева над Тисою, що на вісім кілометрів під горою Фразинул, коло румунського кордону.
Село має стару дерев’яну церкву. Люди оповідають, що колись опришок Пинтя затяв до іконостаса тієї церкви своєю сокирою. Сокира зосталася в іконостасі. Ця сокира щороку виходить з іконостаса, а коли зовсім вийде, тоді й Пинтя має воскреснути.
ПРО КНЯЗЯ КОРЯТОВИЧА
Не за тридев’ять, і не за тридесять земель, а на Закарпатській Україні жив цар Володар. Добре жилося людям при ньому. Виганяли стада на пасовиська, а під горами ріс виноград, на долинах колосилося жито, пшениця, всяка пашниця. Але помер старий цар Володар, настав новий. А цей новий цар змія Веремія з Дунаю витягнув, до мукачівських гір послав і сказав русинам кожного місяця змієві в данину дванадцять немовлят давати.
ЯК КНЯЗЬ КОРЯТОВИЧ ЗМІЯ ВБИВ
Прийшов до того замка, де жив Корятович, один верховинець Щефан, хоче говорити з самим князем, а більше ні з ким. А князь Корятович був чоловік щирий, нікому ні в чому не відмовляв. Чи дав щось біднякові, чи словом розрадив, а все поміг. Вийшов він і до бідного верховинця, попросту вбраний, як і слуги, а Щефан і в голову собі не бере, а питає його, чи довго чекати. Засміявся Корятович та й каже:
КОШАЧИЙ ЗАМОК
Сьогодні майже немає по ньому й сліду. Бо й сама назва помалу губиться в пам’яті молодших поколінь. Називався так невеликий пагорб на північний захід від Мукачева — в долині між Чернечою горою, Чернеком і Жорниною.
ЖОРНИНСЬКИЙ ЗЛОДІЙ-ЛИЦАР
На північний захід від Мукачева височіє гора Жорнина. Про неї ходить по навколишніх селах цікава легенда. Народна фантазія населила дикі романтичні околиці тої гори розбійниками та оповідями про величезні скарби, що криються в печері за дверима залізними, як зерно в засіках. Дехто запевняє, що ті залізні двері вже знайшли, але тільки вернулися на те місце знову з інструментом, гадаючи їх відкрити,— по дверях не стало й сліду, хоча хвильку тому не тільки своїми очима їх бачили, а й руками торкали.
ЗАМОК У НЕВИЦЬКІМ І КОРОЛЬ МАТЯШ
Коли Поган-дівча панувало в Невицькім замку, то дуже було зле людям на світі. Бо коли цей замок будували, кожна ґаздиня мусила нести солодке молоко і курячі яйця; з того робили ваківку і так мурували.
Як мадяри прийшли з Азії, то вже цей замок був ніби й порожній. Але Поган-дівча не міг ніхто вигнати звідти. А Матяш-король — ще ніхто не знав, що буде він колись за короля,— служив тоді в Оріховиці у ґазди Галайди.
ОЗЕРЦЕ В НЕВИЦЬКОМУ
Одна з легенд про Невицьке стосується озерця під замком, посеред якого ніби плавав острівець. То пам’ятка про нещасну Олену, красну й мужню доньку лицаря Гришка, що колись був паном у тих краях.
Олена була щирою донькою. Світловолоса, статечна й сильна, горда й мужня, вона подобала скорше на чоловіка, як на жінку. Мала пристрасть виїжджати самотою в ліси, і серед тої дикої краси, сповненої небезпеки, чулася найщасливішою.
ЯК МАТЯШ-КОРОЛЬ ІЗ ЮРОЮ ЗІЙШОВСЯ
Раз король Матяш ходив по верховині. Хотів бачити, як тут люди живуть. Був ще тоді молодий та вбрався, як якийсь студент,— щоб його не впізнали.
Ходив він одного дня межи горами і заблудив. Ледве десь пізно вночі натрапив на мале село. Зрадів Матяш та й у першій хижі постукав у двері. Довго ніхто не відповідав, відтак озвався жіночий голос:
УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАМОК
У XVII столітті паном Ужгородського замка був капітан Другет, лицар статечний. Мав він дуже красну доньку, про красу якої оповідали аж у далеких краях.
У тих часах переходили через кордон польські війська й нападали на наші міста.
ЧОМУ В КОЖНОМУ ЗАМКУ Є КОЛОДЯЗЬ
Дехто подумав би, що в кожній кріпості — і в Ужгороді, і в Мукачеві, і в Хусті — колодязі були для того, аби витягати воду. То правда, що коли була облога, то із колодязя брали воду, бо інакше носити не могли. Айбо у кріпостях колодязі були й для іншого діла.
КУРГАН КРАСУНІ
На лівому березі ріки Верки, навпроти села Мужієва, стоїть курган. Курганом Красуні називає його народ.
Дочка берегівського жупана Андрія Добоша Ілка за тридев’ять земель славилася своєю красою. І називали її в народі Ілкою Прекрасною.
ЗМІЇВКА
У далекому минулому берегівські гори були вкриті лісами-пущами, а біля західного їх підніжжя простяглося велике болото — Сірчаний мочар. У пущі водилась усяка звірка, росли дички, малина, гриби, а в болоті було безліч риби й дика птиця — качки, гуси й лебеді.
Так ось, у цій пущі, далеко від людського житла, оселився якийсь чоловік — на невисокому пагорбі, на краю Сірчаного мочара, на невеличкій галявині під древнім дубом.
БЕРЕГОВО
Колись на місці теперішнього Берегова простягався широкий степ. Сюди пригнав із сусідніх Великих Берегів своє стадо на пасовисько якийсь Сас.
Тут його стадо зустрілося з іншою чередою, яку господар пригнав сюди теж пасти.
ГУДЯ
Жив давно-давно в королівському замку король та мав він полководця на ймення Гудя, який йому дуже вірно служив. •
Раз сів король обідати й сказав своєму полководцеві:
КЕЛЕМЕНОВА ГОРА
Біля Боржави, між селами Бенею і Квасовом, є невелика гора, що зветься Келеменова.
Люди повідають, ніби ще в ті часи, коли на наш край напали татари, тут було викопано яму, де поховали пани свої скарби і переховувалися самі. Але грошей пани взяли багато, а наїдку мало,— жаліли місця. Так і повмирали з голоду та спраги.
КОРОЛЬ ВОЛОДИСЛАВ І ТАТАРИ
Королево недарма називали «королівською хижою». В давні часи дуже часто перебували й гостилися тут угорські королі.
Та найбільше полюбив Королево і цю околицю король Володислав.
ТАТАРСЬКИЙ ПЕРЕВАЛ
Було це тоді, коли татари набігали на Закарпаття.
Раз поверталися вони із награбованим добром та полоненими у своє царство. Ішли долиною Тиси. Та ніяк не могли втамувати жадобу: вдиралися в кожне село, що траплялося на їхній дорозі, й відбирали в людей останнє. Тоді верховинці-гуцули надумали помститися татарам і визволити полонених побратимів.
ТАТАРСЬКИЙ ГРІБ
В околиці села Абранки є пагорб, складений з каміння. Називають його люди Татарський гріб.
Переказують, що в ті часи, коли по горах Карпатах ходили татари, одна татарка обікрала церкву в Підполоззі. Забрала посуд, кадила, а ризи одягла на себе і пішла собі лісом. Іде, а назустріч їй селянин, який прийшов сюди по дрова.
ПРО ПЕСИГОЛОВЦІВ
Давно по лісах і по селах ходили песиголовці. Коли напали на самотнього чоловіка, повели з собою і з’їли. Не можна було лишити у хижі саму жінку.
У Горінчеві була баба Головканя. Раз вона пекла хліб. Подивилась у вікно і бачить — їде на коні песиголовкиня і повернула в їх двір. Баба скоро прикрилася простирадлом і лягла у постіль.
ПРО ПОЛЯНУ
Давно то було. Один чоловік прийшов на поляну. Там було поле. Хиж ще не було. Він собі поставив хижу, розгаздувався, і від нього розмножувався народ. І так заснувалася Поляна.
Коли він купив собі овець на ціле пасовище, з вівцями відправив на полонину дванадцятирічного хлопця.
ТЕРНОВО
У долині Тересівки є велике село Терново. Старі люди розповідають, що теперішнє Терново перед походом татарів називалося Долиною. Частково це підтверджує й літопис, який зберігається в народнім музеї в місті Ясберень (Угорщина).
На північній частині теперішнього села є поле, що досі називається Долиною. Тут і було село Долина. З одного боку села росло вільшання, а з другого — терня.
ШАНДРІВСЬКИЙ СОЛЯНИЙ КОЛОДЯЗЬ
Турецький султан Сулейман, побивши сербів, оголосив війну королю Матвію й повів своє військо на Угорщину.
Король Матвій зібрав велике військо й рушив назустріч туркам. До самого Дунаю підвів він своє військо, а на протилежному березі в завойованому Белграді вже стояли турки на чолі з султаном Сулейманом.
ДЕМОН СОЛЕРУДНИКА
Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав і хати. Подумав собі, що буде він жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на хату.
Багато часу перебув у шахті спокійно, хоч і лякали його робітники, ніби там демони живуть.
ЯК З’ЯВИЛАСЯ КУКУРУДЗА В ЗАКАРПАТСЬКОМУ КРАЇ
Довго панували турки в Придунайській долині. Та прийшов час, і загарбників почали тіснити. У війні проти турків брали участь і закарпатці. Серед них було й сім бійців із села Баранинців, що під Ужгородом.
У битві під Белградом загін закарпатців потрапив у пастку, й усі вони були взяті турками в полон.
КОСІВСЬКА ПОЛЯНА
Карпати — молоді гори. Вони ростуть. Де через Карпати їхали возами, там тепер лише пішо можна пройти.
Колись із Косова можна було напрямки через гори попасти в Солотвино. Торгівці так і робили — купували сіль і везли продавати в Косів і другі сусідні села. Межи лісами, в долині ріки Кісви, була одна файна поляна. Спустяться з полонини купці — перепочинуть на ній. Що на тій поляні відпочивали косівці, її назвали Косівською Поляною.
РАХІВ
Де Біла Тиса зливається з Чорною в одну Тису, наліво й направо розступаються високі гори. Вони колом обходять широку улоговину, в якій, обабіч Тиси, давно вже стоїть місто Рахів. Давнє місто, давня і його назва. Ось про що каже одна з легенд.
Ще тоді, коли на Гуцульщині нашій не було сіл, лише густі ліси, а в них звірина множилася, птаство гнізда звивало,— ще тоді приблукав сюди кріпак Джурджук із своєю сім’єю. Був із Галичини, а втік сюди від панської сваволі. Пригнав із собою захоплену в польського шляхтича сотню овець та корову.
СЕЛО КАЛИНИ
Давно, дуже давно те було, коли на місці теперішнього села Калин жив один господар. Називали його Данилом. А жив він під горою, що зветься Плеша.
Данило як прийшов до Калин, то оженився. У нього був один син Семен.
Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на https://carpaty.net
Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com