До змісту

Давно, дуже давно те було, коли на місці теперішнього села Калин жив один господар. Називали його Данилом. А жив він під горою, що зветься Плеша.

Данило як прийшов до Калин, то оженився. У нього був один син Семен.

Перші люди в Калинах звалися Куцини, а мали прийти десь із Галичини, тікаючи від татар.

А на Плеші тій розбійники мали в землянці свою криївку. В ній жило дванадцять одважних розбійників. Старший межи ними був на ім’я Жуганар Іван. Той як наказав, то всі мусили його слухати. Жуганар був родом із Румунії.

Коли розбійники прийшли на Плешу, то привели з собою дівку, котра їм готувала їсти. Дівку ту називали Калиною.

Розбійники воювали по цілій околиці. А коли вертали зі своєю багатою здобиччю, не забували про свого вірного товариша Данила. Ідуть попри хижу, зайдуть до Данила й гостять до рана.

Отак розбійники воювали за двадцять років. Але їх пильнували вже люди з цілої Тересівки.

Розбійники бачили, що не можуть далі вільно мандрувати, й почали збиратися собі геть. Як одходили з Плеші, взяли із собою й Калину, а коли зайшли в село, що вже розрослося, та переходили через цвинтар, подумали собі, як Калина буде з ними, коли самі не знають, де будуть.

Але коли Калина піде від них, то видасть їх…

Тоді Жуганар забив Калину.

Від того часу й село звуть Калинами.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда