До змісту

Недалеко від того місця, де тепер село Велика Копаня, на високій горі жив один цар. У нього були дві доньки. Старша була дуже файна, і молодша файна була, але вже не така. Старша полюбила дуже красного простого хлопця. Цар її не хотів за нього давати, а заставляв її любити одного царського сина. Та вона того пана молодого не любила, ненавиділа його, тому і не хотіла йти за нього. За це цар дуже розізлився на свою доньку та й покарав її. Казав, що видасть її заміж за кого вона хоче, але як перекопле велику гору, що стояла на всьому тому місці, де тепер долина від Копані до Королева. Царська донька дуже залюбилася в того простого хлопця, тому пристала на таку тяжку роботу, хоч цар наказав не давати їй ніякого інструменту, щоб копати, а зажадав, аби копала гору руками.

Ота красна, як ружа, молода дівчина пішла і копала своїми білими руками кам’яну тверду гору, копала аж доти, поки не відкопала її звідти. І як відкопала, цар уже не гнав, що казати. Сердився не сердився, але мусив віддати свою доньку за того простого хлопця.

На місці, де та гора була, люди почали хатки собі будувати, і так виросло село, яке ще й тепер на честь тієї дівчини зветься Велика Копаня.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда