До змісту

Одна з легенд про Невицьке стосується озерця під замком, посеред якого ніби плавав острівець. То пам’ятка про нещасну Олену, красну й мужню доньку лицаря Гришка, що колись був паном у тих краях.

Олена була щирою донькою. Світловолоса, статечна й сильна, горда й мужня, вона подобала скорше на чоловіка, як на жінку. Мала пристрасть виїжджати самотою в ліси, і серед тої дикої краси, сповненої небезпеки, чулася найщасливішою.

Раз виїхала в ліс і почула дивну музику й спів. Гадала, що то якийсь лицар заблудився в густих лісах. Продираючись кущами, чарувалася незвичайною грою. Яке ж було її здивування, коли довідалася, що незнайомий співець — то звичайний пастух, на ім’я Михайло,— з весни і до зими він випасав у навколишніх лісах овець. Не здогадалася, що був то не вівчар, а переодягнений на вівчаря сатана, що забагнув її погубити.

Глибокі, чорні очі молодого легіня заворожили Олену. Досі незнаним почуттям сповнилося її єство.

Залюбилася в нього і потай, без вітцівської згоди, стала йому жоною.

Лицар Гришко не був багачем. І щоб поправити свої справи, пообіцяв доньку старому сусіду-панові.

Коли Олена довідалась, як вирішив батько, впала в крайній відчай. Знала, що того рішення ніхто не змінить.

Зламана болем за втраченою свободою, прийшла вона до Михайла. Вислухав її молодий вівчар, хвильку подумав і дав таку пораду. Вдома хай вона далі буде Оленою, яку знають,— ласкавою до всіх, милою і привітною. Але за межами замка при кожній нагоді називати себе Катою і бути мстивою, жорстокою, злою.

Олена прислухалася до тієї поради і швидко домоглася очікуваного. Люди впевнилися, що лицар має двох дочок — гідну й лагідну Олену та злу й дику Кату. Олена з того обману мала те, що зажадала від старого шляхетного залицяльника, аби розшукав і переміг її сестру Кату.

Спроба впіймати Кату скінчилася для старого пана нещастям. Хитра Олена улесливо заманила його в ліс, на відлюдному місці перемогла і вбила.

Довідавшись про вбивство пана, лицар Гришко пообіцяв собі розшукати злочинця. Він і гадки не мав про двоїсте життя своєї доньки. Олена спершу боялася, а коли збагнула нарешті, як легко навіки здихалася ненависного жениха, зважилася й на іншу Михайлову пораду: позбутися власного батька, аби могла взяти Михайла до себе в замок.

Між тим Гришко помітив, що Олена зникає із замка кожного дня. Вислідив, куди вона їздить, і з підслуханої розмови при її побаченні з вівчарем зрозумів, що сам повинен стати жертвою невдячної доньки.

Часу не гайнував. Сиплючи страшні прокльони, тричі обійшов місце, де лежала Олена зі своїм коханцем. Коли втретє зробив закляте коло, зупинився, підніс до неба обидві руки, осінив себе хрестом і голосним «Амінь!» упав на коліна.

Тої ж миті з громовим гуркотом пропав у землю заклятий круг разом із усім, що на ньому було. Лицар побачив перед собою лише маленьке, супокійне озерце з острівцем.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда