Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Було це тоді, коли татари набігали на Закарпаття.

Раз поверталися вони із награбованим добром та полоненими у своє царство. Ішли долиною Тиси. Та ніяк не могли втамувати жадобу: вдиралися в кожне село, що траплялося на їхній дорозі, й відбирали в людей останнє. Тоді верховинці-гуцули надумали помститися татарам і визволити полонених побратимів.

На полонинах загорілися ватри, затрембітали трембіти — то був знак близької небезпеки. Жінки з дітьми ховалися в лісах, а чоловіки мали виступити проти чужинців.

І зібралося велике селянське військо, озброєне чим попало: сокирами, вилами, косами. Рушили в долину Пруту і дійшли до звору, що був стиснутий крутими схилами з обох боків. Це місце татари обминути не могли.

Напали селяни лиш тоді, коли татарське військо розтягнулося по всьому звору. Ворогів перебили, полоненим побратимам волю вернули і добро пограбоване.

Відтоді звір той називається Татарським, а село, що там виникло пізніше, дістало народну назву Татаріє — як пам’ять про селянську перемогу над лютою ордою. Донедавна і перевал називався Татарським, той самий перевал, що тепер ми знаємо Ясінським або Яблонецьким.

А коли схочете відшукати село Татарів—воно на Івано-Франківщині й тепер називається Кремінці.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  https://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com