Розвиток туризму та рекреації в Рахівському районі: реалії і перспективи
4-5 лютого 2011 року відбулося виїзне засідання постійної комісії обласної ради з питань розвитку туризму та рекреації в Рахівському районі, яку очолює Дмитро Андріюк.
Регіональний інформаційний центр "Карпати"
Сталий розвиток гірських регіонів і досвід Карпатських гір РЕЗОЛЮЦІЯ 315 (2010)
1. Різні гірські хребти в Європі відіграють життєво важливу роль для цього континенту і можуть безпосередньо впливати на наслідки зміни клімату. При цьому гірські регіони стикаються з особливими викликами, що вимагають наявність субсидіарності та ефективного місцевого самоврядування для розробки такої політики, яка відповідала б потребам їх громадян.
Сталий розвиток гірських регіонів і досвід Карпатських гір РЕКОМЕНДАЦІЯ 296 (2010)
1. Значення гірських регіонів у європейському ландшафті часто недооцінюється. Гірські регіони зберігають важливу природну і культурну спадщину та підтримують найважливіші екосистеми, які забезпечують життєдіяльність їх населення. Економічний розвиток є пріоритетом для цих регіонів, і вимагає таких дій, які були б сумісні із захистом довкілля і турботою про нього.
ІНТЕГРОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ В КРАЇНАХ ЄС ТА ВОДНА РАМКОВА ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Загальновідомо, що більша частина річкових басейнів України є транскордонними. Після розширення ЄС у 2005 та 2007 роках всі річкові басейни на заході країни є транскордонними з країнами-членами ЄС
Басейн р. Тиса у цьому відношенні для України є типовим, тому що, крім нашої держави, він розташований на території ще чотирьох країн: Румунії, Угорщини, Словаччини та Сербії.
КАРПАТИ – СЕРЦЕ І ЛЕГЕНІ ЄВРОПИ
Іван Діус, радник голови Закарпатської обласної ради
Перефразовуючи слова відомої пісні Володимира Висоцького, кращими від Карпатських гір можуть бути тільки гори, на яких ми ще не побували. Карпатські гори здавна служать колискою багатьох народів.
ПІДГОТОВКА СПЕЦІАЛЬНИХ РЕЗОЛЮЦІЇ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ГІРСЬКИХ РЕГІОНІВ І КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ ЗОКРЕМА.
14-та пленарна сесія Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи з ініціативи делегації України доручила Комітету з питань сталого розвитку розглянути питання щодо підготовки спеціальних Резолюції та Рекомендації про забезпечення сталого розвитку гірських регіонів і Карпатського регіону зокрема. Детальніше »
НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ “СТАЛИЙ РОЗВИТОК КАРПАТ ТА ІНШИХ ГІРСЬКИХ РЕГІОНІВ ЄВРОПИ”
Важливим підготовчим заходом до прийняття Резолюції та Рекомендації покликана стати міжнародна науково-практична конференція “Сталий розвиток Карпат та інших гірських регіонів Європи”, яку під патронатом Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи та Президента України 8-10 вересня 2010 року організовують в м. Ужгороді Закарпатська обласна рада та обласна держадміністрація. Детальніше »
ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАКАРПАТТЯ
Кліматичні ресурси
Клімат Закарпаття є помірно континентальним з достатнім та надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Тут переважає морське повітря помірних широт, яке південно-західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Детальніше »
ВИПРОБОВУВАННЯ ПАВОДКАМИ
Володимир Чіпак, начальник Закарпатського облводгоспу
Закарпаття належить до найбільш паводко-небезпечних регіонів Європи. Тут завжди є потенційна загроза виникнення катастрофічних паводків. У XIX сторіччі їх було 6, у XX – 17. Найбільш загрозливого характеру вони набувають в період підвищеної водності. Детальніше »
МАЛА ГІДРОЕНЕРГЕТИКА ЗАКАРПАТТЯ
Олександр Карташов, радник голови Закарпатської обласної державної адміністрації,
Володимир Католик, начальник відділу управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації
Споживання електроенергії у Закарпатській області складає близько 2,0 млрд. кВт/год в рік. З них виробництво електроенергії власними ГЕС становить 120-160 млн. кВт/год (6-8 % від загального споживання) і зосереджено на чотирьох гідроелектростанціях: Теребле-Ріцькій ГЕС (потужністю 27,0 МВт); Оноківській ГЕС (2,65 МВт); Ужгородській ГЕС (1,9 МВт); Білинській ГЕС (0,63 МВт).
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЗАКАРПАТТЯ
Ернест Нусер, начальник головного управління з питань європейської інтеграції, зовнішньоекономічних зв’язків та туризму Закарпатської обласної державної адміністрації
Транскордонне співробітництво Закарпаття
Закарпаття багато років поспіль є постійним учасником всіх програм сусідства Європейського Союзу, які діють на східному кордоні ЄС: TACIS, INTERREG, FARE, CADSES, ENPI. Як результат, є цілий ряд успішних проектів, реалізованих в області. Детальніше »
ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Володимир Гоблик, заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації
Володимир Приходько, член обласного комітету з економічних реформ, член Наглядової Ради ЗАТ “Єврокар”
На територіях пріоритетного розвитку (ТПР) з початку функціонування у Закарпатській області затверджено 99 інвестиційних проектів, з яких 75-ма була розпочата фактична реалізація проекту та взятих на себе зобов’язань згідно договорів, укладених з облдержадміністрацією. Загальна кошторисна вартість проектів становила 309,1 млн. доларів США. Фактично було внесено 233,3 млн. доларів США, в яких частка заявлених іноземних інвестицій становила – 208,9 млн. доларів США; було внесено 107,5 млн. доларів США прямих іноземних інвестицій.
СТАН РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Іван Паук, начальник головного управління агропромислового розвитку
Віктор Тереля, заступник начальника управління
Агропромисловий комплекс є важливим сектором економіки області, який формує близько 20% валової доданої вартості, виробленої всіма галузями економіки. Галузь створює умови щодо стабілізації цінової ситуації на ринку продовольства, незалежно від зміни зовнішньої кон’юнктури на ту продукцію, що виробляється товаровиробниками області.
ХАЙ ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ БУДЕ КРАЩИМ
Анна Романенчук, начальник відділу зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації Закарпатської обласної ради
Селище Солотвино розкинулося на правому березі Тиси. Його старовинна назва Слатина, що означає “солона вода”, вперше згадується у 1360 р. – вже тоді тут добували сіль. 06-лаштувалось селище на величезному соляному куполі. Сіль залягає під землею на глибині всього 200-300 м. У декількох кілометрах від сучасних шахт і селища розташовані знамениті Солотвинські озера. Детальніше »
РОБОТА ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Ганна Сопкова, заступник начальника управління освіти і науки обласної державної адміністрації.
Сьогодення вимагає від кожного освітянина реалізацію завдань, визначених Програмою економічних реформ на 2010-2014 pp. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, розроблено Комітетом з економічних реформ при Президентові України. У Програмі окреслено проблеми освітньої галузі, визначено необхідні кроки для їх вирішення. На цю мету передбачено кошти для фінансування освітньої галузі області у сумі 1 млрд. 632 млн. гривень. Нині в Закарпатті реалізуються 10 регіональних освітянських програм, на які у 2010 р. передбачено понад 17,4 мільйона гривень. Зупинюсь лише на окремих.
ТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАКАРПАТТЯ
Олександр Марченко, заступник начальника головного управління − начальник управління з питань європейської інтеграції та туризму і курортів Закарпатської ОДА
Туристично-рекреаційна галузь області відіграє дедалі вагомішу роль в соціально-економічному розвитку краю. За останні роки туристично-рекреаційна галузь на Закарпатті має позитивну динаміку. Достатньо зауважити, що у період з 2004 по 2009 pp. кількість туристів, які відвідали наш край, збільшилася на 57% (у 2004 р. цей показник склав – 247,3 тис. осіб, у 2009 р. – 387,9 тис. осіб). Відповідно збільшився майже у 3 рази обсяг наданих туристичних послуг за аналогічний період. За січень-червень 2010 р. у порівнянні з аналогічним періодом 2009 р. обсяг наданих послуг зріс на 7% і становить 121,1 млн. грн. Детальніше »
ЗНАЧЕННЯ ОСВІТИ І ФАХОВОСТІ ПЕРСОНАЛУ У ТУРИСТИЧНОМУ БІЗНЕСІ
Христо Роглєв, академік Академії туризму України, Заслужений працівник сфери послуг
За прогнозом Всесвітньої Туристської Організації до 2020 року Україна може ввійти в першу двадцятку країн – найбільш популярних напрямків туризму. Тому головна стратегічна мета розвитку туристичної сфери полягає у формуванні конкурентоздатної туристської індустрії. В Європі туризм одвіку розглядався як галузь економіки, яка забезпечує високі прибутки, але в значній мірі залежить від людського ресурсу. Тому, у контексті розмови про закарпатський туризм, нам бажано в першу чергу звернути увагу на фаховість персоналу. Керівники туристичних підприємств, головні бухгалтери та економісти, екскурсоводи, методисти, гіди-перекладачі, адміністратори готелів, метрдотелі — саме ці люди формують загальне враження туриста і гостя краю. Саме від них у значній мірі залежить майбутнє закарпатського туризму.
ІНТЕГРОВАНА БАСЕЙНОВА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ: ПЛАН УПРАВЛІННЯ РІЧКОВИМ БАСЕЙНОМ
Продовжуємо ряд статей, що стосуються інтегрованого управління водними ресурсами в країнах ЄС і Водної Рамкової Директиви Європейського Союзу.
У зв’язку з ратифікацією Дунайської та Карпатської конвенцій Україна взяла на себе зобов’язання гармонізувати своє законодавство з європейським. Це означає, що необхідно проводити політику спрямовану на охорону, збереження та стале використання природних ресурсів Карпат, стале та інтегроване управління водними ресурсами та річковими басейнами.
ПРИРОДНІ ЛЕГЕНІ КОНТИНЕНТУ
Це аксіома, що цілюще гірське повітря завжди було найкращими ліками від багатьох хвороб. А Карпати були і залишаються легенями Європи. І від того, як їм дихається, багато в чому залежить самопочуття на значній частині європейського континенту. Тому нині з усією гостротою постає проблема збереження атмосфери Карпатського регіону від інтенсивного забруднення.
ВОДА – ЦЕ ГОСПОДНІ ОЧІ
Не менш важливе для здоров’я більшої частини європейського населення мають Карпатські гори як джерело чистої води. Про кришталеву чистоту Карпатських рік, озер, підземних вод ходять легенди. Вода у Карпатах це – Господні очі. Вода має дивовижну здатність дарувати життя, карати і милувати. Це дійсно правда. З Карпатських витоків живляться такі важливі водні артерії Європи: Вісла, Дунай, Тиса, Дністер, їх численні великі та малі притоки. На даний час багато малих річок Карпат вдалося зберегти у їх природному стані і за якістю вони належать до найчистіших у Європі.
ВИПРОБУВАННЯ ПАВОДКАМИ
Одним із найтяжчих випробувань, які випадали на долю Карпат, були і залишаються паводки. Якщо у XIX столітті повені в Карпатах траплялися в середньому через вісімнадцять років, то вже в XX столітті – через чотири-п’ять. А на Закарпатті руйнівні повені за останні 10 років відбулися тричі.
СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ
В умовах реалізації євроінтеграційних процесів для Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей України, як і для інших областей країн Карпатського регіону, появились нові можливості для вирішення багатьох проблем територіальних громад. Підтвердженням цього стала 8 міжнародна виставка-ярмарок «Тур-євроцентр-Закарпаття-2008», що відбулась нещодавно в Закарпатській області.
Детальніше »
РОЛЬ МІСЦЕВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ВЛАД ТА НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ВИРІШЕННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ РЕГІОН
Органи місцевого самоврядування і виконавчої влади Карпатського регіону глибоко схвильовані негативними процесами екологічного характеру, які за останній час стають масштабнішими, частішими і набирають наступального характеру, переходять в проблеми віку. Їх тривожить загрозливість і непередбачуваність ситуації, а також те, що на їх плечі найперше лягають економічні, соціальні та екологічні проблеми внаслідок паводків, ураганів, засух та інших катаклізмів. Детальніше »
ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ КАРПАТ
Для вироблення єдиної стратегії щодо вирішення екологічних проблем Карпатського регіону Комітет сталого розвитку Конгресу місцевих і регіональних влад ради Європи, розглянувши питання про екологічну ситуацію в цьому регіоні та її соціальні наслідки, міг би запропонувати таке:
СТАН СПІВРОБІТНИЦТВА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО КУРСУ
Ернест Нусер, начальник головного управління з питань європейської інтеграції, зовнішньоекономічних зв’язків та туризму Закарпатської обласної державної адміністрації
Загальновизнаним в експертному середовищі є те, що вже протягом тривалого часу транскордонне співробітництво між Закарпатською областю та регіонами сусідніх країн продовжує слугувати прикладом цивілізованої та прагматичної міжрегіональної співпраці.
Ліси Закарпаття волають про допомогу!
Перевірка КРУ у 2011 році виявила кричущі, багатомільйонні зловживання та безгосподарність у гірських масивах краю…
ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ: ТРАДИЦІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ
Януш ҐУДОВСКІ, професор, доктор габілітований, Інститут регіональних і глобальних досліджень Варшавського університету, Польща;
Юрій НЕСТЕРУК, Інститут екології Карпат НАН України, М.Львів, Україна;
Анджей РУЩАК, Товариство Карпатське, й. Ґданськ, Польща;
Яцек СТРОЖЕВСКІ, доктор, фірма “Orffa Polska Sp. z o.o.”, м. Чоснув біля Варшави, Польща;
Влодзімєж ВІТКОВСКІ, Відділ архітектури Лодзької Політехніки, Польща;
Мацєй ЗОМБЕК, доктор габілітований, Інститут етнографії Варшавського університету, Польща
Полонинське господарство в Карпатських горах здавна привертало увагу багатьох дослідників. Перші розвідки науковців з’явилися ще наприкінці XVIII – на початку XIX століть.
ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ЗАКАРПАТТЯ.
Л. В Легеза
У Директивах XXIV з’їзду КПРС по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971-1975 p.p. вказано: «Посилити охорону природи. Підвищити відповідальність міністерств і відомств, підприємств, установ і організацій за раціональне використання природних ресурсів — землі, вод, атмосфери, корисних копалин, а також за відтворення рослинного і тваринного світу».
БАГАТСТВА НАДР. БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ.
Значні запаси мармурів і мармуризованих вапняків, які на Закарпатті використовуються як облицювальні камені, зосереджені в Марамороській і Пенінській зонах Карпат. Вони пов’язані з домезозойськими метаморфічними породами діловецького комплексу (с. Ділове), тріасовими та юрськими карбонатними породами (потік Довгоруня) і крейдовими утвореннями (межиріччя Тереблі, Лужанки).
Важливу групу будівельних матеріалів становлять вулканічні туфи для виготовлення облицювальних плит, стінних блоків, домішок до цементу, заповнювача бетону, у шляховому будівництві тощо.
Велике значення в народному господарстві мають ефузивні неогенові породи – андезити, базальти, ліпарити, як облицювальні й декоративні камені для виготовлення бруківки, добавок у шляхове покриття тощо.
Каменедобувна та каменеобробна промисловості в області розміщені в Ужгороді, Мукачівському, Берегівському, Виноградівському, Хустському та Рахівському районах. За своєю потужністю найбільші – Мукачівський та Хустський кар’єри по виробництву бутощебеневої продукції, Хустський експериментальний каменеобробний завод і Рахівський кар’єр по виготовленню облицювальних плит та декоративного щебеню.
Хустський експериментальний каменеобробний завод – це високомеханізоване підприємство по виробництву декоративно-облицювальних плит із мармуру, андезито-базальту та інших гірських порід. Новоселицький мармуровий кар’єр спеціалізується на обробці кольорового мармуру. Блоки тут добувають за допомогою канатних пил, на Вишківському туфовому кар’єрі – врубових машин. Рахівський (Діловецький) кар’єр – механізоване підприємство по видобутку й переробці мармурової сировини. З неї виробляють плити типу брекчія. Тут побудовано спеціальний каменеобробний цех, а також працює цех по виготовленню штучних мармурових блоків для розпилювання їх на облицювальні плити. Берегівський кар’єр виробляв перлітову сировину, облицювальні вироби з декоративних мужіївських туфів та андезитів Сілецького родовища.
Мармурові ресурси Закарпаття характеризуються великим розповсюдженням і значними запасами. Вони простягаються в північно-західному напрямку через всю область від Перечина до Рахова.
До Рахівської групи входить близько 10 окремих родовищ, розміщених на площі майже 150 км2, що тяжіють до розроблюваного Діловецького родовища світло-сірих мармурів. Найбільш перспективні родовища: Довгорунське – зеленого й сірого мармуру, Головатицьке – білого з чергуванням зеленуватих прожилок, Бутинське, Полунське – білого та темно-сірого, Прибуйське – темно-сірого й чорного мармуру. Богданське родовище мармурів по р. Квасній – самостійне. Тут є кілька ділянок, розміщених уздовж гірського потоку Чорний Грунь і його притоків. Мармури тут руді та рожево-червоні. Північна рахівська група родовищ об’єднує ділянки кольорових мармурів і мармурових брекчій. Кольорові мармури (крім Діловецького) характеризуються хорошою блочністю, високими декоративними якостями. Запаси Кричівського родовища рожевого мармуру становлять близько 1 млн. м3. З відходів мармуру можна одержувати кольоровий щебінь та пісок для цементо-мозаїчних виробів.
Базальти та андезито-базальти користуються великим попитом. Проте цьому виду сировини приділялось порівняно мало уваги, якщо не рахувати періодичних розробок у селах Кольчині, Сільці, Вишкові, Кривій. Дослідженнями встановлено, що типові базальти менш поширені, у той час як андезито-базальти й андезити широко розповсюджені, за своїм складом останні наближаються до базальтів.
Типові базальти залягають на схилах г. Синяк. Досить потужні поклади їх знайдені на г. Гать поблизу населених пунктів Станове, Покуття, а також на лівому березі Латориці, на південь від Вулканічного хребта. У селі Становому на Мукачівщині базальти розміщені нижче андезито-базальтів. На південно-західному схилі г. Гать андезито-базальти залягають значно вище базальтів. Поблизу с. Кам’янського на Іршавщині андезити перекриваються базальтами, товща яких перекрита вулканічними туфами, спостерігається їх чергування, загальна потужність вимірюється сотнями метрів.
Виходи великих покладів базальтів є на Мукачівщині. Вони простяглися на північний захід від Латориці і на південний схід від Боржави, простежуються також в районі гірських вершин Гострий і Тупий. Базальти с. Станового та андезито-базальти родовища Сільце чорного кольору, мають щільну мікропорфірову структуру з чітко вираженою стовпчастою відокремленістю. Базальти г. Бужори темно-сірі, рідше чорні, порфіровидної структури.
У північно-західній частині Латориці базальти проявляються між населеними пунктами Бобовище та Ільківці Мукачівського району. Вони подібні між собою. Базальт Ільківців залягає на ліпаритовому туфі, потужність якого становить 25–30 м. Порода ця – сірого кольору з легким бузковим відтінком.
Андезито-базальти в межах Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма найбільш розвинуті в середній її частині в районі с. Кольчина, характеризуються чіткою стовпчастою відокремленістю з великим діаметром стовпів (60–85 см), які мають похиле залягання. Використовують андезито-базальти, як і базальти, для виробництва будівельних матеріалів, а також для архітектурного оформлення. Серед вулканогенних порід є ряд різновидностей андезито-базальтів, які відрізняються мінералогічним складом, кольором, механічною міцністю (гіперстенові, піроксено-роговообманкові андезити, андезито-дацити, дацити та інші породи) і становлять потужну сировинну базу для різних галузей промисловості.
Ліпарити поширені в Берегівському районі (Берегівське та Косино-Запсоньське горбогір’я). Це щільні породи світлих та рожевих відтінків, придатні для виробництва скла, звичайного будівельного матеріалу – щебеню низьких марок, місцями для облицювальних плит.
У межах Вигорлат-Гутинського пасма та на Берегівщині розвинуті ліпарити з вулканічним склом – перліти. Найбільш цікавими з точки зору практичного використання є перліти Берегівського горбогір’я, де вони видобуваються.
Туфи. Донедавна сировинні ресурси порід середньої міцності майже не вивчались і були недостатньо відомі як нова реальна сировинна база для стінових блоків і облицювальних плит. На Закарпатті сировинні ресурси гірських порід середньої міцності досить поширені, оскільки вони зручні для розробки, характеризуються хорошою оброблюваністю та високими декоративними якостями. Особливо цікавими з цієї точки зору є ліпаритові туфи Солотвинської западини (Водиця, Берестянське, Вишкове, Новоселиця, Вільховичі, Ганичі) та білі туфи Берегівського й Косино-Запсоньського горбогір’я).
Туфи Закарпатської області являють собою щільні дрібнозернисті, іноді крупнозернисті світло-сірі, зеленуваті або голубуваті з відтінками породи. Крупні родовища туфів знаходяться у Хустському й Тячівському районах, де вони досягають потужності в кілька десятків метрів, характеризуються досить високою міцністю. Застосовуються головним чином для зведення цокольних частин будівель, а також стін. У Хустському і Тячівському районах є значні поклади цеолітів – алюмосилікатів кальцію, натрію і калію.
Товща туфів у вигляді вузької неперервної смуги простягнулася від Апшиці до Приборжавського і виходить на поверхню в середній і південній частинах западини. На лівобережжі Тиси біля Вишкова є горизонт світло-сірих і зеленуватих туфів потужністю 80– 100 м. Обидва різновиди аналогічні за складом, структурою і фізико-механічними показниками. Для ліпаритових туфів характерний світлий зеленуватий, іноді сіруватий колір, а також дрібно- або грубозерниста будова, блочність. Деякі щільні різновиди туфів використовуються як облицювальний матеріал для оздоблення інтер’єрів.
Ліпаритові туфи Берегівського горбогір’я білого, бузкового, жовтуватого кольору, з високою механічною міцністю, використовуються в будівництві. Найбільш цінними є білі туфи, які залягають біля сіл Мужієва, Добросілля, Квасів, Берегів і Великої Бігані. їх запаси тут значні, можуть використовуватися як стіновий матеріал, а відходи, що утворюються нри їх видобутку, становлять природний заповнювач для бетонів. Крупне родовище ліпаритових туфів бузкового кольору знаходиться поблизу сіл Герцівців, Критого та інших.
Вишківське родовище представлене групою окремих ділянок – кар’єрів. Потужність їх становить 40 і більше метрів. Цікавими є туфи в Хустському районі – Данилові та Крайникові. Вони багаті на цеоліти.
Туфи закарпатських родовищ рідко відповідають вимогам, які ставляться до стінових і облицювальних матеріалів, відрізняються від вапняків-черепашників більш високою механічною міцністю й декоративними якостями. Сировинні ресурси різних туфів в області значні і потребують дальшого вивчення.
У Рахівському районі вершинна частина г. Погар складена туфо-дацитами значної потужності з перевищенням над долиною близько 200 м. Вскривні породи мають потужність 0,5–1,0 м або зовсім відсутні. Це одне з найбільших родовищ зеленого туфу, запаси якого за попередніми даними становлять близько 5 млн.м3. Особливістю цієї туфової породи є зеленувата однотонність, а у верхній частині щебенювата плитчаста будова. Туф характеризується високою міцністю, добре обробляється, полірується, при розпилюванні алмазними дисками добре приймає кромку, більш ефективний при тонко-шліфованій фактурі.
Родовища туфів в Закарпатській області досить значні за запасами. Товща їх в окремих місцях простежується на віддалі близько 1,5 км, корисна потужність становить майже 100 м, місцями вскривні породи відсутні або їх потужність не перевищує 1,0–1,5 м. Товща шарів коливається у межах 40–50 м і більше. Порода характеризується неоднаковою насиченістю кольорів (від інтенсивно зеленого до світлих тонів з сітчастим малюнком, часто з білуватими смугами, тонкими лініями, безсистемно розміщеними у різних напрямках). За фізико-механічними показниками туфи придатні для одержання облицювальних плит. Загальні перспективні та промислові запаси їх становлять близько 10 млн.м3.
Зеленокам’яні туфи Берестянського родовища характеризуються специфічною декоративністю, тому їх можна використати для виробництва облицювальних матеріалів, кольорового дрібняку, мозаїчних плит тощо.
Ганицьке родовище туфів, що розміщене на правому березі р. Тересви поблизу Ганичів та Підплеші Тячівського району, представлене двома пагорбами заввишки 100 м, поділеними р. Терешулькою, і розроблене двома кар’єрами. Туфи тут світло-зелені, іноді сіруваті,, дрібнозернисті, щільні, з нерівними зламами; місцями зустрічаються темно-зелені включення діаметром 3–4 см. Потужність їх коливається від 20 до 30 м, місцями досягає 100 м. Скельні виходи ліпаритового туфу простежуються протягом майже 400 м. Запаси їх становлять 1,5 млн.м3.
Новоселицьке родовище зеленокам’яних туфів простежується майже в середній частині Новоселиці на правому березі Лужанки. Стрімчакова стіна туфу біля річки, потужністю близько 40 м, підноситься над рівнем річки на 30–40 м. Ця товща простежується у північно-західному напрямі в бік Великого Кам’янця й потоку Вульховчика. Ці туфи теж збагачені цеолітом.
Серед великої кількості різноманітних туфових порід найціннішими є білі різновиди ліпаритових туфів. Вони залягають у вигляді лінз і займають у рельєфі горбоподібні узгір’я, утворюючи невеликі за розмірами пасма, площа яких – близько 0,5 км2. Перше узгір’я білого вулканічного туфу знаходиться на околиці Мужієва. Загальні перспективні запаси становлять близько 0,5 млн. м3.
Значне за запасами родовище Велика Бігань являє собою смугу завдовжки 1,5 км, складену в основному білими туфами з різною кольоровою насиченістю. У її межах є ряд неглибоких розчисток кар’єрного типу. У цій частині знаходиться невеликий кар’єр місцевого значення. Розкрив становить 1,5–2 м, можливий видобуток блоків в об’ємі 0,3–0,5 м3 і більше. Перспективні запаси білого туфу – 20 млн. м3. Туфи ці – також алунітова руда, яка зараз детально вивчається.
Конгломерати та брекчії – це своєрідні за будовою декоративно-облицювальні породи. Різнобарвності надає їм оригінальність структури і кольору в обробленій фактурі. Брекчія біля с. Луги утворює крупні скельні відслонення, а природна відокремлюваність на окремих ділянках сприяє видобутку великих блоків, а також дозволяє вести розробку кольорових брекчій.
Кольоровий конгломерат поширений поблизу Ганичів, Підплеші та Новоселиці. Він проявляється у вигляді великих скельних відслонень заввишки 50–80 м. Порода складена галькою білого кварцу, білого та кольорового пісковина, чорних роговиків, зцементованих кременистим зеленуватим туфом. Блочність конгломерату – 1 – 1,5 м3 і більше. Порода добре обробляється, полірується. На ділянці Підплеші є невеликий кар’єр, де конгломерат періодично добувається шляховими організаціями. Високодекоративний кольоровий конгломерат і брекчії рекомендуються для практичного освоєння, що сприятиме збільшенню закарпатських кольорових порід для використання в архітектурі та будівництві.
Будівельні пісковики майже скрізь поширені на території Карпат. Вони використовуються повсюдно в будівництві для спорудження фундаментів будинків, гребель, у шляховому будівництві. Найбільший попит мають товстоплитчасті пісковики масивної будови. Вони складають головним чином склепінчасті частини гірських хребтів. Найбільш поширені ці пісковики в районі г. Говерла, в долинах рік Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Тиси та їх приток. Для пісковиків характерна масивність. Вони бувають світло-сірого, блакитно-сірого, жовтуватого кольорів, дрібно- і крупнозернисті, в основному кварцові з карбонатними та кременистими включеннями.
У межах Солотвинської западини пісковики розробляються неглибокими кар’єрами місцевого значення. Легкість розробки обумовлена тим, що пісковики пластами, потужність яких від 0,5 до 1,5 – 2 м і більше, залягають серед глин. Під час розробки плити одразу ж видобуваються з паралельними гранями, майже не потребують дальшої обробки, поширені у тересвянській світі. Вони сірого та бурувато-сірого кольору, кварцові, грубозернисті. Найбільші кар’єри пісковиків знаходяться в таких населених пунктах, як Горінчеве, Забрідь, Мерешор, Нижній Бистрий, Сіль, Тур’я Поляна і т. д. Значно менше використовуються пісковики інших світ, де вони присутні у вигляді масивних і товстоплитчастих різновидів як окремі пачки або горизонти.
Пісковики карпатської світи утворюють невеликі горизонти серед флішу. Вони тут темно-сірі, кварцові, різнозернисті, з вапняковим цементом. Потужність горизонтів коливається від 0,5 до кількох метрів. Великі кар’єри цих пісковиків знаходяться на р. Шопурці, північніше Великого Бичкова. Будівельні пісковики у великій кількості є в Рахівському районі. Вони досить міцні, товстошарові, масивні, потужність деяких досягає 20–30 м.
Родовища будівельних пісковиків у Карпатах – крупна сировинна база для задоволення потреб місцевого будівництва.
У районі Рахова по р. Квасній розміщені зеленокам’яні діабази, які мають невисокі фізико-механічні показники. їх можна використовувати в будівництві, а також для виготовлення невеликих архітектурних форм.
На Закарпатті відомі також травертини. Перший скельний вихід знаходиться в 4–5 км з правого боку дороги Рахів – Солотвина, над Тисою. Площа його тут невелика. Другий вихід травертину простежується в районі Ділового в урочищі Мармури. Він представлений двома природними виступами – 1,5–2 м кожний, на площі близько 1,5 га, з запасом – майже 0,5 млн. м3. Травертин тут світло-сірого кольору з кремовим відтінком, добре обробляється, з незначною декоративністю, невисокими показниками, достатньою блочністю. Родовище може стати сировинною базою для Хустського та Рахівського каменеобробних підприємств об’єднання «Закарпатнерудпром».
Широке застосування в будівництві мають гравійно-галечникові й піщані відклади, суглинки і глини. Цими будівельними матеріалами Закарпатська область забезпечена досить добре. Пісковики поширені в гірській частині області. Найчастіше використовуються пачки товстошаруватих і масивних пісковиків крейди і палеогену. Вони мають високу міцність і разом з тим добре піддаються обробці.
Мергелі – глинисто-карбонатна порода – досить поширені в зоні Карпатського глибинного розлому. З неї одержують портландцемент. Як сировина для виробництва цементу поклади мергелів вивчалися і поблизу Перечина. Було встановлено, що вони ні за кількістю, ні за якістю не відповідають вимогам цементного виробництва. В інших місцях вони не привертали уваги геологів через наявність досить частих прошарків пісковику. За останні роки поблизу Новоселиці на Тячівщині виявлено й опробовано досить великі його поклади – понад 30 млн. т.
Вапно будівельне одержують шляхом випалювання вапняку або доломіту. Воно використовується для приготування будівельних розчинів, силікатної цегли, вапно-пуцоланових виробів. Карбонатні породи, придатні для одержання вапна, повинні вміщувати, залежно від марки, 90–97 % карбонатів кальцію, магнію і не більше 3–10 % глини. В області для виробництва вапна детально розвідане Приборжавське родовище вапняку (7,2 млн. т), на базі якого працює завод. Річна потужність його становить 45–50 тис. т вапна.
Сировина для скла. Для виробництва скла застосовується шихта, яка найчастіше складається з кремнезему, глинозему, лугів, окисів магнію та кальцію, а також допоміжні матеріали – освітлювачі, барвники, глушителі, прискорювачі, окислювачі та відновники. Головне джерело кремнезему – піски підвищеної чистоти й певного гранулометричного складу, глинозему – польові шпати, лугів – сода й сульфат натрію, оксидів кальцію і магнію – карбонатні породи підвищеної чистоти. В кондиційних пісках вміст кремнезему становить 98,5–99,8 %, окису заліза – менше 0,03–0,2 %, величина зерен – 0,1–0,6 мм.
У зв’язку з відсутністю в області пісків, які відповідали б цим вимогам, склотарний завод у м. Сваляві може забезпечувати місцевою комплексною сировиною – ліпаритами Арданівського родовища, що знаходиться поблизу Берегова. Ліпарити складаються, в основному, з кремнезему та глинозему, містять до 6–7 % лужних окисів та невелику кількість окисів кальцію й магнію, тому потребують незначної добавки інших підшихтових матеріалів.
Скло з ліпаритів потребує дещо підвищеної температури варки та формування виробів. Запаси ліпариту становлять 20,7 млн. т.
У процесі технологічних випробувань, проведених Українським науково-дослідним інститутом скляної та фарфорової промисловості, з ліпаритів Непівського родовища та місцевих доломітів з добавкою лужних матеріалів одержано зелене тарне скло високої якості.
Камінь будівельний. Для виробництва будівельного каменю використовуються найбільш міцні магматичні, рідше осадові або метаморфічні породи.
В області розвідано понад 20 родовищ будівельного каменю (понад 240 млн. м3). Річний випуск продукції з нього в області досягає 5 млн. м3.
Пиляний стіновий камінь. Для виробництва пиляних блоків, які застосовуються для кладки стін, використовуються відносно м’які вапняки-черепашники, окременіла крейда та вулканічні туфи. В області для виробництва стінових блоків придатні лише деякі різновиди вулканічних туфів, що не мають твердих кам’яних включень.
Цегельно-черепична сировина. Наявність на Закарпатті високоякісних глин (Дубриничі, Горбок, Верхній і Нижній Коропець та інші) створює сприятливі умови для розвитку цегельно-черепичного виробництва, виготовлення дренажних труб, керамічних блоків, кахлів, облицювальної плитки і т. п.
Родовища цегельно-черепичної сировини розміщені в області досить нерівномірно. Зосереджені вони переважно в рівнинній частині і майже відсутні в гірських районах. Сировиною для цегельно-черепичного виробництва служать глини та суглинки елювіального та делювіального генезису. Звичайно ці породи залягають під ґрунтовим шаром горизонтально і пластоподібно. Глини характеризуються сірим кольором з різними відтінками. Вони мають високу пластичність і в’язкість, рідше зустрічаються піщанисті та мулисті. В області нараховується 45 родовищ цегельно-черепичної сировини, а них експлуатується 31. Найбільші родовища суглинків та глин в Берегівському, Ужгородському, Мукачівському та Виноградівському районах.
Практично в кожному районному центрі є один або кілька заводів, що випускають будівельну цеглу, дренажні труби, іноді черепицю. З глин Нижньокоропецького та Івановецького родовищ (Мукачівський район) можна одержати облицювальну плитку й кахлі. Придатні для виробництва облицювальної плитки аргіліти Голятинського родовища (Міжгірський район). Балансові запаси сировини по категоріях А+В+С1 становлять 42,5 млн. м3. Подальше збільшення запасів доцільно за рахунок розвідування покладів глин у полосі передгір’їв на непродуктивних землях.
Пісок будівельний – це незцементована або слабозцементована порода, яка складається, в основному, з кварцових зерен розміром до 5 мм. Домішки найчастіше складені лусочками слюди, зернами польового шпату, дрібними уламками міцних гірських порід у вигляді піску та гравію розміром 5–60 мм. Піски широко використовуються у будівництві для приготування штукатурних або кладочних розчинів, бетону, силікатної цегли.
В області піски поширені, головним чином, в західній рівнинній частині (від Чопа до Берегова), де вони у вигляді пластів та лінз потужністю 15–30 м залягають серед давньочетвертинних озерно-алювіальних відкладів на глибині 2–8 м. Поклади піску, як правило, обводнені. За мінералогічним складом вони неоднорідні. Крім кварцевих зерен, містять дрібні лусочки слюди, уламки різноманітних гірських порід у піщаній та гравійній частинах, а також домішки мулу та глини. Вміст гравію змінюється від 2 до 15 %, а мулу та глини – до 32 %. Вміст кремнезему в пісках становить 70-88 %.
Детально розвідано в області два родовища – Дідівське (16,8 млн. м3), сировина якого використовується як заповнювач бетонів і будівельних розчинів, і Берегівське (15,9 млн. м3), сировина якого придатна для виробництва силікатної цегли. У східних районах області зустрічаються незначні за розмірами лінзовидні поклади пісків поблизу Виноградова та Буштини.
Враховуючи незначне поширення пісків у східних районах області і обмежені можливості розробки великих покладів його в західних, доцільно організувати на кам’яних кар’єрах промивання відсіву (фракція 0–5 мм), який одержують при дробленні кам’яної сировини на щебінь, і використати як заповнювач бетонів.
Перліти – це склуваті вулканічні породи, що мають перлітову (порода наче складена з дрібних цибулиноподібних або круглих зерен) структуру. Завдяки своїм властивостям при термічній обробці спучуватись, перліти широко використовуються для виробництва легких заповнювачів бетону, тепло- і звукоізоляційних матеріалів, при нагріванні в подрібненому стані до температури 1000–1150° вони спучуються і утворюють пісок з об’ємною насипною масою 100– 500 кг/м3 або щебінь з об’ємною насипною масою 300–600 кг/м3. Утворюються перлітові породи при швидкому застиганні ліпаритової лави або вулканічного попелу в наземних умовах, що перешкоджав значній їх кристалізації і наступній гідратації вулканічного скла (обсидіану) гарячими поствулканічними водами. Завдяки низькій об’ємній масі, тепло- і звукоізоляційним властивостям спучений перлітовий пісок і щебінь широко використовується у будівництві для виготовлення легких будівельних блоків, штукатурок, засипок. Інші галузі промисловості використовують перліт у вигляді вогнетривких обмазок і засипок для захисту котлів і трубопроводів від впливу зовнішнього тепла або холоду. Високоякісні перліти в області поширені в межах Берегівського горбогір’я, а також у Мукачівському районі, але тут запаси їх незначні (0,7–1,5 млн. м3). У Хустському районі перлітові породи виявлені поблизу Рокосова. Прогнозні запаси становлять 3–4 млн. м3. Здатність їх до спучування відносно невисока. Родовище слід віднести до числа перспективних для виробництва невисоких марок спученого перліту з об’ємною насипною масою 250–500 кг/м3.
Доломіт являє собою породу, яка складається, в основному, з мінералу доломіту класу карбонатів. Найбільш чисті доломіти з мінімальною домішкою кремнезему, глинозему та заліза, використовуються для виробництва смолодоломітових вогнетривів, які застосовуються при конверторній варці сталі, для одержання білого скла, а також у хімічному виробництві.
На Закарпатті відомо два родовища доломітів середньотріасового віку, розташованих у південній частині Рахівського району. В басейні потоку Кузя поблизу с. Луги доломіти простежуються на площі 1,6х0,8 км. Доломітова товща вміщує відносно рідкі пачки вапняків з прошарками філітовидних сланців. Найбільш потужна (80–170 м) і чиста нижня пачка доломіту. Розвідані запаси становлять 56,6 млн. т, прогнозні менш чистих доломітів – 50–80 млн. т. Родовище поблизу Ділового розташоване на важкодоступних для транспорту гірських схилах. Чисті різновиди доломіту тут зустрічаються рідше.
Каоліни. Каолінами називаються світлі глинисті породи, що складаються переважно з мінералу каолініту в суміші з зернами кварцу. Розрізняють каолін первинний, який зберігся на місці свого утворення, і каолін вторинний, перевідкладений.
В області є одне розвідане родовище каолінів – Берегівське, розташоване в 5 км на схід від Берегова. Площа його зайнята лісом. Каоліни за своїм генезисом є первинними. Вони утворюють пластові поклади. Максимальна потужність їх приурочена до центральної частини родовища і становить 40–74 м. Потужність порід покрівлі змінюється від 4,9 до 56,7 м. Гідрогеологічні умови досить сприятливі для експлуатації родовища як відкритим, так і підземним способом.
Берегівські каоліни надзвичайно неоднорідні за хімічним складом. З них не можна видалити грубі домішки відмулюванням, чого не спостерігається в інших первинних каолінах, у хімічному складі наявна досить значна кількість сульфату, хоча це й нешкідлива домішка. Від грубих часток можна позбавитися при мокрому помолі. Особливо цінною властивістю берегівського каоліну є мінімальний вміст у ньому забарвлюючих оксидів титану й заліза. Зразки, випалені при температурі 1280° – 1300°, мають дуже високу білизну (82–88 %), що робить каоліни особливо цінними для фарфорово-фаянсової промисловості. Вогнетривкість каоліну – 1650° – 1730 °С, температура спікання – 1480–1600 °С.
Особливістю каоліну є його порівняно низька пластичність (5,5– 12,5). Але дослідження показали, що домішка пластичної глини різко поліпшує властивість фарфорової маси, придаючи їй здатність добре формуватися і зберігати міцність при висиханні. Як пластичну домішку можна використати галуазитові глини, пласти яких потужністю до 2 м залягають у каолінових покладах.
Бентонітові глини. Характеризуються вони іонообмінною і адсорбційною здатністю, пластичністю, розбуханням. Головним породоутворюючим мінералом бентонітових глин є монтморилоніт, а також деякі мінерали цієї групи. В області немає розвіданих родовищ типових бентонітових глин. Єдине родовище глин, які за своїми якостями наближаються до бентонітових і тому називаються бентонітоподібними, знаходиться біля с. Горбків Виноградівського району. Потужність пласта – 10–15 м. Основною складовою частиною глин є суміш монтморилоніту й галуазиту. Запаси глини – близько 8 млн. т. Перспективи збільшення їх незначні. В області відомо кілька проявлень типових високоякісних бентонітових глин, які потребують дальшого вивчення (в районі Вишкова та Ільниці).
Мінеральні фарби. На території області вони являють собою кольорові глини, червоне забарвлення яких обумовлене підвищеним вмістом мінералу гідрогематиту, а жовте – гідрогетиту. Поклади мінеральних фарб, які в більшості належать до вохр, приурочені, головним чином, до зони вивітрювання туфогенноефузивних порід за рахунок збагачення останніх гідроокисами заліза. В області нараховується 5 родовищ: Великокопанське, Новоселицьке, Черненське, Ільницьке, Іршавське та 11 маловивчених покладів.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
PODKARPATSKÁ RUS
OBSAH
Odbočky z Jubilejní karpatské stezky
Státní, zemské, vicinální silnice. Pokyny pro automobilisty a motoristy
Různosti
Květena Podkarpatské Rusi (Prof. Antonín Margittai)
Písemnictví P. Rusi/ Umění/ Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve/
Dějiny/ Správní a soudní okresy/ Guvernéři/ Obrázky/ Literatura (prameny).
Dostal Jaroslav PODKARPATSKÁ RUS 1936
PODKARPATSKÁ RUS. ÚVODEM
Jak se cestuje po P.Rusi. Cesty v místech turisticky významných jsou dobře označeny, délka značených cest je asi 2000 km. Rozcestí jsou opatřena orientačními tabulkami, takže se cestuje s mapou v ruce docela bezpečně. Na poloninách a v odlehlých krajích dostane se přístřeší v útulnách a noclehárnách KČST., v kolibÁch, loveckých chatkách, hájovnách, v domcích hlídačů vodních nádrží, v mlékárnách. Jdeme-li na poloniny, do pralesů, na pohraniční hory, pro pohodlí možno najmouti za nosiče Rusína; zná kraj, nese zavazadla, ví o kolibách a o jiném útulku i o pramenech, připraví oheň, je věrným průvodcem a sluhou. Platí se mu podle dohody, asi 15 Kč denně. Větší společnost najme si také koně i jeho majetníka, poplatek je asi 25 Kč. Kůň nese zavazadla, zásoby, stan. Na delší cestu jsou zásoby nutný, na poloninách koupíme mléka dost, ale chleba a jiného nedostaneme. — Nebezpečí tu není. Medvěd a vlk se člověku vyhne, lid je dobrý a poctivý — se zlými se setkáme spiše jinde, než tady. Přece však všude je dbáti opatrnost). Nechodíme sami, vyvrtnuti nohy nebo jiná nehoda jednotlivce v zapadlých končinách mohla by se stát osudnou. Také mlhy na horách jsou nebezpečné, snadno se pak sejde s cesty, jsou tam místy srázy a rokle. — Cílem návštěv jsou poloniny, pohraniční hřebeny, průsmyky, rozlehlé pralesy, klausury, vesničky s dřevěnými církvemi, bojiště a válečné hřbitovy, primitivní lázničky s minerálními prameny, solné doly. Poloniny jsou horské louky beze stromů, klenoucí se ve výši 1200—2000 m nad hranicí lesů, obemknuté listnatým hvozdem, který je chrání jako neproniknutelná hradba. Pasou se na nich koně, krávy, ovce i vepři. Vynikají překrásnými rozhledy, mnohé z nich jsou zavlažovány četnými prameny a bystřinami. Některé jsou malé, jiné velmi rozsáhlé, největší je komplex 50 polonin na Svidovci. K nejkrásnějším patří polonina Rovná, měří 2200 kat. jiter, OKČST Užhorod staví na ní útulnu. Velmi navštěvovaná je polonina Boržava, je snadno dostupná, z rychlíkové stanice Volovce za necelé dvě hodiny; je na ní útulná chata KČST., v její kuchyni, opatřené nádobím, možno vařit. Jsou po ní vděčné procházky a s její bory Stoje je jeden z nejkrásnějších výhledů v celé zemi. Na polonině Krásné, jež svého jména si plně zasluhuje, je noclehárna v salaši a na polonině Svidovci chatka pod Podpulou, pod Bližnicí na Drahobratu a na Dumeni, přimo nad Rachovem. Klausury jsou přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se občas vypouští voda, aby odnesla připravené kmeny a vory. Bydlí u nich jejich hlídač, v jehož chaloupce najdeme přístřeší. Jsou vysoko v horách, uprostřed lesů, ba pralesů, malé i hodně veliké. Apšinecká je největší, Balcatul s chatou KČST pod Čornou horou nejkrásnější. Idylickým zákoutím je klausura Kvasný s chatou KČST pod Popem Ivanem. Celé pohraničí je velmi zajímavé. Podle hraničních kamenů běží pěšina a můžeme projiti celou tu cestu po hranicích ze sedla Užockého až do Trebušan. Je to cesta krásná, ovšem v některých úsecích, zvláště v divokých Gorganech, na Popadi a Syvule namáhavá. O všechny průsmyky sváděny byly líté boje, jsou v nich zajímavé válečné hřbitovy. Užocký průsmyk a Jasiňský je nejvíce navštěvován, ve Skotarském nová chata KCST ulehčí pohraniční pout a stane se vyhledávaným klimatickým místem. — Nejvýchodnější skupina Čorné hory je nejmohutnější. V ní se zvedají nejvyšší hory Hoverla 2058 m a Čorná hora 2022 m, Turkul s mohutnými zbytky bojiště, Stoh, trojmezí ČSR., Polska a Rumunska, s přeobsáhlým rozhledem. Dvě útulny pod Hoverlou, útulna na Vaskulu pod Čornou horou, na Mezipotocích a chata i útulna pod Popem Ivanem umožňují navštíviti i tyto nejodlehlejší a nejmohutnější hory. — Kromě zmíněného bojiště na Turkulu a ve všech průsmycích jsou mocné zákopy, kryty, překážky, sruby na Kukulu nad Jasiní. Ovšem i jinde na celém pohraničí až za Čornou horu je válečných památek dost a dost. — Nejlépe je začíti s cestou od západu a postupovati k východu, dojmy se stupňuji, kraj je stále romantičtější, hory mohutnější, lesy hlubší. Prohlédneme Užhorod, kde západ s orientem si podává ruku. Zajedeme vlakem do Užockého průsmyku, sejdeme do vsi Užoku, tu a v nedaleké Husně nejkrásnějši dřevěné kostelíky bojkovského typu. Na zpáteční cestě do Užhorodu z Vel. Berezného navštívíme hřeben Javorníka s chatou KČST Vlakem pokračujeme do Mukačeva a do Volovce, nebo z Užoku pěšky na pohraničí, výstup na horu Pikuj a do Volovce. Pohodlný je z Volovce výstup na poloninu Boržavu, kde se aspoň na den v chatě usadíme. Přejdeme Boržavu do Volového, jež je východištěm ke krásnému Ožeru s chatou KČST, a na obtížnou Popaďu. Z Volového po silnici do Koločavy, sídla Šohaje, neprávem povýšeného na hrdinu, a do Něm. Mokré, sídla něm. kolonistů, zcela se lišící od jiných vesnic. Odtud výstup na pol. Krásnou ke klausuře Mokrance a na pohraničí pod divokou Popaďu. Z Německé Mokré jdeme do Usťčorny (lázně), přes poloniny Svidovce, přes Bližnici do Jasině, nebo pokračujeme Jubilejní stezkou ku prameni Černé Tisy na Okule (chata) a odtud se pustíme přes Bratkovskou (bojiště) nebo podle klausury Apšince do Jasině. Je středem Huculů, má dva překrásné dřevěné kostely. V neděli je nejlepšl podívaná na kroje. Lázně Kvasy jsou východištěm na Kvasovský Menčul (Měrková chata), z Jasině a Rachova se vystupuje nu nejvýchodnější pohraničí. Na zpáteční cestě se podíváme do solných bání ve Slatinských Dolech, do Ťačova, do Chustu, do Mukačeva, to v sobotu na šábes, neboť polovina obyvatelstva je židovská, do vinařského Berehova.
Oděv a výzbroj. Pamatujme, že P. Rus má nejvlhči podnebí a že se tam na horách snášejí náhlé a prudké lijavce. Cesta po hřebenech pohraničních hor se pohybuje ve výši 1000—2000 m. Podle toho se ustrojíme a obujeme. Nepromokavý plášť, čapka, svetr a rezervní prádlo jsou nezbytný. Boty na kamenitých cestách velmi trpí. Vezměte dobré, vychozené boty, střevíců se varujte! O opravu bot je dobře postaráno. Prodejny a při nich správkárny jsou nejen ve městech, ale ve všech, aspoň větších vesnicích, kde obuv ošetří a spraví. — Nutné věci jsou: lékárnička, svítilna, silný nůž, zápalky i zapalovač, mapa, kompas, píšťalka, zápisník, legitimace KČST., drobné peníze. — K jídlu chléb, salám, suchary, konservy, čokoláda, cukr, sůl. Cigarety jsou nejlepším platidlem. — Vlněná pokrývka je nezbytná, i kotlík na vaření se uplatní — a také stan, počítáme-li s cestou poloninami a pohraničními horami.
Výstrahy a rady. Střileti ptactvo a zvěř je zakázáno, ryby se mohou chytati jen na písemné povolení ředitelství stát. lesů. Zkušenost domácích lidí radí: Není-li nutno, nescházejme s hřebenu. Horské hřbety jsou vroubeny neschůdnými pralesy, jimiž se musíme často celé hodiny prodírati k lidským obydlím. A prales, zejména bukový, je zlý. Bouře a husté mlhy na hřebenech jsou nebezpečné, neboť místy jsou příkré srázy! Sami na hory nechoďme, alespoň společnost tří! Buďte opatrní při pití vody poblíž vesnic. Nepijte mnoho minerální vody, způsobuje žaludeční a střevní potíže, zvláště, pijeme-li z několika různých pramenů po sobě. Na delší cestu vezměte proviant. Na poloninách se dostane jen mléko, chleba není, lidé se živí kukuřičnou kaší. Na hřebenech je nedostatek vody. Přenocuje se v kolibách na zemi při ohni, jsou otevřeny. Suchého dříví ie dost a je dovoleno je páliti, opatříme si je před večerem. Šetřte kolib! Staly se případy, že nesvědomitý návštěvník trhal střechu a pálil ji, jiný spálil pryčny. Domácí lid jich šetři, i on tam hledá útulek. Šetřte i horské květeny. — Mějme v úctě hlubokou zbožnost prostého lidu. Jeho obvyklý pozdrav je: “Daj, Bože, zdórovlja” nebo “Dobrý deň!“ — Ku přespání v lesovnách a v některých chatách při klausurách je potřebí napřed si vyžádati svolení ředitelství lesů. — Informace v noclehárnách, na četnických stanicích, u finanční stráže, u státních hajných a strážců klausur. V některých noclehárnách (hostincích) se postarají o průvodce a koně za ceny, které budou vyvěšeny v noclehárně. — Plaťte stanovené ceny, nepřeplácejte mléko a jiné! — Najímajíce auto, pevně smluvte cenu.
I při jízdě soukromými autobusy se zeptejte dříve na výši jízdného do určeného místa.
Turistická organizace. Celé území P R. náleži do působnosti Podkarpatoruské župy KČST se sídlem v Užhorodě. Sdružuje odbory Chust, Mukačevo, Rachov, Ťačovo, Užhorod, Velký Berezný, Volovec a Volové. Župa i odbory vykonaly úctyhodnou práci. Síť značených cest, sta orientačních tabulek, úprava cest, 50 nocleháren, 17 chat a útulen, tur. dům v Rachově jsou důkazem úsilí, jež tamější pracovníci vynaložili, aby umožnili bezpečné putování na východě republiky.
Chaty, útulny, noclehárny a stanice KČST. I) Chaty KČST.: Sinovírské ožero, hajný, stále, 20 lůžek, pošta Sinovir. Maj. odbor Chust. — Skotarský průsmyk, chatař, stále, 20 l., p. Volovec. Maj. odbor Mukačevo. — Polonina Boržava, pod Plajem, hospodář, v sezóně, 34 l., p. Volovec. Ve správě odboru Volovec. — Dumeň, chatař, stále, 10 l., p. Rachov. Maj. odbor Rachov. — Kvasný klausura, hospodář, stále, 5 l., p. Bohdan. Maj. odbor Rachov. — Balcatul klausura, hatíř, stále, 10 l., p. Bohdan. Maj. odbor Rachov. — Rachov, tur. dům, 23 l. v pokojích, spol. noclehárna. Maj. odbor Rachov. — II) Útulny KČST.: Pliška, 14 nouz. l., v sezóně, jinak klíče u zašil. Strádala, Užhorod, Duchnovičova 7 Maj. odbor Užhorod. — Nevické Podhradie, restaurace s noclehárnou, stále, 6 l., p. Užhorod. Maj. odbor Užhorod. — Javorník pod Juda vrškem, 11 l., klíče v rest. O. Soukupa ve Vel’. Berezném. Maj. odbor V Berezný. — Podpula, pod Podpulou, hlídač, v sezóně, 8 l. Maj. odbor Ťačovo. — Stenjak, hospodář, v sezóně, 4 l., p. Usťčorna. Maj. odbor Ťačovo. — Svid. Drahobrat, hlídač, v sezóně, 6 l., p. Rachov. Maj. odbor Rachov. — Hoverla, Pod Hoverlou, hlídač Ilko Dosič, v sezóně, 12 l. a 20 nouz., p. Bohdan: druhá útulna, vzdálena Vi km, dostavěna 1936. — Vaskul pod Čornou horou, hlídač, v sezóně, pryčny bez dek. Maj. odbor Rachov. — Mezipotoky, hlídač, v sezóně, pryčny bez dek. Maj. odbor Rachov. — Pop. Ivan, pod Popem Ivanem, hlídač Nik. Sas, 40 míst na pryčnách. — III) Soukromé a j. horské chaty: Okula, chata řed. st. lesů, hajný, stále, 4 l., p. Jasiňa. — Měrková pod Kvasovským Menčulem, 15 l. v 5 pok., spol. noclehárna, stále, p. Kvasy. — Vaškova horská chata 1560 m “Pop Ivan” pod Popem Ivanem, 40 l. v pokojích a společná noclehárna, stále, p. Trebušany. — IV) Noclehárny KČST.: Berehovo, Sokolský dům, sokolník, stále, 15 l. — Bohdan, Rosenthalův hostinec, soukr., 5 pok. a noci. — Bohdan, Luhy, stavení č. 869, u čet. stanice, stále, 7 l., 15 nouz., také jídelna. — Brustury, host. Adlera Majera (stan. KČST.) uprostřed vsi u mostu, stále, 8 l. — Dovhé, čes. mateřská škola na náměstí, 5 l. — Dubová, host. M. Kaňuka, stále, 6 l. — Chust, jub. čes. škola, 42 l. — Jasiňa, čes. obec. škola, 20 I. — Lumšory, lázeňská budova, v sezóně, 20 l., p. Tuří Remety. Mukačevo, internát stát. gymnasia, 311. — Na Kantině či Černá řeka, hájovna, stále, 4 l. — Neresnice, host. N. Csika, stále, 5 l. — Něm. Mokrá, host. V Oberbüchlera, č. 153, stále, 10 l. — Niž. Verecky, rus. nár. dům, stále, 10 l. — Sinovír, dům cestmistrův, 14 l. — Sinovírská Polana, host. Šafař, 6 l. — Slatinské Doly, stát. měšť. škola, 28 l. — Torun, čes. škola, 5 l. — Ťačovo, st. měšť. škola, 4 l. — Usťčorna, čes. škola, 10 l. — Užhorod, gymnasium, 35 l. — Vel’. Berezný, měšť. škola, 5 l. — Volosianka, Jiráskův hotel “Tajga” 5 l. — Volovec, rus. nár. dům (Slovanský tur. hotel), 42 l. — Volové, budova legíon. družstva s restaurací, 6 l. — Zbyny, rus. škola, 6 l. — Zděňovo, čes. škola, 10 l. — V) Stanice KČST.: Brustury, host. Adlera Majera. -— Černek, p. Čiňaďovo, rest. M. Fliegla. — Mukačevo, Litovelská restaurace J. Bozděcha. — Nižní Verecky, rus. národní dům. — Užok, hotel Sport. — Vel’. Berezný, rest. O. Soukupa. — Volosianka, hotel “Tajga” — Volové, Legiodom. — Volovec, ruský národní dům a nádražní restaurace.
Přechod hranic. Podrobné poučení je obsaženo v příručce “Výhody a oprávnění členů KČST.” na niž odkazujeme. Průkazky k přechodu hranic československopolských vydávají odbory a potvrzují okresní (příp. stát. policejní) úřady a polský konsulát (Praha I., Příkopy, 15, Mor. Ostrava a Košice).
V mapě je vyznačeno přístupné turistické pásmo. Do dalšího území nebo do Rumunska je potřebí pasu. Asociační známka (členství Asociace slovanských turist. družstev) za 3 Kč na turist. legitimaci opravňuje používali výhod v polských chatách. (Ve jmenované příručce je turista poučen o všem, je proto pro každého turistu nezbytná, cena 6 Kč. pro členy KČST 3 Kč v Knihkupectví KČST., Praha II., Mikulandská ul. 7.) Dejte si vidovati fotografický aparát!
Čas. Čím dál na východ, tím je větší rozdíl mezi časem středoevropským, jimž se řídí dráhy a autobusy, a časem místním. V nejvýchodnějším cípu činí ten rozdíl skoro tři čtvrti hodiny. To mějme na paměti při fotografování, chceme-li viděti východ slunce a večer při ukončování denního pochodu. Tma se dostavuje na horách po západu slunce velmi rychle!
Rozdělení příručky. Příručka je zpracována především se zřetelem k pěší turistice. Východištěm je
I. hlavní město Užhorod, začátek turistické magistrály “Jubilejní karpatské stezky” značené červeně. — Na ni navazují
II. odbočující turistické cesty, značené modře, žlutě, zeleně, červeně. — Pokud značené cesty jdou mimo Jubilejní karpatskou stezku, jsou uvedeny v oddílu
III.”Železnice” — Jako samostatné části jsou města
IV Mukačevo a V Chust. — Většina silnic je popsána v oddíle
V. “Autobusové spoje” V následujícím oddílu
VII. “Turistika auty” jsou pokyny, jak lze zajížděti auty a motory ke klausurám a jezditi i po horských hřebenech.
VIII. Letadlem na P Rus.
IX. “Seznamu obcí” jsou shrnuta statistická data všech 487 obcí a jiná data těch obcí, o nichž není jednáno v předešlých kapitolách.
X. Jsou připojeny stati: horopis, vodopis, národopis, zvířena, květena atd. a podrobný index.
Pohled na Popaďu 1742 m s Vrchu Černé řeky 1269 m.
PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.
Hranice. Běži z větší části po hřebenech Poloninských Karpat, na jihu po Tise, po potoce Bataru a po Gutinských horách. Délka hranic je asi 500 km z celkové délky státních hranic 3393 kra. Hranice se Slovenskem měři 85 km, takže celková délka hranic země je 585 km. Hranice stanovila nejvyšši rada 12. června 1919 smlouvou trianonskou, s Polskem a s Rumunskem potvrzeny smlouvou sevrěskou 10. srpna 1920. Poněkud byly změněny vzájemnou dohodou s Rumunskem (viz článek “Správní a soudní okresy”).
Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.
Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.
Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.
Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.
Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.
Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.
Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.
Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).
Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).
Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.
Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.
Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.
Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.
Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.
V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.
Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.
Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.
Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.
Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.
Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.
Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.
PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.
Národnost a zaměstnání. Národnostně je P.Rus velmi pestrá. Rusini a Rusové, jež nelze téměř rozlišiti, jsou původním obyvatelstvem, nemají ani jednoho většího města zcela rusínského, jsou živlem venkovským. Maďarů je sedmina, jsou většinou zámožnými rolníky, bydlí v městech a v nížině. Židů je osmina, v nekterých místech tvoří třetinu až polovinu obyvatelstva, nejvíce v Mukačevě, a ovládli obchod, peněžnictví, řemesla (povoznictvi, hostince). Slováci žiji na Užhorodsku, Češi po celé zemi, Rumuni na Rachovsku v Nižní a Střední Apši, Němci v dřevařských a bývalých hornických obcích na býv. schönbornském panství, v Usťčorně, Něm. Mokré a v Palanoku. R. 1910 bylo 595.598 lidi, a to 7728 Slováků, 334.745 Rusů. 176.294 Maďarů, 63.546 Němců, 11.457 Rusínů, 168 Srbochorvatů, 1660 jiných. R. 1930 je 20.719 Čechů, 13.242 Slováků, 446.916 národnosti rus., 109.472 Maďarů, 91.255 Židů, 13.249 Němců, 12.641 Rumunů, 159 Poláků, 69 Srbochorvatů, 1357 cikánů, 50 jiných a 16.228 cizích stát. příslušníků, celkem 725.357 lidi. Podle zaměstnáni se hlásí k zemědělství 424.048, k lesnictví a rybářství 56.808, k průmyslu a živnostem výrobním 86.590, k obchodu a peněžnictví 41.550, k dopravě 23.094, k veřejné službě a svobodným povoláním 30.072, k vojsku 7703, k domácím a osobním službám 4101, k jiným povoláním 26.056, bez udání povolání 25.335. Zaráží velké množství cizinců — 16.228! (Podle “Zprávy státního úřadu statistického republiky Československé”, roč. XIV., č. 170 a roč. XV., č. 132.)
Náboženství. Země je odedávna pravoslavná. Maďaři v X. stol. přinášejí katolictví. R. 1649 byla prohlášena v Užhorodě unie, slovanský jazyk při bohoslužbách zachován, také volba biskupů a rovnoprávnost duchovních. Pravoslaví přechází v církev uniatskou nebo greko-katolickou a téměř úplně zaniká. R. 1910 jenom 577 lidi se hlásí k pravoslaví. Ale r. 1921 je již 60.986 pravoslavných a r. 1930 112.034. Ohniskem pravoslaví je Iza. V okresu chustském mezi 71.311 obyvateli je 28.087 pravoslavných, v ťačovském mezi 79.419 31.757. Protože zákon brání, aby byly přebírány kostely, pravoslavní si stavějí nové cerkve svého vyznáni. Překážkou ještě většího rozšířeni je nedostatek vzdělaného kněžstva. Rusini jsou pravoslavní a řeckokat., Maďaři kalvinisty, Němci a Slováci katolíky. V celé zemi mají jednotlivá vyznání tento počet příslušníků: římskokatolické 69.262, řeckokatolické 359.166, českobratrské 933, ev. reformované 70.833, ev. augšpurské 1592, pravoslavné 112.034, československé 2218, izraelské 102.542, jiné a neudané 1009, bez vyznáni je 4953, celkem 725.357 lidí.
Nářečí, kmenové rozdělení. D.N.Vergun rozeznává tato nářečí: huculské. vrchovinské, dolňanské, marmarošské, lemkovské, nejzápadnějši šárišské, zasahující daleko do Slovenska. Podle krojů a obyčejů děli se Rusini na Huculy, Bójky, Lemky, podle polohy jsou Vrchovinci a Dolňané.
Peněžnictví a družstevnictví. Každá větši obec má svou “banku”; jsou to peněžni ústavy s malým akciovým kapitálem pro hypoteční a směneční úvěr. Větším domácím ústavem je Podkarpatoruská banka v Užhorodě s filiálkami v Chustu a v Mukačevě. Ve 155 obcích jsou úvěrní družstva s vklady 135 mil. Kč, zápůjček je asi 190 milionů. Své filiálky mají Městská spořitelna na Král.Vinohradech, Legiobanká, Agrární banka, z Bratislavy Slovenská, Dunajská a Všeobecná úvěrní banka. Živnostenských společenstev je jenom 15 smíšených: srovnáme-li se zemi Moravskoslezskou, mělo by jich být přes 700!
Českoslov. červený kříž má důležitou úlohu, zejména v době epidemií a v době nouze. Stravuje přes 10.000 dětí, čímž podstatně zlepšuje školní docházku. V některých obcích postavil útulky pro školní mládež (Volové, Vel’.Berezný a j.) a zřídil poradny. Přiděluje potřebným kukuřici za režijní cenu. Záchranná stanice ČČK. je v Mukačevě, č. tel. 190, v Rachově, č. tel. 3, v Užhorodě, č. tel. 14.
Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на http://carpaty.net
Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com