Збереження та стале використання природних ресурсів Карпат вимагає співпраці всіх країн Карпатського регіону. Тому у 2003 році в рамках Карпатської конвенції було укладено низку угод про співпрацю у різних сферах життя народів Карпат і першочергово у сфері охорони природи.

Згідно з Конвенцією Карпати належать до найважливіших за екостабілізаційною, економічною та соціальною роллю регіонів Європи. Це регіон високої концентрації біорізноманіття, й до його території приурочена важлива частина функціонального ядра європейських лісових екосистем, що у значній мірі забезпечує екологічну зрівноваженість даної території.

У Європі такими центрами стабілізації є гірські регіони. Про важливість пошуку оптимальних шляхів охорони природи гірських регіонів свідчить їх екологічна, культурна і соціально-економічна цінність, яка була відзначена у Програмі дій «Порядок денний на 21 сторіччя» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р., розділ 13: Сталий розвиток гірських регіонів), а також у Декларації з питань довкілля та сталого розвитку в Карпатському та Дунайському регіонах (Бухарест, 2001 р.).  У зв’язку з цим Генеральна Асамблея ООН проголосила 2002 рік  роком гір.

Українські Карпати є центральною частиною Карпатської дуги, яка з’єднує дві найбільш масивні  її частини  південну і західну. Тому охорона природних екосистем Карпат саме на території України є виключно важливим з точки зору збереження природного екокоридору між цими частинами і екологічної цілісності макроекосистеми Карпат в цілому.

Територія Закарпаття охоплює головну частину південних схилів Східних Карпат і водночас є  верхів’ям  водозбору  міжнародного водотоку  ріки Тиси.

Значна збереженість біорізноманіття природних екосистем, з одного боку, і привабливість регіону для інвесторів – з іншого боку – завдяки наявності цінних рекреаційних та інших ресурсів, а також геополітичне положення регіону вимагає розробки регіональної моделі охорони природи, оскільки,  втілення відомих на сьогодні природоохоронних концепцій не зупинило достатньою мірою деструкцію біотопів, втрату видів фауни і флори і втрату функціонального ядра природних екосистем басейну р.Тиси.

На території Закарпаття, яке охоплює основну частину верхів’я басейну Тиси, зосереджені ключові запаси деревини, найбільші  запаси водних ресурсів на одиницю площі, і, що особливо важливо на сучасному етапі розвитку України, найцінніші (бальнеологічні) і найбагатші (за кількістю мінеральних джерел на її території) рекреаційні  ресурси серед усіх регіонів. Разом з тим цей регіон є відносно замкнутою екосистемою верхів’я р. Тиси (найбільшої притоки головного водотоку Європи  Дунаю),  що спричинює високу ступінь взаємозв’язку усіх типів рослинного покриву і їх вразливість від змін гідрологічного режиму.