ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заповідники.

Заповідники являють собою особливо цінні в науково-природничому й культурно-освітньому відношеннях порівняно великі, не змінені або мало змінені господарським впливом природні територіальні комплекси, які назавжди виключені з господарського користування.

У 1968 році в області створено Карпатський державний заповідник, що займає площу 12706,5 га. Він складається з трьох цікавих у біогеографічному відношенні заповідних масивів – Чорногірського, Угольсько-Широколужанського та відомої Долини нарцисів.

Навколо Чорногірського й Угольсько-Широколужанського масивів виділено захисну буферну зону.

Чорногора – одна з найбільш масивних і в ландшафтному відношенні найбільш оригінальних гірських структур Українських Карпат. Чорногірське заповідне лісництво (2100 га) розташоване на південному мегасхилі цього хребта з найвищими на Україні вершинами – Говерлою (2061 м) та Петросом (2022 м). Тут чітко простежуються чотири рослинні пояси: нижній гірський пояс букових і мішаних буково-хвойних лісів (від 500–600 до 1200– 1300 м), II – верхній гірський пояс ялинових лісів (від 1200– 1300 до 1500 м), III – субальпійський – з криволіссям із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського та субальпійськими луками (від 1500–1550 до 1800–1850 м) і IV – альпійський– (від 1800–1850 до 2061 м) з домінуванням альпійських лук.

Корінні листяні ліси на Чорногірському масиві займають незначні площі. Переважають темнохвойні угруповання з ялини та частково ялиці білої. Ялицеві лісостани займали раніше друге місце після чистих ялинових, але сьогодні збереглися на дуже обмеженій площі. Основні їх масиви вирубані до організації заповідника. На цих ділянках було створено монокультури ялини, які виявились біологічно малостійкими. Є відомості, що з третинних реліктів у поясі хвойних лісів був колись поширений тис ягідний, окремі особини трапляються тепер дуже рідко. Найбільшу цінність представляють високопродуктивні ялиново-ялицеві та ялиново-ялицево-букові праліси віком до 360–380 років, які займають південний схил Говерли в урочищі Говерла. Окремі стовбури досягають заввишки до 42 м і до 180 см у діаметрі. У підліску зрідка трапляється вовче лико звичайне, таволга в’язолиста, жимолость пухнаста та інші чагарники. Трав’яний покрив бідний. З рідкісних видів зустрічається блехнум колосистий, чемерник червонуватий, плаун колючий та інші.

Для субальпійського поясу, крім криволісся з жерепняків і леличників, характерним є формація рододендрона східнокарпатського; із рідкісних аркто-альпійських видів тут зростають родіола рожева, наскельниця лежача, верба трав’яна, чемериця біла та інші. Серед ендеміків слід назвати медунку Філярського, жеруху Опіца, деревій Шура, фіалку східнокарпатську, дзвоники карпатські, сугайник карпатський тощо.

Угольсько-Широколужанський масив заповідника займає південні макросхили Полонинського хребта і об’єднує два лісництва – Угольське та Широколужанське загальною площею 10350 га. Угольський масив знаходиться в басейні річок Велика і Мала Уголька, що біля с. Угля впадають у річку Тереблю, а Широколужанський – в басейні річки Лужанки, яка в с. Нересниці впадає в Тересву. Найвищими вершинами цього масиву є Топаш (1552 м), Гропа (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).

У передгір’ї в районі Драгова, Кричева, Малої і Великої Угольки, Новоселиці та Широкого Луга залягають юрські вапняки, які місцями виходять на поверхню, утворюючи стрімкі гребені, мальовничі скелі-останці, карстові воронки й печери з сталактитами й сталагмітами. На таких скелях збереглись рідкісні кальцефільні рослини. В деяких урочищах витікають мінеральні джерела.

Орографічні та грунтово-кліматичні умови Угольського масиву найкраще відповідають еколого-біологічним особливостям бука, який тут утворює чисті і майже чисті високопродуктивні деревостани. Тільки до висоти 400–500 м (місцями 900 м) зустрічаються осередки теплолюбних порід – дуба скельного й граба. Уздовж потоків збереглись смуги сіровільшняків з домішкою ясена, явора, різних верб. Починаючи з висоти 400 м і до верхньої межі лісу (1280–1320 м), поширені зональні бучини. Окремі велетні-буки досягають у висоту 42–45 м з діаметром до 100 см. Найбільш поширені чисті бучини, рідше трапляються бучини грабові, яворові, тисові (близько 10 га), дубові з дуба скельного. Осередки липи з липи широколистої, тиса ягідного та ялівцю козачого, що збереглись на вапнякових скелях Угольського масиву, мають реліктовий характер. Таке ж походження острівних ділянок берези повислої та ялини, виявлених в оліготрофних умовах на піскових останцях у Широколужанському масиві.

На території згаданих заповідних лісництв зростає 556 видів вищих спорових і судинних рослин (Тасенкевич, 1982 р.), з яких понад 100 належать до рідкісних. Серед них – яловець козачий, тис ягідний, кортуза Маттіолі, скополія карніолійська, борідник Прейса, лунарія оживаюча, арум плямистий, підмаренник закарпатський, листовик сколопендровий та інші. На вапнякових скелях зростає дуб скельний, спірея в’язолиста, жостір проносний. В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту – тиса ягідного.

Із тварин в Угольсько-Широколужанському масиві зустрічаються благородний олень, бурий ведмідь, вовк, рись, горностай, куниця лісова, дикий кабан, а у вапнякових печерах живуть колонії кажанів.

Долина нарцисів – народна назва урочища Кіреш, що на околиці м. Хуста. Закарпатська область – єдине місце в Радянському Союзі, де збереглися природні зарості нарциса вузьколистого – рідкісного альпійського південно-європейського виду. Розташована Долина нарцисів в Хустській улоговині, яка, поступово розширюючись, простягається з північного заходу на південний схід на 50 км. Площа заповідного масиву становить 256,5 га. Рельєф нерівний: піднесення чергуються із впадинами. Із східного боку Долина оточена невеликим підвищенням, на схилах якого розташовані високопродуктивні сади. Популяції нарциса збереглись на висоті близько 200 м над рівнем моря. Це місце вважається найнижчим у межах всього їх ареалу. В Українських Карпатах згаданий вид зростає на горі Піп Іван Марамороський на висоті 1600–1750 м й окремими острівками на деяких вершинах Свидовецького та інших хребтів. У третинний період нарцис зростав лише у високогір’ї, а в незвичні для нього умови – в передгір’я і низовину – потрапив у льодовиковий період. Таким же чином опинилися тут і півники сибірські.

Науковці Карпатського державного заповідника приділяють велику увагу охороні й відтворенню природних угруповань нарциса вузьколистого. Вживаються заходи по сприянню природному вегетативному й насіннєвому розмноженню. Закладаються експериментальні ділянки для довготривалих наукових досліджень як за нарцисом, так і за іншими компонентами лучних ценозів. Робиться все, щоб Долину нарцисів, цю унікальну пам’ятку природи, зберегти для майбутніх поколінь.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987