НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН УПРАВЛІННЯ БАСЕЙНОМ Р. ТИСА – УКРАЇНА. РОСЛИННІСТЬ.
 |
Проект Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій” |
Регіональний інформаційний центр "Карпати"
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН УПРАВЛІННЯ БАСЕЙНОМ Р. ТИСА – УКРАЇНА. ҐРУНТИ.
|
Проект Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій” |
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ПРИРОДНІ УМОВИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ ТА ЗАХИСНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛІСОВОГО ПОКРИВУ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ГІРСЬКІ ЯЛИНОВІ, БУКОВО-ЯЛИЦЕВО-ЯЛИНОВІ ТА БУКОВІ ЛІСИ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ҐРУНТОЗАХИСНІ ЛІСИ НА СИЛЬНОКАМ’ЯНИСТИХ ТА ОБРИВИСТИХ СХИЛАХ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ВПЛИВ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ НА АТМОСФЕРНІ ОПАДИ ТА ВОЛОГОЗАТРИМУЮЧА РОЛЬ ЛІСОВОГО ЗАСЛОНУ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ВПЛИВ ЛІСОВОГО ПОКРИВУ НА ФОРМУВАННЯ СТОКУ З ГІРСЬКИХ СХИЛІВ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СТОКУ З ГІРСЬКИХ СХИЛІВ КАРПАТ, ВКРИТИХ СТИГЛИМИ БУКОВИМИ ДЕРЕВОСТАНАМИ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ВПЛИВ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ КАРПАТ НА СНІГОНАГРОМАДЖЕННЯ, СНІГОТАНЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ВЕСНЯНОГО ПАВОДКОВОГО СТОКУ.
ЗАХИСНА РОЛЬ КАРПАТСЬКИХ ЛІСІВ. ВПЛИВ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ НА ФОРМУВАННЯ ТВЕРДОГО СТОКУ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ СЕЛЕВИХ ПОТОКІВ ТА ІНШИХ СТИХІЙНИХ ЯВИЩ.
ПРО ОХОРОНУ ЗАПОВІДНИХ УРОЧИЩ − НЕВІД’ЄМНОГО ЕЛЕМЕНТА МЕРЕЖІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ ЗАКАРПАТТЯ (НА ПРИКЛАДІ БУШТИНСЬКИХ ДІБРОВ − СВІДКІВ ЛЬОДОВИКОВОЇ ЕПОХИ)
Комендар В. І., доктор біологічних наук, професор, член наукової ради Закарпатської обласної організації ВЕЛ
Мигаль А. В., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, член наукової ради Закарпатської обласної організації ВЕЛ, Міжвідомча науково-дослідна лабораторія охорони природних екосистем Ужгородського національного університету
У мережі природно-заповідних територій України вагому роль відіграють заповідні урочища − лісові ділянки, степові, болотні та інші природні комплекси, виділені з метою їх збереження в природному стані з усією сукупністю компонентів. Однією з основних умов при виділенні площі заповідних урочищ є дотримання природних меж ландшафтів, які беруть під охорону.
ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ЗАКАРПАТТЯ.
Л. В Легеза
У Директивах XXIV з’їзду КПРС по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971-1975 p.p. вказано: «Посилити охорону природи. Підвищити відповідальність міністерств і відомств, підприємств, установ і організацій за раціональне використання природних ресурсів — землі, вод, атмосфери, корисних копалин, а також за відтворення рослинного і тваринного світу».
ВПЛИВ РУБОК І НАСТУПНОГО ЛІСОВІДНОВЛЕННЯ НА СТРУКТУРУ ВОДНОГО БАЛАНСУ ВОДОЗБОРІВ. Частина 1.
ВПЛИВ РУБОК І НАСТУПНОГО ЛІСОВІДНОВЛЕННЯ НА СТРУКТУРУ ВОДНОГО БАЛАНСУ ВОДОЗБОРІВ. Частина 2.
ПРИРОДНІ БАГАТСТВА ЗАКАРПАТТЯ
ЗМІСТ
Природні багатства – запорука соціально-економічного прогресу (Б. Г. Кушнір, С. М Стойко)
Роки великих звершень (І. М. Гранчак)
Геологія і геоморфологія Закарпаття (М. С. Демидюк)
Геоморфологічна характеристика
Кліматичні умови області (М. М. Данилюк)
Водні ресурси
Використання водних багатств (В. С. Кравчук)
Основні напрями розвитку водного господарства
Підземні прісні води (М. В Фролов, С. Р. Фролова)
Багатства надр (М. С. Демидюк)
Будівельні матеріали (І. С. Солоненко, І. В. Попович, . С. Лонюк, А.І.Іванченко, Б. П. Левитський, Я. В. Маслякевич)
Земля – наше багатство
Сільськогосподарські угіддя (П. П. Попович)
Лісові грунти (Я. С. Пастернак, М. М. Приходько)
Грунти Закарпатського передгір’я
Захист земель на трасах магістральних трубопроводів (С. М. Стойко, М. П. Кулешко)
Трав’яна рослинність
Природні луки та шляхи їх поліпшення (О. П. Крись, В. С. Ющак)
Система докорінного поліпшення природних лук .
Рослинність полонин і підвищення їх продуктивності (В. І. Комендар)
Болота Закарпаття (Т. Л. Андрієнко, С. М. Попович)
Ліси Закарпаття
Лісові ресурси (М. Ю. Бігун)
Вікова й таксаційна структура лісів
Приполонинні ліси (В. І. Комендар)
Екзоти та перспективи їх інтродукції
Побічні лісові ресурси (М. Ю. Бігун, В. П. Лиситчук)
Різноманітність тваринного світу
Безхребетні тварини (А. А. Ковальчук)
Хребетні тварини (І. І. Турянин)
Земноводні й плазуни (І. М. Щербань)
Птахи (А. А. Гвоздак, Я. І. Турянин)
Ссавці (І. І. Турянин)
Курортні фактори та перспективи їх використання (М. Д. Торохтін)
Заповідні екосистеми (С. М. Стойко, В. І. Комендар)
Державні заказники республіканського значення
Організація національних і регіональних природних парків та їх призначення
Природа Закарпаття і туризм (Ю. В. Жмайло)
Список ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин
Рослини що охороняються (В. І. Комендар, С. С. Фодор, І. В. Вайнагій)
Хребетні тварини, що охороняються (І.І. Турянин)
.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ПРИРОДНІ БАГАТСТВА – ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ
Природні багатства – матеріальна основа соціально-економічного прогресу, а отже, і нашого добробуту. Мудрість народу проявляється і в тому, наскільки раціонально для блага всього суспільства використовуються відновні й невідновні природні ресурси країни як загальнонаціональне добро. Саме тому в інтегральній проблемі взаємодії суспільства й природи ці завдання у вік науково-технічної революції набувають особливої екологічної й соціально-економічної ваги.
З трибуни XXVII з’їзду партії Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов наголосив: «Соціалізм з його плановою організацією виробництва і гуманістичним світоглядом здатний внести гармонію у взаємовідносини між суспільством і природою… Всі, хто сьогодні живе, у відповіді за природу перед нащадками, перед історією»[1].
Закономірно, що проблеми раціонального природокористування й охорони життєвого середовища знайшли вагоме й конкретне відображення у програмі економічного й соціального розвитку Закарпаття на 1986–1990 роки і на період до 2000-го року. В ній передбачено значне збільшення вкладу області у єдиний народногосподарський комплекс республіки й країни. У відповідності з настановами з’їзду розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, інших інфраструктур передбачається організовувати так, щоб максимально зберегти природні багатства – земельні, водні, біологічні, кліматичні, рекреаційні ресурси, корисні копалини тощо не лише для сучасного покоління, але й для нащадків, що житимуть у XXI столітті. Визначено й шляхи цього розвитку: він забезпечується переважно за рахунок зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу у справі раціонального використання й відновлення природних ресурсів шляхом удосконалення організації й управління виробничими процесами, підвищення освітнього рівня і кваліфікації кадрів та їх екологічної відповідальності. Як наголошено на п’ятій сесії Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання, досягнення високих рубежів у реалізації завдань на п’ятирічку і перспективу базуються на нових джерелах економічного росту. Опорними, вирішальними в нинішніх умовах, є науково-технічний прогрес, прискорена реконструкція промислових комплексів, висока якість, ефективність праці, забезпечення здорового життєвого середовища.
Це не випадково. На сучасній стадії взаємовідносин суспільства і природного середовища у багатьох регіонах антропогенні зміни, тобто внесені у природу діяльністю людини навантаження, досягли таких рівнів, що почали перевищувати межі здатності основних природних екосистем до самоочищення і відновлення, а це негативно позначається на їх нормальному функціонуванні.
На думку вчених, напружена екологічна ситуація склалася і в Карпатському регіоні нашої республіки, який охоплює гірські ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. Гірський регіон відзначається надзвичайною різноманітністю природних умов і екологічною вразливістю, а водночас – значними змінами у структурі природних ландшафтів та антропогенним навантаженням на гірські й передгірні екологічні системи. Все це дестабілізує його екологічну рівновагу, що встановлювалася віками. Відтворення рівноваги у гумідних гірських умовах, де випадає до 1600 мм опадів, вимагає тривалого часу та значних матеріальних затрат.
Карпати, завдяки своїй масивності (вони займають 6,1 % території УРСР), мають істотний екосферний й гідрокліматичний вплив на суміжні східні менш зволожені регіони України, куди західними повітряними течіями щорічно переноситься близько 20 км3 вологи, яку випаровують гірські ліси та інші рослинні формації. Розташовані між західними й південними Карпатами екологічні системи Українських Карпат сприяють підтриманню екологічної стабільності і в суміжних районах Польщі, Чехословаччини, Угорщини і Румунії.
Переконливо доказано, що сьогодні Карпатський регіон, завдяки притаманному йому рекреаційному потенціалу, – один із найперспективніших для розвитку індустрії санаторно-курортного лікування й відпочинку. За оцінкою багатих і різноманітних рекреаційних ресурсів він випереджає Кавказ і тільки незначно поступається Криму (скажімо, у Берегові сонячних днів протягом року тільки на три менше, аніж в Ялті, і різниця тільки в одному: в Криму рекреаційне значення має також море, а в Карпатах – мінеральні джерела).
Отже, сприятливі кліматичні умови, оригінальні гірські ландшафти, наявність великої кількості джерел мінеральних вод, чимало з яких унікальні, етнографічні, архітектурні та інші культурні пам’ятки свідчать про те, що в майбутньому рекреаційна індустрія може стати однією із провідних галузей спеціалізації народного господарства Закарпаття.
Але в той же час у регіоні швидко розвивається промисловість, інтенсивно експлуатуються родовища кам’яної солі, бурого вугілля, будівельних матеріалів, цеолітів тощо. Проходять промислові випробування алуніти Біганського родовища, яких вкрай потребують підприємства по виробництву цементу, алюмінію, калійних добрив; каоліни Берегівського родовища, які за своїми технологічними властивостями придатні для виробництва високоякісних фарфоро-фаянсових виробів. У сільському господарстві широко й часто безсистемно використовуються мінеральні добрива й отрутохімікати. Подекуди промисловими і господарсько-побутовими відходами забруднюються атмосфера, грунти, поверхневі й підземні води. Тільки по території Закарпатської області прокладено одинадцять магістральних трубопроводів, понад тисячу гектарів земель відведено під розробку корисних копалин. Все це зумовлює актуальність проблем рекультивації порушених земель, боротьби з ерозією і паводками тощо.
Звичайно ж, і раніше проводилися значні роботи по охороні та оптимізації навколишнього середовища. Так, для прикладу, тільки за одинадцяту п’ятирічку потужність водоочисних споруд зросла на 47 тис. м3 на добу, що дозволило забезпечити очищення майже 95 % стічних вод. Скорочено викиди у повітряний басейн шкідливих газоподібних речовин і пилу. Проведено роботи по рекультивації порушених промисловими розробками земель, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, по підвищенню родючості грунтів, лісовідновленню і підвищенню продуктивності лісів. Розширена мережа об’єктів і територій природно-заповідного фонду, вжито заходів щодо охорони рідкісних та цінних для народного господарства видів флори і фауни.
У дванадцятій п’ятирічці основне завдання природоохоронних заходів полягає у підвищенні їх екологічної ефективності, забезпеченні комплексності вирішення екологічних проблем Закарпаття. Цьому значною мірою сприятиме розроблена рядом обласних організацій під керівництвом Західного наукового центру Академії наук УРСР і за участю науковців Ужгородського державного університету республіканська науково-технічна програма «Карпати» (окремий розділ в ній – по Закарпатській області). На реалізацію її наукових розробок і заходів намічено спрямувати тільки протягом п’ятирічки понад 62 млн. крб., з яких 1,4 млн.– на науково-дослідні роботи, а 61 млн. крб. – на забезпечення організаційно-господарських заходів. До кінця п’ятирічки передбачається повністю припинити скидання забруднених стоків у поверхневі водойми. Особлива увага в програмі приділяється охороні і відтворенню лісів, бережливому ставленню до багатого тваринного й рослинного світу Закарпаття. З метою підвищення санітарно-гігієнічної ролі та рекреаційної функції намічено розширити площу зелених зон навколо міст, селищ та промислових комплексів більш як на 400 га.
Для охорони унікальних гірських ландшафтів у Горганах та задоволення зростаючих рекреаційних потреб трудящих заплановано створити на Закарпатті Синевирський природний національний парк, площею 40 тис. га, який вже в стадії організації.
Все це диктує вимогу господарського ставлення до всіх компонентів природних екосистем – рослинного й тваринного світу, земельних і водних ресурсів. У кінцевому результаті реалізація програми «Карпати», яка є складовою частиною плану економічного і соціального розвитку області, дозволить знизити напруженість екологічної ситуації в регіоні, раціональніше використовувати відновні й невідновні природні ресурси, оптимізувати екологічні умови життєвого середовища і зберегти унікальні для країни природні багатства Карпат з їх потужним рекреаційним потенціалом. Перебудова, яка здійснюється у нашій країні, повинна охоплювати й екологічну сферу, зв’язану з різними галузями народного господарства.
Сподіваємось, що книга «Природні багатства Закарпаття» допоможе вирішувати питання раціонального природокористування. Автори прагнули екологічну й економічну характеристики ресурсів живої і неживої природи області логічно підкріпити багатим фактичним матеріалом і доповнити обґрунтуванням конструктивних шляхів розв’язання важливих для регіону природоохоронних проблем.
1 Матеріали XXVII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.– К., 1986,- С. 59-60.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ ГРУНТИ
Загальна площа лісового фонду в області становить 662 тис. га, в тому числі вкрита лісом – 636 тис. га.
На території лісового фонду області виділено такі генетичні типи грунтів: дернові, дерново-підзолисті, буроземно-підзолисті, бурі гірсько-лісові, гірські лучно-лісові, гірсько-підзолисті, торф’яно-гірсько-підзолисті. Між окремими типами існує тісний генетичний зв’язок. Знаходячись в одному генетичному ряду, кожен тип грунту являє собою окрему й самостійну стадію розвитку у часі.
Ґрунти Закарпатського передгір’я
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ РЕСУРСИ
В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу й інтенсивної господарської діяльності людини раціональне використання природних ресурсів, у тому числі лісів, їх охорона й відновлення набули загальнодержавного й біосферного значення. З усіх природних ресурсів, що становлять скарбницю нашої країни, ліс посідає особливе місце. Це найдосконаліший комплекс, що дає понад 20 тисяч видів цінної продукції.
Ліси – головне природне багатство Закарпаття. Вони займають майже половину (49,2 %) території області. Саме їм належить важлива роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобіганні розвитку ерозійних процесів грунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері та інше.
Гірські ліси області, на які припадає близько 80 % загальної площі всіх лісних формацій, завдяки високим водоохоронним і водорегулюючим властивостям та кліматоутворюючим функціям, здатні забезпечувати оптимальні умови для свого росту й розвитку. Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і перш за все посилення їх водоохоронно-захисних функцій.
Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті грунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Перетворюючи поверхневий стік у внутрігрунтовий, ліси сприяють нагромадженню ґрунтових вод, які живлять численні джерела, потоки й річки. Влітку вони захищають грунт від висушування, створюючи своєрідний мікроклімат і позитивно впливаючи на клімат прилеглих територій. Ліс – джерело відновних рослинних ресурсів і унікальний глобальний фактор, що підтримує і дозволяє успішно розвиватися всьому живому на Землі. З незапам’ятних часів людина користувалась дарами лісу, його харчовими продуктами. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високовітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарська сировина, інший видовий склад рослинного й тваринного світу, який також відіграє певну роль в економіці області.
Однак основним продуктом лісів Закарпаття є цінна деревина.
Сьогодні жодна галузь народного господарства не обходиться без неї та її промислової продукції. Для одержання на-гора 100 т кам’яного вугілля чи руди необхідно використати 3–4 м3 деревини, На кожний сучасний багатоповерховий будинок витрачається чимало вагонів круглого лісу та інших видів деревної продукції; деревина залишається основною сировиною для виготовлення паперу, меблів, лісохімічної промисловості, тари, сірників та інших важливих для людини виробів. Особливу цінність становить деревина бука та явора, яка використовується для виготовлення високоякісних музичних інструментів і має вкрай обмежений регіон природного зростання в нашій країні.
Наявні лісосировинні ресурси області при їх більш раціональному й комплексному використанні дозволяють розвивати лісову й деревообробну галузі виробництва при стабільному обсязі заготівлі деревини і тим самим сприяти дальшому економічному й соціальному розвитку Закарпатської області.
Надзвичайно важлива роль лісу в постачанні кисню, очищенні повітря від домішок отруйних газів, аерозолів, пилу, попелу, сажі тощо. Відомо, що гектар лісу за вегетативний період засвоює в середньому до 20 т вуглекислого газу і виділяє 14 т кисню, очищає від отруйних газів та пилу 30 млн. м3 повітря. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового – відповідно до 55, ялинового – 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники. Найбільше фітонцидів виділяють хвойні ліси – 4–5 кг/га. Важливе значення лісів і в захисті людини від шуму. Листя і хвоя поглинають більшу частину звукових хвиль, і рівень шуму значно знижується, стає нешкідливим для здоров’я. У вік бурхливого розвитку науково-технічного прогресу значно збільшуються психологічні навантаження на людину, таким чином оздоровча роль лісів буде постійно зростати.
Лісові землі в області займають майже 53%, а ліси – близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих, крутістю до 15°, схилах. Важливо відзначити, що в області й при такій високій лісистості середній річний змив грунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься річками за межі області.
Від Притисянської низовини (105–150 м над рівнем моря) ліси в області поширені до полонин (1200–1700 м). У низині переважають острівні ліси дуба звичайного з грабом, рідше з ясенем, в окремих масивах з участю береста, вільхи клейкої, липи, клена польового, поодиноко береки та інших деревних і чагарникових порід. Окремі незначні площі займають малопродуктивні й низькотоварні насадження тополі канадської. В передгір’ях (200–600 м) поширені ліси з дуба скельного з грабом та одинично з буком, з домішкою черешні, кленів, липи, яблуні, груші лісової. На північних схилах переважають букові і грабово-букові ліси. В цьому природному поясі створено лісові культури з участю горіхів – волоського, чорного, сірого, культури каштана їстівного, окремих екзотів (червоного дуба, дугласії та інших).
На висоті 800–1300 м над рівнем моря переважають чисті букові ліси. В нижній частині в домішці букових лісів зустрічається граб, дуб скельний, клен, ясен, вище явір, ільм гірський. Молоді ліси (культури) в цьому поясі мають багатий різноманітний склад високопродуктивних деревних порід, але домінуючим видом залишається бук. У цих молодниках трапляється береза, осика, верба козяча. Внаслідок захоплення лісівників у минулому посадкою хвойних порід, у зоні букових лісів зростає на значних площах ялина звичайна (європейська), яка характеризується високою продуктивністю й швидким ростом, але недовговічна й піддається вітровалам, буреломам і сніголомам.
У північно-західній частині області на висотах 400–900 м зустрічаються буково-ялицеві високопродуктивні ліси з домішкою ясена та явора, а також окремі ділянки, де інтродуковано псевдотсугу тисолисту, яка характеризується особливо високою продуктивністю. У віці 75–80 років запас деревини в кращих насадженнях перевищує 1000–1200 м3 на гектарі.
У східній частині регіону на висотах 1000–1300 м над рівнем моря поширені буково-ялицево-ялинові ліси з домішкою явора, ясена, клена та ільма. Рідко зустрічаються реліктові куртини (вкраплення) кедра європейського, сосни звичайної, тиса. Продуктивність і стійкість цих лісів дуже висока. У високогір’ї (1200–1600 м) переважають чисті ялинники, рідко з домішкою явора, ясена, бука.
На верхній межі лісу (1200–1600 м) зростають переважно ялина, зрідка бук з домішкою явора, ялиці. З висотою насадження зріджуються, продуктивність їх знижується, дерева набувають специфічної форми. Далі починається криволісся – яворово-букове, зеленовільхове, ялівцеве, з гірської сосни, яке піднімається до висоти 2000 м. Іноді на менших висотах перехід від високостовбурних деревостанів до полонин (альпійські луки) різкий, і криволісся тут відсутнє. Закономірно, що в цих місцях верхня межа лісу понижена в результаті надмірної діяльності людини.
На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них – акліматизовані екзоти. В лісових насадженнях їх поки що небагато, але асортимент і кількість їх постійно зростає. Велику роботу в цьому напрямі ведуть учені Закарпатської лісодослідної станції разом з лісівниками області. В дендрарії Мукачівського лісокомбінату вже налічується понад 500 видів деревних і чагарникових порід. Більшість акліматизованих видів з різних континентів земної кулі становлять інтерес як декоративні, високофітонцидні та перспективні для посадки в зелених зонах, лісопарках та при озелененні міст, населених пунктів, промислових і житлових об’єктів.
Загальні показники, що характеризують лісовий фонд Закарпаття, порівняно з лісфондом Українських Карпат, наведені в таблиці 1.
Таблиця 1. Основні показники лісів Закарпаття й Українських Карпат у лісовому фонді Української РСР
|
Показники |
УРСР |
Українські Карпати |
В тому числі Закарпаття |
| Територія, тис. м2 | 603,7 | 34,8 | 12,8 |
| Загальна площа лісів, тис. га | 9645 | 1581 | 699 |
| в тому числі, лісопокрита площа | 8261 | 1400 | 626 |
| Запас деревини, млн. м3 | 1060 | 296 | 159 |
| в тому числі, стиглих і перестиглих | 108,1 | 52,0 | 36,1 |
| Лісистість, % | 13,7 | 40,2 | 49,2 |
| Площа лісів на 1 чол., га | 0,17 | 0,45 | 0,55 |
| Запас деревини на 1 чол., м3 | 20,6 | 86,1 | 119,7 |
Домінуючими в області є деревостани природного походження. Невкриті лісом лісові площі державного лісового фонду становлять всього близько 0,6 % і представлені лісовими полянами та галявинами, які служать кормовою базою для копитних диких тварин і залісенню не підлягають. Розміщення лісів на території області вкрай нерівномірне, однак із лісівничих і природоохоронних показників слід вважати його досить раціональним. Концентрація запасів деревини і площ лісів у межах адміністративних районів сильно варіює (табл. 2).
Таблиця 2. Розміщення площ і запасів деревини по адміністративних районах області
|
Адміністративні райони |
Площа районів |
Площа лісів, тис.га |
Лісистість, % |
Запас, тис. м3 |
||||
|
загальна |
лісова |
вкрита лісом |
в т.ч. стиглих і перестиглих |
загальна |
в т.ч. стиглих і перестиглих |
|||
| Берегівський | 64,6 | 8,7 | 8,4 | 8,0 | 0,3 | 12,1 | 1,8 | 0,07 |
| Великоберезнянський | 81,0 | 55,5 | 53,4 | 47,5 | 8,9 | 58,6 | 11,0 | 3,57 |
| Виноградівський | 69,7 | 11,0 | 9,4 | 9,1 | 0,3 | 13,1 | 1,4 | 0,03 |
| Воловецький | 54,4 | 33,3 | 32,5 | 30,6 | 6,5 | 56,2 | 8,5 | 2,41 |
| Іршавський | 94,4 | 51,0 | 50,0 | 48,0 | 7,5 | 50,8 | 10,4 | 2,5 |
| Міжгірський | 115,4 | 78,9 | 76,2 | 70,4 | 12,0 | 61,0 | 19,3 | 3,46 |
| Мукачівський | 100,6 | 32,4 | 30,7 | 29,4 | 1,5 | 29,2 | 9,1 | 0,66 |
| Перечинський | 63,1 | 41,7 | 39,9 | 38,8 | 3,3 | 61,4 | 10,5 | 1,09 |
| Рахівський | 188,8 | 141,1 | 136,2 | 128,1 | 24,1 | 67,8 | 38,6 | 9,0 |
| Свалявський | 67,6 | 45,8 | 44,6 | 43,2 | 6,3 | 63,9 | 10,6 | 2,15 |
| Тячівський | 188,3 | 122,1 | 118,3 | 108,5 | 30,5 | 60,1 | 25,6 | 9,76 |
| Ужгородський | 87,3 | 22,9 | 22,4 | 21,7 | 0,4 | 24,8 | 4,3 | 0,06 |
| Хустський | 102,6 | 54,8 | 48,3 | 44,0 | 6,3 | 42,9 | 9,3 | 1,35 |
| м. Ужгород | 2,8 | 0,2 | 0,2 | 0,2 | – | 7,1 | 0,03 | – |
| м. Мукачеве | 2,4 | – | – | – | – | – | – | – |
|
Разом: |
12755 | 699,4 | 670,5 | 627,5 | 107,9 | 48,8 | 159,2 | 36,1 |
Таблиця 3. Розподіл держлісфонду Закарпатської області за народногосподарським значенням і цільовим призначенням
|
Групи і категорії лісів |
Площа |
Запас |
||
|
тис. га |
% |
млн. м2 |
% |
|
| Ліси першої групи | 217 | 39,8 | 65,5 | 44,5 |
| В тому числі: | ||||
| зелена зона | 48 | 8,8 | 13,4 | 9,1 |
| ґрунтозахисні | 5 | 0,9 | 1,0 | 0,7 |
| курортні | 13 | 2,4 | 3,9 | 2,6 |
| захисні полоси уздовж річок | 51 | 9,4 | 15,3 | 10,4 |
| захисні полоси уздовж залізниць та шосейних доріг | 8 | 1,5 | 2,0 | 1,4 |
| інші ліси першої групи (протиерозійні, заповідні, заказні) | 92 | 16,8 | 29,9 | 20,3 |
| Ліси другої групи | 329 | 60,2 | 81,7 | 55,5 |
| в тому числі експлуатаційні | 295 | 54,0 | 65,1 | 44,2 |
| інші ліси другої групи | 34 | 6,2 | 16,6 | 11,3 |
Як видно в таблиці 2, найменш лісистий район області – Берегівський (12,1 %), а найбільш – Рахівський (67,8%). Ще істотніша нерівномірність помітна у розміщенні запасів деревини за породним складом. Значна нерівномірність розміщення лісів спостерігається і в межах одного й того ж району. Як правило, менше їх у передгірній частині і більше – на малодоступних високогірних ділянках з крутими й складними схилами різних експозицій. За народногосподарським значенням і цільовим призначенням ліси Закарпаття характеризуються даними, наведеними в таблиці 3.
Близько половини лісів держлісфонду області припадає на експлуатаційні ліси другої групи, які становлять головне джерело одержання високоякісної деревини хвойних і листяних порід для народного господарства. На долю лісів першої групи, які відіграють винятково важливу екологічну роль і мають природоохоронне й рекреаційне значення, припадає майже 45 % території. У цих лісах рубки для заготівлі деревини не проводяться. З метою посилення їх захисних і оздоровчих функцій в них проводяться лише лісовідновні, санітарні та інші рубки догляду, виходячи з загального стану лісів та їх вікової структури й породного складу.
Досить раціональним є структура лісів Закарпаття і співвідношення між різними категоріями лісових земель (табл. 4).
Наведені в таблиці 4 дані характеризують високий рівень використання земель держлісфонду, а також співвідношення між лісовою і вкритою лісом площею. Невкриті лісом площі – це виключно свіжі вирубки, які протягом року повністю заліснюються. Лісові угіддя складаються в основному з пасовищ і сіножатей, розкиданих невеличкими клаптиками по всій площі лісів. До таких площ належать дороги, просіки, канави, траси, садиби, лісові розсадники, плантації тощо. Штучно створені ліси, в основному з хвойних порід, становлять понад 130 тис. га.
Таблиця 4. Розподіл лісів держлісфонду області по основних категоріях земель
|
Категорія земель |
Площа |
|
|
тис. га |
% |
|
| Загальна площа | 546 | 100,0 |
| в тому числі лісова | 523 | 95,7 |
| Вкрита лісом | 508 | 92,6 |
| в тому числі | ||
| лісові культури | 130 | 23,8 |
| Незімкнуті лісові культури | 10 | 1,8 |
| Невкрита лісом площа | 4 | 0,7 |
| Нелісова площа | 23 | 4,3 |
| в тому числі: | ||
| угіддя | 14 | 2,6 |
| площі спеціального призначення | 9 | 1,7 |
Крім лісів держлісфонду, в області близько 100 тис. га нараховується колгоспних лісів. Загальний запас деревини в них – понад 10 млн. м3. Радгоспні ліси, загальною площею близько 32 тис. га і з запасом деревини майже 2 млн. м3, займають в основному рівнинну й передгірну частини області. В економіці області ці ліси відчутної ролі не відіграють, оскільки не характеризуються високою продуктивністю. Вони відіграють важливу поле- і ґрунтозахисну, водорегулюючу та іншу природоохоронну роль і сприяють підвищенню врожайності на прилеглих сільськогосподарських угіддях.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Вікова й таксаційна структура лісів.
Важливе екологічне й народногосподарське значення для Карпат має розподіл лісів за віком, головною породою та продуктивністю. За віковою структурою ліси області наближаються до нормальної. Однак на долю молодників і середньовікових насаджень приходиться дещо більше площі (70%), а на пристигаючі – нижче норми (10%). Стиглі й перестійні ліси займають близько 20% території держлісфонду.
За породним складом на долю твердолистяних порід в області припадає 67,2 % площі з запасом деревини 58,7 %. Причому під буком зайнято 58,2 % площі з запасом деревини 46,2 %, під іншими твердолистяними породами (дуб, граб, ясен, клен, явір та інші) – всього 9 %. Хвойні ліси становлять 32,3 % площі загального лісового фонду з запасом деревини 40,2 %, в тому числі ялинові – 30,3 % площі і з запасом деревини – 37,6 %. На долю м’яколистяних лісів (береза, тополя та інші) припадає близько 0,5 % площі з запасом деревини 1,1 % (табл. 5).
Необхідно відмітити, що в сучасному лісовому фонді Закарпаття середній запас деревини на 1 га вкритої лісом площі деревостанів з домінуванням ялини фактично нижчий, ніж хвойних, а з домінуванням бука вищий, ніж усіх твердолистяних порід разом узятих.
Таблиця 5. Характеристика лісових площ і запасів деревини держлісфонду основних домінуючих порід
|
Показники |
Хвойні |
Твердолистяні |
Інші породи |
Разом |
||
|
всього |
в т.ч. ялина |
всього |
в тому числі бук |
|||
| Вкрита лісом площа, тис. га | 163 | 154 | 343 | 296 | 2 | 508 |
|
% |
32,2 | 30,3 | 67,3 | 58,2 | 0,5 | 100 |
| Загальний запас деревини, млн. м3 | 59,2 | 55,2 | 87,6 | 68,0 | 0,2 | 147 |
|
% |
40,2 | 37,6 | 59,7 | 46,2 | 0,1 | 100 |
| в тому числі стиглі й перестійні насадження площа, тис. га | 29,1 | 25,7 | 81,9 | 79,1 | 0 | 111 |
|
% |
5,7 | 5,0 | 16,2 | 15,6 | 0 | 21,9 |
| Запас деревини, млн. м3 | 15,5 | 13,6 | 27,8 | 26,9 | 0 | 43,3 |
|
% |
10,5 | 9,2 | 18,9 | 18,3 | 0 | 29,4 |
| Середній запас на 1 га лісопокритоі площі, м3 | 363 | 359 | 256 | 267 | - | 290 |
| Середній запас на 1 га стиглих і перестійних насаджень, м3 | 532 | 528 | 338 | 340 | - | 390 |
| Розмір лісокористування (в ліквіді) на 100 га загальної площі – всього, м3 | 400 | 396 | 248 | 260 | - | 318 |
| в тому числі головного користування | 248 | 241 | 145 | 160 | - | 170 |
Це пояснюється тим, що друга лісоутворююча хвойна порода – ялиця – зростає у значно кращих, ніж ялина, умовах передгір’я і нижньогірних районів і представлена більш продуктивними деревостанами (табл. 6). Такими ж якісними особливостями характеризується і бук порівняно з іншими твердолистяними породами – дубом, грабом, ясенем. До цього ж слід додати, що букові субформації на значних площах лісів першої групи в лісфонді області представлені старовіковими деревостанами, промислова експлуатація яких не ведеться.
Як бачимо (табл. 6), нерівномірність розподілу площ стиглих і перестійних лісів виникла внаслідок неоднакової господарської діяльності в різні періоди, а також стихійних явищ (вітровали, буреломи, сніголоми), які мали місце на Закарпатті, особливо в 60-і роки.
Для лісів Закарпаття характерна висока продуктивність. Вони одні з найпродуктивніших у нашій країні. Деревостани другого й вище бонітетів займають понад 92 % лісової площі. Три чверті лісів представлені високоповнотними деревостанами (0,8-1,0) і лише близько 1 % – низькоповнотними.
Середній запас деревини на гектарі вкритої лісом площі становить 290 м3, зокрема в хвойних лісах – 363 м3, з них у ялицевих – 460 м3; у листяних – 256 м3, з них у букових – 267 м3. Однак окремі лісові ділянки й цілі масиви у певних лісорослинних умовах зустрічаються з особливо високою продуктивністю. У дубових лісах Притисянської низовини е ділянки із запасом 500 м3/га цінної деревини. У букових пралісах запаси на окремих ділянках становлять 700–800 м3/га, у висоту кращі дерева досягають понад 40 м, а в діаметрі мають до 140–150 см. З кращих насаджень буково-ялицевих лісів одержують до 1000 м3/га деревини. У пралісах зустрічаються окремі дерева-велети, особливо ялиці білої, заввишки 50 м і завтовшки – 2 м. Таке дерево має понад 25 м3 деревини.
Таблиця 6. Структура лісів держлісфонду області за віковими групами
|
Домінуючі породи |
Вікові групи |
Разом |
|||
|
молодники |
середньовікові |
пристигаючі |
стиглі і перестійні |
||
| Хвойні | 72/9,5 | 42/22 | 20/12 | 29/15,5 | 163/59 |
| в тому числі ялина | 70/9,2 | 39/20,3 | 19/11,4 | 26/13,6 | 154/54,5 |
| Твердолистяні | 129/11,4 | 112/41,9 | 18/6,8 | 82/27,5 | 341/87,6 |
| в тому числі бук | 108/9,5 | 93/36,4 | 16/6,2 | 79/26,9 | 296/79 |
| Інші породи | 2/0,1 | 1/0,3 | 1/0,2 | –/– | 4/0,6 |
| Всього: | 203/21 | 155/64,1 | 39/19,1 | 111/43 | 508/147,2 |
Примітка: чисельник – площа, тис. га; знаменник – запаси деревини, млн. м3.
У східній частині області зустрічаються особливо високопродуктивні й біологічно стійкі буково-ялинові яличники. Крім бука, ялини та ялиці, у складі таких насаджень є клен, явір, ясен, в’яз гірський. При оптимальному складі іноді з гектара такого лісу можна одержати до 300 м3 бука, 250 м3 ялини та ялиці, до 150 м3 явора, ясена, в’яза. Ці насадження дають повний набір ділової деревини, необхідної для виготовлення сучасних комфортабельних меблів. Крім того, вони стійкі проти буреломів, вітровалів, сніголомів, а також шкідників і хвороб. Такі насадження є природними еталонами, які необхідно повторювати шляхом штучного формування молодих лісів на вирубках.
Приріст деревини в лісах Закарпаття постійно зростає, завдяки проведенню реконструктивних рубок перестійних зріджень в насадженнях та правильному проведенню цілого комплексу необхідних лісогосподарських заходів. Тепер щорічно приростає в лісах області близько 3 млн. м3 деревини. Річний приріст на гектарі вкритої лісом площі становить близько 5 м3 деревини, а в хвойних лісах – понад 6 м3. Це один з найвищих показників у нашій країні і Європі в цілому.
У кожній лісорослинній зоні кращі еталонні насадження виділено в державні лісові заказники республіканського й місцевого значення, заповідні урочища, а також включено до складу Карпатського державного заповідника. В цих природних лісових еталонах постійно проводяться наукові дослідження, а їх результати впроваджуються в лісогосподарську практику.
Висока продуктивність і біологічна стійкість лісів Закарпаття, постійне підвищення їх основних таксаційних показників – результат багаторічної, напруженої, творчої праці великого колективу лісівників, робітників та лісової охорони області.
Слід відмітити, що такий стан лісового фонду в області дозволяє успішно розвивати не лише лісову, деревообробну й лісохімічну галузі виробництва, для яких основною сировиною є продукти лісу, але й інші галузі народного господарства. А це свідчить про те, що ліси – одне з найбільших природних багатств Закарпаття.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Листяні ліси.
У лісовому фонді області майже 70 % території становлять листяні ліси. За своїм складом виділяють дубові рівнинні ліси, дубово-букові передгірні й нижньогірні, букові гірські, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські ліси. Поширення цих угруповань, їх географічне розміщення прийнято за основу ряду схем районування лісів Українських Карпат (С. М. Стойко, 1969 та інші).
Дубові ліси. Однією з головних лісоутворюючих листяних деревних порід є дуб. Серед листяних він посідає друге місце після бука. Загальна площа дубових лісів становить близько 40 тис. га з запасом деревини понад 7 млн. м3.
У природних умовах Закарпаття зустрічається 5 видів дуба: звичайний, скельний, бургундський, Делашампе, багатоплідний. Крім перелічених видів, інтродуковано американські дуби – червоний і болотний. Однак найбільш поширені дуб звичайний та дуб скельний, які мають важливе економічне й народногосподарське значення.
Дуб звичайний утворює кілька різновидностей і форм. Найбільш масово в лісах області поширені рання й пізня форми. Пізня форма дуба добре виражена в природі тому, що навесні листя в неї з’являється на 2, а інколи й на 3 тижні пізніше, ніж у ранньої форми. Рівнинні дубові ліси окремими острівками розміщені на території Притисянської низовини, займають прируслові тераси річок Латориці і Боржави на висотах 105–130 м над рівнем моря. Це найтепліший і найбільш сухий район області. Середньорічна температура в окремих місцях тут досягає 10 °С (Велика Бакта), середня температура січня мінус 3,2, липня плюс 20 °С. Середньорічні опади в цій зоні становлять 600–700 мм. Період вегетації триває 234 дні. Грунти тут переважно родючі. Дубові ліси цього регіону представлені в основному вологими типами лісу.
Найбільш поширеним у передгірній частині області е дуб скельний, окремі осередки якого піднімаються до висоти 800–900 м. Він добре росте на родючих буроземних грунтах передгір’я, де утворює високопродуктивні деревостани. На кам’янистих сухих малопотужних грунтах утворює криві, колінчасто-вигнуті стовбури, часто з підсихаючими вершинами. Краще росте дуб скельний на добре освітлених південних схилах, на північних і східних поступається місцем буковим лісам.
Дубові ліси Закарпатської низовини в минулому, до активної господарської діяльності людини, займали всю територію. Згодом, на більш сухих ділянках ліси вирубувалися, а площі переводилися в орні землі. Менш придатні ділянки, які розташовані в понижених місцях і постійно заливались весняними наводками, залишились під лісом до наших днів розкиданими клаптиками серед сільськогосподарських угідь. У свіжих дібровах і на площах, які не заливаються весняними водами, відбувається процес зміни чистих дубових деревостанів на дубово-грабові, а місцями й на грабняки з незначною домішкою дуба. Однак основна частина дубових лісів (близько 75 %) припадає на вологі й сирі типи лісу.
Корінні дубові деревостани характеризуються високою продуктивністю. На долю насаджень І і вище бонітетів припадає більше половини усієї їх площі. Повнота насаджень в основному становить 0,6-0,8.
Основними едифікаторами в усіх типах лісу є дуб звичайний, субедифікаторами в ясеневих типах – ясени звичайний і вузьколистий, граб звичайний; в грабових – граб звичайний. Ясени звичайний і вузьколистий зустрічаються у складі дубових лісів у головному ярусі насаджень, граб звичайний, як правило, знаходиться в підлеглому (другому) ярусі. З інших деревних порід, які в дібровах зустрічаються одинично: клени польовий і гостролистий, липа серцелиста, в’яз листуватий, осика, груша звичайна, яблуня лісова та інші. У заболочених низинах нерідко зустрічаються куртини дерев вільхи чорної. Склад підліска відносно багатий: ліщина звичайна, крушина ламка, бруслина європейська, клен татарський, терен колючий, калина звичайна, бузина чорна, бирючина, свидина, плющ, глід, шипшина та ряд інших. Чагарникові породи здебільшого розміщені дифузно і ярус підліска не утворюють. Однак, якщо до чагарникових порід домішується граб, часто з підросту й підліскових порід формується густий ярус. Уздовж річок поширені зарості з верб білої, ламкої й козячої та тополі чорної.
Говорячи про склад деревних і чагарникових порід у рівнинних лісах Закарпаття, не можна не звернути увагу на участь у насадженнях таких теплолюбних південно- й західноєвропейських видів, як ясен вузьколистий, бирючина звичайна, плющ. До них відносять і поширену в області паразитуючу на дубах дубову омелу європейську. Наявність цих видів наближає дубові ліси Закарпатської області до дубових лісів південної Європи і відрізняє їх від прикарпатських та інших, розташованих на схід.
Наявні острівки дубових лісів, як правило, мають змішане походження: дуб – штучне, граб і ряд інших деревних і чагарникових порід – природне. Лише в кількох урочищах області дещо збереглися природні структури деревостанів. Це найбільш високопродуктивні вологі ясеневі діброви. Запаси деревини в них досягають 450–500 м3/га. Діаметр стовбурів – від 40 до 120 см. Віковий діапазон порівняно невеликий– 100–150 років, тобто різниця тонких і товстих стовбурів дерев знаходиться в межах двох вікових класів. Світлолюбному дубу навіть у природних насадженнях невластива різко виражена різновіковість. Максимальна висота таких деревостанів – 35–38 м. Форма насаджень складна. Перший ярус утворюють дуб та ясен, у другому домінує граб з домішкою кленів і лини, у третьому – підлісок з перевагою граба.
У насадженнях, де дуб має штучне походження, деревостани більш однорідні й часто представлені чистими фітоценозами. Це особливо характерно для вологих типів лісу.
На схилах передгірної частини області, з близьким або майже поверхневим заляганням материнської породи, поширені ліси з головною породою – дубом скельним. Вони приурочені до південних схилів і в окремих масивах доходять до 600 м над рівнем моря. Лісогосподарське та економічне значення цих лісів незначне. Однак протиерозійна й захисна роль їх велика, оскільки вони розміщені в основному на крутосхилах.
На південних схилах Вулканічного хребта і передгірних підвищеннях Закарпаття зосереджені дубово-букові ліси. Окремі вершини Вулканічного хребта досягають близько 1000 м над рівнем моря. У передгір’ї висота над рівнем моря рідко не перевищує 200–400 м. Кліматичні й грунтові умови цього району придатні для інтродукції багатьох цінних деревних порід. На південних макросхилах цього хребта добре проявляється вертикальна зональність: до 300– 400 м над рівнем моря тут домінує дуб скельний, а вище переважає бук лісовий, однак серед кам’яних розсипів нерідко знову зустрічаються ділянки дуба. Це свідчить про те, що колись він вкривав південні схили Вулканічного хребта знизу до верху. Істотним компонентом насаджень як з перевагою дуба, так і з перевагою бука до 600 м над рівнем моря є граб звичайний. Крім відмічених деревних порід, найбільше у складі дубово-букових лісів зустрічається черешня, береза, клен польовий і клен гостролистий, ясен звичайний, липа серцелиста, в’яз шорсткий, зрідка берека, яблуня дика, груша звичайна. У найбільш теплих місцях передгір’я, на кількох вулканічних гірках, розміщених у Притисянській низовині і вкритих дубово-буковими лісами, збереглися південноєвропейські види – липа пухнаста, дуби Далашампе й багатоплідний. З чагарникових порід, крім відмічених у рівнинних лісах, зустрічається ще дерен справжній та зрідка клокичка периста. Всі ці деревні й чагарникові породи придають згаданим лісам специфічних ботаніко-географічних рис.
Характерною особливістю дубово-букових лісів області є їх природна заміна на буковинні. Це яскраво простежується у вологих та свіжих типах лісу, де під наметом дубових деревостанів з незначною домішкою бука, як правило, формується ярус підросту з чистого бука. Подібне нестійке положення дуба в дубово-букових лісах спостерігається і в передгір’ях Кавказу.
У зв’язку з тим, що дубово-букові ліси Закарпаття розміщені поблизу великих населених пунктів, з добре розвинутими транспортними шляхами природні насадження збереглися на обмеженій площі. За своєю будовою деревостани з домінуванням дуба, як правило, наближаються до одновікових, простих за формою. При значній домішці в насадженнях бука й граба в тій чи іншій мірі проявляється ярусність. Запаси деревини в таких стиглих деревостанах досягають 600 м3/га. У висоту дерева дуба й бука іноді перевищують 35 м. Домінуючими бонітетами в таких лісах є Іа – І.
В низинній і передгірній частині області зустрічаються й грабово-дубові ліси. Для них характерна двоярусна будова. В першому ярусі зростає дуб звичайний або дуб скельний, у другому – граб. Іноді з домішкою черешні, липи серцелистої та інших порід. У грабово-дубових лісах підлісок і трав’яний покрив розвинутий дещо слабше, ніж у чистих дубових, що характеризує наближення цих насаджень до букових лісів.
Незважаючи на сприятливі грунтові й кліматичні умови в дубових лісах спостерігається всихання й осередки шкідників, з якими лісівники ведуть боротьбу виключно біологічними методами.
Дубові ліси успішно поновлюються як природно, так і штучно. Для створення високопродуктивних і біологічно стійких насаджень відновлення здійснюється методом посадки культур дуба з введенням до складу інших деревних і чагарникових порід. Площа молодих дубових лісів у лісовому фонді області з року в рік збільшується.
За останній час на яружно-балочних та інших землях, непридатних для сільськогосподарського використання, стали з’являтися молоді посадки з дуба червоного, які мають ландшафтно-естетичне значення. Ця американська деревна порода в умовах області швидко росте й добре закріплює схили еродованих земель, затримує ерозійні процеси. Вона стійка до всихання й пошкодження шкідниками й хворобами. Отже, дуб червоний – перспективний екзот для інтродукції в області.
Букові ліси Закарпаття – головний компонент гірських ландшафтів, джерело дуже цінної сировини. На території Радянського Союзу зустрічаються три види бука – лісовий, східний і кримський. Букові ліси в нашій країні зосереджені в основному в Українських Карпатах, Криму і на Кавказі.
Належить бук лісовий до порід помірного вологого клімату, добре росте й розмножується в гірських умовах на грунтах, багатих на кальцій. Близько 60 % площі букових лісів і понад 50 % запасів деревини України зосереджені на Закарпатті. Ліси, головна порода яких бук, зростають в області на площі понад 350 тис. га з запасом деревини близько 85 млн. м3. Букові ліси тут утворюють різноманітні за складом і структурою угруповання або зустрічаються в чистих насадженнях. У державному лісовому фонді області збереглися не зачеплені людською діяльністю ділянки високопродуктивних бучин.
Букові ліси утворюють окремий лісорослинний район, вкриваючи північний макросхил Вулканічного хребта і південний – Полонинського. Деревостани з перевагою бука займають схили. Він тут виходить на верхню межу лісу – до 1100–1350 м над рівнем моря. Рельєф поясу букових лісів типовий гірський. Схили переважно стрімкі, надто порізані гірськими потоками. На Чорногірському хребті букові ліси зустрічаються в основному у змішаних насадженнях на висоті до 1370 м над рівнем моря. Найнижча межа їх проростання доходить до 250 м над рівнем моря. Основними факторами, які впливають і зумовлюють їх ріст, є температурний режим і вологість. При річних опадах менше 500 мм і середньомісячній температурі нижче 5° С бук, як правило, не знаходить достатніх умов для утворення лісових угруповань, а також нормального росту й розмноження. Водно-фізичні властивості грунтів під буковими лісами високі.
Кліматичні, як і грунтові умови, істотно відрізняються у нижньому і верхньому поясі зростання букових лісів. У нижніх районах вони наближені до умов лісорослинного поясу дубово-букових лісів. Річна сума опадів тут становить 800–1000 мм. Період вегетації триває до 160 днів і більше. У верхній частині ареалу букових лісів середньорічна температура знижується порівняно з нижнім ареалом на 6–7 °С, а період вегетації скорочується до 136 днів, сума річних опадів підвищується до 900–1200 мм.
За складом корінної рослинності, її ростом й станом гірські букові ліси Закарпаття поділяються на чотири підпояси. Перший, низинний (до 600 м над рівнем моря), становить грабово-букова смуга. Граб звичайний, особливо в молодих насадженнях, виконує важливу роль у відновленні лісів і зростанні молодників. До бука й граба в цьому підпоясі домішуються клен гостролистий, клен польовий, в’яз гірський, явір, липа дрібнолиста, черешня, осика, береза, груша, яблуня. Характерними чагарниками тут виступають ліщина, бузина чорна, шипшина. Основний тип лісу – волога грабова бучина, рідко – волога грабова субучина.
Вище, до 800–900 м над рівнем моря, розміщений підпояс чистих букових лісів високої продуктивності. Тут бук знаходиться в найоптимальніших умовах росту й розвитку. Проявляючи виключно високу конкурентну здатність, він легко витісняє інші деревні породи й утворює абсолютно чисті деревостани. Лише поодиноко в цих лісах можна зустріти явір, в’яз, клен. Чагарникові породи зустрічаються також рідко – це вовче лико, жимолость чорна, жимолость звичайна, смородина альпійська; на лісосіках і в молодниках – ліщина, бузина червона й чорна. Характерним типом лісу тут є волога чиста бучина, незначне поширення має і волога чиста субучина. Букові деревостани характеризуються високою продуктивністю І-Іа бонітети) і біологічною стійкістю.
Далі, до 1100 м над рівнем моря, зосереджуються букові ліси зі значною домішкою (до 2–3 одиниць і більше) явора. Характерний тип лісу – волога яворова субучина. Бонітет деревостанів у цій зоні – в межах від І до II. Закінчується пояс букових лісів у верхній межі лісу (1100–1300 м) низькопродуктивними приполонинними букняками, що вузькою смугою оточують полонини.
Біля верхньої межі лісу буки ледве досягають 2–5 м заввишки. Це – букове криволісся. В глиб лісу висота дерев швидко зростає до 15–20 м. Для приполонинних букняків характерна сильна збіжистість стовбурів, сучкуватість, багатовершинність із зламаними кронами. Все це результат дії суворих кліматичних умов субальпійської зони, в першу чергу вітрів. До бука в цьому поясі домішується в незначній кількості явір і горобина. В чагарниках у буковому криволіссі зустрічаються ялівець звичайний і сибірський. У типологічному відношенні приполонинні букняки належать до вітрової форми яворової субучини.
Оптимальним поясом для зростання й природного відновлення букових лісів на Закарпатті є пояс у межах від 400 до 800 м над рівнем моря. Тут зростають найбільш продуктивні й стійкі, здебільшого чисті бучини. Вони займають низинну частину лісового фонду Перечинського, Свалявського, Довжанського, Воловецького, Міжгірського, Буштинського, Усть-Чорнянського, Великобичківського і передгірну, частково гірську частину Ужгородського, Мукачівського і Хустського лісокомбінатів виробничого об’єднання «Закарпатліс».
У зоні букових лісів збереглися ділянки з природною структурою деревостанів. Встановлено два типи будови таких корінних деревостанів бука, які значною мірою зв’язані з процесами природного поновлення. Вікові коливання дерев бука в непорушених букових насадженнях перевищують 300 років. При одному й тому ж діаметрі віковий діапазон може досягти 200 років. Усі молоді букові деревостани Закарпаття, які виникли після суцільних і поступових насіннєво-лісосічних рубок, належать до відносно одновікових насаджень. Вікові коливання в таких деревостанах не перевищують одного класу (20 років). Продуктивність букових деревостанів в оптимальних умовах становить 600–800 м3/га.
Наймолодшою лісовою формацією у Карпатах вважається буково-ялицевий ліс. Це найпродуктивніші природні ліси Закарпаття. Вони зосереджені у двох лісорослинних районах. Порівняно невелику територію займають у північно-західній частині області на північних схилах Полонинського і південних схилах Вододільного хребтів. Рельєф тут гірський, абсолютні висоти від 1000 до 1480 м, схили круті, порізані гірськими потоками.
Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800–900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодниках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця – 40–45 (48 м) у висоту при діаметрі стовбурів 80–100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з в’язом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10–15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000– 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена не чітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.
На незначних площах зустрічаються буково-ялицево-ялинові ліси. Вони в основному займають схили південного й північного макросхилів. Сюди належить Чорногірський масив, частина Свидовця, частина Горган і Марамороський кристалічний масив, складені із кристалічних сланців і кварцитів палеозойського походження.
Грунти під буково-ялицево-ялиновими лісами переважно темно-бурі, суглинисті, з зернистою структурою у верхніх горизонтах, з хорошими водно-фізичними властивостями. Клімат зони цих лісів знаходиться в тісному зв’язку з висотою над рівнем моря, яка коливається від 600 до 1500 м над рівнем моря. Кліматичній поясності в районі буково-ялицево-ялинових лісів відповідає поясність лісової рослинності, яка особливо чітко проявляється на схилах Говерли в малопорушених лісах Карпатського державного заповідника. У складі цих лісів зустрічаються в’яз гірський, явір, клен гостролистий, осика, береза, верба козяча; чагарники – ліщина, жимолость звичайна, бузина червона, вовче лико, спірея в’язолиста, верба сілезька.
Ріст усіх трьох основних деревних порід у лісах відмінний. Висота ялиці та ялини досягає 40 м. Бук на 5–10 м нижчий від хвойних деревних порід. Бонітет ялиці І-Іа. На висотах від 1000 до 1300–1400 м над рівнем моря серед трьох основних лісоутворюючих деревних порід переважає ялина. Старі ялини у висоту досягають тут 30–36 м. Дерева ялиці та бука значно відстають у рості, а їх участь у деревостанах різко знижується. У складі цих насаджень посилюється роль явора, а в складі чагарників – спіреї в’язолистої. В таких деревостанах домінують дерева з порівняно тонким діаметром.
Деяке незначне поширення на Закарпатті мають формації буково-ялинових лісів, які виділені також в окремий лісорослинний район. Такі ліси зустрічаються на висоті 600–1000 м, вони сильно змінені в результаті діяльності людини і займають невеликі площі (менше 20 %). Крім головних лісоутворюючих деревних порід бука та ялини, в незначній кількості зустрічається явір, осика та чагарникові породи: ліщина, жимолость чорна, вовче лико, горобина звичайна, яловець звичайний. На висоті 800–900 м в окремих урочищах на північних схилах з’являється вільха зелена – представник субальпійського криволісся. Найпоширеніші типи лісу тут – волога ялинова субучина й волога букова сурамінь.
Відновлюються букові ліси здебільшого природним шляхом. Бук європейський на Закарпатті відмінно відновлюється. Саме тому в області майже всі букові ліси, за невеликим виключенням, природного походження. Однак, на окремих ділянках, особливо в зоні букових лісів, де тепер зростають похідні ялинники, відновлення корінних букових типів лісу здійснюється штучним шляхом, методом посадки лісових культур з головною породою – буком. Поступове відновлення бучин штучним шляхом лісівники Закарпаття здійснюють успішно.
Інші листяні ліси. В області під іншими листяними лісами зайнято незначні площі, які представлені невеличкими ділянками здебільшого колгоспних і радгоспних насаджень. Територія під іншими листяними лісами становить менше 4 % наявного лісового фонду. Загальні запаси деревини не перебільшують 5 млн. м3, а площа – 30 тис. га. В державному лісовому фонді Закарпаття інші листяні породи займають всього близько 10 тис. га з запасом деревини менше 2 млн. м3. Найбільша площа припадає на грабові ліси – понад 60 % усієї площі інших листяних порід. Грабняки в основному розміщені поблизу населених пунктів і представлені низькопродуктивними деревостанами природного походження. Вони підлягають заміні на букові та інші змішані високопродуктивні й біологічно стійкі насадження. Тепер вони в основному відіграють водоохоронну й протиерозійну роль. Особливого народногосподарського значення ці ліси не мають.
Серед інших листяних лісів слід відзначити насадження ясена вузьколистого і звичайного, які займають незначні площі уздовж Латориці, а також зустрічаються (гірська форма) невеличкими острівками в зоні букових і ялинових лісів. Незначні площі є (острівного характеру) клена, явора, берези, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, каштана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Серед них до перспективних, як природного ресурсу для народного господарства й розвитку економіки регіону, слід віднести насадження каштана їстівного, горіха волоського, ясеня і й явора. Ці деревні породи утворюють високопродуктивні й стійкі лісонасадження, дають цінну для меблевої та інших галузей виробництва деревину, а каштан їстівний і горіх волоський ще й цінні їстівні плоди, які використовуються в харчовій і фармацевтичній промисловості. За останні роки саме цим деревним породам лісогосподарники області приділяють все більше уваги. Посадки їх з року в рік збільшуються. Вони вводяться до складу інших листяних лісів. Участь таких порід у складі насаджень збагачує кормову базу і сприяє збільшенню чисельності лісової фауни, а також заготівлі цінних їстівних плодів.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Хвойні ліси.
В області під хвойними лісами зайнято близько 33 % загальної площі, які мають понад 40 % запасів деревини, що в абсолютному обсязі перевищує 65 млн. м3. Ці ліси представлені значною кількістю лісоутворюючих деревних порід. Серед аборигенних хвойних дерев і чагарників нараховується десять видів. Поряд з найбільш поширеною, органічно пов’язаною з карпатським ландшафтом ялиною європейською і потенціально найбільш продуктивною в різновікових гірських лісах ялицею білою, тут збереглися живі свідки далекого минулого – тис ягідний, сосна кедрова європейська, сосна звичайна. Є унікальні місця зростання модрини. Флору хвойних деревних карпатських аборигенів доповнюють чагарникові – сосна гірська і яловці звичайний, сибірський та козацький. Кожний із згаданих видів хвойних порід має свої, тільки йому притаманні морфологічні ознаки, біологічні та екологічні властивості, лісівничі особливості, а також свою історію.
У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісоутворювачі зосередились на менш родючих грунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах – на схилах гірського пасма та у високогір’ї.
Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандінавську) й середньоєвропейську частину, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати – одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.
На Закарпатті на долю ялинових лісів приходиться понад 170 тис. га з запасом деревини близько 60 млн. м3. Це найбільш поширена хвойна деревна порода, яка відіграє важливу роль як в екологічному, так і в економічному розвитку регіону. Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.
В цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.
Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих грунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.
За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.
Тому трав’яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина – швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45–50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.
Оптимальні умови для зростання ялинових лісів – 900–1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000–1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37–40 м (Іа–Ів класи бонітету), а деревини можна одержати по 1000–1200 м3/га. На висотах 650–800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50–60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих – IV–V класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.
Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700–900 м на південно-східних схилах Горган до 1400–1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470–1670 м над рівнем моря.
Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25–26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.
Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900–1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20–30 %), у другому – бук, явір, в’яз гірський. Деревостани ялини довговічні, І-Іа класів бонітету з загальним запасом деревини 1000–1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.
В природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами і буреломами.
Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200–1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам’янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам’янистих грунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани від І до IV–V класів бонітету. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.
Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.
На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100–200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.
Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини грунту, з якою пов’язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність грунтів за родючістю й вологістю, чергуючись із змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов – едотопів. Найбільше розповсюдження мають свіжі й вологі сурамені та рамені, які представлені в основному типами лісу ялини європейської. Дослідники типів лісу ялини в Карпатах у поясі ялинових лісів виділили ялинові субори, сурамені і рамені трьох ступенів вологості: свіжі, вологі й сирі. Всього на пі типи лісу припадає близько одної третини лісом вкритої площі, причому домінуючою групою типів лісу є вологі сурамені.
Ялинові ліси значно поширились на Закарпатті за рахунок ялицево-букових у зв’язку з діяльністю людини. Спочатку заміна бука та ялиці ялиною відбувалася природно на вирубках, переважно в місцях лісових промислів. З часом поширилося штучне поновлення ялини. Створювались ялинники власниками лісу повсюдно, в тому числі на бучинах і в дібровах. Обгрунтована швидкістю росту, високими технічними якостями деревини та економічними міркуваннями масова заміна корінних деревостанів монокультурами ялини особливо інтенсивно проходила в XIX ст. в усіх європейських країнах. «Ялиноманія» захопила і Закарпаття. Із збільшенням попиту на деревину ялини та дуба з другої половини XIX ст. в області замість вибіркових почали широко застосовувати суцільні рубки. На вирубках, які звільнялись від корінних деревостанів, практикували посів ялини, а згодом почали висаджувати саджанці, вирощені у розсаднику. Не маючи власних насіннєвих господарств, посівний матеріал завозили в основному з альпійських і судетських лісів. Таким чином на багатьох штучно поновлених ялиною ділянках за короткий час припинено багатовіковий процес природного добору більш стійких екотипів ялини місцевого походження. Крім того, суцільні рубки з наступним штучним відновленням ялини супроводжувались заміною біологічно стійких, переважно різновікових природних дубових, букових та ялицевих лісів менш стійкими одновіковими монокультурами ялини.
Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:
- Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.
- Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.
- Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.
Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах – одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.
У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з’являтися у насадженнях як домішка на висоті 500–600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800–1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м’якого океанічного клімату. До світла маловибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістго поступається лише тису ягідному.
Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і грунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів – важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводились регулярні рубки догляду та санітарні.
Хід росту та інші таксономічні особливості ялицевих лісів вивчені недостатньо. Виходячи в біоекологічних особливостей ялиці та враховуючи різноманітність умов, в яких зростають ліси, треба вважати можливим наявність насаджень на Закарпатті різних типів росту, вивчення яких може бути важливою передумовою для всебічного й раціонального використання карпатських ялицевих лісостепів.
Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.
Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав’яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.
Природні ялицеві ліси Закарпаття відзначаються різновіковою структурою. Коливання за віком досягає 300 і більше років. Однак розподіл насаджень на покоління не чіткий. Серед основних лісоутворюючих деревних порід ялиця біла характеризується відносно малою мінливістю. Однак уже відомі деякі морфологічні та екологічні форми її, хоча вивчені вони ще недостатньо.
Розрізняють ще кліматичні форми ялиці білої, які обумовлені особливостями ґрунтових та кліматичних умов окремих районів її ареалу. З усіх основних лісоутворюючих деревних порід області ялиця біла в післяльодовиковий період з’явилась найпізніше. Незважаючи на це, саме ялицеві ліси більше, ніж будь-які інші насадження, потерпіли від господарської діяльності людини. Поряд із значним збільшенням площ ялинових лісів, природне поширення ялицевих лісостанів катастрофічно скорочувалось. Основна причина зменшення насаджень ялиці в лісах Закарпаття – суцільні рубки в минулому, під час яких знищувався підріст, що утворився під наметом материнських лісостанів.
Зміна корінних лісостанів похідними супроводжувалась не тільки зниженням біологічної стійкості лісів, але й зменшенням інтенсивності кругообороту речовин у системі ліс – грунт, зниженням продуктивності деревостанів, звуженням різноманітності промислових сортиментів.
Ялицеві лісостани в класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої – особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці – для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25–30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.
Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні – важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісівників області, успішне розв’язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного. Крім створення лісових культур посадкою, можна широко практикувати у виробничих умовах висівання ялиці на постійні місця паралельними смугами завширшки близько 0,5 м з інтервалом між смугами 2 м, як це практикують румунські дослідники.
У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обгрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота по поліпшенню насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.
Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою – сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.
Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до грунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до грунту лісоутворювачами вона збереглася в основному тільки на бідних кам’янистих грунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.
На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють грунт, запобігають розвитку ерозійних процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження.
Майже на площі 100 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті зростав насадження сосни кедрової європейської. Ці унікальні густокронні, дещо зріджені ділянки лісу заслуговують на увагу як післяльодовиковий релікт і прекрасний лісоутворювач, що може заселяти кам’янисті розсипища і зростати у таких важких лісорослинних умовах карпатського високогір’я, куди не поселяється навіть ялина. Народногосподарського значення сосна кедрова не має через обмежену площу й відсутність насіннєвої бази. Однак вона перспективна деревна порода для розповсюдження в області, оскільки дає не тільки міцну високоякісну деревину, але й цінне їстівне насіння – горішки, які використовуються в харчовій промисловості. В області ведуться науково-дослідні роботи для поширення сосни кедрової в лісах Закарпаття.
Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.
З перелічених хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур’є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою – псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років – близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Приполонинні ліси.
Під приполонинними лісами слід розуміти більш або менш широку смугу (до 500 м), де лісова рослинність, перебуваючи у крайніх умовах зростання й розвитку, починає поступатися безлісним рослинним угрупованням з висотою дерев мінімум 5 м та зімкнутістю крони 0,3–0,4 і площею мінімум 1 га. Приполонинні ліси в літературі часто називають верхньою межею лісу.
На шляху поширення деревної рослинності у вертикальному напрямі стоїть цілий комплекс причин, з яких головне значення можуть мати температура повітря та грунту, атмосферні опади, вітер, грунт, рельєф місцевості, рослинне угруповання, наприклад, сфагнове болото, господарська діяльність людини.
В Українських Карпатах верхню межу лісу утворюють такі основні породи, як ялина європейська, бук лісовий, сосна кедрова європейська, клен, явір, горобина звичайна, черемха звичайна. Найбільш поширеним типом приполонинних лісів є хвойний, представлений ялиновими лісами.
Верхня межа лісу в Карпатах проходить з однієї вершини на іншу у вигляді хвилястої лінії в середньому на висоті 1200–1300 м (максимальна до 1700 м), а в місцях інтенсивного пасовищного господарства вона знижується до 1000 м.
Найбільш сприятливим для росту деревних порід у верхній межі лісу є схили південних експозицій. На схилах протилежних експозицій у зв’язку з наявністю там постійної різниці в екологічних факторах верхня межа проходить на різних висотах. Так, верхня межа букового лісу в західній частині Українських Карпат пролягає в середньому на висоті 1190 м, максимальна – 1293 м, у східній частині – в середньому на висоті 1280 м, а максимальна – 1387 м. В Гуцульських Альпах для західних схилів верхня межа лісу – в середньому на висоті 1420 м, а для східних – 1500 м.
На Чорногорі, на північних схилах, верхня межа лісу проходить на висоті 1450–1500 м, а на південних – 1500–1550 м, на Горганах з північного боку – на висоті 1400 м, в середній частині – нижче 1400 м. На Боржавських полониних, Бескидах, масиві Рівній, Лютянській Голиці верхня межа проходить у середньому на висоті 1200 м.
Загальною закономірністю верхньої межі лісу в Українських Карпатах є її зниження з південного сходу на північний захід, що обумовлено геоморфологічною будовою, континентальністю клімату та антропогенними факторами.
Загальна площа приполонних лісів у держлісфонді становить на Закарпатті понад 45 тис. га. Покрита лісом площа представлена в основному деревостанами природного походження. Ведення господарства тут розраховане на охорону лісів приполонинної зони і збереження в них природних формацій. Не покрита лісом площа становить 377 га і вимагає відновлення лісів шляхом створення нових культур і сприяння природному поновленню.
У складі приполонинних лісів переважають такі деревні породи, як бук лісовий, ялина європейська, сосна гірська, ялиця біла, вільха зелена, вільха сіра, явір. На долю модрини, кедра, берези припадає всього 22 га (Рижило та ін., 1978). Середня повнота приполонинних лісів – 0,66. Питома вага насаджень з повнотою 0,7 і вище становить 52,4 %. Це в основному насадження віком до 60–70 років. У старшому віці середня повнота зменшується, з’являються низькоповнотні насадження. Пояснюється це безсистемними рубками лісу довкола пасовищ і сінокосів, які провадяться у віці 40–60 років найбільш інтенсивно в пристигаючих і стиглих деревостанах. У перестійних насадженнях відбувається посилений відпад крупних дерев, які досягли віку природної стиглості, за рахунок чого повнота також знижується.
Продуктивність деревостанів коливається від І до V бонітету, найбільший процент– ІІ-ІІІ, а сосни гірської, вільхи зеленої і берези не піднімається вище IV бонітету. Характерно, що зі збільшенням висоти над рівнем моря бонітет насаджень поступово знижується. Пояснюється це сильним впливом на ріст деревостанів вітрів і снігових лавин, що призводить до формування низькобонітетного криволісся.
Розподіл насаджень за класами віку нерівномірний. Найбільшу площу (63,7 %) займають ліси віком понад 100 років. Питома вага молодників (до 40 років) незначна – 11,9 %. Середній запас на 1 га насаджень приполонинної зони становить 302 м3, в тому числі деревостанів старше 100 років – 345 м3. Найпродуктивніші деревостани з переважанням ялини (в середньому 351 м3/га). Це найбільші лісові угруповання, які досягають природної межі лісу в Карпатах.
Якщо прослідкувати за закономірністю змін хвойних деревостанів у вертикальному напрямку, на яких зовсім або слабо відбилась господарська діяльність людини, то можна побачити, що на нижній та середній частині схилів (до 1100-1150 м) ялинові ліси високостовбурні, з високою зімкненістю крон та продуктивністю (І-Іа бонітету). В оптимальних умовах окремі ялиці та ялини досягають у висоту понад 50 м з діаметром до 1,7 м, віком понад 350 років. З наближенням до верхньої межі свого поширення, де поряд з закономірними змінами грунтокліматичних умов скорочується тривалість вегетаційного періоду, знижується приріст дерев у висоту та по діаметру, знижується насіннєва продуктивність. Високогірний ліс майже має характер паркових насаджень, рідколісся. Такий вигляд характерний для кліматичної верхньої межі лісу, обумовленої недостатньою кількістю тепла під час вегетаційного періоду для росту деревних порід. Вона найбільш різко виражена на деяких вершинах гірських хребтів: Чорногорі, Гуцульських Альпах, Горганах, Чивчинських горах. Особливо чітко вона виділяється на вершині Піп-Іван Марамороський, на Сивулі та деяких інших.
У зв’язку з тим, що для ялини в крайніх межах розповсюдження характерні біологічні та морфологічні пристосування до несприятливих умов високогір’я, це забезпечує їй роль головного едифікатора та утворення звичайно монодомінантних деревостанів. Поодинці в цих лісах зустрічаються такі породи, як явір, черемха, горобина або групами – сосна кедрова європейська.
Деревні породи у верхній межі лісу безперервно пристосовуються до суворих умов середовища субальпійського поясу.
Хвойні ліси на верхній межі часто контактують з гірською сосною жереп, вільхою зеленою, ялівцем сибірським, утворюючи з цими сланиками своєрідні угруповання. Найбільш поширеними асоціаціями є ялинники чорницевий, чорницево-зеленомоховий, ожиновий, скельнозеленомоховий. На дослідних пробних ділянках ялинників приполонинної смуги виявлено, що насіннєве відновлення в різних асоціаціях проходить по-різному. Наприклад, в ялиннику чорницевому воно становить до кількох тисяч (3–8) на 1 га. Проте у місцях інтенсивного випасного господарства дуже пошкоджується худобою.
Екоформи, що зростають у суворих умовах приполонинної смуги, інтенсивно розмножуються вегетативно, завдяки здатності нижніх пагонів ялини при стиканні з грунтом утворювати додаткові корені. У багатьох випадках одна материнська ялина може таким чином утворити декілька дочірніх особин, створюючи так біогрупи ялин, пристосованих для зростання разом, для кращого перенесення несприятливих умов середовища. Під впливом вітру утворюються прапороподібні ялини. Захищаючись від сильних холодних вітрів, дерева взимку вкриваються снігами, під якими іноді формуються напівсланкі та сланкі форми ялини.
З інших хвойних порід на верхній межі зростає кедр європейський. У ранньому голоцені найбільш поширеними були соснові та кедрові (з кедра європейського) ліси. Далі, зі зміною клімату (потепління та збільшення вологості) в середньому голоцені сосна та кедр поступово витісняються іншими породами. Тепер кедр відносять до порід зникаючих.
Букові ліси займають в основному схил південних експозицій в нижньому гірському лісовому поясі. На деяких вершинах вони утворюють первинну верхню межу лісу на висоті 1300 і більше метрів. Кліматична верхня межа букового лісу характеризується закономірним переходом суцільних високопродуктивних лісів на висоті 700-800 м в низькопродуктивні паркові насадження, що переходять у букове криволісся (полонини Равка, Рівна та інші).
У питанні динаміки верхньої межі лісу в сучасний період дотримуємось думки про переміщення всіх рослинних поясів вгору, за винятком дубових лісів. Про це свідчить краще природне відтворення бука в місцях стику букового та ялинового лісів, відтворення лісу за межами сучасної верхньої межі лісу, в субальпійському поясі, перевага в деревостанах сучасної межі лісу та рідколісся дерев молодого віку, відсутність масового природного відмирання лісу в приполонинні. Цьому процесу сприяє потепління клімату в кінці XIX та на початку XX ст., а також біологічні особливості деревних порід. Головним фактором, що впливає на зниження верхньої межі лісу в сучасний період, є господарська діяльність людини. Зниження її почалося з освоєння людиною високогір’я Карпат у середні віки, що інтенсивно продовжується, особливо в останнє сторіччя.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ
Одним з важливих народногосподарських завдань у час зростаючого техногенного впливу на біосферу і її ресурси є охорона природних ландшафтів, спрямована на підтримання екологічної стабільності у навколишньому середовищі та збереження генофонду рослинного й тваринного світу, що є запорукою нормального функціонування природних екосистем.
Для нашої республіки з характерними рівнинними, надто окультуреними ландшафтами степової і лісостепової зон, охорона природи Карпат має особливе біогеографічне, екологічне й економічне значення. Тут на порівняно невеликій території зростає половина усіх видів вищих і нижчих рослин та проживає половина представників фауни УРСР. Збереглися в регіоні найбільші в республіці територіальні комплекси існуючого й потенціального природно-заповідного фонду, що є своєрідною «генетичною скарбницею» органічного світу. Лісові фітоценози виконують у цьому вологому регіоні виключно важливу ґрунтозахисну й гідрологічну функцію, екологічний ефект якої проявляється і в прилеглих районах. Далеко за межами нашої республіки відомі багаті й різноманітні рекреаційні та бальнеологічні ресурси гірських ландшафтів.
Найбільш ефективним заходом збереження природних ландшафтів, цінних у науково-природничому, екологічному, естетичному, туристичному та рекреаційному відношенні, є організація в системі державного природно-заповідного фонду мережі заповідників, заказників, національних парків та інших природоохоронних об’єктів, що мають у наш час багатофункціональне призначення.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заповідники.
Заповідники являють собою особливо цінні в науково-природничому й культурно-освітньому відношеннях порівняно великі, не змінені або мало змінені господарським впливом природні територіальні комплекси, які назавжди виключені з господарського користування.
У 1968 році в області створено Карпатський державний заповідник, що займає площу 12706,5 га. Він складається з трьох цікавих у біогеографічному відношенні заповідних масивів – Чорногірського, Угольсько-Широколужанського та відомої Долини нарцисів.
Навколо Чорногірського й Угольсько-Широколужанського масивів виділено захисну буферну зону.
Чорногора – одна з найбільш масивних і в ландшафтному відношенні найбільш оригінальних гірських структур Українських Карпат. Чорногірське заповідне лісництво (2100 га) розташоване на південному мегасхилі цього хребта з найвищими на Україні вершинами – Говерлою (2061 м) та Петросом (2022 м). Тут чітко простежуються чотири рослинні пояси: нижній гірський пояс букових і мішаних буково-хвойних лісів (від 500–600 до 1200– 1300 м), II – верхній гірський пояс ялинових лісів (від 1200– 1300 до 1500 м), III – субальпійський – з криволіссям із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського та субальпійськими луками (від 1500–1550 до 1800–1850 м) і IV – альпійський– (від 1800–1850 до 2061 м) з домінуванням альпійських лук.
Корінні листяні ліси на Чорногірському масиві займають незначні площі. Переважають темнохвойні угруповання з ялини та частково ялиці білої. Ялицеві лісостани займали раніше друге місце після чистих ялинових, але сьогодні збереглися на дуже обмеженій площі. Основні їх масиви вирубані до організації заповідника. На цих ділянках було створено монокультури ялини, які виявились біологічно малостійкими. Є відомості, що з третинних реліктів у поясі хвойних лісів був колись поширений тис ягідний, окремі особини трапляються тепер дуже рідко. Найбільшу цінність представляють високопродуктивні ялиново-ялицеві та ялиново-ялицево-букові праліси віком до 360–380 років, які займають південний схил Говерли в урочищі Говерла. Окремі стовбури досягають заввишки до 42 м і до 180 см у діаметрі. У підліску зрідка трапляється вовче лико звичайне, таволга в’язолиста, жимолость пухнаста та інші чагарники. Трав’яний покрив бідний. З рідкісних видів зустрічається блехнум колосистий, чемерник червонуватий, плаун колючий та інші.
Для субальпійського поясу, крім криволісся з жерепняків і леличників, характерним є формація рододендрона східнокарпатського; із рідкісних аркто-альпійських видів тут зростають родіола рожева, наскельниця лежача, верба трав’яна, чемериця біла та інші. Серед ендеміків слід назвати медунку Філярського, жеруху Опіца, деревій Шура, фіалку східнокарпатську, дзвоники карпатські, сугайник карпатський тощо.
Угольсько-Широколужанський масив заповідника займає південні макросхили Полонинського хребта і об’єднує два лісництва – Угольське та Широколужанське загальною площею 10350 га. Угольський масив знаходиться в басейні річок Велика і Мала Уголька, що біля с. Угля впадають у річку Тереблю, а Широколужанський – в басейні річки Лужанки, яка в с. Нересниці впадає в Тересву. Найвищими вершинами цього масиву є Топаш (1552 м), Гропа (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).
У передгір’ї в районі Драгова, Кричева, Малої і Великої Угольки, Новоселиці та Широкого Луга залягають юрські вапняки, які місцями виходять на поверхню, утворюючи стрімкі гребені, мальовничі скелі-останці, карстові воронки й печери з сталактитами й сталагмітами. На таких скелях збереглись рідкісні кальцефільні рослини. В деяких урочищах витікають мінеральні джерела.
Орографічні та грунтово-кліматичні умови Угольського масиву найкраще відповідають еколого-біологічним особливостям бука, який тут утворює чисті і майже чисті високопродуктивні деревостани. Тільки до висоти 400–500 м (місцями 900 м) зустрічаються осередки теплолюбних порід – дуба скельного й граба. Уздовж потоків збереглись смуги сіровільшняків з домішкою ясена, явора, різних верб. Починаючи з висоти 400 м і до верхньої межі лісу (1280–1320 м), поширені зональні бучини. Окремі велетні-буки досягають у висоту 42–45 м з діаметром до 100 см. Найбільш поширені чисті бучини, рідше трапляються бучини грабові, яворові, тисові (близько 10 га), дубові з дуба скельного. Осередки липи з липи широколистої, тиса ягідного та ялівцю козачого, що збереглись на вапнякових скелях Угольського масиву, мають реліктовий характер. Таке ж походження острівних ділянок берези повислої та ялини, виявлених в оліготрофних умовах на піскових останцях у Широколужанському масиві.
На території згаданих заповідних лісництв зростає 556 видів вищих спорових і судинних рослин (Тасенкевич, 1982 р.), з яких понад 100 належать до рідкісних. Серед них – яловець козачий, тис ягідний, кортуза Маттіолі, скополія карніолійська, борідник Прейса, лунарія оживаюча, арум плямистий, підмаренник закарпатський, листовик сколопендровий та інші. На вапнякових скелях зростає дуб скельний, спірея в’язолиста, жостір проносний. В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту – тиса ягідного.
Із тварин в Угольсько-Широколужанському масиві зустрічаються благородний олень, бурий ведмідь, вовк, рись, горностай, куниця лісова, дикий кабан, а у вапнякових печерах живуть колонії кажанів.
Долина нарцисів – народна назва урочища Кіреш, що на околиці м. Хуста. Закарпатська область – єдине місце в Радянському Союзі, де збереглися природні зарості нарциса вузьколистого – рідкісного альпійського південно-європейського виду. Розташована Долина нарцисів в Хустській улоговині, яка, поступово розширюючись, простягається з північного заходу на південний схід на 50 км. Площа заповідного масиву становить 256,5 га. Рельєф нерівний: піднесення чергуються із впадинами. Із східного боку Долина оточена невеликим підвищенням, на схилах якого розташовані високопродуктивні сади. Популяції нарциса збереглись на висоті близько 200 м над рівнем моря. Це місце вважається найнижчим у межах всього їх ареалу. В Українських Карпатах згаданий вид зростає на горі Піп Іван Марамороський на висоті 1600–1750 м й окремими острівками на деяких вершинах Свидовецького та інших хребтів. У третинний період нарцис зростав лише у високогір’ї, а в незвичні для нього умови – в передгір’я і низовину – потрапив у льодовиковий період. Таким же чином опинилися тут і півники сибірські.
Науковці Карпатського державного заповідника приділяють велику увагу охороні й відтворенню природних угруповань нарциса вузьколистого. Вживаються заходи по сприянню природному вегетативному й насіннєвому розмноженню. Закладаються експериментальні ділянки для довготривалих наукових досліджень як за нарцисом, так і за іншими компонентами лучних ценозів. Робиться все, щоб Долину нарцисів, цю унікальну пам’ятку природи, зберегти для майбутніх поколінь.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.
Заказники природи як постійні, так і тимчасові, – заповідні угіддя, які вилучаються з господарського користування для охорони окремих компонентів природних екосистем і створення сприятливих умов для відновлення біологічних ресурсів. Регульоване господарське користування в них можливе, якщо воно не впливає негативно на об’єкт або природний ресурс, що охороняється. На території Закарпаття створено мережу державних заказників республіканського значення.
Брадульський ландшафтний державний заказник (1026 га) розташований у верхній частині р. Мокрянки на південному макросхилі однієї з найвищих горганських вершин – Попадя (1742 м) на території Брадульського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Заповідні ялинові лісові масиви мають зональне поширення до висоти 1500–1550 м. Починаючи з висоти 1400 м, на кам’янистих схилах формуються кедрові яличники чорницеві, місцями трапляються біогрупи чистих кедрин. В субальпійській смузі сформовані зарості гірської сосни та фрагменти лучних асоціацій – ситника трироздільного, куничника волосистого, костриці червоної.
У ландшафтному державному заказнику Кузій (456 га), який знаходиться в Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату, охороняється найвищий на Україні осередок дуба скельного та дуба звичайного, що зростають на горі Темпі на висоті 1091 м. На схилах гори поширені ясенево-дубові, ялицево-дубові, дубово-букові й буково-дубові ліси з дуба скельного. На вапнякових скелях зростають тис ягідний, карпатський ендем – дзвоники карпатські та рідкісна для Карпат декоративна рослина – фізаліс звичайний.
Ландшафтний заказник республіканського значення Свидовець (1471 га) розташований на південних мегасхилах Свидовецьких гір, на території Косівсько-Полянського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Створений він з метою охорони букових, буково-яворових та буково-кленових пралісів. У приполонинній зоні переважають бідні вологі та сирі чорницеві бучини, збереглися залишки букового криволісся. На вапнякових скелях зустрічаються такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений. Місцями криволісся утворює вільха зелена та яловець сибірський.
Ландшафтний заказник «Синевирське озеро» створений на площі 1000 га з метою його охорони та збереження гірських ландшафтів, а також буково-ялицевих, буково-ялинових та ялинових захисних лісів.
Стужицький ландшафтний заказник (2592 га) розташований в Новостужицькому і Ставнянському лісництвах Великоберезнянського лісокомбінату. Організований для охорони букових та яворових пралісів. На висоті 1250 м збереглось криволісся бука, горобини звичайної та біогруп вільхи зеленої. Досить поширеними е чорничники, щучники та інші лучні формації.
Лісовий заказник Білий Потік включає частину території Діловецького лісництва Великобичківського лісокомбінату і займає площу 378 га. Тут під охороною знаходяться високопродуктивні буково-ялицеві праліси, запас яких досягає 1000–1100 м3/га. Вони мають важливе еталонне значення для лісового господарства. На виходах вапняків збереглись біогрупи тиса ягідного.
Лісовий заказник Діброва (712 га) розташований у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату. Тут на межі зростання дуба звичайного та скельного збереглись масиви природних дубових, грабово-дубових, буково-дубових і дубово-букових лісів, які далі у східному напрямку не мають зонального поширення. У трав’яному покриві ряд теплолюбних видів – плющ, медунка м’якенька та інші. Заказник має також ландшафтно-естетичне та рекреаційне значення.
Кевелівський лісовий буковий заказник (712 га) у Свидовецькому лісництві Ясінянського лісокомбінату розміщений на південно-західних мегасхилах Менчульського хребта на висоті 600–1250 м. Створений з метою охорони мішаних буково-яворових, яворово-букових, буково-ясеневих, буково-ялиново-ялицевих пралісів (200– 250 років).
Лісовий заказник Росішний (461 га) розташований на території Нижньоволовецького лісництва Воловецького лісокомбінату. Створений для охорони цікавих з лісівничої точки зору ялицево-букових, грабово-ялицево-букових та буково-ялицевих пралісів. Вони мають також важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення. Елітне ялицеве насадження має цінні спадкові властивості. З рідкісних трав’яних рослин тут зростають листовик сколопендровий, страусове перо звичайне, лілія лісова та інші.
Ботанічний заказник ялинових та кедрово-ялинових лісів Горгани – Тавпіширка (248 га) розташований на висоті 1100–1500 м у Плайському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату. На кам’яних розсипищах збереглись з раннього голоцену (10 000–7800 років тому) кедрово-ялинові, ялиново-кедрові праліси, серед яких місцями трапляються березово-кедрові та чисті кедрові бори.
Ботанічний заказник Гладинський в урочищі Чортів (130 га) розташований на території Турбатського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Тут на сильно кам’янистому схилі в оліготрофних умовах виявлено насадження ялини і ялиці віком понад 300 років. Обидві породи мають резонансову деревину, що високо ціниться в музичній промисловості. Тому заказник має важливе селекційне, а також лісогосподарське значення як цінна лісонасіннєва ділянка.
Кедрово-модриновий ботанічний заказник Кедрин (166 га) – унікальний, найбільший в Союзі природний осередок ендемічної модрини польської, що зростає разом з реліктовою сосною кедровою та смерекою. Осередок, що зберігся з раннього голоцену, розташований на південних мегасхилах Вододільних Горган на відрогах полонини Побита в Бертянському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 965–1400 м.
Радомирський ботанічний заказник (486 га) розташований на території Устєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату, організований з метою охорони цінних ялиново-ялицевих пралісів з домішкою бука, під наметом яких зрідка зростає тис ягідний. Вік лісу – близько 340 років.
Ботанічний заказник Чорна гора розташований на південний схід від м. Виноградова на одноіменній горі, яка є найвищою в закарпатському передгір’ї (568 м). Належить до Виноградівського лісництва Хустського лісокомбінату. Площа заповідного масиву – 823 га. Має значення для охорони рослинності лісостепового характеру. Тут зростають лісостепові діброви з дуба скельного, дуба Далешампе та ясена білоцвітого. Вершина гори і північно-східні мегасхили зайняті буковими, грабово-буковими та буково-дубовими лісами. Поширені рідкісні для Карпат угруповання дуба скельного, діброви – деренова, бирючинова, ясенева з ясенем білоцвітим і кострицею борознистою. З трав’яних рослин зростають такі рідкісні степові й лісостепові середземноморські види, як перлівки трансільванська й ряба, ферульник лісовий, ковила прекрасна, леопольдія чубкувата, горобейник пурпурово-голубий, виноград лісовий та інші.
Ботанічний заказник Юліївська гора (176 га) розташований за Тисою і є відрогом Гутинського хребта. Рослинність південних схилів флористично близька до Чорної гори. Тут поширені діброви з дубів скельного. Далешампе, багатоплідного. Цікавими є угруповання дуба скельного, липи пухнастої та клокички перистої. Це єдине місце в нашій області, де зустрічається популяція дуба бургундського. З трав’яних рослин, що тут зростають, можна назвати кострицю борознисту, герань криваво-червону, осоку Мікелі.
Великодобронський зоологічний заказник (1736 га) знаходиться на території Великодобронського лісництва Ужгородського лісокомбінату і створений з метою охорони лісових масивів в низовині Латориці, де гніздуються цінні птахи і розмножуються козулі. У водоймищах поширений третинний релікт – водяний горіх.
Апшинецький гідрологічний заказник – урочище Околи (105 га) знаходиться на території Чорнотисянського лісництва Ясінянського лісокомбінату. Тут з-під гірського перевалу Околи бере початок Чорна Тиса. У хвойному пралісі густа мережа джерел, з яких формуються гірські потоки, що поповнюють водами Чорну Тису.
Державний орнітологічний заказник – Соколові скелі (606 га), що на території Шипотського лісництва Перечинського лісокомбінату, створений у 1978 році з метою охорони рідкісних птахів, які гніздяться на стрімких скелях у яворових лісах. Охороні підлягають беркут, орлан-білохвіст, орел-карлик, змієїд.
Геологічний заказник Зачарована долина (150 га) знаходиться на території Ільницького лісництва Кушницького лісокомбінату, де унікальне міжгір’я славиться оригінальними кам’яними витворами, які виникли після вивітрювання вторинних кварцитів.
Ботанічно-гідрологічнмй заказник Негровецьке болото Глуханя (23 га) створений у 1980 році на землях колгоспу «Червона зірка» Міжгірського району. Це типове верхове сфагнове болото в гірській частині Закарпаття. Воно є регулятором режиму у зоні водозабору Теребле-Ріцької ГЕС. Тут збереглись рідкісні болотні рослини – росичка круглолиста, журавлина звичайна, водянка чорна та інші. Заказник цікавий і з ботанічної точки зору.
Державний ботанічний заказник лікарських рослин республіканського значення Рогнеска (30 га) знаходиться на землях колгоспу «8 Березня» селища Богдан Рахівського району. На полонині Рогнеска зростає цінна лікарська рослина тирлич жовтий, зникаючий вид, який підлягає суворій охороні.
Державний заказник лікарських рослин організовано також в урочищах Странзул, Задня і Кедрин, загальною площею 510 га. Вони розташовані на території Брадульського, Бертянського і Плайського лісництв Усть-Чорнянського лісокомбінату. Під наметом хвойних лісів зростає лікарська рослина плаун-баранець, занесений до Червоної книги УРСР. Зростають також інші види рідкісних рослин.
У ботанічному заказнику урочиш Затінки і Тересянки (13 га) Квасівського лісництва Рахівського лісокомбінату знаходиться найбільший осередок арніки гірської – цінної лікарської рослини. Охороняється як цінна насіннєва ділянка.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Пам’ятки природи.
Це територіально невеликі ділянки або об’єкти, наприклад, окремі дерева або їх біогрупи, мальовничі скелі, мінеральні джерела, водоспади тощо. Вони оголошуються заповідними з метою охорони рідкісних природних явищ, що мають науково-природне, історико-меморіальне, естетичне, здебільшого місцеве та регіональне значення.
Гора Високий Камінь (22 га) – пам’ятка природи республіканського значення. Знаходиться на території Нижньоворітського та Підполозького лісництв Воловецького лісокомбінату. Охороняється як цінний для науки реліктовий осередок дуба скельного, що доходить до висоти 810 м над рівнем моря. Це його верхня межа в поясі букових лісів Карпат. На вершині гори зберігся рідкісний для Карпат фітоценоз вологого дубово-соснового субору чорницевого.
Ботанічна пам’ятка – урочище Атак (52 га), що на території Новосільського лісництва Мукачівського лісокомбінату. В заплаві Боржави охороняється осередок ясеневої діброви високої продуктивності (близько 580 м3/га). У трав’яному покриві – квітучий плющ, білоцвіт літній та інші рідкісні види.
Гора Яворник (100 га) – своєрідна ботанічна пам’ятка. На кам’янистих осипах на висоті 1000–1100 м тут зберігся буковий праліс з домішкою явора, в’яза, ясена. Під його наметом цінні трав’яні рослини – листовик сколопендровий, лунарія оживаюча та інші.
Урочище Голятин (42 га) в Ізківському лісництві Міжгірського лісокомбінату – найбільше на Закарпатті місцезростання реліктової сосни звичайної на висоті 700–844 м над рівнем моря.
В урочищах Білий Потік, Соколово та Струженовий Грунь (76 га) в Діловецькому лісництві Великобичківського лісокомбінату зростає тис ягідний.
Урочища Великий Яворець та Обнога (35 га) знаходяться на території Верхньобистрянського лісництва Міжгірського лісокомбінату. Під охороною тут насадження ялини та ялиці з біогрупами тиса ягідного.
Скелі на г. Близниці (1883 м) у Свидовецькому гірському масиві (30 га) на території Ясінянського лісокомбінату. На стрімких багатих на кальцій відслоненнях – унікальне місцезростання білотки альпійської (едельвейса). Тут збереглися і такі рідкісні для Карпат види рослин, як дріада восьмипелюсткова, айстра альпійська, котячі лапки карпатські, астрагал Крайни, молочай карпатський, кисличник двостовпчиковий та багато інших.
Урочище Тепла Яма (93 га) на території Кам’яницького лісництва Ужгородського лісокомбінату. Тут збереглися різні типи дубових і буково-дубових лісів, з дуба скельного. На освітлених місцях зростають такі рідкісні рослини, як берека, в’язіль стрункий, півники злаколисті, конвалія та інші.
Болото Чорне Багно (15 га), що на території Великодільського лісництва Кушницького лісокомбінату,– унікальне верхове сфагнове болото, з якого бере початок р. Іршавка. Тут зростають такі рідкісні рослини, як росичка круглолиста, журавлина звичайна, пухівка широколиста, водянка чорна та інші.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Геологічні пам’ятки.
В Углянському лісництві Тячівського району знаходиться печера Дружба. Глибина її – 50 м. Зі стелі звисають сталактити, знизу наростають сталагміти, по дну протікає струмок. Цікава в геологічному й геоморфологічному відношеннях. На цій же території під охороною знаходиться і печера Перлина, де, окрім сталактитів, знайдено пізоліти – печерні перлини. Ці округлої форми утворення ростуть подібно до перлин. Цікава в геологічному, археологічному та палеонтологічному відношенні й печера Вів, що є справжнім спелеологічним музеєм. Тут знайдено рештки різних тварин, печерного ведмедя.
На території згаданого лісництва є ще цілий ряд цінних в геологічному відношенні пам’яток природи, досліджених І. В. Чернишем (1966 р.). Серед них печера Романія – рідкісне явище природи, має геоморфологічне та геологічне значення; сталактитова печера Чур – являє собою зал площею 5X10X2,5 м; печера прозорих стін – це дві перпендикулярні камери завдовжки 5 і 10 м. Стіни повністю вкриті молочно-білим прозорим кальцитом з зеленими напливами у формі кам’яних квітів. У першій камері знайдено добре збережений череп печерного ведмедя. Печера Ведмеже ікло – великий гротоподібний вхід (7х10 м), у його підземних галереях чудові сталактити й сталагміти. Знайдено частину щелепи ведмедя, довжина якої 8 см, вкриту тонкою кірочкою кальциту. Печера Гребінь має три поверхи з дуже гарними галереями. Зі стелі звисають ажурні кальцитові зависи, прикрашені кулеподібними ребристими напливами. Сталагміти химерних форм, витончені ванночки створюють неповторну красу. Це найбільша печера Закарпаття. Печера Молочний камінь являє собою грандіозне видовище. Загальна довжина її 92 м, а об’єм – 630 м3. Всі її три зали вкриті каскадними напливами. Сталактитова печера Кам’яні ворота – своєрідне явище природи, має геоморфологічне та геологічне значення. Печери Дірявий камінь, Термокса мала – оригінальні феномени. Скелі Кам’яні ворота – унікальне утворення, має ландшафтно-естетичне значення.
Велику кількість геологічних пам’яток природи місцевого значення виявлено на території Рахівського району. Скеля-стрімчак над Білим Потоком у Діловецькому лісництві (2 га) – унікальна мінералопетрографічна й естетична пам’ятка – виходи мармуру білого, чорного, сірого й зеленого. Скеля-стрімчак в с. Костелівці (1 га) – залягання кварцитовидних кристалічних палеозойських відкладів – стратиграфічна пам’ятка. Цікаві у геологічному відношенні оголені скелі на березі р. Квасної у Квасівському лісництві (4 га),– де спостерігається розріз тріасу південно-східної ділянки Рахівського масиву; відслонення світло-сірих вапняків анизійського ярусу; оголені скелі-стрімчаки на північному заході гори Соймул (5 га), на лівому березі Тиси – Каменешти, де залягають тріасові вапняки з фауністичними останками; стратиграфічна пам’ятка – відслонення соймульської світи (5 га) – на г. Соймул, скелі з прошарками конгломерату алевролітів і вапняку з відбитками рослин і тварин; оголені скелі на південно-східній частині г. Соймул (4 га) – верхня частина тріасу з вапняку з прошарками філітів й доломітів (анизійські відклади). Скелі з ієрогліфами в с. Середньому Водяному (0,7 га) – пам’ятка має наукове значення; Свидовецькі скелі (5 га) – живописні відслонення, на породах яких виявлені відбитки рослин і тварин, має палеонтологічне значення. Скелі Тростянець (1,5 га) у Квасівському лісництві – стратиграфічна пам’ятка природи; скелі в урочищі Щауль у Щаульському лісництві (5 га) – стратиграфічна пам’ятка природи. Геодезичний знак – на узбіччі шосейної дороги Ужгород – Ясіня, за с. Кругла. Туї стоїть обеліск з латинським текстом, виготовлений у 1880 році.
На території Хустського району серед геологічних і геоморфологічних пам’яток слід відмітити Червону скелю-стрімчак над р. Рікою (2 га) – форми вивітрювання неогенових андезитів і туфів червоного кольору і геологічну пам’ятку в с. Драгові на березі р. Тереблі – оголені скелі еоцену (5 га) з рештками викопної фауни.
Ряд цікавих геологічних пам’яток природи взято під охорону на території Ужгородського району. Це і залізорудна штольня XIV ст., і радванські відслонення виходу вулканічних порід, що мають призматичну будову, і стара залізорудна шахта XV ст., яка має історичне й археологічне значення.
У Перечинському районі на території Ужгородського лісництва під охороною знаходиться печера Синаторій, на одноіменній горі (5 га) – рідкісне явище природи, має наукове та історичне значення: Соколець (4 га) – на другій частині цієї гори – кам’яні останці з різними формами вивітрювання, цікаві в ландшафтно-естетичному відношенні. Геоморфологічна пам’ятка природи – печера Ур (0,5 га), Липовецькі скелі (2 га) – виходи на поверхню неогенових андезито-базальтів; Скалка – високий стрімчак, який виник внаслідок тектонічного злому: живописні скелі, в породах яких проглядаються мергелі альб-сеноманського віку з викопною фауною тисальської світи.
У Берегівському районі під охороною знаходиться каолінова шахта Кухля (5 га), з якої вже у XV ст. добували каолін.
До геологічних пам’яток природи відносять і Обавське відслонення, що на території Мукачівського лісокомбінату. Це жерлова частина вулкана з викидами кам’яних бомб. Печера Княгиня (1,5 га) знаходиться у Великоберезнянському районі, являє собою карстову впадину шахтного типу.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Організація національних і регіональних природних парків та їх призначення.
Історичний аналіз розвитку заповідної справи свідчить, що ідея поєднання охорони цінних природних територіальних комплексів з використанням їх суспільно корисних рекреаційних та інших цінностей виявилась прогресивною, стала популярною і економічно вигідною. Тому в нашій країні, крім зелених і курортних зон та лісопарків, які створюються навколо великих міст і санаторно-курортних комплексів, тепер розширюється мережа національних парків. У 1981 році Держплан СРСР і Державний Комітет по науці і техніці СРСР затвердили типове Положення про державні природні національні парки. В ньому сказано, що такі парки утворюються з метою збереження природних комплексів, які мають особливу екологічну, історичну та естетичну вартість внаслідок сприятливого поєднання природних і окультурених ландшафтів і використання їх в рекреаційних, освітніх, наукових і культурних цілях. На державні природні національні парки покладається виконання завдань, зв’язаних з охороною ландшафтів, історичних і культурних пам’яток, із створенням відповідних умов для відпочинку й туризму, розробкою науково обгрунтованих методів збереження природних комплексів в умовах їх рекреаційного використання. Як бачимо, національні парки мають двоєдине – природоохоронне й рекреаційне призначення.
Постановою Ради Міністрів УРСР у 1980 році було створено в Івано-Франківській області перший в Карпатах національний парк на площі 50,3 тис. га. Відзначимо, що серед чотирьох карпатських областей, Закарпаття, яке розташоване на південно-західному мегасхилі Карпат, має найбільш сприятливі екологічні умови для масової рекреації населення. Цьому сприяють також багаті й різноманітні бальнеологічні ресурси.
Проведені дослідження дають підставу вважати, що в області існують реальні можливості створення двох національних парків – Синевирського, площею 40 тис. га у Міжгірському та Свидовецького, площею 15 тис. га у Рахівському районах. Синевирський національний парк вже в стадії організації.
За останні десятиріччя в ряді індустріальних країн Європи й Америки для задоволення зростаючих потреб населення у рекреаційних ресурсах поруч з національними парками стали створювати регіональні ландшафтні парки. Головні функції таких парків полягають у збереженні естетичного вигляду природних і окультурених ландшафтів і сприянні раціональному використанню їх рекреаційного потенціалу для задоволення потреб трудящих; підтриманні екологічного балансу в районі розташування парку шляхом ведення спеціалізованого лісового, сільського й водного господарства; охороні цінних у природничому та ландшафтно-естетичному відношенні пам’яток живої і неживої природи, а також пам’ятників культурних, історичних і етнографічних. На відміну від національних парків, площа регіональних парків не виключається з фонду землекористувачів і тому їх значно легше організувати.
В Закарпатській області сприятливі екологічні й ландшафтні умови дозволяють організувати такі регіональні ландшафтні парки: Ужанський в басейні Ужа; Латорицький у басейні Латориці; Боржавський парк спортивного типу на західному мегасхилі Боржавського масиву, на території Воловецького, Міжгірського й Кушницького лісокомбінатів. Шаянський парк оздоровчого типу навколо Шаянського санаторно-курортного комплексу.
У сучасному індустріальному суспільстві потреба організованого відпочинку на лоні незайманої природи стає важливою соціальною і економічною проблемою, а рекреація є вагомим споживачем так званих суспільно корисних цінностей ресурсів природного середовища. Організація мережі національних і регіональних парків сприятиме їх ефективному й раціональному використанню у Карпатському регіоні, рекреаційне значення якого виходить далеко за межі України.
Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987
PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.
Hranice. Běži z větší části po hřebenech Poloninských Karpat, na jihu po Tise, po potoce Bataru a po Gutinských horách. Délka hranic je asi 500 km z celkové délky státních hranic 3393 kra. Hranice se Slovenskem měři 85 km, takže celková délka hranic země je 585 km. Hranice stanovila nejvyšši rada 12. června 1919 smlouvou trianonskou, s Polskem a s Rumunskem potvrzeny smlouvou sevrěskou 10. srpna 1920. Poněkud byly změněny vzájemnou dohodou s Rumunskem (viz článek “Správní a soudní okresy”).
Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.
Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.
Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.
Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.
Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.
Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.
Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.
Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).
Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).
Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.
Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.
Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.
Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.
Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.
V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.
Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.
Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.
Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.
Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.
Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.
Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.
PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.
Národnost a zaměstnání. Národnostně je P.Rus velmi pestrá. Rusini a Rusové, jež nelze téměř rozlišiti, jsou původním obyvatelstvem, nemají ani jednoho většího města zcela rusínského, jsou živlem venkovským. Maďarů je sedmina, jsou většinou zámožnými rolníky, bydlí v městech a v nížině. Židů je osmina, v nekterých místech tvoří třetinu až polovinu obyvatelstva, nejvíce v Mukačevě, a ovládli obchod, peněžnictví, řemesla (povoznictvi, hostince). Slováci žiji na Užhorodsku, Češi po celé zemi, Rumuni na Rachovsku v Nižní a Střední Apši, Němci v dřevařských a bývalých hornických obcích na býv. schönbornském panství, v Usťčorně, Něm. Mokré a v Palanoku. R. 1910 bylo 595.598 lidi, a to 7728 Slováků, 334.745 Rusů. 176.294 Maďarů, 63.546 Němců, 11.457 Rusínů, 168 Srbochorvatů, 1660 jiných. R. 1930 je 20.719 Čechů, 13.242 Slováků, 446.916 národnosti rus., 109.472 Maďarů, 91.255 Židů, 13.249 Němců, 12.641 Rumunů, 159 Poláků, 69 Srbochorvatů, 1357 cikánů, 50 jiných a 16.228 cizích stát. příslušníků, celkem 725.357 lidi. Podle zaměstnáni se hlásí k zemědělství 424.048, k lesnictví a rybářství 56.808, k průmyslu a živnostem výrobním 86.590, k obchodu a peněžnictví 41.550, k dopravě 23.094, k veřejné službě a svobodným povoláním 30.072, k vojsku 7703, k domácím a osobním službám 4101, k jiným povoláním 26.056, bez udání povolání 25.335. Zaráží velké množství cizinců — 16.228! (Podle “Zprávy státního úřadu statistického republiky Československé”, roč. XIV., č. 170 a roč. XV., č. 132.)
Náboženství. Země je odedávna pravoslavná. Maďaři v X. stol. přinášejí katolictví. R. 1649 byla prohlášena v Užhorodě unie, slovanský jazyk při bohoslužbách zachován, také volba biskupů a rovnoprávnost duchovních. Pravoslaví přechází v církev uniatskou nebo greko-katolickou a téměř úplně zaniká. R. 1910 jenom 577 lidi se hlásí k pravoslaví. Ale r. 1921 je již 60.986 pravoslavných a r. 1930 112.034. Ohniskem pravoslaví je Iza. V okresu chustském mezi 71.311 obyvateli je 28.087 pravoslavných, v ťačovském mezi 79.419 31.757. Protože zákon brání, aby byly přebírány kostely, pravoslavní si stavějí nové cerkve svého vyznáni. Překážkou ještě většího rozšířeni je nedostatek vzdělaného kněžstva. Rusini jsou pravoslavní a řeckokat., Maďaři kalvinisty, Němci a Slováci katolíky. V celé zemi mají jednotlivá vyznání tento počet příslušníků: římskokatolické 69.262, řeckokatolické 359.166, českobratrské 933, ev. reformované 70.833, ev. augšpurské 1592, pravoslavné 112.034, československé 2218, izraelské 102.542, jiné a neudané 1009, bez vyznáni je 4953, celkem 725.357 lidí.
Nářečí, kmenové rozdělení. D.N.Vergun rozeznává tato nářečí: huculské. vrchovinské, dolňanské, marmarošské, lemkovské, nejzápadnějši šárišské, zasahující daleko do Slovenska. Podle krojů a obyčejů děli se Rusini na Huculy, Bójky, Lemky, podle polohy jsou Vrchovinci a Dolňané.
Peněžnictví a družstevnictví. Každá větši obec má svou “banku”; jsou to peněžni ústavy s malým akciovým kapitálem pro hypoteční a směneční úvěr. Větším domácím ústavem je Podkarpatoruská banka v Užhorodě s filiálkami v Chustu a v Mukačevě. Ve 155 obcích jsou úvěrní družstva s vklady 135 mil. Kč, zápůjček je asi 190 milionů. Své filiálky mají Městská spořitelna na Král.Vinohradech, Legiobanká, Agrární banka, z Bratislavy Slovenská, Dunajská a Všeobecná úvěrní banka. Živnostenských společenstev je jenom 15 smíšených: srovnáme-li se zemi Moravskoslezskou, mělo by jich být přes 700!
Českoslov. červený kříž má důležitou úlohu, zejména v době epidemií a v době nouze. Stravuje přes 10.000 dětí, čímž podstatně zlepšuje školní docházku. V některých obcích postavil útulky pro školní mládež (Volové, Vel’.Berezný a j.) a zřídil poradny. Přiděluje potřebným kukuřici za režijní cenu. Záchranná stanice ČČK. je v Mukačevě, č. tel. 190, v Rachově, č. tel. 3, v Užhorodě, č. tel. 14.
Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на http://carpaty.net
Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com