Регіональний інформаційний центр "Карпати"

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА – ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Природні багатства – матеріальна основа соціально-економічного прогресу, а отже, і нашого добробуту. Мудрість народу проявляється і в тому, наскільки раціонально для блага всього суспільства використовуються відновні й невідновні природні ресурси країни як загальнонаціональне добро. Саме тому в інтегральній проблемі взаємодії суспільства й природи ці завдання у вік науково-технічної революції набувають особливої екологічної й соціально-економічної ваги.

З трибуни XXVII з’їзду партії Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов наголосив: «Соціалізм з його плановою організацією виробництва і гуманістичним світоглядом здатний внести гармонію у взаємовідносини між суспільством і природою… Всі, хто сьогодні живе, у відповіді за природу перед нащадками, перед історією»[1].

Закономірно, що проблеми раціонального природокористування й охорони життєвого середовища знайшли вагоме й конкретне відображення у програмі економічного й соціального розвитку Закарпаття на 1986–1990 роки і на період до 2000-го року. В ній передбачено значне збільшення вкладу області у єдиний народногосподарський комплекс республіки й країни. У відповідності з настановами з’їзду розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, інших інфраструктур передбачається організовувати так, щоб максимально зберегти природні багатства – земельні, водні, біологічні, кліматичні, рекреаційні ресурси, корисні копалини тощо не лише для сучасного покоління, але й для нащадків, що житимуть у XXI столітті. Визначено й шляхи цього розвитку: він забезпечується переважно за рахунок зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу у справі раціонального використання й відновлення природних ресурсів шляхом удосконалення організації й управління виробничими процесами, підвищення освітнього рівня і кваліфікації кадрів та їх екологічної відповідальності. Як наголошено на п’ятій сесії Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання, досягнення високих рубежів у реалізації завдань на п’ятирічку і перспективу базуються на нових джерелах економічного росту. Опорними, вирішальними в нинішніх умовах, є науково-технічний прогрес, прискорена реконструкція промислових комплексів, висока якість, ефективність праці, забезпечення здорового життєвого середовища.

Це не випадково. На сучасній стадії взаємовідносин суспільства і природного середовища у багатьох регіонах антропогенні зміни, тобто внесені у природу діяльністю людини навантаження, досягли таких рівнів, що почали перевищувати межі здатності основних природних екосистем до самоочищення і відновлення, а це негативно позначається на їх нормальному функціонуванні.

На думку вчених, напружена екологічна ситуація склалася і в Карпатському регіоні нашої республіки, який охоплює гірські ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. Гірський регіон відзначається надзвичайною різноманітністю природних умов і екологічною вразливістю, а водночас – значними змінами у структурі природних ландшафтів та антропогенним навантаженням на гірські й передгірні екологічні системи. Все це дестабілізує його екологічну рівновагу, що встановлювалася віками. Відтворення рівноваги у гумідних гірських умовах, де випадає до 1600 мм опадів, вимагає тривалого часу та значних матеріальних затрат.

Карпати, завдяки своїй масивності (вони займають 6,1 % території УРСР), мають істотний екосферний й гідрокліматичний вплив на суміжні східні менш зволожені регіони України, куди західними повітряними течіями щорічно переноситься близько 20 км3 вологи, яку випаровують гірські ліси та інші рослинні формації. Розташовані між західними й південними Карпатами екологічні системи Українських Карпат сприяють підтриманню екологічної стабільності і в суміжних районах Польщі, Чехословаччини, Угорщини і Румунії.

Переконливо доказано, що сьогодні Карпатський регіон, завдяки притаманному йому рекреаційному потенціалу, – один із найперспективніших для розвитку індустрії санаторно-курортного лікування й відпочинку. За оцінкою багатих і різноманітних рекреаційних ресурсів він випереджає Кавказ і тільки незначно поступається Криму (скажімо, у Берегові сонячних днів протягом року тільки на три менше, аніж в Ялті, і різниця тільки в одному: в Криму рекреаційне значення має також море, а в Карпатах – мінеральні джерела).

Отже, сприятливі кліматичні умови, оригінальні гірські ландшафти, наявність великої кількості джерел мінеральних вод, чимало з яких унікальні, етнографічні, архітектурні та інші культурні пам’ятки свідчать про те, що в майбутньому рекреаційна індустрія може стати однією із провідних галузей спеціалізації народного господарства Закарпаття.

Але в той же час у регіоні швидко розвивається промисловість, інтенсивно експлуатуються родовища кам’яної солі, бурого вугілля, будівельних матеріалів, цеолітів тощо. Проходять промислові випробування алуніти Біганського родовища, яких вкрай потребують підприємства по виробництву цементу, алюмінію, калійних добрив; каоліни Берегівського родовища, які за своїми технологічними властивостями придатні для виробництва високоякісних фарфоро-фаянсових виробів. У сільському господарстві широко й часто безсистемно використовуються мінеральні добрива й отрутохімікати. Подекуди промисловими і господарсько-побутовими відходами забруднюються атмосфера, грунти, поверхневі й підземні води. Тільки по території Закарпатської області прокладено одинадцять магістральних трубопроводів, понад тисячу гектарів земель відведено під розробку корисних копалин. Все це зумовлює актуальність проблем рекультивації порушених земель, боротьби з ерозією і паводками тощо.

Звичайно ж, і раніше проводилися значні роботи по охороні та оптимізації навколишнього середовища. Так, для прикладу, тільки за одинадцяту п’ятирічку потужність водоочисних споруд зросла на 47 тис. м3 на добу, що дозволило забезпечити очищення майже 95 % стічних вод. Скорочено викиди у повітряний басейн шкідливих газоподібних речовин і пилу. Проведено роботи по рекультивації порушених промисловими розробками земель, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, по підвищенню родючості грунтів, лісовідновленню і підвищенню продуктивності лісів. Розширена мережа об’єктів і територій природно-заповідного фонду, вжито заходів щодо охорони рідкісних та цінних для народного господарства видів флори і фауни.

У дванадцятій п’ятирічці основне завдання природоохоронних заходів полягає у підвищенні їх екологічної ефективності, забезпеченні комплексності вирішення екологічних проблем Закарпаття. Цьому значною мірою сприятиме розроблена рядом обласних організацій під керівництвом Західного наукового центру Академії наук УРСР і за участю науковців Ужгородського державного університету республіканська науково-технічна програма «Карпати» (окремий розділ в ній – по Закарпатській області). На реалізацію її наукових розробок і заходів намічено спрямувати тільки протягом п’ятирічки понад 62 млн. крб., з яких 1,4 млн.– на науково-дослідні роботи, а 61 млн. крб. – на забезпечення організаційно-господарських заходів. До кінця п’ятирічки передбачається повністю припинити скидання забруднених стоків у поверхневі водойми. Особлива увага в програмі приділяється охороні і відтворенню лісів, бережливому ставленню до багатого тваринного й рослинного світу Закарпаття. З метою підвищення санітарно-гігієнічної ролі та рекреаційної функції намічено розширити площу зелених зон навколо міст, селищ та промислових комплексів більш як на 400 га.

Для охорони унікальних гірських ландшафтів у Горганах та задоволення зростаючих рекреаційних потреб трудящих заплановано створити на Закарпатті Синевирський природний національний парк, площею 40 тис. га, який вже в стадії організації.

Все це диктує вимогу господарського ставлення до всіх компонентів природних екосистем – рослинного й тваринного світу, земельних і водних ресурсів. У кінцевому результаті реалізація програми «Карпати», яка є складовою частиною плану економічного і соціального розвитку області, дозволить знизити напруженість екологічної ситуації в регіоні, раціональніше використовувати відновні й невідновні природні ресурси, оптимізувати екологічні умови життєвого середовища і зберегти унікальні для країни природні багатства Карпат з їх потужним рекреаційним потенціалом. Перебудова, яка здійснюється у нашій країні, повинна охоплювати й екологічну сферу, зв’язану з різними галузями народного господарства.

Сподіваємось, що книга «Природні багатства Закарпаття» допоможе вирішувати питання раціонального природокористування. Автори прагнули екологічну й економічну характеристики ресурсів живої і неживої природи області логічно підкріпити багатим фактичним матеріалом і доповнити обґрунтуванням конструктивних шляхів розв’язання важливих для регіону природоохоронних проблем.

1 Матеріали XXVII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.– К., 1986,- С. 59-60.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Історія, Екологія, Фауна, Флора

Система докорінного поліпшення природних лук

Сіяні луки у зміцненні кормової бази та способи їх створення. Сіяні сінокоси і пасовища – важливий резерв збільшення виробництва кормів. Створення їх дозволяє підвищити продуктивність природних кормових угідь у 4–5 разів. Так, наприклад, у колгоспах «Бескид», ім. Жданова Воловецького та ім. Ілліча і «Пам’ять Ілліча» Свалявського районів з сінокосів одержують по 70– 80 ц/га сіна, а до поліпшення лук отримували лише 14–17 ц/га.

Сіяні сінокоси і пасовища – це кормові угіддя інтенсивного типу. За вегетаційний період при правильній системі удобрення і ранніх строках збирання трав вони забезпечують по 2–3 укоси. При цьому вихід кормового протеїну і кормових одиниць з гектара збільшується в 1,5–2 рази.

Порівняно з природними луками сіяні урожайніші, значно ефективніше використовують мінеральні добрива. Якщо на природних сінокосах гірсько-лісового поясу при щорічному внесенні N90Р60К60 одержували до 36,5 ц/га сіна, то на сіяних на тому ж рівні удобрення урожай становив 78,8 ц/га при значно нижчій собівартості корму.

Важливу роль відіграють сіяні травостої у захисті грунтів на схилах від водної ерозії та у відновленні їх родючості. Встановлено, що в грунті після багаторічних трав залишається до 76– 135 ц/га сухої маси коріння. При розкладанні його у грунт надходить до 117,6 кг/га азоту та 45–50 кг/га фосфору. Тому по пласту сіяних трав отримують високі врожаї однорічних культур.

Створюють сіяні сінокоси і пасовища двома способами: 1) шляхом прискореного залуження, коли багаторічні трави і травосумішки висівають безпосередньо на пласту лучної дернини у рік освоєння угіддя; 2) після вирощування попередніх культур, коли трави висівають на розораних луках, пласт яких використовують 1–2 роки під різні сільськогосподарські культури.

Застосувати докорінне поліпшення можна на всіх типах лук, де прийоми поверхневого поліпшення не забезпечують підвищення врожайності й малоефективні. Це переважно луки із виродженим і засміченим бур’янами травостоєм, вкриті купинами та чагарниками площі, на яких орний шар та крутизна схилу дозволяє провести оранку та розробку пласта дернини.

Докорінним способом луки в господарствах можна поліпшити на площі до 16,6 тис. га. Це переважно сінокоси й пасовища на пологих схилах. За рахунок цього заходу вихід кормів з угідь можна збільшити на 22,4 тис. т кормових одиниць.

При виборі способу докорінного поліпшення гірських сінокосів і пасовищ особливу увагу звертають на стан травостою, крутизну схилу та родючість грунту. Докорінне поліпшення з польовим періодом застосовують на більш положистих схилах, крутизна яких не перевищує 15-17°, а орний шар грунту дозволяє провести оранку. Під прискорене залуження відводять угіддя, де неможливо вирощувати попередні культури через загрозу змиву грунту.

За ефективністю ці способи поліпшення кормових угідь рівноцінні. Успіх залуження та врожайність сіяних лук обумовлюється на схилах цілим комплексом факторів: екологічними умовами, добором трав і травосумішок, удобренням та раціональним використанням. На зональній Гірсько-Карпатській сільськогосподарській дослідній станції є сіяні сінокоси, створені прискореним залуженням ще в 1964 році, які забезпечують по 60–65 ц/га сіна. Гарантією такого довгоріччя є сформований густий травостій, систематичний догляд та правильна система удобрення, яка на змитих грунтах є провідним фактором високої врожайності сіяних трав. Отже, вибір способу залуження залежить від конкретних умов.

Практика багатьох господарств показує, що на одному й тому схилі необхідно поєднувати прискорене залуження з докорінним поліпшенням, польовим періодом та поверхневим поліпшенням угідь. Тільки такий підхід гарантує найбільш ефективне використання схилів і допоможе зберегти родючість грунту. Тому сіяні сінокоси повинні чергуватися з природними травостоями і площами однорічних кормових культур. Це є основою раціонального й інтенсивного ведення польового та лучного кормовиробництва в горах.

Польовий період та попередні культури. Насіння багаторічних трав дрібне і не потребує глибокого загортання. Але для забезпечення хороших сходів трав, швидкого їх росту і розвитку необхідно, щоб грунт перед сівбою був старанно підготовлений. За прискореного залуження такі умови не завжди вдається створити. А тому сходи лучних трав бувають зрідженими й засмічуються грубостебловими бур’янами, які пригнічують їх ріст та знижують кущистість. Часто польова схожість насіння буває такою низькою, що виникає потреба в повторному підсіві трав. Щоб створити більш сприятливі умови для росту й розвитку висіяних трав, пласт природної дернини або старосіяних лук попередньо використовують під однорічні сільськогосподарські культури. їх називають попередніми. Вони ефективно використовують запаси поживних речовин, які надійшли в грунт при розкладанні дернини і кореневих решток. Цей період, протягом якого на розораних луках вирощують однорічні культури називають польовим. Тривалість його на схилах може бути різною.

Практикою і дослідженнями встановлено, що в гірських умовах, де постійно існує загроза змиву грунту, тривале й безперервне вирощування однорічних польових культур на одному місці понад три роки призводить до погіршення родючості грунту через змив, а також негативно відбивається на врожаї трав та їх участі у формуванні травостою. Тому при освоєнні схилів під багаторічні сіяні сінокоси і пасовища після польового періоду обов’язково проводять залуження.

В умовах Карпат по пласту лучної дернини переважно садять картоплю, вирощують коренеплоди, сіють бобово-злакові суміші, олійну редьку з підсівом райграсу багатоукісного або однорічного. Таке використання пласта з наступним посівом однорічних кормових культур і підсівом трав дозволяє господарствам збільшити виробництво кормів у 4-5 разів. Перспективною попередньою кормовою культурою в горах є багаторічне жито.

Старанний догляд за попередніми культурами сприяє окультуренню грунту, поліпшенню його фізичних та хімічних властивостей. Переважно на таких площах уже на другий рік природна дернина при оранці на поверхню не вивертається. Сільськогосподарськими машинами площа вирівнюється. Грунт стає пухким. У нього прискорюються мікробіологічні процеси, що сприяє мінералізації дернини і збагачує грунт поживними речовинами.

Важливе значення має польовий період на тих угіддях, у травостої яких переважали кореневищні трави й грубостебельне різнотрав’я. На таких площах застосування лише однієї оранки не дає бажаних результатів. Тому перед оранкою попередньо рекомендується провести подрібнення дернини. Для цього використовують дискові борони або болотні фрези, а потім орють. Ефективним є внесення гноївки перед проведенням цих робіт. Це прискорює розкладання дернини та підвищує врожайність попередніх культур на 20-25 %.

У багатьох господарствах уже давно перед вирощуванням попередніх культур на луках проводять кошарування. Це найбільш дешевий і ефективний спосіб внесення органічних добрив, проведення якого не обмежується крутизною схилів. Його можна з успіхом застосувати на віддалених площах, де доступ техніки затруднений. Практика показує, що на таких площах урожайність картоплі підвищується. Вони менш засмічені бур’янами, і для багаторічних трав створюються сприятливіші умови для росту й розвитку.

Прискорене залуження – це один з ефективних способів докорінного поліпшення природних та старосіяних сінокосів і пасовищ. Суть його полягає в тому, що шляхом обробітку знищується дернина травостою і в цьому ж році по пласту висівають багаторічні трави, вносять добрива і вапно. Прискорене залуження доцільно застосувати, насамперед, на малозадернованих угіддях, де немає бур’янів, але крутизна схилу затруднює вирощування однорічних культур.

Таблиця 6. Ефективність різних способів поліпшення лук

Способи поліпшення	Вихід, ц/га		Приріст урожаю
Способи поліпшення	сіна	сирого протеїну	ц/га	%
Природний сінокіс	14,5	1,5		_
Природний сінокіс + N90Р60К60	36,5	3,8	22,0	155
Прискорене залуження + N90Р90К90	72,2	8,9	57,7	398
Докорінне поліпшення з дворічним польовим періодом + N90P60К60	78,8	9,7	64,3	449

Винятково важливе значення має прискорене залуження при освоєнні еродованих схилів. У передгірних та гірських господарствах площа таких земель становить до 58,2 % всієї площі сільськогосподарських угідь. Дослідження показали, що на них найбільш ефективно вирощувати багаторічні трави. При цьому віддача схилових земель різко збільшується. У даних умовах сіяні травостої – не тільки джерело багатих на білок кормів, але й найбільш ефективний фактор відновлення структури й родючості грунтів. Крім того, коріння багаторічних трав розпушує підорний шар грунту, поліпшує його фізичні властивості. Тому на посівах трав і на більш крутих схилах не спостерігається змиву. При прискореному залуженні не втрачається жодного року. Високопродуктивний травостій може сформуватися уже в рік залуження. Для гірських господарств це має важливе значення: не зменшується кормова площа, з якої надходили корми, крім того в 4–5 разів зростає віддача угідь (табл. 6). Якщо з природного сінокосу збирали лише 14,5 ц/га сіна, то після проведення культуртехнічних заходів і внесення мінеральних добрив у нормі N90Р60К60 одержували 36,5 ц/га сіна. При докорінному поліпшенні і сформованому сіяному травостої і удобренні (N90Р60К60) одержали сіна до 72,2–78,8 ц/га. При цьому майже у 5–6 разів збільшився вихід протеїну з гектара.

Прискорене залуження практикують переважно на крутих схилах (понад 15–20°). Ерозійні процеси тут загрозливіші. Тому невипадково в практиці стали широко застосовувати смугове освоєння схилів. Суть його полягає в тому, що схил залужується поступово смугами завширшки 30-40 м, які чергуються з неосвоєними ділянками. Ширина нерозораних смуг залежить від крутизни схилу, але не повинна бути меншою 15-20 м. Це дає змогу застосувати косарки та іншу техніку при збиранні трав.

Створені смуги відіграють роль буферів, особливо при інтенсивних зливах. Багаторічні спостереження показали, що нерозорані смуги лучної рослинності поглинають до 80% стоку. Практично значних втрат грунту на схилі немає. Його перехоплює рослинність залишених смуг. До освоєння таких смуг приступають лише в тому випадку, коли висіяні трави на попередньо розораних смугах сформували уже міцну дернину, що надійно може протидіяти змиву грунту.

В практиці до уваги переважно беруть стан травостою та його врожайність.

Гарантією успіху при прискореному залуженні на схилах є правильний підбір трав і травосумішей, старанний передпосівний обробіток пласта природної дернини, вчасний підсів трав, правильна система удобрення й раціональне використання травостоїв. Як показує практика багатьох господарств, особливу увагу треба звернути на формування густого зімкнутого травостою. Він є запорукою високої продуктивності і надійним захистом від змиву грунту. На добре сформованих травостоях високу віддачу забезпечують мінеральні добрива і затрати на їх застосування окуповуються високими приростами врожаю. Тому виникає потреба спинитися на факторах, що сприяють формуванню густих багатоярусних травостоїв багаторічного використання.

Прискорене залуження починають із знищення чагарників та зрізання купин на луках. І тільки після цих заходів приступають до розробки природної дернини, щоб створити сприятливі умови для росту багаторічних трав, що висіваються. У сучасній практиці гірського луківництва з цією метою застосовують оранку, дискування дернини «до чорна» важкими дисковими боронами або розробляють її болотною фрезою. При такому розробленні міцної дернини на луках кращого ефекту досягається попереднім дискуванням з наступною оранкою.

Оранку проводять навісними плугами. На схилах крутизною понад 3-5° орють тільки впоперек в одному напрямку. Після пласт розробляють дисковими боронами в кілька слідів.

Оскільки механічний обробіток на схилах через значну крутизну та малопотужний орний шар грунту не скрізь можливий, то в практиці тепер використовують для знищення старого травостою гербіциди суцільної дії. Це переважно трихлорацетат натрію, далапон, грамоксон та реглон. Ці гербіциди кращий ефект забезпечують в комбінаціях з 2, 4 Д і 2, 4, 5-Т. Обприскування проводять після відростання лучної рослинності.

Для кращого контакту насіння трав з грунтом проводять кількаразове дискування і через 3-4 тижні підсівають трави та вносять добрива. Таким способом було проведене залуження малопродуктивних лук у колгоспах «50-річчя Великого Жовтня» Воловецького та «Радянська Верховина» Міжгірського районів. Це дозволило створити сіяні сінокоси, які забезпечують по 50–60 ц/га сіна.

При докорінному поліпшенні велике значення має правильний підбір трав і травосумішей. За останні роки перевагу надають не сівбі одного виду лучних трав, а застосовують при залуженні схилів бобово-злакові травосуміші. З їх допомогою можна сформувати значно густіші й врожайніші травостої довготривалого використання.

Заміна чистих посівів багаторічних трав їх сумішами зумовлена ще й тим, що при наявності в травостоях до 40–50 % цінних бобових трав відпадає потреба у внесенні на сіяних луках азотних добрив. Крім того, бобово-злакові травосуміші характеризуються кращою отавністю і кормовою цінністю.

Донедавна в практиці луківництва рекомендувалось висівати лише одну травосуміш, до складу якої включали переважно найбільш врожайні районовані для зони види і сорти трав. Сформований з цих трав сінокіс або пасовище забезпечувало високу врожайність, але при розтяганні строків збирання трави скоро грубіли і втрачали поживність. Тепер для залуження схилів пропонується набір травосумішей з різними строками достигання трав. Це ранньо-, середньо- й пізньостиглі травосуміші. Такий набір дозволяє постійно збирати трави в міру їх сінокісної стиглості. На сіяних луках створюється безперервний конвейєр, що гарантує високу врожайність без втрати в травах протеїну й каротину.

До складу ранньостиглої травосуміші включають конюшину лучну (10-12 кг/га насіння), райграс високий або багатоукісний (8 кг) та грястицю збірну (8-10 кг). Цією травосумішшю рекомендується засівати до 30% загальної площі трав. У середньостиглій травосуміші перевагу надають конюшині лучній (10–12 кг/га), костриці лучній (8–10 кг) та костриці очеретяній (10–12 кг). Вона повинна зайняти до 40 °/о площі трав. Пізньостиглий травостій формують з конюшини лучної (10–12 кг/га), тимофіївки лучної (8 кг) та костриці лучної (8–10 кг). Нею займають до 30 % площі.

При залуженні еродованих схилів, крім конюшини лучної, доцільно ще до складу травосуміші вводити лядвенець рогатий та конюшину рожеву. Вони довготриваліші у травостоях, що забезпечує високу врожайність сінокосу. До того ж вони зберігаються до п’яти років.

Сіяні сінокоси – травостої інтенсивного типу. З урожаєм з грунту вони виносять значно більше поживних речовин, ніж трави на природних луках. Тому, щоб гарантувати щорічно високі врожаї на сіяних луках, треба вносити відповідну кількість мінеральних добрив. При цьому необхідно дотримуватися такого принципу – кожному типу травостою повинна відповідати певна система удобрення. На бобово-злакових травостоях, у формуванні яких бобові трави – конюшина або лядвенець рогатий – займають до 40-50 %, перевагу надають фосфорному й калійному удобренню. З випаданням бобових на сіяних луках формується травостій з перевагою злакових трав. Вони мають більшу потребу в азоті й фосфорі. Тому при їх удобренні перевагу надають азотно-фосфорному удобренню. Оптимальною нормою азотних добрив є 120–180 кг/га азоту, яку вносять з 60–90 кг/га фосфору у вигляді суперфосфату та фосфатшлаку.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ

Полонини – високогірні луки, що розташовані вище верхньої межі лісу (1200-1600 м над рівнем моря). На Закарпатті полонинами зайнято близько 50 тис. га. Вони використовуються як літні пасовища. За характером рослинного покриву прийнято ділити полонини на субальпійські (1200–1600 до 1800 м) і альпійські пояси рослинності (1800–2061 м). Переважну більшість їх площі відносять до субальпійського поясу і тільки на найвищих вершинах Чорногірського хребта, Рахівського кристалічного масиву чітко виділяється і альпійський пояс рослинності.

Великі площі в субальпійському поясі займає криволісся з гірської сосни жереп, вільхи зеленої, заростів ялівцю сибірського, рододендрона східнокарпатського. Місцями зарості сосни жерепа перериваються одноманітними білястими луками з біловуса стиснутого. Біловусники чергуються з ділянками низькорослого чагарнику – ялівцю сибірського, які подекуди невеличкими смугами зустрічаються і над верхньою межею заростів жерепа. Великі площі зайняті тут заростями півчагарничків і чагарничків: чорниці, брусниці, рідше кущів рододендрона східнокарпатського. Поширення мають щучникові луки з щучнику дернистого. Луки з вівсяниці червоної, вівсяниці мальованої, тонконога альпійського, а також мітлиці тонкої трапляються дуже рідко, окремими невеличкими фрагментами. Зовсім незначні площі припадають на невеликі болота, а також купини, вкриті мохом рунянкою. Місця стоянок худоби зайняті заростями щавлю альпійського.

Найбільш яскраво виявлений альпійський пояс на Чорногорі. Тут поширені луки з вівсяниці лежачої, ситнику трироздільного. Рідше трапляються луки з осоки зігнутої, осоки вічнозеленої, осоки чорної, сеслерії голубуватої та рідше шучнику дернистого і куничника волохатого. Великі площі займають сизуваті чагарнпчки з лохини. На дуже малих ділянках, в довгосніжнпх улоговинах, зустрічаються строкатотравні луки-килими, які є найбільш характерним типом альпійської рослинності.

Досить багата і різноманітна рослинність скель і розсипів. Серед рослин, що ростуть тут, є типові альпійські рослини, рідкісні релікти та ендеми.

Субальпійський пояс.

Альпійський пояс.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ. Альпійський пояс.

В альпійському поясі поширені формації лохини, вівсяниці лежачої, ситнику трироздільного, осоки вічнозеленої, сеслерії голубуватої, осоки зігнутої та інші.

Формація лохини зустрічається на схилах різних експозицій. Зарості її спускаються в субальпійський пояс, переважно в комплексі з чорницею, іноді брусницею, рододендроном. Кущики лохини ростуть густо, покриваючи 70-80 % площі. Домішка інших видів рослин в лохинових угрупованнях становить 15-20 видів. Найчастіше трапляється чорниця, ситник трироздільний, вівсяниця лежача, осока вічнозелена, рододендрон, брусниця, різні види зелених мохів, ісландський мох. Менш поширені нечуйвітер альпійський, дзвоники альпійські, підбілпк альпійський, сон білий, перстач золотистий, фітеума Вагнера. Лохинові угруповання не мають кормового значення.

Формація ситнику трироздільного поширена, в основному, на пологих схилах. Росте невеликими купинками. Травостій розріджений, густота його становить 50–60 %. Ситник найчастіше зростає в угрупованні з кострицею лежачою, зеленими мохами, рідше з лохиною, які іноді в ситникових угрупованнях виступають як співдомінанти. Домішка інших видів рослин нечисленна: ожика гайова, перстач золотистий, вівсюнець різнокольоровий, осока вічнозелена, нечуйвітер альпійський, підбілик альпійський, куничник, сон білий. Кормового значення формація ситників не має.

Формація вівсяниці лежачої поширена переважно на пологих схилах різної експозиції. На деяких полонпнах вона заходить в субальпійський пояс, виступаючи іноді як співдомінант. Густота травостою 50–80 %. Росте вівсяниця лежача невеличкими густими групками з дуже незначною домішкою інших видів рослин, таких як підбілик альпійський, осока вічнозелена, ожика гайова, нечуйвітер альпійський, перстач золотистий, дзвіночок альпійський, лохина. Урожайність цих лук низька, в той же час якість травостою краща, ніж інших угруповань альпійської смуги.

Формація осоки вічнозеленої поширена виключно в межах альпійського поясу, хоча окремі екземпляри її можна зустріти і в угрупованнях субальпійського поясу. Осока вічнозелена зустрічається на схилах різних експозицій. Угруповання осоки мають незначну кількість видів рослин. Найчастіше цей вид утворює угруповання з вівсяницею лежачою, ситником трироздільним. Крім згаданих видів, в угрупованні зустрічаються ще перстач золотистий, ожика гайова, підбілик альпійський, куничник волохатий, нечуйвітер альпійський, зрідка фітеума Вагнера тощо.

Формація сеслереї голубуватої росте невеличкими плямами посеред інших формацій на вологих гірсько-лучних грунтах і виділяється своїми сизувато-зеленуватими листками. В більшості росте поодиноко. Угруповання утворює з такими рослинами, як вівсяниця лежача, ситник трироздільний, осока вічнозелена. З інших видів тут зустрічаються пахуча трава альпійська, вівсюнець різнобарвний, вівсюнець альпійський, щучник дернистий, лядвенець рогатий, перстач золотистий, лігусник мутеліновий, сон білий, чебрець субальпійський, незабудка альпійська, гірчак живорідний, нечуйвітер альпійський, парагеум гірський, звіробій альпійський, золотушник альпійський, дзвоники Кладна, ожика гайова, ожика темно-бура, ситник Леєрса, осока зігнута, верба туполиста.

Чорногора – поки що єдине в Українських Карпатах місце, де виявлено таке типове альпійське угруповання, як зігнутоосокове. Осока зігнута росте на схилах гір вище 1800 м. Кормового значення цей вид не має.

Зарості сланких верб зустрічаються на скелясто-кам’янистих місцях найвищих вершин, поширені верби Жакена, туполиста, трав’яна та філіколиста. Сланкі верби покривають каміння суцільними зеленими килимами. В угрупованні з вербами росте багато зелених мохів, а з квіткових – гірчак живорідний, чебрець альпійський, сон білий, дзвоники альпійські та деякі інші.

Строкатотравні альпійські луки – килими, поширені незначними ділянками на нестрімких схилах, по улоговинах поміж селями на Піп Івані, Ненєсці, Берлебашці. Це дуже своєрідний тип рослинності альпійського поясу, характеризується наявністю густого, різноманітного за флористичним складом строкатого травостою, в якому переважають різнотравні види. Покриття травостою становить 70-80 %. Тут зустрічається сон білий, тирлич вирізаний, смілка карпатська, арніка гірська, любочки шафранні, перстач золотистий, а також хоча і менш поширені – фітеума Вагнера, скорзонера рожева, золотушник альпійський, тирлич жовтий та крапчастий, сухоцвіт малий, чемериця біла, аденостилес сіролистий, сольданела велика, лігустик мутеліновий, дзвоники альпійські, підбілик альпійський, ожика гайова, ожика темно-бура.

Із злаків найбільш поширені куничник волохатий і щучник дернистий, менш – тонконіг гранітний, костриця лежача, тонконіг Ше. Моховий покрив розвинений слабо. Для скелясто-кам’янистих улоговин характерні зарості з верб трав’янистої, Жакена, Китайбеля. Зустрічаються тут щучникові й аденостилесові угруповання. З інших трав’янистих рослин росте сольданела угорська, перстач золотистий, первоцвіт маленький, осока вічнозелена, ожика гайова, медунка Філярського, деревій судетський та інші види. Мохи на цих ділянках, особливо на кам’янистих, майже зовсім відсутні.

Агропромисловий комплекс має близько 50 тис. га полонин. Сучасний стан їх не задовольняє потреб тваринництва, більшість гірських господарств одержує з кожного гектара лише по 15-20 ц/га зеленої маси, хоч у кормовому балансі цих господарств полонинські пасовища відіграють чималу роль. Тут, починаючи з 20-25 травня і до кінця серпня, інколи й до 10 вересня, тобто протягом трьох місяців, випасають велику рогату худобу, овець та частково коней.

Це дозволяє зберегти й закласти на зимовий період відповідну кількість кормів, вироблених на прифермських угіддях. Слід відмітити, що гірський рельєф, клімат, пасовищні трави, серед яких велика кількість лікарських, вітаміноносних, дубильних, ефірно-олійних, створюють сприятливі умови для вирощування здорового молодняка, виробництва високоякісної продукції тваринництва. Отже, полонини, навіть при нинішньому рівні їх використання, – величезне джерело кормів в області. Ще більше потенціальних можливостей закладено в них при умові раціонального використання.

Бідний видовий склад травостою пасовищ аж ніяк не випливає з суворих природних умов високогір’я. На ділянках полонинських пасовищ, що були огороджені кілька років, з внесенням і без внесення (мінеральних) добрив, повністю змінюється травостій. З’являються нові види злакових, бобових трав і різнотрав’я.

Низька якість кормових угідь – результат безсистемного господарювання на полонинах. Під впливом надмірного випасу цінні кормові трави випадали, бо не могли обнасінюватись, тоді як малоцінні, які не поїдалися худобою, розросталися.

Травостій більшості полонинських пасовищ, особливо в західній частині області, зокрема на Лютянці, Рівній, Боржавських полонинах, представлений низькопродуктивними біловусовими та чагарниковими угіддями. На полонинах у східній частині, зокрема в Рахівському районі, структура рослинного покриву дещо інша. Хоч провідне місце і належить біловусу, проте тут панують угруповання утворені з костриці, мітлиці, тонконогів та розмаїтим різнотрав’ям.

Говорячи про кормову цінність згаданих угруповань травостою полонин, слід нагадати, що в ранній період вегетації трава найбільш поширеного компонента травостою – біловуса задовільно поїдається худобою. У цей період в ній міститься 12–13% протеїну, 8 % білка, 2–2,4 % жиру і 28-30 % клітковини. Здавна вважають, що якість молока, зокрема його жирність, при випасі корів на полонинах висока. Однак період задовільного поїдання біловуса короткий, триває лише до кінця червня. Згодом в листках і стеблах нагромаджується кремнезем, і вони слабо або зовсім не поїдаються худобою. Постійне й систематичне стравлювання молодих генеративних і вегетативних пагонів веде до посиленого відростання вегетативних пагонів, що дозволяє продовжити строки використання біловусових пасовищ.

Краще поїдається трава кострицевих лук, особливо червонокострицевих, мітличникових та тонконогих угруповань, що масово поширені на місцях колишнього розташування кошар, стійбищ худоби, на місцях сінокісно-пасовищного використання полонин. Такі ділянки травостою худоба «облюбовує» і поїдає на них всю траву. Це веде до утворення темно-зелених плям на загальному фоні полонинських пасовищ від постійного відростання молодих вегетативних пагонів. Генеративні пагони в таких асоціаціях, як правило, не завершують свого циклу розвитку, і насіннєве розмноження трав пригнічене. Тому переважає лише вегетативне розростання цих цінних кормових рослин на полонинах. На жаль, площа таких ділянок здебільшого незначна. При безсистемному використанні полонин на них знову відновлюється біловус, висока конкурентна здатність і швидке поширення якого обумовлені його фітоценотичними та біологічними особливостями. Щільнодернинна форма росту, наявність приповерхневого й глибокого коріння, завдяки якому біловус використовує вологу й поживні речовини з різних горизонтів грунту, нагромадження кремнистих утворень в листках знижує його поїдання худобою. Велика насіннєва продуктивність і висока схожість насіння, енергійне вегетативне розмноження забезпечують йому домінування у травостої полонин.

Кормові якості чорничників практично незначні, оскільки основні компоненти їх травостою – чорниця й брусниця – становлять від 70 до 95 %, а вони тваринами не поїдаються взагалі.

Зауважимо, що в наш час полонинські пасовища використовуються неповно. Це обумовлено насамперед тим, що за останні роки на полонинах випасають здебільшого овець, а ця категорія худоби поїдає лише незначну частину полонинського корму. Отже, навантаження худоби на одиницю площі непомірно низьке. У першій половині літа для овець на полонинах багато соковитих трав, за якими отара проходить щоденно багато кілометрів. А в другій половині біловус настільки грубішає, що його неохоче поїдає навіть велика рогата худоба, а вівці взагалі обминають. Це і є причиною того, що більша частина травостою полонин з року в рік залишається невикористаною, чим створюються додаткові труднощі для випасу овець у наступному році.

Трав’яниста рослинність пасовищ Карпат може істотно змінюватися як кількісно, так і якісно під впливом господарської діяльності людини. Дослідження багатьох учених, проведені на полонинах Карпат, переконливо свідчать, що застосування на високогірних пасовищах системи агротехнічних заходів, спрямованої на впорядкування випасу, а також догляду за травостоєм і внесенням добрив, підвищує їх урожайність у кілька разів, змінює ботанічний склад травостою у напрямі поліпшення видового складу і якості кормів.

Слід підкреслити, що агротехнічні заходи на високогірних пасовищах Карпат застосовуються недостатньо, а за останні роки й зовсім послабилася до них увага. А про удобрення й підсів трав, зібраних на полонинських насінниках, забуто зовсім.

Проте на шляху поліпшення високогірних пасовищ стоїть серйозна перешкода. Вона полягає в тому, що сьогодні полонини не мають єдиного господаря. Розпорошені вони між багатьма колгоспами і радгоспами. Природно, що господарства ці дуже різні за рівнем розвитку, наявністю кадрів, можливостями. За таких умов наукове ведення господарства на полонинах, використання досягнень техніки, зокрема вертольотів для удобрення пасовищ й підсіву багаторічних трав, фактично відсутнє. Отже, полонини повинні мати єдиного господаря. Розв’язання цього питання полегшується, особливо тепер, коли в країні йде перебудова сільського господарства. Система АПК має в своїх руках кошти, кваліфікованих спеціалістів – агрономів, геоботаніків, лукознавців, агрохіміків, зоотехніків, лісівників, а також необхідні матеріально-технічні засоби. Створення управління полонин при обласному АПК забезпечило б впровадження наукових досягнень й раціональне ведення полонинського господарства.

Поверхневе поліпшення полонин. Це система заходів поверхневого поліпшення кормових угідь для підвищення продуктивності лук без порушення природної дернини. Вона передбачав культуртехнічні роботи, боротьбу з бур’янами, удобрення, підсів трав у дернину, раціональне використання пасовищ. Культуртехнічні роботи проводять для очищення полонинських пасовищ від купин, каміння, чагарників, для поліпшення й регулювання водного та повітряного режиму грунтів.

Купини за походженням поділяють на мохові, осокові, землерийні, мурашині, скотобійні. Для зрізування їх використовують болотну фрезу БФ-1, 9 в агрегаті з лучною бороною БЛШ-2, 3 або купиноріз. Добре зарекомендували себе дискові борони БД-2,5 з прикріпленою до них рейковою лучною волокушею. Каміння збирають вручну і використовують для ремонту під’їзних доріг.

Чагарники ялівцю сибірського, душекії зеленої (леличу), сосни жереп та різноманітних верб відіграють у високогір’ї важливу ґрунтозахисну та водорегулюючу роль. На схилах, біля струмків, ярів, доріг тощо вирубування чагарників слід категорично заборонити.

Поліпшення й регулювання водного та повітряного режиму грунтів полягає в догляді за пасовищами, захисті схилів від весняного танення снігу та проливних дощів. Для цього використовують кротові дренажі, снігозатримання, викопування ловчих канав поперек схилів.

Боротьба з бур’янами. Заходів боротьби з бур’янами, особливо із щавлем, багато. Ефективними є багаторазове скошування його до фази цвітіння, боронування та підсів таких трав – конкурентів щавлю, як куничник волохатий, конюшина червона, а також овес, люпин та ряд інших. Ефективним для стимулювання росту трав є внесення мінеральних добрив (КРК)60 або вапнування – 3–5 т/га чи 6–8 ц/га фосфатшлаку. Внесення мінеральних, а де можна й органічних добрив, збагачує грунт поживними речовинами, зменшує його кислотність, підвищує врожайність полонинних пасовищ.

Органічні добрива. Найбільш доступні в умовах полонин і найкраще діють на біловусниках і чорничниках гній, рідкий гній, гноївка. Підраховано, що тонна хорошого перепрілого гною містить 3-5 кг азоту, 2 кг фосфору, 6 кг калію та 20 кг органічних речовин. Гній на полонинських фермах – це концентроване добриво. Надмірне угноєння знищує всю траву на стійбищах великої рогатої худоби і кошар овець, призводить до появи суцільних заростей бур’яну, зокрема щавлю альпійського. У той же час гній і могутній засіб у боротьбі з біловусом. Органічними добривами можна угноїти значну площу полонин. Внесення 40 т/га гною дозволяє отримати 90–100 ц/га зеленої маси. Вносити його слід рано навесні, до початку росту трави. Рідкий гній – це напівперепрілий вистояний гній, розведений водою у пропорції 1:5 або 1:10 – залежно від погоди. Внесення 100 т/га рідкого гною дозволяє одержати 90– 110 ц/га зеленої маси. Гноївка містить 0,25 % азоту, 0,55 % калію, 0,01 % фосфорної кислоти і 0,39 % інших речовин. її вносять на пасовища після першого або другого спасування трав. Восени або до початку весняної вегетації рослин гноївку можна вносити, не розводячи водою.

Таблиця. Вплив добрив на врожай вівсяницевої луки на Боржавських полонинах, ц/га (Середнє за 1983–1985 рр.)

Варіанти	Урожай зеленої маси	Приріст
Контроль	68,4
(NРК)60	124,3	55,9
N90P60	127,8	59,4
Фосфатшлак, 6 ц	116,9	48,5
Гній, 20 т	122,4	54,0
Фосфатшлак 6 ц + гній 20 т	142,5	74,1
(NРК)60 + гній 20 т	148,4	80,0

Слід пам’ятати, що після органічного удобрення тварини починають поїдати траву лише через 30-40 днів після внесення.

На рівних ділянках полонини угноєння можна здійснювати і змінними тирлами, суть яких полягає в тому, що місце відпочинку тварин щодня змінюють. Протягом літа стадо (100 голів) може удобрити 4 га пасовищ.

Кошарування – один з найбільш ефективних засобів поліпшення біловусників. Урожай травостою після кошарування в 2-4 рази перевищує контрольні ділянки. При цьому, як правило, майже зникає біловус і з’являються цінні кормові трави; костриця червона, тонконіг альпійський та інші. На ділянках, де проводилося кошарування овець у 1985 році, було зібрано 144 ц/га зеленої маси, а без кошарування – 63,8.

З мінеральних добрив у високогір’ї Карпат добре зарекомендували себе фосфорні у формі суперфосфату і фосфатшлаку, а також азотні: аміачна і кальцієва селітра.

Особливо добре реагують полонинські трави на внесення органо-мінеральних добрив (табл.).

Вже в перший рік було одержано прибавку врожаю на 44 % більше, а період інтенсивного наростання зеленої маси травостою, тобто його вегетації, був продовжений на 25 днів, до 10 серпня. Відчутні зміни не лише в урожаї зеленої маси, але й у зміні ботанічного складу травостою. Різко зросла питома вага костриці червоної, пахучої трави, тонконога альпійського.

Збагачення й омолодження травостою на полонинських пасовищах можна досягти шляхом підсіву в дернину насіння, зібраного на високогірних насінниках. Для цього підбирають хороший травостій цінних кормових трав і залишають його для насіння. Потім насіння підсівають у дернину біловусників, костричників, різнотрав’я, після вносять мінеральні або органічні добрива й дискують або боронують з обов’язковим прикотковуванням. Найкращий строк для посіву – рання весна. Підсіяні трави бажано в перший рік скосити на сіно, а потім відводити під випас.

Загінна зміна випасання худоби. Щоб раціонально використовувати полонинські пасовища, слід запроваджувати загінну систему випасу. При ній пасовища розбиваються на загони, в яких трави випасаються рівномірно.

На полонинах Красна, Рівна і Плай проводилися дослідження по впровадженню загінної системи випасання. Результати перевершили сподівання. Травостій в загонах спасувався практично весь. Не було вибирання кращих трав. Йшло інтенсивне омолодження травостою. Щоденний приріст молодняка – 600 г. Якщо врожайність ділянки, де не випасалася худоба, становила 56 ц/га, то в загоні на другий рік – 86 ц/га. У травостої з’явилися костриці, тонконоги та інші трави.

Кількість і розміри загонів залежать від поголів’я худоби і продуктивності типів пасовищ. Орієнтовні розрахунки з досвіду створення загонів на вказаних полонинах: для корів на одну голову потрібно 2 га пасовищ, для вівці – 0,25 га. Загони можна відгороджувати один від одного постійними або переносними загородами.

При запровадженні загінної системи випасання тварин на полонинах слід враховувати, що рослинний покрив розвивається по поясах й на різних схилах неодночасно, тому й урожайність, і кількість поживних речовин травостою буде неоднаковою. Відомо, що найбільше нагромаджує поживних речовин травостій у фазі бутонізації. Тому треба організовувати випас худоби так, щоб трави не перезріли. На масове цвітіння трав впливає висота над рівнем моря: найшвидше зацвітають трави біля верхньої межі лісу, згодом – на середніх частинах схилів, а далі – на вершинах полонин. У зв’язку з цим пасовища пропонується ділити на горизонтальні пояси. Випасати худобу слід у першу чергу в загонах, які розташовані поблизу лісу, і в останню чергу – на вершині схилів. Запровадження загінної системи випасання худоби сприятиме більш раціональному використанню полонинських пасовищ і підвищенню продуктивності травостою.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ. Субальпійський пояс.

У зв’язку з суворими умовами існування, що є крайніми для зростання деревних порід, в субальпійському поясі сформувалась перехідна смуга від лісів до безлісного альпійського поясу – смуга заростей слаників із гірської сосни жерепа, вільхи зеленої, ялівцю сибірського, рододендрона східнокарпатського. Три перших утворюють своєрідні угруповання, які часто в літературі називають криволіссям.

Сланкі шпалерні чагарники поширені в крайніх для деревних форм умовах місцезростання, за верхньою межею лісу в різних гірських країнах – від тропіків до холодно-помірних зон, утворюючи тут різноманітні формації. Найбільші зарості жерепняків зустрічаються на Горганах, Чорногорі, менше – на Свидовецькому хребті.

Зарості гірської сосни жереп – жерепняки. Гірська сосна – типовий середньоєвропейський вид, ареал якого обмежений Альпами, Карпатами й північною частиною Балканського півострова.

Гірська сосна жереп має типову форму сланця. Походження жерепа, як і інших слаників, зв’язано з несприятливими умовами існування. Як правило, жерепняки ростуть чистими заростями. Поодиноко тут зустрічаються такі чагарники, як верба сілезька, малина, шипшина повисла, яловець сибірський, жимолость чорна, вільха зелена, з деревних порід – ялина звичайна, явір, горобина звичайна. У живому наземному покритті найбільш типові чорничники, зелені й сфагнові мохи та лишайники, порівняно менше зустрічається квіткових трав’янистих рослин і папоротей.

Поновлюється гірська сосна як вегетативним, так і насіннєвим шляхом. Добре плодоносить. В урожайні роки на одному кущику зустрічається в середньому 50–60 шишок. Середня кількість насіння в шишці – 26–105. Жерепняки досить добре пристосувалися до суворих умов високогір’я, самовідновлюються. Зменшення їх площі за останнє століття відбувається в результаті інтенсивного знищення їх людиною (спалюванням, викорчовуванням).

Зарості вільхи зеленої – вільшняки. Крім жерепняків, по всій Євразії зустрічається ще й другий тип слаників – вільшняки, або леличники.

В Українських Карпатах проходить західна межа ареалу вільхи зеленої, поширена вона в субальпійському поясі полонин, головним чином над верхнею межею букового лісу. Найбільші зарості зелено-вільшаників зустрічаються на хребті Чорногора, в Горганах, Гуцульських Альпах, Високих Бескидах, на Свидовецькому хребті і менше – на Боржавських полонинах. Вільха зелена займає в основному схили північних експозицій. Росте звичайно чистими заростями. З домішок інших порід зустрічається поодиноко горобина звичайна, верба сілезька, верба попеляста, черемха звичайна, вовче лико звичайне, малина. На східному схилі Петроса на висоті 1700 м вкраплена поодиноко в зарості вільхи зеленої сосна кедрова та явір. Окремі екземпляри досягають заввишки 3 м.

У зеленовільхових заростях добре розвинутий травостій, місцями барвистий, представлений в основному високотрав’ям. Серед травостою зустрічається багато типових представників букових лісів, субальпійської і альпійської, рідше лучної флори. Найбільш характерними видами трав’янистих рослин є такі: жовтозілля дібровне, сугайник австрійський, гірчак зміїний, щавель карпатський і альпійський, безщитник жіночий, чоловіча папороть.

Особливо добре відновлюється вільха на вільних від рослинності грунтах. У місцях інтенсивного господарського використання і особливо там, де вона знаходиться в контакті з біловусниками, спостерігається природна дигресія зеленовільхових заростей (Боржавські полонини, полонина Гропа, полонина Рівна) . Вони відіграють дуже велику ґрунтозахисну й водорегулюючу роль, захищають ліс від сніголавин і обвалів, протистоять зсувам. На деяких полонинах безпланово й масово знищують ці цінні чагарники, що призводить до розвитку інтенсивної ерозії (вершини Шешул, Менчул Квасівський та деякі інші). Зелено-вільхові зарості слід охороняти, а місцями, де це потрібно, й штучно розводити.

Формація ялівцю сибірського зустрічається невеликими групами під наметом ялинового рідколісся на верхній межі лісу, вкрапленими окремими екземплярами, а іноді густими суцільними заростями серед соснового криволісся, чорничників і лохинників, а також на луках. Найбільші ялівцеві зарості розміщені вище соснового криволісся, де вони утворюють ніби самостійну нешироку смугу.

Найбільш характерними супутниками карпатських ялівцевих заростів є ожика гайова, куничник очеретяний, пахуча трава, тонконіг Ше, золотушник альпійський. З чагарничків зустрічаються чорниця, брусниця й лохина. Моховий покрив досить характерний, займає площу від 10 до 50%.

Чорничні пустища поширені в межах усього субальпійського поясу іноді на пологих, частіше стрімких схилах різних експозицій. Грунти під ними торфово-лучні з добре виявленим торфовим горизонтом. Чорничники тут – вторинного походження, вони ростуть густими заростями з незначною домішкою інших рослин. Часто до чорничників домішується брусниця, утворюючи чорнично-брусничне угруповання. З квіткових рослин характерними супутниками є майже всі ті види, що і в ялівцевих заростях. В чорничниках добре розвинений і мохово-лишайниковий покрив: він покриває 30-70, а то й до 90 % поверхні.

Формація рододендрона на Чорногорі, в Гуцульських Альпах зустрічається переважно на стрімких схилах, малопотужних, кам’янистих грунтах. Рододендронові зарості поширені в межах від 1700 до 1850 м над рівнем моря. Одинокі кущі його доходять до вершин альпійської смуги. Росте рододендрон переважно густими заростями. Домішка інших рослин, як правило, дуже незначна. Найчастіше зустрічається куничник волохатий, дзвоники альпійські, чорниця. Моховий і мохово-лишайниковий покрив місцями розвинений добре, а місцями слабо. Найбільш поширений рододендрон з чорницею. Зарості його мають ґрунтозахисне значення.

Пустищні луки з біловуса стиснутого є однією з найбільш поширених формацій на полонинах. Вони займають головним чином пологі схили, сідловпни, днища котловини, рівні площі й зустрічаються майже на кожній вершині. На вологіших ділянках біловусники поступаються місцем щучникам, на більш стрімких схилах – чорничникам. Грунти під біловусниками гірсько-лучні, досить потужні, з дуже ущільненим верхнім горизонтом, часто торф’яні. Найбільш характерними супутниками біловусників є вівсяниця червона, пахуча трава альпійська, тонконіг Ше, перстач золотистий, ожика гайова, осока заяча і деякі інші. Дуже цікавою є угруповання біловуса з арнікою гірською. Біловусники дуже низької продуктивності і малоякісні у кормовому відношенні.

Формація щучнику дернистого зустрічається невеликими ділянками на північно-східних схилах полонин, тільки на Чорногірських полонинах досить значні площі. Щучникові луки приурочені до зволожених грунтів з добре виявленим гумусовим горизонтом.

В угрупованні щучнику зустрічаються такі рослини, як біловус, вівсяниця червона, мітлиця, ожика гайова, лігустикум мутеліновий та інші. Часто щучники з’являються на місці зникаючих заростів щавлю альпійського і ростуть чистими угрупованнями або в комплексі з щавлем. Супутниками щучників є переважно тонконіг Ше та альпійський, деревій судетський, підбілик альпійський, звіробій альпійський, перстач золотистий, ожика гайова. Рідше зустрічається щучник звивистий. З інших рослин трапляється нечуйвітер оранжево-червоний, золотушник альпійський, скорзонера рожева, королиця круглолиста.

Формація куничника волохатого поширена в улоговинах, куди дощова вода зносить зі схилів різні ілювіальні частинки. Росте куничник волохатий на горі Піп Іван, на полонині Гречків і особливо великі площі його на південному та південно-західному схилах Шербин, на схилах вершин Чорногори.

Формація вівсяниці червоної поширена окремими острівками серед інших лучних формацій, переважно серед біловусників, особливо на стійбищах худоби.

Червоновівсяницеві луки виникають на місцях мичкових лук внаслідок їх удобрення. На Чорногорі, зокрема на полонині Стайки Когутикові та Менчул Квасівський, зустрічаються сінокісні й пасовищні ділянки червонокострицевих лук. Сінокісні ділянки густі, багаті у видовому відношенні. Тут зустрічається до 30-35 видів рослин. У кормовому відношенні ці луки високоякісні. Пасовищні ділянки відрізняються рідким травостоєм, одноманітністю видового складу, переважанням в травостої перстача, чебрецю і приворотню, що обумовлено інтенсивним випасанням на цих ділянках худоби. Моховий покрив розвинений слабо.

Формація вівсяниці мальованої поширена переважно у верхній частині субальпійського поясу на добре розвинених грунтах, місцями з вівсяницею червоною, осокою вічнозеленою, які іноді виступають як співдомінанти. В мальованокострицевих асоціаціях найбільш поширені такі види: перстач золотистий, підбілик альпійський, куничник волохатий, фітеума Вагнера та інші.

Формація пахучої трави альпійської зустрічається дуже зрідка невеличкими плямами серед інших формацій. Вона трапляється на луках звичайно як домішка до різних травостоїв, але іноді виступає як домінант або співдомінант.

Ожика гайова – супутник майже всіх рослинних формацій субальпійського поясу. Угруповання утворює зрідка, трапляється невеличкими плямами, особливо серед щучників та волохатокуничників.

Зарості щавлю альпійського поширені переважно на стійбищах худоби. Щавники місцями високі, з крупними листками. В дуже густих заростях щавнику трапляється як домішка кропива дводомна, тонконоги однорічний, Ше, альпійський, конюшина біла повзуча та інші. У розріджених щавниках буває значна домішка інших видів високогірних рослин. Найчастіше трапляються щавники з щучником дернистим, тонконогом альпійським.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

БОЛОТА ЗАКАРПАТТЯ

Серед гірських боліт Закарпаття виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках, улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) й присхилові. Усі вони невеликі, мають вигляд окремих плям, здебільшого позбавлені торфового покладу або він неглибокий (до 1 м). Найпотужніші торфові поклади (до 6 м) є в улоговинних болотах субальпійського та лісового поясів.

Гірські болота не мають великого практичного значення, запаси торфу тут мізерні, до того ж, переважно сфагнові, кислі, малопридатні для сільського господарства. Проте вони є осередками зростання цілої низки рідкісних видів.

Субальпійські улоговинні болота у льодовикових карах поширені на Чорногорі й Свидовці. Інколи вони спускаються у смугу рідколісся. Виникли внаслідок заболочування озер. Такі болота на Чорногорі описані під г. Брескулом (1450 м), під виступом г. Говерли (1450 м), г. Бербенескулом (1700 м), на сідловині між полониною Брескул та Пожижевською (1800 м), в урочищі Озірний (1750 м). На Свидовці вони є в боковому карі г. Апшинець (1350 м). Болота мають невелику площу, часто вони округлої форми, що свідчить про їх виникнення шляхом заростання озер. Інколи улоговини, де розміщені болота, розташовані амфітеатром.

Рослинний покрив цієї групи боліт буває різним залежно від ступеня його розвитку. Переважна більшість з них сфагнові, здебільшого мезотрофні (перехідні), рідше оліготрофні (верхові). Лише на болотах цієї групи відмічені дуже рідкісні для України (і для СРСР в цілому) ценози формації гірсько-сосново-сфагнової, характерні для гірських боліт Західної Європи. Кущі гірської сосни жереп розкидані по болотах групами (зімкнутість 0,1-0,2), пригнічені, заввишки 1–2 м. У трав’яно-чагарничковому покриві переважає пухівка, зрідка співдомінує осока малоквіткова. У моховому покриві переважає сфагн Руссова, відмічено і сфагн Магеллана. Такими ж рідкісними є ценози рододендроново-сфагнової формації, що відмічені на болоті між Брескулом та Пожижевською і під г. Бербенескулом. Рододендрон східнокарпатський тут пригнічений, але зростає щільно, покриття становить 50–70 %. Як у трав’яно-чагарничковому, так і в моховому покриві є типові гірські види – сольданела гірська, підбілик альпійський, сфагн Руссова.

У льодовиковому карі на г. Апшинець наявна дуже рідкісна для УРСР мезотрофна формація осоки малоквіткової – сфагнова. Ценози цієї формації займають периферійну, менш обводнену частину болота. У розрідженому трав’яному ярусі, покриття якого становить 40 %, крім домінанти – осоки малоквіткової, зустрічаються лише види дрібних осок – чорна, сірувата, щетиниста. У сфагновому покриві переважають сфагни обманливий та Гіргензона. Торфові поклади боліт цієї групи, що мають у глибину 1–4 м, переважно мезотрофного типу. Цікавою особливістю їх є те, що вони повністю або частково складені гірсько-сосновим та гірсько-сосново-сфагновим торфом, які ніде більше на Україні не зустрічаються. Це вказує на початок процесу болотоутворення у заростях жерепа, які вже існували, а також на тривалість цієї стадії.

Улоговинні болота лісового поясу. В Карпатах це найбільш численні й значні за площею болота. Проте на Закарпатті трапляються рідше. Більшість цих боліт з пригніченою ялиною та безлісні є оліготрофними, рідше оліго-мезотрофними. Вони трапляються на терасах гірських річок на висоті 600–1000 м. Такими є болото по р. Чорній (Глуха Млака), Чорній Тисі (Чорне Багно) та її притоці Станіславу (Станіслав). Характерним для цих боліт є невелика опуклість поверхні, значна участь у трав’яно-чагарничковому покриві рідкісних і специфічних видів – осоки малоквіткової та журавлини дрібноплодої. Малопоширені або зовсім відсутні на цих болотах «супутники сосни» – багно болотне, верес звичайний.

Зімкнутість ялини на болотах коливається від 0,1 до 0,3, збільшуючись у напрямі до периферії. Низькі, пригнічені ялини часто бувають суціль вкриті лишайниками, частково або повністю посохлі, досягаючи лише 1 м заввишки. Покриття трав’яно-чагарничкового ярусу в центрі боліт становить 40–60 %, по краях збільшується до 70 %. Як і взагалі на оліготрофних болотах, флористичний склад ценозів характеризується бідністю, нараховує 6–8 видів на ділянці. Домінує здебільшого пухівка піхвова, співдомінує часто журавлина болотна, інколи водянка чорна. Наявність та значна участь водянки на болотах Закарпаття – рідкісне й цікаве явище, оскільки на рівнинних болотах України цей вид відсутній. У звичайно суцільному моховому покриві переважають сфагни звивистий та Магеллана, на підвищеннях і горбах трапляються сфагни бурий, зрідка рожевий. Цікаво відмітити, що сфагн дібровний на карпатських болотах теж є «супутником сосни», і рідко, лише як домішка, трапляється на болотах з пригніченою ялиною. На мезотрофних окраїнах боліт переважають осоково-пухівково-сфагнові ценози з пригніченою ялиною та сфагн обманливий.

Лише на Закарпатті відмічено мезотрофні та оліготрофні болота, позбавлені деревного ярусу (Глуханя і Мочари, Багно, Синє озеро). Вони харктеризуються значною опуклістю поверхні і переважанням чагарничкових угруповань. До оліготрофних боліт належать Багно в Іршавському та Глуханя (Негровець) у Міжгірському районі. Багно є унікальним витвором природи Закарпаття. Воно цікаве значною опуклістю поверхні, глибиною покладу торфу (6 м) та наявністю значної кількості вересу звичайного, який у Карпатах є рідкісною рослиною. У трав’яно-чагарничковому покриві болота, крім вересу, переважають водянка чорна, пухівка піхвова, зрідка співдомінує осока малоквіткова. З рідкісних видів флори Карпат, крім вересу, зустрічається журавлина дрібноплода, росичка круглолиста, андромеда багатолиста. У моховому покриві переважає сфагн дібровний, що зближує це болото з гірськими болотами Західної Європи. Переважання вересу та сфагна дібровного дає можливість припустити, що в минулому болото було вкрите пригніченою сосною, яка з наростанням опуклості поверхні, поступово розріджуючись, зовсім зникла.

Основна частина болота Глуханя також у центральній частині вкрита сфагном дібровним, на горбах трапляються сфагни бурий та рожевий. У трав’яно-чагарничковому ярусі переважають пухівка піхвова та андромеда багатолиста. Цікавою особливістю є наявність на болоті мочажин з ринхоспорою білою та сфагном загостреним. Тут зростає дуже рідкісна як для Карпат, так і для рівнинної частини України лікоподіела заплавна, відмічена на болоті Синє озеро у Вулканічних Карпатах біля с. Синяк (Мукачівський район). На болоті Глуханя зростають також види, які у Карпатах трапляються спорадично: росичка круглолиста, образки болотні, сизюринхій вузьколистий.

Торфові поклади цієї групи боліт бувають як оліготрофного, так і мезотрофного типу. Майже всі вони мають у нижній частині шар деревного або деревно-сфагнового торфу із сосни та ялини, що свідчить про їх утворення в улоговинах шляхом заболочування лісу, який з наростанням сфагнового покриву поступово розріджувався.

Висячі болота схилів. Ця група об’єднує болота, пов’язані з виходом джерел і струмків на гірських схилах, ухил яких досягає 10–15° у верхньому лісовому поясі та смузі рідколісся. Кількість таких боліт на Закарпатті, як і взагалі в Карпатах, значна, але площа їх невелика – менше гектара. Такі болота були описані на полонинах Рівна і Обнога на висоті 750–800 м та в Привододільних Горганах. Болота знаходяться в днищах неглибоких жолобин, виповнених глинисто-щебенистими відкладами. Глибина торфу дуже незначна – 0,2–0,5 м, часто він зовсім відсутній. Болота мають вигляд плям або стрічок по долинах потоків, розміщуючись на пологих заломах, інколи амфітеатром на схилах. Зволоження біля струмків і джерел значне, біля суходолу значно менше.

Рослинний покрив боліт відзначається різноманітністю та строкатістю, незначною площею окремих ценозів. У трав’яному покриві переважають найчастіше дрібні осоки – сірувата, жовта, чорна, щетиниста, а також пухівки широколиста, рідше струнка та осока розсунута. Осока волотиста, звичайний вид, на Закарпатті трапляється дуже рідко. Із різнотрав’я звичайні калюжниця болотна, бобівник трилистий, хвощ болотний. Специфічним видом гірських боліт є валеріана цілолиста. Зростають деякі види орхідних – коручка болотна, пальчатокорінник Фукса, билинець комариний, траунштейнера куляста. Моховий покрив відзначається строкатістю й специфічністю. Переважають здебільшого кілька видів, найчастіше калієргонела загострена, філонотис джерельний та кратоневрум папоротевий. Останні два є специфічними видами гірських боліт.

Присхилові болота займають рівнинні ділянки підніжжя схилів і розміщені на терасах гірських річок – Тереблі, Чорній (Озерянці) і Білій Тисі. Вони мають звичайно стрічкоподібну форму, площа їх невелика (1–2 га).

У зв’язку з тим, що рослинний покрив розвивається тут в умовах бідного мінерального живлення, переважають мезотрофні й еумезотрофні ценози – хвощово-сфагнові, осоково-сфагнові, пухівково-сфагнові. У трав’яно-чагарничковому покриві панують осоки – жовта, чорна, здута, різні види пухівок і хвощ річковий. Сфагновий покрив представлений видами, властивими ступеням оліготрофізації – сфагнами круглуватим, однобоким, Варносторфа. На таких болотах трапляються кущі вільхи сірої. Шар торфу незначний або зовсім відсутній.

Утворення боліт на Закарпатті продовжується і тепер, про що свідчить наявність сплавин на гірських озерах. Такі сплавинн описано у боковому карі г. Апшинець, на озерах Несамовите, Марічейка. Дуже своєрідною є сплавина на г. Гропі (Міжгірський район), де процес заболочування йде з обох боків – з центру і з периферії озера. В центрі озера сплавина товщею близько 2 м має оліготрофну рослинність із переважанням пухівки піхвової, осоки малоквіткової, журавлини болотної на килимі із сфагна рожевого. На сплавині біля берега, де рослинність має мезотрофний характер, зростають дуже рідкісні види – зозулині сльози серцелисті та сфагн береговий.

Гірські болота Закарпаття – це своєрідні витвори природи, притулки рідкісних для Українських Карпат видів і рослинних угруповань. Вони є також базою для робіт по дослідженню історії флори й рослинності цієї території, оскільки лишають у процесі існування літопис свого життя – торфовий поклад. У гірських умовах болота мають також ґрунтозахисне й гідрологічне значення. Тому ряд гірських боліт охороняється як заказники і пам’ятки природи, а деякі входять до складу території Чорногірського масиву Карпатського державного заповідника. На Закарпатті нещодавно режим охорони встановлено і на цінному для науки болоті Чорне Багно.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ПЗФ, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ

В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу й інтенсивної господарської діяльності людини раціональне використання природних ресурсів, у тому числі лісів, їх охорона й відновлення набули загальнодержавного й біосферного значення. З усіх природних ресурсів, що становлять скарбницю нашої країни, ліс посідає особливе місце. Це найдосконаліший комплекс, що дає понад 20 тисяч видів цінної продукції.

Ліси – головне природне багатство Закарпаття. Вони займають майже половину (49,2 %) території області. Саме їм належить важлива роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобіганні розвитку ерозійних процесів грунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері та інше.

Гірські ліси області, на які припадає близько 80 % загальної площі всіх лісних формацій, завдяки високим водоохоронним і водорегулюючим властивостям та кліматоутворюючим функціям, здатні забезпечувати оптимальні умови для свого росту й розвитку. Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і перш за все посилення їх водоохоронно-захисних функцій.

Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті грунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Перетворюючи поверхневий стік у внутрігрунтовий, ліси сприяють нагромадженню ґрунтових вод, які живлять численні джерела, потоки й річки. Влітку вони захищають грунт від висушування, створюючи своєрідний мікроклімат і позитивно впливаючи на клімат прилеглих територій. Ліс – джерело відновних рослинних ресурсів і унікальний глобальний фактор, що підтримує і дозволяє успішно розвиватися всьому живому на Землі. З незапам’ятних часів людина користувалась дарами лісу, його харчовими продуктами. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високовітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарська сировина, інший видовий склад рослинного й тваринного світу, який також відіграє певну роль в економіці області.

Однак основним продуктом лісів Закарпаття є цінна деревина.

Сьогодні жодна галузь народного господарства не обходиться без неї та її промислової продукції. Для одержання на-гора 100 т кам’яного вугілля чи руди необхідно використати 3–4 м3 деревини, На кожний сучасний багатоповерховий будинок витрачається чимало вагонів круглого лісу та інших видів деревної продукції; деревина залишається основною сировиною для виготовлення паперу, меблів, лісохімічної промисловості, тари, сірників та інших важливих для людини виробів. Особливу цінність становить деревина бука та явора, яка використовується для виготовлення високоякісних музичних інструментів і має вкрай обмежений регіон природного зростання в нашій країні.

Наявні лісосировинні ресурси області при їх більш раціональному й комплексному використанні дозволяють розвивати лісову й деревообробну галузі виробництва при стабільному обсязі заготівлі деревини і тим самим сприяти дальшому економічному й соціальному розвитку Закарпатської області.

Надзвичайно важлива роль лісу в постачанні кисню, очищенні повітря від домішок отруйних газів, аерозолів, пилу, попелу, сажі тощо. Відомо, що гектар лісу за вегетативний період засвоює в середньому до 20 т вуглекислого газу і виділяє 14 т кисню, очищає від отруйних газів та пилу 30 млн. м3 повітря. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового – відповідно до 55, ялинового – 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники. Найбільше фітонцидів виділяють хвойні ліси – 4–5 кг/га. Важливе значення лісів і в захисті людини від шуму. Листя і хвоя поглинають більшу частину звукових хвиль, і рівень шуму значно знижується, стає нешкідливим для здоров’я. У вік бурхливого розвитку науково-технічного прогресу значно збільшуються психологічні навантаження на людину, таким чином оздоровча роль лісів буде постійно зростати.

Лісові землі в області займають майже 53%, а ліси – близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих, крутістю до 15°, схилах. Важливо відзначити, що в області й при такій високій лісистості середній річний змив грунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься річками за межі області.

Від Притисянської низовини (105–150 м над рівнем моря) ліси в області поширені до полонин (1200–1700 м). У низині переважають острівні ліси дуба звичайного з грабом, рідше з ясенем, в окремих масивах з участю береста, вільхи клейкої, липи, клена польового, поодиноко береки та інших деревних і чагарникових порід. Окремі незначні площі займають малопродуктивні й низькотоварні насадження тополі канадської. В передгір’ях (200–600 м) поширені ліси з дуба скельного з грабом та одинично з буком, з домішкою черешні, кленів, липи, яблуні, груші лісової. На північних схилах переважають букові і грабово-букові ліси. В цьому природному поясі створено лісові культури з участю горіхів – волоського, чорного, сірого, культури каштана їстівного, окремих екзотів (червоного дуба, дугласії та інших).

На висоті 800–1300 м над рівнем моря переважають чисті букові ліси. В нижній частині в домішці букових лісів зустрічається граб, дуб скельний, клен, ясен, вище явір, ільм гірський. Молоді ліси (культури) в цьому поясі мають багатий різноманітний склад високопродуктивних деревних порід, але домінуючим видом залишається бук. У цих молодниках трапляється береза, осика, верба козяча. Внаслідок захоплення лісівників у минулому посадкою хвойних порід, у зоні букових лісів зростає на значних площах ялина звичайна (європейська), яка характеризується високою продуктивністю й швидким ростом, але недовговічна й піддається вітровалам, буреломам і сніголомам.

У північно-західній частині області на висотах 400–900 м зустрічаються буково-ялицеві високопродуктивні ліси з домішкою ясена та явора, а також окремі ділянки, де інтродуковано псевдотсугу тисолисту, яка характеризується особливо високою продуктивністю. У віці 75–80 років запас деревини в кращих насадженнях перевищує 1000–1200 м3 на гектарі.

У східній частині регіону на висотах 1000–1300 м над рівнем моря поширені буково-ялицево-ялинові ліси з домішкою явора, ясена, клена та ільма. Рідко зустрічаються реліктові куртини (вкраплення) кедра європейського, сосни звичайної, тиса. Продуктивність і стійкість цих лісів дуже висока. У високогір’ї (1200–1600 м) переважають чисті ялинники, рідко з домішкою явора, ясена, бука.

На верхній межі лісу (1200–1600 м) зростають переважно ялина, зрідка бук з домішкою явора, ялиці. З висотою насадження зріджуються, продуктивність їх знижується, дерева набувають специфічної форми. Далі починається криволісся – яворово-букове, зеленовільхове, ялівцеве, з гірської сосни, яке піднімається до висоти 2000 м. Іноді на менших висотах перехід від високостовбурних деревостанів до полонин (альпійські луки) різкий, і криволісся тут відсутнє. Закономірно, що в цих місцях верхня межа лісу понижена в результаті надмірної діяльності людини.

На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них – акліматизовані екзоти. В лісових насадженнях їх поки що небагато, але асортимент і кількість їх постійно зростає. Велику роботу в цьому напрямі ведуть учені Закарпатської лісодослідної станції разом з лісівниками області. В дендрарії Мукачівського лісокомбінату вже налічується понад 500 видів деревних і чагарникових порід. Більшість акліматизованих видів з різних континентів земної кулі становлять інтерес як декоративні, високофітонцидні та перспективні для посадки в зелених зонах, лісопарках та при озелененні міст, населених пунктів, промислових і житлових об’єктів.

Загальні показники, що характеризують лісовий фонд Закарпаття, порівняно з лісфондом Українських Карпат, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні показники лісів Закарпаття й Українських Карпат у лісовому фонді Української РСР

Показники	УРСР	Українські Карпати	В тому числі Закарпаття
Територія, тис. м2	603,7	34,8	12,8
Загальна площа лісів, тис. га	9645	1581	699
в тому числі, лісопокрита площа	8261	1400	626
Запас деревини, млн. м3	1060	296	159
в тому числі, стиглих і перестиглих	108,1	52,0	36,1
Лісистість, %	13,7	40,2	49,2
Площа лісів на 1 чол., га	0,17	0,45	0,55
Запас деревини на 1 чол., м3	20,6	86,1	119,7

Домінуючими в області є деревостани природного походження. Невкриті лісом лісові площі державного лісового фонду становлять всього близько 0,6 % і представлені лісовими полянами та галявинами, які служать кормовою базою для копитних диких тварин і залісенню не підлягають. Розміщення лісів на території області вкрай нерівномірне, однак із лісівничих і природоохоронних показників слід вважати його досить раціональним. Концентрація запасів деревини і площ лісів у межах адміністративних районів сильно варіює (табл. 2).

Таблиця 2. Розміщення площ і запасів деревини по адміністративних районах області

Адміністративні райони	Площа районів	Площа лісів, тис.га				Лісистість, %	Запас, тис. м3
Адміністративні райони	Площа районів	загальна	лісова	вкрита лісом	в т.ч. стиглих і перестиглих	Лісистість, %	загальна	в т.ч. стиглих і перестиглих
Берегівський	64,6	8,7	8,4	8,0	0,3	12,1	1,8	0,07
Великоберезнянський	81,0	55,5	53,4	47,5	8,9	58,6	11,0	3,57
Виноградівський	69,7	11,0	9,4	9,1	0,3	13,1	1,4	0,03
Воловецький	54,4	33,3	32,5	30,6	6,5	56,2	8,5	2,41
Іршавський	94,4	51,0	50,0	48,0	7,5	50,8	10,4	2,5
Міжгірський	115,4	78,9	76,2	70,4	12,0	61,0	19,3	3,46
Мукачівський	100,6	32,4	30,7	29,4	1,5	29,2	9,1	0,66
Перечинський	63,1	41,7	39,9	38,8	3,3	61,4	10,5	1,09
Рахівський	188,8	141,1	136,2	128,1	24,1	67,8	38,6	9,0
Свалявський	67,6	45,8	44,6	43,2	6,3	63,9	10,6	2,15
Тячівський	188,3	122,1	118,3	108,5	30,5	60,1	25,6	9,76
Ужгородський	87,3	22,9	22,4	21,7	0,4	24,8	4,3	0,06
Хустський	102,6	54,8	48,3	44,0	6,3	42,9	9,3	1,35
м. Ужгород	2,8	0,2	0,2	0,2	–	7,1	0,03	–
м. Мукачеве	2,4	–	–	–	–	–	–	–
Разом:	12755	699,4	670,5	627,5	107,9	48,8	159,2	36,1

Таблиця 3. Розподіл держлісфонду Закарпатської області за народногосподарським значенням і цільовим призначенням

Групи і категорії лісів	Площа		Запас
Групи і категорії лісів	тис. га	%	млн. м2	%
Ліси першої групи	217	39,8	65,5	44,5
В тому числі:
зелена зона	48	8,8	13,4	9,1
ґрунтозахисні	5	0,9	1,0	0,7
курортні	13	2,4	3,9	2,6
захисні полоси уздовж річок	51	9,4	15,3	10,4
захисні полоси уздовж залізниць та шосейних доріг	8	1,5	2,0	1,4
інші ліси першої групи (протиерозійні, заповідні, заказні)	92	16,8	29,9	20,3
Ліси другої групи	329	60,2	81,7	55,5
в тому числі експлуатаційні	295	54,0	65,1	44,2
інші ліси другої групи	34	6,2	16,6	11,3

Як видно в таблиці 2, найменш лісистий район області – Берегівський (12,1 %), а найбільш – Рахівський (67,8%). Ще істотніша нерівномірність помітна у розміщенні запасів деревини за породним складом. Значна нерівномірність розміщення лісів спостерігається і в межах одного й того ж району. Як правило, менше їх у передгірній частині і більше – на малодоступних високогірних ділянках з крутими й складними схилами різних експозицій. За народногосподарським значенням і цільовим призначенням ліси Закарпаття характеризуються даними, наведеними в таблиці 3.

Близько половини лісів держлісфонду області припадає на експлуатаційні ліси другої групи, які становлять головне джерело одержання високоякісної деревини хвойних і листяних порід для народного господарства. На долю лісів першої групи, які відіграють винятково важливу екологічну роль і мають природоохоронне й рекреаційне значення, припадає майже 45 % території. У цих лісах рубки для заготівлі деревини не проводяться. З метою посилення їх захисних і оздоровчих функцій в них проводяться лише лісовідновні, санітарні та інші рубки догляду, виходячи з загального стану лісів та їх вікової структури й породного складу.

Досить раціональним є структура лісів Закарпаття і співвідношення між різними категоріями лісових земель (табл. 4).

Наведені в таблиці 4 дані характеризують високий рівень використання земель держлісфонду, а також співвідношення між лісовою і вкритою лісом площею. Невкриті лісом площі – це виключно свіжі вирубки, які протягом року повністю заліснюються. Лісові угіддя складаються в основному з пасовищ і сіножатей, розкиданих невеличкими клаптиками по всій площі лісів. До таких площ належать дороги, просіки, канави, траси, садиби, лісові розсадники, плантації тощо. Штучно створені ліси, в основному з хвойних порід, становлять понад 130 тис. га.

Таблиця 4. Розподіл лісів держлісфонду області по основних категоріях земель

Категорія земель	Площа
Категорія земель	тис. га	%
Загальна площа	546	100,0
в тому числі лісова	523	95,7
Вкрита лісом	508	92,6
в тому числі
лісові культури	130	23,8
Незімкнуті лісові культури	10	1,8
Невкрита лісом площа	4	0,7
Нелісова площа	23	4,3
в тому числі:
угіддя	14	2,6
площі спеціального призначення	9	1,7

Крім лісів держлісфонду, в області близько 100 тис. га нараховується колгоспних лісів. Загальний запас деревини в них – понад 10 млн. м3. Радгоспні ліси, загальною площею близько 32 тис. га і з запасом деревини майже 2 млн. м3, займають в основному рівнинну й передгірну частини області. В економіці області ці ліси відчутної ролі не відіграють, оскільки не характеризуються високою продуктивністю. Вони відіграють важливу поле- і ґрунтозахисну, водорегулюючу та іншу природоохоронну роль і сприяють підвищенню врожайності на прилеглих сільськогосподарських угіддях.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, ПЗФ, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Вікова й таксаційна структура лісів.

Важливе екологічне й народногосподарське значення для Карпат має розподіл лісів за віком, головною породою та продуктивністю. За віковою структурою ліси області наближаються до нормальної. Однак на долю молодників і середньовікових насаджень приходиться дещо більше площі (70%), а на пристигаючі – нижче норми (10%). Стиглі й перестійні ліси займають близько 20% території держлісфонду.

За породним складом на долю твердолистяних порід в області припадає 67,2 % площі з запасом деревини 58,7 %. Причому під буком зайнято 58,2 % площі з запасом деревини 46,2 %, під іншими твердолистяними породами (дуб, граб, ясен, клен, явір та інші) – всього 9 %. Хвойні ліси становлять 32,3 % площі загального лісового фонду з запасом деревини 40,2 %, в тому числі ялинові – 30,3 % площі і з запасом деревини – 37,6 %. На долю м’яколистяних лісів (береза, тополя та інші) припадає близько 0,5 % площі з запасом деревини 1,1 % (табл. 5).

Необхідно відмітити, що в сучасному лісовому фонді Закарпаття середній запас деревини на 1 га вкритої лісом площі деревостанів з домінуванням ялини фактично нижчий, ніж хвойних, а з домінуванням бука вищий, ніж усіх твердолистяних порід разом узятих.

Таблиця 5. Характеристика лісових площ і запасів деревини держлісфонду основних домінуючих порід

Показники	Хвойні		Твердолистяні		Інші породи	Разом
Показники	всього	в т.ч. ялина	всього	в тому числі бук	Інші породи	Разом
Вкрита лісом площа, тис. га	163	154	343	296	2	508
%	32,2	30,3	67,3	58,2	0,5	100
Загальний запас деревини, млн. м3	59,2	55,2	87,6	68,0	0,2	147
%	40,2	37,6	59,7	46,2	0,1	100
в тому числі стиглі й перестійні насадження площа, тис. га	29,1	25,7	81,9	79,1	0	111
%	5,7	5,0	16,2	15,6	0	21,9
Запас деревини, млн. м3	15,5	13,6	27,8	26,9	0	43,3
%	10,5	9,2	18,9	18,3	0	29,4
Середній запас на 1 га лісопокритоі площі, м3	363	359	256	267	-	290
Середній запас на 1 га стиглих і перестійних насаджень, м3	532	528	338	340	-	390
Розмір лісокористування (в ліквіді) на 100 га загальної площі – всього, м3	400	396	248	260	-	318
в тому числі головного користування	248	241	145	160	-	170

Це пояснюється тим, що друга лісоутворююча хвойна порода – ялиця – зростає у значно кращих, ніж ялина, умовах передгір’я і нижньогірних районів і представлена більш продуктивними деревостанами (табл. 6). Такими ж якісними особливостями характеризується і бук порівняно з іншими твердолистяними породами – дубом, грабом, ясенем. До цього ж слід додати, що букові субформації на значних площах лісів першої групи в лісфонді області представлені старовіковими деревостанами, промислова експлуатація яких не ведеться.

Як бачимо (табл. 6), нерівномірність розподілу площ стиглих і перестійних лісів виникла внаслідок неоднакової господарської діяльності в різні періоди, а також стихійних явищ (вітровали, буреломи, сніголоми), які мали місце на Закарпатті, особливо в 60-і роки.

Для лісів Закарпаття характерна висока продуктивність. Вони одні з найпродуктивніших у нашій країні. Деревостани другого й вище бонітетів займають понад 92 % лісової площі. Три чверті лісів представлені високоповнотними деревостанами (0,8-1,0) і лише близько 1 % – низькоповнотними.

Середній запас деревини на гектарі вкритої лісом площі становить 290 м3, зокрема в хвойних лісах – 363 м3, з них у ялицевих – 460 м3; у листяних – 256 м3, з них у букових – 267 м3. Однак окремі лісові ділянки й цілі масиви у певних лісорослинних умовах зустрічаються з особливо високою продуктивністю. У дубових лісах Притисянської низовини е ділянки із запасом 500 м3/га цінної деревини. У букових пралісах запаси на окремих ділянках становлять 700–800 м3/га, у висоту кращі дерева досягають понад 40 м, а в діаметрі мають до 140–150 см. З кращих насаджень буково-ялицевих лісів одержують до 1000 м3/га деревини. У пралісах зустрічаються окремі дерева-велети, особливо ялиці білої, заввишки 50 м і завтовшки – 2 м. Таке дерево має понад 25 м3 деревини.

Таблиця 6. Структура лісів держлісфонду області за віковими групами

Домінуючі породи	Вікові групи				Разом
Домінуючі породи	молодники	середньовікові	пристигаючі	стиглі і перестійні	Разом
Хвойні	72/9,5	42/22	20/12	29/15,5	163/59
в тому числі ялина	70/9,2	39/20,3	19/11,4	26/13,6	154/54,5
Твердолистяні	129/11,4	112/41,9	18/6,8	82/27,5	341/87,6
в тому числі бук	108/9,5	93/36,4	16/6,2	79/26,9	296/79
Інші породи	2/0,1	1/0,3	1/0,2	–/–	4/0,6
Всього:	203/21	155/64,1	39/19,1	111/43	508/147,2

Примітка: чисельник – площа, тис. га; знаменник – запаси деревини, млн. м3.

У східній частині області зустрічаються особливо високопродуктивні й біологічно стійкі буково-ялинові яличники. Крім бука, ялини та ялиці, у складі таких насаджень є клен, явір, ясен, в’яз гірський. При оптимальному складі іноді з гектара такого лісу можна одержати до 300 м3 бука, 250 м3 ялини та ялиці, до 150 м3 явора, ясена, в’яза. Ці насадження дають повний набір ділової деревини, необхідної для виготовлення сучасних комфортабельних меблів. Крім того, вони стійкі проти буреломів, вітровалів, сніголомів, а також шкідників і хвороб. Такі насадження є природними еталонами, які необхідно повторювати шляхом штучного формування молодих лісів на вирубках.

Приріст деревини в лісах Закарпаття постійно зростає, завдяки проведенню реконструктивних рубок перестійних зріджень в насадженнях та правильному проведенню цілого комплексу необхідних лісогосподарських заходів. Тепер щорічно приростає в лісах області близько 3 млн. м3 деревини. Річний приріст на гектарі вкритої лісом площі становить близько 5 м3 деревини, а в хвойних лісах – понад 6 м3. Це один з найвищих показників у нашій країні і Європі в цілому.

У кожній лісорослинній зоні кращі еталонні насадження виділено в державні лісові заказники республіканського й місцевого значення, заповідні урочища, а також включено до складу Карпатського державного заповідника. В цих природних лісових еталонах постійно проводяться наукові дослідження, а їх результати впроваджуються в лісогосподарську практику.

Висока продуктивність і біологічна стійкість лісів Закарпаття, постійне підвищення їх основних таксаційних показників – результат багаторічної, напруженої, творчої праці великого колективу лісівників, робітників та лісової охорони області.

Слід відмітити, що такий стан лісового фонду в області дозволяє успішно розвивати не лише лісову, деревообробну й лісохімічну галузі виробництва, для яких основною сировиною є продукти лісу, але й інші галузі народного господарства. А це свідчить про те, що ліси – одне з найбільших природних багатств Закарпаття.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Листяні ліси.

У лісовому фонді області майже 70 % території становлять листяні ліси. За своїм складом виділяють дубові рівнинні ліси, дубово-букові передгірні й нижньогірні, букові гірські, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські ліси. Поширення цих угруповань, їх географічне розміщення прийнято за основу ряду схем районування лісів Українських Карпат (С. М. Стойко, 1969 та інші).

Дубові ліси. Однією з головних лісоутворюючих листяних деревних порід є дуб. Серед листяних він посідає друге місце після бука. Загальна площа дубових лісів становить близько 40 тис. га з запасом деревини понад 7 млн. м3.

У природних умовах Закарпаття зустрічається 5 видів дуба: звичайний, скельний, бургундський, Делашампе, багатоплідний. Крім перелічених видів, інтродуковано американські дуби – червоний і болотний. Однак найбільш поширені дуб звичайний та дуб скельний, які мають важливе економічне й народногосподарське значення.

Дуб звичайний утворює кілька різновидностей і форм. Найбільш масово в лісах області поширені рання й пізня форми. Пізня форма дуба добре виражена в природі тому, що навесні листя в неї з’являється на 2, а інколи й на 3 тижні пізніше, ніж у ранньої форми. Рівнинні дубові ліси окремими острівками розміщені на території Притисянської низовини, займають прируслові тераси річок Латориці і Боржави на висотах 105–130 м над рівнем моря. Це найтепліший і найбільш сухий район області. Середньорічна температура в окремих місцях тут досягає 10 °С (Велика Бакта), середня температура січня мінус 3,2, липня плюс 20 °С. Середньорічні опади в цій зоні становлять 600–700 мм. Період вегетації триває 234 дні. Грунти тут переважно родючі. Дубові ліси цього регіону представлені в основному вологими типами лісу.

Найбільш поширеним у передгірній частині області е дуб скельний, окремі осередки якого піднімаються до висоти 800–900 м. Він добре росте на родючих буроземних грунтах передгір’я, де утворює високопродуктивні деревостани. На кам’янистих сухих малопотужних грунтах утворює криві, колінчасто-вигнуті стовбури, часто з підсихаючими вершинами. Краще росте дуб скельний на добре освітлених південних схилах, на північних і східних поступається місцем буковим лісам.

Дубові ліси Закарпатської низовини в минулому, до активної господарської діяльності людини, займали всю територію. Згодом, на більш сухих ділянках ліси вирубувалися, а площі переводилися в орні землі. Менш придатні ділянки, які розташовані в понижених місцях і постійно заливались весняними наводками, залишились під лісом до наших днів розкиданими клаптиками серед сільськогосподарських угідь. У свіжих дібровах і на площах, які не заливаються весняними водами, відбувається процес зміни чистих дубових деревостанів на дубово-грабові, а місцями й на грабняки з незначною домішкою дуба. Однак основна частина дубових лісів (близько 75 %) припадає на вологі й сирі типи лісу.

Корінні дубові деревостани характеризуються високою продуктивністю. На долю насаджень І і вище бонітетів припадає більше половини усієї їх площі. Повнота насаджень в основному становить 0,6-0,8.

Основними едифікаторами в усіх типах лісу є дуб звичайний, субедифікаторами в ясеневих типах – ясени звичайний і вузьколистий, граб звичайний; в грабових – граб звичайний. Ясени звичайний і вузьколистий зустрічаються у складі дубових лісів у головному ярусі насаджень, граб звичайний, як правило, знаходиться в підлеглому (другому) ярусі. З інших деревних порід, які в дібровах зустрічаються одинично: клени польовий і гостролистий, липа серцелиста, в’яз листуватий, осика, груша звичайна, яблуня лісова та інші. У заболочених низинах нерідко зустрічаються куртини дерев вільхи чорної. Склад підліска відносно багатий: ліщина звичайна, крушина ламка, бруслина європейська, клен татарський, терен колючий, калина звичайна, бузина чорна, бирючина, свидина, плющ, глід, шипшина та ряд інших. Чагарникові породи здебільшого розміщені дифузно і ярус підліска не утворюють. Однак, якщо до чагарникових порід домішується граб, часто з підросту й підліскових порід формується густий ярус. Уздовж річок поширені зарості з верб білої, ламкої й козячої та тополі чорної.

Говорячи про склад деревних і чагарникових порід у рівнинних лісах Закарпаття, не можна не звернути увагу на участь у насадженнях таких теплолюбних південно- й західноєвропейських видів, як ясен вузьколистий, бирючина звичайна, плющ. До них відносять і поширену в області паразитуючу на дубах дубову омелу європейську. Наявність цих видів наближає дубові ліси Закарпатської області до дубових лісів південної Європи і відрізняє їх від прикарпатських та інших, розташованих на схід.

Наявні острівки дубових лісів, як правило, мають змішане походження: дуб – штучне, граб і ряд інших деревних і чагарникових порід – природне. Лише в кількох урочищах області дещо збереглися природні структури деревостанів. Це найбільш високопродуктивні вологі ясеневі діброви. Запаси деревини в них досягають 450–500 м3/га. Діаметр стовбурів – від 40 до 120 см. Віковий діапазон порівняно невеликий– 100–150 років, тобто різниця тонких і товстих стовбурів дерев знаходиться в межах двох вікових класів. Світлолюбному дубу навіть у природних насадженнях невластива різко виражена різновіковість. Максимальна висота таких деревостанів – 35–38 м. Форма насаджень складна. Перший ярус утворюють дуб та ясен, у другому домінує граб з домішкою кленів і лини, у третьому – підлісок з перевагою граба.

У насадженнях, де дуб має штучне походження, деревостани більш однорідні й часто представлені чистими фітоценозами. Це особливо характерно для вологих типів лісу.

На схилах передгірної частини області, з близьким або майже поверхневим заляганням материнської породи, поширені ліси з головною породою – дубом скельним. Вони приурочені до південних схилів і в окремих масивах доходять до 600 м над рівнем моря. Лісогосподарське та економічне значення цих лісів незначне. Однак протиерозійна й захисна роль їх велика, оскільки вони розміщені в основному на крутосхилах.

На південних схилах Вулканічного хребта і передгірних підвищеннях Закарпаття зосереджені дубово-букові ліси. Окремі вершини Вулканічного хребта досягають близько 1000 м над рівнем моря. У передгір’ї висота над рівнем моря рідко не перевищує 200–400 м. Кліматичні й грунтові умови цього району придатні для інтродукції багатьох цінних деревних порід. На південних макросхилах цього хребта добре проявляється вертикальна зональність: до 300– 400 м над рівнем моря тут домінує дуб скельний, а вище переважає бук лісовий, однак серед кам’яних розсипів нерідко знову зустрічаються ділянки дуба. Це свідчить про те, що колись він вкривав південні схили Вулканічного хребта знизу до верху. Істотним компонентом насаджень як з перевагою дуба, так і з перевагою бука до 600 м над рівнем моря є граб звичайний. Крім відмічених деревних порід, найбільше у складі дубово-букових лісів зустрічається черешня, береза, клен польовий і клен гостролистий, ясен звичайний, липа серцелиста, в’яз шорсткий, зрідка берека, яблуня дика, груша звичайна. У найбільш теплих місцях передгір’я, на кількох вулканічних гірках, розміщених у Притисянській низовині і вкритих дубово-буковими лісами, збереглися південноєвропейські види – липа пухнаста, дуби Далашампе й багатоплідний. З чагарникових порід, крім відмічених у рівнинних лісах, зустрічається ще дерен справжній та зрідка клокичка периста. Всі ці деревні й чагарникові породи придають згаданим лісам специфічних ботаніко-географічних рис.

Характерною особливістю дубово-букових лісів області є їх природна заміна на буковинні. Це яскраво простежується у вологих та свіжих типах лісу, де під наметом дубових деревостанів з незначною домішкою бука, як правило, формується ярус підросту з чистого бука. Подібне нестійке положення дуба в дубово-букових лісах спостерігається і в передгір’ях Кавказу.

У зв’язку з тим, що дубово-букові ліси Закарпаття розміщені поблизу великих населених пунктів, з добре розвинутими транспортними шляхами природні насадження збереглися на обмеженій площі. За своєю будовою деревостани з домінуванням дуба, як правило, наближаються до одновікових, простих за формою. При значній домішці в насадженнях бука й граба в тій чи іншій мірі проявляється ярусність. Запаси деревини в таких стиглих деревостанах досягають 600 м3/га. У висоту дерева дуба й бука іноді перевищують 35 м. Домінуючими бонітетами в таких лісах є Іа – І.

В низинній і передгірній частині області зустрічаються й грабово-дубові ліси. Для них характерна двоярусна будова. В першому ярусі зростає дуб звичайний або дуб скельний, у другому – граб. Іноді з домішкою черешні, липи серцелистої та інших порід. У грабово-дубових лісах підлісок і трав’яний покрив розвинутий дещо слабше, ніж у чистих дубових, що характеризує наближення цих насаджень до букових лісів.

Незважаючи на сприятливі грунтові й кліматичні умови в дубових лісах спостерігається всихання й осередки шкідників, з якими лісівники ведуть боротьбу виключно біологічними методами.

Дубові ліси успішно поновлюються як природно, так і штучно. Для створення високопродуктивних і біологічно стійких насаджень відновлення здійснюється методом посадки культур дуба з введенням до складу інших деревних і чагарникових порід. Площа молодих дубових лісів у лісовому фонді області з року в рік збільшується.

За останній час на яружно-балочних та інших землях, непридатних для сільськогосподарського використання, стали з’являтися молоді посадки з дуба червоного, які мають ландшафтно-естетичне значення. Ця американська деревна порода в умовах області швидко росте й добре закріплює схили еродованих земель, затримує ерозійні процеси. Вона стійка до всихання й пошкодження шкідниками й хворобами. Отже, дуб червоний – перспективний екзот для інтродукції в області.

Букові ліси Закарпаття – головний компонент гірських ландшафтів, джерело дуже цінної сировини. На території Радянського Союзу зустрічаються три види бука – лісовий, східний і кримський. Букові ліси в нашій країні зосереджені в основному в Українських Карпатах, Криму і на Кавказі.

Належить бук лісовий до порід помірного вологого клімату, добре росте й розмножується в гірських умовах на грунтах, багатих на кальцій. Близько 60 % площі букових лісів і понад 50 % запасів деревини України зосереджені на Закарпатті. Ліси, головна порода яких бук, зростають в області на площі понад 350 тис. га з запасом деревини близько 85 млн. м3. Букові ліси тут утворюють різноманітні за складом і структурою угруповання або зустрічаються в чистих насадженнях. У державному лісовому фонді області збереглися не зачеплені людською діяльністю ділянки високопродуктивних бучин.

Букові ліси утворюють окремий лісорослинний район, вкриваючи північний макросхил Вулканічного хребта і південний – Полонинського. Деревостани з перевагою бука займають схили. Він тут виходить на верхню межу лісу – до 1100–1350 м над рівнем моря. Рельєф поясу букових лісів типовий гірський. Схили переважно стрімкі, надто порізані гірськими потоками. На Чорногірському хребті букові ліси зустрічаються в основному у змішаних насадженнях на висоті до 1370 м над рівнем моря. Найнижча межа їх проростання доходить до 250 м над рівнем моря. Основними факторами, які впливають і зумовлюють їх ріст, є температурний режим і вологість. При річних опадах менше 500 мм і середньомісячній температурі нижче 5° С бук, як правило, не знаходить достатніх умов для утворення лісових угруповань, а також нормального росту й розмноження. Водно-фізичні властивості грунтів під буковими лісами високі.

Кліматичні, як і грунтові умови, істотно відрізняються у нижньому і верхньому поясі зростання букових лісів. У нижніх районах вони наближені до умов лісорослинного поясу дубово-букових лісів. Річна сума опадів тут становить 800–1000 мм. Період вегетації триває до 160 днів і більше. У верхній частині ареалу букових лісів середньорічна температура знижується порівняно з нижнім ареалом на 6–7 °С, а період вегетації скорочується до 136 днів, сума річних опадів підвищується до 900–1200 мм.

За складом корінної рослинності, її ростом й станом гірські букові ліси Закарпаття поділяються на чотири підпояси. Перший, низинний (до 600 м над рівнем моря), становить грабово-букова смуга. Граб звичайний, особливо в молодих насадженнях, виконує важливу роль у відновленні лісів і зростанні молодників. До бука й граба в цьому підпоясі домішуються клен гостролистий, клен польовий, в’яз гірський, явір, липа дрібнолиста, черешня, осика, береза, груша, яблуня. Характерними чагарниками тут виступають ліщина, бузина чорна, шипшина. Основний тип лісу – волога грабова бучина, рідко – волога грабова субучина.

Вище, до 800–900 м над рівнем моря, розміщений підпояс чистих букових лісів високої продуктивності. Тут бук знаходиться в найоптимальніших умовах росту й розвитку. Проявляючи виключно високу конкурентну здатність, він легко витісняє інші деревні породи й утворює абсолютно чисті деревостани. Лише поодиноко в цих лісах можна зустріти явір, в’яз, клен. Чагарникові породи зустрічаються також рідко – це вовче лико, жимолость чорна, жимолость звичайна, смородина альпійська; на лісосіках і в молодниках – ліщина, бузина червона й чорна. Характерним типом лісу тут є волога чиста бучина, незначне поширення має і волога чиста субучина. Букові деревостани характеризуються високою продуктивністю І-Іа бонітети) і біологічною стійкістю.

Далі, до 1100 м над рівнем моря, зосереджуються букові ліси зі значною домішкою (до 2–3 одиниць і більше) явора. Характерний тип лісу – волога яворова субучина. Бонітет деревостанів у цій зоні – в межах від І до II. Закінчується пояс букових лісів у верхній межі лісу (1100–1300 м) низькопродуктивними приполонинними букняками, що вузькою смугою оточують полонини.

Біля верхньої межі лісу буки ледве досягають 2–5 м заввишки. Це – букове криволісся. В глиб лісу висота дерев швидко зростає до 15–20 м. Для приполонинних букняків характерна сильна збіжистість стовбурів, сучкуватість, багатовершинність із зламаними кронами. Все це результат дії суворих кліматичних умов субальпійської зони, в першу чергу вітрів. До бука в цьому поясі домішується в незначній кількості явір і горобина. В чагарниках у буковому криволіссі зустрічаються ялівець звичайний і сибірський. У типологічному відношенні приполонинні букняки належать до вітрової форми яворової субучини.

Оптимальним поясом для зростання й природного відновлення букових лісів на Закарпатті є пояс у межах від 400 до 800 м над рівнем моря. Тут зростають найбільш продуктивні й стійкі, здебільшого чисті бучини. Вони займають низинну частину лісового фонду Перечинського, Свалявського, Довжанського, Воловецького, Міжгірського, Буштинського, Усть-Чорнянського, Великобичківського і передгірну, частково гірську частину Ужгородського, Мукачівського і Хустського лісокомбінатів виробничого об’єднання «Закарпатліс».

У зоні букових лісів збереглися ділянки з природною структурою деревостанів. Встановлено два типи будови таких корінних деревостанів бука, які значною мірою зв’язані з процесами природного поновлення. Вікові коливання дерев бука в непорушених букових насадженнях перевищують 300 років. При одному й тому ж діаметрі віковий діапазон може досягти 200 років. Усі молоді букові деревостани Закарпаття, які виникли після суцільних і поступових насіннєво-лісосічних рубок, належать до відносно одновікових насаджень. Вікові коливання в таких деревостанах не перевищують одного класу (20 років). Продуктивність букових деревостанів в оптимальних умовах становить 600–800 м3/га.

Наймолодшою лісовою формацією у Карпатах вважається буково-ялицевий ліс. Це найпродуктивніші природні ліси Закарпаття. Вони зосереджені у двох лісорослинних районах. Порівняно невелику територію займають у північно-західній частині області на північних схилах Полонинського і південних схилах Вододільного хребтів. Рельєф тут гірський, абсолютні висоти від 1000 до 1480 м, схили круті, порізані гірськими потоками.

Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800–900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодниках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця – 40–45 (48 м) у висоту при діаметрі стовбурів 80–100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з в’язом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10–15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000– 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена не чітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.

На незначних площах зустрічаються буково-ялицево-ялинові ліси. Вони в основному займають схили південного й північного макросхилів. Сюди належить Чорногірський масив, частина Свидовця, частина Горган і Марамороський кристалічний масив, складені із кристалічних сланців і кварцитів палеозойського походження.

Грунти під буково-ялицево-ялиновими лісами переважно темно-бурі, суглинисті, з зернистою структурою у верхніх горизонтах, з хорошими водно-фізичними властивостями. Клімат зони цих лісів знаходиться в тісному зв’язку з висотою над рівнем моря, яка коливається від 600 до 1500 м над рівнем моря. Кліматичній поясності в районі буково-ялицево-ялинових лісів відповідає поясність лісової рослинності, яка особливо чітко проявляється на схилах Говерли в малопорушених лісах Карпатського державного заповідника. У складі цих лісів зустрічаються в’яз гірський, явір, клен гостролистий, осика, береза, верба козяча; чагарники – ліщина, жимолость звичайна, бузина червона, вовче лико, спірея в’язолиста, верба сілезька.

Ріст усіх трьох основних деревних порід у лісах відмінний. Висота ялиці та ялини досягає 40 м. Бук на 5–10 м нижчий від хвойних деревних порід. Бонітет ялиці І-Іа. На висотах від 1000 до 1300–1400 м над рівнем моря серед трьох основних лісоутворюючих деревних порід переважає ялина. Старі ялини у висоту досягають тут 30–36 м. Дерева ялиці та бука значно відстають у рості, а їх участь у деревостанах різко знижується. У складі цих насаджень посилюється роль явора, а в складі чагарників – спіреї в’язолистої. В таких деревостанах домінують дерева з порівняно тонким діаметром.

Деяке незначне поширення на Закарпатті мають формації буково-ялинових лісів, які виділені також в окремий лісорослинний район. Такі ліси зустрічаються на висоті 600–1000 м, вони сильно змінені в результаті діяльності людини і займають невеликі площі (менше 20 %). Крім головних лісоутворюючих деревних порід бука та ялини, в незначній кількості зустрічається явір, осика та чагарникові породи: ліщина, жимолость чорна, вовче лико, горобина звичайна, яловець звичайний. На висоті 800–900 м в окремих урочищах на північних схилах з’являється вільха зелена – представник субальпійського криволісся. Найпоширеніші типи лісу тут – волога ялинова субучина й волога букова сурамінь.

Відновлюються букові ліси здебільшого природним шляхом. Бук європейський на Закарпатті відмінно відновлюється. Саме тому в області майже всі букові ліси, за невеликим виключенням, природного походження. Однак, на окремих ділянках, особливо в зоні букових лісів, де тепер зростають похідні ялинники, відновлення корінних букових типів лісу здійснюється штучним шляхом, методом посадки лісових культур з головною породою – буком. Поступове відновлення бучин штучним шляхом лісівники Закарпаття здійснюють успішно.

Інші листяні ліси. В області під іншими листяними лісами зайнято незначні площі, які представлені невеличкими ділянками здебільшого колгоспних і радгоспних насаджень. Територія під іншими листяними лісами становить менше 4 % наявного лісового фонду. Загальні запаси деревини не перебільшують 5 млн. м3, а площа – 30 тис. га. В державному лісовому фонді Закарпаття інші листяні породи займають всього близько 10 тис. га з запасом деревини менше 2 млн. м3. Найбільша площа припадає на грабові ліси – понад 60 % усієї площі інших листяних порід. Грабняки в основному розміщені поблизу населених пунктів і представлені низькопродуктивними деревостанами природного походження. Вони підлягають заміні на букові та інші змішані високопродуктивні й біологічно стійкі насадження. Тепер вони в основному відіграють водоохоронну й протиерозійну роль. Особливого народногосподарського значення ці ліси не мають.

Серед інших листяних лісів слід відзначити насадження ясена вузьколистого і звичайного, які займають незначні площі уздовж Латориці, а також зустрічаються (гірська форма) невеличкими острівками в зоні букових і ялинових лісів. Незначні площі є (острівного характеру) клена, явора, берези, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, каштана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Серед них до перспективних, як природного ресурсу для народного господарства й розвитку економіки регіону, слід віднести насадження каштана їстівного, горіха волоського, ясеня і й явора. Ці деревні породи утворюють високопродуктивні й стійкі лісонасадження, дають цінну для меблевої та інших галузей виробництва деревину, а каштан їстівний і горіх волоський ще й цінні їстівні плоди, які використовуються в харчовій і фармацевтичній промисловості. За останні роки саме цим деревним породам лісогосподарники області приділяють все більше уваги. Посадки їх з року в рік збільшуються. Вони вводяться до складу інших листяних лісів. Участь таких порід у складі насаджень збагачує кормову базу і сприяє збільшенню чисельності лісової фауни, а також заготівлі цінних їстівних плодів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Хвойні ліси.

В області під хвойними лісами зайнято близько 33 % загальної площі, які мають понад 40 % запасів деревини, що в абсолютному обсязі перевищує 65 млн. м3. Ці ліси представлені значною кількістю лісоутворюючих деревних порід. Серед аборигенних хвойних дерев і чагарників нараховується десять видів. Поряд з найбільш поширеною, органічно пов’язаною з карпатським ландшафтом ялиною європейською і потенціально найбільш продуктивною в різновікових гірських лісах ялицею білою, тут збереглися живі свідки далекого минулого – тис ягідний, сосна кедрова європейська, сосна звичайна. Є унікальні місця зростання модрини. Флору хвойних деревних карпатських аборигенів доповнюють чагарникові – сосна гірська і яловці звичайний, сибірський та козацький. Кожний із згаданих видів хвойних порід має свої, тільки йому притаманні морфологічні ознаки, біологічні та екологічні властивості, лісівничі особливості, а також свою історію.

У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісоутворювачі зосередились на менш родючих грунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах – на схилах гірського пасма та у високогір’ї.

Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандінавську) й середньоєвропейську частину, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати – одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.

На Закарпатті на долю ялинових лісів приходиться понад 170 тис. га з запасом деревини близько 60 млн. м3. Це найбільш поширена хвойна деревна порода, яка відіграє важливу роль як в екологічному, так і в економічному розвитку регіону. Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.

В цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.

Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих грунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.

За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.

Тому трав’яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина – швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45–50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.

Оптимальні умови для зростання ялинових лісів – 900–1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000–1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37–40 м (Іа–Ів класи бонітету), а деревини можна одержати по 1000–1200 м3/га. На висотах 650–800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50–60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих – IV–V класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.

Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700–900 м на південно-східних схилах Горган до 1400–1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470–1670 м над рівнем моря.

Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25–26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.

Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900–1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20–30 %), у другому – бук, явір, в’яз гірський. Деревостани ялини довговічні, І-Іа класів бонітету з загальним запасом деревини 1000–1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.

В природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами і буреломами.

Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200–1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам’янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам’янистих грунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани від І до IV–V класів бонітету. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.

Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.

На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100–200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.

Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини грунту, з якою пов’язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність грунтів за родючістю й вологістю, чергуючись із змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов – едотопів. Найбільше розповсюдження мають свіжі й вологі сурамені та рамені, які представлені в основному типами лісу ялини європейської. Дослідники типів лісу ялини в Карпатах у поясі ялинових лісів виділили ялинові субори, сурамені і рамені трьох ступенів вологості: свіжі, вологі й сирі. Всього на пі типи лісу припадає близько одної третини лісом вкритої площі, причому домінуючою групою типів лісу є вологі сурамені.

Ялинові ліси значно поширились на Закарпатті за рахунок ялицево-букових у зв’язку з діяльністю людини. Спочатку заміна бука та ялиці ялиною відбувалася природно на вирубках, переважно в місцях лісових промислів. З часом поширилося штучне поновлення ялини. Створювались ялинники власниками лісу повсюдно, в тому числі на бучинах і в дібровах. Обгрунтована швидкістю росту, високими технічними якостями деревини та економічними міркуваннями масова заміна корінних деревостанів монокультурами ялини особливо інтенсивно проходила в XIX ст. в усіх європейських країнах. «Ялиноманія» захопила і Закарпаття. Із збільшенням попиту на деревину ялини та дуба з другої половини XIX ст. в області замість вибіркових почали широко застосовувати суцільні рубки. На вирубках, які звільнялись від корінних деревостанів, практикували посів ялини, а згодом почали висаджувати саджанці, вирощені у розсаднику. Не маючи власних насіннєвих господарств, посівний матеріал завозили в основному з альпійських і судетських лісів. Таким чином на багатьох штучно поновлених ялиною ділянках за короткий час припинено багатовіковий процес природного добору більш стійких екотипів ялини місцевого походження. Крім того, суцільні рубки з наступним штучним відновленням ялини супроводжувались заміною біологічно стійких, переважно різновікових природних дубових, букових та ялицевих лісів менш стійкими одновіковими монокультурами ялини.

Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:

Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.
Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.
Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.

Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах – одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.

У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з’являтися у насадженнях як домішка на висоті 500–600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800–1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м’якого океанічного клімату. До світла маловибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістго поступається лише тису ягідному.

Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і грунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів – важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводились регулярні рубки догляду та санітарні.

Хід росту та інші таксономічні особливості ялицевих лісів вивчені недостатньо. Виходячи в біоекологічних особливостей ялиці та враховуючи різноманітність умов, в яких зростають ліси, треба вважати можливим наявність насаджень на Закарпатті різних типів росту, вивчення яких може бути важливою передумовою для всебічного й раціонального використання карпатських ялицевих лісостепів.

Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.

Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав’яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.

Природні ялицеві ліси Закарпаття відзначаються різновіковою структурою. Коливання за віком досягає 300 і більше років. Однак розподіл насаджень на покоління не чіткий. Серед основних лісоутворюючих деревних порід ялиця біла характеризується відносно малою мінливістю. Однак уже відомі деякі морфологічні та екологічні форми її, хоча вивчені вони ще недостатньо.

Розрізняють ще кліматичні форми ялиці білої, які обумовлені особливостями ґрунтових та кліматичних умов окремих районів її ареалу. З усіх основних лісоутворюючих деревних порід області ялиця біла в післяльодовиковий період з’явилась найпізніше. Незважаючи на це, саме ялицеві ліси більше, ніж будь-які інші насадження, потерпіли від господарської діяльності людини. Поряд із значним збільшенням площ ялинових лісів, природне поширення ялицевих лісостанів катастрофічно скорочувалось. Основна причина зменшення насаджень ялиці в лісах Закарпаття – суцільні рубки в минулому, під час яких знищувався підріст, що утворився під наметом материнських лісостанів.

Зміна корінних лісостанів похідними супроводжувалась не тільки зниженням біологічної стійкості лісів, але й зменшенням інтенсивності кругообороту речовин у системі ліс – грунт, зниженням продуктивності деревостанів, звуженням різноманітності промислових сортиментів.

Ялицеві лісостани в класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої – особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці – для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25–30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.

Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні – важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісівників області, успішне розв’язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного. Крім створення лісових культур посадкою, можна широко практикувати у виробничих умовах висівання ялиці на постійні місця паралельними смугами завширшки близько 0,5 м з інтервалом між смугами 2 м, як це практикують румунські дослідники.

У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обгрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота по поліпшенню насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.

Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою – сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.

Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до грунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до грунту лісоутворювачами вона збереглася в основному тільки на бідних кам’янистих грунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.

На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють грунт, запобігають розвитку ерозійних процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження.

Майже на площі 100 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті зростав насадження сосни кедрової європейської. Ці унікальні густокронні, дещо зріджені ділянки лісу заслуговують на увагу як післяльодовиковий релікт і прекрасний лісоутворювач, що може заселяти кам’янисті розсипища і зростати у таких важких лісорослинних умовах карпатського високогір’я, куди не поселяється навіть ялина. Народногосподарського значення сосна кедрова не має через обмежену площу й відсутність насіннєвої бази. Однак вона перспективна деревна порода для розповсюдження в області, оскільки дає не тільки міцну високоякісну деревину, але й цінне їстівне насіння – горішки, які використовуються в харчовій промисловості. В області ведуться науково-дослідні роботи для поширення сосни кедрової в лісах Закарпаття.

Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.

З перелічених хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур’є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою – псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років – близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Приполонинні ліси.

Під приполонинними лісами слід розуміти більш або менш широку смугу (до 500 м), де лісова рослинність, перебуваючи у крайніх умовах зростання й розвитку, починає поступатися безлісним рослинним угрупованням з висотою дерев мінімум 5 м та зімкнутістю крони 0,3–0,4 і площею мінімум 1 га. Приполонинні ліси в літературі часто називають верхньою межею лісу.

На шляху поширення деревної рослинності у вертикальному напрямі стоїть цілий комплекс причин, з яких головне значення можуть мати температура повітря та грунту, атмосферні опади, вітер, грунт, рельєф місцевості, рослинне угруповання, наприклад, сфагнове болото, господарська діяльність людини.

В Українських Карпатах верхню межу лісу утворюють такі основні породи, як ялина європейська, бук лісовий, сосна кедрова європейська, клен, явір, горобина звичайна, черемха звичайна. Найбільш поширеним типом приполонинних лісів є хвойний, представлений ялиновими лісами.

Верхня межа лісу в Карпатах проходить з однієї вершини на іншу у вигляді хвилястої лінії в середньому на висоті 1200–1300 м (максимальна до 1700 м), а в місцях інтенсивного пасовищного господарства вона знижується до 1000 м.

Найбільш сприятливим для росту деревних порід у верхній межі лісу є схили південних експозицій. На схилах протилежних експозицій у зв’язку з наявністю там постійної різниці в екологічних факторах верхня межа проходить на різних висотах. Так, верхня межа букового лісу в західній частині Українських Карпат пролягає в середньому на висоті 1190 м, максимальна – 1293 м, у східній частині – в середньому на висоті 1280 м, а максимальна – 1387 м. В Гуцульських Альпах для західних схилів верхня межа лісу – в середньому на висоті 1420 м, а для східних – 1500 м.

На Чорногорі, на північних схилах, верхня межа лісу проходить на висоті 1450–1500 м, а на південних – 1500–1550 м, на Горганах з північного боку – на висоті 1400 м, в середній частині – нижче 1400 м. На Боржавських полониних, Бескидах, масиві Рівній, Лютянській Голиці верхня межа проходить у середньому на висоті 1200 м.

Загальною закономірністю верхньої межі лісу в Українських Карпатах є її зниження з південного сходу на північний захід, що обумовлено геоморфологічною будовою, континентальністю клімату та антропогенними факторами.

Загальна площа приполонних лісів у держлісфонді становить на Закарпатті понад 45 тис. га. Покрита лісом площа представлена в основному деревостанами природного походження. Ведення господарства тут розраховане на охорону лісів приполонинної зони і збереження в них природних формацій. Не покрита лісом площа становить 377 га і вимагає відновлення лісів шляхом створення нових культур і сприяння природному поновленню.

У складі приполонинних лісів переважають такі деревні породи, як бук лісовий, ялина європейська, сосна гірська, ялиця біла, вільха зелена, вільха сіра, явір. На долю модрини, кедра, берези припадає всього 22 га (Рижило та ін., 1978). Середня повнота приполонинних лісів – 0,66. Питома вага насаджень з повнотою 0,7 і вище становить 52,4 %. Це в основному насадження віком до 60–70 років. У старшому віці середня повнота зменшується, з’являються низькоповнотні насадження. Пояснюється це безсистемними рубками лісу довкола пасовищ і сінокосів, які провадяться у віці 40–60 років найбільш інтенсивно в пристигаючих і стиглих деревостанах. У перестійних насадженнях відбувається посилений відпад крупних дерев, які досягли віку природної стиглості, за рахунок чого повнота також знижується.

Продуктивність деревостанів коливається від І до V бонітету, найбільший процент– ІІ-ІІІ, а сосни гірської, вільхи зеленої і берези не піднімається вище IV бонітету. Характерно, що зі збільшенням висоти над рівнем моря бонітет насаджень поступово знижується. Пояснюється це сильним впливом на ріст деревостанів вітрів і снігових лавин, що призводить до формування низькобонітетного криволісся.

Розподіл насаджень за класами віку нерівномірний. Найбільшу площу (63,7 %) займають ліси віком понад 100 років. Питома вага молодників (до 40 років) незначна – 11,9 %. Середній запас на 1 га насаджень приполонинної зони становить 302 м3, в тому числі деревостанів старше 100 років – 345 м3. Найпродуктивніші деревостани з переважанням ялини (в середньому 351 м3/га). Це найбільші лісові угруповання, які досягають природної межі лісу в Карпатах.

Якщо прослідкувати за закономірністю змін хвойних деревостанів у вертикальному напрямку, на яких зовсім або слабо відбилась господарська діяльність людини, то можна побачити, що на нижній та середній частині схилів (до 1100-1150 м) ялинові ліси високостовбурні, з високою зімкненістю крон та продуктивністю (І-Іа бонітету). В оптимальних умовах окремі ялиці та ялини досягають у висоту понад 50 м з діаметром до 1,7 м, віком понад 350 років. З наближенням до верхньої межі свого поширення, де поряд з закономірними змінами грунтокліматичних умов скорочується тривалість вегетаційного періоду, знижується приріст дерев у висоту та по діаметру, знижується насіннєва продуктивність. Високогірний ліс майже має характер паркових насаджень, рідколісся. Такий вигляд характерний для кліматичної верхньої межі лісу, обумовленої недостатньою кількістю тепла під час вегетаційного періоду для росту деревних порід. Вона найбільш різко виражена на деяких вершинах гірських хребтів: Чорногорі, Гуцульських Альпах, Горганах, Чивчинських горах. Особливо чітко вона виділяється на вершині Піп-Іван Марамороський, на Сивулі та деяких інших.

У зв’язку з тим, що для ялини в крайніх межах розповсюдження характерні біологічні та морфологічні пристосування до несприятливих умов високогір’я, це забезпечує їй роль головного едифікатора та утворення звичайно монодомінантних деревостанів. Поодинці в цих лісах зустрічаються такі породи, як явір, черемха, горобина або групами – сосна кедрова європейська.

Деревні породи у верхній межі лісу безперервно пристосовуються до суворих умов середовища субальпійського поясу.

Хвойні ліси на верхній межі часто контактують з гірською сосною жереп, вільхою зеленою, ялівцем сибірським, утворюючи з цими сланиками своєрідні угруповання. Найбільш поширеними асоціаціями є ялинники чорницевий, чорницево-зеленомоховий, ожиновий, скельнозеленомоховий. На дослідних пробних ділянках ялинників приполонинної смуги виявлено, що насіннєве відновлення в різних асоціаціях проходить по-різному. Наприклад, в ялиннику чорницевому воно становить до кількох тисяч (3–8) на 1 га. Проте у місцях інтенсивного випасного господарства дуже пошкоджується худобою.

Екоформи, що зростають у суворих умовах приполонинної смуги, інтенсивно розмножуються вегетативно, завдяки здатності нижніх пагонів ялини при стиканні з грунтом утворювати додаткові корені. У багатьох випадках одна материнська ялина може таким чином утворити декілька дочірніх особин, створюючи так біогрупи ялин, пристосованих для зростання разом, для кращого перенесення несприятливих умов середовища. Під впливом вітру утворюються прапороподібні ялини. Захищаючись від сильних холодних вітрів, дерева взимку вкриваються снігами, під якими іноді формуються напівсланкі та сланкі форми ялини.

З інших хвойних порід на верхній межі зростає кедр європейський. У ранньому голоцені найбільш поширеними були соснові та кедрові (з кедра європейського) ліси. Далі, зі зміною клімату (потепління та збільшення вологості) в середньому голоцені сосна та кедр поступово витісняються іншими породами. Тепер кедр відносять до порід зникаючих.

Букові ліси займають в основному схил південних експозицій в нижньому гірському лісовому поясі. На деяких вершинах вони утворюють первинну верхню межу лісу на висоті 1300 і більше метрів. Кліматична верхня межа букового лісу характеризується закономірним переходом суцільних високопродуктивних лісів на висоті 700-800 м в низькопродуктивні паркові насадження, що переходять у букове криволісся (полонини Равка, Рівна та інші).

У питанні динаміки верхньої межі лісу в сучасний період дотримуємось думки про переміщення всіх рослинних поясів вгору, за винятком дубових лісів. Про це свідчить краще природне відтворення бука в місцях стику букового та ялинового лісів, відтворення лісу за межами сучасної верхньої межі лісу, в субальпійському поясі, перевага в деревостанах сучасної межі лісу та рідколісся дерев молодого віку, відсутність масового природного відмирання лісу в приполонинні. Цьому процесу сприяє потепління клімату в кінці XIX та на початку XX ст., а також біологічні особливості деревних порід. Головним фактором, що впливає на зниження верхньої межі лісу в сучасний період, є господарська діяльність людини. Зниження її почалося з освоєння людиною високогір’я Карпат у середні віки, що інтенсивно продовжується, особливо в останнє сторіччя.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Екзоти та перспективи їх інтродукції.

Природна флора Карпат нараховує понад 2300 видів і форм рослин. Поряд з аборигенними видами в лісах області ростуть і чужоземні рослини – екзоти. У рослинному світі Карпат нараховується понад 1000 різних їх видів і форм.

Введення іноземних деревних порід в області розпочалося дуже давно. Плодові дерева: волоський горіх, їстівний каштан, виноград було завезено на Закарпаття ще в XI–XII ст. Лісівнича ж інтродукція значно молодша. За її початок в області можна вважати 1820 рік, коли біля Рахова було посаджено модринові культури, які ростуть і досі. Очевидно, насіння для них привезене з Альп. Майже такого віку ділянки модрини є у Лужанському лісництві, поблизу селища Великого Бичкова. На початку XX ст. у деяких лісництвах Закарпаття було створено лісові культури псевдотсуги Манзіса, сосни Веймутова, модрини. З листяних порід досить давно розводять білу акацію, дуб червоний. їстівний каштан культивувався у садах, на садибах. До лісових насаджень впровадження його розпочалося вже за радянського часу.

Випробуванням інтродуцентів та перспективами їх поширення в регіоні займаються вчені Закарпатської лісодослідної станції та окремі лісівники.

В лісових культурах випробувалася велика кількість іноземних порід – екзотів, проте не всі вони виявили перевагу над аборигенними породами. З хвойних були рекордно продуктивними посадки дугласії у поясі бучин. Зростають модрина японська, польська та сосна Веймутова. Вказані види можуть рости як у чистих культурах, так і в змішаних з місцевими деревними породами. Серед листяних порід заслуговує на увагу інтродукція дуба червоного, платана кленолистого, каштана їстівного, чорного та сірого горіхів. Багато інших екзотів, що витримують наш клімат, можуть використовуватися для лісів зелених зон, при створенні лісопарків тощо. Осередком вивчення та розмноження цікавих для лісового господарства інтродуцентів є дендрарій Мукачівського лісокомбінату (закладений у 1957 р.). Для промислових посадок перспективні такі хвойні, як секвойя гігантська, ялиця велична, кедр річковий та інші.

Велика увага приділяється акліматизації в умовах Закарпаття плодових порід: кедрової сосни, обліпихи крушиновидної, горобини чорноплідної, порічок, мушмули німецької та інших, що використовуються в харчовій промисловості.

При впровадженні екзотів важливими умовами є правильний добір умов місцезростання, дбайливий догляд за культурами та захист їх від диких тварин. Найбільш доцільним шляхом впровадження нових порід є створення змішаних лісостанів, де інтродуценти вирощуються разом з корінними деревними породами.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Догляд за лісом.

Для вирощування одного покоління лісу – від появи самосіву чи посадки сіянців до отримання стиглого насадження – потрібен тривалий час. Залежно від деревної породи, грунтово-кліматичних умов, технічних вимог до сортиментів деревини, повинно минути від кількох десятків до 100 і більше років. Головні рубки у віці стиглості щороку здійснюються на відносно малій лісовій площі. А для забезпечення рівномірності користування деревиною потрібно вести господарство на великих територіях, де представлені лісостани різного віку. В експлуатаційній зоні лісів слід мати певні площі молодих, середньовічних та пристигаючих насаджень, що поступово досягають віку стиглості. На зрубах знову проводиться лісовідновлення.

Нормальним вважається рівномірний розподіл лісової площі на основні вікові групи. Проте в лісах області вікова структура насаджень порушена. У листяних лісах на молоді лісостани (до 40 років) припадає 31 % за площею, середньовікові становлять 38 %, пристигаючих всього близько 8 %. Серед хвойних порід молодники займають 40%, насадження середнього віку–28%, пристигаючі – 15 %. Такий розподіл зв’язаний з надмірними рубками в дорадянський період та в роки відбудови. Отже, у молодих лісах відповідно зосереджено й великі запаси деревини. Ці вікові групи дають найбільший приріст за масою не тільки через великі площі, але й тому, що інтенсивність приросту дерев з віком знижується.

Деревина молодих лісів – величезне природне багатство. По-перше, це той резерв, який, пристигаючи, поступово переходить у старші вікові групи і стає основою лісоексплуатації.

Догляд за лісом (рубки догляду) полягає в періодичному зменшенні густоти насаджень. Вилучаються дерева гірші за якістю, відсталі у рості, пошкоджені, небажаних порід, щоб поліпшити умови росту дерев, які залишаються. Головне значення рубок догляду – лісівниче, тобто підвищення якості та стійкості лісостанів, створення умов для посилення приросту кращої частини насадження. Тому рубки догляду також звуть «вихованням молодих лісів». Це найбільш тривала лісівнича робота. Починається вона від змикання молодняка й повторюється протягом життя одного покоління лісу 10–12 разів, закінчуючись у віці пристигання. Методи догляду зміняються зі збільшенням віку насаджень: у молодняках – це освітлення, прочистки, далі йдуть прорідження, прохідні рубки. Техніка й технологія цих робіт детально опрацьовані залежно від головної деревної породи, складу насадження (чисті, змішані), умов місцезростання тощо. Звичайно повноту лісостану не знижують менш ніж до 0,7. Отримання деревини при рубках догляду має назву проміжного користування лісом.

За існуючої вікової структури лісів проміжне користування становить близько половини всього обсягу деревини, що заготовляється в області. Обсяг вирубки в ліквідній деревині досягає щороку понад 800 тис. м3. Площа лісів, на яких щороку проводяться рубки догляду, становить у середньому 25–26 тис. га. Рівень використання деревини, що заготовляється в процесі рубок догляду за лісом,– понад 85 % і з року в рік збільшується.

Пошук шляхів більш повного використання всієї деревини від рубок догляду – важливий лісосировинний резерв. У цій справі привертає увагу глибока переробка маломірної деревини (хімічна). Крім того, частина молодих дерев при догляді за хвойними молодниками йде на новорічні ялинки, виготовлення хвойно-вітамінного борошна для тваринництва тощо. Способи, технологія і рівень механізації рубок догляду за лісом удосконалюються постійно.

Проблема підвищення продуктивності лісів – настійна вимога нашого часу. При цьому йдеться не лише про збільшення біологічної продуктивності лісових фітоценозів, у першу чергу, отримання максимальної кількості деревини, але й про поліпшення корисних функцій лісу, вплив його на навколишнє середовище. На Закарпатті з розвинутою деревообробною, меблевою і лісохімічною промисловістю та сприятливими кліматичними умовами саме такий комплексний підхід до використання лісів найбільш перспективний.

Для підвищення продуктивності лісів здійснюється чимало лісівничих заходів. Головним є раціональне використання лісових площ відповідно до їх ґрунтових та кліматичних умов. Виконано суцільне грунтово-типологічне обстеження території всіх лісокомбінатів області. Ці матеріали дають уяву про потенціальні продуктивні можливості кожної ділянки, отже, є основою для довготермінового планування у лісовому господарстві. Під час лісовпорядження виділено так звані еталонні – кращі насадження природного походження в різних умовах місцезростання. Вони є наочним прикладом продуктивних можливостей за певних лісорослинних умов, крім того мають лісонасіннєве значення. Тому площу еталонних лісостанів виключено з розрахунку головних рубок. Ними охоплено дубові, букові та хвойні насадження. Такі еталони виділено у кожному лісокомбінаті.

Тепер у карпатському лісівництві панує концепція підтримання та відтворення корінних типів лісу, власне – корінних типів деревостану, бо саме вони є конкретними об’єктами праці лісівника. Корінні типи – це рослинні угруповання, що складалися шляхом природного добору протягом тривалого періоду. Вони найбільш стійкі та продуктивні. Похідні типи деревостану, як правило, спрощеної форми, збіднені, за складом порід їх потрібно поступово замінити на корінні. Типологічні плани вказують площу корінних та похідних лісостанів кожного лісництва. Безумовно, це завдання буде успішно вирішуватися лісівниками області, і на місці похідних, здебільшого чистих, з’являться корінні змішані деревостани.

Напрям господарства на відтворення корінних типів враховується при лісокультурних роботах, проведенні догляду в молодниках тощо. Здійснюються також спеціальні реконструктивні роботи. Площі, зайняті породами другорядного значення (граб та інші, м’яколистяні) поступово замінюються на культури головних лісоутворювачів. За останні роки лісокомбінати здійснили реконструкцію малоцінних насаджень майже на всій площі наявних малоцінних молодників. Для отримання змішаних насаджень широко практикуються часткові лісокультури, при яких у чисті молодняки бука, хвойних порід тощо вводиться домішка цінних супутніх порід.

Резервом підвищення продуктивності є підтримання нормальної повноти насаджень. В достатньо вологих умовах Закарпаття доцільно вирощувати лісостани у зімкненому стані, з повнотою не нижче 0,7. Недостатня зімкненість, а також і надмірна густота ведуть до втрати приросту. Важлива роль у регулюванні повноти належить рубкам догляду.

Говорячи про розведення швидкоростучих та технічно цінних порід, слід зазначити, що такими породами, перш за все, вважаються наші головні лісоутворювачі. Це дуб звичайний та скельний, бук, ялина, ялиця. Справді, стиглі дерева звичайного дуба на кращих ділянках низинних дібров досягають у висоту 38 м, а ясена – до 40 м, є такі ж ділянки бучин. Не мають рівних собі за запасами деревини корінні ялинники. Найстаріші екземпляри ялиці в заповіднику на Чорногорі досягають понад 50 м заввишки. Для відтворення цих чудових властивостей карпатських деревних порід у наступних поколіннях лісу дуже важливою є належна організація лісонасіннєвої справи: збирання насіння тільки з кращих ділянок, використання на площах, що відповідають умовам місця заготівлі.

Кожна деревна порода повинна розводитися в зоні свого оптимуму, де вона стійка, здатна до високої продуктивності, дає якісну деревину. Адже відомо, що екологічні межі можливого зростання виду ширші, ніж його оптимальна зона. Наприклад, наявність у Карпатах деяких острівців природного зростання дуба на висотах понад 1000 м над рівнем моря не повинно орієнтувати господарство на поширення дубових культур до вказаних вертикальних меж. Ялина, висаджена у зоні бука, росте швидко, але нестійка, має м’яку деревину, погіршує грунтові умови. Визначення правильних позицій вирощування кожної породи має велике значення для продуктивності лісів.

До технічно цінних та швидкоростучих порід належать деякі інтродуковані деревні види. Вони теж посідають певне місце у лісовідновленні. Розведення модрини, псевдотсуги Манзіса, сосни Веймутова, дуба червоного, каштана їстівного тощо (звичайно, кожної з цих порід на відповідних місцях зростання) підвищує цінність та продуктивність лісів.

Взірцем служать деякі ділянки культур старшого віку, що мають високу продуктивність, чудово ростуть. Найбільш раціональним шляхом є вирощування інтродуцентів у змішаних лісостанах разом з аборигенними видами дерев. Не виключений проте і шлях створення окремих чистих ділянок плантаційних культур для одержання максимальної кількості біомаси за короткий строк.

Розрив між заготівлею лісу та залісенням зрубів, який раніше становив кілька років, тепер у лісах області ліквідовано. Лісопоновлення здійснюється на свіжих лісосіках, нерідко поточного року. Це не тільки запобігає втратам приросту, але й сприяє швидкому росту саджанців на грунтах, що зберігають кращі фізичні властивості. Проте якість лісокультурних робіт потребує поліпшення. У букових лісах, де проводяться поступові рубки, наступне покоління лісу виникає ще під наметом старого лісостану. З’ясовано також, що дерева бука після першого зрідження посилюють свій приріст. Розмір цього світлового приросту є додатковою перевагою поступових рубок.

У справі підвищення продуктивності лісів важливе значення мають лісозахисні заходи: боротьба з шкідливими комахами (листогризучими та стовбурними), профілактика грибних захворювань, охорона лісів від пошкоджень іншими біотехнічними факторами, пожежами тощо. Чималої шкоди здатні завдати молодникам також дикі тварини, якщо їх чисельність у певному районі перевищить допустиму норму. Лісозахист розглядається як важливий фактор підвищення продуктивності насаджень. Головним напрямом лісозахисту повинні стати своєчасні профілактичні заходи. В області працює спеціальна лабораторія по боротьбі з шкідниками та хворобами лісу, яка організовує й проводить необхідний комплекс лісозахисних робіт.

З розвитком промисловості, прокладанням шляхів, будівництвом нових трубопроводів, ліній електромереж, розширенням кар’єрів по добуванню будівельних матеріалів тощо, неминучим є вилучення певної частини лісової площі для цих потреб. Щороку якась, хоч і невелика відносно, частина земель держлісфонду передається під інше користування. Протиставити цьому процесу лісівники можуть лише залісення площ, що, в свою чергу, надходять до держлісфонду від інших користувачів. Це непридатні для сільського господарства еродовані землі, кам’янисті схили, відпрацьовані кар’єри. Так, Мукачівський лісокомбінат уже проводить вдале залісення на використаних площах андезитового кар’єру біля с. Шелестова. У Тячівському районі значна площа молодих лісів посаджена на берегах водосховища Теребле-Ріцької ГЕС. За останні 10 років до держлісфонду області прийнято від інших землекористувачів понад 10 тис. га земель, призначених під залісення. Тут створюються лісопосадки з різних порід, у тому числі каштана їстівного (Кленовецьке лісництво), горіхові гаї, плантації аронії та обліпихи тощо. Як результат, вкрита лісом площа не зменшилася, а, навпаки, зросла. Для більшості прийнятих площ залісення є найбільш раціональним шляхом їх використання.

Загальному підвищенню ефективності лісогосподарського виробництва служить організація побічних користувань: розвиток бджільництва, збирання у лісах дикорослих лікарських рослин, заготівля грибів, ягід, горіхів, іншої недеревинної продукції. Важливим завданням закарпатських лісівників є також підвищення рентабельності мисливського господарства. Чисельність дичини значно зросла, проте прибуток від цієї галузі поки що не покриває витрат на біотехнічні заходи. Наявність великої мережі гірських потоків – основа для розвитку форелевого господарства тощо. Звичайно, всі роботи по побічному користуванню повинні проводитися так, щоб лісові й природі взагалі, не завдавалося відчутної шкоди. Особливо це стосується збирання лікарської сировини.

Лісівники області енергійно взялися за організацію рекреаційних пунктів у зелених зонах, уздовж автошляхів та інших улюблених місць відпочинку трудящих на лоні природи. Ці роботи навколо Ужгорода, Мукачева, курортної зони Сваляви здійснюються за спеціально розробленими генеральними схемами рекреаційного благоустрою лісів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

ПОБІЧНІ ЛІСОВІ РЕСУРСИ

Ліс – не тільки деревина, а й багата скарбниця дикорослих плодів і ягід, грибів і лікарської сировини, цілющого карпатського меду і корисної лісової фауни.

Заготівля лісових плодів, ягід, горіхів, грибів та інших продуктів посідає значне місце в постачанні населення додатковими продуктами харчування. Плоди багатьох дикорослих плодово-ягідних рослин відзначаються тонким ароматом і відмінним смаком, якими не завжди наділені їх родичі серед культурних сортів. Вони є джерелом вуглеводів, білків, жирів, органічних кислот, вітамінів. Це підвищує їх цінність як сировини для виготовлення соків, кондитерських виробів та інших продуктів харчування. Дикорослі плодові – джерело одержання вітамінів. Найбільш багаті на вітамін С плоди шипшини, чорної смородини, обліпихи, барбарису, горобини тощо. А такі, як чорниця, калина, клюква – не лише вітамінні ягоди, але відзначаються й цілющими властивостями, застосовуються при лікуванні деяких хвороб.

Таблиця 1. Розподіл основних видів дикорослої продукції по заготівельниках у 1985 році, %

Види продукції	Об’єднання «Закарпатліс»	Обласне аптеко-управління	Облспожив-спілка	Облхарчо-пром
Дикорослі плоди і ягоди – всього	262		206	7
в тому числі:
малина	49	–	51
чорниця	42	–	57	1
горобина	71	–	29
ожина	21	–	75	4
Гриби (в перерахунку на свіжі)	85	–	15
Березовий сік	100	–
Лікарська сировина	27	17	56	–

У низинних районах області зростає груша лісова, яблуня лісова, черешня, терен, шипшина, калина звичайна, глід, горобина чорноплідна, барбарис, кизил, суниці та інші, у лісах гірської та передгірної зон – малина, ожина, чорниця, горобина звичайна, брусниця, ялівець. Щорічно дикорослих плодів і ягід заготовляється близько 4 тис. т лише заготівельними організаціями, що становить близько 60 % промислових запасів (табл. 1).

Скорочення площ суцільних рубок лісу до науково обгрунтованих з екологічної точки зору обсягів привело до зменшення площі дикорослих малинників, ожини, горобини червоної. Лісівники компенсують їх створенням промислових плантацій горобини чорноплідної, смородини, обліпихи, шипшини, калини та інших на трасах ліній електропередач і трубопроводів різного призначення, на узліссях і вздовж лісових доріг, у міжряддях горіхових плантацій і фруктових садів. Плодові кущові породи вводяться до складу лісових культур, де протягом кількох років (до зімкнення основного намету насадження) вони являють собою тимчасові плантації. Близько 300 га постійних і тимчасових плантацій, створених за роки десятої і одинадцятої п’ятирічок, почали плодоносити. Наприклад, на невеликій, площею 1 га, обліпиховій плантації Хустського лісокомбінату збирають щорічно понад 10 ц ягід. На промислових плантаціях горобини чорноплідної, створеної у міжряддях лісових культур і горіхових плантацій Довжанського лісокомбінату, одержують понад 70 ц плодів.

Плантаційне господарювання дозволяє зменшити трудові й матеріальні затрати на заготівлю сировини, одержувати стабільні врожаї практично щорічно і згладжувати чергування урожайних і не врожайних років. Тому, уже в дванадцятій п’ятирічці, планується розширення плантаційного господарства цінних плодових порід: обліпихи, смородини, горобини чорноплідної, лимонника китайського, калини та інших. Освоюється випуск нового виду продукції – сухофруктів.

Особливо цінну групу деревних порід становлять горіхоплідні: ліщина звичайна, введені в лісові насадження області горіх волоський і каштан їстівний, головний лісоутворювач Карпат – бук лісовий, цілющі плоди якого ще не знайшли належного застосування у харчовій промисловості, як і жолуді дуба, резерви збільшення заготівлі яких значні.

У зернах горіха грецького і ліщини, що зростають у лісах Закарпаття, міститься 65–70 % жирів, багато цінних білків та інших корисних речовин. Горіхова олія не має собі рівних серед олій рослинного походження. Надзвичайні смакові якості надає кондитерським виробам борошно плодів їстівного каштана, який широко впроваджується у лісові насадження держлісфонду області. Здавна використовуються місцевим населенням горішки бука і жолуді дуба для відгодівлі домашньої худоби, зокрема свиней. Запаси цієї сировини досить великі, але майже не використовуються. Це значний резерв для забезпечення тваринництва кормами.

Близько 1000 га плантацій і насаджень горіха волоського налічується в держлісфонді області. В майбутньому – це цінна сировина для меблевої промисловості, а тепер одержуємо плоди. Поки що врожайність горіхових плантацій низька, але проведенням догляду за деревами, їх підживленням органічними і мінеральними добривами вдається поліпшити плодоношення і щорічно збільшувати заготівлю горіхів.

Важливе місце в заготівлі побічних продуктів відводиться грибам. За своїм хімічним складом вони близькі до рослинних і тваринних продуктів. Білків і жирів у них більше, ніж у картоплі, капусті та інших городніх культурах, багато калію, фосфору, сірки, вільних амінокислот та специфічних екстрактивних і ароматичних речовин. Опеньки, маслята, лисички та інші багаті на цинк і мідь. Гриби мають і кормове значення для фауни. їх поїдають зайці, білки, лосі, олені, борсуки, інші лісові мешканці і вівці.

Багаті ліси Закарпаття грибами. З настанням грибного сезону в лісових урочищах організовуються заготівельні й грибоварні пункти, куди надходить грибна продукція. Серед великої кількості видів грибів, які зростають у наших лісах, промислове значення мають білі гриби, підберезовики, опеньки, лисички, сироїжки, грузді, моховики та інші. Особливою популярністю у заготівельників користуються опеньки осінні, які переважають в загальному обсязі заготівель. Успіх справи в заготівлі грибів залежить від оперативності та рівня організації заготівельних робіт у грибний сезон. Досягнутий рівень заготівлі грибів за роки одинадцятої п’ятирічки ще далекий до повного використання наявних промислових запасів. Тому заготівлю грибів у дванадцятій п’ятирічці намічено збільшити.

Проводять лісокомбінати і переробку заготовлених грибів. Заготівельно-грибоварні пункти організовуються в лісових урочищах, де проводиться масова заготівля грибів. Пункти обладнані грибоварними котлами, сушарками, відповідними приміщеннями, тарою, вагою і забезпечуються транспортом. Сушені гриби направляються в торгівлю, а напівфабрикати – в Буштинський цех по переробці дикоростучих плодів, ягід і грибів для дальшої переробки. Обладнується цех по випуску солоно-маринованих грибів у Ясінянському лісокомбінаті. З введенням у дію Великобичківського цеху по переробці дикорослих плодів і ягід, а також грибів вся заготовлена лісокомбінатами сировина повністю буде перероблятися.

Поряд з використанням природних запасів грибів такі лісокомбінати, як Ясінянський, Хустський і Перечинський освоюють технологію штучного їх розведення. Першу продукцію вирощених шампіньйонів ясінянські лісівники передали в громадські їдальні вже в 1985 році.

Особливу перспективність штучного вирощування в умовах Закарпаття мають їстівні гриби – гливи. Технологія вирощування міцелію цих грибів уже освоєна. Першу партію міцелію закладено на проростання у Виноградівському Хустського і Тур’є-Реметському лісництвах Перечинського лісокомбінатів. У перспективі штучним вирощуванням їстівних грибів і, насамперед, гливи буде займатися переважна більшість лісових та лісохімічних комбінатів області. Найбільш перспективними видами гливи, як за продуктивністю, так і за стійкістю до природних факторів, є сорт типу «Дон».

Березовий сік давно здобув визнання як дієтичний, тонізуючий і лікувальний напій. Тому він став ще однією складовою побічного лісокористування. Підсочку берези проводять за 5 років до рубки стиглих деревостанів. На Закарпатті тепла й рання весна викликає бурхливе соковиділення вже в березні. Заготівлю березового соку в держлісфонді області ведуть лісокомбінати, а в колгоспних і радгоспних лісах, в незначній кількості,– підприємства споживчої кооперації і харчової промисловості. Тепер заготовляється близько тисячі тонн щорічно, що цілком відповідає наявним природним ресурсам. Приріст обсягу заготівлі березового соку можливий, лише за рахунок інтенсифікації експлуатації березових насаджень, які визначаються в рубку, особливо в колгоспних лісах, підсочкою окремих екземплярів берези, що становлять незначну домішку в насадженнях, визначених у головну рубку в найближчі роки.

Справжньою лабораторією здоров’я називають у народі лікарські рослини, на які так багаті карпатські ліси. Тут зростає близько 300 видів лікарських рослин. 40 % усіх медичних препаратів одержують з рослин.

В області ведеться заготівля дикорослої лікарської сировини для потреб фармацевтичної промисловості. Землі держлісфонду Закарпаття багаті різноманітністю цінних видів, таких як ромашка лікарська, шипшина, горобина чорноплідна, звіробій, вільха чорна і сіра, деревій тисячолистий, пижмо, ялівець звичайний, арніка гірська та інші. Основним споживачем лікарської сировини є обласне аптекоуправління, яке частково переробляє сировину, а частину відправляє фармацевтичним заводам для більш глибокої переробки. Експлуатація запасів лікарських рослин за останні роки значно зросла. Понад сорок видів рослин заготовляється різними організаціями області загальною вагою 250 т.

У лісах Закарпаття є чимало надзвичайно цінних лікарських рослин, які знаходяться під охороною держави і занесені до Червоної книги СРСР та Української РСР. Це такі, як плаун-баранець, арніка гірська, тирлич жовтий, нарцис вузьколистий, родіола рожева та інші. Для забезпечення належної охорони і відтворення цінних лікарських рослин на території держлісфонду створено ряд ботанічних заказників республіканського значення. Це заказники «Затінки», «Тересянка» на території Рахівського лісокомбінату, де зростає арніка гірська, заказники «Странзул», «Задня» – місцезростання плауна-баранця на площі 510 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті.

Для збільшення обсягів заготівлі лікарської сировини і зміцнення сировинної бази лісокомбінатами об’єднання «Закарпатліс» будуть закладені промислові плантації особливо цінних і рідкісних лікарських рослин: родіоли рожевої, арніки гірської, лимоннпка китайського та інших.

Сінокосіння і випас худоби на лісових землях також входять у побічне лісокористування і становлять основу тваринництва, підсобних господарств підприємств і особистих господарств громадян. Сінокісні угіддя держлісфонду області закріплено за підсобними господарствами лісокомбінатів і працівниками лісової охорони – як службові наділи, а решта вільних ділянок віддається у користування колгоспам, радгоспам та громадянам області за погодженням з місцевими Радами народних депутатів. Значна частина сіна заготовляється на інших площах – квартальних просіках, галявинах, у молодих лісових культурах, під наметом зріджених насаджень тощо.

Щорічно в лісах держлісфонду заготовляється понад 4000 т сіна. Але цього недостатньо для підсобних господарств. Головний резерв – поліпшення сінокосів. Саме підвищення врожайності сінокосів дасть змогу зміцнити кормову базу підсобних господарств, збільшити виробництво м’яса, молока, вовни тощо.

Багатий породний склад лісів і розмаїта трав’яниста рослинність створюють прекрасну кормову базу для бджільництва. Понад три тисячі бджолосімей нараховують лише пасіки підрозділів об’єднання «Закарпатліс». Бджільництвом займаються колгоспи і радгоспи. З року в рік бджільництво в області набуває комплексного виробничого напряму. Поряд з виробництвом основних продуктів (мед, віск) господарства займаються збиранням прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, а також виведенням маток і формуванням нових сімей та пакетів бджіл. Для продовження сезону експлуатації цінних нектароносів, наближення пасік до кормової бази з урахуванням її вертикальної зональності в гірських умовах Карпат, пасіки розміщують у пересувних павільйонах і перевозять їх у місця медозбору. Такі павільйони успішно використовуються в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. Забезпечення бджолопасік пересувними причепами-павільйонами дозволить збільшити виробництво продукції бджільництва.

Карпатські ліси багаті цінною мисливською фауною. Мисливські угіддя закріплено за обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок та за лісокомбінатами.

Спортивне полювання за ліцензіями на оленів, козуль, диких кабанів, а також їх промисловий відстріл – не лише вид спорту та відпочинку, але й важливе джерело цінних продуктів: м’яса, натуральної вовни, шкіри тощо.

Мисливське господарство Закарпаття за останні роки зробило значний крок у напрямі інтенсифікації. У 1985 році з кожної тисячі гектарів мисливських угідь одержано на 155 крб. продукції – це високий показник, але нижчий, ніж у господарствах Прибалтійських республік і сусідніх європейських соціалістичних країн. Збільшення чисельності копитних у лісах області дало змогу інтенсивніше вести промисловий відстріл карпатського оленя, дикого кабана, козулі. Збільшено також реалізацію спортивних ліцензій.

На базі Шаланківського фазанорозплідника освоєно інкубацію і розведення фазанів. Щорічно тут вирощується 8–10 тис. штук молодняка цього цінного птаха і випускається в мисливські угіддя, а також реалізується в інші області України. Це дало можливість дозволити спортивне полювання на фазана за ліцензіями. Освоєно й штучне розведення диких качок.

У «Закарпатлісі» створено державні мисливські господарства: «Радянські Карпати» площею 76 тпс. га, «Нове Село» – 1,3 тис. га і «Шипот» – 11,8 тис. га. У господарстві «Нове Село» акліматизується муфлон і лань – перспективні для Карпат види.

У дванадцятій п’ятирічці планується підвищити експлуатацію мисливських угідь, збільшити заготівлю м’яса і налагодити випуск м’ясних консервів дичини. У Мукачівському і Ясінянському лісокомбінатах створюються цехи по виготовленню сувенірів з мисливських трофеїв.

Розглядаючи види побічного лісокористування, слід згадати про рибальство й риборозведення. Резерви рибного господарства ще досить значні. Загальна довжина річок і потоків, придатних для розведення райдужної і струмкової форелі та харіуса на території держлісфонду, становить понад 2000 км. Лісові озера та ставки в низинній зоні області використовуються для вирощування коропа. До останнього часу лісокомбінати займались лише інкубацією ікри лососевих риб, вирощуванням малька і зарибленням гірських потоків. Але вже за роки одинадцятої п’ятирічки створено певну базу для одержання товарної риби, особливо форелі. Перші тонни її надходять у продаж з 1983 року. В лісокомбінатах області створено належну технічну базу для риборозведення. Функціонують 9 інкубаторів загальною потужністю понад 3 млн. штук мальків на рік. Проводиться розчистка русел гірських потоків, будуються щорічно сотні перепадів, десятки ставків, що дало змогу в останні роки розпочати реалізацію товарної риби. Але саме в рибному господарстві ще значні невикористані резерви, приведення в дію яких дасть можливість збільшити в дванадцятій п’ятирічці реалізацію товарної риби в 2-З рази.

Таблиця 2. Обсяги випуску продукції з дарів лісу в одинадцятій п’ятирічці

Види продукції	Роки					Всього
Види продукції	1981	1982	1983	1984	1985	Всього
Гриби сухі, т	3,0	3,0	3,0	5,6	4,0	18,6
Гриби солоно-мариновані, т	80,1	38,3	32,4	107,2	90,0	348,0
Консервна продукція, туб.– всього	1174,2	1267,3	1346,5	1308,7	1463,6	6560,3
в тому числі:
сік березовий	499,0	598,3	552,3	629,4	546,7	2825,7
грибні консерви	140,4	57,5	40,3	175,2	95,6	509,0
Асортимент консервної продукції, видів	13	11	18	11	19	24

Лісокомбінати області не лише заготовляють сировину, але й переробляють її на готову продукцію. Так, цех переробки дикорослих плодів і ягід Буштинського лісокомбінату щорічно переробляє близько 400 т сировини, консервує майже 300 т березового соку. Обсяги випуску консервної продукції постійно зростають. Тут випускається понад 20 найменувань продукції, яка користується підвищеним попитом. Аналогічний цех збудовано у Великобичківському лісокомбінаті, і вже в 1986 році сировина, яку заготовляють Великобичківський, Рахівський і Ясінянський лісокомбінати, майже повністю перероблялася. Переробку і випуск готової продукції з дарів лісу проводять і ряд консервних заводів харчової промисловості області (табл. 2).

Значна частина побічних продуктів лісу заготовлюється населенням, відпочиваючими та туристами. Однак, використовується ця багата кладова Закарпаття ще далеко не повністю. Наявні резерви дають можливість збільшити віддачу лісового гектара ще на 5– 6 крб., і вже в дванадцятій п’ятирічці одержати продукції на 12– 13 крб. з кожного гектара лісової площі.

Інтенсивне побічне користування лісом можливе тільки в тому випадку, якщо воно становить невід’ємну частину лісового господарства, базується на науковій основі і плановій координації охорони й відтворення природних ресурсів.

Вишукуючи резерви дальшого використання побічних лісових ресурсів, лісівники області працюють над освоєнням нових видів продукції. У дванадцятій п’ятирічці буде вирощуватися буковий шовкопряд, закладатимуться плантації технічної лози, заготовлятиметься для консервування папороть-орляк, планується випуск нових видів консервів.

Для збільшення випуску готової продукції передбачено будівництво цехів переробки дикоростучих плодів і ягід у Перечинському та Свалявському лісокомбінатах. З введенням їх у дію, вся дикоросла сировина, березовий сік і гриби будуть повністю перероблятись. Значно зросте асортимент купажованих соків, частина яких буде випускатися в сувенірній упаковці, в малооб’ємній тарі.

Лісова кладова Закарпаття дозволяє збільшувати заготівлю побічних харчових продуктів лісу населенням, організованими відпочиваючими і туристами. Головне – це господарська, дбайлива заготівля плодів, ягід, грибів – без пошкодження та знищення рослин. При вмілому користуванні лісовими дарами їх вистачить усім.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Флора Коментарі відсутні »

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.

Заказники природи як постійні, так і тимчасові, – заповідні угіддя, які вилучаються з господарського користування для охорони окремих компонентів природних екосистем і створення сприятливих умов для відновлення біологічних ресурсів. Регульоване господарське користування в них можливе, якщо воно не впливає негативно на об’єкт або природний ресурс, що охороняється. На території Закарпаття створено мережу державних заказників республіканського значення.

Брадульський ландшафтний державний заказник (1026 га) розташований у верхній частині р. Мокрянки на південному макросхилі однієї з найвищих горганських вершин – Попадя (1742 м) на території Брадульського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Заповідні ялинові лісові масиви мають зональне поширення до висоти 1500–1550 м. Починаючи з висоти 1400 м, на кам’янистих схилах формуються кедрові яличники чорницеві, місцями трапляються біогрупи чистих кедрин. В субальпійській смузі сформовані зарості гірської сосни та фрагменти лучних асоціацій – ситника трироздільного, куничника волосистого, костриці червоної.

У ландшафтному державному заказнику Кузій (456 га), який знаходиться в Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату, охороняється найвищий на Україні осередок дуба скельного та дуба звичайного, що зростають на горі Темпі на висоті 1091 м. На схилах гори поширені ясенево-дубові, ялицево-дубові, дубово-букові й буково-дубові ліси з дуба скельного. На вапнякових скелях зростають тис ягідний, карпатський ендем – дзвоники карпатські та рідкісна для Карпат декоративна рослина – фізаліс звичайний.

Ландшафтний заказник республіканського значення Свидовець (1471 га) розташований на південних мегасхилах Свидовецьких гір, на території Косівсько-Полянського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Створений він з метою охорони букових, буково-яворових та буково-кленових пралісів. У приполонинній зоні переважають бідні вологі та сирі чорницеві бучини, збереглися залишки букового криволісся. На вапнякових скелях зустрічаються такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений. Місцями криволісся утворює вільха зелена та яловець сибірський.

Ландшафтний заказник «Синевирське озеро» створений на площі 1000 га з метою його охорони та збереження гірських ландшафтів, а також буково-ялицевих, буково-ялинових та ялинових захисних лісів.

Стужицький ландшафтний заказник (2592 га) розташований в Новостужицькому і Ставнянському лісництвах Великоберезнянського лісокомбінату. Організований для охорони букових та яворових пралісів. На висоті 1250 м збереглось криволісся бука, горобини звичайної та біогруп вільхи зеленої. Досить поширеними е чорничники, щучники та інші лучні формації.

Лісовий заказник Білий Потік включає частину території Діловецького лісництва Великобичківського лісокомбінату і займає площу 378 га. Тут під охороною знаходяться високопродуктивні буково-ялицеві праліси, запас яких досягає 1000–1100 м3/га. Вони мають важливе еталонне значення для лісового господарства. На виходах вапняків збереглись біогрупи тиса ягідного.

Лісовий заказник Діброва (712 га) розташований у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату. Тут на межі зростання дуба звичайного та скельного збереглись масиви природних дубових, грабово-дубових, буково-дубових і дубово-букових лісів, які далі у східному напрямку не мають зонального поширення. У трав’яному покриві ряд теплолюбних видів – плющ, медунка м’якенька та інші. Заказник має також ландшафтно-естетичне та рекреаційне значення.

Кевелівський лісовий буковий заказник (712 га) у Свидовецькому лісництві Ясінянського лісокомбінату розміщений на південно-західних мегасхилах Менчульського хребта на висоті 600–1250 м. Створений з метою охорони мішаних буково-яворових, яворово-букових, буково-ясеневих, буково-ялиново-ялицевих пралісів (200– 250 років).

Лісовий заказник Росішний (461 га) розташований на території Нижньоволовецького лісництва Воловецького лісокомбінату. Створений для охорони цікавих з лісівничої точки зору ялицево-букових, грабово-ялицево-букових та буково-ялицевих пралісів. Вони мають також важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення. Елітне ялицеве насадження має цінні спадкові властивості. З рідкісних трав’яних рослин тут зростають листовик сколопендровий, страусове перо звичайне, лілія лісова та інші.

Ботанічний заказник ялинових та кедрово-ялинових лісів Горгани – Тавпіширка (248 га) розташований на висоті 1100–1500 м у Плайському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату. На кам’яних розсипищах збереглись з раннього голоцену (10 000–7800 років тому) кедрово-ялинові, ялиново-кедрові праліси, серед яких місцями трапляються березово-кедрові та чисті кедрові бори.

Ботанічний заказник Гладинський в урочищі Чортів (130 га) розташований на території Турбатського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Тут на сильно кам’янистому схилі в оліготрофних умовах виявлено насадження ялини і ялиці віком понад 300 років. Обидві породи мають резонансову деревину, що високо ціниться в музичній промисловості. Тому заказник має важливе селекційне, а також лісогосподарське значення як цінна лісонасіннєва ділянка.

Кедрово-модриновий ботанічний заказник Кедрин (166 га) – унікальний, найбільший в Союзі природний осередок ендемічної модрини польської, що зростає разом з реліктовою сосною кедровою та смерекою. Осередок, що зберігся з раннього голоцену, розташований на південних мегасхилах Вододільних Горган на відрогах полонини Побита в Бертянському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 965–1400 м.

Радомирський ботанічний заказник (486 га) розташований на території Устєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату, організований з метою охорони цінних ялиново-ялицевих пралісів з домішкою бука, під наметом яких зрідка зростає тис ягідний. Вік лісу – близько 340 років.

Ботанічний заказник Чорна гора розташований на південний схід від м. Виноградова на одноіменній горі, яка є найвищою в закарпатському передгір’ї (568 м). Належить до Виноградівського лісництва Хустського лісокомбінату. Площа заповідного масиву – 823 га. Має значення для охорони рослинності лісостепового характеру. Тут зростають лісостепові діброви з дуба скельного, дуба Далешампе та ясена білоцвітого. Вершина гори і північно-східні мегасхили зайняті буковими, грабово-буковими та буково-дубовими лісами. Поширені рідкісні для Карпат угруповання дуба скельного, діброви – деренова, бирючинова, ясенева з ясенем білоцвітим і кострицею борознистою. З трав’яних рослин зростають такі рідкісні степові й лісостепові середземноморські види, як перлівки трансільванська й ряба, ферульник лісовий, ковила прекрасна, леопольдія чубкувата, горобейник пурпурово-голубий, виноград лісовий та інші.

Ботанічний заказник Юліївська гора (176 га) розташований за Тисою і є відрогом Гутинського хребта. Рослинність південних схилів флористично близька до Чорної гори. Тут поширені діброви з дубів скельного. Далешампе, багатоплідного. Цікавими є угруповання дуба скельного, липи пухнастої та клокички перистої. Це єдине місце в нашій області, де зустрічається популяція дуба бургундського. З трав’яних рослин, що тут зростають, можна назвати кострицю борознисту, герань криваво-червону, осоку Мікелі.

Великодобронський зоологічний заказник (1736 га) знаходиться на території Великодобронського лісництва Ужгородського лісокомбінату і створений з метою охорони лісових масивів в низовині Латориці, де гніздуються цінні птахи і розмножуються козулі. У водоймищах поширений третинний релікт – водяний горіх.

Апшинецький гідрологічний заказник – урочище Околи (105 га) знаходиться на території Чорнотисянського лісництва Ясінянського лісокомбінату. Тут з-під гірського перевалу Околи бере початок Чорна Тиса. У хвойному пралісі густа мережа джерел, з яких формуються гірські потоки, що поповнюють водами Чорну Тису.

Державний орнітологічний заказник – Соколові скелі (606 га), що на території Шипотського лісництва Перечинського лісокомбінату, створений у 1978 році з метою охорони рідкісних птахів, які гніздяться на стрімких скелях у яворових лісах. Охороні підлягають беркут, орлан-білохвіст, орел-карлик, змієїд.

Геологічний заказник Зачарована долина (150 га) знаходиться на території Ільницького лісництва Кушницького лісокомбінату, де унікальне міжгір’я славиться оригінальними кам’яними витворами, які виникли після вивітрювання вторинних кварцитів.

Ботанічно-гідрологічнмй заказник Негровецьке болото Глуханя (23 га) створений у 1980 році на землях колгоспу «Червона зірка» Міжгірського району. Це типове верхове сфагнове болото в гірській частині Закарпаття. Воно є регулятором режиму у зоні водозабору Теребле-Ріцької ГЕС. Тут збереглись рідкісні болотні рослини – росичка круглолиста, журавлина звичайна, водянка чорна та інші. Заказник цікавий і з ботанічної точки зору.

Державний ботанічний заказник лікарських рослин республіканського значення Рогнеска (30 га) знаходиться на землях колгоспу «8 Березня» селища Богдан Рахівського району. На полонині Рогнеска зростає цінна лікарська рослина тирлич жовтий, зникаючий вид, який підлягає суворій охороні.

Державний заказник лікарських рослин організовано також в урочищах Странзул, Задня і Кедрин, загальною площею 510 га. Вони розташовані на території Брадульського, Бертянського і Плайського лісництв Усть-Чорнянського лісокомбінату. Під наметом хвойних лісів зростає лікарська рослина плаун-баранець, занесений до Червоної книги УРСР. Зростають також інші види рідкісних рослин.

У ботанічному заказнику урочиш Затінки і Тересянки (13 га) Квасівського лісництва Рахівського лісокомбінату знаходиться найбільший осередок арніки гірської – цінної лікарської рослини. Охороняється як цінна насіннєва ділянка.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, ПЗФ, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

СПИСОК ЕНДЕМІЧНИХ, РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ РОСЛИН І ТВАРИН. Рослини, що охороняються.

Назва виду	Ендемізм	Умови зростання		Статус
Назва виду	Ендемізм	географічні	екологічні
Айстра альпійська *		V	7	Рідкісний
Аконіт буковинський	СK	III, IV	2, 3	»
Аконіт волотистий	СК	IV	3	»
Аконіт Госта	П-СК	IV, V	3, 7	»
Аконіт Дегена	П-СК	V	3, 5	»
Аконіт Жакена *	СК	V	7	»
Аконіт маленький	П-СК	V	5, 7	»
Аконіт міцний		IV, V	4, 5	»
Аконіт молдавський		III, IV	2, 3	Звичайний
Аденостилес Кернера		V	5, 6	Рідкісний
Анакамптис пірамідальний ***		III	2, 4	»
Анемона нарцисоцвіта		V	7	»
Андромеда багатолиста		III	8	»
Арніка гірська **		III–V	4, 7	»
Арум плямистий		III	2	»
Астрагал Крайни	СК	V	7	»
Атрагена альпійська		III	3, 7	Рідкісний
Багно звичайне		IV, V	3, 4, 5	»
Баранець звичайний *		IV, V	3, 7	»
Бартсія альпійська		V	7	»
Белладонна звичайна **		III	2	»
Билинець запашний *		III	2, 4	»
Билинець комариний *		III	4	Звичайний
Білотка альпійська, едельвейс ***		V	7	Зникаючий
Білоцвіт весняний **		II–V	4, 8	Звичайний
Білоцвіт літній **		I	1, 4	Рідкісний
Блехнум колосистий		III	3	Звичайний
Бобівник трилистий		III–V	8	Рідкісний
Борщівник карпатський	П-СК	V	5	»
Борщівник пальчастий	П-СК	IV, V	2, 4	»
Бровник однобульбовий *		III	4	»
Бруслина карликова ***		III	2	»
Будяк Кернера	СК	IV, V	3, 5	Звичайний
Бузок східнокарпатський **	П-СК	III	8	Зникаючий
Булатка довголиста ***		II	2, 3	Рідкісний
Булатка червона ***		II, III	1, 2	»
Верба альпійська		V	7	»
Верба Китайбелева	пк	V	7	Рідкісний
Верба туполиста		V	7	»
Верес звичайний		III, IV	4, 8	»
Виноград лісовий		II	1, 2	»
Вовче тіло звичайне		III, IV	8	»
Водяний горіх плаваючий ***		I, II	8	Зникаючий
Волошка карпатська **	П-СК	III, IV	4	Звичайний
Волошка Кочі		V	4, 7	Рідкісний
Вудсія альпійська *		III	2, 7	»
Вудсія ельбська		III	7	»
Вужачка звичайна		III	2, 8	»
В’язіль стрункий ***		I-IIІ	4, 7	»
Гаммарбія болотна *		III	4, 8	»
Гвоздика карпатська	пк	V	7	»
Гвоздика скупчена		III, IV	4, 7	»
Геліосперма карпатська	П-СК	IV, V	5, 6 ,7	»
Гніздівка звичайна *		III	2	»
Горицвіт літній		I, II	4	»
Гронянка півмісяцова *		III-V	4, 7	»
Грушанка карпатська	пк	V	4, 7	»
Гудайера повзуча *		III	3	»
Деревій карпатський	П-СК	V	4	»
Деревій Шура **	П-СК	V	7	»
Дзвоники альпійські		V	4, 7	»
Дзвоники Вайди	СК	V	7	»
Дзвоники карпатські **	ПК	III	7	»
Дріада восьмипелюсткова *		V	7	»
Дрік голонасінний	П-СК	V	4	»
Дуб бургундський		I, 11	1, 7	»
Дуб Далешампе		I, II	1, 7	»
Епіпогіум безлистий ***		III	2	»
Еритроній собачий зуб **		II, Ill	2, 4	»
Жимолость голуба		V	7	Зникаючий
Жировик Лозеліїв		III	8	Рідкісний
Жовтець татранський		V	7	»
Жовтозілля карпатське	ПК	V	4
Журавлина болотна		III, IV	8	»
Журавлина дрібноплідна *		III, IV	8	»
Зірочки лучні		II	7	»
Злинка альпійська		V	7	»
Зозулинець блощичний *		III	4	»
Зозулинець болотний *		III	8	»
Зозулинець бузиновий ***		III	2, 3	»
Зозулинець м’ясочервоний *		III	4, 8	»
Зозулинець обпалений *		III	4	»
Зозулинець плямистий *		III	4	Звичайний
Зозулинець пурпуровий ***		III	2, 4	Рідкісний
Зозулинець салеповий ***		ІІ, III	4	„
Зозулинець серценосний *		III, IV	4, 8	»
Зозулинець травневий *		III	4	Звичайний
Зозулинець Фукса *		III	4	»
Зозулинець чоловічий *		III	4, 8	Рідкісний
Зозулинець шоломоносний ***		III	4	»
Зозулині сльози серцелисті *		IV	3	»
Зозулині сльози яйцелисті *		III, IV	4	Звичайний
Золототисячник малий		II, Ill	4	Рідкісний
Клокичка периста *		І, ІІ	1	Зникаючий
Ковила прекрасна		І, 11	4, 7	»
Козельці закарпатські	СК	II, III	4	Звичайний
Конвалія звичайна		І-III	1	Рідкісний
Конюшина холодна		V	7	»
Коральковець тричінадрізаний *		III	3	»
Королиця Раціборського	П-СК	V	7	»
Кортуза Маттіолі		IV	5, 7	»
Коручка болотна *		III	4, 8	»
Коручка темно-червона *		III	2	»
Коручка чемерникова *		III	2	»
Косарики болотні **		II	4	Зникаючий
Косарики черепитчасті		III	4	Рідкісний
Костриця Порціуса	П-СК	V	4	»
Костриця тонколиста		III, IV	4	»
Котячі лапки карпатські	ПК	V	7	»
Латаття сніжно-біле		І, II	8	»
Листовик сколопендровий		III	2	»
Лілія лісова *		III, IV	2, 3	»
Лілія цибулинконосна		VI, VII	5	Зникаючий
Ліннея північна *		IV	5	»
Ломикамінь бульбоносний		II	1, 2, 7	Рідкісний
Ломикамінь моховидний		V	7	»
Ломикамінь переломниковий		V	7	»
Ломикамінь півзонтиковидний		IV	7	»
Ломикамінь супротивнолистий		V	7	»
Лунарія оживаюча **		III	2	Звичайний
Любка дволиста *		III	2, 4	»
Любка зеленоцвіта *		III	2, 4	Рідкісний
Любочки несправжньо-кульбабові	ПК	V	7	»
Любочки шафранові	СК	V	4, 5	»
Льон гірський		V	7	»
Малаксис однолистий *		IV, V	3, 4	»
Марсилея чотирилиста *		І, ІІ	8	»
Медунка Філярського	СК	IV, V	5, 6	»
Модрина польська ***		III. IV	3	Зникаючий
Молодило гірське		III, IV	2, 4	Звичайний
Наперстянка великоцвіта		III	2, 4	»
Нарцис вузьколистий ***		II, V	4	Зникаючий
Наскельниця лежача		V	7	Рідкісний
Незабудка альпійська		V	7	»
Образки болотні		II, III	8	»
Орлики чорніючі	ПК	III, IV	7	»
Офрис мухоносний ***		III	1, 2	»
Очиток альпійський		V	7	»
Очиток Іспанський		IV	7	»
Парагеум гірський		V	3, 4, 5	»
Первоцвіт борошнистий		III	4	Зникаючий
Первоцвіт Галлера		V	7	Рідкісний
Первоцвіт дрібний ***		V	7	»
Перестріч Гербіха	ПК	IV, V	4, 7
Перестріч скельний	П-СК	V	4, 5, 7	»
Перлівка трансільванська	П-СК	І, ІІ	1, 7	»
Печіночниця звичайна		II, III	1, 2	Звичайний
Півники несправжньо-смикавцеві		II	1, 2, 4	Рідкісний
Півники сибірські		VI, VII	3	Зникаючий
Півники німецькі		ІІ	1, 7	Рідкісний
Підсніжник звичайний *		II–V	2-4	Звичайний
Пізньоцвіт осінній *		II–IV	4	Рідкісний
Плаун заплавний		III	8	»
Плаун колючий *		III, IV	3, 5	Звичайний
Плющ звичайний		I-III	1, 2	Рідкісний
Псевдорхіс білуватий *		V	4	Звичайний
Родіола рожева		V	7	Зникаючий
Рододендрон східнокарпатський **		V	4, 5	Рідкісний
Роман карпатський		V	4, 7	»
Росичка круглолиста		III, IV	8	»
Рябчик великий *		I, II	1	»
Сальвінія плаваюча *		I, II	8	»
Сверція альпійська	ПК	V	4, 7	»
Сверція багаторічна *		IV, V	4, 7	Зникаючий
Сверція крапчаста		V	4, 8	»
Селягінела плауноподібна		V	4	Рідкісний
Селягінела швейцарська		IV, V	7	»
Ситник каштановий		III	4, 8	Звичайний
Скабіоза тьмяна	ПК	V	7	Рідкісний
Скополія карніолійська *		IIІ	2	»
Смілка карпатська	пк	V	4	»
Смородина альпійська		III, IV	2, 3	Звичайний
Смородина карпатська	пк	V	7	»
Сон білий *		V	4, 7	Рідкісний
Сосна кедрова ***		IV	3	Зникаючий
Соссюрея альпійська		V	7	Рідкісний
Стародуб альпійський		V	4	»
Страусове перо звичайне		ІІ, ІІІ	2	Звичайний
Сугайник карпатський	СК	V	6, 7	»
Сугайник Клузія		V	7	Рідкісний
Сугайник довголистий ***		III, IV	2, 4	»
Тирлич весняний *		III-V	4, 7	»
Тирлич вирізаний *		IV, V	4, 7	»
Тирлич жовтий ***		IV, V	4, 6	Зникаючий
Тирлич крапчастий		IV, V	4, 6	»
Тирлич роздільний *	СК	V	4	Звичайний
Тис ягідний **		III, IV	2, 3	Зникаючий
Товстянка альпійська *		V	7	Рідкісний
Товстянка звичайна *		V	4	»
Тонконіг Ремана	П-СК	III, IV	2, 3	»
Тоція карпатська	ПК	IV, V	2, 3	»
Граунштейнера куляста ***		III	4	»
Ферульник лісовий		II	1, 2	»
Фіалка багнова		II]	8	»
Фіалка відхилена	п-сь	V	4	Звичайний
Фіалка дакійська		III, IV	4	»
Фітеума чотирироздільна	СК	III	4	Рідкісний
Хамеспартіум крилатий **		III	4	»
Хвощ великий		III	2	»
Цибуля ведмежа *		111	3	Звичайний
Чемерник червонуватий		III, IV	2, 4	»
Черевички зозулині **”		III	2	Зникаючий
Чихавка язичколиста		V	4, 7	Рідкісний
Шафран банатський ***		II	1, 2	»
Шафран білоквітковий **		III	2, 4	»
Шафран Гейфелів *		II-V	1-7	Звичайний
Шолудивник болотний		III	4, 8	Рідкісний
Шолудивник Едера		V	7	»
Шолудивник кільчастий		V	4, 7	»
Язичок зелений *		III	2, 4	»
Ялівець козачий		IV	2, 7	Зникаючий
Ясен білоцвітий		II	2, 7	Рідкісний
Ясенець білий		II	1, 2, 4	»

СКОРОЧЕННЯ:

* – занесено до Червоної книги УРСР.	Зустрічається:
** – занесено до Червоної книги СРСР.	1-У дубових лісах.
*** – занесено до обох Червоних книг.	2 – у букових лісах.
ПК – загальнокарпатські ендеми (панкарпатські).	3 – у хвойних лісах.
3–СК – західно-східнокарпатські ендеми.	4 – на луках.
СК – східнокарпатські ендеми.	5 – у сосновому криволіссі.
П –СК – південно-східнокарпатські ендеми.	6-у вільховому криволіссі.
І – Закарпатська рівнина.	7 – на скелях.
II – передгірний пояс.	8 – на болотах, озерах.
III– нижній лісовий пояс.
IV – верхній лісовий пояс.
V – високогірний пояс.

Флора Коментарі відсутні »

PODKARPATSKÁ RUS

000 Podkarpatska Rus n

OBSAH

Úvodem

Užhorod

Značené cesty

Jubilejní karpatská stezka

Odbočky z Jubilejní karpatské stezky

Železniční trati

Státní autobusové trati

Soukromé autom. trati

Státní, zemské, vicinální silnice. Pokyny pro automobilisty a motoristy

Letadlem na P. Rus

Seznam obcí

Různosti

Hranice/ Horstvo/ Výšky hor/ Vodstvo/ Klausury/ Srážky/ Povodně/ Geologie/ Minerální prameny, lázně/ Nerostné bohatství/ Průmysl/ Meliorace, regulace/ Zvířena/ Poměry hmyzí fauny/ Lesy/

Květena Podkarpatské Rusi (Prof. Antonín Margittai)

Národnost a zaměstnání/ Náboženství/ Nářečí, kmenové rozdělení/Peněžnictví a družstevnictví/ Českoslov. červený kříž/

Písemnictví P. Rusi/ Umění/ Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve/

Dějiny/ Správní a soudní okresy/ Guvernéři/ Obrázky/ Literatura (prameny).

Doslov

Dostal Jaroslav PODKARPATSKÁ RUS 1936

Історія, Географія, Економіка, Туризм, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.

Hranice. Běži z větší části po hřebenech Poloninských Karpat, na jihu po Tise, po potoce Bataru a po Gutinských horách. Délka hranic je asi 500 km z celkové délky státních hranic 3393 kra. Hranice se Slovenskem měři 85 km, takže celková délka hranic země je 585 km. Hranice stanovila nejvyšši rada 12. června 1919 smlouvou trianonskou, s Polskem a s Rumunskem potvrzeny smlouvou sevrěskou 10. srpna 1920. Poněkud byly změněny vzájemnou dohodou s Rumunskem (viz článek “Správní a soudní okresy”).

Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.

Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.

Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.

Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.

Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.

Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.

Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.

Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur^, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).

Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).

Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.

Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.

Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.

Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.

Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.

V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.

Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.

Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.

Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.

Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.

Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m^:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.

Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.

<<< OBSAH >>>

Історія, Географія, Екологія, Економіка, Туризм, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti. Květena Podkarpatské Rusi.

Květena Podkarpatské Rusi.

Košicko-prešovská, resp. prešovsko-tokajská zlomová linie rozděluje Karpaty na východní a západní. Kdo bedlivě studoval bohatost a různost karpatské květeny, tomu je ihned nápadný rozdíl mezi květenou obou části. Obě části mají své význačné rostliny. Západní Karpaty jsou poměrně chudší na rostlinné druhy než východní. V květeně vých. Karpat, která je bohatší a různější jak v druzích tak tvarech, nacházíme tvary květeny středoevropské, ale též východní pontické, balkánské a přimíšeny jsou i druhy polárního rostlinstva.

Větší část P. Rusi vyplňuji severovýchodní Karpaty a jen malá část je nížina, je to jeden ze SV výběžků velké maďarské roviny. Severovýchodní Karpaty jaksi spojuji záp. Karpaty s východními, resp. s jihovýchodními. V záp. části země, ležící blíže uvedené Paxovy zlomové linie, převládají ještě druhy záp. Karpat a jen velmi málo druhů ukazuje, že se blížíme k východu. Avšak čím více přicházíme k Marmaroši, tím více se množí druhy vých. Karpat, a tak na Svidovci a Čorné hoře setkáváme se už s mnohými východokarpatskými druhy.

Na l. břehu řeky Uhu u Veľkého Berezného táhne se Javorník. Jeho sev. a sv. stráně jsou pokryty dodnes lesy. Na straně k Veľkému Bereznému a na vrcholu je mnoho luk, na nichž najdeme jen obyčejné rostlinné druhy, charakterisujíci horské louky. Roste na nich jediný východokarpatský druh, a to hadi mord růžový (Scorzonera rosea W.&K). Z význačnějších rostlin jsou tu ještě prvosenka vyšší (Primula elatior Hill.), chrpa třepenitá (Centauera pseudophrygia C. A. Mey), chrpa měkká (C. mollis W. K.), vemeníček zelený (Coeloglossum viride Hart.), pětiprstka bělavá (Gymnadenia albida Rich.), sedmikvitek obecný (Trientalis europaea L.), bojínek horský (Phleum alpinum L.), prasetnik jednoúborný (Hypochoeris uniflora Vill.), Iipnice lesní (Poa Chaixii Vill.). V stínu lesů z východokarpatských druhů najdeme kostival srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a jeho hybridy kostival hliznatý (S. tuberosum L.), dále razilku smrdutou (Aposeris foetida Less.). V údolích, byť i jen zřídka, vyskytuje se nejkrásnější ozdoba podkarpatoruských hornatých krajů a údoli, velká žlutokvětá telekie (Telekia speciosa Baumg. — Buphtalmum speciosum Schreb.).

Polonina Rovná po stránce floristické poskytuje jen velmi málo. Celý vrchol je pastvinou. Skaliska jsou bezvýznamná, a ušlechtilejší flora je ještč ničena pasoucím se dobytkem. Východokarpatské druhy zastupuje na vrcholu jen hadi mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.)a violka karpatská (Viola declinata W. K.).

Z vysokých hor berežské župy je nejzajímavější a nejbohatši Pikuj, rozprostírajici se mezi prameny řeky Latorice a Žděňovky. Jeho vrchol je též pastvinou, ale nejvýchodnější štít Pikuje, směřující k obci Šerbovcům, je neobyčejně skalnatý a tak strmý, že pro pastvu je nevhodný. Na tomto místě najdeme shromážděnou původní květenu Pikuje. Význačnější druhy na skaliscích jsou: rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii R. & Sch.), jestřábnik alpský (Hieracium alpinum L.), jestřábnik dvojklaný (H. bifidum W. K.), violka karpatská (Viola declinata W. K.), zvonek podhorský (Campanula Kladniana Schur em. Hrubý), silenka pochybná (Silene dubia), svízel vzpřímený (Galium erectum), Iipnice plihá (Poa laxa Haenke), Netřesk horský — různolistý (Sempervivum montanum L. v. heterophyllum Hazsl.), česnek horni (Allium montanum Schmidt), žebřice horská (Libanotis montana Cr.), hlaváč lesklý (Scabiosa lucida Vili.), Iipnice sivá (Poa caesia), ostřice ptačí nožka (Carex ornithopoda Willd.), pryskyřnik horský (Ranunculus montanus Willd.), puchýřník královský (Cystopteris regia Presl. — C. fragilis var. r.), slezinik zelený (Asplenium viride Huds.), šicha černá (Empetrum nigrum L.), mezi mechem je sedmikvítek obecný (Trientalis europaea L.). Na travnatých místech pod skalami ve společnosti olše zelené (Alnus viridis D. C.), roste jeden z nejvzácnějších druhů podkarpatoruských, pryšec karpatský (Euphorbia carpatica Wol.), která je pravděpodobně jedním z endemitů severovýchodních Karpat. Dále tu rostou: kopretina karpatská (Chrysanthemum subcorymbosum Schur.), hadí mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus Kit.), starček sírožlutý (Senecio sulphureus), zvonek klubkatý-fatranský (Campanula glomerata L. v. Fatrae), prasetník jednoúbomý (Hypochoeris uniflora Vili.), prha chlumní (Árnica montana L.), pětiprstka bělavá (Gymnade nia albida Rich.), hořec letní (Gentiana praecox Kern.), česnek hadi (Allium victorialis L.), mázdřinec rakouský (Pleurospernium austriacum Hořfm.), mléčivec modrý (Mulgedium aipinum Less.), večernice vonná (Hesperis matronalis L.). srstka horská (Ribes alpinum L.), chrpa měkká (Centaurea mollis W.K.), skalník obecný (Coconeaster integerrima Med.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum Hacq.), oměj statný (A. firmum Rchb.), chrastavec lesni (Knautia pocutica Szabó, K. silvatica Duby var p.), vrbovka trojhranná (Enilobium alpestre Krocker), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum L.).

Mezi pikujskými a boržavskými údolími rozšiřuje se telekie (Telekia speciosa Baumg.), která v nej větším množství roste v údolí berehovské Viče, několik km podél železniční trati. V těchto údolích roste též na několika místech jako na př. u železničního mostu v Zaňce náš obyčejný bez, šeřík karpatský (Syringa Josikaea Jacq.).

Nad Volovcem začínají boržavské poloniny. Větši jejich část jsou pastviny, a proto na nich není takového bohatství druhů jako na Pikuji. Zajímavější květenu najdeme jedině tam, kde neni poškozována pasoucím se dobytkem, případně na poloninských lukách. I východokarpatské druhy jsou zastoupeny. Na skalách Stoje roste rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii R. & Sch.), na pastvinách hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), violka karpatská (Viola declinata W. K.), třezalka alpská (Hypericum alpigenum Kit.), chmerek (Scleranthus uncinatus), na loukách ještě hvozdík nahloučený (Dianthus comDactus Kit.), kopretina karpatská (Chrysanthemum subcorymbosum Schur.), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana Heuffel), hadí mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.) a ve stínu lesa zvonek jedlový (Campanula abietina Grizeb. et Sch.). Na poloninách střetneme se v první řadě s pyrenejským hořcem (Gentiana pyrenaica L.), který nás doprovází i na všech marmarošských poloninách. Vlhká a pramenitá místa pokrývá ve velké míře leskoplodík lysý (Heliosperma quadrifidum Rchb). Všude ve stínu lesů nacházíme kosti val srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a jiné zajímavé druhy, jako je chrpa černohlavá (Centaurea melanocalathia), chrpa třepenitá (C. pseudophrygia C. A. M.), světlík tatranský (Euphrasia Tatrae Wettst.), Thymus alpinus f. orbicularis, prasetník jednoúbomý (Hypochoeris uniflora Will.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum Hacq.), vrbovka trojhranná (Epilobium alpestre Krocker), v. ptačincolistá (E. alsinifolium Vill.), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum L.), jestřábnik sabiňský (H. sabinum), jestřábnik alpský (H. alpinum L.), a j.

Sinovírské a koločavské poloniny jsou po stránce botanické velmi chudé, neboť není větších skal, na nichž by se květena mohla uchrániti před spásáním.

Tím zajímavější po stránce floristické jsou poloniny, rozprostírající se při horním toku Černé a Bílé Tisy. Na prvním místě mezi nimi jsou poloniny Svidovce, které daleko převyšují bohatstvím druhů, rozmanitosti a barvitosti květenu ostatních polonin. Na Svidovci už je zřejmě patrno, že západokarpatské druhy ustoupily na minimum, aby učinily místo východokarpatským.

Již od Marmarošské Sihoti můžeme při jízdě údolim Tisy pozorovati modré koberce, jež tvoří zvonek karpatský (Campanula carpatica Jacq.), jejž zvláště v hojném počtu nacházíme na vápencových skalách mezi Rachovem a Trebušany. Tento pěkný zvonek roste v údolí Bílého potoka při Trebušanech na granitu.

V údolích mezi poloninami podél toku Tisy zasluhuji si větši pozorností tyto druhy: pérovník pštrosi (Onoclea struthiopteris Hoffm. — Struthiopteris germanica Willd.), sítina tenká (Juncus tenuis Willd.), badil úzkolistý (Sisyrinchium angustifolium Míll.), (v střední části údoli Lazeštiny), jednolístek měkkyňovitý (Achoranthes monophyllos Greene — Microstylis monophyllos Lindl.), leskoplodnik lysý (Heliosperma quadrifidum Rchb.), plamének alpský (Clematis alpina Mill.), čemeřice nachová (Helleborus purpurascens W. K.), tavolnik prostřední (Spiraea media Schmidt.), vlčí bob ranoholistý (Lupinus polyphyllus Lindl.) (úplně zdomácnělý, zplanělý), telekie (Telekia speciosa Baumg.), chrpa inarmarošská (Centaurea maramarosensis), oměj latnatý (Aconitum paniculatum).

Všimněme si nyni květeny polonin Svidovce. Úpatí Svidovce je pokryto jehličnatými lesy charakteru pralesového, jež jsou opravdovým eldorádem různých kapradin, z nichž uvádím jen nejdúležitějši: puchyřnik sudetský (Cystopteris sudetica A. Br.), kapradina Braunova (Dryopteris Braunii — Polystichum Braunii Fee.), kapraď rozložený (Nephrodium austriacum Fritsch.), kaprad horní (N. montanum Asch.) a žebrovice různolistá (Blechnum spicant Roth.). Z květnatých rostlin jsou tu nejvýznačnějši jestřábnik sedmihradský (Hieracium transsilvanicum), čípek objímavý (Streptopus amplexifolius D. C.), bradáček vejčitý (Listera ovata R. Br.), pryšec kraňský (Euphorbia carniolica Jacq.), kostival srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a zvonek jedlový (Campanula abietina).

Na úpatí Svidovce a na jeho bocích do výšky okrouhle 1000 m jsou na četných místech louky. Na nich opět se setkáváme s několika východokarpatskými druhy, jako jsou: řepka karpatská (Phyteuma spiciforme Roch.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.) a na pramenitých, vlhkých místech mezi křovinami pcháč statný (Cirsium pauciflorum Spr.). Z dalších rostlin na těchto loukách zasluhují ještě pozornosti: hadí jazyk obecný (Ophiogloscum vulgatum L.), vratička obecná (Botrychium lunaria Sw.). vratička větevnatá (B. matricariaefolium A. Br. — B. ramosum Asch.), podsněžnik větši (Galanthus imperati Bert.), šafrán Heuffelův (Crocus Heuffelianus Herb.), rukevnik východní (Bunias orientalis L.). jetel pannonský (Trifolium pannonicum Jacq.), vioika karpatská (Viola declinata W. K.), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), šanta uherská (Nepeta pannonica Jacq.). prha chlumni (Amica montana L.), chrpa třepenatá (Centaurea pseudophrygia C. A. M.), chrpa černohlavá (Centaurea melanocalathia), prasetník jednoúborný (Hypochoeris uniflora), škarda velkokvětá (Crepis conyzifolia D. Torre), jestřábnik chocholičnatý (Hieracium cymosum L.), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum).

Na březích bystřin a na vihčich pramenitých místech rostou: česnek sibiřský (Allium sibiricum Willd.), sítina kaštanová (Juncus castaneus Sm.). sítina černohnědá (Juncus alpinus Vili.), sitina trojplevá (Juncus triglumis L.), leskoplodnik lysý (Heliosperma quadrifidum), rozchodnik horní (Sedům alpestre Vili.), rozchodnik černavý (S. atratum L.), vrbovka alpská (Epilobium alpinum L.), vrbovka nici (E. nutans Tausch.), rozrazil horský (Veronica alpina L.), rozrazil bezlistý (V. aphylla L.), smetanka černající (Taraxacum nigricans Rchb.) a kropenáč vytrvalý (Sweertia perennis L.).

Na poloninách rostou: bojínek horský (Phieum alpinum L.), ovsiř peřestý (Avenastrum versicolor Fritsch.), pěchava slovenská (Sesleria Bielzii Schur.), lipnice lesní (Poa Chaixii Vill.), Iipnice horská (Poa alDina L.), kostřava nizká (Festuca supina Schur.), ostřice vždy zelená (Carex sempervirens Vill.), ostřice černá (C. atrata L.), pětiprstka bělavá (Gymnadenia albida Rich.), rdesno hadí kořen (Polygonum bistorta L.), chmerek háčkovitý (Scleranthus uncinatus), koniklec horský (Pulsatilia alba Rchb. — P. alpina Schlt. ssp. alba), sasanka narcisokvětá (Anemone narcissiflora L.), kuklik horský (Sieversia mantana), len horský (Linum extraaxillare Kit.), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), pěnišník karpatský (Rhododendron Kotschyi Simk.), sedmikvitek obecný (Trientalis europaea L.), dřípatka větši (Soldanella major Vierh.), hořec tečkovaný (Gentiana punctata L.), hořec pyrenejský (G. pyrenaica L.), hořec Kochův (G. Kochyana), černýš skalní (Melampyrum saxosum Baumgart.). zvonek fatranský (Campanula Fatrae), zvonek alpský (C. alpina’Jacq.), zvonek podhorský (C. Kladniana Schur. em. Hrubý), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.), pampeliška Wagnerova (L. W.) (citronově-žlutokvětý tvar předešlého druhu), Thlaspi dacicum, violka karpatská (Viola declinata W. K.). jestřábnik alpský (Hieracium alpinum L.).

Z vrcholků svidoveckých polonin jsou po stránce botanické nejzajímavější Bližnice, Drahobrat a Gerešaska, jsou dosti skalnaté, velmi strmé, a proto uchráněné od pasoucího se dobytka. Na těchto strmých a skalnatých vysokohorských místech jsou druhy rostoucí na poloninách v travním porostu, a proto je zde nebudu uváděti. Především vyjmenuji druhy, které jsou společné s druhy na poloninách z druhé strany Tisy, načež budou následovati druhy, které rostou jen na jednotlivých poloninách. Společné jsou tyto druhy: sleziník zelený (Asplenium viride Huds.), lipnice horská (Poa alpina f. vivipara L.), lipnice fialová (P. violacea Bell.), ostřice vláskovitá (Carex capillaris L.), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus), oměj statný (Aconitum firmum), oměj fialový, Hostiův (A. Hostianum), huseník přehlížený (Cardaminopsis neglecta Hay., Arabis neglecta Schult.), lomikámen karpatský (Saxifraga carpatica Rchb.), třezalka alpská (Hypericum alpigenum), bolševník sibiřský (Heracleum sibiricum Asch. et Gr.), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), řepka karpatská (Phyteuma spiciforme), řepka hlavatá (Ph. orbiculare L. v. flexuosa R. Schultz), dřípatka větší (Soldanella major), starček sirožlutý (Senecio sulphureus), kamzičník karpatský (Doronicum carpaticum Nym.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), chrpa měkká íCentaurea mollis), chrpa huculská (C. Kotschyana), pcháč lepkavý (Cirsium erysithales Scop.), razilka smrdutá (Aposeris foetida), rdesno nitkovité (Polygonům filiforme), pcháč lesklý (Scabiosa lucida Vili.), šicha černá (Empetrum nigrům), vrba karpatská (Salix Jaquinii Host.), huseník alpský (Arabis alpina L.), sítina trojplevá (Juncus trifidus), upolin evropský (Trollius europaeus L.), upolin sedmihradský (T. transsilvanicus Schur.), rozchodník růžový (Sedům roseum Scop. — S. rhodiola D.C.), lomikámen vždy živý (Saxifraga aizoon Jacq.). kontryhel horský (Alchemilla hybrida Miller), k. rozeklaný (A. glaberrima Schmidt. — A. fissa Schum), jetel sněžný (Trifolium nivale), jetel plazivý (T. repens v. alpinum), úročnik alpský (Anthyllis alpestris Rchb.), violka dvojkvětá (Viola biflora L.), prvosenka karpatská (Primula carpatica Fuss.), havez bělostná (Adenostyles albifrons — alliariae), všivec horský (Pedicularis carpatica Simk. — P. Hacquetii Graf.), škarda Jacquinova (Crepis Jacquinii), jestřábník dvojklanný (Hieracium bifidum W. K.) a kostřava východní (Festuca orientalis).

Společné druhy Bližnice, Svid. Drahobratu a Gerešasky jsou: trojštět karpatský (Trisetum fuscum R. et Sch.), pěchava slovenská (Sesleria Bielzii), kostřava karpatská (Festuca carpatica Dietr.), česnek horní (Allium montanum Schmidt.), kuřička Gerardova (Minuartia Gerardii Hay.), vítod (Polygala stenopetalum), světlík alpský (Euphrasia salisburgensis Hoppe), hvozdík úzkolistý (Dianthus tennuifolius Schur. — D. Carthusianorum L. ssp. t.), orlíček (Aquilegia nigricans), tučnice alpská (Pinguicula alpina L.), prvosenka dlouhokvětá (Primula longiflora All.), všivec přeslenatý (Pedicularis verticillata L.), jitrocel horský (Plantago montana LMK.), svízel nestejnolistý (Galium anisophyllum Vili.), s. vzpřímený (G. erectum Huds.), protěž alpská (Leontopodium alpinum Cass.), řebříček Schurův (Achillea Schurii Schlt.). Jen na Bližnici a Drahobratu rostou: dryádka horská (Dryas octopetala L.), hvězdnice horní (Aster alpinus L.), pampeliška (Leontodon pratensis), p. tatranská (L. medius Simk.), pampeliška Wagnerova (L. Wagneri). Jen na Bližnici jsou: lomikámen pochybkový (Saxifraga androsace L.), lomikámen dvouletý (S. adscendes L.), kopyšnik tmavý (Hedysarum obscurum L.), kociánek karpatský (Antennaria carpatica R. Br.), hořec brvitý (Gentiana ciliata L.), pryskyřník okrouhlolistý (Ranunculus thora L.). Jen na Svid. Drahobratu rostou: ostřice zakřivená (Carex curvula All.), ostřice ptačí nožka (C. ornithopoda Willd.), dvojštitek obecný (Biscutella laevigata L.), osívka vždy živá (Draba aizoides L.), osívka korutanská (D. carinthiaca-siliquosa), kozinec (Astragalus Krajinae), hořec útlý (Gentiana tenella Rottb.). Jen na Gerešasce: prorostlík pryskyřníkovitý (Bupleurum ranunculoides L.). Společným druhem Tatulské a Bližnice je řebříček jazykolistý (Achillea lingulata W. K.), vlastními rostlinami Tatulské jsou pryšec karpatský (Euphorbia carpatica Wol.), mázdřinec rakouský (Pleurospermum austriacum Hoffm.), a hořec žlutý (Gentiana lutea L.).

Pod štítem Gerešasky je mořské oko, v němž je též několik vzácných rostlin, jako rdest horský (Potamogeton alpinus Balb.) a zevar vzplývajíci (Sparganium affine Schmitzel). Pod ním na rašelinách roste blatnice horská (Scheuchzeria palustris L.), ostřice bažinná (Carex limosa L.) a o. chudokvětá (C. pauciflora Lightf.).

Na skalách poloniny Kameně (Klivky) 1155 nad Rachovem ve skupině svidovecké roste společně s žebříčkem jazykolistým (Achillea lingulata) též Woodsie skalní (Woodsia ilvensis R. Br.) (jediné naleziště této kapradiny).

Pod temenem poloniny Menčulu nad Jasiní roste na vysokohorském rašeliništi rosička okrouhlolistá (Drosera rotundifolia L.), klikva bahenni (Vaccinium oxycoccos L.), ostřice chudokvětá (Carex pauciflora) vedle jiných rašelinných druhů rostlinných.

Mezi Černou a Bílou Tisou rozprostírá se horská skupina Čorná hora, ve které jsou po stránce botanické nejvzácnější hory Pietroš a Hoverla. Na vrcholcích celé horské skupiny šíří se poloniny, takže původní flora zachovala se jen na skaliscích Pietroše a Hoverly.

V této skupině čornohorské najdeme všechny východokarpatské druhy, uvedené ve skupině bližnickc, vyjímaje orliček černající (Aquilegia nigricans) a penízek (Thlaspi dacicum). Na místo nich jsou tam však takové druhy, kterých není na svidoveckých poloninách.

Květena údoli je úplně shodná s květenou údolí pod svidoveckými poloninami, jediné z bohdanského údoli by bylo možno připomenouti janovec (Sarothamnus scoparius). Též květena lesních potoků je totožná s květenou jejich ve svidovecké skupině a rozmnožena je o dva velmi vzácné druhy, o plicnik Filarského (Pulmonaria Filarszkyana Jávorka),slezinník vstřícnolistý (Chrysosplenium oppositifolium L.) v horních tocích.

V okolí potoků a pramenů na poloninách rostou ostřice vláskovitá (Carex capillaris L.), sítina karpatská (Juncus carpaticus), s. trojplevá (J. triglumís) (Hoverla), s. kaštanová (J. castaneus Srn.), leskoplodík lysý (Heliosperma quadrifidum), úročnik horský (Sagina Linnaei Presl — S. saginoides L.), řeřišnice Ooitzova (Cardamine Opitzii Presl.), lomikámen hvězdový (Saxifraga stellaris L.), husenik přehlížený (Cardaminopsis neglecta), rozchodnik horni (Sedům alpestre), rozchodnik černavý (S. atratum L.), vrbovka trojhranná (Epilobium alpestre), v. níci (E. nutans), kropenáč vytrvalý (Sweertia perennis), kropenáč tečkovaný (S. punctata) na polonině Tomnatku 2016.

Stejně i květena lesů je podobna jako na Svidovci, jen v lesích Pietroše roste ještě smrkovnik plazivý (Godyera repens R. Br.), korálice trojklanná (Coralliorrhiza innata R. Br.), dřípatka horská (Soldanella montana) a nlicník Filaszkého (Pulmonaria Filařszkyana).

Olše zelená (Almus viridis D. C.) má na Pietroši a Hoverle tutéž úlohu jako na ostatních poloninách kosodřevina (Pinus montana Mill.). Ta je na Pietroši jen zřídkým zjevem, zato už na Hoverle roste ve větším množství, tvoříc souvislé, uzavřené porosty. Mezi křovinami olše zelené a v trávníku roste česnek hadi (Allium victorialis), šťovík áronolistý (Rumex ariifolia All.), š. karpatský (Ranunculus dentatus — R. carpaticus Zap.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum), oměj tenkolistý (A. anthora L.), prorostlik (Bupleurum vapincense), mázdřinec rakouský (Pleurospermum austriacum), hořec žlutý (Gentiana lutea), hořec tečkovaný (G. punctata), chrastavec (Knautia pocutica), kamzičník karpatský (Doronicum carpaticum), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana), pcháč sedmihradský (Carduus transsilvanicus), razilka smrdutá (Aposeris foetida) a j.

Na poloninách rostou tytéž druhy jako na Svidovci, zvláštností Pietroše je však ještě starček karpatský (Senecio carpaticus Herbich) a bolševník karpatský (Heracleum simplicifoIium [H. carpaticum] Porc.).

Na skalnatých vrcholcích poloniny Pietroše a Hoverly najdeme tytéž druhy jako na Bližnici. Ze vzácnějších druhů, které na Svidovci nerostou, buď uvedena na Pietroši ostřice skalní (Carex saxatilis), ostřice sazová (C. fuliginosa Skuhr.), bika horská (Luzula sudetica Presl.), b. kaštanová (L. spadicea D. C.), lloydie pozdní (Lloydia serotina Rchb.), kuřička Gerardova (Minuartia Gerardii), rožec huňatý (Cerastium lanatum Lam.), prvosenka dlouhokvětá (Primula longiflora), rozrazil bezlistý (Veronica aphylla), r. horský (V. alpina L.). babi květ horní (Bartschia alpina L.), řebříček Schurův (Achillea Schurii), ř. jazykolistý (A. lingulata), chrpovník Borbášův (Saussurea Borbásii), osivka kraňská (Draba carinthiaca), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), rozrazil keříčkatý (V. fruticans Jacq.). Na Hoverle je květena chudší než na Pietroši, ale má též své speciální druhy. Je to kostřava Porciova (Festuca Porcii Hack.), lipnice dvouřadá (Poa cenisia All.), ostřice zakřivená (Carex curvula All.), kamzičník štýrský (Doronicum Clusii). Nekonstatoval jsem však na skalách osivku kraňskou (Draba carinthiaca), kuřičku Gerardovu (Minuartia Gerardii Hay.), řebříček jazykolistý (Achillea lingulata), chrpovnik Borbásův (Saussurea Borbásii) a ostřici skalní (Carex saxatilis).

Nad Trebušany se táhne horská skupina Popa Ivana s nejvyšším vrcholem Popem Ivanem 1739. Květena lesů úplně se shoduje s květenou lesů čornohorských. Větší část polonin je hustě pokryta křovinami [jalovec nízký (Juniperus nana Willd.)] Úlohu olše zelené tu zastupuje kosodřevina (Pinus montana), která také převládá nad olší. Na poloninách a skalách vrcholků rostou následující východokarpatské druhy: viola karpatská (Viola declinata), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum), hadí mord růžový (Scorzonera rosea), pěnišník karpatský (Rhododendron Kotschyi Simk), třezalka alpská (Hypericum alpigenum Kit.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus), h. (tenkolistý) (D. tenuifolius), bolševník karpatský (Heracleum carpaticum), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana), řebříček jazykolistý (Achillea lingulata), rmen (karpatský) (Anthemis carpatica), řepka karpatská (Phyteuma spiciforme), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.), pampeliška Wagnerova (L. Wagneri), V lesích roste jestřábnik (Hieracium transsilvanicum) a plicník Filarského (Pulmonaria Filarszkyana). V okolí pramenů a bystřin na úpatí polonin hromadně roste lomikámen hvězdový (Saxifraga stellaris). Jinak rostlinstvo je podobné jako ve skupině svidovecké, s výjimkou krásného narcisu úzkolistého (Narcissus angustifolius), který roste roztroušeně mezi křovinami, a jalovce nízkého (Juniperus nana) na Ščerbánu 1794.

Na sever od Popa Ivana se zvedá Petrošul 1784 s podkladem vápencovým. Na něm hromadně roste hořec žlutý (Gentiana lutea), zvonek karpatský (Campanula carpatica), mochna huňatá (Potentilla Grantzii Beck.), rozrazil keříčkatý (Veronica fruticans), lomikámen dvouletý (Saxifraga adscendens) a plavuň horská (Lycopodium alpinum).

Přehled květeny jednotlivých polonin:

	Pietros	Hoverla	Pop Ivan	Bliznice	Drahobrat	Gerešaska	Tataruka	Pikuj	Borzava
Potamogeton alpinus Balb.	-	-	-	-	-	X	-	-	-
Sparganium affine Schmid	-	-	-	-	-	X	-	-	-
Scheuchzeria palustris L.	-	-	-	-	-	x	-	-	-
Carex curvula AII.	-	X	-	-	X	-	-	-	-
Trisetum fuscum (Kis.) R. et Sch.	X	X	-	-	X	-	-	-	-
Sesleria Bielzii Schur.	X	X	-	X	X	X	-	-	-
Poa violacea Bell.	X	X	-	X	X	X	-	-	-
Poa cenisia All.	-	X	-	-	-	-	-	-	-
Festuca orientalis Krajina	X	X	X	X	X	X	-	-	-
Festuca carpatica Dietr.	-	-	-	X	X	X	-	-	-
Festuca Porcii Hack.	-	X	-	-	-	-	-	-	-
Carex rupestris Bell.	X	-	-	-	-	-	-	-	-
Carex pauciflora Light.	-	-	-	X	-	X	-	-	-
Carex limosa L.	-	-	-	-	-	X	-	-	-
Carex capillaris L.	X	-	X	X	X	X	X	-	-
Juncus castaneus Sm.	X	X	-	-	X	X	X	-	-
Allium sibiricum Sm.	-	X	-	-	X	-	X	-	-
Narcissus angustifolius Curt.	-	-	x	-	-	-	-	-	-
Minuarcia Gerardii Fritsch	-	-	X	-	-	-	-	-	-
Dianthus compactus Kit.	X	X	X	X	X	X	X	X	X
Dianthus tenuifolius Schur.	-	-	X	X	X	X	-		-
Aquilegia nigricans Baumg.	-	-	-	X	X	X	X	-	-
Ranunculus thora L.	-	-	-	X	-	-	-	-	-
Ranunculus dentatus Simk.	X	-	-	X	-	-	-	-	-
Aconitum Hosteanum Schur	X	X	x	X	X	X	X	-	-
Biscutella laevigata L.	-	-	-	-	X	-	-	-	-
Thlaspi dacicum Heuff.	-	-	-	-	X	X	X	-	-
Draba aizoides L.	-	-	-	-	X	-	-	-	-
Draba carinthiaca Hoppe	X	-	-	-	X	-	-	-	-
Drosera rotundifolia L.	-	-	-	X	-	-	-	-	-
Saxifraga stellaris L.	X	X	X	-	-	-	-	-	-
Saxifraga carpatica L.	X	X	X	X	X	X	-	-	-
Saxifraga androsace L.	-	-	-	X	-	-	-	-	—
Saxifraga adscendens L.	-	-	X	X	-	-	-	-	-
Chrysosplenium oppositifolium L.	X	X	-	-	-	-	-	-	-
Dryas octopetala L.	-	-	-	X	X	X	-	-	-
Astragalus Krajinae Domin	-	-	-	-	X	-	-	-	-
Hedysarum obscurum L.	-	-	-	X	-	-	-	-	-
Euphorbia carpatica Woll.	-	-	-	-	-	-	X	X	-
Polygala stenopetalum Borb.	-	-	-	X	X	-	-	-	-
Viola declinata Kit.	X	X	X	X	X	X	X	X	X
Buplerum ranunculoides L.	-	-	-	-	-	X	-	-	-
Pleurospermum austriacum Hoffm.	X	-	-	-	-	-	X	X	-
Heraclcum simplicifolium Herb.	X	-	X	-	-	-	-	-	-
Laserpitium alpinum Kit.	X	X	X	X	X	X	X	X	X
Rhododendron Kotschyi Simk.	X	X	X	X	X	X	-	-	-
Oxycoccos guadripetala Gilib.	-	-	-	X	-	-	-	-	-
Primula longiflora All.	X	-	-	X	X	X	X	-	-
Trientalis europaea L.	X	-	-	X	X	-	-	X	X
Gentiana lutea L.	X	-	X	-	-	-	X	-	-
Gentiana Koschyana Perr. et Song.	X	X	X	X	X	X	X	-	-
Gentiana pyrenaica L.	X	X	X	X	X	X	X	-	X
Gentiana tenella Rottb.	-	-	-	-	X	-	-	-	-
Pulmonaria Filarszkyana Jav.	X	X	X	-	-	-	-	-	-
Veronica aphylla L.	X	X	-	X	X	-	-	-	-
Veronica Baumgartenii R. et Sch.	X	X	X	X	X	X	X	X	X
Pedicularis vertici llata L.	X	X	X	X	X	-	-	-	-
Pinguicula alpina L.	X	X	X	X	X	-	-	-	-
Pinguicula vulgaris L.	-	-	-	-	X	X	X	-	-
Plantago montana L.	-	-	-	X	X	-	-	-	-
Galium anisophyllum Vili.	X	-	-	X	-	-	-	-	-
Galium erectum Huds.	X	-	-	X	-	-	-	X	-
Phyteuma spiciforme Roch.	X	X	X	X	X	X	X	-	-
Aster alpinus L.	-	-	-	X	X	-	-	-	-
Antennaria carpatica R. Br.	-	-	-	X	-	-	-	-	-
Leontopodium alpinum R. Br.	-	-	-	X	X	X	-	-	-
Achillea lingulata W. et K.	X	-	X	X	-	-	X	-	-
Achillea Schurii Schltz.	X	X	-	X	X	X	-	-	-
Senecio sulphureus Simk.	X	-	X	X	X	X	-	X	-
Doronicum carpaticum Nym.	X	X	X	X	X	X	X	-	-
Doronicum stiriacum (Vili.) D. T.	-	X	-	-	-	-	-	-	-
Carduus transsilvanicus Kern.	X	X	X	X	X	X	X	_	-
Cirsium pauciflorum Spr.	X	X	X	X	X	X	X	-	-
Centaurea Kotschyana Heuff.	X	-	X	X	X	X	X	-	X
Scorzonera rosea W. et K.	X	X	X	X	X	X	X	X	X
Leontodon aurantiacus (Kit.) Rchb.	X	X	X	X	X	X	X	-	-
Leontodon medius (Hoff.) Simk.	-	-	-	-	X	-	-		-
Leontodon Wagneri Marg.	-	-	X	X	X	-	-	-	-
Hieracium transsilvanicum Schur.	X	X	X	X	X	X	X	-	-

V kopcovitém pásmu, hraničícím s rovinou Potiskou, má nejvzácnější květenu Čorna hora 568 nad Sevluší. Její vrcholky, nevhodné pro pěstování vinné révy, jsou pokryty lesy. Nejvzácnější květenu mají křovitá a travnatá místa nad vinicemi. Chci uvésti jen nejvzácnější druhy. V březnu a v dubnu roste ve vinicích hromadně penízek česnekovitý (Thlaspi alliaceum). V květnu a v červnu je květena nejkrásnější. Význačnými druhy jsou: ostřice sedmihradská (Carex transsilvanica), pilát jižní (Anchusa Barrelieri), silenka zelenokvětá (Silene viridiflora), kosatec uherský (Iris hungarica W. et Kit.), k. německý (Iris germanica L.) (zplanělá), kamzičník uherský (Doronicum hungaricum), kavýl sličný (Stipa pulcherrima), ločidlo lesní (Ferulago silvatica). Na skalách sleziník černý (Asplenium adiantum nigrum). V lesich roste kostival srdčitý (Symphytum cordatum), mochna durynská (Potentilla thuriňgiaca), hrachor hladký (Lathyrus laevigatus), a zplanělý ořech. V září zdobí lesy velmi krásný šafrán banátský (Crocus iridiflorus Heuff. — C. banaticus Gay).

Při Fornoši je Černý močál meliorován, takže pomalu zaniká jeho význačné rostlinstvo, jako rosička okrouhlolistá (Drosera rotundifolia), blatnice horská (Scheuchzeria palustris), ostřice bažinná (Carex limosa), suchopýr pochvatý (Eriophorum vaginatum, suchopýr štíhlý (E. gracile), ostřice nitkovitá (Carex filiformis) a j. Dnes ješté roste z vzácnějších druhů pryskyřník veliký (Ranunculus lingua), mochna norská (Potentilla norvegica). starček tahenní (Senecio paludosus), orobinec prostřední (Typha Schuttleworthii Koch et Sond.), ostřice nedošáchor (Carex pseudocyperus). V okolních lesích na jaře roste bledule jarni (Leucoium vernum), řebřík kostkovaný (Fritillaria meleagris), křivatec nejmenší (Gagea spathacea (G. minima Ker.), v květnu narcis úzkolistý (Narcisus angustifolius), sítina černavá (Juncus atratus), pryskyřník bočný (Ranunculus lateriflorus D. C.). V odvodňovacích kanálech rostou bahnička vejčitá (Heleocharis ovata R. Br.), b. kraňská (H. carniolica), b. jehlovitá (H. acicularis), na podzim ludvigie bažinná (Ludwigia palustris), nepukalka vzplývající (Salvinia natans) a roztroušeně úpor obojaký (Elatine ambigua Wight.).

Ve větších odvodňovacích kanálech a stojatých vodách roviny roste bublinatka obecná (Utricularia vulgaris), šmel okoličnatý (Butomus umbellatus), vodaňka žabí kvot (Hydrocharis morsus ranae), nepukalka vrplývající (Salvinia natans), řezán aloěsovitv (Stratiotes alioides), stulík žlutý (Nuphar luteum), leknín bílý (Nymphea alba) a j. V okolí Čopu v stojatých vodách je řečanka větši (Najas marina L.), ř. menší (N. minor), puštička rozložená (Lindernia pyxidaria) a plavin leknínovitý (Nympheides peltata).

Prof. Antonín Margittai.

<<< OBSAH >>>

Історія, Географія, Флора Коментарі відсутні »

Пошук

Сторінки

Архів

Последние статьи

Лікарські рослини Карпат. Фіалка триколірна.

Лікарські рослини Карпат. Нетреба колюча.

Лікарські рослини Карпат. Нетреба звичайна.

Лікарські рослини Карпат. Кукурудза звичайна.

Лікарські рослини Карпат. Береза бородавчаста.

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА ЗАКАРПАТТЯ

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА – ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Система докорінного поліпшення природних лук

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ. Альпійський пояс.

РОСЛИННІСТЬ ПОЛОНИН І ПІДВИЩЕННЯ IX ПРОДУКТИВНОСТІ. Субальпійський пояс.

БОЛОТА ЗАКАРПАТТЯ

ЛІСОВІ РЕСУРСИ

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Вікова й таксаційна структура лісів.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Листяні ліси.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Хвойні ліси.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Приполонинні ліси.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Екзоти та перспективи їх інтродукції.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Догляд за лісом.

ПОБІЧНІ ЛІСОВІ РЕСУРСИ

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.

СПИСОК ЕНДЕМІЧНИХ, РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ РОСЛИН І ТВАРИН. Рослини, що охороняються.

PODKARPATSKÁ RUS

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti. Květena Podkarpatské Rusi.