У лісовому фонді області майже 70 % території становлять листяні ліси. За своїм складом виділяють дубові рівнинні ліси, дубово-букові передгірні й нижньогірні, букові гірські, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські ліси. Поширення цих угруповань, їх географічне розміщення прийнято за основу ряду схем районування лісів Українських Карпат (С. М. Стойко, 1969 та інші).

Дубові ліси. Однією з головних лісоутворюючих листяних деревних порід є дуб. Серед листяних він посідає друге місце після бука. Загальна площа дубових лісів становить близько 40 тис. га з запасом деревини понад 7 млн. м3.

У природних умовах Закарпаття зустрічається 5 видів дуба: звичайний, скельний, бургундський, Делашампе, багатоплідний. Крім перелічених видів, інтродуковано американські дуби – червоний і болотний. Однак найбільш поширені дуб звичайний та дуб скельний, які мають важливе економічне й народногосподарське значення.

Дуб звичайний утворює кілька різновидностей і форм. Найбільш масово в лісах області поширені рання й пізня форми. Пізня форма дуба добре виражена в природі тому, що навесні листя в неї з’являється на 2, а інколи й на 3 тижні пізніше, ніж у ранньої форми. Рівнинні дубові ліси окремими острівками розміщені на території Притисянської низовини, займають прируслові тераси річок Латориці і Боржави на висотах 105–130 м над рівнем моря. Це найтепліший і найбільш сухий район області. Середньорічна температура в окремих місцях тут досягає 10 °С (Велика Бакта), середня температура січня мінус 3,2, липня плюс 20 °С. Середньорічні опади в цій зоні становлять 600–700 мм. Період вегетації триває 234 дні. Грунти тут переважно родючі. Дубові ліси цього регіону представлені в основному вологими типами лісу.

Найбільш поширеним у передгірній частині області е дуб скельний, окремі осередки якого піднімаються до висоти 800–900 м. Він добре росте на родючих буроземних грунтах передгір’я, де утворює високопродуктивні деревостани. На кам’янистих сухих малопотужних грунтах утворює криві, колінчасто-вигнуті стовбури, часто з підсихаючими вершинами. Краще росте дуб скельний на добре освітлених південних схилах, на північних і східних поступається місцем буковим лісам.

Дубові ліси Закарпатської низовини в минулому, до активної господарської діяльності людини, займали всю територію. Згодом, на більш сухих ділянках ліси вирубувалися, а площі переводилися в орні землі. Менш придатні ділянки, які розташовані в понижених місцях і постійно заливались весняними наводками, залишились під лісом до наших днів розкиданими клаптиками серед сільськогосподарських угідь. У свіжих дібровах і на площах, які не заливаються весняними водами, відбувається процес зміни чистих дубових деревостанів на дубово-грабові, а місцями й на грабняки з незначною домішкою дуба. Однак основна частина дубових лісів (близько 75 %) припадає на вологі й сирі типи лісу.

Корінні дубові деревостани характеризуються високою продуктивністю. На долю насаджень І і вище бонітетів припадає більше половини усієї їх площі. Повнота насаджень в основному становить 0,6-0,8.

Основними едифікаторами в усіх типах лісу є дуб звичайний, субедифікаторами в ясеневих типах – ясени звичайний і вузьколистий, граб звичайний; в грабових – граб звичайний. Ясени звичайний і вузьколистий зустрічаються у складі дубових лісів у головному ярусі насаджень, граб звичайний, як правило, знаходиться в підлеглому (другому) ярусі. З інших деревних порід, які в дібровах зустрічаються одинично: клени польовий і гостролистий, липа серцелиста, в’яз листуватий, осика, груша звичайна, яблуня лісова та інші. У заболочених низинах нерідко зустрічаються куртини дерев вільхи чорної. Склад підліска відносно багатий: ліщина звичайна, крушина ламка, бруслина європейська, клен татарський, терен колючий, калина звичайна, бузина чорна, бирючина, свидина, плющ, глід, шипшина та ряд інших. Чагарникові породи здебільшого розміщені дифузно і ярус підліска не утворюють. Однак, якщо до чагарникових порід домішується граб, часто з підросту й підліскових порід формується густий ярус. Уздовж річок поширені зарості з верб білої, ламкої й козячої та тополі чорної.

Говорячи про склад деревних і чагарникових порід у рівнинних лісах Закарпаття, не можна не звернути увагу на участь у насадженнях таких теплолюбних південно- й західноєвропейських видів, як ясен вузьколистий, бирючина звичайна, плющ. До них відносять і поширену в області паразитуючу на дубах дубову омелу європейську. Наявність цих видів наближає дубові ліси Закарпатської області до дубових лісів південної Європи і відрізняє їх від прикарпатських та інших, розташованих на схід.

Наявні острівки дубових лісів, як правило, мають змішане походження: дуб – штучне, граб і ряд інших деревних і чагарникових порід – природне. Лише в кількох урочищах області дещо збереглися природні структури деревостанів. Це найбільш високопродуктивні вологі ясеневі діброви. Запаси деревини в них досягають 450–500 м3/га. Діаметр стовбурів – від 40 до 120 см. Віковий діапазон порівняно невеликий– 100–150 років, тобто різниця тонких і товстих стовбурів дерев знаходиться в межах двох вікових класів. Світлолюбному дубу навіть у природних насадженнях невластива різко виражена різновіковість. Максимальна висота таких деревостанів – 35–38 м. Форма насаджень складна. Перший ярус утворюють дуб та ясен, у другому домінує граб з домішкою кленів і лини, у третьому – підлісок з перевагою граба.

У насадженнях, де дуб має штучне походження, деревостани більш однорідні й часто представлені чистими фітоценозами. Це особливо характерно для вологих типів лісу.

На схилах передгірної частини області, з близьким або майже поверхневим заляганням материнської породи, поширені ліси з головною породою – дубом скельним. Вони приурочені до південних схилів і в окремих масивах доходять до 600 м над рівнем моря. Лісогосподарське та економічне значення цих лісів незначне. Однак протиерозійна й захисна роль їх велика, оскільки вони розміщені в основному на крутосхилах.

На південних схилах Вулканічного хребта і передгірних підвищеннях Закарпаття зосереджені дубово-букові ліси. Окремі вершини Вулканічного хребта досягають близько 1000 м над рівнем моря. У передгір’ї висота над рівнем моря рідко не перевищує 200–400 м. Кліматичні й грунтові умови цього району придатні для інтродукції багатьох цінних деревних порід. На південних макросхилах цього хребта добре проявляється вертикальна зональність: до 300– 400 м над рівнем моря тут домінує дуб скельний, а вище переважає бук лісовий, однак серед кам’яних розсипів нерідко знову зустрічаються ділянки дуба. Це свідчить про те, що колись він вкривав південні схили Вулканічного хребта знизу до верху. Істотним компонентом насаджень як з перевагою дуба, так і з перевагою бука до 600 м над рівнем моря є граб звичайний. Крім відмічених деревних порід, найбільше у складі дубово-букових лісів зустрічається черешня, береза, клен польовий і клен гостролистий, ясен звичайний, липа серцелиста, в’яз шорсткий, зрідка берека, яблуня дика, груша звичайна. У найбільш теплих місцях передгір’я, на кількох вулканічних гірках, розміщених у Притисянській низовині і вкритих дубово-буковими лісами, збереглися південноєвропейські види – липа пухнаста, дуби Далашампе й багатоплідний. З чагарникових порід, крім відмічених у рівнинних лісах, зустрічається ще дерен справжній та зрідка клокичка периста. Всі ці деревні й чагарникові породи придають згаданим лісам специфічних ботаніко-географічних рис.

Характерною особливістю дубово-букових лісів області є їх природна заміна на буковинні. Це яскраво простежується у вологих та свіжих типах лісу, де під наметом дубових деревостанів з незначною домішкою бука, як правило, формується ярус підросту з чистого бука. Подібне нестійке положення дуба в дубово-букових лісах спостерігається і в передгір’ях Кавказу.

У зв’язку з тим, що дубово-букові ліси Закарпаття розміщені поблизу великих населених пунктів, з добре розвинутими транспортними шляхами природні насадження збереглися на обмеженій площі. За своєю будовою деревостани з домінуванням дуба, як правило, наближаються до одновікових, простих за формою. При значній домішці в насадженнях бука й граба в тій чи іншій мірі проявляється ярусність. Запаси деревини в таких стиглих деревостанах досягають 600 м3/га. У висоту дерева дуба й бука іноді перевищують 35 м. Домінуючими бонітетами в таких лісах є Іа – І.

В низинній і передгірній частині області зустрічаються й грабово-дубові ліси. Для них характерна двоярусна будова. В першому ярусі зростає дуб звичайний або дуб скельний, у другому – граб. Іноді з домішкою черешні, липи серцелистої та інших порід. У грабово-дубових лісах підлісок і трав’яний покрив розвинутий дещо слабше, ніж у чистих дубових, що характеризує наближення цих насаджень до букових лісів.

Незважаючи на сприятливі грунтові й кліматичні умови в дубових лісах спостерігається всихання й осередки шкідників, з якими лісівники ведуть боротьбу виключно біологічними методами.

Дубові ліси успішно поновлюються як природно, так і штучно. Для створення високопродуктивних і біологічно стійких насаджень відновлення здійснюється методом посадки культур дуба з введенням до складу інших деревних і чагарникових порід. Площа молодих дубових лісів у лісовому фонді області з року в рік збільшується.

За останній час на яружно-балочних та інших землях, непридатних для сільськогосподарського використання, стали з’являтися молоді посадки з дуба червоного, які мають ландшафтно-естетичне значення. Ця американська деревна порода в умовах області швидко росте й добре закріплює схили еродованих земель, затримує ерозійні процеси. Вона стійка до всихання й пошкодження шкідниками й хворобами. Отже, дуб червоний – перспективний екзот для інтродукції в області.

Букові ліси Закарпаття – головний компонент гірських ландшафтів, джерело дуже цінної сировини. На території Радянського Союзу зустрічаються три види бука – лісовий, східний і кримський. Букові ліси в нашій країні зосереджені в основному в Українських Карпатах, Криму і на Кавказі.

Належить бук лісовий до порід помірного вологого клімату, добре росте й розмножується в гірських умовах на грунтах, багатих на кальцій. Близько 60 % площі букових лісів і понад 50 % запасів деревини України зосереджені на Закарпатті. Ліси, головна порода яких бук, зростають в області на площі понад 350 тис. га з запасом деревини близько 85 млн. м3. Букові ліси тут утворюють різноманітні за складом і структурою угруповання або зустрічаються в чистих насадженнях. У державному лісовому фонді області збереглися не зачеплені людською діяльністю ділянки високопродуктивних бучин.

Букові ліси утворюють окремий лісорослинний район, вкриваючи північний макросхил Вулканічного хребта і південний – Полонинського. Деревостани з перевагою бука займають схили. Він тут виходить на верхню межу лісу – до 1100–1350 м над рівнем моря. Рельєф поясу букових лісів типовий гірський. Схили переважно стрімкі, надто порізані гірськими потоками. На Чорногірському хребті букові ліси зустрічаються в основному у змішаних насадженнях на висоті до 1370 м над рівнем моря. Найнижча межа їх проростання доходить до 250 м над рівнем моря. Основними факторами, які впливають і зумовлюють їх ріст, є температурний режим і вологість. При річних опадах менше 500 мм і середньомісячній температурі нижче 5° С бук, як правило, не знаходить достатніх умов для утворення лісових угруповань, а також нормального росту й розмноження. Водно-фізичні властивості грунтів під буковими лісами високі.

Кліматичні, як і грунтові умови, істотно відрізняються у нижньому і верхньому поясі зростання букових лісів. У нижніх районах вони наближені до умов лісорослинного поясу дубово-букових лісів. Річна сума опадів тут становить 800–1000 мм. Період вегетації триває до 160 днів і більше. У верхній частині ареалу букових лісів середньорічна температура знижується порівняно з нижнім ареалом на 6–7 °С, а період вегетації скорочується до 136 днів, сума річних опадів підвищується до 900–1200 мм.

За складом корінної рослинності, її ростом й станом гірські букові ліси Закарпаття поділяються на чотири підпояси. Перший, низинний (до 600 м над рівнем моря), становить грабово-букова смуга. Граб звичайний, особливо в молодих насадженнях, виконує важливу роль у відновленні лісів і зростанні молодників. До бука й граба в цьому підпоясі домішуються клен гостролистий, клен польовий, в’яз гірський, явір, липа дрібнолиста, черешня, осика, береза, груша, яблуня. Характерними чагарниками тут виступають ліщина, бузина чорна, шипшина. Основний тип лісу – волога грабова бучина, рідко – волога грабова субучина.

Вище, до 800–900 м над рівнем моря, розміщений підпояс чистих букових лісів високої продуктивності. Тут бук знаходиться в найоптимальніших умовах росту й розвитку. Проявляючи виключно високу конкурентну здатність, він легко витісняє інші деревні породи й утворює абсолютно чисті деревостани. Лише поодиноко в цих лісах можна зустріти явір, в’яз, клен. Чагарникові породи зустрічаються також рідко – це вовче лико, жимолость чорна, жимолость звичайна, смородина альпійська; на лісосіках і в молодниках – ліщина, бузина червона й чорна. Характерним типом лісу тут є волога чиста бучина, незначне поширення має і волога чиста субучина. Букові деревостани характеризуються високою продуктивністю І-Іа бонітети) і біологічною стійкістю.

Далі, до 1100 м над рівнем моря, зосереджуються букові ліси зі значною домішкою (до 2–3 одиниць і більше) явора. Характерний тип лісу – волога яворова субучина. Бонітет деревостанів у цій зоні – в межах від І до II. Закінчується пояс букових лісів у верхній межі лісу (1100–1300 м) низькопродуктивними приполонинними букняками, що вузькою смугою оточують полонини.

Біля верхньої межі лісу буки ледве досягають 2–5 м заввишки. Це – букове криволісся. В глиб лісу висота дерев швидко зростає до 15–20 м. Для приполонинних букняків характерна сильна збіжистість стовбурів, сучкуватість, багатовершинність із зламаними кронами. Все це результат дії суворих кліматичних умов субальпійської зони, в першу чергу вітрів. До бука в цьому поясі домішується в незначній кількості явір і горобина. В чагарниках у буковому криволіссі зустрічаються ялівець звичайний і сибірський. У типологічному відношенні приполонинні букняки належать до вітрової форми яворової субучини.

Оптимальним поясом для зростання й природного відновлення букових лісів на Закарпатті є пояс у межах від 400 до 800 м над рівнем моря. Тут зростають найбільш продуктивні й стійкі, здебільшого чисті бучини. Вони займають низинну частину лісового фонду Перечинського, Свалявського, Довжанського, Воловецького, Міжгірського, Буштинського, Усть-Чорнянського, Великобичківського і передгірну, частково гірську частину Ужгородського, Мукачівського і Хустського лісокомбінатів виробничого об’єднання «Закарпатліс».

У зоні букових лісів збереглися ділянки з природною структурою деревостанів. Встановлено два типи будови таких корінних деревостанів бука, які значною мірою зв’язані з процесами природного поновлення. Вікові коливання дерев бука в непорушених букових насадженнях перевищують 300 років. При одному й тому ж діаметрі віковий діапазон може досягти 200 років. Усі молоді букові деревостани Закарпаття, які виникли після суцільних і поступових насіннєво-лісосічних рубок, належать до відносно одновікових насаджень. Вікові коливання в таких деревостанах не перевищують одного класу (20 років). Продуктивність букових деревостанів в оптимальних умовах становить 600–800 м3/га.

Наймолодшою лісовою формацією у Карпатах вважається буково-ялицевий ліс. Це найпродуктивніші природні ліси Закарпаття. Вони зосереджені у двох лісорослинних районах. Порівняно невелику територію займають у північно-західній частині області на північних схилах Полонинського і південних схилах Вододільного хребтів. Рельєф тут гірський, абсолютні висоти від 1000 до 1480 м, схили круті, порізані гірськими потоками.

Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800–900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодниках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця – 40–45 (48 м) у висоту при діаметрі стовбурів 80–100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з в’язом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10–15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000– 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена не чітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.

На незначних площах зустрічаються буково-ялицево-ялинові ліси. Вони в основному займають схили південного й північного макросхилів. Сюди належить Чорногірський масив, частина Свидовця, частина Горган і Марамороський кристалічний масив, складені із кристалічних сланців і кварцитів палеозойського походження.

Грунти під буково-ялицево-ялиновими лісами переважно темно-бурі, суглинисті, з зернистою структурою у верхніх горизонтах, з хорошими водно-фізичними властивостями. Клімат зони цих лісів знаходиться в тісному зв’язку з висотою над рівнем моря, яка коливається від 600 до 1500 м над рівнем моря. Кліматичній поясності в районі буково-ялицево-ялинових лісів відповідає поясність лісової рослинності, яка особливо чітко проявляється на схилах Говерли в малопорушених лісах Карпатського державного заповідника. У складі цих лісів зустрічаються в’яз гірський, явір, клен гостролистий, осика, береза, верба козяча; чагарники – ліщина, жимолость звичайна, бузина червона, вовче лико, спірея в’язолиста, верба сілезька.

Ріст усіх трьох основних деревних порід у лісах відмінний. Висота ялиці та ялини досягає 40 м. Бук на 5–10 м нижчий від хвойних деревних порід. Бонітет ялиці І-Іа. На висотах від 1000 до 1300–1400 м над рівнем моря серед трьох основних лісоутворюючих деревних порід переважає ялина. Старі ялини у висоту досягають тут 30–36 м. Дерева ялиці та бука значно відстають у рості, а їх участь у деревостанах різко знижується. У складі цих насаджень посилюється роль явора, а в складі чагарників – спіреї в’язолистої. В таких деревостанах домінують дерева з порівняно тонким діаметром.

Деяке незначне поширення на Закарпатті мають формації буково-ялинових лісів, які виділені також в окремий лісорослинний район. Такі ліси зустрічаються на висоті 600–1000 м, вони сильно змінені в результаті діяльності людини і займають невеликі площі (менше 20 %). Крім головних лісоутворюючих деревних порід бука та ялини, в незначній кількості зустрічається явір, осика та чагарникові породи: ліщина, жимолость чорна, вовче лико, горобина звичайна, яловець звичайний. На висоті 800–900 м в окремих урочищах на північних схилах з’являється вільха зелена – представник субальпійського криволісся. Найпоширеніші типи лісу тут – волога ялинова субучина й волога букова сурамінь.

Відновлюються букові ліси здебільшого природним шляхом. Бук європейський на Закарпатті відмінно відновлюється. Саме тому в області майже всі букові ліси, за невеликим виключенням, природного походження. Однак, на окремих ділянках, особливо в зоні букових лісів, де тепер зростають похідні ялинники, відновлення корінних букових типів лісу здійснюється штучним шляхом, методом посадки лісових культур з головною породою – буком. Поступове відновлення бучин штучним шляхом лісівники Закарпаття здійснюють успішно.

Інші листяні ліси. В області під іншими листяними лісами зайнято незначні площі, які представлені невеличкими ділянками здебільшого колгоспних і радгоспних насаджень. Територія під іншими листяними лісами становить менше 4 % наявного лісового фонду. Загальні запаси деревини не перебільшують 5 млн. м3, а площа – 30 тис. га. В державному лісовому фонді Закарпаття інші листяні породи займають всього близько 10 тис. га з запасом деревини менше 2 млн. м3. Найбільша площа припадає на грабові ліси – понад 60 % усієї площі інших листяних порід. Грабняки в основному розміщені поблизу населених пунктів і представлені низькопродуктивними деревостанами природного походження. Вони підлягають заміні на букові та інші змішані високопродуктивні й біологічно стійкі насадження. Тепер вони в основному відіграють водоохоронну й протиерозійну роль. Особливого народногосподарського значення ці ліси не мають.

Серед інших листяних лісів слід відзначити насадження ясена вузьколистого і звичайного, які займають незначні площі уздовж Латориці, а також зустрічаються (гірська форма) невеличкими острівками в зоні букових і ялинових лісів. Незначні площі є (острівного характеру) клена, явора, берези, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, каштана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Серед них до перспективних, як природного ресурсу для народного господарства й розвитку економіки регіону, слід віднести насадження каштана їстівного, горіха волоського, ясеня і й явора. Ці деревні породи утворюють високопродуктивні й стійкі лісонасадження, дають цінну для меблевої та інших галузей виробництва деревину, а каштан їстівний і горіх волоський ще й цінні їстівні плоди, які використовуються в харчовій і фармацевтичній промисловості. За останні роки саме цим деревним породам лісогосподарники області приділяють все більше уваги. Посадки їх з року в рік збільшуються. Вони вводяться до складу інших листяних лісів. Участь таких порід у складі насаджень збагачує кормову базу і сприяє збільшенню чисельності лісової фауни, а також заготівлі цінних їстівних плодів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: ліс, лісоводство