Регіональний інформаційний центр "Карпати"

Природні багатства – матеріальна основа соціально-економічного прогресу, а отже, і нашого добробуту. Мудрість народу проявляється і в тому, наскільки раціонально для блага всього суспільства використовуються відновні й невідновні природні ресурси країни як загальнонаціональне добро. Саме тому в інтегральній проблемі взаємодії суспільства й природи ці завдання у вік науково-технічної революції набувають особливої екологічної й соціально-економічної ваги.

З трибуни XXVII з’їзду партії Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов наголосив: «Соціалізм з його плановою організацією виробництва і гуманістичним світоглядом здатний внести гармонію у взаємовідносини між суспільством і природою… Всі, хто сьогодні живе, у відповіді за природу перед нащадками, перед історією»[1].

Закономірно, що проблеми раціонального природокористування й охорони життєвого середовища знайшли вагоме й конкретне відображення у програмі економічного й соціального розвитку Закарпаття на 1986–1990 роки і на період до 2000-го року. В ній передбачено значне збільшення вкладу області у єдиний народногосподарський комплекс республіки й країни. У відповідності з настановами з’їзду розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, інших інфраструктур передбачається організовувати так, щоб максимально зберегти природні багатства – земельні, водні, біологічні, кліматичні, рекреаційні ресурси, корисні копалини тощо не лише для сучасного покоління, але й для нащадків, що житимуть у XXI столітті. Визначено й шляхи цього розвитку: він забезпечується переважно за рахунок зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу у справі раціонального використання й відновлення природних ресурсів шляхом удосконалення організації й управління виробничими процесами, підвищення освітнього рівня і кваліфікації кадрів та їх екологічної відповідальності. Як наголошено на п’ятій сесії Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання, досягнення високих рубежів у реалізації завдань на п’ятирічку і перспективу базуються на нових джерелах економічного росту. Опорними, вирішальними в нинішніх умовах, є науково-технічний прогрес, прискорена реконструкція промислових комплексів, висока якість, ефективність праці, забезпечення здорового життєвого середовища.

Це не випадково. На сучасній стадії взаємовідносин суспільства і природного середовища у багатьох регіонах антропогенні зміни, тобто внесені у природу діяльністю людини навантаження, досягли таких рівнів, що почали перевищувати межі здатності основних природних екосистем до самоочищення і відновлення, а це негативно позначається на їх нормальному функціонуванні.

На думку вчених, напружена екологічна ситуація склалася і в Карпатському регіоні нашої республіки, який охоплює гірські ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. Гірський регіон відзначається надзвичайною різноманітністю природних умов і екологічною вразливістю, а водночас – значними змінами у структурі природних ландшафтів та антропогенним навантаженням на гірські й передгірні екологічні системи. Все це дестабілізує його екологічну рівновагу, що встановлювалася віками. Відтворення рівноваги у гумідних гірських умовах, де випадає до 1600 мм опадів, вимагає тривалого часу та значних матеріальних затрат.

Карпати, завдяки своїй масивності (вони займають 6,1 % території УРСР), мають істотний екосферний й гідрокліматичний вплив на суміжні східні менш зволожені регіони України, куди західними повітряними течіями щорічно переноситься близько 20 км3 вологи, яку випаровують гірські ліси та інші рослинні формації. Розташовані між західними й південними Карпатами екологічні системи Українських Карпат сприяють підтриманню екологічної стабільності і в суміжних районах Польщі, Чехословаччини, Угорщини і Румунії.

Переконливо доказано, що сьогодні Карпатський регіон, завдяки притаманному йому рекреаційному потенціалу, – один із найперспективніших для розвитку індустрії санаторно-курортного лікування й відпочинку. За оцінкою багатих і різноманітних рекреаційних ресурсів він випереджає Кавказ і тільки незначно поступається Криму (скажімо, у Берегові сонячних днів протягом року тільки на три менше, аніж в Ялті, і різниця тільки в одному: в Криму рекреаційне значення має також море, а в Карпатах – мінеральні джерела).

Отже, сприятливі кліматичні умови, оригінальні гірські ландшафти, наявність великої кількості джерел мінеральних вод, чимало з яких унікальні, етнографічні, архітектурні та інші культурні пам’ятки свідчать про те, що в майбутньому рекреаційна індустрія може стати однією із провідних галузей спеціалізації народного господарства Закарпаття.

Але в той же час у регіоні швидко розвивається промисловість, інтенсивно експлуатуються родовища кам’яної солі, бурого вугілля, будівельних матеріалів, цеолітів тощо. Проходять промислові випробування алуніти Біганського родовища, яких вкрай потребують підприємства по виробництву цементу, алюмінію, калійних добрив; каоліни Берегівського родовища, які за своїми технологічними властивостями придатні для виробництва високоякісних фарфоро-фаянсових виробів. У сільському господарстві широко й часто безсистемно використовуються мінеральні добрива й отрутохімікати. Подекуди промисловими і господарсько-побутовими відходами забруднюються атмосфера, грунти, поверхневі й підземні води. Тільки по території Закарпатської області прокладено одинадцять магістральних трубопроводів, понад тисячу гектарів земель відведено під розробку корисних копалин. Все це зумовлює актуальність проблем рекультивації порушених земель, боротьби з ерозією і паводками тощо.

Звичайно ж, і раніше проводилися значні роботи по охороні та оптимізації навколишнього середовища. Так, для прикладу, тільки за одинадцяту п’ятирічку потужність водоочисних споруд зросла на 47 тис. м3 на добу, що дозволило забезпечити очищення майже 95 % стічних вод. Скорочено викиди у повітряний басейн шкідливих газоподібних речовин і пилу. Проведено роботи по рекультивації порушених промисловими розробками земель, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, по підвищенню родючості грунтів, лісовідновленню і підвищенню продуктивності лісів. Розширена мережа об’єктів і територій природно-заповідного фонду, вжито заходів щодо охорони рідкісних та цінних для народного господарства видів флори і фауни.

У дванадцятій п’ятирічці основне завдання природоохоронних заходів полягає у підвищенні їх екологічної ефективності, забезпеченні комплексності вирішення екологічних проблем Закарпаття. Цьому значною мірою сприятиме розроблена рядом обласних організацій під керівництвом Західного наукового центру Академії наук УРСР і за участю науковців Ужгородського державного університету республіканська науково-технічна програма «Карпати» (окремий розділ в ній – по Закарпатській області). На реалізацію її наукових розробок і заходів намічено спрямувати тільки протягом п’ятирічки понад 62 млн. крб., з яких 1,4 млн.– на науково-дослідні роботи, а 61 млн. крб. – на забезпечення організаційно-господарських заходів. До кінця п’ятирічки передбачається повністю припинити скидання забруднених стоків у поверхневі водойми. Особлива увага в програмі приділяється охороні і відтворенню лісів, бережливому ставленню до багатого тваринного й рослинного світу Закарпаття. З метою підвищення санітарно-гігієнічної ролі та рекреаційної функції намічено розширити площу зелених зон навколо міст, селищ та промислових комплексів більш як на 400 га.

Для охорони унікальних гірських ландшафтів у Горганах та задоволення зростаючих рекреаційних потреб трудящих заплановано створити на Закарпатті Синевирський природний національний парк, площею 40 тис. га, який вже в стадії організації.

Все це диктує вимогу господарського ставлення до всіх компонентів природних екосистем – рослинного й тваринного світу, земельних і водних ресурсів. У кінцевому результаті реалізація програми «Карпати», яка є складовою частиною плану економічного і соціального розвитку області, дозволить знизити напруженість екологічної ситуації в регіоні, раціональніше використовувати відновні й невідновні природні ресурси, оптимізувати екологічні умови життєвого середовища і зберегти унікальні для країни природні багатства Карпат з їх потужним рекреаційним потенціалом. Перебудова, яка здійснюється у нашій країні, повинна охоплювати й екологічну сферу, зв’язану з різними галузями народного господарства.

Сподіваємось, що книга «Природні багатства Закарпаття» допоможе вирішувати питання раціонального природокористування. Автори прагнули екологічну й економічну характеристики ресурсів живої і неживої природи області логічно підкріпити багатим фактичним матеріалом і доповнити обґрунтуванням конструктивних шляхів розв’язання важливих для регіону природоохоронних проблем.

1 Матеріали XXVII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.– К., 1986,- С. 59-60.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Історія, Екологія, Фауна, Флора

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Лісовідновлення.

Сучасному лісовому господарству властива велика увага до організації лісонасіннєвої справи. Адже питома вага лісових культур у загальному обсязі лісовідновлення неухильно зростає. Чимало нових лісів створюється і на Закарпатті. За останні роки лісівниками області проведено лісокультурні роботи на площі понад 40 тис. га, в тому числі посаджено лісу – 8200 га. Переважна кількість насіння заготовляється на місці, на лісонасіннєвих ділянках і лише частина надходить з інших джерел.

Щоб високі якості лісу відтворювалися у нових насадженнях, постійні лісонасіннєві ділянки відведено у кращих, найбільш продуктивних та здорових лісостанах. їх площу виключено з розрахунку рубок, головна мета – одержання насіннєвої продукції. Підвищенню врожаю сприяють певні заходи: часткове зрідження (вилучають гірші дерева), внесення добрив. Крім постійних, виділено також тимчасові лісонасіннєві ділянки. Це лісостани високої якості, здорові, в них ведеться звичайне господарство, проте головні рубки можуть бути відкладені до насіннєвого року. Загальна площа постійних лісонасіннєвих ділянок держлісфонду становить 1150 га. Асортимент насіння досить великий – понад 50 видів деревних і чагарникових порід, серед яких головні лісоутворюючі, цінні супутні породи, чагарники, декоративні види тощо.

Багатий асортимент насіння, що заготовляється на постійних і тимчасових лісонасіннєвих ділянках, дозволяє успішно проводити лісовідновлення в Карпатах на всіх висотних поясах, починаючи з рівнинного – зони дубових лісів, завершуючи в зоні приполонинних лісів та криволіссі.

Важливим, найбільш перспективним методом лісовідновлення в області є створення постійної лісонасіннєвої бази на селекційно-генетичній основі, оптимальної за розмірами і кількістю лісоутворюючих порід. Закладають плантації живцями елітних дерев, які за спадковими рисами характеризуються найвищою продуктивністю, біологічною стійкістю і товарною структурою деревостанів. Перші лісонасіннєві плантації, закладені в Мукачівському лісокомбінаті, вже дали елітне насіння, з якого вирощується садивний матеріал для майбутніх молодих лісів. Формування плантацій здійснюється з таким розрахунком, щоб вони давали максимальний урожай, були доступні для механізованого способу заготівлі насіння. Важливим фактором формування лісонасіннєвого господарства є організація науково обгрунтованого догляду, який би сприяв підвищенню врожайності та стійкості плантацій до шкідників, хвороб та несприятливих кліматичних умов.

Давні традиції на Закарпатті має насінництво ялини. У букових лісах переважає природне поновлення, але існує також потреба і в певній кількості насіння. Жолуді дуба скельного й звичайного йдуть на відновлення дібров, а також для введення дуба в молодняки букової зони. Збирається насіння багатьох супутніх порід, що становлять домішку в лісових культурах. Джерелом насіння деяких інтродукованих видів є відповідні насадження, що досягли віку змужнілості (псевдотсуга Манзіса, модрина, дуб червоний, окремі види сосни, інші). Досить різноманітним є видовий склад чагарників, потрібних для введення підліска. Декоративні породи цінуються в лісах зелених зон.

Пов’язана з гірським рельєфом велика різноманітність природних умов нашої області відбивається на характері лісової рослинності. Шляхом тривалого, у масштабах геологічного часу, пристосування лісова рослинність кожного природного району набула рис, що найбільш повно відповідають конкретним умовам клімату та грунтів. Перенесення лісового насіння на далеку віддаль чи значна різниця в абсолютних висотах місцевості між пунктами збирання та використання здатна знизити стійкість чи продуктивність насаджень. Таких помилок історія лісового господарства налічує чимало. Тому сучасне лісівництво приділяє походженню насіння велику увагу. Існують різні схеми районування та рекомендації для можливого перенесення насіння.

На Закарпатті виділено, зокрема, один насіннєвий район дуба звичайного, два райони дуба скельного (розділені течією Ріки), кілька насіннєвих районів бука (західний – до долини Латориці, центральний та східний, що поділяються долиною Тересви). Лісонасінневий район ялини пов’язаний з ареалом її природного поширення у горах. Крім цих горизонтальних меж, рекомендується дотримуватися певної відповідності абсолютних висот між місцем заготівлі та використанням насіння. Бажано, щоб така різниця не перевищувала 300– 350 м.

Урожаї насіння бувають не щороку. Так, добре плодоносять бук та ялина з інтервалом у 3–5 роки, досить нерівномірно врожаять дуби в дібровах. У насіннєві роки не тільки полегшується заготівля, але й кращі якісні показники має насіння. Тому бажано користуватися насінням урожайних років. Насіння хвойних порід зберігає свою схожість кілька років, для листяних використовують сіянці різного віку.

Крім традиційного методу заготівель лісового насіння – в насадженнях, є інший шлях – вирощування його на лісонасіннєвих плантаціях. Для цього з обраних за спеціальними вимогами дерев беруть живці, які прищеплюють на молоді саджанці цього ж виду. Щеплені рослини розміщують на плантації, за якою старанно доглядають. Оскільки живці беруться з крони старих дерев, щеплені рослини зберігають здатність до репродукції і за кілька років починають цвісти. З насіннєвими плантаціями пов’язана перспектива генетичного поліпшення насіння, бо для заготівлі живців вибирають найкращі дерева, так звані плюсові, а на плантації створюється можливість їх запилення.

На Закарпатті перші роботи по елітному насінництву почалися в 60-х роках як експеримент. Тепер справа набула виробничого масштабу. Відібрано та зареєстровано близько 300 плюсових дерев, освоєно методи щеплення, опрацьована технологія створення плантацій. З деревних порід найбільш підходить для плантаційного способу вирощування насіння сосни кедрової, сосни звичайної, модрини, псевдотсуги, дуба, ясена, чорної вільхи.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИННОГО СВІТУ. БЕЗХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ.

Безхребетні тварини не є систематичною категорією. До них відносять понад 50 типів тварин з двох царств (з них 45 типів – найпростіші). Загальна відсталість Закарпаття в дорадянський період призвела до того, що більш-менш дослідженими виявились лише відносно крупні групи безхребетних, зокрема комахи. Але й вони грунтовно вивчались лише в радянський період на базі Ужгородського державного університету. Та й серед них є групи, які все ще чекають свого дослідника. Прикладом можуть бути первинно-безкрилі комахи – подури, що разом з найпростішими та червами відіграють надзвичайно велику роль у процесах трансформації органічних решток у верхніх шарах грунту. Серед них найбільше значення мають деякі представники червів – олігохет. У своїй величезній більшості грунтові черви нашої області належать до родини справжніх дощових червів люмбріцід. Розвиваючись подекуди в величезних кількостях (до 500–1000 екземплярів на 1 м2 грунту), вони протягом року можуть перемістити тонни грунту, не тільки сприяючи цим його кращій аерації та доступу води і мінеральних речовин до кореневих систем рослин, але й мінералізуючи значні кількості органічних речовин рослинного й тваринного походження. Діяльність дощових червів стимулює також активність ґрунтової мікрофлори та найпростіших. Найбільш звичайним представником цієї групи безхребетних для Закарпатської області є сіра аллолобофора. Всім добре знайомий також земляний черв’як, або великий виповзок, що досягає розмірів 20–30 см. Перший з них живиться ґрунтовим перегноєм, а останній – поверхневими рештками рослин, котрі затягає в свої нірки.

Значну роль відіграють черви-олігохети також у донних відкладах водойм. Серед них слід відмітити трубочників, або тубіфіцид. Особливо чисельні вони в місцях скидання в річки побутових стоків, що, на жаль, все ще має місце поблизу Ужгорода, Мукачева та інших міст Закарпаття. Бурхливий розвиток трубочника (до 200– 300 тис. екз. на 1 м2) дозволяє водним системам ефективно позбавлятися від надлишкових кількостей органічних речовин. Разом з тим трубочники, зокрема звичайний, а також лімнодріл Гофмейстера, є добрим кормом для риб-бептофагів. Це давно вже помітили риболови-любителі, вибираючи місця для рибної ловлі на ділянках, що знаходяться під впливом побутових стоків. Окрім трубочників у прісних водах області поширені черви-олігохети з родин енхітреід та наідід. Більш детальну інформацію про водних червів-олігохет можна почерпнути з монографій О. В. Чекановської та І. І. Малевича.

На відміну від комах, опис яких здебільшого можливий на основі зборів та спостережень окремих вчених – ентузіастів при використанні відносно простих методів та знарядь (наприклад, звичайний ентомологічний сачок), олігохети потребують для свого вивчення досить складних приладів. Ще складніше вивчення найпростіших, що базується на основі методів цитології, фізіології, біохімії та інших наук. Саме через це вивчення дрібних безхребетних Закарпаття здійснюється останнім часом на базі спеціалізованих лабораторій Інститутів зоології та гідробіології Академії наук УРСР. Перед ними поставлено завдання не тільки систематичного вивчення видового складу безхребетних тварин, але й виявлення їх ролі в різноманітних природних процесах та встановлення можливих наслідків антропогенного впливу. Наступним етапом цього вивчення є розробка рекомендацій і заходів, спрямованих на найбільш ефективне і, в той же час, раціональне використання природних ресурсів народним господарством. При цьому значна частина наукових коштів виділяється саме на вивчення безхребетних. Чому ж безхребетним приділяється велика увага? Причина в тому, що вказана група є проміжною між первинними продуцентами органічної речовини – рослинами – та хребетними тваринами і людиною, що стоять на верхніх щаблях трофічних ланцюгів.

Давно відомо, що рослини і тварини утворюють у природі різні угруповання. Вивченням особливостей структури і функціонування таких угруповань займається наука біоценологія. Характерно, що деякі з таких угруповань формуються виключно за рахунок безхребетних. Прикладом може бути консорція на основі двостулкового молюска дрейсени. Більш відомими є консорції на різних видах дерев та вищих водних рослинах, які також формуються за рахунок безхребетних. Зв’язок між такими угрупованнями підтримується відповідно через птахів та риб, тобто хребетних тварин.

Значний вплив на безхребетних тварин мають сезонність клімату помірного поясу та характерна для Карпат й інших гірських систем вертикальна зональність. Однак ці фактори по-різному впливають на наземних і водних безхребетних. На характері поширення останніх вертикальна зональність позначається значно менше, ніж характер грунту, гідрохімічний та гідрологічний режими водойми тощо. Значно слабіше впливає на водних безхребетних і сезонність. Зокрема, на фоні неактивних або малоактивних у зимовий період наземних безхребетних, відносно різноманітними, з високим рівнем функціональної активності залишаються водні безхребетні. Але оскільки вони, як і всі безхребетні в цілому, належать до пойкілотермних тварин, тобто до тварин з залежним від температури метаболізмом, то взимку інтенсивність їх процесу обміну речовин знижується порівняно з літнім в 4-5 разів. У цих умовах перевагу мають кріофільні, тобто холодолюбні, форми, що в Карпатах приурочені до джерел (фреатична фауна), а також високогірних озер та печерних водойм. Так, зимою в гірських потоках Карпат розповсюджені рачки гарпактіциди, зокрема бріокамптус спінулозус окціденталіс та паракамптус Шмайля. Перший з них є гляціальним (льодовиковим) реліктом, а останній – бореальним, поширеним у водоймах північної Європи, зокрема в озерах Карелії. У теплу пору року ці види зустрічаються виключно в джерелах або поблизу від них, а при похолоданні починають відігравати суттєву роль в угрупованнях водних безхребетних гірських потоків. Навесні вони поступово випадають зі складу донних тварин – зообентосу. Разом з тим джерела Закарпаття населяють бокоплави Гаммарус пулекс фоссарум, циклопи, діациклопи кландестинські та парациклопп фімбріатус. Три останні види зустрічаються в джерелах при наявності певної кількості рослинних решток – листового опаду, водорості-нитчатки та інших. Бокоплави вже, на відміну від циклопів, добре помітні неозброєним оком.

При наявності більш значних джерел забруднення у водоймах починають розвиватися найпростіші. Це найзвичайнісінька інфузорія-туфелька – представник типу ціліофора (інфузорії), а також джгутиконосець бодо оватус з типу мастігофора. На даний момент для Закарпатської області відомо близько 150 видів інфузорій, але реальна їх кількість у межах області – не менш ніж 1000 видів в силу значної різноманітності водойм та біотопів. Серед уже встановлених видів є багато таких, що можуть бути показниками ступеня забрудненості водойм органічними речовинами. Це дозволяє швидко й ефективно класифікувати водойму по фактору забрудненості органічними речовинами, а також встановити джерело забруднення та його характер. Деякі групи інфузорій надзвичайно чутливі до окремих з розчинених у воді металів, газів, активної реакції середовища та інших. Прикладом можуть бути виявлені в болотах на околицях Ужгорода декілька представників родини метопіде, що є прекрасними індикаторами наявності сірководню.

Значну роль у процесах мінералізації органічної речовини в холодну пору року в водоймах Закарпаття відіграють струмковики (ряд тріхоптера), а точніше їх личинки. Зокрема в гірських струмках зимою широко розповсюджені утворюючі будиночки види роду поліцентропус. Встановлено, що при температурах 0–З °С ці тварини активно споживають листовий опад. Навіть значний льодовий покрив не є для них перепоною. В цих умовах вони можуть обходитися без кисню, переходячи на анаеробний тип обміну. Цей процес переходу, як встановлено експериментально, здійснюється дуже швидко, протягом 1 – 2 годин. При зафіксованих чисельностях струмковиків у 10–20 особин на 1 м2, вони, при масі окремих екземплярів 1–2 мг, можуть споживати за зимовий період 5–10 кг листового опаду на 1 м2, мінералізуючи при цьому 1–2 кг.

Весною відбувається інтенсивна перебудова угруповань водних тварин у зв’язку з підвищенням температури та повенями за рахунок талих вод. У цих умовах виживає лише оброст або перифітон, тобто організми, які населяють водні рослини та поверхні різних предметів, що знаходяться у воді, а також літофільнин комплекс організмів, куди входять організми, що населяють грунт під річковим камінням. Серед перших можна назвати червів-коловерток з родів ротаріа та філодіна, а також личинок комарів звонців-хірономід. Серед останніх – черви нематоди, олігохети та гастротріхи.

Після скресання льоду в низовинних водоймах області починають бурхливо розвиватися організми товщі води – планктону. Основу його в цей період становлять панцирні коловертки, а також інфузорії та джгутикові, а дещо пізніше «мирний» зоопланктон замінюється «хижим» – циклопами, зокрема циклопсом стренуусом.

Після завершення весняної повені для низовинних ділянок Ужа, Латориці та інших річок характерне утворення заплавних водойм, у яких зафіксовано бурхливий розвиток інфузорій. В таких водоймах є їх кілька десятків видів.

Починають пробуджуватися навесні й наземні безхребетні. Серед них особливо численні комахи (у країні нараховується близько 100 тис. видів). Одними з перших на добре прогрітих сонцем ділянках з’являються туруни. Справжньою оздобою фауни Закарпаття є туруни роду карабус. Серед них на низовині зустрічаються карабуси Ульріха та Завадського, а в високогір’ї – карабуси ауронітепс та обсолетус. Лише вище 1700 м відмічений унікальний карабус Фаориція. Туруни приносять величезну користь, поїдаючи личинок шкідливих комах, а також молюсків і потребують всебічної охорони.

Серед лускокрилих, або метеликів (їх в СРСР є понад 15 тис. видів), гідні уваги представники родини иімфаліде, зокрема траурниці. Особини цього метелика, що пережили зиму, мають облямовані білою стрічкою темно-бордові крила, тоді як у молодих осооин стрічка жовта. Поблизу Чопа вже в березні зустрічається поліксена. Цей рідкісний метелик зникає тут уже в квітні. У 4е” же “еР’°Д відмічений нічний метелик букове павине око, іц° населяє, як це видно з назви, букові ліси.

У квітні та на початку травня у ставках, що використовуються для риборозведення, спостерігається розмноження інфузорій, серед них найбільше значення мають стентори, або трубачі. Завдяки великим розмірам (до 1,5 мм) вони помітні і неозброєним оком. У донних відкладах ставків та планктоні поширені стентор цорулеус та стентор поліморфус, а в перифітоні на вищих водних рослинах (очереті та рогозі) селиться стентор розелі. Навіть при розвитку в відносно невисоких для інфузорій чисельностях у кілька десятків тисяч екземплярів на 1 м2 поверхні ці найпростіші здатні повністю визначати характер та направленість процесів трансформації органічних речовин у донних відкладах та перифітоні ставків. При цьому вони – важливий корм для мальків риб у перші дні їх життя. В подальшому мальки переходять на живлення безхребетними зоопланктону та зообентосу.

Найбільш різноманітна фауна безхребетних розвивається влітку. З найпростіших, окрім інфузорій, поширені корененіжки, що віддають перевагу відносно чистим ділянкам річок з нешвидкою течією та піщаним, злегка замуленим грунтом. Найбільш чисельні представники корененіжок відносять до родів діффлюгія та центропіксис. Слід зазначити, що тільки близько третини всіх будиночків корененіжок містять живих тварин. У мертвих будиночках часто поселяються інфузорії, нематоди та черевовійчасті черви.

Поширені влітку також джгутикові, котрі при сприятливих навколишніх умовах у донних відкладах водойм Закарпаття можуть досягати чисельності до 1 – 2 мрд. на 1 м2 грунту. Основу джгутикових становлять дрібні види роду церкободо.

Звичайні в водоймах області представники й інших груп водних безхребетних. Це ракоподібні, зокрема водяні ослики, а також п’явки. Серед останніх найбільш поширена герпобделла октокулата, що зустрічається на вищій водній рослинності і є активним хижаком – поїдає личинок водних комах, молюсків, ракоподібних та олігохет. Широко представлені молюски, серед яких відзначимо активних фільтраторів двостулкових. Споживаючи з води дрібні організми та детрит, двостулкові освітлюють та очищають воду, в якій живуть. Разом з тим вони здатні накопичувати у своєму тілі різні токсичні речовини в дуже великих порівняно з природними фоновими концентраціях. У водоймах Закарпаття тепер встановлено понад 30 видів двостулкових молюсків, у тому числі 5 видів з роду уніо, які досягають значних розмірів.

Серед наземних безхребетних у літній період виділяються комахи. Так, для низинних районів характерні колись чисельні, а зараз надзвичайно рідкісні сатурнії. Зокрема велике нічне павине око, або грушева сатурнія, досягає в розмаху крил 16 см і є найбільшим метеликом Європи. Надзвичайно рідко відмічається в межах області, а також у Центральній Європі в цілому, тернова сатурнія, що представляє середземноморський елемент нашої фауни. Цей вид поодиноко зустрічається з кінця травня уздовж Латориці.

Теплолюбні середземноморські види комах найбільш повно представлені у Виноградівському районі, який за кліматом наближається до сухих субтропіків. Прикладом може бути Чорна гора у м. Виноградові. Тут виявлено туруна гарпалус ауреус сіміліс та коника пахітрахіс граціліс, а також метеликів брінтезія цірцея та гіппархія фагі. На території ЧССР ділянки, де зустрічаються ці рідкісні метелики, оголошені заповідними (наприклад, Ковачевські горби у Південній Словаччині). Нещодавно в Ужгороді було виявлено коника малого пластинокрила, що в Криму та на Південному Кавказі є подекуди звичайним масовим видом – шкідником. Цей балканський вид проникає на Закарпаття з Придунайської низовини.

Справжньою рідкістю на території області, незважаючи на достатні масиви дубових лісів, стали великий дубовий вусач та жук-олень, які систематично виловлюються несвідомими людьми на сувеніри. У передгір’ях на луках і в садах нашої області поширений близький родич великого дубового вусача церамбікс скополі, що в окремі роки може завдавати незначної шкоди.

Окрасою букових лісів є альпійський вусач, що останнім часом попав у міжнародну Червону книгу разом з повністю винищеним на території області метеликом аполлоном. Останній належить до родини папіліонід. До цієї родини належить також і мнемозіна, яка поки що зрідка відмічається в долинах річок Полонинського масиву Західних Карпат на висотах 600–1000 м. У цих долинах на довколаводній рослинності зустрічаються також велетенські (до 23 мм) довгоносики ліпарус глабріростріс, довгоносики гіпера пунктата та дрібні (3–4 мм) представники роду апіон. Починають траплятися тут і окремі представники роду отіорінхус. Довгоносики цього роду широко представлені у високогір’ї.

На гірських луках у лісовому поясі, окрім метеликів-перламутрівок, серед яких впадає у вічі велика лісова перламутрівка кількох морфологічних форм, зустрічаються також прямокрилі комахи, а саме коники й саранові. На поширенні багатьох з них суттєво позначилася діяльність людини. Виражений негативний антропогенний вплив спричиняється випалюванням. До таких коників належить ізофії, ряд видів яких відомо для Радянського Союзу лише на Закарпатті.

Дуже цікавий представник коників був відмічений поблизу с. Білин, що на Рахівщині. Мова йде про східного пилохвоста, який поширений в Західному Сибіру, де утворює суцільний ареал. Але цей коник начисто відсутній у Східній Європі. І ось знахідка на Рахівщині. Дещо раніше подібні локальні місцезнаходження зафіксовано в Румунії. Виживання таких невеликих популяцій тварин можливе лише за умови партеногенетичного розмноження, яке й є характерним для східного пилохвоста. Цікаво, що самці цього виду зникли не повністю. Вони, хоча й дуже зрідка, але зустрічаються, приблизно 1 самець на 1000 самок. Немає сумнівів, що величезний розрив в ареалі східного пилохвоста на території Європи спричинив льодовик. Локальні ж популяції коника, знайдені в Карпатах, свідчать про те, що тут він рідкісний.

Однією з найбільш древніх груп комах, представлених на Закарпатті, є бабки. В личинковій стадії це хижі водні тварини, що живляться олігохетами, личинками інших комах, або подібно до хижих жуків-плавунців, мальками риб. Дорослі бабки також хижі і ловлять комах переважно вздовж різноманітних водойм. До найкрупніших бабок належать коромисла. Це крупні комахи з яскраво забарвленим черевцем. Зокрема в області у водоймах басейну Латориці відмічено теплолюбне коромисло ешна ізоскелес, комаха якої активно винищує комарів. Ще недавно чисельні в лісовому поясі області ешна грандіс та ешна мікста стали справжньою рідкістю, що відразу спричинило зростання кількості кусливої мошки гнусу. Причиною зменшення чисельності бабок, на наш погляд, є забруднення ставків, заплавних водойм, заток, стариць та озер, особливо нафтопродуктами, які погіршують кисневий режим водойм, чого не витримують киснелюбні личинки бабок.

У лісовому поясі Закарпаття поширені високорозвинені корисні комахи-мурашки. У цих безхребетних вчені виявили ефект групи, характерний для бджіл, джмелів та деяких інших перетинчастокрилих. Він полягає в підвищеному виживанні окремих особин у складі групи, причому цей ефект посилюється із зростанням групи. Детально зупинятися на мурашках, а також на бджолах не будемо. Вкажемо лише, що на Закарпатті широко представлені близько 10 видів мурах з роду форміка, гнізда яких приурочені до найрізноманітніших екологічних умов. Незначну екологічну пластичність окремих видів необхідно враховувати при штучному розмноженні мурашиних сімей відсадками. Максимальний радіус дії старих мурашників – близько 100–150 м, причому добре знищуються мурахами рухомі відкрито живучі комахи та їх личинки. Особливо ефективно поїдаються гусениці, причому ступінь цієї ефективності залежить від наявності на тілі гусениць волосків. Через це найкраще поїдаються гусениці п’ядунів та листоверток, а гусениці шовкопрядів, коконопрядів, ведмедиць – значно гірше. Лише на віддалі близько 10 м ефективно поїдаються дорослі жуки, пильщики, личинки листоїдів. Все це вказує на велику користь мурашок у боротьбі проти шкідників лісу. Саме через це згідно діючого законодавства розорення старого крупного мурашника на території з режимом охорони або в зелених зонах міст карається штрафом до 200 карбованців.

Великий інтерес має в Карпатах зона високогір’я. Для неї характерна велика кількість (понад 1000) малих і середніх озер. Більша частина з них знаходиться на території Закарпатської області. На жаль, гідрофауна цих водойм зовсім не вивчена. Слід сподіватися, що при детальному фауністичному дослідженні тут буде виявлено ряд реліктових та ендемічних видів тварин.

Характерним для високогір’я елементом фауни безхребетних є тардігради, що виділені недавно в окремий тип тварин. Вони населяють сухі мохи на скелях (роди ехініскус та парехініскус), а також зволожені улоговини (роди макробіотус, гіпсібіус та ізогіпсібіус). Вивчення фауни та екології цієї групи, окрім чисто пізнавального, має значний загальнобіологічний інтерес, оскільки йдеться про групу тварин, здатну витримувати дози радіації до 10 000 рентген, температури, близькі до абсолютного нуля та повне висихання. Автор цих рядків особисто спостерігав живих зародків тардіград у щойно промитих від формаліну пробах з донних відкладів водойм.

Широко представлені у високогір’ї також членистоногі – туруни і довгоносики, два види ендемічних карпатських жуків-восковиків, а також кілька видів павуків та псевдоскорпіонів. Ряд високогірних видів є й серед метеликів-чорнушок з роду еребіа. На жаль, інтенсивний і практично безконтрольний випас худоби призвів до їх майже повного зникнення.

Є характерний для високогір’я представник і серед прямокрилих комах. Це ізофія бревіпеніс – досить крупний зелений коник, відмічений на Чорногорі, Свидовці та Горганах. Цей коник харчується, в основному, листям чорниць, але на горі Ребро, що на Чорногорі, було помічено поїдання ним надзвичайно отруйної чемериці білої. Цікаво, що коники, знайдені на чемериці, мали на спинній стороні дві поздовжні яскраво-червоні полоси – елемент попереджуючого забарвлення, відсутній у типових особин.

На завершення даного огляду хотілося б застерегти від абсолютизації понять корисності та шкідливості. В умовах дедалі зростаючого впливу людини на природу, навіть організми, що завдають шкоду, можуть приносити певну користь. Так, поширення на полонинах кінського щавлю лімітується бурхливим розвитком листоїдів. У звичайних умовах вони, безумовно, є шкідниками сільськогосподарських рослин. З малопоширеного індиферентного для людини виду, перетворився на одного з основних споживачів фекальних мас на полонинах пластинчатовусий жук геотрупес стеркорозус – скарабей високогір’я. В цьому йому активно допомагають жуки афодії з цієї ж родини.

У нашому короткому огляді неможливо охопити всі групи безхребетних тварин Закарпаття. В їх детальному вивченні можна знайти значні можливості та резерви інтенсифікації господарства області на науковій основі.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИННОГО СВІТУ. ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ.

Для сучасної фауни Закарпатської області найбільш характерними є гірські та лісові види хребетних у широкому розумінні. Фауна хребетних нараховує 450 видів, підвидів, форм і різновидностей круглоротих, риб, земноводних, плазунів, птахів і ссавців. Територія Закарпаття згідно з сучасними уявленнями належить до двох зоогеографічних округів: Карпатського гірсько-лісового бореально-лісової зони та Притисянського низинно-лісового європейської лісостепової зони.

Значення хребетних в умовах Закарпаття різноманітне. Багато з них є промисловими або об’єктами спортивного рибальства й полювання. Всі хребетні – важливий біокомпонент (складові) природних екосистем, відіграють провідну роль у кругообігу органічних речовин у біосфері (живій оболонці Землі). Вони збагачують середовище органічними речовинами, багато з них сприяють аерації грунтів на гірських схилах, беруть участь у формуванні рослинності, її поширенні. Деякі з них відіграють роль санітарів, розповсюджувачів насіння та інше. Найбільше значення хребетних у споживанні різних шкідників сільського та лісового господарства. Тому сьогодні на передньому плані питання всебічного вивчення хребетних, як складових природних багатств, їх раціональне використання й охорона. Присутність у навколишньому середовищі хребетних тварин урізноманітнює природу, задовольняє естетичні смаки людей, звичайно є необхідним елементом рекреаційних ресурсів.

Серед хребетних Закарпаття – чимало слабовикористовуваних для введення у зоокультуру. Це риби – дунайський лосось, озерна форель, стерлядь, сом (для холодно- й тепловодного рибництва), умбра (акваріумна рибка), деякі земноводні й плазуни (для одержання сировини, з якої виготовляють фармацевтичні препарати), крижень, заєць-русак, куріпка, перепел, косуля (для розведення з метою збагачення мисливських угідь), карпатський олень, видра, куниця лісова й кам’яна, ласка, горностай та інші (для розведення на звірофермах й доместикації). Серед хребетних є ряд ендемічних видів, характерних тільки для Карпат.

Значно більше видів хребетних поширено тільки в тій частині області, яка відноситься до Карпатського гірсько-лісового округу, понад 40 видів. Серед них риби харіус, струмкова форель, пістрявоногий бабець, живородяча ящірка, гадюка звичайна; птахи – тетерук, рябчик, глухар, чорний лелека, змієїд, беркут, волохатий сич, довгохвоста сіра сова, пугач, трипалий дятел, жовна, горіхівка, щеврик гірський, завирушка альпійська, гірська вівсянка, оляпка; звірі – альпійська бурозубка, мала кутора, лісова куниця, бурий ведмідь та інші.

Процес формування фауни області нерозривно пов’язаний з генезисом та історією карпатської гірської системи і фауни Середньої Європи в цілому. Цей процес був надзвичайно складним. Основний склад ссавців у Карпатах і в різних частинах Середньої Європи відомий з доплейстоценових відкладів. Це їжаки, кроти, ведмеді, лисиці, куниці, тхори, видри, борсуки, рисі, козулі, олені, зайці, білки, ховрахи, коти та інші. Багатьох видів сьогодні вже немає. Це рудуватий ховрах, перев’язка, великий тушканчик, мамонт, носоріг шерстистий, печерний ведмідь, північний олень, копитний лемінг, дикий кінь, тур та інші.

Діяльність людини на території сучасної Закарпатської області простежується від раннього палеоліту. З того часу й до наших днів природні екосистеми на цій території зазнали значної антропічної трансформації, а фауна хребетних – певних змін, зумовлених рибальством, полюванням, розвитком скотарства, землеробства, промисловості тощо.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Риби й круглороті.

Водойми Закарпатської області дуже різноманітні. Вертикальна зональність області обумовлює інтенсивність стоків, їх швидкість, температуру, тривалість періоду вкриття кригою, жорсткість, прозорість, мінералізацію, кормову базу риб, ступінь впливу людини, або антропізацію та напрям господарського використання. Всі ці характеристики водойм на різних висотах над рівнем моря неоднакові. Вони визначають сприятливі умови для життя одних видів риб і непридатні для інших. Водойми дуже змінені діяльністю людини. Змінений також видовий і кількісний склад риб, їх вікова структура, поширення.

Рибництво в Карпатах уперше почало розвиватися з другої половини XIX ст. Недалеко від Сваляви у с. Неліпині в 1880 році було збудовано розплідники лососевих риб. Мальків, виведених штучно з ікри, частково випускали у природні водойми – гірські струмки. Незначну частину вирощували у басейнах до товарних розмірів. Згодом, у кінці минулого століття, примітивні розплідники форелі було збудовано на р. Піні, недалеко від с. Поляни, мальків випускали у природні водойми.

На початку XX ст. у багатьох пунктах діяли інкубатори форелевої ікри, в них розводили, крім місцевої струмкової, також і завезену з Канади райдужну форель. До кінця 30-х років діяло 10 інкубаторів. Усі розплідники лососевих були дрібні й малопотужні. Проте вони відіграли позитивну роль у підтриманні високої кількості форелі у гірських річках Карпат.

Під час другої світової війни майже все холодноводне рибне господарство було зруйноване (діяло тільки кілька дрібних розплідників у Свалявському та Рахівському районах). Штучним розведенням риби почали займатися, надавши йому властивостей крупних промислових господарств, тільки з 1958 року, коли на Закарпатті заново створено тепловодне рибне господарство, якого в дорадянський період тут зовсім не було.

Чимало зусиль було спрямовано на припинення руйнування річок, на відновлення в них мінімальних, а згодом і створення оптимальних умов для риб та інших водяних і амфібних організмів.

Загальна довжина річок Закарпатської області становить 3622 км, площа – 14 109 га (разом з іншими природними водоймами). Площа штучних водойм – близько 1000 га. За температурою, кількістю кисню, швидкістю течії, структурою твердого стоку, гідрофауною гірські ділянки річок істотно відрізняються від низинних. У режимі, гідрофауні річок та інших водойм простежується вертикальна зональність.

Різкі коливання стоку та наносів руйнують нерестилища, викликають загибель личинок, мальків, відкладеної ікри. Повені затримують хід риб на нерест. Під час тривалих дощів і сніготанення рівень води в річках підвищується, твердий стік (грунти, уламки гірських порід, хмиз, деревина, опале листя, пісок) збільшується, що згубно діє на рибне населення, особливо на лососевих. Середньорічна каламутність річок змінюється від 200 до 700 г/м3, максимальна досягає 2000 г/м3. Тиса каламутна від 100 до 230 діб на рік, Латориця – від 95 до 206. Це негативно впливає на розвиток ікри, часто губить личинок і мальків.

На низовині зустрічаються заплави старорічищ і заболочені прируслові водойми. Під час максимального рівня в річках вони наповнені водою і стають улюбленими нерестилищами щуки, коропа, карася, сома, окуня та інших риб. У них добре розвивається ікра, ростуть мальки.

У зв’язку з швидкою течією на гірських річках утруднене утворення льоду, але в холодні зими спостерігається намерзання по дну, нарощуються льодові пороги, що несприятливо впливає на нерест струмкової форелі, минька і на розвиток ікри. Тому оптимальні природні нерестилища струмкової форелі розміщуються на тих ділянках гірських річок, куди надходять джерельні й термальні води.

Навіть під час найсильніших морозів (до мінус 30°С) на гірських річках є незамерзаючі ділянки там, де швидкість течії становить 1,5 м/с і більше. Це сприяє збереженню оптимального кисневого режиму, що дуже важливо для зимівлі риб, особливо лососевих.

Льодові затори, які майже щороку спостерігаються на Тисі, Латориці, Боржаві, Тересві згубно діють на зимуючих риб. Великі маси криги сягають дна ріки і борознять його, руйнують і знищують великі косяки зимуючих риб. Суцільне льодове вкриття на непротічних і замкнутих водоймах (стариці, меандри, озера, болота та інші) небезпечне для риб та іншої гідрофауни. На Закарпатській низовині вже на другу – п’яту добу суцільного льодовкриття риби гинуть від задухи. Тут швидко створюється несприятливий газовий режим.

Водоносність рік на Закарпатті здатна забезпечити нормальне існування риб навіть у найпосушливі роки. Найбільш аптропізовані такі ріки, як Уж, Латориця, Боржава і Тересва. На цих річках розміщено найбільше населених пунктів, промислових і різних інших об’єктів. Водозбірна площа Ужа, Латориці й Боржави найменш лісиста.

Видовий склад і поширення риб та круглоротих. У водоймах Закарпаття відомо 60 видів, підвидів і форм риб та круглоротих. Останні представлені міногою. Ця тварина – ендемік басейну Тиси – надає перевагу чистим водоймам. Риби належать до лососевих, осетрових, коропових, окуневих, тріскових, вугревих та інших. Їх ділять на гірські, низинні та з широким вертикальним поширенням. До гірських відносять переважно лососевих, зокрема форелі струмкову, райдужну й озерну, харіус, дунайський лосось. Для акліматизації було завезено малька байкальського омуля, сига, севанської форелі, успішно акліматизована палья і пелядь.

Для відтворення у гірських водоймах найбільш придатні аборигенні види – струмкова, озерна форелі й харіус. Акліматизована райдужна форель. Вона менш вимоглива до гідробіологічного режиму, але й менш придатна для відтворення, бо здатна упливати з гірських річок вниз по течії і повністю зникати з водойм. Райдужну форель розводять переважно для вирощування у замкнутих водоймах, тобто у холодноводних рибних господарствах. Озерна форель зустрічається в Синевирському озері. За швидкістю росту вона наближається до дунайського лосося, який в сприятливих умовах набирає кілограм маси за рік. Лосось – ендемік водойм дунайського басейну, на Закарпатті поширений тільки у верхів’ях Тиси та деяких її притоках (Шопурка, Тересва, Теребля, Ріка), часто зустрічаються бабці – підкаменщик та пістрявоногий.

Кількість дунайського лосося в закарпатських водоймах з кожним роком зменшується. Отже, крім охорони, необхідно його штучно розселити, а також розводити шляхом інкубації ікри. Для початку треба створити маточник з поголів’ям, яке утримувати в умовах максимально наближених до природних: спорудити штучний рукав струмка або річки з бетонованим дном, укріпленими берегами, добре захищений зверху дротяною сіткою, а на втоці й витоці – дрібною сталевою густою граткою від рибоїдних хижаків. При одержанні достатньої кількості заплідненої ікри слід організувати її природну й штучну інкубацію з наступним випуском малька у природні й штучні водойми.

Для кращого виживання лососеподібних риб малька слід випускати у природні струмки й потоки до досягнення ним однорічного віку – в липні – серпні. Такий мальок більш життєздатний, краще вміє знаходити природні корми, у великих кількостях доживає до промислових розмірів.

Для збільшення лососеподібних риб у природних водоймах необхідно організувати більш надійну охорону водозбірної площі зарибнених струмків і потоків від забруднень лісоексплуатацією і перебування там транспортних засобів, які використовують як пальне нафтопродукти. Значна кількість забруднень від автотранспорту потрапляє у водойми з автодоріг. Тому в багатьох місцях утворилися довгодіючі вогнища забруднення. Такі ділянки шляхів і берегів слід обробити препаратом «Аеросил».

Серед риб в області переважають види з весняно-літнім періодом нересту. Лише миньок і струмкова форель відкладають ікру в осінньо-зимовий сезон. Вугор, який у водоймах Закарпаття зустрічається дуже рідко, з настанням статевої зрілості відпливає на нерест в Атлантичний океан, до берегів Мексіки.

Із осетрових риб у водоймах є тільки стерлядь. Запливання прохідних осетрових (білуга, осетр, севрюга) в Тису припинилося ще на початку XIX ст. Стерлядь поширена в низинній частині Боржави, Латориці, Тиси. Цінна риба, але рідкісна.

Численними за видовим і кількісним складом є коропові, деякі з них створюють основну масу риб природних водойм, зокрема підуст, вусачі – звичайний і південний, білизна, верхоплавка, бистрянка, короп дикий, карась, головень, ялець, в’язь, плітка. В Тисі, Косівці, Тересві, Тереблі, Ріці та їх притоках поширена андруга, в інших водоймах вона рідкісна або й зовсім не зустрічається.

Переважно в низинних частинах річок водиться лящ, клепець, густера. З нижніх ділянок Тиси навесні в річки низовини запливають на нерест синець, чехоня, рибець, а в окремі роки також і в Латорицю – плітка дунайська. Слід відмітити, що після будівництва греблі і гідроспоруд на Тисі в Угорщині, деякі зі згаданих риб уже майже не потрапляють під час нересту на ділянки Тиси та в її притоки на території Закарпаття.

У низинних і передгірних водоймах поширені йорж смугастий, відомий тільки з Дунайського басейну, йорж звичайний, чіп великий, чіп малий. В низинній частині Тиси, а також у Латориці та її старицях є судак, виявлений берш періодично в Тисі і Латориці в околиці Чопа. Річковий окунь чисельний, не зустрічається тільки у гірських струмках.

У водоймах Закарпаття є й дрібні види риб. Їх максимальні розміри не перевищують 10–20 см, вони мають короткий період життя, зокрема слиж, щипівки – звичайна й гірська, піскарі – карпатський, гірський, білоперий, довговусий, гірчак.

У стоячих і протічних водоймах, переважно в низовині, поширені лин, в’юн. Щука розповсюджена майже в усіх водоймах, відомі вилови особин до 10 кг. Сом водиться в низинних і передгірних частинах рік. У 1955 році вперше виловлено котячого сомика, який, напевно, поширився з Угорщини, де був відомий раніше.

У водоймах, здатних заростати болотною рослинністю (меліоративні канали, старорічища, озера тощо), на низовині і в передгір’ях, все більше поширюються завезені амур і товстолобик. Ці риби живляться лише водяною рослинністю й можуть відігравати позитивне значення в очищенні водойм.

Щорічно з природних водойм області спортивним ловом рибалки виловлюють від 145 до 320 ц риби, проте за візуальними підрахунками найбільше риби ловилося на початку 50-х років. Промисловий лов риби в природних водоймах існував до 1960 р., а потім у зв’язку з малою рентабельністю його припинили.

За походженням найбільша кількість (26,7 %) видів, підвидів і форм риб – характерні елементи дунайського басейну, вони ж є і його ендеміками (дунайський лосось, карпатська й дунайська плітки, великий і малий чіп, смугастий йорж, щипівки, піскарі та інші, з круглоротих – мінога). Далі за походженням іхтіофауна розподіляється так: європейські становлять 11,6 %, європейсько-сибірські – 8,3 %, центрально-європейські – 10,0 %, північно-європейські, понто-каспійські та маньчжурські елементи – 3,4 %, понто-сарматські, південно-європейські, понтичні, східно-європейські, європейсько-аральські, середземноморські, балтійсько-атлантичні, сарматські та інші становлять по 1,3 % кожний.

Враховуючи надто складний шлях розвитку Карпатської гірської системи, її гідромережі, флори й фауни, слід відмітити, що центральним ядром іхтіофауни й сьогодні є ендеміки дунайського басейну, які разом з європейськими становлять понад 50 %. З регресією сарматського, понто-каспійського й паннонського водного басейну, з плейстоценовим похолоданням пов’язані проникнення на Закарпаття північних, сибірських та інших форм. В голоцені іхтіофауна прийняла вже сучасний вигляд, а в наступний період вирішальне значення в її формуванні та в зміні належало діяльності людини.

Охорона водойм та риб. Найбільш актуальним питанням сьогодні є збереження середовищ, тобто захист і відтворення гідробіологічного, гідрохімічного режиму водойм та уникнення їх антропізації.

Водойми і їх водозбірна площа, як середовище гідрофауни, найбільшому антропічному впливу піддаються в густо населених передгір’ях, міжгірних долинах, низовині.

Гірські струмки та їх водозбірна площа, де немає населених пунктів, зазнали незначної антропічної трансформації, бо високо в горах, де знаходяться їх витоки, немає споруд, відсутні промислові та інші об’єкти, які негативно впливають на водне середовище й на їх мешканців. Тому в гірських місцевостях, де збереглися природні екосистеми, біоценозний принцип охорони набуває першорядного значення. Тут антропічний вплив проявляється через лісоексплуатацію, випасання худоби на субальпійських луках, туризм, будування й розміщення невеликої кількості господарських об’єктів.

Зусилля, спрямовані на охорону й збереження гідробіологічного режиму гірських водойм, мають значення для холодноводного рибництва. Використання вод гірських струмків для цієї мети за останні 20 років зросло майже в 7 разів, у майбутньому посиленими темпами буде збільшуватися. Сьогодні тільки 0,5 % вод гірських струмків використовується для холодноводного рибництва.

Кількість твердого стоку в струмках зменшується, завдяки збереженню рослинності на гірських схилах та всій водозбірній площі. Близько 20 % вод гірських струмків – джерельні з температурою протягом року 8–16 °С. Такі води найбільш придатні для лососевих риб та холодноводного рибництва.

Для відновлення, збереження й охорони цінних риб та іншої гідрофауни лов повністю заборонений у зоні лососевих риб. В інших водоймах спортивний і любительський вилов обмежений (дозволено рибалити двома вудочками одноразово з берега, улов – до 5 кг риби за день). Більшість природних водойм передгір’я й низовини закріплена за первинними колективами рибалок.

Цілорічно заборонено виловлювати стерлядь, дунайського лосося, рибця, умбру та інших риб. Для умбри, як вимираючої риби, яка має дуже обмежене поширення, розробляються заходи охорони.

У зв’язку з вжитими заходами забір будівельних матеріалів (гравію, галечника, піску, каміння) та руслових наносів дозволено тільки в строго визначених місцях. Припинено сплав лісу по гірських річках. Обмежене лісовирубування на гірських схилах водозбірної площі та в місцях витоків річок. Уздовж берегів річок повністю охороняється деревна й чагарникова рослинність. Наявність рослинності дає можливість уникати перегрівання води влітку, до того ж збільшується територія, придатна для заселення лососевими, а також природна кормова база для риб, які живляться комахами. Там, де береги відкриті, їх поступово обсаджують деревами. Це дає можливість уникати руйнування їх під час повеней.

Велике значення має також створення протиерозійних буферів навколо ставків, де горбиста місцевість (на передгір’ях), щоб запобігти попаданню у ставки вимитих з навколишніх полів мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів, твердого стоку та замулювання.

У холодні зими в замкнутих водоймах рятують рибу від задухи, а влітку під час усихання малих стариць і рукавів – молодь від загибелі.

Для обмеження антропізації масовим туризмом водозбірної площі та окремих ділянок річок у горах спеціальними постановами Закарпатського облвиконкому відведено території для стоянок автотранспорту, розміщення наметів, ватр, спортивних майданчиків.

Тепер на території Закарпатської області промислові, комунально-побутові стоки майже повністю відведено від водойм. Споруди по очищенню діють на більшості підприємств, їх ефективність становить 90–95 %. Найближчим часом намічено збудувати і ввести в дію решту очисних споруд, перейти на замкнутий цикл водопостачання промислових підприємств.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Земноводні та плазуни.

На території області є п’ять видів хвостатих і одинадцять видів безхвостих земноводних.

Із хвостатих земноводних плямиста саламандра зустрічається у різноманітних лісах. Звичайний і гребенястий тритони водяться переважно в рівнинній та передгірній зонах, карпатський та альпійський тритони – у гірській. Всі хвостаті земноводні корисні, живляться комахами. Деякі з них є кормом для риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців.

Безхвості земноводні – жовточерева джерлянка населяє передгірну та гірську зони, а червоночерева, звичайна і гірська часничниці поширені на рівнині. Вони – корисні, знищують личинок комарів. Зелена і звичайна ропухи поширені в рівнинній, передгірній зонах. Всі види активні переважно вночі, знищують велику кількість комах-шкідників сільськогосподарських культур і лісу. Звичайна квакша живе на деревах. Навесні разом з іншими земноводними її можна зустріти у водоймах. Озерна й ставкова жаби протягом усього активного періоду з води виходять лише у пошуках кормів, як і інші, що живляться комахами. Гостроморда, трав’яна і прудка жаби заслуговують охорони, як корисні, досить рухливі, активно переслідують комах-шкідників лісового та сільського господарства.

Відомо десять видів плазунів: один – черепах, чотири – ящірок і п’ять видів змій. Болотяна черепаха живе у болотах, меліоративних каналах, озерах, старицях річок. Зимує на дні водойм, закопавшись у намул. У воді досить спритна, добре плаває.

Із ящіркових веретільниця чисельна на лісових галявинах та лісосіках. Зовнішнім виглядом нагадує змію. Живиться дощовими черв’яками, молюсками, мурашками та двокрилими комахами. Це зовсім не отруйна ящірка, приносить певну користь, знищуючи шкідників лісового та сільського господарства. Зелена ящірка найбільша серед ящірок Закарпаття, поселяється в садах, на виноградниках. Прудка ящірка – чисельна, живиться комахами. Охоче поселяється в садах, придорожніх смугах, на виноградниках. Живородна – зустрічається виключно в горах. Живиться, як і інші ящірки, комахами.

Серед змій поширеними є звичайний та водяний вужі. Майже однакових розмірів. Живляться земноводними, рідко рибами. Ескулапова змія, або лісовий полоз, найбільший на Закарпатті. Добре лазить по гілках дерев та кущів, знищує гризунів. Звичайна мідянка живиться переважно ящірками, рідко гризунами. Звичайна гадюка – єдина отруйна змія Закарпаття, завдовжки до 60 см. Живиться переважно гризунами, земноводними, ящірками, полює увечері та вночі, підстерігаючи свою жертву, яку кусає і лише мертву проковтує. Зустрічається в горах, на лісових вирубках. Отрута гадюки останнім часом знаходить все ширше застосування в медицині.

Земноводні служать кормом багатьом рибам, птахам і ссавцям. Вони заслуговують на охорону ще й тому, що прикрашають, оживляють своєю присутністю наші водойми, а весною доповнюють своїми голосами. Плазунів і земноводних слід повсюдно охороняти.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Птахи.

На Закарпатті нараховується 280 видів, підвидів і форм птахів, з них гніздові становлять 44%, осілі – 23, пролітні–17, залітні – 13 і зимуючі – 3 %.

Гніздові в області не зимують. їх нараховують понад 120 видів: перепел, голуб-синяк, припутень, горлиця звичайна, пастушок, погонич, водяна курочка, деркач, лиска, чайка, перевізник, травник, вальдшнеп, бекас, нерозень, шилохвіст, широконіска, попелюх, лелеки чорний і білий, чаплі сіра, руда й жовта, квак, бугайчик, бугай, балобан, чеглок, боривітри звичайний і степовий, кібчик, луні, орел-карлик, змієїд європейський, осоїд, зозуля, дрімлюга, сиворакша, бджолоїдка, рибалочка, одуд, стриж, крутиголовка, іволга, шпак, в’юрок і багато інших.

Осілі цілорічно живуть на території області. Взимку деякі з них збираються зграями і мандрують на незначні відстані від місць гніздування. Їх близько 60 видів. Серед них рябчик, тетерів, глухар, куріпка, фазан, кільчаста горлиця, сапсан, яструби, беркут, сови вухата, болотяна, сіра й довгохвоста; пугач, сичі волохатий і хатній, сипуха, дятли зелений, сивий, строкатий, білоспинний, малий і трипалий, жовна, сойка, горіхівка, костогриз, зеленяк, щиглик, чиж, коноплянка, снігур, шишкар ялиновий, зяблик, вівсянка звичайна, жайворонок чубатий, пищуха звичайна, повзик, синиці велика, чубата, голуба, чорна, чорноголова, болотна, довгохвоста й вусата, корольок жовто- і червоноголовий, сорокопуд сірий, кропивник, або волове очко, оляпка та інші.

Пролітні птахи зустрічаються на території Закарпаття від лютого до квітня, під час міграції на північ до місць гніздівель, і від вересня до грудня, під час перельоту на південь на зимівлю. Деякі з пролітних птахів тут бувають не щороку, інші ж регулярно прилітають і затримуються більш-менш тривалий час. До пролітних належать понад 50 видів. Серед них – сивка золотиста, галстучник, ходулочник, шилодзьобка, веретенник великий, кроншнепи великий і середній, щиголь, чорниш, поручайник, уліт великий, фіфі, турухтан, дупель, гаршнеп, лебідь-кликун, лебідь-шипун, гуменник, гуска, огар, казарка червонозоба, свищ, чернь, гоголь, турпан, крохалі великий і довгоносий, луток, малий канюк, орлан-білохвіст, луні польовий і степовий, підорлик великий, щеврик лучний, дрізд білобровий, синьошийка або варакуша та інші.

Залітні птахи періодично, в окремі роки, з’являються на території області. Деякі з них за останні 30-50 років залітали один- два, інші по кілька разів. Залітні птахи в області перебувають недовго, а потім знову зникають.

Залітних нараховується близько 35 видів, серед них дрофа, стрепет, плавунець круглодзьобий, мартини трипалий і сріблястий, крячок білощокий, чеграва, норець червоношиїй, чернь червонодзьоба, синьга, савка, баклани великий і малий, пелікани рожевий і кучерявий, ковпик, коровайка, чаплі біла й мала, дебрник, шуліка рудий, сип білоголовий, гриф чорний, бородач, або ягнятник, могильник, орел степовий, сови біла й яструбина, галка альпійська, шпак рожевий, смеречник, шишкарі сосновий і білокрилий, жайворонок рогатий.

Зимуючі птахи: гагари червонозоба, звичайна, зимняк, галки західноєвропейська та північна, чечітка, юрок, пуночка, омелюх – прилітають на Закарпаття восени, а відлітають на початку весни.

Сучасна орнітофауна Закарпатської області зазнала істотних антропогенних змін. Ці зміни розпочалися ще в доісторичний період. Проте найбільш відчутні, значні й помітні вони у складі орнітофауни за останні два століття, коли зникли умови для гніздування багатьох видів болотних, біляводних, водоплавних і гірських птахів. При цьому в першу чергу почали зникати крупні й промислові види.

У зв’язку з меліорацією заболочених угідь, які займали понад 50 тис. га (в кінці минулого століття) зникли з гніздівель баклани, пелікани, лебеді, гуси, багато видів качок, журавлі, чаплі (коровайка мала біла й північна біла), ковпики, різні пастушкові, куликоподібні, норцеві та інші птахи. Деякі з них сьогодні є на Закарпатті рідкісними пролітними або залітними, окремі види тривалий час тут зовсім не зустрічаються.

Відсутність на Закарпатській низовині значних заболочених угідь зумовлює те, що на весняно-осінніх прольотах немає великих скупчень болотних і водяних птахів. Про них сьогодні нагадують тільки деякі зосередження (гуси, качки, кулики, мартини, пастушки) на залитих під час повені понизевих ділянках Латориці, Тиси, Боржави. Деяка кількість болотних і водяних птахів затримується на ставках, що виникли на місці освоєного Чорного мочара. З лісостепових просторів низовини з освоєнням угідь під землеробство поступово зникли з гніздівлі дрофи. Один з останніх екземплярів цього птаха був здобутий влітку 1944 року.

Зникли з гніздівель майже усіх закарпатських ландшафтів або перестали зустрічатися на прольотах, навіть і не залітають,– такі крупні хижі птахи, як сип білоголовий, орлан-білохвіст, ягнятник, чорний гриф, орел-могильник, європейський степовий орел. З великих орлів у дуже обмеженій кількості гніздиться і більш-менш постійно перебуває південноєвропейський беркут. Із субальпійської зони зникла біла куріпка, яка там зустрічалася майже до кінця XVIII ст. Напевно зі складу орнітофауни Закарпатської області зникли і деякі інші види птахів, достовірних відомостей про них поки що не знайдено.

В сучасній орнітофауні порівняно мало гірських видів. До них відносять гірську вівсянку, гірського щеврика, завирушку альпійську, альпійського в’юрка, звичайну оляпку та інші.

Ендемічну орнітофауну Закарпаття представляють такі підвиди, як карпатський рябчик, карпатський білоспинний дятел, альпійський трипалий дятел, альпійська горіхівка, карпатська чорноголова гаїчка, середньоєвропейський білозобий дрізд та інші.

З усіх птахів, виявлених в області, 48 % зв’язано в своєму поширенні і житті з деревно-чагарниковою рослинністю, 39 % – з водоймами і болотяними угіддями, 11 % – з відкритими, безлісими й антропічними ландшафтами (з них 4 % є птахами населених пунктів), решта 3 % – із субальпійською і гірською зоною.

Птахи, поширення й життя яких зв’язано з деревно-чагарниковою рослинністю, за видовим і кількісним складом становлять велику групу. Вони створюють основну масу пташиного населення закарпатських лісів, садів, парків та інших зелених насаджень, у тому числі й населених пунктів. До цієї групи належать синиці, дятли, повзики, піщуги, корольки, більшість сов, славкових, дроздових, мухоловкових, кропивникових, деякі воронові та денні хижі. Ці птахи є резервом лісівництва й садівництва в боротьбі з шкідливими комахами й гризунами.

Сучасна вікова структура лісів (переважають молоді насадження) малосприятлива для життя гніздових птахів – синиць, пищух, повзиків, дятлів. Навіть у насадженнях середнього віку і достигаючих санітарними рубками видаляються майже всі пошкоджені або дуплясті дерева. Тому щороку лісництва виставляють багато штучних гніздівель для синиць і шпаків. Можливості поширення сов у молодих насадженнях обмежуються відсутністю зручних місць для гніздування.

У закарпатських лісах близько 120 видів птахів живуть у лісах, з них більшість живиться комахами. Важливим при цьому є те, що всі вони, крім лісових голубів, годують своїх пташенят комахами. Оскільки ліси неоднотипні, отже, й умови існування, а також і кількісний склад птахів у них різні. У дубових лісах низин і передгір’я можна зустріти на гніздівлі боривітра, чеглока, рідко орла-карлика, малого дятла, який разом з іншими видами дятлів, підкоришниками, синицями, шпаками, славками, дроздами та іншими птахами знищують шкідливих комах і цим приносять найбільшу користь лісам. Щоденна здобич комахоїдних птахів з гектара низинного лісу від травня до серпня становить 2–3 кг (сира маса) шкідливих комах.

На заболочених ділянках низинних лісів уздовж річок часто гніздяться качки, лиски, водяні курочки, кулики, а на сухих узліссях – куріпки, фазани, перепілки. Багато з птахів оселяються в садах, де приносять відчутну користь, знищуючи значну кількість шкідливих комах. Молоді сади, в яких можливості для гніздування обмежені, завжди знаходяться під контролем птахів, якщо неподалік є ліс, заселений ними.

У старих букових лісах, високо в горах, гніздиться крук – крупний обережний птах, на високих деревах – канюк, в дуплах – довгохвоста й сіра сови, в різних сховищах – пугач.

У зімкнутих густих букових лісах влітку навіть удень панує напівтемрява, тому склад птахів тут одноманітний. Таким лісом можна пройти десятки кілометрів і почути десь високо на вершинах дерев тільки спів зяблика, крик сойки, стукіт білоспинного та строкатого дятлів, шмигляння повзика. На зріджених ділянках та на узліссях, де в підліску росте глід, горобина, крушина, калина, ліщина, граб, береза та інші види дерев, гніздяться дрозди чорний, горобинник, омелюх, велика й довгохвоста синиці, болотна гаїчка, горихвістка, малинівка, мала мухоловка, лісова тинівка, лісовий щеврик, чорноголова славка та багато інших. Від середини літа сюди злітаються за поживою костогризи, зеленяки, снігурі, деколи всю зиму перебувають омелюхи. Птахів приваблює насіння кущів і дерев – горіхи, плоди, ягоди. Коли дозріває буковий горіх, з хвойних лісів прилітають поживитися рябчики, горіхівки, дятли.

Хвойні ліси теж неоднорідні. У старих ялинових і ялицевих лісах живе глухар, рябчик, на високих деревах і скельних урвищах зрідка гніздиться беркут. Тут, а також і в молодих хвойних лісах, зустрічається трипалий дятел, жовна, снігур, ялиновий шишкар, синиці чубата, чорна, карпатська, жовтоголовий корольок, великий строкатий дятел. Своєрідним є криволісся в субальпійській зоні, яке створене гірською сосною, вільхою зеленою. Тут зустрічається тетерев під час токування, на гніздівлі, гірський дрізд, співучий дрізд та інші.

У всіх лісах від криволісся до низинних гаїв гніздяться і такі корисні птахи, як зозулі, дрімлюги, сірі славки, підорлики, крутиголовки, берестянки. Наприклад, повзик годує пташенят 250–300, різні синиці 320–480, мухоловки – 350–580 разів на день. Лісівники говорять, що без птахів ліс хворіє.

Практичне значення інших птахів різноманітне. Воронячі птахи, крім позитивної ролі в господарстві людини, відіграють і негативну. Наприклад, грак – один з найбільш чисельних воронячих птахів, гніздиться колоніями в деревних насадженнях, переважно в передгір’ях і низовині. На зимівлю прилітають на Закарпаття сотні тисяч особин із північно-східних частин Європи. Поведінка грака за останні десятиріччя змінилася під впливом діяльності людини. В районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, у зв’язку із застосуванням пестицидів, гербіцидів, мінеральних добрив, стало мало деяких комах та інших ґрунтових тварин, якими живиться грак. Граки відчувають постійну нестачу білкової їжі, що викликає зміни їх екології, зокрема в живленні та поведінці. Тому вони завдають дедалі більшої шкоди сільськогосподарським культурам, зокрема висмикуючи озимину, кукурудзу, соняшник, викликають усихання деревних насаджень, забруднюючи їх екскрементами в місцях масових гніздувань, колоній. Отже, тут має значення регулювання кількості їх на окремих територіях у деякі роки. Протягом квітня, травня і червня у них триває гніздовий період. Граки постійно годуються протягом зими на звалищах поблизу населених пунктів, що дає можливість успішно перезимувати майже усім особинам. Напевно, цим пояснюється зростання кількості їх, якому сприяє діяльність людини. Для зменшення шкоди сільськогосподарським культурам застосовують акустичні репеленти, покривання посівів капроновими сітками, відловлювання граків, руйнування їх гнізд під час висиджування.

Сорока порівняно часто зустрічається на угіддях передгір’я й низовини. Її інтенсивно переслідують як шкідника фазанів, куріпок, зайців тощо. Проте вона уникає переслідування, влаштовуючи гнізда в зелених насадженнях населених пунктів. У покинутих гніздах сороки часто гніздяться дрібні соколи і вухаті сови. Сіра ворона гніздиться переважно в гірських лісах, зустрічається часто зимою в зграях з граками й галками. Кількість ворон слід обмежувати.

Лелекоподібні птахи представлені в області лелеками, чаплями, зустрічається також квак, бугайчик та інші.

Лелека білий належить до птахів, які охороняються в усьому світі. З ним пов’язано багато легенд, народних повір’їв, прикмет і передбачень. Гніздування білого лелеки населення вважає символом сімейної вірності, щастя. Тому існує традиція: принаджувати його на гніздівлю поблизу домівки, на будинку, дереві тощо. Хоча лелека охороняється, кількість його на Закарпатті продовжує повільно зменшуватися, про що свідчать результати обліку. Причиною зменшення є осушення значної площі угідь, звуження кормової бази на заболочених територіях. Чорний лелека на відміну від білого гніздиться у відлюдних глухих сирих гірських лісах. Зовсім не переносить присутності людей. Живиться тваринами, яких ловить на заболочених луках, у струмках, лісах. У 1984 році в Закарпатській області було виявлено 26 гнізд чорного лелеки, в яких – понад 30 молодих.

Сіра чапля гніздує в низинних лісах, місцями утворює гніздові колонії. Одна з небагатьох колоній розміщується в урочищі Переш Ужгородського району. Значна кількість чапель збирається на рибоводних ставках.

Пастушкові птахи представлені лискою, водяною та малою курочкою, пастушком, погоничем, деркачем. З них тільки лиска, водяна курочка та деркач в окремі роки з’являються на заболочених угіддях у помітних кількостях.

Куликові – чисельні лише на прольотах під час відпочинку весною та восени (турухтани, чайки, бекаси, вальдшнепи, травники, поручайники та інші). Деякі з них у незначній кількості залишаються на гніздівлю.

Мартини – чисельні під час весняних та осінніх прольотів. Деякі з них залишаються на гніздівлю. Перезволожених і заболочених угідь у зв’язку з меліорацією стає дедалі менше в області, натомість виникають меліоративні, водовідвідні та інші канали, які досить інтенсивно освоюються водно-болотними птахами для гніздувань, відпочинку, пошуків їжі. Найбільші скупчення цих птахів помічені на понижених ділянках річок Латориці, Боржави, Тиси навесні, під час прольотів.

Багатий і різноманітний склад хижих птахів. Часто зустрічаються, наприклад, канюки, боривітри, а від осені до весни зимняки, з сов – сипуха вухата, сіра, довгохвоста, хатній сич та інші.

Значення хижих птахів в обмеженні кількості мишей і полівок цуже велике. Підраховано, що всі сови й денні хижі птахи, які живуть на території Закарпаття, виловлюванням шкідливих гризунів приносять користь, яка оцінюється щороку від 32 до 128 тис. крб. (виходячи з розрахунку, що від кожного знищеного гризуна шкода буде на 1-2 копійки меншою). Тому важливим є створення для корисних хижих птахів сприятливих умов для гніздування. У лісах слід залишати окремі дерева з дуплами або розкладати штучні гнізда для сов (також у садах і парках), зберігати окремі високі дерева для відпочинку й гніздівель денних хижаків, охороняти як птахів, так і місця їх перебування. Рекомендується на кожних – 2–3 га молодого саду виставляти одну штучну гніздівлю для сов, по 10–16 для синиць та інших птахів, що гніздяться в дуплах.

Для птахів, які збирають здобич на відкритих сільськогосподарських угіддях і споживають велику масу шкідників, особливо під час вигодовування пташенят, слід створювати відповідні умови для їх життя: зберігати кущі й окремі дерева серед полів, цілинні й перелогові ділянки для сорокопудів, вівсянок, жайворонків, денних хижих птахів, а також куріпок, фазанів і перепелів.

Промислові птахи Закарпатської області представлені трьома групами – мешканцями відкритих угідь (куріпка, фазан, перепел), лісових насаджень (глухар, рябчик, тетерев, вальдшнеп), водяно- болотних угідь (лиска, водяна курочка, бекас, норець, гуска сіра, крижень, нерозень, шилохвіст, широконіска, чирок).

Сіра куріпка – осілий птах, поширений на сіножатях, луках, орних землях, узліссях, у зріджених лісах Закарпатської низовини і передгір’я, у долинах рік, міжгір’ях і на безлісих гірських схилах. Суцільних лісових масивів уникає. На передгір’ях і низовинах зустрічається часто, заселяє сади, виноградники, горби, вкриті чагарником, а також діброви, орні землі, городи. Щороку в угіддях живе від 2,5 до 3,5 тис. особин. Протягом травня, червня й липня куріпки тримаються на площах, де посіяні багаторічні трави, злакові культури. Тут вони гніздяться на землі. У червні й липні зустрічаються самки з виводками, знищують велику кількість шкідників сільськогосподарських культур. У серпні молоді куріпки здатні літати. Для стабілізації промислової щільності передбачено розводити їх штучно поряд з фазаном і випускати в мисливські угіддя, бо вони інтенсивніше знищують шкідників сільськогосподарських культур, ніж фазани.

Перепелів в угіддях Закарпаття значно менше, ніж куріпок. Гніздяться вони на сіножатях, луках, пустирях, орних землях, узліссях. Протягом травня висиджують, у червні виводять пташенят. У липні й серпні можуть розмножуватися повторно. Значна кількість перепелів гине на пролітних шляхах та під час зимівлі (на узбережжі Середземного моря). Це надто корисний птах, тому кількість його необхідно збільшувати шляхом штучної інкубації.

Фазан незадовільно відтворює свою кількість природним шляхом. Але штучне розведення його веде до ослаблення вроджених інстинктів, таких як самозбереження, уникання ворогів і небезпеки, будування гнізда, насиджування, виховування пташенят. Тому популяцію фазана періодично варто збагачувати (освіжати) особинами, які добре зберегли природний інстинкт розмноження й самозбереження.

Умови життя фазана й куріпки поліпшують насаджуванням ягідних і насінних кущів і дерев (горобина, глід, терен, шипшина, дерен, крушина, бузина, калина, липа, клен, ясен, акація, обліпиха, шовковиця, черемха та інші) навколо садів, виноградників, у вигляді живоплоту, уздовж меліоративних магістральних каналів та річок, шляхів та комунікаційних ліній. Такі насадження дають багатий корм і укриття взимку. Створюють також резервати, заказні ділянки, кормові ремізи, залишаючи не зібраними на зиму з поля врожаю кукурудзи, вівса, проса, соняшника тощо. Щороку в мисливських та інших угіддях нараховують від 5 до 12 тис. особин. Обмежують кількість тих тварин, які Шкодять фазанам, зокрема сірої ворони, сороки, малого й великого яструбів, тхора, лисиці, бродячих котів і собак.

Життєвий простір куріпки, перепела, фазана помітно збільшився протягом останніх двох століть за рахунок скорочення площі лісів і розширення сільськогосподарських угідь.

У збільшенні кількості корисних птахів має велике значення збереження певного співвідношення між штучними екосистемами (орні землі, оброблювані площі) та природними (чагарники, перелоги, ліси, пустирі). Суцільні масиви штучних екосистем на великих площах, без чагарників, лісів, боліт та інших природних екосистем, несприятливі для більшості тварин, які живляться шкідниками сільськогосподарських культур, але живуть в інших угіддях.

Лісові промислові птахи (борова дичина) в Закарпатській області через малу чисельність охороняються уже тривалий час, промисел на них цілорічно заборонений.

Глухар поширений виключно у старих, перестійних хвойних гірських лісах. Гніздиться на землі під різними укриттями або відкрито. Пізні морози, які досить часто бувають у верхньому лісовому поясі у травні, гублять кладки, коли самка ненадовго залишає гніздо. У живленні пташенят перші два тижні переважають комахи, пізніше ягоди. Протягом зими і весни вони живляться в основному хвоєю, тримаються на деревах. Кількість глухарів помітно зменшилася з кінця XIX ст. через вирубування старих, перестійних і незайманих хвойних лісів. Молоді й середньовічні хвойні ліси він не заселяє. Хвойні ліси Карпатського заповідника найбільш щільно заселені глухарями. Щороку в угіддях нараховується від 1,0 до 1,5 тис. особин.

Тетерев зустрічається рідше, ніж глухар, заселяє ділянки верхнього хвойного лісового поясу і криволісся з гірської сосни та вільхи зеленої. Гніздиться на землі, кладки часто гинуть від морозів. Тетерев – рідкісний птах, уже тривалий час знаходиться під охороною. Для його збереження, крім охорони виду, має значення й охорона середовища, створення резерватів, заборона випасання худоби в місцях гніздувань, збереження ягідників у верхньому лісовому поясі.

В угіддях нараховують від 130 до 250 особин. Рябчик – порівняно чисельний птах хвойних і змішаних гірських лісів. У букових з’являється в окремі роки, коли в них достигає врожай горіхів. У такі роки на окремих плодоносних ділянках зосереджуються досить великі зграї рябчиків. Зі зменшенням запасів корму вони перелітають у хвойні ліси. Рябчик гніздиться на землі, кладки часто гинуть від заморозків у тих особин, гнізда яких розміщуються у верхньому лісовому поясі. Чисельність рябчика різна по роках і залежить від кількості кормів і виживання нащадків. Щорічно в лісах нараховують від 5 до 7 тис. особин.

Водно-болотні промислові птахи дуже обмежені через відсутність придатних місць для гніздування.

Крижень гніздиться в невеликій кількості на Закарпатській низовині, на купинах серед боліт або поблизу водойм. Ця качка, завдяки здатності пристосовуватися до антропічних ландшафтів, за чисельністю посідає одне з перших місць. Досить часто гнізда крижнів можна бачити серед посівів, якщо поблизу є хоч невелика водойма у вигляді меліоративного каналу, річки, стариці, болота.

Нерозень за кількістю поступається крижню, гніздиться на низовині, виключно біля водойм і боліт. До антропізації угідь не пристосовується. Зимує на незамерзаючих водоймах.

Шилохвіст щороку гніздиться в обмеженій кількості біля водойм, на заболочених луках, серед вербняків і вільшняків Закарпатської низовини.

Широконіска – рідкісна гніздуюча качка в пониженнях Латориці, Боржави і Тиси.

Чирок-тріскунок – дрібна качка, гніздиться як на низовині, так і по долинах гірських річок, на заростаючих рогозами заводях і річищах. Часто в теплі зими невеликими групами по 5-10 особин зимує на незамерзаючих водоймах. Одна з чисельних качок, яка є найчастішою здобиччю мисливців у кінці літа.

Чирок-свистунок – не чисельна дрібна качка, гніздиться по берегах гірських річок, але на зимівлю ніколи не залишається.

Інші качки (чернь червоноголова та білоока, крохаль), а також сіра гуска гніздяться на Закарпатті дуже рідко, не щороку. Сіра гуска останній раз помічена на гніздівлі в пониззях Латориці влітку 1968 року.

Пастушкові птахи (лиска, водяна курочка, деркач), куликоподібні (чайка, вальдшнеп, бекас), норцеподібні (великий, малий, чорношиїй норці) та лелекоподібні (сіра і руда чаплі, квак, малий і північний бугаї), хоч і гніздяться в обмеженій кількості на Закарпатті, охороняються як рідкісні, кількість деяких з них уже незначну у зв’язку з меліорацією, зменшенням площі вологих угідь, обмеженням кормових ресурсів (молюски, земноводні).

Кількість водно-болотних птахів на Закарпатті значно зростає, коли тут зупиняються на відпочинок пролітні популяції – восени від жовтня до початку грудня і навесні – від лютого до квітня. Поряд з відомими нам видами, на гніздуванні тут затримуються по кілька тижнів кроншнепи, дупелі, турухтани, гуменники, казарки, в окремі роки – лебеді та інші. Тривалість перебування їх залежить від погоди, наявності безсніжних територій, покритих паводковою водою. У збереженні в складі фауни місцевих видів водоплаваючих птахів велику роль відіграють немеліоровані окремі вологі, сирі й заболочені ділянки уздовж пониззя річок на Закарпатській низовині, окремі резервати.

Акліматизація промислових птахів проводилася в Закарпатській області обмежено. Повністю акліматизовано тільки фазана, який, хоч повільно, але здатний відтворювати свою популяцію природним шляхом і таким чином став складовою частиною орнітофауни. Вперше фазанів в угіддя Закарпаття випустили у 1923 році. У 1961 році на Чорну гору (в зеленій зоні Виноградова) було випущено скельну куріпку. Але акліматизація її виявилася невдалою. Причина цього має біоценотичне обгрунтування: Чорна гора добре заселена місцевою сірою куріпкою, а також фазаном. Для скельної куріпки вільних екологічних ніш виявилося мало. До того ж вона незадовільно переносить порівняно високу вологість. У субальпійському поясі можлива реакліматизація білої куріпки там, де збереглися для неї відповідні біоценотичні умови.

У майбутньому доцільно реакліматизувати на Закарпатській низовині дрофу з популяції, що збереглася в Угорщині як осілий птах. При відповідних умовах, створених людиною, наприклад, у господарстві «Нове Село» або будь-якому з низинних районів, цей птах може стати знову складовою частиною орнітофауни області.

За останні 40 років кільчаста горлиця стала складовою частиною орнітофауни. Вперше її було знайдено на гніздівлі в Чопі у 1943, а в Ужгороді – в 1944 році. До 1950 року горлиця заселила всі населені пункти міського типу, сьогодні є чисельним осілим птахом. Кільчаста горлиця ще на початку нашого століття почала розселятися з Близького Сходу через Анатолійський півострів по Балканах, а звідти через Угорщину розселилася у Західній і Середній Європі.

В цілому орнітофауна Закарпатської області, хоч тут і відчутна посилена антропізація середовища, сьогодні продовжує залишатися багатою й різноманітною. Цьому сприяє вертикальна зональність гірського краю, відносно висока лісистість території, кліматичні та інші умови.

У складі орнітофауни області є види, внесені до Червоних книг СРСР і УРСР, серед них є гніздуючі, осілі, пролітні, залітні й зимуючі птахи.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Ссавці.

Сучасна фауна ссавців Закарпатської області нараховує 75 видів, підвидів, форм і різновидностей комахоїдних, рукокрилих, хижих, зайцеподібних, гризунів та парнокопитних.

З комахоїдних звірів у всіх вертикальних зонах поширений кріт: на низовині, в передгір’ях, у річкових долинах – крупним південний кріт, у субальпійській зоні – дрібний. Бурозубки звичайна й мала в усіх лісах і в субальпійському поясі. Альпійська бурозубка поширена в гірських лісах, у субальпійській зоні вона дрібніша. Кутори водяна й мала зустрічаються в сирих лісах, біля водойм. Білозубки мала й білочерева поширені переважно в антропічних ландшафтах, у субальпійський пояс не заходять. їжак зустрічається в лісах низовини, передгір’їв, високо в гори не піднімається, надаючи перевагу культурному ландшафту, міжгірним долинам. У зимовій сплячці перебуває від 4 до 5,5 місяця.

З рукокрилих поширені підковоноси, нічниці, довгокрил, вухані, широковух, вечірниці, нетопирі, кожанок, лилик, кожан та інші; з хижих звірів – куниці лісова, кам’яна, тхорі лісовий, степовий, ласка, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, бурий ведмідь, лисиця, єнотовидний собака, вовк, кіт лісовий, рись. Із зайцеподібних поширений заєць сірий, а також акліматизовані біляк, дикий кріль.

З гризунів зустрічаються соні горішникова, сіра і лісова, білка, ховрах європейський, мишівка північна, пацюк, хом’як, миші хатня, маленька, польова, лісова малоока і жовтогорла, полівки – темна, чагарникова, снігова, водяна, руда лісова, ондатра.

Із парнокопитних звірів поширений олень, козуля, дика свиня і завезені для акліматизації муфлон і лань.

Для Закарпаття характерним є переважання лісових видів. До них належать більша половина ссавців, поширених в області, серед них європейсько-сибірські (звичайна і мала бурозубки, водяна кутора, кожанок північний, білка, мишівка північна, лісова миша, водяна і звичайна полівки, бурий ведмідь, горностай, рись та інші) становлять 17 %. Європейські види (кріт, сіра, горішникова і лісова соні, жовтогорла миша, руда і чагарникова полівки, лісовий тхір, європейська норка, лісовий кіт та інші) становлять понад 20 %. В теріофауні області є тварини з південних країн. Це мала кутора, мала білозубка, малий і великий підковоноси, гостровуха й велика нічниці, довгокрил, пізній кожан, заєць сірий, дика свиня та інші. Альпійська бурозубка і снігова полівка – гірсько-альпійські елементи теріофауни.

Степових видів у складі теріофауни в області налічується 5,5 % (білочерева білозубка, ховрах, хом’як, степовий тхір). Палеарктичними є вовк, лисиця, борсук, ласка, видра; понтичними – хатня миша; європейсько-маньчжурськими – польова миша, їжак, миша-малятко, косуля, олень; ондатра – компонент американської фауни.

Переважання лісових форм ссавців на Закарпатті дає підстави вважати, що ліс, як середовище, був основним ландшафтом на вказаній території досить довго (вважають, що з неогену). Ліси мінялися відповідно до кліматичних умов від субтропічних до тайгових і листяних, але біоценотичні умови в них були сприятливі для життя лісових наземних хребетних. Лісові ссавці сьогодні є ядром сучасної теріофауни області. В голоцені фауна ссавців набула сучасних обрисів, пізніше на її склад і формування вирішальний вплив мала людина, яка обмежила і зменшила запаси крупних звірів, а деяких знищила зовсім (великоротий олень, мамонт).

В історичний час були повністю винищені 8 видів крупних промислових звірів: тарпан (IX–XI ст.), бик первісний, або тур (XII– XIV ст.), зубр (XIV–XVI ст.), лось (XVI–XVII ст.), бобер річковий (XVII–XVIII ст.), бабак гірський (XIX ст.), заєць-біляк і сарна (XIX ст.). У середині 40-х років XX ст. реальною була загроза вимирання благородного оленя та бурого ведмедя. Тільки завдяки рішучим заходам по охороні з боку радянських органів удалося зберегти, а потім і відновити кількість цих звірів.

Теріофауна поповнилася протягом останнього століття новими видами. У 1921 році ондатра, акліматизована ще раніше в Західній Європі, розселилася і на території Закарпаття, стала складовою частиною теріофауни. У 1953 році було акліматизовано єнотовидного собаку, а в 1961 – зайця-біляка. В 1971 році завезено муфлона з популяції, акліматизованої в Західних Карпатах, а в 1976 – лань. Періодично заходять в Закарпатську область лось і зубр.

У складі ссавців, крім якісних, відбулися й кількісні зміни, які зумовлені скороченням лісовкритої площі, антропізацією ландшафту, промислом. Мало стало крупних звірів, серед них переважають молоді, менше – середнього віку, старих майже зовсім немає.

Промислові звірі області за видовим складом різноманітні. До них належать кріт, лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, кам’яна й лісова куниці, ласка, горностай, лісовий і степовий тхорі, норка європейська, видра річкова, кіт лісовий, рись, заєць сірий, заєць-біляк, білка, ондатра, сіра соня, ховрах європейський, хом’як, водяна полівка, дика свиня, козуля, олень, муфлон, лань. Проте промисел існує тільки на обмежену кількість видів, зокрема на дику свиню, оленя, козулю, на зайця сірого, лисицю, вовка, куницю і рись. Взагалі, за останні 40 років на території області було здобуто близько 1,5 млн. диких хутрових звірів. На оленя і козулю полюють за платними відстрілочними картками.

Олень карпатський за зовнішніми ознаками близький до західноєвропейського, але окремі особини мають досить великі відхилення у будові рогів і наближаються до маралоїдів. Гірський рельєф, висока вологість, глибокі сніги, постійне переслідування хижаками (вовк, рись), багаторазове змішування в минулому з популяціями Західної Європи, забезпеченість кормами, ізольованість популяції – все це сприяло формуванню карпатської різновидності оленя. Сьогодні він поширений тільки у гірських лісах. Кількість його визначається доступністю кормів у сніжний період. Кормові умови в закарпатських гірських лісах для оленячих звірів поступово стають менш сприятливими, ніж 10–20 років тому. Основна маса лісів, як відомо, у свій час дуже вирубувалась. На цих площах замість вирубок і молодників тепер молоді насадження віком 20–40 років. Вони займають найбільшу площу і характеризуються найменшою кормовою цінністю.

В сучасний період найбільшого значення в збільшенні поголів’я набуває цілеспрямована діяльність людини, скерована на поліпшення кормової бази. Для цього необхідне створення кормових насаджень із кущів і дерев, однорічних і багаторічних кормових полів із сільськогосподарських культур, раціональної мережі обходових, квартальних та інших просік, влаштування годівниць, солонців і забезпечення їх кормом у сніжні зими, контроль над кількістю крупних хижаків (вовк), регуляція вікової і статевої структури популяції оленячих. В угіддях щороку зустрічається від 4 до 5 тис. особин.

Козуля на відміну від оленя поширена не тільки в горах, але і в лісах Закарпатської низовини. Належить до крупної середньоєвропейської раси. Споживає ті ж самі корми, що й олень. На відміну від нього, гілкові корми і кору молодих насаджень їсть у великій кількості і в безсніжний період року. Тому козуля більше шкодить молодим лісам. При щільності понад 5 особин на 1 км2 завдає лісовому господарству певних збитків.

Щороку в угіддях є від 4 до 7 тис. особин. Сучасна кормова ємність закарпатських лісів здатна без шкоди лісовому господарству вмістити 16–20 тис. особин козуль, тобто у 5 разів більше. Козуля краще, ніж олень, здатна пристосовуватися до антропізації угідь завдяки більшій плодючості, швидше відновлює свою кількість. Поширення козулі на низині та в передгір’ї надає їй певних переваг, бо там немає основних ворогів (вовка і рисі), взимку сніги неглибокі (відомо, що сніги, глибші 35–40 см, згубні для козуль), немає також і основного конкурента на їжу – оленя. Козуля краще використовує корми із штучних годівниць, влітку при нестачі гілкових та інших кормів задовольняється сільськогосподарськими культурами.

У горах, де козуля є конкурентом оленя, співвідношення цих видів регулюють так, щоб на одного оленя було не більше 4–5 козуль, або ж там, де є 8 козуль на 1000 га лісу, не повинно бути жодного оленя.

Дика свиня – крупний промисловий звір. Поширення її обмежене гірськими лісами. Звідси вони окремими гуртами заходять у передгір’я, субальпійський пояс та міжгірні долини, де часто на схилах нищать сільськогосподарські культури. В низинні ліси часто заходять дикі свині із передгірної зони. Чисельність помітно міняється з року в рік. Коливання кількості залежать від умов зимівлі. Глибокий сніг (понад 50 см), нестача кормів негативно впливають на кількісний стан популяції. Ослаблені й виснажені суворими зимами тварини стають легкою здобиччю вовків та інших хижаків, часто хворіють. Після сприятливих зим кількість їх помітно зростає. В угіддях стає в 3–5 разів більше особин. Якщо рік був урожайний на буковий горіх, жолуді, тоді на другий рік у 3-12 разів зростає поголів’я дикої свині. Чисельний стан досить добре регулюється промислом. Кількість особин, яка підлягає відстрілу, щороку встановлюється в кожному господарстві. В 1985 році в угіддях Закарпаття нараховувалось 3900 особин.

Муфлон європейський з часу завезення (1971 р.) встиг розплодитися. Кількість особин наближається до 50. Вид перспективний для розселення. У вільних угіддях, особливо в горах, розселяти його недоцільно, бо він стане легкою здобиччю вовків, рисі, а молодняк – лисиць. Господарства з напівпарковими умовами можуть бути створені на Закарпатській низовині в кількох пунктах.

Заєць-русак належить до південної різновидності, поширений від низовини до субальпійського поясу, але тримається відкритих угідь, узлісь, уникає суцільних лісових масивів. Чисельний тільки на низовині, в передгір’ях, річкових долинах і на безлісих гірських схилах. Кількість зайця помітно змінюється по роках. У змінах його чисельності найбільше значення має виживання першого приплоду весною. Промисел регулюють обмеженням кількості днів на тиждень і тривалості часу полювання та кількості впольованих особин на одного мисливця. У 1985 році зайців в угіддях нараховувалося 5846 особин. Бурий ведмідь в області поширений тільки у гірських лісах. Особини, яким минуло 12–15 років, досягають 250–340 кг. Кількість ведмедів на сьогодні не перевищує 350–400 особин. Це рідкісний звір в УРСР, і надалі залишається під охороною, але із популяції періодично видаляють старих, хворих, травмованих особин, які здатні нападати на людей і сільськогосподарських тварин. Оптимальною для закарпатських лісів вважається щільність – 3 особини на 10 км2. Щоб досягти такої щільності, поліпшують екологічні умови лісів – висаджують дикі плодові (лісову грушу, яблуню, дику сливу), створюють кормові поля, оберігають ягідники.

Куницеві звірі становлять велику цінність, тому більшість з них цілорічно охороняється.

Борсук поширений від низин до верхнього лісового поясу. За останні десять років його кількість зросла від 680 до 1060 екземплярів. Незначне збільшення кількості цього звіра пояснюється багатьма причинами, серед них і конкуренція з лисицями за нори і корми, випадки браконьєрського полювання заради жиру. В закарпатських угіддях кількість борсука може бути оптимальною при наявності 2 особин на 1 км2 замість сьогоднішніх 0,3 особини.

Кам’яна куниця поширена переважно в культурному ландшафті, часто є супутником людських осель, у лісах живе тільки там, де немає лісової куниці. В гори високо не заходить. У населених пунктах має значення в регулюванні кількості пацюків, мишей, горобців, кільчастих горлиць та голубів-сизяків.

У гірських високостовбурних лісах водиться лісова куниця. Вона надає перевагу змішаним і буковим насадженням. Кількість її обмежена, зазнає певних коливань. У 1985 році в угіддях нараховувалося близько 3000 особин куниць обох видів.

Степовий тхір – мешканець Закарпатської низовини і тільки в тих місцях, де є ховрахи, хом’яки, якими живиться. Лісовий тхір зустрічається у всіх лісах і населених пунктах, є конкурентом кам’яної куниці. В 1985 році їх нараховувалося понад 3500 особин.

Горностай – рідкісний звірок із значним вертикальним поширенням (103–2061 м над рівнем моря). Взимку набирають повністю біле хутро тільки ті особини, які живуть у горах вище 600 м, решта має волосяне покриття з рудими плямами.

У всіх природних зонах поширена ласка. За давньою традицією, яка побутує серед населення Закарпаття, ласка і горностай ретельно охороняються, як надто корисні звірки, що живляться мишами, пацюками, полівками.

Норка європейська і річкова видра зустрічаються дуже рідко. Кількість норки звичайної не перевищує 30-40 особин, а видри – 105-140. Вживаються заходи по відтворенню кормових умов водного середовища, без яких ці види відновити свою чисельність не можуть.

Лісового кота відносять до середньоєвропейського підвиду. Поширений у передгірних та гірських лісах, восени часто полює і на відкритих безлісих угіддях та орних землях, у річкових долинах. Періодично мандрує за кормами з передгірних лісів у низовину. Лісовий кіт занесений до Червоних книг СРСР та УРСР. У гірських лісах його часто витісняє рись. У 1985 році котів було понад 800 особин.

Рись зустрічається тільки в гірських лісах, де є вітровали, буреломи, скелясті урвища. За забарвленням близька до південноєвропейської рисі, тому її відносять до окремого підвиду. Чисельність рисі регулюють промислом. У 1985 році в угіддях Закарпатської області взято на облік 146 особин.

Лисиця поширена від низин до субальпійської зони. Цей вид чисельний. Полюють на лисицю без обмеження у встановлені строки. Щільність її на 1 км2 може змінюватись у значних межах, що залежить від особливостей середовища. Знищує лисиця мишей і полівок. У 1985 році в угіддях Закарпаття нараховувалося близько 1400 особин.

Вовк із гірських лісів, де перебуває постійно, здатний влітку заходити на полонини (нападає на худобу), а взимку заходить у нижній лісовий пояс в річкові долини (міграції диких копитних). Кількість вовка повинна строго контролюватися. Вважається доцільним залишати його у складі фауни області як біологічний вид, але кількість не повинна перевищувати 6–8 особин. При більшій кількості стає помітною його негативна роль у тваринництві. Він знищує диких копитних, розносить сказ. В результаті послаблення контролю поголів’я вовка зросло порівняно з 1963 роком (в цей рік була мінімальна його кількість за останні 40 років) у 5 разів і становить понад 100 особин (1985 р.).

Єнотовидний собака хоч і став складовою частиною фауни Закарпаття, перспектив для розмноження немає, бо угідь придатних для його життя (пониззя крупних річок) дуже мало. Ондатра також перспектив у майбутньому не має, кількість її сьогодні надто мала, не перевищує 2500 особин. В угіддях нараховується щороку 4-8 тис. білок, 105-140 особин річкових видр.

Багато зроблено для відтворення кількості копитних та інших цінних промислових звірів за роки Радянської влади. Регуляція промислу здійснюється визначенням щороку кількості копитних та деяких куницевих і рисі, які підлягають відстрілу. Скорочуються або продовжуються строки полювання (заєць, лисиця, білка), забороняється на певний строк здобування звіра, вводяться картки для відстрілу, вилучаються на певний час частини угідь з експлуатації.

Відстрілом досягаються також і селекційні цілі, регулюється вікова і статева структура копитних, а деколи й генетична. Визначається також кількість днів на тиждень, коли дозволяється полювання, і денна кількість здобичі на одного мисливця.

У регуляції промислу важливе значення надається врахуванню коливань кількості окремих видів, їх екологічних особливостей, бо від цього залежить успіх промислу, якість одержаної продукції та можливості відтворення.

У багаторічних коливаннях кількості як промислових, так і багатьох інших наземних хребетних добре простежуються дві групи причин – біогеоценотичні та антропічні. У біогеоценотичних важлива роль належить циклам, пов’язаним із сонячною активністю. У лісових екосистемах плодоношення й рясні врожаї насіння, горіхів, наростання зеленої маси співпадають з малими й великими циклами сонячної активності. В результаті в складному ланцюгові лісових екосистем розпочинається помітне зростання кількості тварин – споживачів насіння, горіхів, жолудів, ягід, плодів (миші, полівки, білки, соні, дикі свині, рябчики та інші), які сприяють збільшенню кількості тих, що живляться тваринами (лисиці, куниці, тхорі, сови та інші хижаки). Потім на 4–5-й рік помітне зниження кількості хижаків, і тварин стає на певний час мало.

Антропічні причини в коливаннях кількості тварин проявляються в тому, що людина вносить своєю діяльністю зміни в екосистеми, наприклад, вирубуванням промислових плодоносних лісів і заміною їх молодниками на значних площах. Отже, зникають умови, зменшується кількість насіння, горіхів. Згубний вплив сніжних і суворих зим на копитних людина зм’якшує турботою про них. У зайця коливання кількості обумовлені інтенсивним промислом та захворюваннями. На Закарпатті є чимало видів ссавців, які споживають велику кількість комах, молюсків, мишей, полівок, пацюків та інших шкідливих тварин. Це в першу чергу дрібні й середні хижаки, комахоїдні, рукокрилі. Значна роль у споживанні комах належить комахоїдним ссавцям. Бурозубки, мінімальна кількість яких в окремі роки становить 150 особин на 1 га лісу, споживають з кожного гектара близько 4,5 ц комах (сира маса), з них більша частина шкідливих. Білозубки, середня кількість яких в окремі роки становить 15 особин на 1 га сільськогосподарських угідь, щороку споживають понад 50 кг (сира маса) шкідливих комах з кожного гектара. Таку ж роль відіграють і рукокрилі.

Під час останніх інвентаризацій кількості хижаків (у 1968, 1969, 1982 роках) на Закарпатті чисельність оцінювалася в 6 тис. лисиць та 8,5 тис. лісових тхорів, які споживали щодня близько 35–40 тис. мишей і полівок, а протягом року– 12–14 млн. Вони – важливий компонент в біологічних та інтегрованих методах боротьби з шкідниками сільського господарства. Тому при плануванні людиною промислу завжди враховуються особливості динаміки чисельності тварин, а також те, що деякі з них є важливими консументами різних шкідливих тварин (комах, мишей, полівок, пацюків, ховрахів), вони є завершальним етапом енергетичного потоку в екосистемі і в кумуляції біомаси. Отже, обсяг щорічного промислу залежить від багатьох причин і звичайно планується на Закарпатті так, щоб корисна роль тварин не зменшувалась, а зростала.

До Червоної книги СРСР із закарпатської фауни ссавців занесено середньоєвропейського лісового кота і довгокрила. До Червоної книги УРСР занесено ще 13 видів.

Акліматизація звірів проводиться в обмежених розмірах. Ондатра, завдяки екологічній пластичності, легко пристосовується до змінених людиною умов, заселяючи нові екологічні піші – заростаючі болотною рослинністю меліоративні канали, мілководні ділянки ставків, окремі береги річок. Уміле господарювання, раціональний промисел і охорона ондатри сьогодні дозволяє здобувати 600-1000 особин на рік. У майбутньому можлива акліматизація колонка у хвойних лісах, дикого кроля в передгір’ях, а також розселення муфлона і лані в господарствах з напівпарковим утриманням.

Насиченість біогеоценозів місцевими видами, майже повна відсутність вільних екологічних ніш у екосистемах обмежує можливості акліматизації нових видів звірів.

Реакліматизація на території області можлива тільки тих видів, причиною зникнення яких була не зміна біоценотичних умов, а надмірний промисел, наприклад, зубра. Можлива реакліматизація гірського бабака, завезенням групи особин з популяції, поширеної у Західних Карпатах.

Поряд з роботами по акліматизації варто розширити роботи по розселенню окремих видів у їх природному ареалі. Вдало, наприклад. у 1959–1960 роках було розселено козулю із гірських лісів у низинні дубравні.

Обмеження кількості шкідливих ссавців і попередження негативної ролі в господарствах інших звірів здійснюється знищуванням (вовк, пацюк, хом’як, звичайна полівка та ін.), контролем кількості особин (рись, лисиця), охороною біологічних ворогів дрібних гризунів (ласки, тхорі, куниці, їжаки, сови, кані, боривітри та інші).

Оптимальна кількість рисі в лісах становить 2 особини на 1000 км2. Кількість лисиць, тхорів та інших хижаків доводять до мінімуму там, де випускають в угіддя фазанів, розводять іншу пернату дичину (куріпку). Для попередження пошкодження садів зайцями, крім захисту молодих плодових дерев, посилюють промисел на них, якщо виникає в цьому потреба.

У споживанні дрібних гризунів велика роль належить у всіх вертикальних зонах хижакам. Видів і особин хижих ссавців, які живляться переважно дрібними гризунами, в Закарпатській області більше, ніж у будь-якій іншій області УРСР. Тому кількість полівок і мишей на полях і лісах така, що у втручанні людини і застосуванні інших засобів боротьби з ними немає потреби. Тільки в окремі роки виникає потреба в застосуванні отрут у вогнищах сірої полівки. Щорічна користь хижих ссавців від знищення гризунів становить 55–270 тис. карбованців.

У майбутньому, на найближчі 15–20 років, велике значення у збереженні генофонду і збільшенні продуктивності хребетних матиме відновлення екологічної різноманітності культурних угідь і лісів (заміна монокультур хвойних лісів багатоярусними змішаними), збільшення кормових і захисних властивостей лісів, створення природного парку, резерватних ділянок на 50 % усіх мисливських угідь, збереження природних екосистем серед культурних угідь та інше.

На Закарпатті, в Хустському районі, працює звіроферма, яка спеціалізується на розведенні норки. Нутрієводство розвинуто в області переважно в індивідуальних, особистих господарствах колгоспників і робітників. Варто йому приділити більше уваги з боку колгоспів, радгоспів, лісокомбінатів, заготівельних організацій споживчої кооперації, окремих лісництв і виробництв. Заболочених, непридатних для землеробства земель на Закарпатській низовині ще досить багато. На них можна організувати напіввільне розведення нутрій та ондатр. Груба болотна рослинність – достатня кормова база для цих гризунів.

За останні роки набуло поширення розведення в особистих господарствах фреток та інших помісей і гібридів різних куницевих, норок, тхорів, горностаїв, куниць тощо. В майбутньому неабияке значення матиме штучне створення високопродуктивних популяцій деяких промислових і мисливських тварин у природних угіддях.

Нарешті має значення збереження генофондів аборигенних сільськогосподарських порід тварин, які були виведені населенням протягом століть. До цих порід належать гірсько-карпатські вівці «цуркан» і «рацька», гуцульські коні «гуцуляк», свині «монголиця», буйволи та паннонське відріддя сірої української великої рогатої худоби. Згадані породи збереглися в дуже обмежених кількостях.

Гірсько-карпатські вівці мають цінні біологічні особливості: високу молочність, плодючість, невимогливі до кормів і умов утримання, мають довгу грубу вовну (за рік відростає до 30–60 см). Ці вівці добре пристосовані до суворих умов гірських пасовиськ, мають універсальну, але низьку продуктивність, остання була причиною схрещування аборигенів з іншими, більш продуктивними породами. В результаті робіт по поліпшенню продуктивних якостей аборигенів у помісей різних поколінь втрачено цінні біологічні й продуктивні ознаки, що веде до зникнення і самої аборигенної породи, хоч на її продукцію (грубу і довгу вовну, молоко, кожухову шкуру та інші продукти) попит з боку килимарного, харчового, хутрового виробництва зростає.

Гуцульський кінь має виключну здібність орієнтуватись у гірських лісах у нічний час, добре зберігає стадний інстинкт, здатний переносити великі вантажі, отже він незамінний у горах.

Закарпатські відріддя буйволів характеризуються високою молочністю, великими розмірами і значною витривалістю в роботі як тяглової сили.

Порода свиней «монголиця» за зовнішнім виглядом нагадує дикого кабана. Поросята народжуються смугастими. Зберігаються смуги до 3–4-місячного віку, щетина в них кучерява, рило видовжене. У самців сильно розвиваються ікла. Ця порода свиней пізньостигла, але здатна давати високу продуктивність на підніжних кормах (трави, жолуді, букові горіхи, опеньки), обходитися без дорогих концкормів. Стійка до захворювань. Має й інші цінні біологічні особливості.

Генофонд паннонського відріддя сірої української худоби та «монголиці» зберігається в національному парку Хортобадь в Угорській Народній Республіці.

Для збереження генофонду закарпатських аборигенних порід сільськогосподарських тварин варто використати можливості окремих радгоспів і колгоспів, зональної Гірсько-Карпатської та Закарпатської державної сільськогосподарської станцій (с. В. Бакта), а також Карпатського державного заповідника. В їх обов’язки, крім усього іншого, повинно входити утримання і розведення в чистому стані та охорони аборигенних порід (від змішування з іншими породами) зникаючих закарпатських сільськогосподарських примітивних тварин, які мають цінні в прикладному плані біологічні особливості, набуті в процесі тривалого розведення (вважають, що з часів заселення території Верхньої Тиси кельтами).

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Фауна Коментарі відсутні »

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.

Заказники природи як постійні, так і тимчасові, – заповідні угіддя, які вилучаються з господарського користування для охорони окремих компонентів природних екосистем і створення сприятливих умов для відновлення біологічних ресурсів. Регульоване господарське користування в них можливе, якщо воно не впливає негативно на об’єкт або природний ресурс, що охороняється. На території Закарпаття створено мережу державних заказників республіканського значення.

Брадульський ландшафтний державний заказник (1026 га) розташований у верхній частині р. Мокрянки на південному макросхилі однієї з найвищих горганських вершин – Попадя (1742 м) на території Брадульського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Заповідні ялинові лісові масиви мають зональне поширення до висоти 1500–1550 м. Починаючи з висоти 1400 м, на кам’янистих схилах формуються кедрові яличники чорницеві, місцями трапляються біогрупи чистих кедрин. В субальпійській смузі сформовані зарості гірської сосни та фрагменти лучних асоціацій – ситника трироздільного, куничника волосистого, костриці червоної.

У ландшафтному державному заказнику Кузій (456 га), який знаходиться в Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату, охороняється найвищий на Україні осередок дуба скельного та дуба звичайного, що зростають на горі Темпі на висоті 1091 м. На схилах гори поширені ясенево-дубові, ялицево-дубові, дубово-букові й буково-дубові ліси з дуба скельного. На вапнякових скелях зростають тис ягідний, карпатський ендем – дзвоники карпатські та рідкісна для Карпат декоративна рослина – фізаліс звичайний.

Ландшафтний заказник республіканського значення Свидовець (1471 га) розташований на південних мегасхилах Свидовецьких гір, на території Косівсько-Полянського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Створений він з метою охорони букових, буково-яворових та буково-кленових пралісів. У приполонинній зоні переважають бідні вологі та сирі чорницеві бучини, збереглися залишки букового криволісся. На вапнякових скелях зустрічаються такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений. Місцями криволісся утворює вільха зелена та яловець сибірський.

Ландшафтний заказник «Синевирське озеро» створений на площі 1000 га з метою його охорони та збереження гірських ландшафтів, а також буково-ялицевих, буково-ялинових та ялинових захисних лісів.

Стужицький ландшафтний заказник (2592 га) розташований в Новостужицькому і Ставнянському лісництвах Великоберезнянського лісокомбінату. Організований для охорони букових та яворових пралісів. На висоті 1250 м збереглось криволісся бука, горобини звичайної та біогруп вільхи зеленої. Досить поширеними е чорничники, щучники та інші лучні формації.

Лісовий заказник Білий Потік включає частину території Діловецького лісництва Великобичківського лісокомбінату і займає площу 378 га. Тут під охороною знаходяться високопродуктивні буково-ялицеві праліси, запас яких досягає 1000–1100 м3/га. Вони мають важливе еталонне значення для лісового господарства. На виходах вапняків збереглись біогрупи тиса ягідного.

Лісовий заказник Діброва (712 га) розташований у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату. Тут на межі зростання дуба звичайного та скельного збереглись масиви природних дубових, грабово-дубових, буково-дубових і дубово-букових лісів, які далі у східному напрямку не мають зонального поширення. У трав’яному покриві ряд теплолюбних видів – плющ, медунка м’якенька та інші. Заказник має також ландшафтно-естетичне та рекреаційне значення.

Кевелівський лісовий буковий заказник (712 га) у Свидовецькому лісництві Ясінянського лісокомбінату розміщений на південно-західних мегасхилах Менчульського хребта на висоті 600–1250 м. Створений з метою охорони мішаних буково-яворових, яворово-букових, буково-ясеневих, буково-ялиново-ялицевих пралісів (200– 250 років).

Лісовий заказник Росішний (461 га) розташований на території Нижньоволовецького лісництва Воловецького лісокомбінату. Створений для охорони цікавих з лісівничої точки зору ялицево-букових, грабово-ялицево-букових та буково-ялицевих пралісів. Вони мають також важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення. Елітне ялицеве насадження має цінні спадкові властивості. З рідкісних трав’яних рослин тут зростають листовик сколопендровий, страусове перо звичайне, лілія лісова та інші.

Ботанічний заказник ялинових та кедрово-ялинових лісів Горгани – Тавпіширка (248 га) розташований на висоті 1100–1500 м у Плайському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату. На кам’яних розсипищах збереглись з раннього голоцену (10 000–7800 років тому) кедрово-ялинові, ялиново-кедрові праліси, серед яких місцями трапляються березово-кедрові та чисті кедрові бори.

Ботанічний заказник Гладинський в урочищі Чортів (130 га) розташований на території Турбатського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Тут на сильно кам’янистому схилі в оліготрофних умовах виявлено насадження ялини і ялиці віком понад 300 років. Обидві породи мають резонансову деревину, що високо ціниться в музичній промисловості. Тому заказник має важливе селекційне, а також лісогосподарське значення як цінна лісонасіннєва ділянка.

Кедрово-модриновий ботанічний заказник Кедрин (166 га) – унікальний, найбільший в Союзі природний осередок ендемічної модрини польської, що зростає разом з реліктовою сосною кедровою та смерекою. Осередок, що зберігся з раннього голоцену, розташований на південних мегасхилах Вододільних Горган на відрогах полонини Побита в Бертянському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 965–1400 м.

Радомирський ботанічний заказник (486 га) розташований на території Устєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату, організований з метою охорони цінних ялиново-ялицевих пралісів з домішкою бука, під наметом яких зрідка зростає тис ягідний. Вік лісу – близько 340 років.

Ботанічний заказник Чорна гора розташований на південний схід від м. Виноградова на одноіменній горі, яка є найвищою в закарпатському передгір’ї (568 м). Належить до Виноградівського лісництва Хустського лісокомбінату. Площа заповідного масиву – 823 га. Має значення для охорони рослинності лісостепового характеру. Тут зростають лісостепові діброви з дуба скельного, дуба Далешампе та ясена білоцвітого. Вершина гори і північно-східні мегасхили зайняті буковими, грабово-буковими та буково-дубовими лісами. Поширені рідкісні для Карпат угруповання дуба скельного, діброви – деренова, бирючинова, ясенева з ясенем білоцвітим і кострицею борознистою. З трав’яних рослин зростають такі рідкісні степові й лісостепові середземноморські види, як перлівки трансільванська й ряба, ферульник лісовий, ковила прекрасна, леопольдія чубкувата, горобейник пурпурово-голубий, виноград лісовий та інші.

Ботанічний заказник Юліївська гора (176 га) розташований за Тисою і є відрогом Гутинського хребта. Рослинність південних схилів флористично близька до Чорної гори. Тут поширені діброви з дубів скельного. Далешампе, багатоплідного. Цікавими є угруповання дуба скельного, липи пухнастої та клокички перистої. Це єдине місце в нашій області, де зустрічається популяція дуба бургундського. З трав’яних рослин, що тут зростають, можна назвати кострицю борознисту, герань криваво-червону, осоку Мікелі.

Великодобронський зоологічний заказник (1736 га) знаходиться на території Великодобронського лісництва Ужгородського лісокомбінату і створений з метою охорони лісових масивів в низовині Латориці, де гніздуються цінні птахи і розмножуються козулі. У водоймищах поширений третинний релікт – водяний горіх.

Апшинецький гідрологічний заказник – урочище Околи (105 га) знаходиться на території Чорнотисянського лісництва Ясінянського лісокомбінату. Тут з-під гірського перевалу Околи бере початок Чорна Тиса. У хвойному пралісі густа мережа джерел, з яких формуються гірські потоки, що поповнюють водами Чорну Тису.

Державний орнітологічний заказник – Соколові скелі (606 га), що на території Шипотського лісництва Перечинського лісокомбінату, створений у 1978 році з метою охорони рідкісних птахів, які гніздяться на стрімких скелях у яворових лісах. Охороні підлягають беркут, орлан-білохвіст, орел-карлик, змієїд.

Геологічний заказник Зачарована долина (150 га) знаходиться на території Ільницького лісництва Кушницького лісокомбінату, де унікальне міжгір’я славиться оригінальними кам’яними витворами, які виникли після вивітрювання вторинних кварцитів.

Ботанічно-гідрологічнмй заказник Негровецьке болото Глуханя (23 га) створений у 1980 році на землях колгоспу «Червона зірка» Міжгірського району. Це типове верхове сфагнове болото в гірській частині Закарпаття. Воно є регулятором режиму у зоні водозабору Теребле-Ріцької ГЕС. Тут збереглись рідкісні болотні рослини – росичка круглолиста, журавлина звичайна, водянка чорна та інші. Заказник цікавий і з ботанічної точки зору.

Державний ботанічний заказник лікарських рослин республіканського значення Рогнеска (30 га) знаходиться на землях колгоспу «8 Березня» селища Богдан Рахівського району. На полонині Рогнеска зростає цінна лікарська рослина тирлич жовтий, зникаючий вид, який підлягає суворій охороні.

Державний заказник лікарських рослин організовано також в урочищах Странзул, Задня і Кедрин, загальною площею 510 га. Вони розташовані на території Брадульського, Бертянського і Плайського лісництв Усть-Чорнянського лісокомбінату. Під наметом хвойних лісів зростає лікарська рослина плаун-баранець, занесений до Червоної книги УРСР. Зростають також інші види рідкісних рослин.

У ботанічному заказнику урочиш Затінки і Тересянки (13 га) Квасівського лісництва Рахівського лісокомбінату знаходиться найбільший осередок арніки гірської – цінної лікарської рослини. Охороняється як цінна насіннєва ділянка.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Екологія, ПЗФ, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

СПИСОК ЕНДЕМІЧНИХ, РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ РОСЛИН І ТВАРИН. Хребетні тварини, що охороняються.

Назва виду	Вертикальне поширення		Статус
Назва виду	пояс	де зустрічається	Статус
Ссавці
Бурозубка альпійська *	III, IV, V	2, 3, 5, 6	Рідкісний
Кутора мала *	II, III, IV, V	1, 2, 3, 4, 8	»
Білозубка білочерева	І. II, III	1, 2	Звичайний
Білозубка мала	І, ІІ, III	1, 2	Рідкісний
Їжак звичайний	І, II, III	1, 2, 4	Звичайний
Підковоніс великий *	І, II, III	1, 2	»
Підковоніс малий*	І, II, III	1, 2	»
Нічниця довговуха *			Рідкісний
Нічниця війчаста *			»
Нічниця триколірна *			»
Нічниця іконнікова *			»
Довгокрил звичайний ***	І, II, III	1, 2	»
Широковух звичайний *	І, II. III	1, 2, 3, 4	»
Вечірниця мала *	III	2	»
Бурий ведмідь	III, IV	2, 3	Звичайний
Кіт лісовий **	II, III, IV	1, 2, 3, 4, 5, 6	Рідкісний
Рись карпатська	II, III, IV	2, 3, 5, 6	»
Тхір степовий *	І	1, 4	Зникаючий
Тхір лісовий
Норка європейська	III, IV	2, 3, 8	»
Борсук	І, II, III, IV	1, 2, 3, 4	Рідкісний
Горностай	І, II, III, IV, V	1, 2, 3, 8	»
Ласка	І, II, III, IV, V	1, 2, 3, 4, 5	Звичайний
Куниця кам’яна	І, II, III	1, 2, 7	Рідкісний
Видра річкова	І, II, III	8	»
Куниця лісова	III, IV	2, 3, 4, 5	»
Зубр***	III, IV	2, 3. 4	Зникаючий
Ховрах європейський	І		»
Соня лісова	III, IV, V	3, 5, 6	Рідкісний
Мишівка північна	III, IV, V	3, 5, 6	»
Снігова полівка (східнокарпатська)*	V	5	»
Птахи
Лелека чорний **	III, IV	2, 3, 8	Рідкісний
Бугайчик	І, II	4	»
Тетерев (тетерук)	IV, V	3, 5, 6	Зникаючий
Глухар	III. IV	3	»
Рябчик	II, III, IV	2, 3	Рідкісний
Змієїд **	III, IV	2, 3	>>
Канюк звичайний	І, 11, III, IV	1, 2 3, 4	Звичайний
Беркут **	III, IV	2, 3	Рідкісний
Підорлнк малий	III, IV	2, 3	»
Орел-карлик *	І, 11, III	1, 2, 3	»
Шуліка рудий ***	II, III	1, 2. 3	»
Скопа **	І	8	Зникаючий
Кібчик	І, 11, III, IV, V	1, 2, 3, 4, 5, 6, 7	Рідкісний
Сапсан **	І, II, III	1, 2, 3	Зникаючий
Дербник	І, II, III	1, 2, 3	Зникаючий
Балобан **	III,	1, 2, 3	»
Лунь польовий	І. II	1, 2, 4	Рідкісний
Лунь луговий	І. II	1, 2, 4	»
Боривітер звичайний	II, III	1, 2, 4	Звичайний
Боривітер степовий	І, II	1	Рідкісний
Осоїд	II, III	1, 2, 3	»
Зимняк	1, II, III	4	Звичайний
Кроншнеп малий **	І, И, IV	4	Рідкісний
Кропшнеп середній *	І. II. IV	4	»
Дрофа **	І	4	»
Пугач **	ІІ, III, IV	2, 3, 7	»
Сова довгохвоста	III, IV	2, 3	Звичайний
Сова сіра	III, IV	1, 2, 3	»
Сова болотяна	І, II	1, 2, 8	Зникаючий
Сова вухата	І, II, ІІІ, IV	1, 2, 3, 4	»
Сипуха	І, ІІ III	1, 2	»
Сичик-горобець *	І, II	1, 2	Рідкісний
Сич волохатий *	IV-V	3, 5, 6	»
Совка	II	1, 2	»
Трипалий дятел	III, IV	3	8вичайний
Сірійський дятел	І, 11, III	1, 2
Сідий дятел	1, II	1, 2	»
Вівсянка гірська	IV, V	4	»
Білозобий дрізд	IV, V	5, 6	»
Плиска гірська	III, IV	2, 3, 8	»
Альпійська завирушка *	V	4	Рідкісний
Щеврик гірський	V	4	Звичайний
Корольок червоноголовий
Соловейко східний	І, ІІ	1, 8	Рідкісний
Соловейко західний	ІІ, III	1, 2	»
Плазуни
Полоз лісовий **	ІІ, III. IV	2, 3, 4	»
Черепаха болотяна	І, II	1	»
Мідянка	III. IV	2, 3, 4	»
Земноводні
Тритон карпатський **	ІІ, III, IV	1, 2, 3, 5, 8	Звичайний
Тритон гірський (альпійський) **	IV, V	2, 3, 4, 5, 6, 8	Рідкісний
Саламандра	ІІ, III IV, V	1, 2, 3, 4, 5, 6, 8	Звичайний
Жаба прудка *	II, III	1, 2, 4. 8	Рідкісний
Риби
Лосось дунайський	III	2, 3	Зникаючи й
Форель струмкова	III, IV	2, 3	Звичайний
Форель озерна	IV	8	Рідкісний
Харіус	III-IV		Звичайний
Умбра	І		Зникаючий
Піскар гірський	III–IV		Рідкісний
Плітка карпатська	1		»
Андруга	III, IV		»
Рибець	І		»
Чехоня	І		»
Шипівка гірська	III, IV		»
Шипівка звичайна	II, III		Звичайний
Шипівка роднайська	III		Зникаючий
Чіп малий	1		Рідкісний
Йорж смугастий	І		Звичайний
Круглороті
Мінога паннонська	III, IV		Рідкісний

СКОРОЧЕННЯ:

* – занесено до Червоної книги УРСР.	Зустрічається:
** – занесено до Червоної книги СРСР.	1-У дубових лісах.
*** – занесено до обох Червоних книг.	2 – у букових лісах.
ПК – загальнокарпатські ендеми (панкарпатські).	3 – у хвойних лісах.
3–СК – західно-східнокарпатські ендеми.	4 – на луках.
СК – східнокарпатські ендеми.	5 – у сосновому криволіссі.
П –СК – південно-східнокарпатські ендеми.	6-у вільховому криволіссі.
І – Закарпатська рівнина.	7 – на скелях.
II – передгірний пояс.	8 – на болотах, озерах.
III– нижній лісовий пояс.
IV – верхній лісовий пояс.
V – високогірний пояс.

Фауна Коментарі відсутні »

PODKARPATSKÁ RUS

000 Podkarpatska Rus n

OBSAH

Úvodem

Užhorod

Značené cesty

Jubilejní karpatská stezka

Odbočky z Jubilejní karpatské stezky

Železniční trati

Státní autobusové trati

Soukromé autom. trati

Státní, zemské, vicinální silnice. Pokyny pro automobilisty a motoristy

Letadlem na P. Rus

Seznam obcí

Různosti

Hranice/ Horstvo/ Výšky hor/ Vodstvo/ Klausury/ Srážky/ Povodně/ Geologie/ Minerální prameny, lázně/ Nerostné bohatství/ Průmysl/ Meliorace, regulace/ Zvířena/ Poměry hmyzí fauny/ Lesy/

Květena Podkarpatské Rusi (Prof. Antonín Margittai)

Národnost a zaměstnání/ Náboženství/ Nářečí, kmenové rozdělení/Peněžnictví a družstevnictví/ Českoslov. červený kříž/

Písemnictví P. Rusi/ Umění/ Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve/

Dějiny/ Správní a soudní okresy/ Guvernéři/ Obrázky/ Literatura (prameny).

Doslov

Dostal Jaroslav PODKARPATSKÁ RUS 1936

Історія, Географія, Економіка, Туризм, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.

Hranice. Běži z větší části po hřebenech Poloninských Karpat, na jihu po Tise, po potoce Bataru a po Gutinských horách. Délka hranic je asi 500 km z celkové délky státních hranic 3393 kra. Hranice se Slovenskem měři 85 km, takže celková délka hranic země je 585 km. Hranice stanovila nejvyšši rada 12. června 1919 smlouvou trianonskou, s Polskem a s Rumunskem potvrzeny smlouvou sevrěskou 10. srpna 1920. Poněkud byly změněny vzájemnou dohodou s Rumunskem (viz článek “Správní a soudní okresy”).

Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.

Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.

Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.

Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.

Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.

Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.

Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.

Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur^, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).

Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).

Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.

Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.

Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.

Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.

Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.

V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.

Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.

Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.

Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.

Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.

Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m^:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.

Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.

<<< OBSAH >>>

Історія, Географія, Екологія, Економіка, Туризм, Фауна, Флора Коментарі відсутні »

Пошук

Сторінки

Архів

Последние статьи

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА ЗАКАРПАТТЯ

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА – ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Лісовідновлення.

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИННОГО СВІТУ. БЕЗХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ.

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИННОГО СВІТУ. ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ.

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Риби й круглороті.

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Земноводні та плазуни.

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Птахи.

ХРЕБЕТНІ ТВАРИНИ. Ссавці.

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.

СПИСОК ЕНДЕМІЧНИХ, РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ РОСЛИН І ТВАРИН. Хребетні тварини, що охороняються.

PODKARPATSKÁ RUS

PODKARPATSKÁ RUS. Různosti.