На Закарпатті нараховується 280 видів, підвидів і форм птахів, з них гніздові становлять 44%, осілі – 23, пролітні–17, залітні – 13 і зимуючі – 3 %.

Гніздові в області не зимують. їх нараховують понад 120 видів: перепел, голуб-синяк, припутень, горлиця звичайна, пастушок, погонич, водяна курочка, деркач, лиска, чайка, перевізник, травник, вальдшнеп, бекас, нерозень, шилохвіст, широконіска, попелюх, лелеки чорний і білий, чаплі сіра, руда й жовта, квак, бугайчик, бугай, балобан, чеглок, боривітри звичайний і степовий, кібчик, луні, орел-карлик, змієїд європейський, осоїд, зозуля, дрімлюга, сиворакша, бджолоїдка, рибалочка, одуд, стриж, крутиголовка, іволга, шпак, в’юрок і багато інших.

Осілі цілорічно живуть на території області. Взимку деякі з них збираються зграями і мандрують на незначні відстані від місць гніздування. Їх близько 60 видів. Серед них рябчик, тетерів, глухар, куріпка, фазан, кільчаста горлиця, сапсан, яструби, беркут, сови вухата, болотяна, сіра й довгохвоста; пугач, сичі волохатий і хатній, сипуха, дятли зелений, сивий, строкатий, білоспинний, малий і трипалий, жовна, сойка, горіхівка, костогриз, зеленяк, щиглик, чиж, коноплянка, снігур, шишкар ялиновий, зяблик, вівсянка звичайна, жайворонок чубатий, пищуха звичайна, повзик, синиці велика, чубата, голуба, чорна, чорноголова, болотна, довгохвоста й вусата, корольок жовто- і червоноголовий, сорокопуд сірий, кропивник, або волове очко, оляпка та інші.

Пролітні птахи зустрічаються на території Закарпаття від лютого до квітня, під час міграції на північ до місць гніздівель, і від вересня до грудня, під час перельоту на південь на зимівлю. Деякі з пролітних птахів тут бувають не щороку, інші ж регулярно прилітають і затримуються більш-менш тривалий час. До пролітних належать понад 50 видів. Серед них – сивка золотиста, галстучник, ходулочник, шилодзьобка, веретенник великий, кроншнепи великий і середній, щиголь, чорниш, поручайник, уліт великий, фіфі, турухтан, дупель, гаршнеп, лебідь-кликун, лебідь-шипун, гуменник, гуска, огар, казарка червонозоба, свищ, чернь, гоголь, турпан, крохалі великий і довгоносий, луток, малий канюк, орлан-білохвіст, луні польовий і степовий, підорлик великий, щеврик лучний, дрізд білобровий, синьошийка або варакуша та інші.

Залітні птахи періодично, в окремі роки, з’являються на території області. Деякі з них за останні 30-50 років залітали один- два, інші по кілька разів. Залітні птахи в області перебувають недовго, а потім знову зникають.

Залітних нараховується близько 35 видів, серед них дрофа, стрепет, плавунець круглодзьобий, мартини трипалий і сріблястий, крячок білощокий, чеграва, норець червоношиїй, чернь червонодзьоба, синьга, савка, баклани великий і малий, пелікани рожевий і кучерявий, ковпик, коровайка, чаплі біла й мала, дебрник, шуліка рудий, сип білоголовий, гриф чорний, бородач, або ягнятник, могильник, орел степовий, сови біла й яструбина, галка альпійська, шпак рожевий, смеречник, шишкарі сосновий і білокрилий, жайворонок рогатий.

Зимуючі птахи: гагари червонозоба, звичайна, зимняк, галки західноєвропейська та північна, чечітка, юрок, пуночка, омелюх – прилітають на Закарпаття восени, а відлітають на початку весни.

Сучасна орнітофауна Закарпатської області зазнала істотних антропогенних змін. Ці зміни розпочалися ще в доісторичний період. Проте найбільш відчутні, значні й помітні вони у складі орнітофауни за останні два століття, коли зникли умови для гніздування багатьох видів болотних, біляводних, водоплавних і гірських птахів. При цьому в першу чергу почали зникати крупні й промислові види.

У зв’язку з меліорацією заболочених угідь, які займали понад 50 тис. га (в кінці минулого століття) зникли з гніздівель баклани, пелікани, лебеді, гуси, багато видів качок, журавлі, чаплі (коровайка мала біла й північна біла), ковпики, різні пастушкові, куликоподібні, норцеві та інші птахи. Деякі з них сьогодні є на Закарпатті рідкісними пролітними або залітними, окремі види тривалий час тут зовсім не зустрічаються.

Відсутність на Закарпатській низовині значних заболочених угідь зумовлює те, що на весняно-осінніх прольотах немає великих скупчень болотних і водяних птахів. Про них сьогодні нагадують тільки деякі зосередження (гуси, качки, кулики, мартини, пастушки) на залитих під час повені понизевих ділянках Латориці, Тиси, Боржави. Деяка кількість болотних і водяних птахів затримується на ставках, що виникли на місці освоєного Чорного мочара. З лісостепових просторів низовини з освоєнням угідь під землеробство поступово зникли з гніздівлі дрофи. Один з останніх екземплярів цього птаха був здобутий влітку 1944 року.

Зникли з гніздівель майже усіх закарпатських ландшафтів або перестали зустрічатися на прольотах, навіть і не залітають,– такі крупні хижі птахи, як сип білоголовий, орлан-білохвіст, ягнятник, чорний гриф, орел-могильник, європейський степовий орел. З великих орлів у дуже обмеженій кількості гніздиться і більш-менш постійно перебуває південноєвропейський беркут. Із субальпійської зони зникла біла куріпка, яка там зустрічалася майже до кінця XVIII ст. Напевно зі складу орнітофауни Закарпатської області зникли і деякі інші види птахів, достовірних відомостей про них поки що не знайдено.

В сучасній орнітофауні порівняно мало гірських видів. До них відносять гірську вівсянку, гірського щеврика, завирушку альпійську, альпійського в’юрка, звичайну оляпку та інші.

Ендемічну орнітофауну Закарпаття представляють такі підвиди, як карпатський рябчик, карпатський білоспинний дятел, альпійський трипалий дятел, альпійська горіхівка, карпатська чорноголова гаїчка, середньоєвропейський білозобий дрізд та інші.

З усіх птахів, виявлених в області, 48 % зв’язано в своєму поширенні і житті з деревно-чагарниковою рослинністю, 39 % – з водоймами і болотяними угіддями, 11 % – з відкритими, безлісими й антропічними ландшафтами (з них 4 % є птахами населених пунктів), решта 3 % – із субальпійською і гірською зоною.

Птахи, поширення й життя яких зв’язано з деревно-чагарниковою рослинністю, за видовим і кількісним складом становлять велику групу. Вони створюють основну масу пташиного населення закарпатських лісів, садів, парків та інших зелених насаджень, у тому числі й населених пунктів. До цієї групи належать синиці, дятли, повзики, піщуги, корольки, більшість сов, славкових, дроздових, мухоловкових, кропивникових, деякі воронові та денні хижі. Ці птахи є резервом лісівництва й садівництва в боротьбі з шкідливими комахами й гризунами.

Сучасна вікова структура лісів (переважають молоді насадження) малосприятлива для життя гніздових птахів – синиць, пищух, повзиків, дятлів. Навіть у насадженнях середнього віку і достигаючих санітарними рубками видаляються майже всі пошкоджені або дуплясті дерева. Тому щороку лісництва виставляють багато штучних гніздівель для синиць і шпаків. Можливості поширення сов у молодих насадженнях обмежуються відсутністю зручних місць для гніздування.

У закарпатських лісах близько 120 видів птахів живуть у лісах, з них більшість живиться комахами. Важливим при цьому є те, що всі вони, крім лісових голубів, годують своїх пташенят комахами. Оскільки ліси неоднотипні, отже, й умови існування, а також і кількісний склад птахів у них різні. У дубових лісах низин і передгір’я можна зустріти на гніздівлі боривітра, чеглока, рідко орла-карлика, малого дятла, який разом з іншими видами дятлів, підкоришниками, синицями, шпаками, славками, дроздами та іншими птахами знищують шкідливих комах і цим приносять найбільшу користь лісам. Щоденна здобич комахоїдних птахів з гектара низинного лісу від травня до серпня становить 2–3 кг (сира маса) шкідливих комах.

На заболочених ділянках низинних лісів уздовж річок часто гніздяться качки, лиски, водяні курочки, кулики, а на сухих узліссях – куріпки, фазани, перепілки. Багато з птахів оселяються в садах, де приносять відчутну користь, знищуючи значну кількість шкідливих комах. Молоді сади, в яких можливості для гніздування обмежені, завжди знаходяться під контролем птахів, якщо неподалік є ліс, заселений ними.

У старих букових лісах, високо в горах, гніздиться крук – крупний обережний птах, на високих деревах – канюк, в дуплах – довгохвоста й сіра сови, в різних сховищах – пугач.

У зімкнутих густих букових лісах влітку навіть удень панує напівтемрява, тому склад птахів тут одноманітний. Таким лісом можна пройти десятки кілометрів і почути десь високо на вершинах дерев тільки спів зяблика, крик сойки, стукіт білоспинного та строкатого дятлів, шмигляння повзика. На зріджених ділянках та на узліссях, де в підліску росте глід, горобина, крушина, калина, ліщина, граб, береза та інші види дерев, гніздяться дрозди чорний, горобинник, омелюх, велика й довгохвоста синиці, болотна гаїчка, горихвістка, малинівка, мала мухоловка, лісова тинівка, лісовий щеврик, чорноголова славка та багато інших. Від середини літа сюди злітаються за поживою костогризи, зеленяки, снігурі, деколи всю зиму перебувають омелюхи. Птахів приваблює насіння кущів і дерев – горіхи, плоди, ягоди. Коли дозріває буковий горіх, з хвойних лісів прилітають поживитися рябчики, горіхівки, дятли.

Хвойні ліси теж неоднорідні. У старих ялинових і ялицевих лісах живе глухар, рябчик, на високих деревах і скельних урвищах зрідка гніздиться беркут. Тут, а також і в молодих хвойних лісах, зустрічається трипалий дятел, жовна, снігур, ялиновий шишкар, синиці чубата, чорна, карпатська, жовтоголовий корольок, великий строкатий дятел. Своєрідним є криволісся в субальпійській зоні, яке створене гірською сосною, вільхою зеленою. Тут зустрічається тетерев під час токування, на гніздівлі, гірський дрізд, співучий дрізд та інші.

У всіх лісах від криволісся до низинних гаїв гніздяться і такі корисні птахи, як зозулі, дрімлюги, сірі славки, підорлики, крутиголовки, берестянки. Наприклад, повзик годує пташенят 250–300, різні синиці 320–480, мухоловки – 350–580 разів на день. Лісівники говорять, що без птахів ліс хворіє.

Практичне значення інших птахів різноманітне. Воронячі птахи, крім позитивної ролі в господарстві людини, відіграють і негативну. Наприклад, грак – один з найбільш чисельних воронячих птахів, гніздиться колоніями в деревних насадженнях, переважно в передгір’ях і низовині. На зимівлю прилітають на Закарпаття сотні тисяч особин із північно-східних частин Європи. Поведінка грака за останні десятиріччя змінилася під впливом діяльності людини. В районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, у зв’язку із застосуванням пестицидів, гербіцидів, мінеральних добрив, стало мало деяких комах та інших ґрунтових тварин, якими живиться грак. Граки відчувають постійну нестачу білкової їжі, що викликає зміни їх екології, зокрема в живленні та поведінці. Тому вони завдають дедалі більшої шкоди сільськогосподарським культурам, зокрема висмикуючи озимину, кукурудзу, соняшник, викликають усихання деревних насаджень, забруднюючи їх екскрементами в місцях масових гніздувань, колоній. Отже, тут має значення регулювання кількості їх на окремих територіях у деякі роки. Протягом квітня, травня і червня у них триває гніздовий період. Граки постійно годуються протягом зими на звалищах поблизу населених пунктів, що дає можливість успішно перезимувати майже усім особинам. Напевно, цим пояснюється зростання кількості їх, якому сприяє діяльність людини. Для зменшення шкоди сільськогосподарським культурам застосовують акустичні репеленти, покривання посівів капроновими сітками, відловлювання граків, руйнування їх гнізд під час висиджування.

Сорока порівняно часто зустрічається на угіддях передгір’я й низовини. Її інтенсивно переслідують як шкідника фазанів, куріпок, зайців тощо. Проте вона уникає переслідування, влаштовуючи гнізда в зелених насадженнях населених пунктів. У покинутих гніздах сороки часто гніздяться дрібні соколи і вухаті сови. Сіра ворона гніздиться переважно в гірських лісах, зустрічається часто зимою в зграях з граками й галками. Кількість ворон слід обмежувати.

Лелекоподібні птахи представлені в області лелеками, чаплями, зустрічається також квак, бугайчик та інші.

Лелека білий належить до птахів, які охороняються в усьому світі. З ним пов’язано багато легенд, народних повір’їв, прикмет і передбачень. Гніздування білого лелеки населення вважає символом сімейної вірності, щастя. Тому існує традиція: принаджувати його на гніздівлю поблизу домівки, на будинку, дереві тощо. Хоча лелека охороняється, кількість його на Закарпатті продовжує повільно зменшуватися, про що свідчать результати обліку. Причиною зменшення є осушення значної площі угідь, звуження кормової бази на заболочених територіях. Чорний лелека на відміну від білого гніздиться у відлюдних глухих сирих гірських лісах. Зовсім не переносить присутності людей. Живиться тваринами, яких ловить на заболочених луках, у струмках, лісах. У 1984 році в Закарпатській області було виявлено 26 гнізд чорного лелеки, в яких – понад 30 молодих.

Сіра чапля гніздує в низинних лісах, місцями утворює гніздові колонії. Одна з небагатьох колоній розміщується в урочищі Переш Ужгородського району. Значна кількість чапель збирається на рибоводних ставках.

Пастушкові птахи представлені лискою, водяною та малою курочкою, пастушком, погоничем, деркачем. З них тільки лиска, водяна курочка та деркач в окремі роки з’являються на заболочених угіддях у помітних кількостях.

Куликові – чисельні лише на прольотах під час відпочинку весною та восени (турухтани, чайки, бекаси, вальдшнепи, травники, поручайники та інші). Деякі з них у незначній кількості залишаються на гніздівлю.

Мартини – чисельні під час весняних та осінніх прольотів. Деякі з них залишаються на гніздівлю. Перезволожених і заболочених угідь у зв’язку з меліорацією стає дедалі менше в області, натомість виникають меліоративні, водовідвідні та інші канали, які досить інтенсивно освоюються водно-болотними птахами для гніздувань, відпочинку, пошуків їжі. Найбільші скупчення цих птахів помічені на понижених ділянках річок Латориці, Боржави, Тиси навесні, під час прольотів.

Багатий і різноманітний склад хижих птахів. Часто зустрічаються, наприклад, канюки, боривітри, а від осені до весни зимняки, з сов – сипуха вухата, сіра, довгохвоста, хатній сич та інші.

Значення хижих птахів в обмеженні кількості мишей і полівок цуже велике. Підраховано, що всі сови й денні хижі птахи, які живуть на території Закарпаття, виловлюванням шкідливих гризунів приносять користь, яка оцінюється щороку від 32 до 128 тис. крб. (виходячи з розрахунку, що від кожного знищеного гризуна шкода буде на 1-2 копійки меншою). Тому важливим є створення для корисних хижих птахів сприятливих умов для гніздування. У лісах слід залишати окремі дерева з дуплами або розкладати штучні гнізда для сов (також у садах і парках), зберігати окремі високі дерева для відпочинку й гніздівель денних хижаків, охороняти як птахів, так і місця їх перебування. Рекомендується на кожних – 2–3 га молодого саду виставляти одну штучну гніздівлю для сов, по 10–16 для синиць та інших птахів, що гніздяться в дуплах.

Для птахів, які збирають здобич на відкритих сільськогосподарських угіддях і споживають велику масу шкідників, особливо під час вигодовування пташенят, слід створювати відповідні умови для їх життя: зберігати кущі й окремі дерева серед полів, цілинні й перелогові ділянки для сорокопудів, вівсянок, жайворонків, денних хижих птахів, а також куріпок, фазанів і перепелів.

Промислові птахи Закарпатської області представлені трьома групами – мешканцями відкритих угідь (куріпка, фазан, перепел), лісових насаджень (глухар, рябчик, тетерев, вальдшнеп), водяно- болотних угідь (лиска, водяна курочка, бекас, норець, гуска сіра, крижень, нерозень, шилохвіст, широконіска, чирок).

Сіра куріпка – осілий птах, поширений на сіножатях, луках, орних землях, узліссях, у зріджених лісах Закарпатської низовини і передгір’я, у долинах рік, міжгір’ях і на безлісих гірських схилах. Суцільних лісових масивів уникає. На передгір’ях і низовинах зустрічається часто, заселяє сади, виноградники, горби, вкриті чагарником, а також діброви, орні землі, городи. Щороку в угіддях живе від 2,5 до 3,5 тис. особин. Протягом травня, червня й липня куріпки тримаються на площах, де посіяні багаторічні трави, злакові культури. Тут вони гніздяться на землі. У червні й липні зустрічаються самки з виводками, знищують велику кількість шкідників сільськогосподарських культур. У серпні молоді куріпки здатні літати. Для стабілізації промислової щільності передбачено розводити їх штучно поряд з фазаном і випускати в мисливські угіддя, бо вони інтенсивніше знищують шкідників сільськогосподарських культур, ніж фазани.

Перепелів в угіддях Закарпаття значно менше, ніж куріпок. Гніздяться вони на сіножатях, луках, пустирях, орних землях, узліссях. Протягом травня висиджують, у червні виводять пташенят. У липні й серпні можуть розмножуватися повторно. Значна кількість перепелів гине на пролітних шляхах та під час зимівлі (на узбережжі Середземного моря). Це надто корисний птах, тому кількість його необхідно збільшувати шляхом штучної інкубації.

Фазан незадовільно відтворює свою кількість природним шляхом. Але штучне розведення його веде до ослаблення вроджених інстинктів, таких як самозбереження, уникання ворогів і небезпеки, будування гнізда, насиджування, виховування пташенят. Тому популяцію фазана періодично варто збагачувати (освіжати) особинами, які добре зберегли природний інстинкт розмноження й самозбереження.

Умови життя фазана й куріпки поліпшують насаджуванням ягідних і насінних кущів і дерев (горобина, глід, терен, шипшина, дерен, крушина, бузина, калина, липа, клен, ясен, акація, обліпиха, шовковиця, черемха та інші) навколо садів, виноградників, у вигляді живоплоту, уздовж меліоративних магістральних каналів та річок, шляхів та комунікаційних ліній. Такі насадження дають багатий корм і укриття взимку. Створюють також резервати, заказні ділянки, кормові ремізи, залишаючи не зібраними на зиму з поля врожаю кукурудзи, вівса, проса, соняшника тощо. Щороку в мисливських та інших угіддях нараховують від 5 до 12 тис. особин. Обмежують кількість тих тварин, які Шкодять фазанам, зокрема сірої ворони, сороки, малого й великого яструбів, тхора, лисиці, бродячих котів і собак.

Життєвий простір куріпки, перепела, фазана помітно збільшився протягом останніх двох століть за рахунок скорочення площі лісів і розширення сільськогосподарських угідь.

У збільшенні кількості корисних птахів має велике значення збереження певного співвідношення між штучними екосистемами (орні землі, оброблювані площі) та природними (чагарники, перелоги, ліси, пустирі). Суцільні масиви штучних екосистем на великих площах, без чагарників, лісів, боліт та інших природних екосистем, несприятливі для більшості тварин, які живляться шкідниками сільськогосподарських культур, але живуть в інших угіддях.

Лісові промислові птахи (борова дичина) в Закарпатській області через малу чисельність охороняються уже тривалий час, промисел на них цілорічно заборонений.

Глухар поширений виключно у старих, перестійних хвойних гірських лісах. Гніздиться на землі під різними укриттями або відкрито. Пізні морози, які досить часто бувають у верхньому лісовому поясі у травні, гублять кладки, коли самка ненадовго залишає гніздо. У живленні пташенят перші два тижні переважають комахи, пізніше ягоди. Протягом зими і весни вони живляться в основному хвоєю, тримаються на деревах. Кількість глухарів помітно зменшилася з кінця XIX ст. через вирубування старих, перестійних і незайманих хвойних лісів. Молоді й середньовічні хвойні ліси він не заселяє. Хвойні ліси Карпатського заповідника найбільш щільно заселені глухарями. Щороку в угіддях нараховується від 1,0 до 1,5 тис. особин.

Тетерев зустрічається рідше, ніж глухар, заселяє ділянки верхнього хвойного лісового поясу і криволісся з гірської сосни та вільхи зеленої. Гніздиться на землі, кладки часто гинуть від морозів. Тетерев – рідкісний птах, уже тривалий час знаходиться під охороною. Для його збереження, крім охорони виду, має значення й охорона середовища, створення резерватів, заборона випасання худоби в місцях гніздувань, збереження ягідників у верхньому лісовому поясі.

В угіддях нараховують від 130 до 250 особин. Рябчик – порівняно чисельний птах хвойних і змішаних гірських лісів. У букових з’являється в окремі роки, коли в них достигає врожай горіхів. У такі роки на окремих плодоносних ділянках зосереджуються досить великі зграї рябчиків. Зі зменшенням запасів корму вони перелітають у хвойні ліси. Рябчик гніздиться на землі, кладки часто гинуть від заморозків у тих особин, гнізда яких розміщуються у верхньому лісовому поясі. Чисельність рябчика різна по роках і залежить від кількості кормів і виживання нащадків. Щорічно в лісах нараховують від 5 до 7 тис. особин.

Водно-болотні промислові птахи дуже обмежені через відсутність придатних місць для гніздування.

Крижень гніздиться в невеликій кількості на Закарпатській низовині, на купинах серед боліт або поблизу водойм. Ця качка, завдяки здатності пристосовуватися до антропічних ландшафтів, за чисельністю посідає одне з перших місць. Досить часто гнізда крижнів можна бачити серед посівів, якщо поблизу є хоч невелика водойма у вигляді меліоративного каналу, річки, стариці, болота.

Нерозень за кількістю поступається крижню, гніздиться на низовині, виключно біля водойм і боліт. До антропізації угідь не пристосовується. Зимує на незамерзаючих водоймах.

Шилохвіст щороку гніздиться в обмеженій кількості біля водойм, на заболочених луках, серед вербняків і вільшняків Закарпатської низовини.

Широконіска – рідкісна гніздуюча качка в пониженнях Латориці, Боржави і Тиси.

Чирок-тріскунок – дрібна качка, гніздиться як на низовині, так і по долинах гірських річок, на заростаючих рогозами заводях і річищах. Часто в теплі зими невеликими групами по 5-10 особин зимує на незамерзаючих водоймах. Одна з чисельних качок, яка є найчастішою здобиччю мисливців у кінці літа.

Чирок-свистунок – не чисельна дрібна качка, гніздиться по берегах гірських річок, але на зимівлю ніколи не залишається.

Інші качки (чернь червоноголова та білоока, крохаль), а також сіра гуска гніздяться на Закарпатті дуже рідко, не щороку. Сіра гуска останній раз помічена на гніздівлі в пониззях Латориці влітку 1968 року.

Пастушкові птахи (лиска, водяна курочка, деркач), куликоподібні (чайка, вальдшнеп, бекас), норцеподібні (великий, малий, чорношиїй норці) та лелекоподібні (сіра і руда чаплі, квак, малий і північний бугаї), хоч і гніздяться в обмеженій кількості на Закарпатті, охороняються як рідкісні, кількість деяких з них уже незначну у зв’язку з меліорацією, зменшенням площі вологих угідь, обмеженням кормових ресурсів (молюски, земноводні).

Кількість водно-болотних птахів на Закарпатті значно зростає, коли тут зупиняються на відпочинок пролітні популяції – восени від жовтня до початку грудня і навесні – від лютого до квітня. Поряд з відомими нам видами, на гніздуванні тут затримуються по кілька тижнів кроншнепи, дупелі, турухтани, гуменники, казарки, в окремі роки – лебеді та інші. Тривалість перебування їх залежить від погоди, наявності безсніжних територій, покритих паводковою водою. У збереженні в складі фауни місцевих видів водоплаваючих птахів велику роль відіграють немеліоровані окремі вологі, сирі й заболочені ділянки уздовж пониззя річок на Закарпатській низовині, окремі резервати.

Акліматизація промислових птахів проводилася в Закарпатській області обмежено. Повністю акліматизовано тільки фазана, який, хоч повільно, але здатний відтворювати свою популяцію природним шляхом і таким чином став складовою частиною орнітофауни. Вперше фазанів в угіддя Закарпаття випустили у 1923 році. У 1961 році на Чорну гору (в зеленій зоні Виноградова) було випущено скельну куріпку. Але акліматизація її виявилася невдалою. Причина цього має біоценотичне обгрунтування: Чорна гора добре заселена місцевою сірою куріпкою, а також фазаном. Для скельної куріпки вільних екологічних ніш виявилося мало. До того ж вона незадовільно переносить порівняно високу вологість. У субальпійському поясі можлива реакліматизація білої куріпки там, де збереглися для неї відповідні біоценотичні умови.

У майбутньому доцільно реакліматизувати на Закарпатській низовині дрофу з популяції, що збереглася в Угорщині як осілий птах. При відповідних умовах, створених людиною, наприклад, у господарстві «Нове Село» або будь-якому з низинних районів, цей птах може стати знову складовою частиною орнітофауни області.

За останні 40 років кільчаста горлиця стала складовою частиною орнітофауни. Вперше її було знайдено на гніздівлі в Чопі у 1943, а в Ужгороді – в 1944 році. До 1950 року горлиця заселила всі населені пункти міського типу, сьогодні є чисельним осілим птахом. Кільчаста горлиця ще на початку нашого століття почала розселятися з Близького Сходу через Анатолійський півострів по Балканах, а звідти через Угорщину розселилася у Західній і Середній Європі.

В цілому орнітофауна Закарпатської області, хоч тут і відчутна посилена антропізація середовища, сьогодні продовжує залишатися багатою й різноманітною. Цьому сприяє вертикальна зональність гірського краю, відносно висока лісистість території, кліматичні та інші умови.

У складі орнітофауни області є види, внесені до Червоних книг СРСР і УРСР, серед них є гніздуючі, осілі, пролітні, залітні й зимуючі птахи.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: птахи, хребетні