ПАРК ЗАМКУ ВО.

Слава французьких парків починалась тут. Цей видатний парк було створено відомим архітектором Анре Ленотром, який пізніше уславив своє ім’я, проектуючи Версальський парк. Детальніше »

КОРОЛІВСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ САД У К’Ю.

Це один з найвизначніших і найбільш старих парків світу. Його класичні форми пейзажності стали прикладом ландшафтного стилю, так званого англійського типу у плануванні парків, теоретичні основи якого були сформовані У. Кентом, Л. Брауном і X. Рептоном. Детальніше »

ПАРК САН-СУСІ.

Парк було закладено у Потсдамі ще в 1744 році. Перші посадки на його території виконувались у регулярному стилі, повторюючи популярні на той час зразки паркового мистецтва Європи. В XIX ст. архітектор П. Ленне провів значні реконструкції і розширив парк до 280 гектарів. Детальніше »

ПАРК ІХЕЮАНЬ.

Серед інших китайських парків Іхеюань вражає довершеністю й своєрідним національним колоритом. Він розташований неподалік від Пекіна і займає 330 гектарів. Однак ця цифра може створити невірне уявлення про самий парк, бо понад 80 процентів площі займає озеро Куньмінху. Детальніше »

ЯПОНСЬКІ О-НІВА.

Їх ще називають «іграшковими парками». В Японії такі о-ніва надзвичайно популярні. їх створюють на подвір’ї приватних осель, у садках, перед адміністративними і навіть промисловими установами. Це парк в мініатюрі. Він зберігає всі типові риси паркових насаджень: пейзажність ландшафту, оригінальність споруд, декоративність рослин. Детальніше »

КАЛЬКУТТСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ САД.

У 1787 році на березі ріки Хуглі були закладені перші посадки тепер відомого в світі ботанічного саду. Ботанік У. Роксбург спеціально запросив групу індійських художників, які малювали рослини й пейзажі для молодого парку. Детальніше »

БОТАНІЧНИЙ САД В МЕЛЬБУРНІ.

Ботанічні сади і парки Австралії мають порівняно коротку історію, але завдяки своєрідній архітектурі та багатим колекціям вони стали широко відомі в світі. Одним з кращих серед них називають Мельбурнський ботанічний сад. Його було засновано в середині XIX ст. Детальніше »

ПАРКИ КАРПАТ. Додаток.

Детальніше »

ПРО ОХОРОНУ ПРИРОДИ КАРПАТ.

Детальніше »

ПРО ОХОРОНУ КАРПАТ. ВСТУП.

Детальніше »

КАРПАТСЬКИЙ ЗАПОВІДНИК — ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ.

С.М. Стойко

Карпати належать до тих небагатьох гірських регіонів нашого континенту, де ще до сьогоднішнього дня збереглись на значній площі екосистеми, які мають виняткове наукове та культурно-освітнє значення як еталони первісної природи.

Детальніше »

ШКІЛЬНІ ЛІСНИЦТВА.

Й. Ф. ПАК

У постанові IV сесії Верховної Ради СРСР «Про заходи по дальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів» підкреслено необхідність розумного використання лісових багатств.

Детальніше »

УЖАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК.

ПРИЗНАЧЕННЯ: Збереження, відновлення та раціональне використання природних комплексів Детальніше »

ПРАЛІСИ УЖАНСЬКОГО НПП.

Праліси Ужанського НПП – складова частина Світової природної спадщини ЮНЕСКО.

Детальніше »

ТИСЯЧОЛІТНІ ДУБИ В СЕЛІ СТУЖИЦЯ.

В наш час небагато населених пунктів може пишатись багатовіковими деревами, а на території Ужанського НПП, в селі Стужиця, знаходяться найстаріші дуби в Україні.

Детальніше »

ПІЗНЬОЦВІТ ОСІННІЙ

Кожна людина, яка потрапить в Ужанський НПП в період з другої половини серпня до першої половини жовтня обов’язково помітить надзвичайне видовище – рожево-фіолетовий килим з квітів на луках біля автодороги. Так цвіте пізньоцвіт осінній, багаторічна трав’яниста рослина родини лілійних з надзвичайно красивою квіткою.

Детальніше »

ПОРОГИ НА РІЦІ УЖ

Детальніше »

ПРИРОДНІ БАГАТСТВА ЗАКАРПАТТЯ

ЗМІСТ

Природні багатства – запорука соціально-економічного прогресу (Б. Г. Кушнір, С. М Стойко)

Роки великих звершень (І. М. Гранчак)

Геологія і геоморфологія Закарпаття (М. С. Демидюк)

Геологічна будова

Геоморфологічна характеристика

Морфоструктури

Морфоскульптури

Кліматичні умови області (М. М. Данилюк)

Частина 1

Частина 2

Водні ресурси

Використання водних багатств (В. С. Кравчук)

Основні напрями розвитку водного господарства

Підземні прісні води (М. В Фролов, С. Р. Фролова)

Багатства надр (М. С. Демидюк)

Горючі копалини

Металічні копалини

Неметалічні копалини

Будівельні матеріали (І. С. Солоненко, І. В. Попович, . С. Лонюк, А.І.Іванченко, Б. П. Левитський, Я. В. Маслякевич)

Земля – наше багатство

Сільськогосподарські угіддя (П. П. Попович)

Лісові грунти (Я. С. Пастернак, М. М. Приходько)

Грунти Закарпатської низовини

Грунти Закарпатського передгір’я

Грунти гірської зони

Захист земель на трасах магістральних трубопроводів (С. М. Стойко, М. П. Кулешко)

Трав’яна рослинність

Природні луки та шляхи їх поліпшення (О. П. Крись, В. С. Ющак)

Система докорінного поліпшення природних лук .

Рослинність полонин і підвищення їх продуктивності (В. І. Комендар)

Субальпійський пояс

Альпійський пояс

Болота Закарпаття (Т. Л. Андрієнко, С. М. Попович)

Ліси Закарпаття

Лісові ресурси (М. Ю. Бігун)

Вікова й таксаційна структура лісів

Листяні ліси

Хвойні ліси

Приполонинні ліси (В. І. Комендар)

Лісовідновлення

Екзоти та перспективи їх інтродукції

Догляд за лісом

Побічні лісові ресурси (М. Ю. Бігун, В. П. Лиситчук)

Різноманітність тваринного світу

Безхребетні тварини (А. А. Ковальчук)

Хребетні тварини (І. І. Турянин)

Риби й круглороті

Земноводні й плазуни (І. М. Щербань)

Птахи (А. А. Гвоздак, Я. І. Турянин)

Ссавці (І. І. Турянин)

Курортні фактори та перспективи їх використання (М. Д. Торохтін)

Заповідні екосистеми (С. М. Стойко, В. І. Комендар)

Державні заповідники

Державні заказники республіканського значення

Пам’ятки природи

Геологічні пам’ятки

Організація національних і регіональних природних парків та їх призначення

Природа Закарпаття і туризм (Ю. В. Жмайло)

Список ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин

Рослини що охороняються (В. І. Комендар, С. С. Фодор, І. В. Вайнагій)

Хребетні тварини, що охороняються (І.І. Турянин)

.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

БОЛОТА ЗАКАРПАТТЯ

Серед гірських боліт Закарпаття виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках, улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) й присхилові. Усі вони невеликі, мають вигляд окремих плям, здебільшого позбавлені торфового покладу або він неглибокий (до 1 м). Найпотужніші торфові поклади (до 6 м) є в улоговинних болотах субальпійського та лісового поясів.

Гірські болота не мають великого практичного значення, запаси торфу тут мізерні, до того ж, переважно сфагнові, кислі, малопридатні для сільського господарства. Проте вони є осередками зростання цілої низки рідкісних видів.

Субальпійські улоговинні болота у льодовикових карах поширені на Чорногорі й Свидовці. Інколи вони спускаються у смугу рідколісся. Виникли внаслідок заболочування озер. Такі болота на Чорногорі описані під г. Брескулом (1450 м), під виступом г. Говерли (1450 м), г. Бербенескулом (1700 м), на сідловині між полониною Брескул та Пожижевською (1800 м), в урочищі Озірний (1750 м). На Свидовці вони є в боковому карі г. Апшинець (1350 м). Болота мають невелику площу, часто вони округлої форми, що свідчить про їх виникнення шляхом заростання озер. Інколи улоговини, де розміщені болота, розташовані амфітеатром.

Рослинний покрив цієї групи боліт буває різним залежно від ступеня його розвитку. Переважна більшість з них сфагнові, здебільшого мезотрофні (перехідні), рідше оліготрофні (верхові). Лише на болотах цієї групи відмічені дуже рідкісні для України (і для СРСР в цілому) ценози формації гірсько-сосново-сфагнової, характерні для гірських боліт Західної Європи. Кущі гірської сосни жереп розкидані по болотах групами (зімкнутість 0,1-0,2), пригнічені, заввишки 1–2 м. У трав’яно-чагарничковому покриві переважає пухівка, зрідка співдомінує осока малоквіткова. У моховому покриві переважає сфагн Руссова, відмічено і сфагн Магеллана. Такими ж рідкісними є ценози рододендроново-сфагнової формації, що відмічені на болоті між Брескулом та Пожижевською і під г. Бербенескулом. Рододендрон східнокарпатський тут пригнічений, але зростає щільно, покриття становить 50–70 %. Як у трав’яно-чагарничковому, так і в моховому покриві є типові гірські види – сольданела гірська, підбілик альпійський, сфагн Руссова.

У льодовиковому карі на г. Апшинець наявна дуже рідкісна для УРСР мезотрофна формація осоки малоквіткової – сфагнова. Ценози цієї формації займають периферійну, менш обводнену частину болота. У розрідженому трав’яному ярусі, покриття якого становить 40 %, крім домінанти – осоки малоквіткової, зустрічаються лише види дрібних осок – чорна, сірувата, щетиниста. У сфагновому покриві переважають сфагни обманливий та Гіргензона. Торфові поклади боліт цієї групи, що мають у глибину 1–4 м, переважно мезотрофного типу. Цікавою особливістю їх є те, що вони повністю або частково складені гірсько-сосновим та гірсько-сосново-сфагновим торфом, які ніде більше на Україні не зустрічаються. Це вказує на початок процесу болотоутворення у заростях жерепа, які вже існували, а також на тривалість цієї стадії.

Улоговинні болота лісового поясу. В Карпатах це найбільш численні й значні за площею болота. Проте на Закарпатті трапляються рідше. Більшість цих боліт з пригніченою ялиною та безлісні є оліготрофними, рідше оліго-мезотрофними. Вони трапляються на терасах гірських річок на висоті 600–1000 м. Такими є болото по р. Чорній (Глуха Млака), Чорній Тисі (Чорне Багно) та її притоці Станіславу (Станіслав). Характерним для цих боліт є невелика опуклість поверхні, значна участь у трав’яно-чагарничковому покриві рідкісних і специфічних видів – осоки малоквіткової та журавлини дрібноплодої. Малопоширені або зовсім відсутні на цих болотах «супутники сосни» – багно болотне, верес звичайний.

Зімкнутість ялини на болотах коливається від 0,1 до 0,3, збільшуючись у напрямі до периферії. Низькі, пригнічені ялини часто бувають суціль вкриті лишайниками, частково або повністю посохлі, досягаючи лише 1 м заввишки. Покриття трав’яно-чагарничкового ярусу в центрі боліт становить 40–60 %, по краях збільшується до 70 %. Як і взагалі на оліготрофних болотах, флористичний склад ценозів характеризується бідністю, нараховує 6–8 видів на ділянці. Домінує здебільшого пухівка піхвова, співдомінує часто журавлина болотна, інколи водянка чорна. Наявність та значна участь водянки на болотах Закарпаття – рідкісне й цікаве явище, оскільки на рівнинних болотах України цей вид відсутній. У звичайно суцільному моховому покриві переважають сфагни звивистий та Магеллана, на підвищеннях і горбах трапляються сфагни бурий, зрідка рожевий. Цікаво відмітити, що сфагн дібровний на карпатських болотах теж є «супутником сосни», і рідко, лише як домішка, трапляється на болотах з пригніченою ялиною. На мезотрофних окраїнах боліт переважають осоково-пухівково-сфагнові ценози з пригніченою ялиною та сфагн обманливий.

Лише на Закарпатті відмічено мезотрофні та оліготрофні болота, позбавлені деревного ярусу (Глуханя і Мочари, Багно, Синє озеро). Вони харктеризуються значною опуклістю поверхні і переважанням чагарничкових угруповань. До оліготрофних боліт належать Багно в Іршавському та Глуханя (Негровець) у Міжгірському районі. Багно є унікальним витвором природи Закарпаття. Воно цікаве значною опуклістю поверхні, глибиною покладу торфу (6 м) та наявністю значної кількості вересу звичайного, який у Карпатах є рідкісною рослиною. У трав’яно-чагарничковому покриві болота, крім вересу, переважають водянка чорна, пухівка піхвова, зрідка співдомінує осока малоквіткова. З рідкісних видів флори Карпат, крім вересу, зустрічається журавлина дрібноплода, росичка круглолиста, андромеда багатолиста. У моховому покриві переважає сфагн дібровний, що зближує це болото з гірськими болотами Західної Європи. Переважання вересу та сфагна дібровного дає можливість припустити, що в минулому болото було вкрите пригніченою сосною, яка з наростанням опуклості поверхні, поступово розріджуючись, зовсім зникла.

Основна частина болота Глуханя також у центральній частині вкрита сфагном дібровним, на горбах трапляються сфагни бурий та рожевий. У трав’яно-чагарничковому ярусі переважають пухівка піхвова та андромеда багатолиста. Цікавою особливістю є наявність на болоті мочажин з ринхоспорою білою та сфагном загостреним. Тут зростає дуже рідкісна як для Карпат, так і для рівнинної частини України лікоподіела заплавна, відмічена на болоті Синє озеро у Вулканічних Карпатах біля с. Синяк (Мукачівський район). На болоті Глуханя зростають також види, які у Карпатах трапляються спорадично: росичка круглолиста, образки болотні, сизюринхій вузьколистий.

Торфові поклади цієї групи боліт бувають як оліготрофного, так і мезотрофного типу. Майже всі вони мають у нижній частині шар деревного або деревно-сфагнового торфу із сосни та ялини, що свідчить про їх утворення в улоговинах шляхом заболочування лісу, який з наростанням сфагнового покриву поступово розріджувався.

Висячі болота схилів. Ця група об’єднує болота, пов’язані з виходом джерел і струмків на гірських схилах, ухил яких досягає 10–15° у верхньому лісовому поясі та смузі рідколісся. Кількість таких боліт на Закарпатті, як і взагалі в Карпатах, значна, але площа їх невелика – менше гектара. Такі болота були описані на полонинах Рівна і Обнога на висоті 750–800 м та в Привододільних Горганах. Болота знаходяться в днищах неглибоких жолобин, виповнених глинисто-щебенистими відкладами. Глибина торфу дуже незначна – 0,2–0,5 м, часто він зовсім відсутній. Болота мають вигляд плям або стрічок по долинах потоків, розміщуючись на пологих заломах, інколи амфітеатром на схилах. Зволоження біля струмків і джерел значне, біля суходолу значно менше.

Рослинний покрив боліт відзначається різноманітністю та строкатістю, незначною площею окремих ценозів. У трав’яному покриві переважають найчастіше дрібні осоки – сірувата, жовта, чорна, щетиниста, а також пухівки широколиста, рідше струнка та осока розсунута. Осока волотиста, звичайний вид, на Закарпатті трапляється дуже рідко. Із різнотрав’я звичайні калюжниця болотна, бобівник трилистий, хвощ болотний. Специфічним видом гірських боліт є валеріана цілолиста. Зростають деякі види орхідних – коручка болотна, пальчатокорінник Фукса, билинець комариний, траунштейнера куляста. Моховий покрив відзначається строкатістю й специфічністю. Переважають здебільшого кілька видів, найчастіше калієргонела загострена, філонотис джерельний та кратоневрум папоротевий. Останні два є специфічними видами гірських боліт.

Присхилові болота займають рівнинні ділянки підніжжя схилів і розміщені на терасах гірських річок – Тереблі, Чорній (Озерянці) і Білій Тисі. Вони мають звичайно стрічкоподібну форму, площа їх невелика (1–2 га).

У зв’язку з тим, що рослинний покрив розвивається тут в умовах бідного мінерального живлення, переважають мезотрофні й еумезотрофні ценози – хвощово-сфагнові, осоково-сфагнові, пухівково-сфагнові. У трав’яно-чагарничковому покриві панують осоки – жовта, чорна, здута, різні види пухівок і хвощ річковий. Сфагновий покрив представлений видами, властивими ступеням оліготрофізації – сфагнами круглуватим, однобоким, Варносторфа. На таких болотах трапляються кущі вільхи сірої. Шар торфу незначний або зовсім відсутній.

Утворення боліт на Закарпатті продовжується і тепер, про що свідчить наявність сплавин на гірських озерах. Такі сплавинн описано у боковому карі г. Апшинець, на озерах Несамовите, Марічейка. Дуже своєрідною є сплавина на г. Гропі (Міжгірський район), де процес заболочування йде з обох боків – з центру і з периферії озера. В центрі озера сплавина товщею близько 2 м має оліготрофну рослинність із переважанням пухівки піхвової, осоки малоквіткової, журавлини болотної на килимі із сфагна рожевого. На сплавині біля берега, де рослинність має мезотрофний характер, зростають дуже рідкісні види – зозулині сльози серцелисті та сфагн береговий.

Гірські болота Закарпаття – це своєрідні витвори природи, притулки рідкісних для Українських Карпат видів і рослинних угруповань. Вони є також базою для робіт по дослідженню історії флори й рослинності цієї території, оскільки лишають у процесі існування літопис свого життя – торфовий поклад. У гірських умовах болота мають також ґрунтозахисне й гідрологічне значення. Тому ряд гірських боліт охороняється як заказники і пам’ятки природи, а деякі входять до складу території Чорногірського масиву Карпатського державного заповідника. На Закарпатті нещодавно режим охорони встановлено і на цінному для науки болоті Чорне Багно.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЛІСОВІ РЕСУРСИ

В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу й інтенсивної господарської діяльності людини раціональне використання природних ресурсів, у тому числі лісів, їх охорона й відновлення набули загальнодержавного й біосферного значення. З усіх природних ресурсів, що становлять скарбницю нашої країни, ліс посідає особливе місце. Це найдосконаліший комплекс, що дає понад 20 тисяч видів цінної продукції.

Ліси – головне природне багатство Закарпаття. Вони займають майже половину (49,2 %) території області. Саме їм належить важлива роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобіганні розвитку ерозійних процесів грунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері та інше.

Гірські ліси області, на які припадає близько 80 % загальної площі всіх лісних формацій, завдяки високим водоохоронним і водорегулюючим властивостям та кліматоутворюючим функціям, здатні забезпечувати оптимальні умови для свого росту й розвитку. Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і перш за все посилення їх водоохоронно-захисних функцій.

Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті грунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Перетворюючи поверхневий стік у внутрігрунтовий, ліси сприяють нагромадженню ґрунтових вод, які живлять численні джерела, потоки й річки. Влітку вони захищають грунт від висушування, створюючи своєрідний мікроклімат і позитивно впливаючи на клімат прилеглих територій. Ліс – джерело відновних рослинних ресурсів і унікальний глобальний фактор, що підтримує і дозволяє успішно розвиватися всьому живому на Землі. З незапам’ятних часів людина користувалась дарами лісу, його харчовими продуктами. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високовітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарська сировина, інший видовий склад рослинного й тваринного світу, який також відіграє певну роль в економіці області.

Однак основним продуктом лісів Закарпаття є цінна деревина.

Сьогодні жодна галузь народного господарства не обходиться без неї та її промислової продукції. Для одержання на-гора 100 т кам’яного вугілля чи руди необхідно використати 3–4 м3 деревини, На кожний сучасний багатоповерховий будинок витрачається чимало вагонів круглого лісу та інших видів деревної продукції; деревина залишається основною сировиною для виготовлення паперу, меблів, лісохімічної промисловості, тари, сірників та інших важливих для людини виробів. Особливу цінність становить деревина бука та явора, яка використовується для виготовлення високоякісних музичних інструментів і має вкрай обмежений регіон природного зростання в нашій країні.

Наявні лісосировинні ресурси області при їх більш раціональному й комплексному використанні дозволяють розвивати лісову й деревообробну галузі виробництва при стабільному обсязі заготівлі деревини і тим самим сприяти дальшому економічному й соціальному розвитку Закарпатської області.

Надзвичайно важлива роль лісу в постачанні кисню, очищенні повітря від домішок отруйних газів, аерозолів, пилу, попелу, сажі тощо. Відомо, що гектар лісу за вегетативний період засвоює в середньому до 20 т вуглекислого газу і виділяє 14 т кисню, очищає від отруйних газів та пилу 30 млн. м3 повітря. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового – відповідно до 55, ялинового – 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники. Найбільше фітонцидів виділяють хвойні ліси – 4–5 кг/га. Важливе значення лісів і в захисті людини від шуму. Листя і хвоя поглинають більшу частину звукових хвиль, і рівень шуму значно знижується, стає нешкідливим для здоров’я. У вік бурхливого розвитку науково-технічного прогресу значно збільшуються психологічні навантаження на людину, таким чином оздоровча роль лісів буде постійно зростати.

Лісові землі в області займають майже 53%, а ліси – близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих, крутістю до 15°, схилах. Важливо відзначити, що в області й при такій високій лісистості середній річний змив грунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься річками за межі області.

Від Притисянської низовини (105–150 м над рівнем моря) ліси в області поширені до полонин (1200–1700 м). У низині переважають острівні ліси дуба звичайного з грабом, рідше з ясенем, в окремих масивах з участю береста, вільхи клейкої, липи, клена польового, поодиноко береки та інших деревних і чагарникових порід. Окремі незначні площі займають малопродуктивні й низькотоварні насадження тополі канадської. В передгір’ях (200–600 м) поширені ліси з дуба скельного з грабом та одинично з буком, з домішкою черешні, кленів, липи, яблуні, груші лісової. На північних схилах переважають букові і грабово-букові ліси. В цьому природному поясі створено лісові культури з участю горіхів – волоського, чорного, сірого, культури каштана їстівного, окремих екзотів (червоного дуба, дугласії та інших).

На висоті 800–1300 м над рівнем моря переважають чисті букові ліси. В нижній частині в домішці букових лісів зустрічається граб, дуб скельний, клен, ясен, вище явір, ільм гірський. Молоді ліси (культури) в цьому поясі мають багатий різноманітний склад високопродуктивних деревних порід, але домінуючим видом залишається бук. У цих молодниках трапляється береза, осика, верба козяча. Внаслідок захоплення лісівників у минулому посадкою хвойних порід, у зоні букових лісів зростає на значних площах ялина звичайна (європейська), яка характеризується високою продуктивністю й швидким ростом, але недовговічна й піддається вітровалам, буреломам і сніголомам.

У північно-західній частині області на висотах 400–900 м зустрічаються буково-ялицеві високопродуктивні ліси з домішкою ясена та явора, а також окремі ділянки, де інтродуковано псевдотсугу тисолисту, яка характеризується особливо високою продуктивністю. У віці 75–80 років запас деревини в кращих насадженнях перевищує 1000–1200 м3 на гектарі.

У східній частині регіону на висотах 1000–1300 м над рівнем моря поширені буково-ялицево-ялинові ліси з домішкою явора, ясена, клена та ільма. Рідко зустрічаються реліктові куртини (вкраплення) кедра європейського, сосни звичайної, тиса. Продуктивність і стійкість цих лісів дуже висока. У високогір’ї (1200–1600 м) переважають чисті ялинники, рідко з домішкою явора, ясена, бука.

На верхній межі лісу (1200–1600 м) зростають переважно ялина, зрідка бук з домішкою явора, ялиці. З висотою насадження зріджуються, продуктивність їх знижується, дерева набувають специфічної форми. Далі починається криволісся – яворово-букове, зеленовільхове, ялівцеве, з гірської сосни, яке піднімається до висоти 2000 м. Іноді на менших висотах перехід від високостовбурних деревостанів до полонин (альпійські луки) різкий, і криволісся тут відсутнє. Закономірно, що в цих місцях верхня межа лісу понижена в результаті надмірної діяльності людини.

На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них – акліматизовані екзоти. В лісових насадженнях їх поки що небагато, але асортимент і кількість їх постійно зростає. Велику роботу в цьому напрямі ведуть учені Закарпатської лісодослідної станції разом з лісівниками області. В дендрарії Мукачівського лісокомбінату вже налічується понад 500 видів деревних і чагарникових порід. Більшість акліматизованих видів з різних континентів земної кулі становлять інтерес як декоративні, високофітонцидні та перспективні для посадки в зелених зонах, лісопарках та при озелененні міст, населених пунктів, промислових і житлових об’єктів.

Загальні показники, що характеризують лісовий фонд Закарпаття, порівняно з лісфондом Українських Карпат, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні показники лісів Закарпаття й Українських Карпат у лісовому фонді Української РСР

Домінуючими в області є деревостани природного походження. Невкриті лісом лісові площі державного лісового фонду становлять всього близько 0,6 % і представлені лісовими полянами та галявинами, які служать кормовою базою для копитних диких тварин і залісенню не підлягають. Розміщення лісів на території області вкрай нерівномірне, однак із лісівничих і природоохоронних показників слід вважати його досить раціональним. Концентрація запасів деревини і площ лісів у межах адміністративних районів сильно варіює (табл. 2).

Таблиця 2. Розміщення площ і запасів деревини по адміністративних районах області

Таблиця 3. Розподіл держлісфонду Закарпатської області за народногосподарським значенням і цільовим призначенням

Як видно в таблиці 2, найменш лісистий район області – Берегівський (12,1 %), а найбільш – Рахівський (67,8%). Ще істотніша нерівномірність помітна у розміщенні запасів деревини за породним складом. Значна нерівномірність розміщення лісів спостерігається і в межах одного й того ж району. Як правило, менше їх у передгірній частині і більше – на малодоступних високогірних ділянках з крутими й складними схилами різних експозицій. За народногосподарським значенням і цільовим призначенням ліси Закарпаття характеризуються даними, наведеними в таблиці 3.

Близько половини лісів держлісфонду області припадає на експлуатаційні ліси другої групи, які становлять головне джерело одержання високоякісної деревини хвойних і листяних порід для народного господарства. На долю лісів першої групи, які відіграють винятково важливу екологічну роль і мають природоохоронне й рекреаційне значення, припадає майже 45 % території. У цих лісах рубки для заготівлі деревини не проводяться. З метою посилення їх захисних і оздоровчих функцій в них проводяться лише лісовідновні, санітарні та інші рубки догляду, виходячи з загального стану лісів та їх вікової структури й породного складу.

Досить раціональним є структура лісів Закарпаття і співвідношення між різними категоріями лісових земель (табл. 4).

Наведені в таблиці 4 дані характеризують високий рівень використання земель держлісфонду, а також співвідношення між лісовою і вкритою лісом площею. Невкриті лісом площі – це виключно свіжі вирубки, які протягом року повністю заліснюються. Лісові угіддя складаються в основному з пасовищ і сіножатей, розкиданих невеличкими клаптиками по всій площі лісів. До таких площ належать дороги, просіки, канави, траси, садиби, лісові розсадники, плантації тощо. Штучно створені ліси, в основному з хвойних порід, становлять понад 130 тис. га.

Таблиця 4. Розподіл лісів держлісфонду області по основних категоріях земель

Крім лісів держлісфонду, в області близько 100 тис. га нараховується колгоспних лісів. Загальний запас деревини в них – понад 10 млн. м3. Радгоспні ліси, загальною площею близько 32 тис. га і з запасом деревини майже 2 млн. м3, займають в основному рівнинну й передгірну частини області. В економіці області ці ліси відчутної ролі не відіграють, оскільки не характеризуються високою продуктивністю. Вони відіграють важливу поле- і ґрунтозахисну, водорегулюючу та іншу природоохоронну роль і сприяють підвищенню врожайності на прилеглих сільськогосподарських угіддях.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заповідники.

Заповідники являють собою особливо цінні в науково-природничому й культурно-освітньому відношеннях порівняно великі, не змінені або мало змінені господарським впливом природні територіальні комплекси, які назавжди виключені з господарського користування.

У 1968 році в області створено Карпатський державний заповідник, що займає площу 12706,5 га. Він складається з трьох цікавих у біогеографічному відношенні заповідних масивів – Чорногірського, Угольсько-Широколужанського та відомої Долини нарцисів.

Навколо Чорногірського й Угольсько-Широколужанського масивів виділено захисну буферну зону.

Чорногора – одна з найбільш масивних і в ландшафтному відношенні найбільш оригінальних гірських структур Українських Карпат. Чорногірське заповідне лісництво (2100 га) розташоване на південному мегасхилі цього хребта з найвищими на Україні вершинами – Говерлою (2061 м) та Петросом (2022 м). Тут чітко простежуються чотири рослинні пояси: нижній гірський пояс букових і мішаних буково-хвойних лісів (від 500–600 до 1200– 1300 м), II – верхній гірський пояс ялинових лісів (від 1200– 1300 до 1500 м), III – субальпійський – з криволіссям із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського та субальпійськими луками (від 1500–1550 до 1800–1850 м) і IV – альпійський– (від 1800–1850 до 2061 м) з домінуванням альпійських лук.

Корінні листяні ліси на Чорногірському масиві займають незначні площі. Переважають темнохвойні угруповання з ялини та частково ялиці білої. Ялицеві лісостани займали раніше друге місце після чистих ялинових, але сьогодні збереглися на дуже обмеженій площі. Основні їх масиви вирубані до організації заповідника. На цих ділянках було створено монокультури ялини, які виявились біологічно малостійкими. Є відомості, що з третинних реліктів у поясі хвойних лісів був колись поширений тис ягідний, окремі особини трапляються тепер дуже рідко. Найбільшу цінність представляють високопродуктивні ялиново-ялицеві та ялиново-ялицево-букові праліси віком до 360–380 років, які займають південний схил Говерли в урочищі Говерла. Окремі стовбури досягають заввишки до 42 м і до 180 см у діаметрі. У підліску зрідка трапляється вовче лико звичайне, таволга в’язолиста, жимолость пухнаста та інші чагарники. Трав’яний покрив бідний. З рідкісних видів зустрічається блехнум колосистий, чемерник червонуватий, плаун колючий та інші.

Для субальпійського поясу, крім криволісся з жерепняків і леличників, характерним є формація рододендрона східнокарпатського; із рідкісних аркто-альпійських видів тут зростають родіола рожева, наскельниця лежача, верба трав’яна, чемериця біла та інші. Серед ендеміків слід назвати медунку Філярського, жеруху Опіца, деревій Шура, фіалку східнокарпатську, дзвоники карпатські, сугайник карпатський тощо.

Угольсько-Широколужанський масив заповідника займає південні макросхили Полонинського хребта і об’єднує два лісництва – Угольське та Широколужанське загальною площею 10350 га. Угольський масив знаходиться в басейні річок Велика і Мала Уголька, що біля с. Угля впадають у річку Тереблю, а Широколужанський – в басейні річки Лужанки, яка в с. Нересниці впадає в Тересву. Найвищими вершинами цього масиву є Топаш (1552 м), Гропа (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).

У передгір’ї в районі Драгова, Кричева, Малої і Великої Угольки, Новоселиці та Широкого Луга залягають юрські вапняки, які місцями виходять на поверхню, утворюючи стрімкі гребені, мальовничі скелі-останці, карстові воронки й печери з сталактитами й сталагмітами. На таких скелях збереглись рідкісні кальцефільні рослини. В деяких урочищах витікають мінеральні джерела.

Орографічні та грунтово-кліматичні умови Угольського масиву найкраще відповідають еколого-біологічним особливостям бука, який тут утворює чисті і майже чисті високопродуктивні деревостани. Тільки до висоти 400–500 м (місцями 900 м) зустрічаються осередки теплолюбних порід – дуба скельного й граба. Уздовж потоків збереглись смуги сіровільшняків з домішкою ясена, явора, різних верб. Починаючи з висоти 400 м і до верхньої межі лісу (1280–1320 м), поширені зональні бучини. Окремі велетні-буки досягають у висоту 42–45 м з діаметром до 100 см. Найбільш поширені чисті бучини, рідше трапляються бучини грабові, яворові, тисові (близько 10 га), дубові з дуба скельного. Осередки липи з липи широколистої, тиса ягідного та ялівцю козачого, що збереглись на вапнякових скелях Угольського масиву, мають реліктовий характер. Таке ж походження острівних ділянок берези повислої та ялини, виявлених в оліготрофних умовах на піскових останцях у Широколужанському масиві.

На території згаданих заповідних лісництв зростає 556 видів вищих спорових і судинних рослин (Тасенкевич, 1982 р.), з яких понад 100 належать до рідкісних. Серед них – яловець козачий, тис ягідний, кортуза Маттіолі, скополія карніолійська, борідник Прейса, лунарія оживаюча, арум плямистий, підмаренник закарпатський, листовик сколопендровий та інші. На вапнякових скелях зростає дуб скельний, спірея в’язолиста, жостір проносний. В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту – тиса ягідного.

Із тварин в Угольсько-Широколужанському масиві зустрічаються благородний олень, бурий ведмідь, вовк, рись, горностай, куниця лісова, дикий кабан, а у вапнякових печерах живуть колонії кажанів.

Долина нарцисів – народна назва урочища Кіреш, що на околиці м. Хуста. Закарпатська область – єдине місце в Радянському Союзі, де збереглися природні зарості нарциса вузьколистого – рідкісного альпійського південно-європейського виду. Розташована Долина нарцисів в Хустській улоговині, яка, поступово розширюючись, простягається з північного заходу на південний схід на 50 км. Площа заповідного масиву становить 256,5 га. Рельєф нерівний: піднесення чергуються із впадинами. Із східного боку Долина оточена невеликим підвищенням, на схилах якого розташовані високопродуктивні сади. Популяції нарциса збереглись на висоті близько 200 м над рівнем моря. Це місце вважається найнижчим у межах всього їх ареалу. В Українських Карпатах згаданий вид зростає на горі Піп Іван Марамороський на висоті 1600–1750 м й окремими острівками на деяких вершинах Свидовецького та інших хребтів. У третинний період нарцис зростав лише у високогір’ї, а в незвичні для нього умови – в передгір’я і низовину – потрапив у льодовиковий період. Таким же чином опинилися тут і півники сибірські.

Науковці Карпатського державного заповідника приділяють велику увагу охороні й відтворенню природних угруповань нарциса вузьколистого. Вживаються заходи по сприянню природному вегетативному й насіннєвому розмноженню. Закладаються експериментальні ділянки для довготривалих наукових досліджень як за нарцисом, так і за іншими компонентами лучних ценозів. Робиться все, щоб Долину нарцисів, цю унікальну пам’ятку природи, зберегти для майбутніх поколінь.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Державні заказники республіканського значення.

Заказники природи як постійні, так і тимчасові, – заповідні угіддя, які вилучаються з господарського користування для охорони окремих компонентів природних екосистем і створення сприятливих умов для відновлення біологічних ресурсів. Регульоване господарське користування в них можливе, якщо воно не впливає негативно на об’єкт або природний ресурс, що охороняється. На території Закарпаття створено мережу державних заказників республіканського значення.

Брадульський ландшафтний державний заказник (1026 га) розташований у верхній частині р. Мокрянки на південному макросхилі однієї з найвищих горганських вершин – Попадя (1742 м) на території Брадульського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Заповідні ялинові лісові масиви мають зональне поширення до висоти 1500–1550 м. Починаючи з висоти 1400 м, на кам’янистих схилах формуються кедрові яличники чорницеві, місцями трапляються біогрупи чистих кедрин. В субальпійській смузі сформовані зарості гірської сосни та фрагменти лучних асоціацій – ситника трироздільного, куничника волосистого, костриці червоної.

У ландшафтному державному заказнику Кузій (456 га), який знаходиться в Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату, охороняється найвищий на Україні осередок дуба скельного та дуба звичайного, що зростають на горі Темпі на висоті 1091 м. На схилах гори поширені ясенево-дубові, ялицево-дубові, дубово-букові й буково-дубові ліси з дуба скельного. На вапнякових скелях зростають тис ягідний, карпатський ендем – дзвоники карпатські та рідкісна для Карпат декоративна рослина – фізаліс звичайний.

Ландшафтний заказник республіканського значення Свидовець (1471 га) розташований на південних мегасхилах Свидовецьких гір, на території Косівсько-Полянського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Створений він з метою охорони букових, буково-яворових та буково-кленових пралісів. У приполонинній зоні переважають бідні вологі та сирі чорницеві бучини, збереглися залишки букового криволісся. На вапнякових скелях зустрічаються такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений. Місцями криволісся утворює вільха зелена та яловець сибірський.

Ландшафтний заказник «Синевирське озеро» створений на площі 1000 га з метою його охорони та збереження гірських ландшафтів, а також буково-ялицевих, буково-ялинових та ялинових захисних лісів.

Стужицький ландшафтний заказник (2592 га) розташований в Новостужицькому і Ставнянському лісництвах Великоберезнянського лісокомбінату. Організований для охорони букових та яворових пралісів. На висоті 1250 м збереглось криволісся бука, горобини звичайної та біогруп вільхи зеленої. Досить поширеними е чорничники, щучники та інші лучні формації.

Лісовий заказник Білий Потік включає частину території Діловецького лісництва Великобичківського лісокомбінату і займає площу 378 га. Тут під охороною знаходяться високопродуктивні буково-ялицеві праліси, запас яких досягає 1000–1100 м3/га. Вони мають важливе еталонне значення для лісового господарства. На виходах вапняків збереглись біогрупи тиса ягідного.

Лісовий заказник Діброва (712 га) розташований у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату. Тут на межі зростання дуба звичайного та скельного збереглись масиви природних дубових, грабово-дубових, буково-дубових і дубово-букових лісів, які далі у східному напрямку не мають зонального поширення. У трав’яному покриві ряд теплолюбних видів – плющ, медунка м’якенька та інші. Заказник має також ландшафтно-естетичне та рекреаційне значення.

Кевелівський лісовий буковий заказник (712 га) у Свидовецькому лісництві Ясінянського лісокомбінату розміщений на південно-західних мегасхилах Менчульського хребта на висоті 600–1250 м. Створений з метою охорони мішаних буково-яворових, яворово-букових, буково-ясеневих, буково-ялиново-ялицевих пралісів (200– 250 років).

Лісовий заказник Росішний (461 га) розташований на території Нижньоволовецького лісництва Воловецького лісокомбінату. Створений для охорони цікавих з лісівничої точки зору ялицево-букових, грабово-ялицево-букових та буково-ялицевих пралісів. Вони мають також важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення. Елітне ялицеве насадження має цінні спадкові властивості. З рідкісних трав’яних рослин тут зростають листовик сколопендровий, страусове перо звичайне, лілія лісова та інші.

Ботанічний заказник ялинових та кедрово-ялинових лісів Горгани – Тавпіширка (248 га) розташований на висоті 1100–1500 м у Плайському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату. На кам’яних розсипищах збереглись з раннього голоцену (10 000–7800 років тому) кедрово-ялинові, ялиново-кедрові праліси, серед яких місцями трапляються березово-кедрові та чисті кедрові бори.

Ботанічний заказник Гладинський в урочищі Чортів (130 га) розташований на території Турбатського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Тут на сильно кам’янистому схилі в оліготрофних умовах виявлено насадження ялини і ялиці віком понад 300 років. Обидві породи мають резонансову деревину, що високо ціниться в музичній промисловості. Тому заказник має важливе селекційне, а також лісогосподарське значення як цінна лісонасіннєва ділянка.

Кедрово-модриновий ботанічний заказник Кедрин (166 га) – унікальний, найбільший в Союзі природний осередок ендемічної модрини польської, що зростає разом з реліктовою сосною кедровою та смерекою. Осередок, що зберігся з раннього голоцену, розташований на південних мегасхилах Вододільних Горган на відрогах полонини Побита в Бертянському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 965–1400 м.

Радомирський ботанічний заказник (486 га) розташований на території Устєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату, організований з метою охорони цінних ялиново-ялицевих пралісів з домішкою бука, під наметом яких зрідка зростає тис ягідний. Вік лісу – близько 340 років.

Ботанічний заказник Чорна гора розташований на південний схід від м. Виноградова на одноіменній горі, яка є найвищою в закарпатському передгір’ї (568 м). Належить до Виноградівського лісництва Хустського лісокомбінату. Площа заповідного масиву – 823 га. Має значення для охорони рослинності лісостепового характеру. Тут зростають лісостепові діброви з дуба скельного, дуба Далешампе та ясена білоцвітого. Вершина гори і північно-східні мегасхили зайняті буковими, грабово-буковими та буково-дубовими лісами. Поширені рідкісні для Карпат угруповання дуба скельного, діброви – деренова, бирючинова, ясенева з ясенем білоцвітим і кострицею борознистою. З трав’яних рослин зростають такі рідкісні степові й лісостепові середземноморські види, як перлівки трансільванська й ряба, ферульник лісовий, ковила прекрасна, леопольдія чубкувата, горобейник пурпурово-голубий, виноград лісовий та інші.

Ботанічний заказник Юліївська гора (176 га) розташований за Тисою і є відрогом Гутинського хребта. Рослинність південних схилів флористично близька до Чорної гори. Тут поширені діброви з дубів скельного. Далешампе, багатоплідного. Цікавими є угруповання дуба скельного, липи пухнастої та клокички перистої. Це єдине місце в нашій області, де зустрічається популяція дуба бургундського. З трав’яних рослин, що тут зростають, можна назвати кострицю борознисту, герань криваво-червону, осоку Мікелі.

Великодобронський зоологічний заказник (1736 га) знаходиться на території Великодобронського лісництва Ужгородського лісокомбінату і створений з метою охорони лісових масивів в низовині Латориці, де гніздуються цінні птахи і розмножуються козулі. У водоймищах поширений третинний релікт – водяний горіх.

Апшинецький гідрологічний заказник – урочище Околи (105 га) знаходиться на території Чорнотисянського лісництва Ясінянського лісокомбінату. Тут з-під гірського перевалу Околи бере початок Чорна Тиса. У хвойному пралісі густа мережа джерел, з яких формуються гірські потоки, що поповнюють водами Чорну Тису.

Державний орнітологічний заказник – Соколові скелі (606 га), що на території Шипотського лісництва Перечинського лісокомбінату, створений у 1978 році з метою охорони рідкісних птахів, які гніздяться на стрімких скелях у яворових лісах. Охороні підлягають беркут, орлан-білохвіст, орел-карлик, змієїд.

Геологічний заказник Зачарована долина (150 га) знаходиться на території Ільницького лісництва Кушницького лісокомбінату, де унікальне міжгір’я славиться оригінальними кам’яними витворами, які виникли після вивітрювання вторинних кварцитів.

Ботанічно-гідрологічнмй заказник Негровецьке болото Глуханя (23 га) створений у 1980 році на землях колгоспу «Червона зірка» Міжгірського району. Це типове верхове сфагнове болото в гірській частині Закарпаття. Воно є регулятором режиму у зоні водозабору Теребле-Ріцької ГЕС. Тут збереглись рідкісні болотні рослини – росичка круглолиста, журавлина звичайна, водянка чорна та інші. Заказник цікавий і з ботанічної точки зору.

Державний ботанічний заказник лікарських рослин республіканського значення Рогнеска (30 га) знаходиться на землях колгоспу «8 Березня» селища Богдан Рахівського району. На полонині Рогнеска зростає цінна лікарська рослина тирлич жовтий, зникаючий вид, який підлягає суворій охороні.

Державний заказник лікарських рослин організовано також в урочищах Странзул, Задня і Кедрин, загальною площею 510 га. Вони розташовані на території Брадульського, Бертянського і Плайського лісництв Усть-Чорнянського лісокомбінату. Під наметом хвойних лісів зростає лікарська рослина плаун-баранець, занесений до Червоної книги УРСР. Зростають також інші види рідкісних рослин.

У ботанічному заказнику урочиш Затінки і Тересянки (13 га) Квасівського лісництва Рахівського лісокомбінату знаходиться найбільший осередок арніки гірської – цінної лікарської рослини. Охороняється як цінна насіннєва ділянка.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Пам’ятки природи.

Це територіально невеликі ділянки або об’єкти, наприклад, окремі дерева або їх біогрупи, мальовничі скелі, мінеральні джерела, водоспади тощо. Вони оголошуються заповідними з метою охорони рідкісних природних явищ, що мають науково-природне, історико-меморіальне, естетичне, здебільшого місцеве та регіональне значення.

Гора Високий Камінь (22 га) – пам’ятка природи республіканського значення. Знаходиться на території Нижньоворітського та Підполозького лісництв Воловецького лісокомбінату. Охороняється як цінний для науки реліктовий осередок дуба скельного, що доходить до висоти 810 м над рівнем моря. Це його верхня межа в поясі букових лісів Карпат. На вершині гори зберігся рідкісний для Карпат фітоценоз вологого дубово-соснового субору чорницевого.

Ботанічна пам’ятка – урочище Атак (52 га), що на території Новосільського лісництва Мукачівського лісокомбінату. В заплаві Боржави охороняється осередок ясеневої діброви високої продуктивності (близько 580 м3/га). У трав’яному покриві – квітучий плющ, білоцвіт літній та інші рідкісні види.

Гора Яворник (100 га) – своєрідна ботанічна пам’ятка. На кам’янистих осипах на висоті 1000–1100 м тут зберігся буковий праліс з домішкою явора, в’яза, ясена. Під його наметом цінні трав’яні рослини – листовик сколопендровий, лунарія оживаюча та інші.

Урочище Голятин (42 га) в Ізківському лісництві Міжгірського лісокомбінату – найбільше на Закарпатті місцезростання реліктової сосни звичайної на висоті 700–844 м над рівнем моря.

В урочищах Білий Потік, Соколово та Струженовий Грунь (76 га) в Діловецькому лісництві Великобичківського лісокомбінату зростає тис ягідний.

Урочища Великий Яворець та Обнога (35 га) знаходяться на території Верхньобистрянського лісництва Міжгірського лісокомбінату. Під охороною тут насадження ялини та ялиці з біогрупами тиса ягідного.

Скелі на г. Близниці (1883 м) у Свидовецькому гірському масиві (30 га) на території Ясінянського лісокомбінату. На стрімких багатих на кальцій відслоненнях – унікальне місцезростання білотки альпійської (едельвейса). Тут збереглися і такі рідкісні для Карпат види рослин, як дріада восьмипелюсткова, айстра альпійська, котячі лапки карпатські, астрагал Крайни, молочай карпатський, кисличник двостовпчиковий та багато інших.

Урочище Тепла Яма (93 га) на території Кам’яницького лісництва Ужгородського лісокомбінату. Тут збереглися різні типи дубових і буково-дубових лісів, з дуба скельного. На освітлених місцях зростають такі рідкісні рослини, як берека, в’язіль стрункий, півники злаколисті, конвалія та інші.

Болото Чорне Багно (15 га), що на території Великодільського лісництва Кушницького лісокомбінату,– унікальне верхове сфагнове болото, з якого бере початок р. Іршавка. Тут зростають такі рідкісні рослини, як росичка круглолиста, журавлина звичайна, пухівка широколиста, водянка чорна та інші.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Геологічні пам’ятки.

В Углянському лісництві Тячівського району знаходиться печера Дружба. Глибина її – 50 м. Зі стелі звисають сталактити, знизу наростають сталагміти, по дну протікає струмок. Цікава в геологічному й геоморфологічному відношеннях. На цій же території під охороною знаходиться і печера Перлина, де, окрім сталактитів, знайдено пізоліти – печерні перлини. Ці округлої форми утворення ростуть подібно до перлин. Цікава в геологічному, археологічному та палеонтологічному відношенні й печера Вів, що є справжнім спелеологічним музеєм. Тут знайдено рештки різних тварин, печерного ведмедя.

На території згаданого лісництва є ще цілий ряд цінних в геологічному відношенні пам’яток природи, досліджених І. В. Чернишем (1966 р.). Серед них печера Романія – рідкісне явище природи, має геоморфологічне та геологічне значення; сталактитова печера Чур – являє собою зал площею 5X10X2,5 м; печера прозорих стін – це дві перпендикулярні камери завдовжки 5 і 10 м. Стіни повністю вкриті молочно-білим прозорим кальцитом з зеленими напливами у формі кам’яних квітів. У першій камері знайдено добре збережений череп печерного ведмедя. Печера Ведмеже ікло – великий гротоподібний вхід (7х10 м), у його підземних галереях чудові сталактити й сталагміти. Знайдено частину щелепи ведмедя, довжина якої 8 см, вкриту тонкою кірочкою кальциту. Печера Гребінь має три поверхи з дуже гарними галереями. Зі стелі звисають ажурні кальцитові зависи, прикрашені кулеподібними ребристими напливами. Сталагміти химерних форм, витончені ванночки створюють неповторну красу. Це найбільша печера Закарпаття. Печера Молочний камінь являє собою грандіозне видовище. Загальна довжина її 92 м, а об’єм – 630 м3. Всі її три зали вкриті каскадними напливами. Сталактитова печера Кам’яні ворота – своєрідне явище природи, має геоморфологічне та геологічне значення. Печери Дірявий камінь, Термокса мала – оригінальні феномени. Скелі Кам’яні ворота – унікальне утворення, має ландшафтно-естетичне значення.

Велику кількість геологічних пам’яток природи місцевого значення виявлено на території Рахівського району. Скеля-стрімчак над Білим Потоком у Діловецькому лісництві (2 га) – унікальна мінералопетрографічна й естетична пам’ятка – виходи мармуру білого, чорного, сірого й зеленого. Скеля-стрімчак в с. Костелівці (1 га) – залягання кварцитовидних кристалічних палеозойських відкладів – стратиграфічна пам’ятка. Цікаві у геологічному відношенні оголені скелі на березі р. Квасної у Квасівському лісництві (4 га),– де спостерігається розріз тріасу південно-східної ділянки Рахівського масиву; відслонення світло-сірих вапняків анизійського ярусу; оголені скелі-стрімчаки на північному заході гори Соймул (5 га), на лівому березі Тиси – Каменешти, де залягають тріасові вапняки з фауністичними останками; стратиграфічна пам’ятка – відслонення соймульської світи (5 га) – на г. Соймул, скелі з прошарками конгломерату алевролітів і вапняку з відбитками рослин і тварин; оголені скелі на південно-східній частині г. Соймул (4 га) – верхня частина тріасу з вапняку з прошарками філітів й доломітів (анизійські відклади). Скелі з ієрогліфами в с. Середньому Водяному (0,7 га) – пам’ятка має наукове значення; Свидовецькі скелі (5 га) – живописні відслонення, на породах яких виявлені відбитки рослин і тварин, має палеонтологічне значення. Скелі Тростянець (1,5 га) у Квасівському лісництві – стратиграфічна пам’ятка природи; скелі в урочищі Щауль у Щаульському лісництві (5 га) – стратиграфічна пам’ятка природи. Геодезичний знак – на узбіччі шосейної дороги Ужгород – Ясіня, за с. Кругла. Туї стоїть обеліск з латинським текстом, виготовлений у 1880 році.

На території Хустського району серед геологічних і геоморфологічних пам’яток слід відмітити Червону скелю-стрімчак над р. Рікою (2 га) – форми вивітрювання неогенових андезитів і туфів червоного кольору і геологічну пам’ятку в с. Драгові на березі р. Тереблі – оголені скелі еоцену (5 га) з рештками викопної фауни.

Ряд цікавих геологічних пам’яток природи взято під охорону на території Ужгородського району. Це і залізорудна штольня XIV ст., і радванські відслонення виходу вулканічних порід, що мають призматичну будову, і стара залізорудна шахта XV ст., яка має історичне й археологічне значення.

У Перечинському районі на території Ужгородського лісництва під охороною знаходиться печера Синаторій, на одноіменній горі (5 га) – рідкісне явище природи, має наукове та історичне значення: Соколець (4 га) – на другій частині цієї гори – кам’яні останці з різними формами вивітрювання, цікаві в ландшафтно-естетичному відношенні. Геоморфологічна пам’ятка природи – печера Ур (0,5 га), Липовецькі скелі (2 га) – виходи на поверхню неогенових андезито-базальтів; Скалка – високий стрімчак, який виник внаслідок тектонічного злому: живописні скелі, в породах яких проглядаються мергелі альб-сеноманського віку з викопною фауною тисальської світи.

У Берегівському районі під охороною знаходиться каолінова шахта Кухля (5 га), з якої вже у XV ст. добували каолін.

До геологічних пам’яток природи відносять і Обавське відслонення, що на території Мукачівського лісокомбінату. Це жерлова частина вулкана з викидами кам’яних бомб. Печера Княгиня (1,5 га) знаходиться у Великоберезнянському районі, являє собою карстову впадину шахтного типу.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

ЗАПОВІДНІ ЕКОСИСТЕМИ. Організація національних і регіональних природних парків та їх призначення.

Історичний аналіз розвитку заповідної справи свідчить, що ідея поєднання охорони цінних природних територіальних комплексів з використанням їх суспільно корисних рекреаційних та інших цінностей виявилась прогресивною, стала популярною і економічно вигідною. Тому в нашій країні, крім зелених і курортних зон та лісопарків, які створюються навколо великих міст і санаторно-курортних комплексів, тепер розширюється мережа національних парків. У 1981 році Держплан СРСР і Державний Комітет по науці і техніці СРСР затвердили типове Положення про державні природні національні парки. В ньому сказано, що такі парки утворюються з метою збереження природних комплексів, які мають особливу екологічну, історичну та естетичну вартість внаслідок сприятливого поєднання природних і окультурених ландшафтів і використання їх в рекреаційних, освітніх, наукових і культурних цілях. На державні природні національні парки покладається виконання завдань, зв’язаних з охороною ландшафтів, історичних і культурних пам’яток, із створенням відповідних умов для відпочинку й туризму, розробкою науково обгрунтованих методів збереження природних комплексів в умовах їх рекреаційного використання. Як бачимо, національні парки мають двоєдине – природоохоронне й рекреаційне призначення.

Постановою Ради Міністрів УРСР у 1980 році було створено в Івано-Франківській області перший в Карпатах національний парк на площі 50,3 тис. га. Відзначимо, що серед чотирьох карпатських областей, Закарпаття, яке розташоване на південно-західному мегасхилі Карпат, має найбільш сприятливі екологічні умови для масової рекреації населення. Цьому сприяють також багаті й різноманітні бальнеологічні ресурси.

Проведені дослідження дають підставу вважати, що в області існують реальні можливості створення двох національних парків – Синевирського, площею 40 тис. га у Міжгірському та Свидовецького, площею 15 тис. га у Рахівському районах. Синевирський національний парк вже в стадії організації.

За останні десятиріччя в ряді індустріальних країн Європи й Америки для задоволення зростаючих потреб населення у рекреаційних ресурсах поруч з національними парками стали створювати регіональні ландшафтні парки. Головні функції таких парків полягають у збереженні естетичного вигляду природних і окультурених ландшафтів і сприянні раціональному використанню їх рекреаційного потенціалу для задоволення потреб трудящих; підтриманні екологічного балансу в районі розташування парку шляхом ведення спеціалізованого лісового, сільського й водного господарства; охороні цінних у природничому та ландшафтно-естетичному відношенні пам’яток живої і неживої природи, а також пам’ятників культурних, історичних і етнографічних. На відміну від національних парків, площа регіональних парків не виключається з фонду землекористувачів і тому їх значно легше організувати.

В Закарпатській області сприятливі екологічні й ландшафтні умови дозволяють організувати такі регіональні ландшафтні парки: Ужанський в басейні Ужа; Латорицький у басейні Латориці; Боржавський парк спортивного типу на західному мегасхилі Боржавського масиву, на території Воловецького, Міжгірського й Кушницького лісокомбінатів. Шаянський парк оздоровчого типу навколо Шаянського санаторно-курортного комплексу.

У сучасному індустріальному суспільстві потреба організованого відпочинку на лоні незайманої природи стає важливою соціальною і економічною проблемою, а рекреація є вагомим споживачем так званих суспільно корисних цінностей ресурсів природного середовища. Організація мережі національних і регіональних парків сприятиме їх ефективному й раціональному використанню у Карпатському регіоні, рекреаційне значення якого виходить далеко за межі України.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987