С.М. Стойко

Карпати належать до тих небагатьох гірських регіонів нашого континенту, де ще до сьогоднішнього дня збереглись на значній площі екосистеми, які мають виняткове наукове та культурно-освітнє значення як еталони первісної природи.

У 1964 р. Рада Міністрів УРСР затвердила на площі 12 672 га Карпатський державний заповідник, щоб зберегти в різних висотних поясах незаймані господарським впливом гірські ландшафти, в яких рослинний і тваринний світ може розвиватись у незміненому середовищі. У заповіднику збереглись унікальні для Центральної Європи праліси дуба скельного, бука, ялиці та смереки, а також мало порушені рослинні формації в субальпійському та альпійському поясах, що служать своєрідною школою для опрацювання біологічних основ ведення гірського лісового та сільського господарства, для розробки ефективних заходів по охороні флори і фауни та для розв’язання ряду теоретичних біогеоценотичиих питань, значення яких виходить далеко за регіональні межі карпатської гірської системи.

Карпатський заповідник складається з двох територіальних комплексів — Чорногірського та Угольського. Перший загальною площею 7938 га утворюють три заповідні лісництва: Високогірське Верховинського лісокомбінату площею 1911 га, Говерлянське Ворохтянського лісокомбінату 3927 га та Чорногірське Рахівського лісокомбінату 2100 га. Масив «Уголька» площею 4734 га розташований на території Угольського заповідного лісництва Буштинського лісокомбінату.

Ці комплекси оголошено заповідними недавно. Між тим за останнє століття в заповіднику відбулися небажані зміни у складі й характері природної рослинності та фауни. Це завдало значної шкоди його природоохоронному режиму. В Чорногірському масиві локально вирубувались унікальні за своєю науковою цінністю праліси. На місці мішаних буково-ялицево-смерекових та смереково-ялицево-букових лісів у дорадянський час було створено біологічно нестійкі монокультури смереки. Найбільшої шкоди завдало заповіднику довготривале випасання худоби в субальпійському та альпійському поясах Чорногори та в субальпійському пасмі полонини Менчула у масиві «Уголька». Безсистемне випасання призвело до ослаблення і зниження верхньої межі лісу, зменшило захисні властивості високогірної рослинності, змінило структуру первинних рослинних угруповань, збіднило фауну заповідника. Усе це призвело до порушення екологічного взаємозв’язку між окремими елементами живої і неживої природи, що встановлювався тисячоліттями. Внаслідок цього на території заповідника стали частими такі катастрофічні стихійні явища, як повені, селеві потоки, зсуви, снігові лавини, вітровали, сніголоми, інвазія ентомошкідників. Вони завдають великої шкоди народному господарству, природоохоронному режиму та естетичній вартості гірських ландшафтів.

Наслідки такого небажаного антропогенного впливу можуть бути ліквідовані тільки протягом тривалого часу. Тому вже давно назріла потреба опрацювання наукової концепції заповідника та біологічних основ ведення природоохоронного господарства в ньому з метою наближення його порушених природних екосистем до первісного стану.

В організаційному відношенні насамперед доцільно створити дирекцію заповідника зі своїм власним плануванням і фінансуванням. Враховуючи виняткове наукове та народногосподарське значення природних територіальних комплексів заповідника, в його штаті повинні бути ерудовані з науково-природоохоронних та лісогосподарських питань фахівці. Як дорадчий орган при заповіднику доцільно створити наукову раду з обізнаних у галузі охорони природи науковців, представників природоохоронних організацій та лісогосподарського виробництва.

Інтереси охорони унікальних природних екосистем Українських Карпат потребують приєднання до заповідника ряду прилеглих територій виняткової ботанічної вартості. Передусім, це стосується гори П’єтрос (2022 м), на схилах якої збереглась надзвичайно цікава у історико-географічному та екологічному відношеннях

флора. Тут зустрічаються такі рідкісні для Карпат види, як соссюрея альпійська, гірчак живородний, сеслерія голубувата, костриця карпатська, костриця Порціуса, аркто-альпійські види верб — верба трав’яна, верба Китайбелева та ін.

У Богданському лісництві до заповідника слід приєднати ялицево-букові та букові ліси першого і другого кварталів площею 443 га під вершиною Рогнескул. Тут завдяки теплим південно-західним повітряним течіям на південних мегаехилах верхню межу лісу утворює формація бучин та яворин (1300—1400 м). Це явище унікальне для Чорногорії. На межі лісу значну площу займають цікаві у фітоценотичному відношенні групи типів Fageto-Aceretum pseudoplatanae та Aceretum pseudoplatanae. Ці ліси мають велике значення для вивчення екології їх едифікаторів у високогір’ї та для дослідження польодовикової історії рослинності Чорногорії.

До заповідного масиву «Уголька» необхідно приєднати букові праліси на схилах полонини Красної площею 5616 га, які тепер належать Широко-Лужанському лісництву і охороняються як фауно-флористичний заказник. Серед цих пралісів на скелястих гребенях трапляються осередки реліктових смеречин, які збереглися з середнього голоцену і мають інтерес для вивчення історичної географії лісів Карпат.

У сучасних межах Карпатський заповідник складається з досить неоднорідних у природоохоронному відношенні фітоценотичних комплексів. Близько 50 процентів плащі становлять природні екосистеми з слабо- або майже непомітним антропогенним впливом. Четверта частина території — це угіддя, на яких небажаний вплив господарської діяльності людини помітний істотно, але його можна ліквідувати за короткий проміжок часу. Більше ніж на чверті площі заповідника первинні екосистеми змінені людиною настільки, що їх відтворення вимагатиме десятки років.

Щоб у майбутньому заповідник повністю відповідав своєму призначенню, потрібно опрацювати детальний план його розвитку, який має включати розробку концепції заповідника, виходячи з наукових, народногосподарських та культурно-освітніх завдань, що стоять перед ним. Потрібно детально вивчити природноісторичні умови, сучасний стан рослинного покриву і тваринного світу, а також ландшафтів, і на підставі таких

інтегральних досліджень опрацювати наукові основи розвитку заповідника. Реалізація такого плану може здійснюватись поетапно — у найближчі п’ять років та протягам наступних двадцяти.

Організація абсолютно заповідних угідь. З наукової точки зору, рослинні угруповання, а також зооценози заповідника неоднорідні. Тому потрібна їх природоохоронна категоризація. Доцільно окремо виділити: угіддя з екосистемами виключної наукової вартості і забезпечити їх абсолютну охорону; угіддя з природними екосистемами високої наукової вартості; екосистемами, що являють інтерес у естетичному відношенні; угіддя з порушеними екосистемами, що потребують реконструкції.

Як абсолютно заповідні угіддя в Чорногірському масиві пропонуються такі:

а) урочище Заросляк. Тут у польодовикових карах збереглись цікаві у фітоценотичному відношенні сфагнові сосняки з реліктами льодовикової доби (верба лапландська та ін.), добре помітні моренові відклади, валуни льодовикового походження, цирки та інші сліди четвертинного зледеніння. Особливої краси високогірному ландшафту надає говерлянський водопад;

б) Цибульник під Брескулом. У польодовиковому карі тут збереглось високогірне торф’яне болото, цікаве для палеоботанічних досліджень, сфагнові сосняки з сосни гірської та поки що єдине в Карпатах угруповання бореального виду ліннеї північної;

в) заповідний профіль смерекових пралісів на схилах між полонинами Маришевською, Гомулом та Пожижевською. Має важливе наукове значення для структурно-функціонального дослідження природних екосистем смереки. Особливий інтерес являють характерні для цих лісів такі східнокарпатські ендеми, як нечуйвітер трансільванський, нечуйвітер Волощака, медунка Філярського, жовтець карпатський, жеруха Опіца. В Карпатах на схилах Гомула (1786 ж) дуже високо збереглась верхня межа смерекових лісів (1625 м), вище якої сформувався рослинний ступінь криволісся з сосни гірської та вільхи зеленої;

г) улоговина Данцир з урочищами Кізлами та Шпицями. Це найцікавіша у геоморфологічному, ландшафтному та частково флористичному від ношеннях котловина Українських Карпат. У ній добре збереглись сліди четвертинного зледеніння Чорногори. Близько Несамовитого озера зростають такі арктичні елементи, як ситник каштановий, ситник трилусковий, осока двоколірна та ін. Велику площу займають гірські соснові зарості. На схилах Кізлів росте деревій язиколистий, аконіт Жакена, ласкавець золотистий та інші рідкісні для Карпат види;

д) улоговина Гаджина та Кізі Улоги. Тут збереглись великі масиви заростей гірської сосни. Важливе значення для вивчення польодовикової історії лісів Карпат має осередок реліктової сосни кедрової, що росте на кам’янистих схилах в урочищі Кедроватому. Особливий інтерес являють рідкісні для Чорногори знахідки кальцієфільних рослин на так званих ребрах Шпиць з боку Гаджини. Це такі види, як білотка альпійська, соссюрея альпійська, крупка каринтійська та ін. У цьому природно-територіальному комплексі до наших часів найкраще збереглись високогірні ландшафти;

є) вершина Туркула (1933 м). Тут відоме єдине в Радянському Союзі оселище ореохлої дворядної. На скелях хребта зростають рідкісні представники високогірної флори, такі як рододендрон Котчі, наскельниця лежача та ін.;

ж) заповідний профіль пралісів в урочищі Білому Потоці Чорногірського лісництва (рис. 2). В ньому поширені цікаві у фітоценотичному відношенні групи букових, ялицево- букових, смереково-ялицево-букових, буково-ялицево- смерекових та смерекових лісів. Формуванню мішаних фітоценозів з участю бука до висоти 1200 м сприяє наявність глинистих сланців та надходження теплих повітряних течій з південного заходу;

з) заповідний профіль монодомінантиих смерекових лісів в урочищі Озірному на південному мегасхилі Туркула. Смерекові ліси поширені тут від 900 до 1585 м над рівнем моря.

У масиві «Уголька» доцільно взяти під абсолютну охорону:

а) урочища у Малій Угольці — Копиця, Чурь, Малий Гребінь, Задній Камінь; у Великій Угольці — Мала Копиця, Великий Гребінь. Тут на надзвичайно мальовничих корало-моховаткових вапнякових скелях поширена рідкісна група типів тисових бучин у супроводі дуба скельного, явора, липи серцелистої та широколистої, в’яза шорсткого. На гребенях скель зростають такі рідкісні рослини, як мерингія моховидна, сеслерія голубувата, перлівка трансільванська, молодило гірське, ломикамінь живучий, в’язіль стрункий, листовик сколопендровий, яловець козачий та ін. Вони вимагають абсолютної охорони;

б) сталактитову печеру в Молочному Камені на Великій Угольці — одну з найбільших і найцікавіших вапнякових печер на території Карпат;

в) урочище Перехрестя. Тут зростають цікаві групи типів ясеневих та яворових бучин;

г) вершину гори Вежа (937 м). На ній зберігся осередок дуба скельного серед букових пралісів.

Охорона лісів та криволісся. Ведення заповідного лісового господарства на наукових основах та планування і організація природоохоронних заходів можливі тільки при наявності детальних картографічних матеріалів заповідника. Тому потрібно підготувати геологічну та геоморфологічну карти з позначенням усіх лавинонебезпечних урочищ; карту грунтів з позначенням ерозійних і селенебезпечних ділянок; карти сучасного та відновленого рослинних покривів з виділенням абсолютно заповідних ділянок, унікальних фітоценозів та оселищ рідкісних видів, що вимагають індивідуальної охорони; зоогеографічну карту; кліматичну карту з позначенням напрямків небезпечних для лісу вітрів; гідрологічну карту з позначенням усіх гірських потоків, озер, мінеральних джерел, джерел питної води, водоспадів, ступеня забруднення окремих водних артерій; ландшафтну карту з виділенням природно-територіальних комплексів виключної, високої та звичайної естетичної вартості, а також денатуралізованих ландшафтів.

Серед чергових лісогосподарських завдань заповідника найважливішими слід вважати опрацювання плану поступової реконструкції монокультур смереки та профілактичної охорони і захисту лісів від шкідників і стихійних явищ, спричинених біотичними й абіотичними факторами. Найближчим часом необхідно зміцнити, а в ряді випадків відтворити верхню межу лісу, закультивувати вируби та згарища в смузі криволісся. Для цього слід розробити метод паркових культур смереки (високогірний екотип), а також сосни гірської і вільхи зеленої з використанням їх здатності до вегетативного розмноження. На найпологіших схилах треба організувати високогірні лісові розсадники. Лісове господарство спрямувати на максимальне підвищення захисної ролі та естетичної вартості фітоценозів.

У зв’язку з тим, що прогін худоби на полонини та її випасання завдає великої шкоди первісній природі заповідника, потрібно визначити прогінні стежки та взяти під контроль випасання. Малопродуктивні післялісові луки на полонинах Заросляку, Куколі, Кузнецькій, Великій Маришевській та Пожижевській в Чорногірському масиві доцільно закультивувати. Для забезпечення кормової бази диких копитних варто залишити полонину Малу Маришевську, окремі ділянки Великої Маришевської, царинки полонини Кузнецької та урочище Бабину Яму. Слід залишити частину полонини Пожижевської як науково-дослідну базу Державного природознавчого музею АН УРСР, на якій вивчається біологічна продуктивність біогеоценозів Карпат по міжнародній біологічній програмі.

Охорона фауни. Багатий і своєрідний тваринний світ заповідника — надзвичайно важливий компонент його природних екосистем. У масиві «Уголька» домінують

представники фауни мішаних дубово-букових та гірських букових лісів, у Чорногірському переважають види тайгового комплексу. Проте антропогенний вплив за останні століття спричинив збіднення кількісного стану та видового складу фауни. Тому необхідні дійові заходи по охороні природних біотопів, потрібних для нормального розмноження тварин. Насамперед, треба провести детальний облік усієї фауни. На території заповідника доцільно визначити три категорії угідь.

До першої мають бути віднесені угіддя з унікальними зникаючими реліктовими та ендемічними видами (карпатський тритон, карпатський глухар, довгохвоста сова, карпатська білка, карпатський білостінний дятел, карпатська снігова полівка та ін.). Доцільно припинити будь-яке втручання людини в біотопи тварин. Це стосується небажаних змін як у грунтовому, так і у рослинному покриві (збір ягід, туристські походи тощо).

До другої категорії належать угіддя, де масово проживають інші види тварин, які потребують сприяння у створенні нормальних умов існування. Змінені біотопи (похідні лісостани, згарища тощо) необхідно поступово реконструювати.

Третю категорію становлять малоцінні з зоологічної точки зору угіддя. В них дозволяються господарські заходи, спрямовані на поліпшення загального заповідного режиму фауни.

На території заповідника доцільно провести облік барліг бурих ведмедів, місць концентрації оленів, козуль, кабанів, забезпечити у вапнякових печерах Угольки охорону всіх видів кажанів, стежити за співвідношенням статей оленів і козуль, систематично селекційним методом вибраковувати хворі особини.

Тепер у Карпатах на межі повного зникнення такі ссавці, як рись і дикий кіт. У заповідному масиві «Уголька», наприклад, не відмічено жодної особини дикого кота, зареєстровано тільки дві рисі. Ці хижі тварини підлягають ретельній охороні.

Водні артерії заповідника особливо сприятливі для риб. Потрібно опрацювати спеціальний план гідротехнічного впорядкування гірських потоків, найперспективніших для форелі. Піклування про риб повинне пов’язуватись з турботою про чистоту водних екосистем.

Належну увагу слід приділити інвентаризації та охороні глухарячих та тетеревових токів. З метою поліпшення гніздування важливих видів птахів треба зберігати дуплисті дерева та виділяти спеціальні захисні біогрупи дерев. Біля токовищ доцільно висаджувати плодоягідні кущі і дерева та регулювати чисельність сірих ворон, сорок, сойок, а також лисиць. Слід категорично заборонити в таких угіддях обприскування і обпилювання лісових культур інсектицидами, гербіцидами та фунгіцидами.

Щоб забезпечити диких тварин кормами, необхідно створювати постійну природну кормову базу шляхом культивування кормових рослин на узліссі і просіках, а також у суцільних лісових масивах; заготовляти гілковий, плодовий, ягідний та трав’яний корма. У монокультурах смереки бажано підсаджувати м’які листяні породи для зимової підгодівлі тварин. Належну увагу потрібно приділити збереженню природних мікропонижень (калабатин), а там, де вони відсутні, створювати їх.

Площа природних кормових угідь, водоймищ та калабатин повинна становити близько 0,5% всієї території, вкритої лісом.

Щороку, в травні і червні, доцільно проводити в заповіднику місячники тиші з метою створення сприятливих умов для розмноження орнітофауни. У ранньовесняний період, під час розмноження ссавців, бажано припинити в місцях їх перебування всякі лісогосподарські роботи.

Туризм і охорона природи. З кожним роком у Карпатах збільшується потік туристів. Адже Карпати — це єдина гірська система в нашій республіці, де можна ознайомитись з дикою первісною природою гірської тайги, з неповторними мальовничими ландшафтами субальпійського та альпійського поясів. На жаль, територія заповідника надто мала, щоб її можна було використати для масового, неорганізованого туризму без небезпеки порушення динамічної рівноваги природних екосистем. Отже, доцільно дозволити тут лише навчальне відвідування заповідника та організований туризм по строго визначених стежках, без таборування, з дотриманням усіх правил заповідного режиму. Будівництво турбаз не дозволяється статусом заповідника.

Проблема масового відпочинку трудящих на лоні дикої природи може бути вирішена тільки шляхом організації у захисній зоні заповідника та на прилеглих мальовничих ландшафтах Чорногорії природного ландшафтного парку. Площа його має бути досить великою. Лісове господарство в ньому повинно вестись у напрямку наближення фітоценозів до їх пралісового стану. В парку слід побудувати комфортабельні турбази.

Щоб відвідувачі могли ліпше знайомитись з рослинними і тваринними багатствами Чорногорії й розширити свій природничий, географічний та краєзнавчий кругозір, доцільно видати серію науково-популярних брошур про первісну природу цього чудового куточка Карпат.

Наукові дослідження та перспективи розвитку заповідника. Карпатський заповідник має виключне наукове значення. Останнім часом наукові заклади Академії наук УРСР організували тут важливі дослідження біологічної продуктивності природних екосистем Карпат за міжнародною біологічною програмою. Але великі наукові потенціальні багатства заповідника використовуються ще недостатньо. Тому доцільно розпочати комплексні стаціонарні дослідження структури й функції пралісових екосистем, їх біологічної стійкості, сукцесійних процесів та динамічних тенденцій рослинних поясів. Слід вивчати й використовувати у сільському та лісовому господарствах багатий генетичний фонд едифікаторів і компонентів лісових формацій, криволісся, субальпійських і альпійських лук. Мало ще уваги приділяється актуальним питанням меліорації полонинських угідь. Не розкриті складні біоценотичні зв’язки між рослинністю і фауною окремих екосистем. У зв’язку з катастрофічними повенями особливу увагу слід приділити дослідженню захисної ролі різних типів гірської рослинності. Чорногора через своє географічне положення та значну висоту (2061 м) — надзвичайно цікавий гірський масив, де в крайніх екологічних умовах можна вивчати екологію та біологію ряду представників флори і фауни високогір’я. Ще не повністю вивчена польодовикова історія розвитку рослинного покриву та закономірності його поширення. Усі ці питання мають важливе як науково-теоретичне, так і практичне значення.

На території заповідника слід організувати спеціальний природничий музей та альпінарій рідкісних рослин карпатського високогір’я.

Чорногора, де до наших часів збереглись найбільші в республіці територіальні комплекси незайманої або мало порушеної гірської природи високої наукової та естетичної вартості, — особливо придатний гірський район для створення Національного парку. Тому науковцям різних професій доцільно опрацювати такий перспективний план розвитку Чорногірського масиву заповідника та прилеглого до нього природного ландшафтного лісопарку, що дозволив би у найближчому майбутньому створити тут перший у нашій республіці Карпатський національний парк.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

Tags: КБЗ, Стойко С.М_