ДО   ЗМІСТУ

Мета мистецтва, як і раніше була, так і тепер є,— тримати мовби дзеркало перед природою і показувати доброчинству його справжнє обличчя, а підлоті — її справжній вигляд.

Вільям Шекспір

*

Якщо виставиш всю негідь, яка тільки є в людині, і виставиш її так, що кожен глядач відчує до неї огиду, питаю: хіба це вже не похвала всьому хорошому? Питаю: хіба це не похвала добру?

Микола Гоголь

*

Йому докоряли, що він не має зв’язку з життям. А життя не хотіло з ним зв’язуватись.

Еміль Кроткий

*

Любіть мистецтво, а не себе в мистецтві.

Костянтин Станіславський

*

Поганому танцюристові й штани заважають.

Українська приказка

*

Чим саме знаменита опера «Пікова дама»? Мабуть, найоригінальнішу відповідь на це питання дав у 1911 році рецензент газети «Волжское слово».

«Опера знаменита тим, що два великі художники О.С. Пушкін і П. І. Чайковський прийшли до спільного висновку — прикувати навіки до ганебного стовпа нашу нікчемну схильність до картярської гри».

*

Шаляпін завжди обурювався людьми, котрі вважали працю актора за легку. «Вони нагадують мені,— говорив співак,— одного візника, що колись віз мене по Москві:

– А ти, паничу, чим займаєшся?

– Та ось співаю.

– Я не про те. Я питаю, що робиш? Співати — це ми всі співаємо. І я співаю, коли сумно стає. Я питаю, що ти робиш?»

*

Дружина художника-абстракціоніста — своїй подрузі:

– Ми з чоловіком цілком пасуємо одне до одного. Він малює, а я готую обід. А потім ми відгадуємо, що кожний з нас хотів зробити.

*

Драматург. Правда, в перших двох актах моєї комедії було безліч дотепів?

Глядач. Так, у глядача було багато дотепів з приводу вашої п’єси.

*

– Коли мені було двадцять років, я визнавав тільки самого себе. Тридцяти років я вже говорив: «Я і Моцарт»; сорока: «Моцарт і я», а тепер я кажу вже тільки: «Моцарт».

Шарль Гуно

*

Одна жінка була на безкоштовній оперній виставі. І саме тоді, коли співав хор, вона голосно промовила:

– Ну й актори! Вистава безкоштовна, а вони й раді, співають усі разом, щоб тільки швидше закінчити та піти!

*

Якийсь чоловік, великий любитель живопису, за всяку ціну намагався прославитися як маляр, але насправді вмів тільки мазюкати. Надумав він сам розмалювати в своєму будинку стелю і одразу ж повідомив про це всіх своїх знайомих.

– Я спочатку побілю стелю, а потім на білому тлі власноручно розмалюю її.

– Ви краще спочатку розмалюйте стелю,— порадили йому знайомі,— а потім вже гарненько забіліть її.

*

Все життя провів у творчих відрядженнях — творити було ніколи.

Еміль Кроткий

*

У театрі йшла репетиція. Молода, зовсім ще не досвідчена акторка, якій доводилося зображати муки ревнощів і відчаю покинутої жінки, грала цю сцену мляво і невпевнено, доводячи автора драми до відчаю.

– Послухайте! — кричав він їй роздратовано.— Ви зовсім не розумієте цієї сцени. Поставте себе на місце героїні. Уявіть, що вас покинув ваш коханець. Що б ви вчинили?

– Знайшла б іншого,— спокійно відповіла акторка.

*

Пікассо зустрічає приятеля, і той йому признається:

– Я нічого не розумію в твоєму живопису.

– А китайську мову ти розумієш?

– Ні.

– Ось і добре. Цьому навчаються.

*

Під час репетиції режисер, невдоволений співом актора, зауважив:

– Треба співати з великим почуттям. Невже ви ніколи не закохувалися?

– Чому ж? — відповз артист.— Я закохувався, але тоді мені було не до співів.

*

Глінка довго і без успіху бився на репетиціях з співачкою Лілеєвою, яка мала чудовий голос, але зовсім не могла надати належного виразу партії Горислави в «Руслані і Людмилі».

Щоб удавано викликати життя в її млявому голосі, Глінка тихо підкрався і ущипнув її. Вона, звичайно, крикнула від несподіванки та болю.

– Ну ось,— похвалив її композитор,— тепер ви самі бачите, що цій фразі можна надати і життя, і виразності. Ось так і співайте.

*

Якийсь автор попросив Вольтера прочитати свою трагедію і оцінити її.

Прочитавши п’єсу, Вольтер сказав:

– Написати таку трагедію зовсім не важко. Трудність у тому, що відповісти авторові твору.

*

До трагедійного актора прийшов молодий чоловік, охоплений жорстокою і непереборною пристрастю до акторства.

Актор попросив його щось продекламувати, і кандидат в актори, випробовуючи його терпіння, почав кричати й маніритися перед ним.

– Ви раніше десь грали? — запитав його актор.

– Аякже, я виконував роль Авеля.

– Скажіть краще Каїна, тому що своєю грою ви, без сумніву, вбили Авеля.

*

Драматичний твір одного автора закінчувався тим, що всі його герої кінчають життя самогубством, вішаючись на гаках. При цілковитій тиші театрального залу завіса починає падати.

Раптом у залі лунає вигук:

– Зачекайте! Зачекайте! Автора ще немає!..

*

Композитори нічого не робили, тільки один на одного писали доноси на нотному папері.

Ілля Ільф

*

Один віденський художник під час пруссько-австрійської війни був прикомандирований до армії, щоб робити ескізи для батальних картин. Але, як відомо, пруссаки з самого початку почали всюди бити австрійців. Художник уже був зібрався від’їздити до Відня.

– Але ж ви прикомандировані на всю кампанію,— зауважив йому головнокомандувач австрійської армії.

– Так,— відповів художник,— але для того, щоб малювати картини боїв, а не відступів.

*

Підлабузник про балет:

– Ось де дійсно можна по-справжньому навчитися ходити навшпиньки.

*

Знаменитого актора зупинив якийсь невідомий, привітався з ним, назвав його товаришем.

– Але я вас не знаю, шановний,— сказав актор невідомому.

– Як же це? Адже ми з вами разом грали на сцені!

– Не пригадую! Ви ж яку роль виконували?

– Та півня у «Гамлеті»!

*

У Клода Дебюссі спитали, що він думає про Ріхарда Штрауса.

– Як Ріхарда я люблю Вагнера, а як Штрауса—Йоганна.

*

Вибігли дві дівчини з худими і голими, як у журавлят, ногами. Вони виконали танець, про який конферансьє сказав:

– Цей балетний номер, товариші, дає нам яскраве уявлення про статеві взаємини в епоху феодалізму!

Ілля Ільф

*

І.Ю. Репін писав:

«Натхнення — це нагорода за каторжну працю».

*

– Цей клоун дуже вже старий для свого амплуа!

– Зате він набагато молодший за свої жарти.

*

Господиня дому — гостеві:

– Як ви вважаєте колекцію моїх картин?

– Як художник чи як гість?

*

У Парижі, на театральній афіші спектаклю «Моя дружина— пантера» хтось дописав: «Моя — також!»

*

Актор помирає і непокоїться, чому з ним не укладають ангажементу. Щоб заспокоїти його, приїздить директор найкращого театру і підписує з ним неймовірно гарний контракт. Актор видужує і одержує нечуваний гонорар.

Ілля Ільф

*

Деякі співаки своїми виступами доводять, що мають ніж на горлі!

*

Під час вистави в оперному театрі в ложу ввійшов військовий у чоботях зі шпорами, які дуже дзвеніли. Відомий композитор, що сидів у ложі, підвівся і подякував йому. Військовий здивовано запитав, за що йому дякують.

– Я вдячний вам за те, що ви не привели з собою свого коня,— відповів композитор.

*

Нове слово в мистецтві може сказати тільки людина, якій бракує ерудиції, щоб сказати: все вже було сказано.

Габріель Лауб

*

Регент засадив Вольтера в Бастілію, а саме тоді ставили Вольтерову трагедію «Едіп». Регентові вона надзвичайно сподобалася, і він помилував автора.

Коли Вольтер прийшов подякувати регентові, той сказав йому:

– Поводьтеся добре, а я про вас турбуватимуся.

– Буду безмежно зобов’язаний вашій величності,— відповів Вольтер,— тільки про одне вас дуже прошу: не беріть на себе турбот про моє житло!

*

Художник демонстрував свою картину. Вірніше, чисте полотно. Звернувшись до глядачів, він промовив:

– Громадяни, на цій картині зображена корова, яка пасеться на леваді.

– А де ж трава? — запитали глядачі.

– Її з’їла корова.

– А де ж корова?

– Вона пішла. Навіщо ж їй залишатися на леваді, коли вона всю траву з’їла?

*

Лисицю він намалював так, що ясно було видно — моделлю йому служила жінчина горжетка.

Ілля Ільф

*

Ромен Роллан, будучи професором паризького університету, запитав студентку:

– Скільки симфоній написав Бетховен?

– Три: героїчну, пасторальну і дев’яту,— не замислюючись, відповіла студентка.

*

Крилов був у театрі на виставі своєї комедії «Урок дочкам». Ролі молоденьких дочок виконували дуже товсті артистки похилого віку.

Коли після спектаклю Крилова запитали, як йому сподобалася їхня гра, він відповів:

– Що ж, вони, як досвідчені актриси, грали дуже добре; тільки назву комедії слід би змінити: це був урок не дочкам, а бочкам.

*

Французький драматург та епіграматист Алексис Пірон переслідував Вольтера своїм глузуванням і епіграмами. Коли йшла репетиція «Семираміди», Пірон пророкував, що всі глядачі на виставі свистітимуть. В день прем’єри Вольтер, звернувшись до Пірона, сказав:

– Як бачите, не свистять.

– Кому ж свистіти, коли всі позіхають,— відповів Пірон.

*

Мандруючи французькими провінціями, трупа Мольєра в одному місті поставила «Гамлета». Актор, що грав датського принца, погано знав свою роль. Коли він вийшов на сцену, то не знав, що казати; тоді він звернувся до Мольєра, який грав Полонія, з такою непередбаченою Шекспіром реплікою:

– Полонію! — сказав він.— Що тут відбувається… Невже батько про це дізнається?

– Будь ласка, про це не турбуйтесь, ваша величність,— відповів на це голосно Мольєр,— його отруїли ще до початку дії.

*

Художник Дурнов, приятель Брюллова, надумав пожартувати з Брюллова і, показуючи на посередній живопис, мовив:

– Чи не здається тобі, що тут багато брюлловського стилю!

– Ні,— відповів Брюллов,— тут, Іване, багато Дурнова.

*

Вольтер їхав із Швейцарії до Парижа. На околиці міста його зупинили і запитали, чи не везе він з собою такого, за що треба сплачувати мито.

– Панове,— відповів Вольтер,— у моєму екіпажі ніякої контрабанди немає, крім мене самого.

*

– Ця соната навіяна думками про кохану,— пояснював польський композитор Падеревський своєму учневі.— Її треба грати як пісню кохання, звернену до нареченої.

Молодий чоловік сідає за фортепіано. Через деякий час Падеревський вигукує:

– Слухайте, ви так граєте, ніби звертаєтесь до тещі.

*

Приборкувачка змусила лева взяти у неї з рота кусочок цукру, і це, звичайно, викликало овацію глядачів.

– Та що тут такого! — вигукнув хтось із глядачів.— Та це і я зроблю…

– Ви! — презирливо зауважила приборкувачка.— Спробуйте!

– З задоволенням! Справа лише за вами… Підставте сюди свого ротика з цукром…

*

Гурток ворожих Вольтерові осіб поширював чутки, ніби трагедію «Альзіра» написав не він.

– Я хотів би, щоб так було насправді,— зауважив хтось, почувши ці наклепи.

– Це чому ж?

– Тому, що тоді в нас було б на одного поета більше.

*

Про невдачу музиканта, що надокучив усім поганою грою, Діоген висловився:

– Слід похвалити людину за те, що, будучи таким поганим музикантом, вона все ж не кидає музику, займається нею і не стає злодієм.

*

Глядач, виходячи з театру:

– Добре, що я прочитав критику, а то б мені сподобалася ця вистава.

*

Англійський актор Солліван високо цінував твори Шекспіра і з великим успіхом грав усі головні образи в його п’єсах.

Якось Солліван грав головну роль у п’єсі «Річард III». В одній сцені король, будучи в небезпеці, проголошує відому фразу:

– Коня мені дайте! Все королівство своє віддам за коня!

З найближчої ложі почувся злий, шиплячий голос:

– Пане Солліван, а осел вам не підійде?

– Я гадаю, підійде,— відповів, ані на хвилину не задумуючись, веселий актор,— прошу вас швидше вийти на сцену.

*

Від театрального освітлення інколи залежить, у якому світлі буде представлена глядачеві п’єса.

Василь Підмайстрович

*

Друг відомого художника Делакруа пішов до нього, але заблудився і потрапив не в той будинок.

– Ви до кого? — запитав двірник.

– До Делакруа.

– Такий у нас не мешкає. А хто він?

– Маляр.

– Немає у нас таких, ми в будинок майстрових не пускаємо!

*

– Чим, брате, займаєшся?

– Я тепер соліст.

– На якому інструменті?

– На лантухах: сіллю торгую.

*

– Хто любить музику — два кроки вперед! — командує капрал.

З рядів виходять шестеро солдатів.

– Добре! А тепер беріть ось той рояль і тягніть його на шостий поверх.

*

Коли у 1805 році у Франції поширилася чутка про смерть композитора Йосифа Гайдна (1732—1809), паризькі шанувальники композитора вирішили організувати траурні збори, присвячені його пам’яті. Гайдн, довідавшись про це, поспішив їм написати:

«…Я безмежно вдячний шановним панам за організовані збори з нагоди моєї смерті. Шкодую, що не можу особисто взяти участі в них і диригувати при виконанні траурного маршу за упокій моєї душі».

*

Є такі слабкі п’єси, що вони ніяк не можуть зійти зі сцени.

Станіслав Єжи Лєц

*

– Чудово! Але навіщо ви малювали з такої гидкої натурщиці?

– Але ж це моя сестра.

– Вибачте, я відразу повинен був здогадатись: вона так схожа на вас.

*

Відомий своєю настирливістю музикант просить вмістити серед найважливішого матеріалу газети повідомлення про його концерт. Секретар редакції намагається відмовити йому, але це не рятує.

– Гаразд,— говорить нарешті секретар.—Даю вам слово, що повідомлення буде вміщено.

І справді. На другий ранок музикант прочитав свою рекламу:

«В понеділок у такому-то театрі такий-то дає концерт…»

Тільки ця об’ява була вміщена в… хроніці «Нещасних випадків».

*

У театрі ставили нову п’єсу Олександра Суме, який сидів у ложі разом зі своїм другом Дюма-батьком. Дюма помітив, що в залі спав якийсь глядач, і сказав драматургові:

– Ось, Суме, успіх твоєї п’єси!

Другого дня в театрі йшла комедія Дюма-батька. Автор і Суме знову сиділи разом. Раптом Суме штовхнув автора і показав йому на глядача в партері, який міцно спав.

– Бачиш, милий Дюма, і на твоїй п’єсі можна спати!

– Що ти, що ти — заперечував Дюма,— це ж вчорашній глядач, він не виспався.

*

Пані, заїхавши до фотографії і дізнавшись, що портрет коштує п’ять карбованців, а копія три, сказала:

– Ну, тоді зробіть мені копію.

*

З кінотеатру глядачі пробиралися крізь темне, брудне подвір’я. Один глядач звернувся до директора кінотеатру:

– Це ж зневага до людей. Вхід як вхід, а вихід по коліна у грязюці.

Директор відповів:

– Дорогий товаришу, гроші ми беремо за вхід, а не за вихід.

*

Ковальський довго ходив по залах музею і кінець кінцем так втомився, що сів у перше крісло, яке трапилось йому. Службовець підійшов до нього і сказав:

– Встаньте, будь ласка. Ви сіли у крісло Людовіка XIV.

– Ну то що? — заперечив Ковальський.— Коли він прийде, я встану.

*

Якийсь актор-хвалько запевняв, що, коли він давав виставу в одному місті, в глядацькому залі вигукували:

– Залишайтеся тут!

– Мабуть, це були кредитори,— сухо зауважив комік.

*

У майстерні художника.

– І ви гадаєте, що мій портрет буде красивий?

– Безумовно, ви навіть не впізнаєте себе!

*

У житті іноді буває, як на виставках: дуже погані люди займають найкращі місця.

Піфагор

*

Людина в охайному чорному одязі просила милостиню.

Громадянин. – Чому ви не працюєте?

Жебрак. – Ви ж бачите, на мені траур.

Громадянин. – Це не завадить вам працювати.

Жебрак. – Пробачте, я учитель танців, а під час трауру танцювати не заведено.

*

Один громадянин зайшов за куліси.

– Хто вам дозволив сюди увійти?

– У мене є усний дозвіл.

– Покажіть!

*

– Чому ви називаєте цей хор змішаним? Адже в ньому тільки чоловіки?

– Але одні вміють співати, а інші — ні.

*

– Прошу вас на сцену! Публіка вимагає автора.

– Ні в якому разі! Я не з тих, хто здається живим.

*

Маленька роль ніколи не вбивала великого артиста, але маленький артист завжди може вбити велику роль.

*

Мистецтво народилося на горищі. Спускаючись до салону, воно стає кокеткою або лакеєм.

Стефан Жеромський

*

Соловейко бере якістю, горобці — кількістю.

Еміль Кроткий

*

Відомий комік пожартував над франтом.

– Я не дозволю вам глузувати з мене! — вигукнув франт.— Я викликаю вас на дуель!

– Дуже добре,— відповів спокійно комік.— Але я ніякої дуелі не визнаю, крім вогнестрільної зброї.

– Тим краще,— сказав франт.

Призначено було час і місце. Комік здобув з якогось замка стару гармату, запріг у неї шестеро коней і поїхав до призначеного місця на гарматному лафеті.

– Давайте стрілятися! — сказав він франтові.

– Почали! Я вас запевняю,— відповів той,— один із нас повинен залишитися тут.

– То залишайтеся ви, все одно вам робити нічого, а в мене ще репетиція завтрашньої вистави, ось я й поїду назад. Завертай, брате, коней! — сказав комік кучерові і, знову вмостившись на лафеті, спокійно поїхав.

*

Відомий художник розповідає другові про свою подорож, перемоги, про своє життя на Блакитному березі.

– Та що це я все говорю? — раптом зупиняє він самого себе.— Тепер твоя черга. Розкажи мені про себе. Скажи, наприклад, як тобі сподобалась моя остання виставка?

*

Красивий голос лікує вуха.

*

Є зірки, незаслужено відомі, подібно до Великої Ведмедиці.

Ілля Ільф

*

Пабло Пікассо знають усі. Проте, мабуть, не всі знають повний набір його імен. Ось як звати видатного майстра пензля: Пабло Дієго Хозе Франціско де Паула Хуан Непомукапо Кріспіг Кріспіано де ла Сантісіме Трінідад Руіз і Пікассо.

Справа в тому, що Пікассо — іспанець, а в Іспанії такий пишний набір імен — не дивина.

*

До італійського професора-археолога в Рим приїхав друг з Америки. Професор показував йому визначні місця і, звичайно, Колізей. Американець довго дивився на знамениті руїни, потім зітхнув і сказав:

– Ой, ой! Я й не уявляв собі, що Рим так потерпів від бомбардування під час другої світової війни.

*

– Як тобі подобається цей піаніст?

– Він нагадує мені Пікассо.

– Але ж Пікассо зовсім не піаніст.

– Саме тому.

*

Другий баритон паризького оперного театру хотів одружитися з дочкою багатого господаря готелю.

– І мови не може бути! — сказав батько нареченої.

Одного разу співакові довелося заміняти першого баритона опери в партії Дон-Жуана.

Другого дня господар готелю сказав йому:

– Можете одружуватися з моєю дочкою. Ви не маєте нічого спільного з Дон-Жуаном.

*

…І ось уже він став таким великим художником, що міг дозволити собі нічого не бачити навколо, як Гомер, і нічого не чути, як Бетховен.

Фелікс Кривін

*

– Послухайте, я хотів би знати, чому ви викликаєте співака, якого щойно закидали помідорами?

– Але у мене ще лишилися помідори.

*

Італійський композитор Пуччіні, якось прогулюючись по вулицях Мілана, зупинився біля шарманщика, який грав уривок з його опери «Богема».

– Це треба грати трохи швидше,— сказав Пуччіні. Другого дня вуличний музикант стояв на тому самому місці. Поряд з його шарманкою красувався напис: «Учень Пуччіні».

*

Професор питає в студента:

– Якби вам трапилася можливість украсти картину в музеї, що б ви взяли: Рубенса чи Рафаеля?

*

Музикантів люблять, коли вони грають.

*

Поліцейський стукає у двері. Двері відчиняються, і господар питає:

– Що вам потрібно?

– Ми одержали заяву про те, що ви тут знущаєтеся з Шопена.

*

Нудний театр, коли на сцені бачиш не людей, а акторів.

Василь Ключевський

*

Рекорд тривалості співу однієї ноти належить італійському співцеві Карло Фаріонеллі, що спромігся утримати ноту протягом шести хвилин.

*

Художник, показуючи славнозвісному Мікеланджело свою картину, сказав:

– Я мало витратив на неї часу.

– Воно й видно,— була відповідь.

*

Сміханізований концерт Штепселя і Тарапуньки.

*

Після смерті Карузо його імпресаріо став шукати заміну великому співакові. Вислухавши одного юнака, імпресаріо вигукнув:

– Ах, сеньйоре, ви цілком могли б замінити покійного Енріке!

– Ви такої думки? — вражено спитав потішений юнак.

– Так, якби ви померли замість нього.

*

– Мабуть, страшно усвідомлювати оперному співакові, що він більше ніколи не зможе співати.

– Так. Але ще страшніше, коли він не усвідомлює цього.

*

– Товаришу адміністраторе, у цирку пожежа!

– Негайно викличте актора, що ковтає вогонь!..

*

Закінчуючи номер, приборкувачка в цирку цілує грізного тигра прямо в морду. Директор звертається до публіки.

– Тисячу карбованців тому, хто насмілиться зробити те ж саме!

– Я,— говорить молодик,— тільки спочатку заберіть цього звіра!

*

Один актор початківець, уявивши себе трагіком, просив М. Рибакова подивитися його в «Отелло». Після спектаклю актор спитав знаменитого трагіка:

– Чи добре я вбиваю Дездемону в останній дії?

– Добре,— відповів Рибаков.— Але ще краще вбиваєш Шекспіра.

*

Відомий антрепренер Ф. А. Корш був великим приятелем священика церкви, що містилася поряд з театром. Одного разу між ними відбулася така розмова:

– Ну що, батюшко, як справи, чи багато молящих у церкві?

– Дуже мало,— з гіркотою відповів священик.— Ось у вас, Федоре Адамовичу, завжди в театрі повно, а мої прихожани зовсім церкву забули…

– А це тому, батюшко,— весело сказав Корш,— що в мене в театрі щоп’ятниці новинка, а у вас репертуарчик застарів. Пора, пора освіжити!

*

Об’ява:

«Потрібні на виїзд відьми, буки, баби-яги, Кащей безсмертний, гноми та кобольди. Зарплатня від 120 карбованців і вище. Квартира надається».

*

Відомий приборкувач звірів, укладаючи договір з дирекцією театру, особливо вихвалявся тим, що його звірі цілком ручні, так що глядач може бути зовсім спокійний, у нього ніколи не буде нещасливого випадку.

– Шановний друже,— сказав йому директор,— ви на безпечність не дуже покладайтеся! Лишіть глядачеві хоча б маленьку надію на те, що ваші вихованці вас можуть розтерзати, а то ще в глядача пропаде будь-який інтерес до вистави, і тоді ми з вами сядемо на мілину.

*

Один актор, який дуже подобався Людовікові XVIII, одержав від короля подарунок — срібний сервіз на 18 персон.

– Набір на 18 персон! — сказав актор, розглядаючи дарунок.— Це тому, що сам король Людовік вісімнадцятий. Шкода, що він не 36-й!

*

– Як хочете сфотографуватися: у профіль чи анфас?

– Катай у профіль, а то я трохи глухуватий на ліве вухо.

*

– Дорогий сусідо! Позичте мені на вечір вашу трубу!

– Як, ви хочете навчитися грати?

– Ні, що ви! Я хочу хоч раз виспатися!

*

Директор невеличкого німецького театру, що славився своїм глупством, хвастав перед драматургом і теоретиком мистецтва Лессінгом своєю нібито чудовою постановкою драми Лессінга «Натан Мудрий».

– Хто у вас грав Натана? — спитав Лессінг.

– Я,— самовдоволено відповів директор.

– А мудреця?

Дружний регіт змусив директора швидко покинути кімнату.

*

Картина знімалась двічі: вперше — в студії, вдруге — з екрана.

*

Актор прийшов у цирк.

– Що ви вмієте робити? — запитав директор.

– Можу з’їсти корову за одним присідом.

– Добре, будете виступати у двох відділах о сьомій і о дев’ятій годині вечора.

– На жаль, не зможу, бо я в проміжках між відділами не встигну повечеряти.

*

– Скільки коштує квиток? — питає хлопчик, підійшовши до каси кіно.

– П’ятдесят копійок.

– У мене тільки двадцять п’ять копійок. Пропустіть мене, я буду дивитися одним оком.

*

… Всі були розчаровані, що він не зміг виконати на біс свою лебедину пісню.

Фелікс Кривін

*

У Лондонському філармонічному оркестрі за традицією всі музиканти були чоловічої статі. Ця традиція походить від славетного диригента оркестру сера Томаса Бігіма. Аргументував він свою ухвалу вельми просто, проте переконливо.

«Якщо ми візьмемо гарненьких музиканток, говорить він,— то вони виведуть з ладу оркестрантів. Якщо ми візьмемо поганеньких, то вони виведуть з ладу мене».

Сер Томас помер в 1961 році. Та встановлена ним традиція неухильно збереглась аж до березня 1967 року. В цей день оркестранти зі здивуванням виявили на репетиції, що в їхні ряди «затесалися» чотири скрипалі. Честь ламання традиції належить новому головному диригентові Рудольфу Кемпе.

По лондонському телебаченню скрипалі були представлені англійській аудиторії. Не знаємо, які їхні музичні дані (вони не грали), але зовнішні незаперечно свідчать, що диригент вирішив вивести з ладу не себе, а оркестрантів.

*

На його палітрі були всі барви, крім барви сорому.

Еміль Кроткий

*

– Чому театральні цукерки роблять м’ятними?

– Певно, на випадок, коли на виставі занудить глядачеві.

*

На репетиції опери «Кармен» диригент говорить співакові:

– Не забувайте, що це арія тореадора, а не бика.

*

У гарних танцюристів ноги працюють краще за голови.

*

Григорія Сковороду спокушали високими посадами. Так начальник Слободськоукраїнської губернії Є. О. Щербинін, зацікавившись особою Сковороди, одного разу закликав його до себе і запитав:

– Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?

– Шановний пане! — відповів Сковорода.— Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. В театрі актора хвалять не за знатність ролі, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого іспитування себе побачив, що не можу представляти в театрі жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль — і задоволений.

*

Він директор клубу. Йому доводиться стикатися з художниками, музикантами, артистами. Про цих людей і їхню творчість у нього тверда думка. Кинувши зневажливий погляд на нову картину, він каже:

– Цікаво, скільки він загріб за цей струмочок?

– У вас учора виступав народний артист… Ну як?

– Чистий коверкот!

– А як артист Енський?

– Був би в мене такий голос, я мав би двоповерхову дачу! Співає… Дай мені таку платню, я сам заспіваю…

Григорій Риклін

*

Актори не люблять, коли їх вбивають у другому акті чотириактної п’єси.

Ілля Ільф

*

На вечері в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих чоловіків, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.

– Я не знав, що ви вмієте так добре співати,— зауважив хтось із слухачів.

– Я зовсім не вмію співати! — заперечив Чаплін.— Я тільки імітував Карузо.

*

Директор театру говорить молодому акторові, який репетирує роль Гамлета:

– Дякую вам. Тепер я розумію, чому Офелія заподіяла собі смерть.

*

У студії художника сперечалися про мистецтво. Шаляпін, який не брав участі в суперечці, раптом підвівся і сказав:

– Я вам покажу, що таке мистецтво.

Згодом він непомітно вийшов… Несподівано відчинилися двері і на порозі з’явився смертельно блідий, зі скуйовдженим волоссям Шаляпін. З його уст злетіло тільки одне слово:

– Пожежа!!!

Почалася паніка, крики жаху…

І враз маска страху і відчаю щезла з лиця Шаляпіна. Він розсміявся і сказав:

– От що таке мистецтво!

*

Абстракціоністів слід би нагороджувати абстрактно.

*

Режисер. Ця знаменитість вимагає п’ятсот доларів за роль індійця.

Директор. Не велика біда! Дайте йому 250 — і нехай грає метиса!

*

– Коли я приходжу в театр подивитися якусь п’єсу і бачу напівпорожній зал,— розповідає друзям один театрал,— я завжди пригадую вигук якогось плацмайора, який призначив збір на таку-то годину. Заставши на місці збору одного сурмача, він вигукнув:

– Ох, наволоч, чого ви з’явилися один?!

*

– Я чув, що цирк, у якому показували дресированих бліх, збанкрутував. Не знаєте чому?

– Головна актриса втекла з пуделем.

*

Прослухавши нову пісню композитора, його товариші похмуро мовчали. Пісня дуже нагадувала їхні власні мелодії. Автор, очевидно, зрозумів, у чому річ.

– Ще геніальний наш предок сказав, що музику творить народ, а ми, композитори, її тільки аранжируємо.

Відчувши себе народом, товариші дружно зааплодували:

– Браво! Блискуче! Прекрасно!

*

Драматург. Приємно було бачити вас на прем’єрі моєї нової комедії. Але чому ви пішли після другого акту?

Критик. Не гріх було б піти і після першого.

*

На лавці у зоологічному саду дрімав якийсь п’яниця. Його розтермосив наглядач саду.

– Прокиньтесь, прокиньтесь, сер! Я вскочив у жахливу халепу!

– Іди собі,— промимрив той.— Не чіпай мене.

Але наглядач наполягав.

– Послухайте,— сказав він,— померла знаменита мавпа, а завтра мають прийти 700 дітей. Я не можу їх розчарувати. Я заплачу вам сто доларів, коли заберетесь до клітки, влізете у шкуру мавпи і удаватимете з себе цю бешкетницю.

П’яниця поміркував і погодився — що не зробиш заради ста доларів. О дев’ятій ранку він уже був у клітці. Прийшли діти, вони гомоніли та верещали від радощів. Пустував і п’яниця. Він повзав, піднімався по вірьовці, добрався до самої верхівки та й так розгойдався, що втратив рівновагу, зірвався і впав до сусідньої клітки. Це була клітка лева.

П’яниця до смерті перелякався, коли побачив, що до нього наближається лев. Він несамовито зарепетував:

– Допоможіть… Убивають… Поліція…

Лев наблизився до нього і прошепотів на вухо:

– Заткни пельку, бовдуре, а то втратимо роботу.

*

Увесь тягар своїх віршів поет поклав на музику.

*

Картину знімали чотири роки. 3а цей час режисер встиг змінити трьох жінок. Кожну з них він знімав. Ні біса тут не можна зрозуміти. Чи то він часто одружувався, тому що довго знімав, чи то він довго знімав, тому що часто одружувався.

Ілля Ільф

*

Адміністратор кіно схопив за комір джентльмена, який галасував під час сеансу, і виставив його на вулицю через запасний вихід.

– Ви відповісте за це! — репетував бешкетник.— Я належу до дуже знатного роду!

– О, вибачте, сер! — вигукнув адміністратор та знову схопив його за комір і виштовхнув… через головний вхід.

*

До містечка прибув пересувний цирк. Директор цирку показує громадянам слона:

– Це винятково розумна і сильна тварина. Коли на новому місці треба розбити намет, він працює за двадцятьох чоловік.

У відповідь здивований голос:

– І це, по-вашому, з великого розуму?!

*

В театрі під час антракту дама в претензійному капелюсі говорить тому, хто сидить у неї за спиною:

– Якщо вам заважає мій капелюшок, я можу його зняти.

– Та ні, що ви! Ваш капелюх набагато смішніший, ніж комедія!

*

Звіринець — місце, де звірі оглядають людей.

*

Одного нікчемного музиканта після поганого концерту публіка побила.

– Я ніколи не думав,— сказав музикант,— що публіка так добре розуміється на музиці!

*

Весела компанія акторів гуляла цілу ніч. О сьомій годині ранку один кіноактор піднявся з-за столу.

– Куди ти? — здивувалися друзі — Саме тепер, коли так весело. Лишайся!

– Не можу,— суворо відповів той.— Мушу рівно о дев’ятій бути в студії. Я лише швиденько забіжу додому, щоб встати.

*

Актори на сцені опинились би в незручному становищі, коли б їхній гучний регіт, вирваний гострою реплікою, не був підтриманий у залі глядачами.

Самуіл Маршак

*

Кінорежисер, що одержував дуже багато рукописних сценаріїв, завжди якнайдетальніше обґрунтовував свою відмову прийняти твір. Так сценарій на кримінальну тему він повернув авторові з ласкавою відповіддю:

«Сценарій чудовий, і головна дійова особа — злодій — змальована надзвичайно правдиво: навіть слова, які він вживає, вкрадені…»

*

Героєм кінокомедії був глядач, який додивився її до кінця.

*

– Мій новий номер має величезний успіх. Я показую публіці клітку, в якій разом живуть вовк і вівця…

– І вони ніколи не сваряться?

– Буває… але це не проблема: я тоді просто купую іншу вівцю.

*

– Хто ця показна дама?

– Вона раніше виступала в цирку. Співала у клітці з левом.

– І чого ж вона перестала виступати з цим номером?

– Цього зажадало Товариство охорони тварин.

*

Великий художник Оноре Дом’є створював гострі карикатури, відомі всій Франції, і його майстерню почали відвідувати юрби людей.

Дом’є не витримав, і одного разу на дверях його майстерні з’явилася записка:

«Той, хто заходить до мене, виявляє мені велику честь. Той, хто не приходить до мене, дарує мені величезну насолоду».

*

– О, ви чудово зіграли цю сцену! Особливо правдоподібна у вас була істерика!..

– Ще б пак! Адже вся моя театральна кар’єра була суцільною двадцятип’ятирічною істерикою.

*

Осел теж грає неабияку роль у музиці: його шкіру напинають на барабан.

*

П’єса з щасливим кінцем: кінець кінцем все ж таки її поставили.

Еміль Кроткий

*

Шаляпін мав слугу Петра. Одного разу прийшов журналіст, щоб узяти інтерв’ю в Шаляпіна.

– Нічого з цього не вийде,— заявив Петро,— Шаляпін саме купається, і вам не пощастить з ним поговорити. Але я можу вам дати відповіді на всі запитання.

– Скажіть, будь ласка,— спитав журналіст,— які у вас плани на найближчий час?

– Завтра ми виїжджаємо в Мілан, де у театрі «Ля Скаля» будемо співати партію Мефістофеля, потім їдемо до Лондона, де будемо співати…

В цю мить відчинились двері, і Шаляпін весело додав:

– Все гаразд, тільки, коли поїдете до Мілана і Лондона, не забудьте, Петре, і мене взяти з собою.

*

Сольних номерів було мало, концерт пройшов малосольним.

*

Глядачі зустріли улюбленого артиста такими тривалими оваціями, що після овацій був одразу ж оголошений антракт.

*

Трагедія поганого художника в тому, що він страждає даремно.

*

Одна акторка, більш відома своєю красою, ніж талантом, написала знайомому банкірові листа, в якому просила грошей.

Банкір надіслав гроші разом з листом, в якому було написано: «При цьому надсилаю 1 000 карбованців і 10 000 компліментів».

«Якби було навпаки!» — подумала акторка, прочитавши листа.

*

Композитор умовляв якусь аматорку, щоб та погодилася проспівати його музичний твір. Дама довго відмовлялася, але нарешті вибрала арію для виконання, та перше, ніж почати співати, звернулася до композитора з такими словами:

– О маестро, якби ви знали, як мені страшно!

– А ви гадаєте, що мені не страшно? — відповів маестро.

Цю вихватку приписують Россіні.

*

Режисер (акторові). Ви чудово зіграли свою роль. Тільки ту сцену, де ви вмираєте, на мій погляд, слід грати жвавіше.

*

Театр має дивовижну властивість: талановитому акторові завжди трапляється розумний глядач.

Всеволод Мейєрхольд

*

Обличчя замовника було таке невиразне, що художник намалював його тільки до пояса,— починаючи з ніг.

Еміль Кроткий

*

Парнас одразу став би порожнім, якби звідти вигнали наслідувачів.

П’єр Буаст

*

Коли на вечірці письменників і акторів Горький за традицією виступив з сольним номером, Чехова спитали:

– Скажіть, чому Горький співає з заплющеними очима?

– У Горького дуже добре серце,— відповів Чехов.— Він не може бачити, як інші страждають від його співу.

*

– А ви самі не художник?

– Почасти.

– Тобто як це «почасти»?

– Я упадаю за натурщицями.

*

Коли у Римі помер папа Лев X, покровитель наук та мистецтв, і на папський престол став неосвічений чужоземець Андріан VI, що майже не розумів по-італійськи і ненавидів поезію та мистецтво, римляни були у відчаї; але коли Адріан помер, будинок його лікаря було прикрашено вінками й квітами і на ньому з’явився напис: «Римський сенат і народ — визволителю батьківщини».

*

– Чому вам так подобається грати королів?

– Тому, що вже у другій дії мені, як правило, відрубують голову і я вільний!

*

На сюжет про доктора Фауста написано 53 опери. Одна з них «Мефістофель» належить перу італійського композитора Арріго Бойто. Знаменита вона, мабуть, тільки своєю довжиною. Слухачам, що прийшли на початок спектаклю, треба було чекати 6 годин 10 хвилин, поки закінчиться опера.

*

Знаменита співачка Каталані, збираючись співати на одному концерті в Парижі, звернулася до свого чоловіка Вальбріта:

– Треба понизити фортепіано, бо я не зможу співати. Але прошу тебе, щоб це було зроблено сьогодні до вечірньої вистави.

Настав вечір. Каталаві з’явилася перед глядачами, але вже з перших звуків помітила, що фортепіано примушує її співати значно вище звичайного. Аж ніяк цим не збентежена, вона, як вправна співачка, вдало подолала ці труднощі і закінчила арію під гучні оплески захоплених слухачів. За кулісами вона підійшла до свого чоловіка, який зовсім не розумівся на музиці, і сердито сказала йому:

– Я ж тебе просила понизити фортепіано, а ти нітрохи про це не потурбувався.

– Як не турбувався? Я сам був при тому, коли його знижували, і можу тобі це довести.

Вальбріт посилає за машиністом і запитує його:

– На скільки ви понизили фортепіано?

– На півтора вершка! — відповідає машиніст.

– Ну, хто має рацію, добродійко? — урочисто запитує чоловік.

*

Він віртуозно володів мистецтвом знаходити собі меценатів.

*

Півень співає навіть того ранку, коли він має попасти в юшку.

Станіслав Єжи Лец

*

Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.

Українське прислів’я

*

Інспектором Художнього театру був полковник у відставці фон Фессінг. Звертаючись до студентів і приїжджих учителів, що по зав’язку набилися в його контору, щоб одержати контрамарку, він урочисто оголосив:

– Панове! Контрамарок більше нема. Повітря достатньо зіпсоване, прошу очистити контору. Все, що можу я запропонувати,— це ні-чо-го!

*

Найціннішим номером естрадної програми був номерок на зданий верхній одяг.

Еміль Кроткий

*

Епітафія на могилі англійського карикатуриста:

«Він був страшний набрида і не давав нікому спокою, але діяв так в ім’я розуму».

*

– У цій папці зібрані дуже слабкі вірші. Треба її приховати якнадійніше.

– Від кого?

– Від композиторів.

*

Англійський театральний критик Еморі Брізон протягом десяти років на кожній прем’єрі театру в Ноттінгемі брав завжди одне й те саме крісло. Театр цей недавно закрився, а адміністрація на знак поваги до професійної чесності критика подарувала йому на згадку театральне крісло.

*

– Як ви гадаєте, ця картина зображує схід чи захід сонця?

– Без сумніву, захід сонця!

– Напевне, ви дуже добре знаєте техніку живопису?

– Та що ви! Я особисто знаю художника і знаю, що він прокидається не раніше, як опівдні.

*

Власник одного кінотеатру в Канаді випустив афішу про майбутню демонстрацію фільму «Дикий Сем» з життя собак. Тридцять сім місцевих жителів попросили його влаштувати спеціальний кіносеанс для їхніх собак. Він погодився. Спочатку все йшло гаразд. Та коли на екрані з’явилися собаки, з зали для глядачів залунало несамовите вищання.

— Повірте, я був страшенно радий, коли закінчилася демонстрація фільму,— говорив власник кінотеатру і поклявся, що на подібний експеримент він більше ніколи не згодиться.

*

В Америці випущено на екран новий бойовик «Старий Джем». Реклама цього фільму така: «Це повість про кровопролиття, хтивість і смерть — тобто про все те, що робить життя людини достойним, щоб його прожити».

*

В Америці часто влаштовували конкурси на кращого імітатора Чарлі Чапліна. Якось на такий конкурс у Голлівуді з’явився таємно і сам Чаплін, бажаючи перевірити, яке він справить враження. Як же він здивувався, коли конкурсна комісія дала йому тільки третю премію за імітацію Чарлі Чапліна.

*

Увагу відвідувачів Державного Ермітажу в Ленінграді привертає невелика чорна дошка, окантована золоченим багетом, вивішена в одному із залів. Це «Правила, за якими діяти всім, входящим в сії двері», затверджені Катериною II до відома відвідувачів палацу:

1. Залишити всі чини за дверима так само, як і шляпи, а особливо шпаги.

2. Місництво і пиху або тому щось подібне, якщо б те трапилося, залишити за дверима.

3. Бути веселим, одначе нічого не псувати і не ламати і нічого не гризти.

4. Сідати, стояти, ходити, не зважаючи ні на кого.

5. Говорити помірно і не дуже голосно, щоб у інших, хто там перебуває, вуха або голова не заболіли.

6. Не зітхати і не позіхати і нікому нудьги або тяготи не завдавати.

7. У всяких невинних витівках, що один вигадає, іншим до того приставати.

8. Їсти солодко і смачно, а пити з помірністю, щоб кожен завжди міг знайти свої ноги, виходячи з дверей.

9. Сварки з дому не виносити, а що зайде в одне вухо, то б вийшло в інше, перш ніж виступлять із дверей.

10.А якщо хто проти висловленого проступиться, то за доказами двох свідків за всякий злочин кожний, хто проступиться, повинен випити склянку холодної води, не виключаючи з того і дам, і прочитати сторінку «Тілемахіди» голосно. А якщо проти десятої статті проступиться, того більше не допускати.

*

На банкеті співав один співак, голос у нього був дуже поганий, слухати його було для всіх справжньою карою.

– Читав я в книгах учених мужів древніх часів, що людина, почувши спів сови, повинна померти,— сказав один мудрець.— Але від співу цієї людини здохне будь-яка сова.

Алі Сафі

*

Коли відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що було для нього найважчим під час навчання грі на роялі, той відповів:

– Платити гроші за уроки.

*

У великому репертуарі М. Л. Кропивницького особливе місце посідала роль куркуля Бичка в п’єсі «Глитай, або ж Павук». За цю роль актор не раз мав неприємності від експансивних глядачів. Один із них, наприклад, серед вистави вигукнув:

– Бий його, бузувіра!

А якийсь нервовий чоловік в антракті побіг за куліси шукати «паскуду». Довго не міг збагнути, що бачив тільки актора. Кропивницький сказав йому:

– Спасибі за ваш великодушний порив. Для мене, як для виконавця, це втіха, я, виходить, зумів передати справжні риси цієї, як ви кажете, «паскуди».

*

Дилетант ставиться до мистецтва, як халтурник до ремесла.

Йоганн-Вольфганг Гете

*

На зйомках фільму:

– Ви повинні стрибнути з цієї вишні.

– Дуже високо. А якщо я розіб’юся?

– Нічого, це ж останній кадр фільму.

*

Коли після вистави завіса піднялася знову, здивовані глядачі побачили зовсім інших акторів, що вийшли на оплески.

*

Щоб не бути викритим, фокусник заховався у себе в кишені!

*

Оркестр грав у дусі часу. А час був минулим.

*

– Я дебютував у Гамлеті, тому й у свій ювілей ставлю Гамлета.

– Невже ви одразу почали з ролі Гамлета?

– Ні, спочатку я грав тінь Гамлета і тільки тепер, через двадцять п’ять років, можу зіграти самого Гамлета.

*

– Скажіть, коли була востаннє поставлена вами нова комедія?

– На першій її виставі.

*

Ставили оперу «Ріголетто». Партію Джільди виконувала бездарна співачка. Публіка її обсвистала.

– Яка груба, некультурна публіка! — обурилася співачка.— Подумати тільки, обсвистали великого Верді!

*

– Вибачте, тут живе інспектор?

– Ні,— відповідає композитор,— він живе двома октавами вище.

*

На складі «Кінопрокату» миша, хрумкаючи, гризе ролик кінофільму. Друга миша питає:

– Гарний фільм?

– У книжковому варіанті він був ліпший.

*

Розмова за лаштунками:

– Чому засмучена наша пріма?

– Сьогодні їй подарували тільки дев’ять букетів.

– А хіба цього не досить?

– Так, але вона заплатила за десять.

*

Відомий коментатор одержав листа такого змісту: «Кожної неділі мою дружину неможливо відтягнути від телевізора, коли йде ваша програма. Вона боїться, що хтось його включить».

*

Прем’єра. Перед третім актом до театральної каси прибігає людина і просить повернути їй гроші за квиток.

– Чому?

– Нервовий я, боюся сам у залі сидіти.

*

Зауваження члена жюрі конкурсу вокалістів:

– Так, у вас є все, крім голосу…

*

За часів Шекспіра в театрі актрис не було. Жіночі ролі виконували чоловіки. Коли початок спектаклю запізнювався і глядачі висловлювали своє незадоволення, хтось із акторів виходив на сцену і жартівливо заспокоював присутніх:

– Вибачте, але королева Катерина голиться…

*

Сучасні художники нерідко створюють такі картини, що не одразу відрізниш, де у них верх, а де низ. Одна картина французького художника-імпресіоніста Матісса демонструвалась на виставці в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. Вона 47 днів провисіла «догори ногами», перш ніж конфуз помітили. Але ж за ці півтора місяця на виставці побувало 116 тисяч відвідувачів.

*

У намальованої риби завжди лише одне око.

*

Одному важко розіграти всю п’єсу.

*

У зеніті своєї слави Енріко Карузо був такий популярний, що молодь наслідувала його в усьому: в манері ходити, розмовляти і навіть зачісуватися. Одного разу, коли видатний тенор зайшов у перукарню і попросив, щоб його підстригли, як звичайно, «під Карузо», перукар, уважно подивившись на нього, сказав:

– Пробачте, сеньйоре, але ця зачіска може так зіпсувати вашу зовнішність, що я, мабуть, не візьмуся за таку роботу.

*

Автор книги знайшов ідею; сценарист — план; режисер — нове розв’язання; і тільки глядач не знайшов нічого.

*

Кіноактриса про свого чоловіка-кінокритика:

– Він надзвичайно скромний… коли мова заходить про мої здібності.

*

Сатиричний фільм вирішили випустити в німому варіанті.

*

Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одній виставі вони сиділи в ложі поряд з російським композитором. Наступного дня рецензія на виставу в місцевій газеті закінчувалася такими словами: «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з дочкою та сином».

Безталанний рецензент прийняв невисоке на зріст подружжя з Норвегії за дітей Чайковського.

*

Вистава була така погана, що навіть контрамарочники вимагали повернути гроші.

*

«Хай буде вислухана і друга сторона!» — цей благородний афоризм виник, напевно, до винайдення патефонних платівок.

Юліан Тувім

*

– Ніяк не можу зрозуміти. Елен вийшла заміж за критика, що завжди лаяв її в рецензіях…

– Ну ось вона й вирішила помститися.

*

Натхнення — це не оселедець, який можна засолити на багато років.

Йоганн-Вольфіанг Гете

*

Одного разу до Балізі — директора Міланської консерваторії — прийшов юнак. Просте селянське обличчя, скромний одяг юнака не сподобалися директорові. Через кілька днів після вступного іспиту він одержав відповідь:

«Залиште думку про консерваторію».

Це було 1832 року, а через багато років Міланська консерваторія домагалася честі мати ім’я знехтуваного нею музиканта — Джузеппе Верді.

*

У одному товаристві вихваляли голландського художника.

– Цей митець одним штрихом пензля може перетворити обличчя, яке сміється, на обличчя, що плаче.

– Нічого дивного,— зауважив письменник,— моя мати могла це зробити віником.

*

На виставі паризької опери знудьгований король помітив, що в оркестрі появився Россіні, і звелів ад’ютантові покликати його у свою ложу.

Маестро прийшов і почав вибачатися за буденність убрання. Та Людовік XVIII зупинив його на півслові:

– Ну, що ви! Які можуть бути церемонії між двома царственими особами: я — король Франції, ви — король опери.

*

Автор-кляузник домігся постановки своєї безконфліктної п’єси.

*

Для того, щоб дебютувати в англійській Королівській академії музики (так раніше називали великий оперовий театр) твором, написаним на французьке лібретто, Глюк надіслав до дирекції театру рукописну партитуру опери «Іфігенія в Авліді» (за відомою трагедією Расіна). Цікава відповідь директора опери, який одразу оцінив оригінальність твору: «Якщо пан Глюк дасть зобов’язання представити не менше шести подібних опер, я буду першим сприяти виставі «Іфігенії». Без того — ні, бо ця опера вбиває все, що існувало досі».

*

Рівень архітектури не вимірюється кількістю поверхів.

*

У ляльковому театрі доля актора весь час висить на ниточці.

*

Режисер-новатор зняв фільм, а потім почав писати до нього сценарій.

*

– Якщо ви маєте намір вести обговорення п’єси за великим рахунком,— сказав драматург,— то краще всього це зробити в ресторані.

*

Після того, як Чайковський назавжди залишив Міністерство юстиції і вступив до Петербурзької консерваторії, його дядечко висловив своє обурення короткою фразою:

– А Петя ж, Петя, яка ганьба! Юриспруденцію на гудок проміняв!..

*

Людовік Чотирнадцятий після відвідання вистави «Скарамуш» сказав принцеві Конде:

– Не розумію, чому священнослужителі так накинулися на «Тартюфа»! Адже в «Скарамуші» є набагато різкіші речі…

– Справа в тому,— відповів Конде,— що в «Скарамуші» автор сміється над небом та релігією, до яких цим панам немає ніякого діла, а в «Тартюфі» Мольєр сміється над ними самими…

*

Абсолютний слух потрібен не лише музикантам, а й брехунам.

*

Не маючи свого таланту, він заривав у землю чужий.

*

В Італії заснована так звана антипремія з літератури та мистецтва, яка присуджуватиметься відомим письменникам, художникам і композиторам за… найневдаліші твори. Нагороджений такою премією зобов’язаний внести мільйон лір на користь якоїсь культурної організації. На випадок відмови лауреат буде названий на сторінках преси як людина, позбавлена почуття гумору.

*

Оркестр грав так погано, що паузи здавалися музикою.

*

– Пане директоре,— говорить акторка,— я прихильниця реалізму, а тому прошу, щоб у другому акті мені було подано натуральне шампанське, а не вода.

– Не заперечую, мадам, але в такому разі я змушений вимагати, щоб у четвертому акті ви випили справжню отруту.

*

По радіо умовляли запам’ятати пісню, яку хотілося забути.

*

В одному французькому журналі, котрий обслуговує артистичний світ, з’явилася об’ява:

«Негайно потрібен мотоцикліст для «Колеса смерті». Робота короткочасна, але добре оплачувана».

*

Одеський градоначальник, адмірал Зелений, побачивши знаменитого дресирувальника і артиста Анатолія Дурова в цирковому буфеті, голосно наказав йому встати. Дуров здивовано подивився на відомого всій Одесі самодура і продовжував сидіти. Градоначальник гукнув чиновникові, що його супроводив:

– Скажіть цьому йолопові, що я — Зелений!

Тоді Дуров підвівся і гучним, чітким голосом сказав:

– Ось коли ти дозрієш, я з тобою розмовлятиму.

Того ж вечора він вивів на манеж цирку свиню, пофарбовану в зелений колір, що одразу викликало грім аплодисментів.

*

– Працювати головою не така вже й складна справа! — сказав бугай і підняв на роги тореадора.

Ян Лукаш

*

– Чого це ваш чоловік такий похмурий?

– Виграв на лотерею власну картину.

*

– Я попереджаю тебе,— заявляє вчителька музики учневі,— коли ти будеш погано себе поводити, я скажу твоїй мамі, що в тебе талант.

*

Під маскою кролика ховалася заяча душа.

*

Під час гастролів у Олександрівську (тепер Запоріжжя) після вистави «Глитай, або ж Павук» на сцену піднялася під командою боцмана група матросів і солдатів. Боцман звернувся до Заньковецької:

– Уклінно дякуємо вам, всім товаришам акторам за прекрасну виставу.

З Олександрівська вирішили плисти в Херсон. Подали пароплав «Імператриця Марія». Моряки, що прийшли на пристань проводжати акторів, обурилися:

– Яка така може бути імператриця на Дніпрі?

І тут же замазали слово «Імператриця» чорною фарбою, а білою написали: «Заньковецька».

*

Якщо твій витвір не сподобався знавцеві, це недобра ознака; якщо він удостоївся похвали неука, його слід зовсім викинути.

Крістіан Геллерт

*

Усі дійові особи були гарні, а п’єса погана.

*

Після закінчення першого акту автор п’єси підбіг до актора, який грав вкрай погано.

– Я змінюю сюжет,— заявив він,— ви помрете на початку другого акту, а не в кінці третього.

– Чому?

– Краще вам загинути за моїм задумом, ніж від рук глядача.

*

Комедію називають «ліричною», коли остаточно переконаються, що вона зовсім не смішна.

*

Редактор голлівудської студії сказав сценаристові, який подав психологічну кінодраму «Про що мріяли проліски».

– У вашому сценарії потрібні деякі зміни. Вам слід у середині вбити героїню, зробити безнадійною шизофренічкою і наркоманкою її тітку, натякнути на протиприродні почуття камеристки до господарки, перетворити на секретного радянського агента нареченого героїні та на небезпечного маніяка — вбивцю її брата. Після цих доробок ми, безумовно, запустимо сценарій у виробництво.

*

Режисер влаштував на роботу багато родичів, тому в виставах усі сцени були сімейними.

*

Один естрадний співак, потрапивши в їдальню, вимагав покликати завідувача і з обуренням сказав:

– Що це за безладдя! Завжди у вашій їдальні одні й ті самі блюда!

– Правильно! — не став сперечатися завідувач.— Точнісінько, як ваш репертуар: завжди ви співаєте одні й ті самі пісні.

Самад Гані

*

Смаки людей, які не розуміються на мистецтві, можна порівняти до квітів, зроблених з паперу.

Марона Арсаніс

*

Режисер оголосив репертуарну голодовку.

*

Освітлювач допоміг акторові створити яскравий образ.

*

Побажання кіноглядачки:

– Випускайте на екрани такі фільми, в яких було б показано, як дівчинці сподобався хлопчик та чим все це може скінчитися.

*

Співак з нечуваними голосовими даними.

*

Письменник пише роман протягом двох років; сценарист створює сценарій за шість-сім місяців; зйомки та монтаж фільму тривають близько року — і все це робиться для того, щоб глядач міг спокійно поспати півтори години.

Олександр Фюрстенберг

*

Коли Паганіні передали запрошення англійського короля виступити при дворі за дуже великий гонорар, він відповів:

– До чого такі витрати? Його величність може почути мене за значно меншу суму, якщо відвідає мій концерт у театрі.

*

Директор оперного театру вперше присутній на прослухуванні нової опери. Одна із солісток співає арію в супроводі оркестру. Директор питає диригента:

– Що це за мелодія?

– Яка,— сердито вигукує диригент,— та, яку грає оркестр, чи та, яку співає мадам?!.

*

Журналіст оглядає цирк.

– А хто отой хлопчик? Це, напевно, дресирувальник левів?

– Ні… Це звичайний хлопчик. Він чеше левам гриви та чистить їм зуби.

*

Бездарні люди — звичайно найвимогливіші критики: неспроможні зробити найпростіше з можливого і не знаючи, що як робиться, вони вимагають від інших зовсім неможливого.

Василь Ключевський

*

Ти так палко доводиш мою бездарність, ніби заздриш мені.

Ірина Вільде

*

Два семирічних хлопчаки розглядають афішу перед кінотеатром: «Допускаються особи після вісімнадцяти років». Один із хлопчаків і каже другому:

– Цей цікавий фільм ми подивимося в 1973 році!

*

Без пісень рот тісний.

Російська приказка

*

Щороку в американському штаті Вісконсін провадиться конкурс на кращого співця-півня. Переможцем вважається той, хто більше за всіх прокричить традиційне «ку-ку-рі-ку!». Чемпіоном 1964 року, наприклад, став «Чорний красень», що спромігся прокукурікати 28 разів протягом 30 хвилин.

*

Одного дня глухонімі звірі влаштували в лісі концерт. Ті, що були тільки глухі, співали… А ті, що були тільки німі, слухали… Ті ж, хто був і глухий, і німий, не слухали і не співали… Вони писали рецензії на концерт.

Шота Чантладзе

*

Хтось привітав актрису з вдалим виконанням ролі молодої дівчини.

– Що ви! Для цього потрібна молодість і врода! — сказала актриса.

– Ах, але ви тільки що довели протилежне.

*

Сергій Михайлович Ейзенштейн був перед війною художнім керівником студії «Мосфільм». Пам’ятаю, ми були у нього в кабінеті. Там стояли м’які крісла, стільці, маленький круглий столик з графином. Письмового столу не було. Я не втримався і запитав, випадковість це чи принцип.

– Це принцип,— сказав Ейзенштейн.— Що перш за все розділяє людей у відповідальному кабінеті? Стіл! Що заважає їм провадити творчі розмови? Стіл! За чим сидить бюрократ? За столом!

Не знаю, чи справедлива ця теорія. Але добре пам’ятаю, що розмова з Ейзенштейном без столу була жвавою і цікавою.

Олександр Раскін

*

Одного разу під час прогулянки Моцарта зупинив жебрак і попросив на хліб. Моцарт пошукав у кишенях і нічого не знайшов. Тоді він вийняв з кишені згорток нотного паперу, накидав декілька рядків музики і простягнув жебракові. Він сказав йому адресу видавця і порадив віднести до нього листок.

Видавець, побачивши новий вальс великого композитора, з радістю заплатив жебракові кілька золотих дукатів.

*

Коли ремесло наближається до мистецтва — це одне. Але коли мистецтво стає ремеслом — це зовсім інше.

Тудор Мушатеску

*

Пісня «Чижик-пижик, де ти був?» була іронічним глузуванням над майбутніми прокурорами і суддями царської Росії, вихованцями аристократичного навчального закладу — імператорської школи правознавства, що містилася на набережній Фонтанки в Петербурзі. «Чижиками» їх прозвали за мундири кольору зеленого з жовтим.

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.