ДО   ЗМІСТУ

Талант — це іскра божа, якою людина спалює себе, освітлюючи цієї власною пожежею шлях іншим.

Василь Ключевський

*

Як правило, всім подобається те, про що відомо, що воно всім подобається.

Габріель Лауб

*

Дехто з нас схожий на того півня, який уявляє, що сонце сходить кожного ранку тільки для того, щоб послухати, як він співає.

Джером Джером

*

Тільки-но він намочив ноги в морі, деякі вже й кричать: «Колумб!»

Станіслав Єжи Лєц

*

Астрономи вважають її зіркою другої величини, але зірка з цим не погоджується.

Еміль Кроткий

*

– Що ви чули вчора на концерті?

– Безліч речей: Сергія звільнили з роботи, донька Задорожних остаточно вигнала свого нареченого, а Марина стала бабусею.

*

Хазяйка стукає в кімнату квартиранта і обурено питає:

– Що ви там робите?

– Нічогісінько, я просто граю на скрипці.

– Слава богу,— говорить хазяйка,— а я думала, ви відпилюєте ніжки ліжка.

*

Художник говорить торговцеві картин:

– За цю картину американець пропонував мені три тисячі доларів.

– Я б не дав за неї й п’ятдесяти марок.

– Гаразд, візьміть її. Ми не повинні дозволяти, щоб наші шедеври йшли за кордон!

*

– Захід сонця мені подобається.

– Одразу видно, що ти не розумієшся на мистецтві. Це ж схід сонця!

*

– Де газета?

– Навіщо вам газета? Ви ж все одно ніколи не читаєте газет.

– Я б хотіла довідатися, чи добре була поставлена вистава, яку я вчора дивилася.

*

Тому, хто помер від захоплення, краще остерігатися воскресіння.

Станіслав Єжи Лєц

*

– Вам не подобається виступ клоуна?

– Подобається. Але не можу ж я сміятися, коли позаду сидять мої підлеглі!

*

У їдальні. Офіціантка подрузі:

– А чому ти його не обслуговуєш?

– Він учора в п’єсі грав бандита.

*

Знатна дама запросила Марка Твена до своєї ложі і цілий час набридала йому балачками.

Після вистави вона запропонувала:

– Може, наступного разу ми теж разом поїдемо на «Тоску»?

– О, це було б дуже цікаво! Я ще ні разу не чув вас у «Тосці»!

*

Збирач автографів повернувся додому:

– Дорога моя, у мене лист Віктора Гюго!

– Та що ти! Ну, і що ж він тобі пише?

*

У театральному залі одного разу сидів господар м’ясної крамниці, котрому заборгував Мочалов. Його гра так зворушила крамаря, що він закричав на весь театр:

– За м’ясо — квит!

*

Те, що на сцені називають мистецтвом, у житті часто звуть комедією.

*

– Ох, тату,— говорила одна сентиментальна дівиця,— як добре сказано в романі, який я тепер читаю: смерть часто-густо перетворює ненависть на кохання.

– Так, так,— промимрив Тихон Прохорович,— ось хоч би і я: я ненавиджу порося, тварина шкідлива, руйнує городину, сад. А ось подай те ж саме порося на стіл, підсмажене, з хроном, зі сметаною,— я почуваю до нього пристрасть.

*

– Чому вам більше подобається, коли я граю однією рукою?

– Ще б пак! Адже так менше шуму!

*

– Невже цього бідолашного глядача виводять із залу за те, що він сміявся?

– Та ні. Просто хочуть з’ясувати, з якого приводу він сміється.

*

Молодий диригент дорікає знайомому комікові:

– Не розумію, чому ви смієтесь на моїх концертах? Хіба я хоч раз посміхнувся на ваших?

*

Винен композитор, а б’ють по клавішах.

Еміль Кроткий

*

– Коли моя жінка починає співати, я одразу виходжу з хати.

– Чому?

– Щоб люди не думали, ніби я її б’ю.

*

Знаменитий американський трагік Кук мав добрий настрій, особливо коли був його бенефіс. Він жартував з друзями, тоді як іншим разом на це не зважувався.

Одного разу в Філадельфії до дня свого бенефісу він залишився зовсім без грошей. У директора він не хотів просити грошей, тому що вже напозичав більше, ніж міг дати бенефіс.

У такому скрутному становищі актор пішов до лихваря і сказав йому:

– Я Кук. Я маю сьогодні бенефіс, і директор без мене не обійдеться. Я повинен грати Річарда III, але мені хочеться спочатку випити, а грошей у мене немає. Отже, прошу вас видати мені десять доларів під заставу моєї королівської особи. Ви можете замкнути мене, якщо вам завгодно, тільки дайте мені випити вина.

Лихвар пристав на пропозицію, дав акторові десять доларів, замкнув Кука в кімнаті і дав йому вина.

Увечері, коли настав час вистави, зібралися всі актори, крім Кука. Заклопотаний директор послав кілька чоловік шукати відсутнього, і один з його слуг приніс таку записку: «Люб’язний містере Джоне! Мене заставлено за 10 доларів. Пришліть сюди викупити мене, інакше я не зможу бути сьогодні увечері королем Річардом III. Ваш У. Кук».

Директор одразу ж пішов до лихваря і побачив там Кука, який спокійно сидів з пляшкою вина і закускою. В петельці у нього був засунутий клаптик паперу з номером, як на всякій іншій заставленій речі, з зазначенням позиченої суми. Директор заплатив десять доларів з процентами і поспішив до театру з Куком, який зіграв цього вечора свою роль найкраще.

*

– Ви, здається, хотіли зняти дачу?

– Так, я вже зняв, вона в мене тепер в рамці в кабінеті висить… Чудова архітектура!

*

– Я закінчив найважче.

– Може, останню дію?

– Ні, угоду про постановку п’єси на сцені.

*

– Як вам подобається моя картина?

– О, ця картина мені надзвичайно подобається… Тут намальовано качан капусти, і він мені нагадує про мій улюблений борщ.

*

– Нарешті нова комедія нашого приятеля мала успіх. В усякому разі, її не обсвистали.

– А хіба ви коли-небудь чули, щоб поснулі свистіли?

*

– Кажуть, Семене Павловичу, ви любите гарну музику?

– Так. Але прошу вас, не соромтеся, продовжуйте грати.

*

– Я вчора був у театрі комедії.

– Ну і що, повеселився?

– Спочатку добре, а потім сусіди почали протестувати…

*

– Чи не здається вам, що ця дама співає з почуттям?

– Ні. Якби в неї було почуття, вона б не співала.

*

– Ви чули, мабуть, як співає моя донька?

– Безумовно! Я живу недалеко від вас — усього через десять будинків.

*

До відомого бельгійського художника, який малював тварин, з’явився англійський лорд і неввічливо спитав:

— Це ви малюєте дурні морди звірів?

– Чи не бажаєте ви позувати? — спитав знаменитий художник.

*

Її голос хотілося записати на патефонну платівку, а платівку розбити.

Еміль Кроткий

*

На виставах нової п’єси авторові показали на громадянина, який аплодував з винятковим захопленням. Автор спершу стежив за ним, потім наважився підійти і подякувати йому. Але той зупинив автора словами:

– Будь ласка, не марнуйте часу на вдячність! Я побився об заклад, що п’єса витримає десять вистав, ось і намагаюся підтримувати її, щоб не програти закладу.

*

У театрі.

– Чому ви не смієтеся? Адже це комедія!

– Тому, що вчора дома я забагато насміявся!

*

Його пісня була проспівана — він переспівував чужі.

Еміль Кроткий

*

Безталанний поет написав нікчемні вірші і прочитав їх своєму приятелю.

– Ну як? — запитав поет.

– Погані,— відповів приятель.

Поет накинувся на нього з лайкою, і тоді приятель сказав:

– Але проза в тебе краща за вірші.

*

– П’єсу вашу ми не можемо поставити аж ніяк!

– Це ж чому?

– Бачите, у вашій п’єсі між першою і другою діями минає десять років. Ну, а так довго у нас ніхто в театрі не просидить.

*

– Чому ви аплодуєте Сидоровій, коли вона виходить на сцену?

– Тому що аплодувати їй після співу буде не варто.

*

Дивився кіно одним оком. Беріг зір.

*

– Якщо не помиляюся, ці танці йдуть під акомпанемент кастаньєт у оркестрі.

– Ні, це тріщать кістки танцюристів.

*

– Іване Івановичу, ви вчора були в театрі? Як вам сподобалося, коли я грав підлабузника?

– Чудово, Петре Петровичу! Вам зовсім не потрібно бути актором!

*

Ремісник простого походження палко закохався в доньку славетного Рубенса, який не хотів і чути про те, щоб віддати свою доньку за нікому не відому людину без будь-якого таланту. Відмова не позбавила бадьорості ремісника, він почав навчатися малярству і на кілька років вирушив у мандри для вдосконалення майстерності. Побувавши в багатьох містах, що славилися витонченим мистецтвом, уважно навчаючись знімати копії з оригіналів чудових картин, він повернувся на свою батьківщину дуже добрим малярем. Одного ранку прийшов він до Рубенса, але не застав його вдома. Тоді він намалював муху на картині, яку Рубенс тільки-но розпочав. Того ж дня славетний Рубенс, збираючись продовжувати свою роботу, побачив на своїй картині муху; він почав відганяти її рукою — муха ні з місця, вдруге — муха не злітає. Здивований Рубенс вдивляється і бачить, що помилився.

– Хто приходив, коли мене не було? — запитує він у своїх служників.

Йому відповідають, що був такий-то ремісник…

– Біжіть! Розшукайте його! — вигукнув Рубенс з захопленням.— Приведіть його до мене! Він талановитий, дивовижно талановитий!

Ремісник з’явився і того ж дня одержав руку своєї коханої.

*

«Актор, якого ми рекомендуємо, грає Макбета, Гамлета, Мефістофеля, Ліонеля і на більярді. На останньому грає найкраще».

*

Один матрос був у театрі на виставі фокусника і задоволено дивився на різні його штуки. Раптом у крамниці поверхом нижче, під залою театру, почувся страшенний вибух. Будинок злетів у повітря, і більшість глядачів була вбита.

Матроса викинуло з вікна, на якому він сидів, у сад, на густі віти дерева, з якого він гепнувся на землю і в ту ж мить піднявся на ноги.

— От штука так штука! — промовив він.— Такого фокусника мені ще не доводилось бачити.

*

– Я рекомендую цю співачку. Вона красива, елегантна, дуже граціозна і розуміється на музиці.

— А який у неї голос?

— Ну, це ви вже надто вимогливі!

*

Він. Уяви, я продав свою нову картину за 5 000 карбованців банкірові Претцу!

Вона. Я цьому дуже рада, так йому, негідникові, й треба!

*

– Скільки коштує ця картина?

– П’ять тисяч.

– А де ж осел?

– Який осел?

– А той, що дасть вам стільки за цю картину.

*

Американського диригента Стаковського запитали, як він оцінює гру молодої дівчини.

– Ваша донька,— сказав Стаковський,— грає за біблійними заповітами.

– Ви вважаєте, що вона талановита? — запитала з захопленням мати.

– Навпаки,— відповів Стаковський,— я хочу сказати, що її ліва рука не знає, що робить права.

*

– Навіщо ви викликали автора? Адже його в театрі немає…

– Передбачлива людина! Шкода, що п’єса не зробила за його прикладом.

*

На танцях дівчина звертається до партнера:

– Хіба вам так важко тримати ритм?

– Ні, не важко, але мені музика заважає.

*

– Я скуповую картини художників з відомими прізвищами.

– Це ж прекрасно! Моє прізвище дуже відоме: Петров.

*

Хазяйка вихваляється перед гостем:

– А це захід сонця. Його малювала моя донька. Вона вчилася за кордоном.

– Тоді зрозуміло. Такого заходу я в нас іще не бачив.

*

Між балетоманами:

– Ця балерина перейшла до драми.

– Ну, що ж, може, тепер у неї ролі витанцьовуватимуться.

*

Дві акторки в літньому театрі.

– Як, одначе, мені кричали «браво»!

– Так, але зваж, кричали тоді, коли ти сходила зі сцени!

*

– Ти знаєш, Хеля, сьогодні мені замовили три портрети.

— Ну ось бачиш, не такі вже погані люди, якими ти їх малюєш.

*

– Хто ви?

– Художник.

– Ваше ім’я?

– На жаль, воно ще не відоме.

*

Акторка. Ну, що ви скажете про мою вчорашню гру?

Рецензент. Чудово, незрівнянно, і знаєте, над усе мене дивує ваша пам’ять; точнісінько ті ж самі помилки, що й десять років тому!

*

– Хіба ти вже не рознощик газет?

– Ні, я поступив у театр кур’єром.

– І тобі подобається нове місце?

– Ще й як! Я завжди відчував, що моє покликання не література, а театр.

*

Якийсь петербурзький багач, «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого скрипаля Венявського, сказав ніби мимохідь:

– До речі, візьміть із собою й скрипку.

– Дякую вам від імені моєї скрипки,— відповів музикант,— але вона не п’є чаю.

*

– Ну, знаєте, ваша картина зовсім не дає глядачам тем для роздумів.

– Як! Я вважаю, що їм доведеться багато подумати, що зображує картина.

*

В кінці минулого сторіччя одна американська мільйонерша з Каліфорнії замовила свій портрет знаменитому французькому художникові Ернесту Мойсоньє. Після того, як замовлення було виконане, художник одержав нечуваний гонорар — чек на 50 тисяч доларів. Через деякий час портрет не сподобався «меценатші»: вона його знищила. Довідавшись про це, художник розірвав чек…

*

– Сусіди просять вас зачиняти двері і вікна, коли ви співаєте.

– Не можу. При зачинених вікнах я сам не витримаю.

*

Один пан, дуже багатий, мріяв стати знавцем музики. На концерті до нього підійшов композитор, музику якого виконував квартет, і запитав пана, чи сподобався йому квартет.

– Квартет гарний,— відповів удаваний знавець,— шкода тільки, що музикантів замало — тільки четверо.

*

– Послухай, кинь бренькати на піаніно,

– Чому?

– А тому, що все одно я сьогодні з хати нікуди не піду.

*

Дама (скульпторові): Любий професоре! Вчора я випадково купила дешево бюст Гоголя… Чи не будете ви такі ласкаві переробити його на бюст мого чоловіка?

*

Якби він закопав свій сумнівний талант, з землі виросла б безсумнівна бездарність.

Еміль Кроткий

*

–Як ви гадаєте, слон — шкідлива чи корисна тварина?

–Звичайно, шкідлива.

– Чому?

— Тому, що з його іклів роблять клавіші для фортепіано.

*

– Скільки коштує цей портрет часу Людовіка XV?

– Вибачаюсь, це портрет часу Людовіка XVI.

– Мені байдуже, на одного Людовіка більше чи менше, я не торгуватимуся.

*

– Послухай, Стелло, навіщо ти так немилосердно б’єш по клавішах?

– Облиш! Я сьогодні сердита!

– Так чи ж винні інструмент і мої вуха?

*

— Чому ви не даєте мені головну роль у новій п’єсі?

– Тому, що я тоді не буду знати — обсвищуть п’єсу чи вас.

*

– Чи подобається вам портрет, який я намалював?

– Чудово! Ні в чому не можна дорікнути, крім великої надзвичайної подібності до оригіналу.

*

– Ви, мабуть, дуже любите Бетховена?

– Чому ви так гадаєте?

– Бо його сонати більш за все пошарпані.

– Ні, просто вони товщі за інші ноти, я коли граю, підкладаю їх під себе, щоб вище було.

*

– Ось мій синочок. Рекомендую. У нього велика охота до музики.

– З чого ви робите такий висновок?

– Йому ще тільки сьомий рік, а він уже три скрипки і дві мандоліни поламав!

*

— Ах, любий мій! Я дивилась «Живий труп»… і так вражена, така щаслива, що й сказати не можу.

– Я дуже радий за тебе, моя крихітко!.. Ну, і що ж тобі більш за все сподобалось?

– Туалет Марії Олександрівни!

*

У нього був свій погляд на мистецтво. Він віддавав перевагу кіно перед театром, тому що там можна було не знімати калош.

Еміль Кроткий

*

– Чому ця виставка зветься пересувною?

– Тому що її художники з місця на місце пересуваються, а вперед не йдуть.

*

У провінційному містечку давали аматорську виставу. Мати дівчини, що мала грати головну роль, незадовго до підняття завіси вийшла на сцену і звернулася до глядачів:

– Шановні глядачі, я сподіваюся, ви будете такі ласкаві і дозволите моїй доньці сказати свою роль першою, тому що нам потрібно до вечері встигнути бути вдома!..

*

Покупець. За цю картину більше п’яти карбованців дати не можна.

Художник. Як же це так не можна? Адже я сам за полотно з рамкою заплатив три карбованці!

Покупець. Це інша справа: тоді полотно було чисте.

*

– Який успіх мала нова комедія?

– На це важко відповісти: після першої дії аплодувала одна половина глядачів, після другої — інша…

– А після третьої?

– Тоді вже нікого в театрі не було!

*

– Боже мій! Навіщо ви тягли піаніно на спині? Чому ви не скористалися послугами транспорту?

– Я хотів, але мене не пустили в трамвай.

*

Вгледівши красиву жінку в театрі, один філософ сказав їй:

– Ти прийшла сюди зовсім не для того, щоб дивитися виставу, а для того, щоб на тебе дивилися!

Абуль-Фарадж

*

Підлабузник (начальникові в театрі музкомедії). – Дмитре Сергійовичу, можна мені сміятися над цим дотепом?

*

– А у вас, мій любий, дійсно загинув актор…

– Але ж я граю на сцені.

– Ось саме тому.

*

Нова акторка, граючи в Лондоні роль леді Анни в трагедії Шекспіра «Річард III» і забувши свою роль, кілька разів повторювала слова:

– Ах, коли я заспокоюся?..

– Ніколи, якщо не заплатиш тридцять шилінгів, що заборгувала мені! — вигукнув з партеру її кредитор.

*

І від легкої музики важко буває

Еміль Кроткий

*

– Цей тенор співає також і баритоном…

– Невже? Значить, він сам може заспівати дуетом?

*

— Знаєш дядю, я провалився на іспиті і вирішив кинути медицину.

– Чому?

– Я хочу присвятити себе музиці!..

– Це діло! Тільки ось що, небоже, я кажу тобі заздалегідь, грати на наше подвір’я ти не смій приходити.

*

– Ви мусили вже давно прогнати вашого служника,— говорив розлючений шанувальник одній акторці.

– Я це добре знаю і не раз уже про це думала,— відповіла вона,— але він мій батько.

*

– Я охоче підтримав би цей театр.

– Так у чому справа, підтримаймо: ходімо до буфету!

*

Чоловік. Взагалі талановита людина мусить бути лукавою…

Дружина. То чому ж ти мене лаєш?!

*

– Як? За цю картину ви даєте мені лише 25 карбованців? Ви гадаєте, що я від голоду помираю? Ні, до цього поки що, слава богу, не дійшло.

– Ну, що ж, тоді я почекаю…

*

В картинній галереї було стільки історичних осіб на конях, що можна було подумати, ніби історію наполовину роблять коні.

Еміль Кроткий

*

– Жахливий час… Не встиг я написати драму, як з’явилася ціла купа наслідувачів.

– Додайте, що ці наслідування з’явились навіть раніше, ніж ви написали свою драму.

*

Драматург посварився з приятелем.

– Чекай же! — вигукує розлючений автор нудних комедій.— Я зображу тебе в одній з наступних комедій і виведу на сцену!..

– Дуже прошу — не роби цього! Я не хочу бути обсвистаним,— відповів приятель.

*

Дивак сказав поетові, що прославляв його:

– Зараз я не можу тебе винагородити. Але якщо ти мене колись образиш, я тобі це вибачу.

Абуль-Фарадж

*

— Чому це ви сьогодні так старанно викликаєте автора? Невже вам подобаються такі теревені?

– Будь ласка, не кажіть так про цю п’єсу: майте на увазі, я її автор.

*

Усякий талант кінець кінцем закопують у землю.

Еміль Кроткий

*

– Невже цій акторці лише двадцять п’ять років?

– Чесно кажучи, їй тридцять п’ять, але десять років свого життя вона не була на сцені.

*

Спасибі вам не за те, що грали, а за те, що перестали.

Українське прислів’я

*

На концерті.

– Ти впізнаєш Бетховена?

– Почекай, нехай він повернеться, я тобі тоді скажу.

*

Бездарний актор ділився зі своїм другом:

– Ти уявляєш, як я люблю театр. Навіть коли я не граю, а просто дивлюся на сцену, мене проймає дрож…

– Ти знаєш, і я так само!

– А ти чому? — здивувався актор.

– Від жаху…

– Чого ж ти боїшся?

– Твоєї несподіваної появи на сцені.

*

Мав схожість з бомбою уповільненої дії: вибух його сміху лунав через п’ять хвилин після того, як він почув жарт.

Еміль Кроткий

*

Конферансьє. Зараз піаніст виконає «Пісню без слів» Мендельсона!

Театрал. А слова що, викинули?

*

Нехай тільки заплющить очі людина, якій усі заздрять, і всі її полюблять.

Квінт Горацій Флакк

*

Знаменитий актор занедужав. Його прийшов відвідати хазяїн — дуже розумна людина. Він запитав хворого:

– Скажи, що ти хочеш? Я все для тебе зроблю.

— Ти зробиш для мене велику послугу, якщо не будеш мене відвідувати.

*

– Я хотів би довідатися, чому сьогодні на концерті примушують співати двох разом? Хіба вже так пізно?

*

– Слухали оперу… А постановили що?

Еміль Кроткий

*

Оркестр був такий безнадійно поганий, що диригент махнув на нього рукою.

*

– Що ж сказав ветеринар про хворобу вашої собачки?

– Він заборонив мені грати на роялі.

*

Вантаж похвал був такий важкий, що заважав рухатися вперед.

*

Таланту в нього, безумовно, не можна було відібрати: таланту в нього не було.

Еміль Кроткий

*

– Скажи, чи подобається тобі цей твір?

– Не знаю, я ще не читав рецензій.

*

– Ви були на «Весіллі Фігаро?»

– Ні, але я надіслала телеграму.

*

– Чи були ви на виставці? Як вам сподобалася моя картина?

– Та її одну тільки й можна було бачити.

– Справді? Ви мене тішите?

– Бо перед іншими було повно людей.

*

– Послухай, як це ти встиг написати великий некролог на смерть Н. за кілька хвилин?

– Кмітливість, батечку, кмітливість: у мене цей некролог був заготовлений рік тому.

*

– Чи подобається тобі моя нова книжка про авіацію?

– Книга дуже гарна. Я б рекомендував її всім авіаторам брати з собою в політ… замість баласту.

*

У театрі, де йде комедія:

– Сусіде, скажіть, автор цієї комедії тут?

– Тут.

– Покажіть…

– А он той єдиний на весь зал громадянин, що сміється.

*

– Невже ви не знаєте, як і за яких умов я став поетом!.. Перший свій ліричний вірш я написав про зраду моєї нареченої.

– Правду, батечку, кажуть: одне лихо тягне за собою інше.

*

Три іспанські села, що містяться в провінції Ла Манча (Люта дель Куерко, Кампо де Крінтана і Консуегра) ведуть поміж себе довгу суперечку про те, в якому з них відбувся бій Дон-Кіхота з вітряками. Справа в тому, що новий пам’ятник Сервантесу повинен бути поставлений на тому місці, яке найбільше схоже на зображене автором місце бою.

*

Лестощі, кажуть, їжа дурнів. Тим часом скільки розумних людей ладні час від часу покуштувати хоча б ковток цієї їжі.

Джонатан Свіфт

*

Кожна його комедія ставала драмою для режисера і трагедією для глядача.

Еміль Кроткий

*

– Батьку,— запитує маленький син,— що таке опера?

– Опера? — перепитує батько.— Це коли один одного заколює кинджалом, а той замість того, щоб упасти на землю, довго і голосно співає…:

*

Шанувальниця таланту Рубінштейна просила дати їй кілька квитків на його концерт.

– На жаль, я маю тільки одне місце—біля фортепіано,— відповів Рубінштейн.

*

– Чому це я повинен купити вашу картину?

– Мені казали, що ви здатні на все! Я й подумав: може, він здатний купити мою картину?

*

– Зараз, під час моєї гри на роялі, сусіди розбили моє вікно камінням!

– Яка дурість! Адже тепер їм буде краще чути вашу музику!

*

Був такою світлою особою, що хотілося натягнути на нього абажур,

Еміль Кроткий

*

– Наша родина дуже музикальна,— говорить дівчина.— Батько грає в доміно, мати — в карти, ми з Надією граємо в лото, брати на більярді.

*

– Тобі не подобається? — пошепки питає дружина, помітивши, що чоловік починає вертітися,

— Тенор просто жахливий!

– Тоді ходімо додому.

– Ні в якому разі! У третій дії його вб’ють. Я хочу помилуватися цим видовищем!

*

Яка книга найбільше вам подобається?. Прибуткова.

*

У цьому театрі нудно: нема на що дивитись. А ти дивися на глядача.

*

– Як? Ти вчишся грати на кларнеті? Навіщо?

– Щоб помститися сусідові за те, що він цілими днями терликає на скрипці!

*

– В цьому театрі більшість глядачів дивляться на акторів зверху.

– Ну й вигадав!

– Яка тут вигадка! Хіба не бачиш, що більшість глядачів займає «верхи», а партер порожній!

*

– У твоєму пейзажі є багато гарного. Але я по-товариському повинна тобі зауважити: твої   свині схожі на качок…

– Які свині? Це ж кози…

– Кози?.. Тоді я беру свої слова назад.

*

– Ви кажете, я нічого не роблю для мистецтва? А запитайте он того художника, що сидить за столиком проти нас. Я вчора заплатив за його кухоль пива!

*

У цирку, коли група велосипедистів усі на одному велосипеді їдуть по кругу, а зверху на одній ніжці стоїть дівчинка, моя маленька супутниця починає нестримно ридати.

– Ну, що ти! Не бійся,— кажу я їй,— вона не впаде. Вони її піймають.

– Ні, я не того плачу. Мені спіднього шкода.

Ріна Зелена

*

До відомого кіноактора крізь юрбу молодих шанувальниць його таланту пробралася старенька бабуся.

– Чи можете ви дати автограф також і літній жінці?

– Охоче! — відповідає актор, відомий не лише дотепністю, а й ввічливістю.— Але де ж вона!

*

Під час гастролів балету Великого театру в Англії в одній газеті з’явився знімок дівчинки, яка плакала. Підпис під знімком був такий:

«Вона плаче тому, що не дістала квитка на виставу радянських акторів».

Актори звернулися до імпресаріо з проханням знайти цю дівчинку.

Внаслідок розшуків наступного дня з’явилося шістнадцять дівчаток.

*

— У мене ніхто не байдикує. Моя дружина вчиться грати на скрипці, донька — на піаніно, а син на гітарі.

— А сам ви що робите?

– Я? О, я мовчки страждаю…

*

Два театрали розмовляють про славетного співака.

— Як він чудово співає! — говорить один.

– Хм… якби в мене був голос, я б теж так співав.

*

Художник запросив знайому на виставку своїх малюнків.: Після огляду виставки дама сказала:

– Дякую вам, ви дуже втішили. Ніколи я ще не бачила стільки гарних шуб!

*

– Я хотіла б бути кінозіркою, щоб про мене говорив увесь світ!

– Мало того, що про тебе говорить уся вулиця?

*

Молодий аристократ признався старому служникові:

– Джоні, я напередодні руїни!

– Це дуже сумно, сер.

– Але є ще один вихід: продамо портрети моїх предків. Це полотна відомих художників, і ми одержимо за них добрі гроші. А щоб зберегти видимість, я замовлю копії, які ти повісиш замість оригіналів.

– Це неможливо, сер!

– Чому?

– А тому, що я вже зробив це за вашого батечка.

*

– Я не дуже високої думки про слонів,— сказала одна муха іншій.

– А чому?

– Ну хоча б тому, що вони не вміють ходити по стелі.

*

– Чув, як я вчора співав? Голос просто не вміщувався в залі.

– Не чув, а бачив. Люди виходили, щоб поступитися йому місцем.

*

Одного разу дама запитала скульптора:

– Як ви могли створити таку прекрасну фігуру?

– Я висік її з мармуру.

– А звідки ви знали, що вона в ньому була?

*

Подався якось чоловік з дружиною і немовлям у кіно. Купили вони квитки і почали дивитися фільм. Але дитина заплакала.

– Якщо ваша дитина не замовкне, я зараз же поверну вам гроші і можете йти геть! — закричав власник кінотеатру.

Жінка почала годувати немовля, і воно заспокоїлося.

Через деякий час чоловік прошепотів їй:

«Ця картина нецікава. Шкода грошей, витрачених па квитки. Слухай, розбуди дитину. Вона заплаче, а хазяїн кінотеатру поверне нам гроші і вижене нас!»

*

На виставі трагедії одна глядачка не пролила ні сльозинки. У відповідь на здивування своїх знайомих вона сказала:

– Я залюбки поплакала б, але мене запросили сьогодні на вечерю.

*

– Ура! Нарешті я одержав провідну роль у п’єсі!

– Ти граєш головного героя?

– Ні, але я веду коня, на якому він їде!

*

– Скажіть, офіціанте, ваш оркестр виконує всі побажання відвідувачів ресторану?

– Звичайно.

– Скажіть їм, щоб вони години півтори пограли в карти.

*

Іспанський композитор Вальбергс написав оперету «Велика дорога», в якій гумористично вихвалялися мадрідські шахраї. Одного разу в композитора викрали гаманець, у якому було триста франків і фотознімок. В газеті появилася нотатка про цю крадіжку.

Другого дня композитор одержує гаманець з грошима і при ньому листа:

«Найблагородніший маестро! Випадково помилившись, один з наших товаришів витягнув учора у вас із кишені гаманець. З газет він дізнався про свою помилку. Рада нашого товариства вважає за честь повернути вам належний гаманець і 300 франків, що були в ньому.

Щоб надалі уникнути подібних випадковостей, ми утримали вашу фотокартку, яку помістили на почесному місці у залі наших засідань.

Ніколи шановна асоціація мадрідських шахраїв не забуде, що ви підняли її на вищий щабель перед глядачем вашою чудовою оперетою «Велика дорога».

Зі щирою пошаною мадрідські шахраї».

*

Актор, умираючи:

– Чорт забери! Хотів би я довідатися, що напише про мене ця каналія рецензент. Чи насмілиться знову сказати, що я вмирав нежиттєво, не справді?

*

– Скажіть, будь ласка, що це грають?

– Шосту симфонію Чайковського.

– От досада, запізнився. Всі п’ять симфоній пропустив…

*

Актор, що мав давати концерт, звернувся до своєї нареченої:

– Люба моя, завтра вирішується все. Я буду грати тільки і тільки для тебе!

– Але, любий мій,— намагалася втішити його наречена,— можливо, крім мене, прийдуть ще декілька чоловік!

*

Бездарність легше вибачають людині, ніж талант.

Еміль Кроткий

*

Так хотілося аплодувати, що свербіли долоні. Але тому, що потрапити на виставу не вдалося, на долонях виступила нервова екзема.

Ілля Ільф

*

– Кожного вечора одне й те саме. Чому ви не змінюєте репертуар?

– Навіщо міняти репертуар, якщо кожного вечора міняється глядач?

*

– Я вчора був у театрі і ніяк не можу зрозуміти, що грали — драму чи комедію?

– А чим скінчилася вистава?

– Одруженням.

– Тоді це була трагедія.

*

– Якщо ти завжди будеш добре грати на скрипці, то кожного дня одержуватимеш від мене по 50 копійок.

– Е, ні, тьотю. Я вже маю кращу пропозицію. Сусіди дають мені по карбованцю, якщо я зовсім не гратиму.

*

Болгарського письменника Чудомира запросили в гості. Господиня дому без угаву грала на фортепіано. Помітивши, що письменник нудьгує, вона спитала:

– Ви ніби не зовсім здорові?

– Так. Голова щось болить,— відповів Чудомир.

– Тоді, може, вам зіграти Шуберта? Він такий ніжний, піднесений…

– Дякую, дякую. Не завдавайте собі клопоту! Хай уже краще голова болить.

*

Славетна італійська співачка Габрієллі заправила з російської імператриці п’ять тисяч карбованців за два місяці виступів у Петербурзі.

– Я своїм фельдмаршалам плачу менше! — запротестувала імператриця.

– Гаразд, ваша імператорська величність,— відрубала Габрієллі,— нехай ваші фельдмаршали вам і співають.

*

Відомого австрійського композитора, який жив у невеличкому місті поблизу Відня, відвідав приятель з іншого міста. Вони гуляли вулицею, і приятель, здивований, як шанобливо віталися з композитором молоді люди, сказав:

– А ти справді знаменитий. Тебе знає навіть молодь.

– Ще б пак! — відповів композитор.— Адже мій син — центр нападу в шкільній футбольній команді!

*

Як жаль, що мені зараз не п’ятнадцять років: мене б тоді не пустили на цей фільм!

*

– Ти, мабуть, перестав мене любити. Раніше ти цілими вечорами сидів поряд зі мною і тримав мене за руку…

– Мила моя, але відтоді, як ми продали піаніно, в цьому немає потреби.

*

Шанувальниця таланту Бернарда Шоу написала йому в листі, що їй подарували до дня народження чудового собачку. Вона хотіла б дати йому ім’я Шоу — свого улюбленого письменника. Шоу відповів:

– Дорогий мій маленький друже, я захоплений вашою пропозицією. Але треба вам все ж запитати і в собачки.

*

Співачка, вперше виступаючи, тремтячим голосом співає: «Коли б я була як пташка!..»

Похмурий голос із залу:

– А щоб я та мав рушничку!..

*

Господиня дому звертається до гостя-музики:

– Скажіть, ви граєте тільки на скрипці?

— Ні,— відповів той,— я граю ще й на фортепіано.

— В такому разі, чи не змогли б ви самі собі акомпанувати? Мій знайомий піаніст захворів.

*

– Раніше моя дружина співала і грала, а тепер через дітей уже не може присвятити себе музиці.

— Що й казати, діти — велика радість.

*

У театрі обсвистали п’єсу. Аплодувала тільки одна людина.

– Чому ви аплодуєте? — запитали її сусіди.

– А я аплодую тим, хто свистить.

*

Мати питає свою доньку-співачку:

– Як твої гастролі?

– Прекрасно. Скрізь я мала добрий успіх. Тільки в одному місті зал чомусь був порожній.

— Може, ти співала там раніше?

*

У ложі оперного театру дама звертається до свого сусіди:

– Я, здається, вже слухала цю оперу — мені дуже знайома декорація.

*

Поки талант проб’ється, нездара встигне вислужитися.

Віктор Жемчужников

*

Після вистави двоє знайомих зустрілися біля гардероба.

– Ну як? — питає один.

– Жахливо! Мені дісталося таке місце, звідки не було «ні видно, ані чутно.

– А мені було ще гірше: я все добре бачив і чув…

*

Вони сидять удвох за столиком у кав’ярні. Розмовляють про музику.

– Я терпіти не можу Баха! — категорично заявляє вона.

– Тс-с-с! А то ще почує! — застерігає він.

*

– Мій чоловік днями повертається з Парижа. Сьогодні він дзвонив по телефону і запитував, що привезти на подарунок — Ван Гога чи Ренуара?

– Люба, мені здається, всі французькі автомобілі добрі.

*

– Чому ви так часто одвідуєте концерти? Адже ви зовсім не розумієтесь на музиці?

– Знаєте, якось приємно подивитися й на інших людей, що так само не розуміються на ній.

*

Скажи мені, Теодоре, чому балерини завжди танцюють на кінчиках пальців? — спитала фрау Клімпефінк свого чоловіка.

– Щоб не будити публіку,— авторитетно відповів чоловік.

*

Не вимахуй надто радісно крилами, бо ще, чого доброго, одірвешся від землі.

Вєслав Брудзінський

*

Зустрілися двоє знайомих. Розмовляють. Перший і каже:

– Іду я позавчора одинадцятою маркою трамвая по Зеленій вулиці і раптом бачу: напроти мене сидить — хто б ти думав — Паганіні!

Другий помовчав, подумав і каже:

– Знаєш що… не бреши. Одинадцята марка по Зеленій вулиці не ходить.

*

Опери не любив за серйозність, оперети — за легкість, драми — за непевність…

Дуже любив доміно, «козла заганяти».

.

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.