Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

На лівому березі швидкоплинної Тиси лежить село Крива, його підпирає гора Чабрин, висока і стрімка. Здається, синяви неба досягає. На одній з її скель з північної сторони видовбано невеличку печеру, яку в народі називають печерою Марії-Терезії. Детальніше »

Стоїть за містом Хуст поблизу нафтобази гірка. Вона нагадує собою Замкову гору тільки в зменшеному обсязі. В народі називають її «Гуркою». Детальніше »

В урочищі «Діброва», що тягнеться від Замкової гори в бік села Бороняво стоїть зчорніла плита «Бовван». Про цю плиту з покоління в покоління передають хустяни легенду. Детальніше »

Історія цієї гори, що неподалік села Велятина, така: розгулювався в цих лісах Пинтя, з дерев’яної гармати розбив Хустський замок, стару кобилу пустив з повними бесагами золота, а сам із своїми хлопцями пішки подався до своєї коханої в Ясіня.

Детальніше »

Я так далеко заходив на Схід,

що цілком забував про Захід!

Я настільки заглиблювався в країни Заходу,

що навіть забував назву Сходу.

Аль-Мас’уді

Карпати, і зокрема Чорногора, які розміщені у географічному центрі Європи, своєю чудовою природою, незліченними багатствами, історичними пам’ятками, своєрідними рисами в побуті й культурі населення, приваблюють і вчених-дослідників, і численних мандрівників-туристів.

Детальніше »

Александр Дрбал, Карел Радєй,  Науково-дослідний геодезичний, топографічний і картографічний інститут, м. Здіби, Чеська Республіка

Градусні вимірювання минувшини мають визначне значення не лише тому, що вирішували питання форми і розмірів Землі, але й тому, що привели до розвитку геодезичної науки і практики у світі. Невід’ємною частиною цих вимірювань було вимірювання геодезичних базисів. Про вимірювання останніх у Західній Україні за часів Австро-Угорщини і Чехословаччини і йдеться у даній роботі, яка присвячена ювілеям видатних геодезистів патера Йозефа Лісґаніга (1719-l799) та д-ра Роберта Даублебского фон Штернека (1839-1910).

Детальніше »

Карпати… Зелені Карпати! Ви чарівні взимку, коли великі вершини вкриті іскристим снігом. Ваша невимовна краса і восени, коли між зеленню смерек виблискують золотом могутні буки і білокорі берізки. Але весною і літом ви, мабуть, найкращі. На фоні безмежної блакиті голубого неба стоять стрункі високі смереки. Рівні, величаві, тягнуться вгору, ближче до сонця, все далі у вись. Чарівна краса лісів, що вкрили стрімкі вершини гір, привертає увагу сотень туристів із різних кінців нашої країни із зарубіжжя.

Детальніше »

Вечорниці

Грудень… Місяць довгих ночей. Не встигнеш впоратися по господарству, як темна нічка бере в обійми всенький світ. Що ж робити? Хіба ж можна проспати такий довгий час? І молодь збиралася на вечорниці то в одній, то в іншій хаті, а особливо в хатах, де жили дівчата. Так і зародилися вечорниці.

Детальніше »

В нашій милі й прекрасні Україні є багато визначних місць, пам’яток архітектури, природи… Одне з них славнозвісне озеро Синевир, яке ще влучно нарекли в народі “Морським оком”. Саме по собі воно унікальне. Адже знаходиться високо в горах, майже на 1000-метровій висоті над рівнем моря. З приводу виникнення цього витвору природи на Верховині побутують численні легенди.

Детальніше »

… У давні часи ці гори належали багатому графові. Верховинці змушені були працювати на нього: випасати графських овець і корів, рубати ліс, косити траву.

У графа була красуня-донька Синь. Дівчину звали так тому, що в очах її, здавалося, була зібрана вся синява бездонного карпатського неба.

Детальніше »

Жив у горах бідний чоловік із сином. Зібралися вони до Волового на торговицю: хотіли купити якусь корову на обійстя. Або як не корову, то бодай козу. Йшли та йшли лісами, дорога далека. Довелося їм заночувати в хащі. Знайшли якесь озерце і заночували на березі коло ватри.

Детальніше »

Колись цей смерековий край був безлюдним. Віковічну тишу вряди-годи порушували хіба що відважні мисливці-звіролови, які не боялися заблудитися в непрохідних хащах, їх манили сюди лисячі, ведмежі, оленячі, козулині стежки, що врізнобіч в’юнилися поміж горами. Та ще літньої пори наважувались дістатися пахучих лісових галявин пастухи, що сокотили панську худобу і прагнули догодити хазяям і випестувати її на соковитих травах. Але й натяку на якесь там озеро ніхто ніколи не мав. Люди, звірі та свійські тварини гамували спрагу, п’ючи студену воду з кришталево чистих джерел, швидкоплинних потоків, котрі дзюркотіли поміж струнких красунь-ялинок та крислатих буків… Аби ж легше було доглядати за худобиною, скотарі , влаштовували тимчасові прихистки-колиби, щоби спрятатися в сльотаву днину, а для овець, корів “зарубували” кошари.

Детальніше »

Жив собі один злий і багатий пан. Мав він багато слуг і великий будинок. Пан дуже любив спати, вже аж сміялися із нього жінка і дочка. Жінка була доброю і, коли він спав, відпускала свою дочку Синю погуляти з саду з пастухом, якого звали Виром. Дівчина дуже любила хлопця.

Детальніше »

Колись у давні часи жив собі один багач. У нього була дуже вродлива донька, яку звали Синя, бо мала сині очі.

Детальніше »

“Лінія Арпада” – військово-оборонна система німецької армії та її союзників (Угорщини) другої світової війни, укріплена потужними інженерними спорудами, створена вздовж старого державного кордону, який простягався через весь Карпатський хребет довжиною понад 300 км. з 30 вузлами ешелонованої оборони вглиб на 100 – 120 км.

Детальніше »

Закарпаття

Загальна площа краю – 12 800 кв. км. Регіон межує з 2 областями України та 4 країнами Європи. Закарпаття має 13 районів, 5 міст обласного підпорядкування, 6 міст районного підпорядкування, 19 селищ міського типу, 579 сіл. Чисельність населення станом на 01.07.2010 − 1242,7 тис. осіб, 2,7 % населення України, у тому числі: сільського – 785,1 тис. осіб, міського − 457,6 тис. осіб. Обласний центр Закарпаття − місто Ужгород. Відстань від Ужгорода до Києва: залізницею – 798 км, автошляхом − 788 км.

Детальніше »

Анна Романенчук, начальник відділу зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації Закарпатської обласної ради

Селище Солотвино розкинулося на правому березі Тиси. Його старовинна назва Слатина, що означає “солона вода”, вперше згадується у 1360 р. – вже тоді тут добували сіль. 06-лаштувалось селище на величезному соляному куполі. Сіль залягає під землею на глибині всього 200-300 м. У декількох кілометрах від сучасних шахт і селища розташовані знамениті Солотвинські озера. Детальніше »

Йосип Кобаль, кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею

Протягом багатьох тисячоліть Закарпаття служило своєрідними воротами, через які здійснювалися зв’язки між Сходом і Заходом. Тут проходили активні процеси контактування, змішання, співіснування різних в етнічному плані груп, а також різноманітних історичних та культурних традицій. Все це разом із своєрідними географічним положенням і особливими природними умовами наклало глибокий відбиток на матеріальну та духовну культуру місцевого населення, його нелегку, часом дуже складну, історичну долю.

Детальніше »

Олександр Андялошій, начальник управління регіонального розвитку, містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації

Закарпатська область – один із мальовничих куточків України. Різноманіття культури, народжене населенням впродовж багатьох століть, створює особливі умови для народної творчості. Гармонія, яка склалася від впливу природних умов на духовність та щирість народу краю дала особливе сприйняття поняття краси, яка для корінного закарпатця полягає в збереженні традиційності.

Детальніше »

Міста і села Закарпаття об’єднує велика кількість храмів, що височать над навколишніми будовами. Кожне, навіть найменше село має свій власний храм (або й кілька), причому серед них десятки збережених дерев’яних і кам’яних храмів, споруджених протягом XVI – XX століть.

Детальніше »

Оксана Гаврош, мистецтвознавець

Історія образотворчого мистецтва Закарпаття обмежується часовими вимірами, що у контексті світових є не вельми великими. Проте, в процесах розвитку українського мистецтва початку XXI століття займає чільне місце, позначене самобутнім й високим рівнем художніх досягнень, багатством й розмаїтістю технік і засобів творення образів, що вирізняють багатолике мистецтво краю на культурній мапі України. Джерелом формування та творення образотворчих процесів в краї протягом багатьох століть були фольклор й народне мистецтво. Прагнення народних митців зосередилися на осягненні й відтворенні краси навколишнього світу. Детальніше »

До змісту

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Детальніше »

До змісту

Було то давно, дуже давно. Ще сього світу й не було. Лиш бог небесний носився на своєму троні над великим морем. Йому служили всі ангели, а межи ними найславніший був Луцифер.

Сталося раз, що бог небесний на троні мало заснув. Луцифер подумав собі: «Вержу я бога в море й сам собі сяду на небесний трон».

Детальніше »

До змісту

Дуже давно, тоді, коли боги стародавніх греків сиділи на Олімпійській горі й панував серед них громовик старий Зевс, багато прикростей і клопоту всім завдавав п’яничка і гультяй Вакх (Бахус). Надаремно намагався Зевс умовити його не зловживати доброзичливістю богів. Вакх посилався на те, що він бог виноградарства й виноробства і йому не пристала тверезість. Що, мовляв, було б, якби він проповідував вино, а сам воду пив?! В очах людей він був би брехуном! Отак відповідав непутящий бог і продовжував свої вакханалії.

Детальніше »

До змісту

Був один цар. І вичитав той цар у книгах, що є на світі біда.

Слово «біда» ніяк не міг порозуміти.

Детальніше »

До змісту

Було колись народу стільки, як трави та листу. В той час появилася велика пошесть — чума, а інакше її називали мор або вимітка, бо все, що живе, вимітала із села, як віником.

Та чума ходила з села на село, з хати до хати людиною або твариною, а то якоюсь негарною дівчиною, або перекинеться в чорного кота чи в собаку.

Детальніше »

До змісту

Так то сталося — не за нашої тямки,— що в нашому краї завелася дуже страшна хвороба. Люди вмирали, як паде муха восени. Не знали, куди звернутися за порадою, що робити, чого чекати.

І хтось їм порадив, що треба лишити село й тікати в ліс. Люди забрались один за одним. У хащі робили салаші, колиби, там жили. І поправді перестали хворіти й умирати.

Детальніше »

До змісту

Давно, дуже давно пес жив собі самітний. Накінець надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Детальніше »

До змісту

Колись жили, а то було дуже давно, дідо та баба. Сумно їм жилося. Приходили останні дні життя, а у них не було жодної підпори.

Одного разу попросила баба діда, щоби він витесав із дерева дитинку, а то ще хлопця. Дідо радий не радий, але пішов у ліс, витесав із дерева доста гарного дітвака й приніс бабі.

Детальніше »

До змісту

Жили два сусіди — багач і бідняк. У багача сто гектарів, у бідняка гектар землі. Та багачеві все мало. І він усе переорював межу. По борозні в рік відорював багач у бідняка. По борозні, по борозні — і вже у бідняка лише десь із пів-гектара землі. І дав бідняк багача в суд. Суд пообіцяв прийти на місце і встановити правильно межу.

Детальніше »

До змісту

Одного разу загадали птахи вибрати межи собою царя. Старші досудили, що той буде царем, хто найвище підлетить. На це пристали й другі, менші.

Детальніше »

До змісту

Цар птахів орел скликав збори і сказав:

— Усі ми без виїмку маємо своїми пазурами вигребти криницю, з якої потечуть потоки й ріки на весь світ, і з них будемо пити воду. Хто би сього розказу не послухав, тому і його нащадкам під клятвою забороняється пити текучу воду!

Детальніше »

До змісту

Пішов раз чоловік у Великдень до лісу рубати дрова. Приходить до нього старий дідо й питає:

— Що робиш?

А той каже:

Детальніше »

До змісту

А ви знаєте, звідки бузьок? Та бузьок колись чоловіком був. Правда, то було дуже, дуже давно. Тоді почав творитися світ.

Задумав був бог винищити усякі плюгаві сотворіння, усяку паскудоту: гади, жаби-коропані, ящірки і друге, що совалося по землі. Та й загнав усе те паскудство у великий міх, перев’язав міх сильним мотузком, закликав до себе одного чоловіка й каже йому:

Детальніше »

До змісту

Спитав раз хтось орла:

— Чому ти виховуєш своїх дітей так високо, в повітрі?

Детальніше »

До змісту

Курашка або курочка,— ото кілька зірок укупі, як курчата навколо квочки. З ними пов’язаний переказ.

Детальніше »

Коли зірка паде з неба, то не є ні зірка, ні метеор, ані залізо, як то вчені говорять. То є антипко, чорт, пропав би од нас у скали, та в плиття, та в моря, де людей нема.

Детальніше »

До змісту

Жили собі в нашому сусідньому селі два кумове. Усе разом ходили, допомагали при біді один другому.

Одного дня пішли сушити сіно на поле. Була дуже файна хвиля, так що сіно добре підсихало.

Детальніше »

До змісту

Колись жив на світі чоловік із двома серцями.

Одного літнього дня він з дружиною працював біля сіна. Жінка на копиці притоптує, а він подає вилами сіно на копицю. Копицю вже кінчали, він каже до жінки:

Детальніше »

До змісту

Жили в Ясіню два брати − Іван та Василь. Іван гордовитий, але зате і здібний, і до роботи беручкий. Дуже хотіла мати, аби й Василь таким був. Пішла просити помочі до ворожки. Дала ворожка якогось зілля і сказала напоїти Василя. Та як напився Василь того зілля, не до роботи став, а перекинувся у вовка і в ліс подався. Довго блукав лісами, але потягнуло його й до батьківської хати. Іван якраз кидав сіно на оборіг. Побачив перед собою вовка, вдарив його вилами, та так, що й смерть до вовка прийшла. Вмираючи, вовк зажадав перекинутися знову в чоловіка, і стався з нього чоловік.

Детальніше »

До змісту

Над Раховом височить гора Плечі.

Її, мабуть, тому так називають, що на вершину все виносять на плечах. Навіть кінь туди не вийде — гора дуже крута.

А може, тому така назва, що подібна на людські плечі.

Детальніше »

До змісту

Колись, дуже давно, ще в давніших часах, у долині ріки Жденянки управителем був Крайник Тімот. На високому пагорбку над селом Жденевом була у нього панська садиба. Звідти він міг відразу охопити оком усі свої володіння. Родина в нього велика, дітей багато, але гордився лише старшою дочкою Даялою. За тридцять земель не було подібної красуні! Струнка, як смерічка, гнучка, як берізка, а ступала вона, як гірська сарна.

Детальніше »

До змісту

Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім’ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг, кожен зі слуг взяв двох коней — для себе і для харчів та спорядження — і рушили в дорогу.

Детальніше »

До змісту

Жив собі в Рахові бідний чоловік. Була в нього одна-єдина дочка Оленка. Така красуня, що хлопці з неї очей не зводили. Та їй приглянувся вже Олекса, вівчар, і на інших вона не звертала уваги.

Прийшла осінь, і Олекса засватав Оленку. А через тиждень, у четвер, святкували весілля. І вино було. І гудаки файно грали. Люди танцювали, аж земля дрижала. А Оленка у вінку була файна, як пава.

Детальніше »

До змісту

Видиш оту смерічку? Така була і Марічка — файна і весела.

Полюбила вона вівчаря Олексу, що пас вівці на Говерлі. І Олекса любив її щиро.

Детальніше »

До змісту

Близниця — гора, на південний захід від Ясіня.

Вершина її — широка полонина. Влітку тут пасеться худоба, а взимку по зледенілих, обсипаних снігом відрогах лютують вітри, безперестанку гуде хурделиця.

Навпроти Близниці — гора Петрос, теж полонина. Про ці гори таке повідають.

Детальніше »

До змісту

Два брати-близнюки кохали одну дівчину. А були вони такі схожі один на одного, що дівчина кохала обох.

Одного разу вона їм сказала, що одружиться з тим, хто принесе їй з гір шовкову косицю — едельвейса.

Детальніше »

До змісту

У пасмі гір між Раковом і Косівською Поляною на горі Камінь є видолинок, предками названий Корито.

Видолинок і справді подібний на величезне корито, видовбане в землі — довге до двісті, широке більше п’ятдесяти і глибоке кілька кроків. На полі Корита росте густа соковита трава, а в ній — безліч золотоголових стеблин нечуйвітру, польових ромашок, є кущики запашного чебрецю, кущі жерепа. Є й інше зілля, що годиться від різних недугів.

Детальніше »

До змісту

Полюючи за дичиною, домнул Йоне Трієску потрапив із волоського міста в Карпатські гори. Дуже вподобав собі цей край і надумав тут володарювати. Першим ділом привів сюди слуг і наказав збудувати на горі палац.

Брила за брилою лягала в майбутні стіни. Щоб мур міцно тримався, камені обливалися свіжогашеним вапном. Одні люди мурували, другі мали теслярську роботу, а треті вікна й двері готували, підлогу лагодили.

Детальніше »

До змісту

Волоський вівчар Іван Білин, шукаючи гарної паші, кочував із отарою з місця на місце. А як вибрав собі полонину, то вже випасав на ній овець аж до осені. На зиму думав повернутися назад у Волощину.

Пізньої осені вівчар спустився з отарою у видолинок, до річки, щоб потім податися самісіньким хребтом на південний схід. Але не міг знайти мілкого переходу, ріка від осінніх дощів була повноводною, грізною, несла колоди, корчі, котила каміння.

Погнав Білин овець попри ріку за течією. І натрапив на поселення. Тут жили люди, які самі два-три роки тому прикочували з-за гір і ще тільки обживалися між лісами.

Детальніше »

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com