Жив у горах бідний чоловік із сином. Зібралися вони до Волового на торговицю: хотіли купити якусь корову на обійстя. Або як не корову, то бодай козу. Йшли та йшли лісами, дорога далека. Довелося їм заночувати в хащі. Знайшли якесь озерце і заночували на березі коло ватри.

Та син постійно просив батька не купувати корову, волій уже козу, а на тоті гроші, що залишаться, придбати йому кріса, аби мав чим звірину стріляти або й опришкувати. Батько пояснив, що грошей замало, а корову треба для молока молодшим дітям. Якби щось лишилося тоді інше діло, а так він не може. Синові це не подобалося. І вночі, коли вони полягали спати, хотів витягти з-під голови у батька торбу та забрати гроші. Так і зробив. Але в торбі справді було мало грошенят. Тоді він подумав, що батько дещо приховав, аби він не міг знайти. Схопив сплячого вітця і потяг до озера. Там почав топити, вимагаючи, щоб він признався, де суть гроші.

– Сине, вір, то всі… – відказував старий.

Син не хотів вірити, даремно той благав: “Сине, вір!.. Сине, вір!..”

Так син і втопив батька, не повіривши йому. Челядь, як дочулася, хотіла покарати того сина-нелюда, але він утік у розбійники. А озеро, де хлопець утопив свого батька, назвали за словами “сине, вір” – Синевир.

Джерело: Науково-популярне видання “Дивовижний край легенд”. Відповідальний за випуск: І.С.Дербак, Ю.Ю.Тюх.

Tags: легенда, озеро Синевир