До змісту

Жив собі в Рахові бідний чоловік. Була в нього одна-єдина дочка Оленка. Така красуня, що хлопці з неї очей не зводили. Та їй приглянувся вже Олекса, вівчар, і на інших вона не звертала уваги.

Прийшла осінь, і Олекса засватав Оленку. А через тиждень, у четвер, святкували весілля. І вино було. І гудаки файно грали. Люди танцювали, аж земля дрижала. А Оленка у вінку була файна, як пава.

Та на біду, в той день зібрався на полювання граф. Він проїжджав через Рахів та й зайшов на весілля. Як увидів Оленку, то очі в нього розгорілися, ніздрі роздулися, ноги задрижали.

Наказав граф гайдукам відвезти Оленку в свій замок, а Олексу вбити.

Та як граф не умовляв Оленку, які подарунки їй не носив, а вона навіть говорити з ним не хоче. Тоді граф задумав піти на саму вищу гору Карпат і найти там шовкову косицю, щоб з її допомогою приворожити Оленку.

Не знав пан, що горе тому, хто шукає косицю з нечесними намірами. Не знав він, що шовкову косицю стережуть дівчата-красуні, які померли з горя за вбитими на війні коханими. І що всіх нечесних людей ці красуні кидають у провалля.

Довго шукав граф шовкову косицю. А тим часом у його замку з горя померла Оленка.

На дев’ятий день увидів граф шовкову косицю. Росла вона на краю провалля. Простягнув граф руку, аби зірвати косицю, та не встиг, бо ззаду підбігли до нього дівчата-красуні, з ними й Оленка, і штовхнули до прірви. Упав пан у провалля — лиш каміння за ним загриміло.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда