До змісту

Ріки в горах бистрі. І дощі в горах часто. Підмивають береги — тече вода каламутна. І наша ріка гірська. Колись вона підточила берег, на якому стояла церква. Тепер і сліду від тієї церкви не залишилося — зсунулася в ріку, і вода її понесла.

За то, що вода у ріці вічно каламутна, змішана з глиною і камінням, інакше — колочена, назвали ріку Колочавкою. А потім і село на березі ріки назвали Колочавкою, та коли воно розрослося, то стали його називати Колочавою.

Давно люди із рівнинних земель від панщини тікали в гори, хащі, глухі місця. Добралися вони і в ці місця, де тепер село Колочава. І всім треба було брести через ріку і йти через заболочене поле.

Йшли, і чавкала вода в постолах: чавк-чавк, чавк-чавк. Так потім і ріку за це назвали Чавкою. Коло Чавки на сухих місцях будували собі хижі, і виникло село. Найближчим було село Усть-Чорна. Коли звідали устьчорняни нових поселенців, де живуть, ті відповідали:

— Коло Чавки.

Так і назвали село Колочавкою. Мале село — Колочавка. А як виросло, то стало Колочавою.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда