Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Колись жив на світі чоловік із двома серцями.

Одного літнього дня він з дружиною працював біля сіна. Жінка на копиці притоптує, а він подає вилами сіно на копицю. Копицю вже кінчали, він каже до жінки:

— Ти почекай на копиці, а я піду водиці поп’ю.

Пішов чоловік, а замість нього з чагарника вибігає вовк і просто біжить до копиці.

Жінка щосили почала гукати до чоловіка:

— Михайле-е, швидше ходи сюди, вовк!

А тим часом вовк прийшов до копиці та почав дряпатися до жінки. Досягає її зубами, а вона звідти його вилами по голові.

— Гей, чоловіче, де ти подівся? Не дай мене звірові з’їсти…— гукає на весь голос. — Гей, люди, рятуйте мене…

Люди як почули крик жінки, збіглися, а вовк втік у кущі.

Незабаром і її чоловік вернувся.

— Де ти був, чоловіче? — сердито кричала жона. — Вовк мене мало не з’їв, тільки мого щастя, що сусіди збіглися.

— Дай мені спокій… Голова в мене щось дуже розболілася,— відповів чоловік.

Він докінчив копицю і сів відпочивати.

Жінка приглянулася йому до обличчя й злякалася:

— А чому твоє лице все в синяках?

— Не знаю.

Вона глянула на чоловіка і помітила, що в нього між зубами щось червоніється.

— Ану, відкрий рота,— попросила його жінка.

Він відкрив рота, а жінка витягає з-між зубів червоні нитки й приміряє до своєї спідниці, яку вовк зубами порвав.

— А нитки відки в тебе між зубами появилися?

— Знаєш що, жінко, скажу тобі одну таємницю,— каже він. — У мене синяки від твоїх вил, а нитки між зубами з твоєї спідниці.

Вона злякалась і спитала:

— Як це могло статися?

— Іноді на мене прийде такий час, що стаю вовком, а не все чоловіком, бо маю два серця.

— Я би хотіла бачити, як ти перекинешся з чоловіка у вовка.

— Я можу й зараз, але ти не смієш кричати на мене, бо тоді зістануся тим аж на три місяці.

— Не буду, не буду,— запевняла його.

Перед жінкою чоловік перекинувся у вовка, а вона зі страху заверещала:

— Гей, вовк, бийте вовка!

І жінка якось утекла, а вовк пішов у ліси.

Ходить він один день і тиждень, ба й місяць, два, три, та якось, утікаючи, пробив собі лапу і сучок звідти не міг витягнути.

Тоді приходить він уночі д’кошарі, під колибою пробудив чабана і перед ним тримає свою лапу з сучком.

Чабан прокинувся і злякався, побачивши перед собою звіра. Але мовчить. Один на одного дивляться. Вовк не відступає, а чабан собі ж дивується, чого вовк свою лапу тримає перед його очима, й запримітив, що з дерева сучок застряг вовкові в лапу.

Чабан узяв у руку вовкову лапу й тримає, а другою витягнув сучок, і з тим розійшлися.

Зимою, коли в чабана обмаль було їсти, приходить до нього чоловік з мішком за плечима й каже:

— На тобі, чабане, мішок із борошном.

— А за що мені? — здивувався чабан.

— Лиш ти бери і не питай за що… Ти мені зробив добро, коли я був у біді, а тепер я тобі допоможу…

— Я не пам’ятаю такого…— мовив чабан.

— А ти забув, як ти витяг мені з лапи сучок, коли я був вовком?

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags:

2 коментарі(в) »

  1. Гарне оповідання

  2. Перші згадки про вовкулаків-перевертнів :)

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com