За приниження честі і гідності кожен має право звернутися у суд.

А коли зневажено ціле село, до кого апелювати ?..

Незважаючи на свою велич, Тур’я-Реметі не пощастило у відтворенні історії села. В об’ємній праці “Історія міст і сіл. Закарпатська область”. (Київ, 1968 р.) та перевиданому опісля російськомовному варіанті, в УРЕ та “Історії сучасної радянської історії України” — про село хіба десь згадка. Тут-там майне десь штрих, а виразної картини минувшини годі десь знайти.

Історію села все ж вивчали і досліджували фольклорне розмаїття — доктори історичних наук Яків Штенберг, Василь Мельник, кандидат філологічних наук Іван Фекета, кандидат мистецтвознавства Оксана Мельник, відомі краєзнавці Павло Яцко і Петро Сова, письменник і педагог Іван Гриць-Дуда, директор Подкарпатського Общества Наук Іван Гарайда…

Заглянути у вічі історії намагалися і вчителі школи. Мені вдалося зберегти першу спробу — рукопис нарису про Тур’я-Ремету під керівництвом Михайла Куштана (1963 p.), а спомагали йому в тому Федір Глуханич, Федір Горіна, Юрій Граб, Галина Візерська, Ельвіра Ганич, Зіновій Павлов. Тепер можна по-всякому оцінювати роботу педагогів, але не забудьмо, що за селом припленталася слава “гоноровитого”, та ще й “націоналістичного”. В ту пору партійні органи не цікавили якась там мануфактура залізоливарного виробництва, архаїчні коні… Виміри були не ті: головне для історії — класова боротьба, нарощування партійних рядів…

Вже у роки незалежної України вчитель-історик Микола Романюк (зі споминів Антона Петера, Івана Боднаря, Йосипа Смоляра, Антона Шлосара, Ганни Сеник) розширив обрії історії села. Із доповненням про окремі епізоди минулого і сучасного видруковано спецвипуск “Моєї газети” (№3/15,1997р.). Коли ж мова зайшла про видання книги, у відтворенні епізодів історії, зібранні ілюстрацій з сімейних архівів спомагали науковці Іван Фекета, Ганна Воронич, Марія Бочко, адвокат Петро Попович, вчителі Антон Петер, Михайло Куштан, Ганна Фленько, Мар’яна Гапак-Буковинська, Микола Романюк, Марія Мешко, жителі села Мирон Головей, Іван Боднар, Тарас Воротняк, Іван Роля, Михайло Біган, сільський голова Юрій Воронич.

На фотолистівці Негоди: краєвиди села:

У селі в 1967 році було відкрито історико-краєзнавчий музей. До формування експонатів та обладунку причетні вчителі Ельвіра та Михайло Ганичі, майстри на всі руки Микола та Федір Скубеничі, а заспівувачами доброї справи стали директор школи Михайло Куштан, заступник директора Антон Петер. В 1967-1985 p.p. музеєм завідувала Ельвіра Ганич, донині — Марія Мешко.

Попереду — наукове обгрунтування, уточнення, деталізація літопису Тур’я-Ремети. А поки-що, це видання – скромне журналістське розслідування, народжене з любові до села.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →