Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

М.А.Голубець (І978) дійшов висновку, що принципи геоботанічного районування новині мати, перш за все, топологічну основу. При цьому регіональні і типологічні принципи районування не повинні виключати, а, навпаки, взаємно поєднувати і доповнювати один одного. Особливо це відноситься до мікрорайонування, при якому на рівні округ ‒ район найбільш доцільним є застосування екологічних принципів, а одиниці вищого порядку повинні мати типологічно-регіональне трактування.

Сутність основних положень геоботанічного районування трактується так.

1. Основою геоботанічного районування е закономірності висотної зональності ґрунтів, клімату і рослинності. Провідним критерієм при виділенні районів є сама рослинність, яка розглядається у тісній взаємозалежності з умовами середовища, а різниця між ними проявляється у висотній поясності.

2. Межі геоботанічних одиниць районування (район, округ) повинні представляти такі природні рубежі, які обмежують якісно різні висотні комплекси рослинного покриву, зумовлені дією складного поєднання екологічних факторів (висота над рівнем моря, експозиція, особливості геологічної та геоморфологічної будови, клімат, ґрунт).

3. Провідним принципом геоботанічного районування в горах повинні бути однорідність, просторова єдність і неповторність фізико-географічного, геоботанічного і господарського комплексу.

4. Основою дрібного (мікро-) геоботанічного районування повинна бути карта рослинності та карта типів лісу.

Керуючись викладеними положеннями, розроблена схема геоботанічного районування Українських Карпат (рис. 14) з використанням наступних таксонів районування.

Геоботанічний округ ‒ поєднання близьких за історією розвитку і генезису рослинних формацій в однакових ґрунтово-кліматичних умовах, тобто територія в межах одного, рідше ‒ декількох сусідніх однотипних поясів.

Крупні округи поділяються на підокруги за переважанням однієї або декількох споріднених субформацій. За таких умов вони можуть територіально співпадати з поясами рослинності.

Геоботанічний район ‒ це частина округу (підокругу), однорідна за комплексом фітоценозів, екологічних умов, флори і специфіки господарства. Він може поділятися на підрайони, за різницею у флористичному складі фунтового покриву, специфіці господарства.

За таким принципом територія Українських Карпат розділена на чотири геоботанічні округи і вісімнадцять районів, кожен з яких мас свою геоботанічну та лісівничу характеристику.

герушинський, флора, карпати, carpaty.netРис. 14. Схематична карта геоботанічних районів Українських Карпат

І ‒ округа дубово-букових і дубових ( з дуба скальмого) передгірських закарпатських лісів, 1 ‒ район буково-дубових і дубово-букових лісів Вулканічного хребта, 2 ‒ район дубово-букових і буково-дубових лісів Хустсько-Солотвинської улоговини, ІІ ‒ округа букових карпатських лісів, ІІА ‒ підокруга ялицево-букових і буково-ялицевих прикарпатських лісів, 3 ‒ район буково-ялицевих верхньодністровських лісів, 4 ‒ район ялицево-букових передгірських лісів з підрайонами: 4а ‒ Передгорганським, 46 ‒ Покутсько- Буковинським, 5 ‒ район дубово-букових лісів і остепненої лучної рослинності Прут-Сіретського межиріччя, ІІБ – підокруга букових закарпатських лісів, 6 ‒ район ялицево-букових верхньоужоцьких лісів, 7 ‒ район грабово-букових і букових дубриницько-свалявських лісів, 8 ‒ район букових лісів південних мегасхилів Полонинського хребта, IIВ ‒ підокруга темнохвойно-букових привододільних лісів, 9 ‒ район смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих бескидських лісів, 10 ‒ район смереково-ялицево-букових і ялицево-смереково-букових пригорганських лісів, 11 ‒ район смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих покутсько-буковинських лісів, 12 ‒ район смереково-ялицево-букових, смереково-буково-ялицевих і смереково-букових закарпатських лісів з підрайонами: 12а ‒ Міжгірським і 12б ‒ Рахівським, ІІІ ‒ округа смерекових гірськокарпатських лісів, 13 ‒ район смерекових горганських лісів з підрайонами: 13а ‒ ялицево-буково-смерекових горганських лісів, 13б ‒ смерекових вододільно-горганських лісів, 14 ‒ район смерекових чорногірсько-мармарошських лісів з підрайонами: 14а ‒ буково-ялицево-смерекових верхнєтисенських лісів, 14б ‒ ялицево-буково-смерекових ворохтянсько-путильських лісів, 14в ‒ чистих смерекових чивчино-мармарошських лісів, IV ‒ округа субальпійських і альпійських чагарників і полонин, 15 ‒ район низькогірних полонин, 16‒ район щільнодернових лук, ялівцевих і зеленовільхових заростей з фрагментами альпійської рослинності середньогірського Полонинського хребта, 17 ‒ район мохово-лишайникових пустошів, кам’янистих розсипищ і жерепняків Горган, 18 ‒ район соснових кущів з домішкою зеленої вільхи, рододендронів, субальпійських та альпійських лук Чорногоро-Мармарошського високогір’я з підрайонами: 18а ‒ Чорногоро-Гринявським та 18б‒ Чивчино-Мармарошським

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com