Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Ряд безхвості − Salientia

Кумка червоночерева − Bombina bombina bombina L. Численний вид земноводних західних областей УРСР. Виявлений у всіх обстежених пунктах рівнинної зони. Не піднімається вище 450 м над рівнем моря. У горах відсутня. З’являється після зимівлі в березні, звичайно − в квітні, що залежить від температури повітря. В околицях м. Кременця активних червоночеревих кумок бачили 29.III 1956 р., 3.IV 1957 р., 10.IV 1958 р., а поблизу м. Камінь-Каширського − 26 і 27. III 1968 р. Ікрометання на Поділлі настає в третій декаді квітня. На Прикарпатті та Волинському Поліссі воно триває від середини травня до початку липня. Розвиток ікри продовжується до 10 днів. У цей період кумки заселюють мулисті мілководдя ставів, озер, болота, вибірки торфу, калюжі, канави, залиті водою колії проїжджих доріг. Літня активність їх на Поділлі припиняється у першій декаді листопада, а в передгір’ях Карпат і на Поліссі − дещо раніше. Зимують у мулі мілководних водойм.

На Волині кумки живляться водяними клопами, дрібними жуками родини плавунцевих, личинками двокрилих, ракоподібними (бокоплавами, водяними осликами). На Буковині в складі поживи цього виду виявлені: багатоніжки Myriopoda, плавунці Haliplidae, двокрилі Diptera, м’якотілки Cantharididae, мурашки Formicidae, листоїди Chrysomelidae, справжні комарі Culicidae, дощові черв’яки Lumbricus terrestris, пуголовки Rana temporaria. Отже, це досить корисний вид (коефіцієнт корисності дорівнює 42,6%), який знищує велику кількість шкідливих комах.

Кумка жовточерева − Bombina variegata variegata L. Заселює Карпати і є тут найчисленнішим видом безхвостих земноводних. Виявлена в усіх гірських і передгірських районах. У вертикальному поширенні досягає 1950 м над рівнем моря. Залежно від кольору води і характеру дна змінюється колір жовточеревих кумок. Там, де дно утворене ясними лесовидними суглинками, у калюжах з каламутно-сірою водою вони оливково-сірі з розсіяними зеленкуватими плямами. У лісових канавах, на торфовищах, у калюжах з темною («перегнійною») водою, кумки темно-бурого кольору. Масовий відхід на зимівлю − у кінці вересня, але активні особини трапляються у жовтні. У м. Мукачеві в січні 1953 р. І. І. Колюшев (1956) у струмку стічних промислових вод спостерігав активних кумок. Розмноження розтягнуте. 18. VII 1963 р. під м. Трускавцем спостерігали копулюючих кумок за наявності ікри і великої кількості пуголовків. У гірських водоймах одночасно можна побачити свіжі кладки ікри та дрібних пуголовків. Зібрані в серпні 1961 і 1963 рр. в околицях Трускавця матеріали свідчать про те, що жовточереві кумки протягом року розмножуються двічі. У Трускавці 5 − 10 серпня ми зареєстрували парування кумок, свіжу ікру (кладки по 15 − ЗО ікринок) і пуголовків, які закінчили метаморфоз. У середині вересня у воді і на суші з’являються молоді кумки, що закінчили метаморфоз.

Пожива досить різноманітна. У кормовому раціоні − комахи, ракоподібні, павукоподібні, молюски. Найчастіше трапляються жуки (Curculionidae, Carabidae, Dytiscidae, Chrysomelidae), що становлять 37,2% загальної кількості поживи, яку поїдають ці амфібії. Далі йдуть двокрилі − 24,1, дощові черв’яки − 14,3, павуки − 11,0, бокоплави − 9,3, молюски − 4,1%. За Б. М. Мазурмовичем, екстенсивність зараження ендопаразитами − трематодами, цестодами, нематодами, скребнями становить 95,9%.

Часничниця звичайна − Pelobates fuscus Laur. Виявлена в рівнинних районах заходу України, де найчастіше заселює оброблювані землі. У водоймах на Поділлі трапляється у квітні і травні.

Дорослу самку з ікрою здобули поблизу с. Млинівців Тернопільської області 27. VI 1958 р. Часничниця веде потайний спосіб життя. День проводить у норах, які риє за допомогою метатарзальної шпори, під пнями дерев, у невеликих заглибинах грунту серед сільськогосподарських посівів. Активна вночі. У зимову сплячку впадає рано. У с. Чугалі Кременецького району Тернопільської області 17.ІХ 1959 р. під час копання картоплі на глибині 40 см від поверхні грунту виявлена майже нерухома часничниця. У таких же умовах їх бачили 14 і 18. IX 1967 р. в с. Глинянах Львівської області.

До складу поживи часничниці на Прикарпатті входять: м’якотілки Cantharidae, багатоніжки Myriapoda, двокрилі Diptera, довгоносики Curculionidae, павуки Arachnoidae, дощові черв’яки Lumbricidae. Перше місце серед перелічених компонентів посідають павуки, друге − довгоносики. Склад поживи свідчить про знищення часничницею шкідливих комах. Тому вона належить до корисних земноводних.

Ропуха звичайна − Bufo bufo bufo L. Виявлена в усіх обстежених пунктах. За нашими спостереженнями, піднімається в гори до поясу криволісся, але у субальпійській зоні Карпат (полонини Рівна,. Боржава, Рогнеска) трапляється зрідка.

Улюблені місця перебування − узлісся, яри, сади, городи. Вдень ховається у різні сховища. Активна вночі, коли її можна бачити на вулицях великих міст (Львів, Луцьк, Тернопіль). Парування та ікрометання − у кінці квітня − у травні, а на Паннонській рівнині − в кінці березня. Масове скупчення звичайних ропух у водоймах долини р. Верещиці відзначено на початку травня 1956 р. Після закінчення ікрометання вони залишають водойми до наступного року. Яйцекладки у вигляді довгих шнурів досягають 3 м. У кожній кладці налічується до 3 тис. ікринок. Після зимівлі на Прикарпатті і Поділлі з’являються у кінці березня. Під час тривалих зим ці строки порушуються. У Карпатах після зимового заціпеніння вони з’являються звичайно в квітні. У верхів’ях гірських річок пуголовки перезимовують, не здійснюючи метаморфозу. На Поділлі і Волинському Поліссі метаморфоз закінчується у серпні. Тоді ж спостерігається масовий вихід молодих ропух з води та їх міграція на поля. Зимівля також пов’язана з погодними умовами. Звичайно вони зникають у жовтні, але іноді їх можна побачити в листопаді (наприклад, 21. XI 1966 р., м. Камінь-Каширський Волинської області).

Перелік поживи свідчить про те, що звичайна ропуха приносить велику користь, знищуючи комах та інших шкідливих безхребетних.

Порівняльні спектри живлення ропухи звичайної

Склад корму Закарпаття Прикарпаття Поділля
Дощові черв’яки +
Павуки +
Мурашки + +
Довгоніжки +
Листоїди + + +
Ковалики + +
Жужелиці + + +
Короїди +
Тлієві коровки +
Пильщики справжні +
Пильщики хлібні +
Жуки-кузьки − . +
Мертвоїди +
Пластинчастовусі + + +
Довгоносики + +
Вусачі +
Чорнотілки +
Карапузики +
Напівжорсткокрилі +
Двокрилі +
Багатоніжки + +
Вільхова пиниця +
Лускокрилі +
Коники + +
Молюски + +
Ікра жаб +

Ропуха зелена − Bufo viridis viridis Laur. Поширена в усіх рівнинних і передгірських районах заходу України. Типова стація − вологі луки, городи. Трапляється на вулицях великих міст, причому в деякі роки чисельно домінує над звичайною жабою. За нашими спостереженнями, в гори високо не піднімається, але виявлена на висоті 1400 м. Веде нічний спосіб життя. Як і попередній вид, активна з кінця березня до жовтня. Розмноження починається у квітні (Закарпатська рівнина) − травні (передгір’я). Самка відкладає до 12тис. ікринок. Самок з ікрою в Кременецькому і Лановецькому районах Тернопільської області здобували в травні і червні. Метаморфоз звичайно закінчується протягом першого літа. 8. VIII 1959 р. у с. Підгір’ї Львівської області помічено парування, що свідчить про тривалість строків розмноження на Поділлі (Полушина, Кушнірук, 1962).

Головним об’єктом живлення є різні безхребетні, причому склад поживи суттєво не відрізняється від живлення звичайної ропухи. Перше місце в раціоні посідають хлібні жужелиці, друге − листоїди і мурашки, третє − довгоносики. У ропухи виявлені паразити − Nematotaenia dispar, Polystoma interrimum (Мазурмович, 1959).

Ропуха очеретяна − Bufo calamita Laur. Зареєстрована на Шацьких озерах і прилеглих до них вологих луках у Любомльському районі Волинської області. Особливо багато їх було в червні 1963 р. на вологих осоково-ситникових ділянках, що прилягають до о. Свитязя. € ці ропухи і на Заболотівських озерах тієї ж області. Відомості про строки появи після зимівлі, як і відходу на зимівлю, відсутні. У червні в мілких теплих водоймах помічено багато пуголовків очеретяних ропух. Метаморфоз настає в кінці липня, і молоді особини заповнюють луки та оброблені ділянки землі навколо о. Свитязя. Живлення не вивчене.

Квакша звичайна − Hyla arborea arborea L. Характерна для фауни широколистяного лісу карпатських і західнополіських областей УРСР. У глибині лісу трапляється рідко, частіше можна побачити на лісових галявинах, серед лук з чагарниками. Звичайна в заростях верболозів вздовж берегів річок. Вертикальне поширення в Українських Карпатах − 500 − 600 м над рівнем моря. У передгірській зоні Карпат квакша знаходить оптимальні умови існування і тут трапляються більші особини (табл.).

Морфометрична характеристика рівнинної та передгірської популяцій квакш Прикарпаття (скорочено за М. Ф. Німітенком, 1959)

Морфологічні показники (розміри, мм; вага, г) Передгір’я Рівнина
♂♂ 11 екз. ♀♀ 9 екз. ♂♂ 12 екз. ♀♀ 14 екз.
Довжина тіла 49,0 46,0 37,0 39,0
Довжина голови 14,0 13,2 11,0 12,6
Ширина рильця 3,5 3,3 3,8 3,8
Проміжок між повіками 6,5 6,0 4,0 4,2
Довжина стегна 26,0 25,0 20,0 22,0
Довжина гомілки 24,0 23,3 18,5 19,8
Вага 8,3 7,2 5,3 6,4

Перших квакш навесні на Волино-Поділлі бачили 28. III 1956 р., 3. IV 1957 р., 4. IV 1959 р., ЗО. III 1967 р., 31. III − 1. IV 1968 р., а восени останніх квакш − 24. X 1957 р., 16. X. 1958 р., 17. X 1959 р., 20. X 1961 р., 15. X 1967 р., 6. X 1968 р. Розмноження − у квітні − травні. Перші кладки на Прикарпатті знайдені 3. V 1956 р., а Закарпатті − 8. IV 1952 р. Пуголовки в околицях м. Чернівців з’являються у кінці травня. Квакша ніде не досягає високої чисельності. Живиться в західних областях УРСР листоїдами, жужелицями, довгоносиками, клопами, метеликами, мурашками, павуками, мухами, бабками, напівжорсткокрилими, тлієвими коровками, справжніми пильщиками, короїдами. Перше місце в живленні посідають напівжорсткокрилі, друге − двокрилі, третє − жуки, зокрема короїди. З ендопаразитів зареєстровані Nematotaenia dispar та ін. гельмінти (Мазурмович, 1959).

Жаба озерна − Rana ridibunda ridibunda Pall. На обстеженій нами території поширена скрізь, за винятком гірських лісів. На Волинському Поліссі та Поділлі трапляється частіше, ніж на Прикарпатті. Вертикальне поширення в Українських Карпатах досягає 600 м над рівнем моря. Поява цих амфібій після зимівлі на заході УРСР залежно від погоди спостерігається у другій половині березня, а ікрометання − в кінці березня − на початку квітня[1]. Наприклад, перші озерні жаби в околицях м. Кременця виявлені 3.IV 1960 р. при температурі води 8° С. Ікра цих земноводних у с. Борщівці Тернопільської області помічена 8 − 10.IV 1960 р. при тій же температурі води. В урочищі Городилово на р. Варі поблизу м. Хуста Закарпатської області на мілких, нагрітих сонцем водоймах маса ікри виявлена нами 4 − 5.IV 1967 р., а в с. Ямельні Львівської області − 31.III 1967 р. Кладки дуже великі. У кожній кладці налічується до 2000 ікринок буруватого кольору, діаметром 7 − 8 мм. Метаморфоз пуголовків закінчується у серпні. При низькій температурі води пуголовки є і в жовтні. Можна припустити, що в передгірських районах пуголовки перезимовують без метаморфозу. В заціпеніння впадають у листопаді. У джерельних криницях Винниківського лісу (м. Львів) активні особини трапляються в січні та в лютому.

Жаба озерна відзначається ненажерливістю і поїдає найрізноманітнішу їжу, включаючи мальки риб, пуголовків і навіть дрібних жабенят свого ж виду. На Поділлі живиться комахами (81% від загальної кількості їжі), молюсками (7%), павукоподібними (3%), хребетними (9%). З комах надає перевагу жукам-листоїдам і жужелицям, а з хребетних − рибі і жабам. У Прикарпатті вживає м’якотілок, бокоплавів, двокрилих, справжніх комарів, багатоніжок, плавунчиків, молюсків, мальків коропа, пуголовків. На першому місці в кормовому раціоні озерної жаби − плавунчики (18,3%), на другому − мальки коропа, на третьому − м’якотілки і двокрилі. І. І. Яременко спостерігав, як озерні жаби вечорами полювали на комарів, підстрибуючи догори на 50 − 60 см. За їжею відходять від води за десятки і навіть сотні метрів. І. І. Яременко відмічав канібалізм. 30.V.1947 р. озерна жаба довжиною 85 мм проковтнула особину того ж виду розміром 55 мм. Через декілька днів та ж сама жаба проковтнула звичайну ропуху, а потім ще одну ропуху. Свої спостереження І. І. Яременко проводив в акватераріумі.

Жаба ставкова − Rana esculenta lessonae Cam., R. e. esculenta L. Типовий компонент батрахофауни обстежених водойм заходу України, але трапляється рідше, ніж попередній вид. У Карпатах зареєстрована на висоті 1050 м над рівнем моря. У 1957 − 1958 рр. кількісне співвідношення ставкових жаб до озерних на лісовому озері поблизу с. Лішні Кременецького району Тернопільської області становило 8 : 1, а на ставках рибгоспу в с. Борсуках Лановецького району тієї ж області − 2:7 (Марисова, 1961). Ставкова, як і озерна, жаба − гідрофільний вид, який проводить більшу частину життя у воді. її весняна поява на Прикарпатті і Волинському Поліссі, за багаторічними спостереженнями, зазначена на початку квітня. У районі м. Ужгорода вона активна всю зиму при температурі води 9° С (Колюшев, 1956). Напровесні на рівнині з’являється у другій половині березня. Зимівля починається до початку листопада. Теплої осені 1960 р. велику кількість цих земноводних ми спостерігали 3 листопада на заболочених берегах р. Лютьми в Кременецькому районі Тернопільської області. 9.ХІ 1960 р. всі жаби зникли. Ікрометання − у кінці квітня − на початку травня. Н. А. Полушина та В. О. Кушнірук (1962) 23.V 1962 р. виявили самок з невідкладеною ікрою. Ікринки ясно-коричневого кольору, діаметром до 2 мм, відкладаються клубочками. Метаморфоз настає через 3 − 4 місяці. У серпні поблизу водойм на Волино-Поділлі помічено безліч молодих жабенят. Л. І. Хазацький (1950) спостерігав малят в м. Моршині Львівської області в кінці вересня. 13.ІХ 1950 р. він спіймав велику ставкову жабу з проковтнутою молодою особиною того ж самого виду.

У північних районах Поділля (Лішнянське озеро) ставкова жаба знищує мальків риб, частота їх виявлення в шлунку досягає 87%. Аналогічні спостереження описує І. Ф. Андреев (1953) для водойм Кіцманського і Заставнянського районів Чернівецької області (Прикарпаття). Ікру риб, мальків знищують у великих кількостях як дорослі жаби, так і пуголовки. Живлення ставкової жаби показано в таблиці.

Порівняльні спектри живлення ставкової жаби (частота, з якою трапляються, в %)

Склад їжі Області
Львівська (30 шлунків) Чернівецька (73 шлунки) Тернопільська (58 шлунків)
Мурашки 50,0
Павуки 46,6 2,3 2,0
Велії 36,6
Перетинчастокрилі 26,7 8,0
Довгоніжки 20,0
Земляні блошки 3,5
Ковалики 16.6
Корівки 16,6
М’якотілки 16,6 5,8
Жужелиці 16,6 81,0
Строкатокрильці 5,0
Бджоли 5,0
Дощові черв’яки 1,15
Водомірки рідко
Водолюби 1,0-2,0
Гусениці рідко
Молюски 3,5 19,0
Малий ставковик 19,6
Бокоплави 15,1
Двокрилі 10,5 18,0
Плавунчики 2,3
Багатоніжки 1.15
Пуголовки 3,5 9,0
Ікра жаб 16.6 10.5
Мальки коропа 10,5 2,0
Ікра риб 11,6 87,0

Жаба трав’яна − Rana temporaria temporaria L.[2] Трапляється всюди, де є деревно-чагарникові зарості, звичайна на схилах Карпат. Підіймається в гори до 1900 м над рівнем моря. На Поділлі, Волинському Поліссі заселює грабово-дубові та мішані ліси, вологі луки з куртинами верб і вільхи. Звичайна в букових лісах і на луках Закарпаття. Поява на Волино-Поділлі навесні зареєстрована 25. III 1956 р., ЗО. III 1957 р., 2. IV 1959 р., ЗО. III 1967 р., 26. III 1968 р. У Карпатах ми спостерігали їх на снігу 26. V 1960 р. на висоті 1900 м під вершиною г. Пієтрос. На Паннонській рівнині з’являються у лютому і відразу ж відкладають ікру. На зиму в Карпатах зникає у вересні, на Поділлі і в Закарпатті трапляється до першої декади листопада. Розмноження − з кінця березня по квітень включно. Ікру відкладає клубками по 150 − 400 ікринок. Діаметр ікринок − до 11 мм. Розвиток йде швидше, ніж у інших видів роду Rana, і метаморфоз повністю закінчується до кінця серпня.

Живлення різноманітне. У межах Поділля поїдає комах, молюсків, павукоподібних, багатоніжок. На Прикарпатті перше місце у кормовому раціоні посідають комахи (34,4%), друге − молюски (8,1%) і жуки (7,1%), третє − напівжорсткокрилі (5,4%). Крім того, у шлунках знайдено дощових черв’яків, тлієвих коровок, павукоподібних, двокрилих, м’якотілок, багатоніжок. Хребетні тварини не виявлені. З ендопаразитів помічені: жаб’яча багатоустка (Polystoma integerrimum), трематоди, нематоди, скребні (Мазурмович, 1959).

Жаба гостроморда − Rana terrestris terrestris Andrz. На заході України порівняно рідкий вид. Звичайні місця заселення на Поділлі − луки, болота, лісові галявини, сухі схили горбів, покриті чагарниками і трав’янистою рослинністю. На Прикарпатті гостроморду жабу здобували в смереково-буковому лісі в околицях м. Моршина Львівської області, у Чернівцях, у Заставнянському, Кіцманському районах Чернівецької області. На північних схилах Карпат заселяють стації, подібні до тих, у яких селиться трав’яна жаба, і, можливо, конкурують з нею. У гори піднімається до верхньої межі лісу − 1600 м над рівнем моря. У Закарпатті трапляється на рівнині, у горах коло Синевірського озера. Після зимівлі з’являється у кінці березня. На зимівлю йде в жовтні − перших числах листопада. Ікрометання − у першій-другій декаді квітня.

Вивчення вмісту шлунків показало, що гостроморда жаба в Чернівецькій області живиться жуками (10%), плавунцями (5%), жужелицями (5%), довгоносиками (№%), двокрилими (20%), мурашками (15%), дощовими черв’яками (10%), молюсками (20%), пуголовками різних видів жаб (5%); у Закарпатській − мурашками (100%), листоїдами (95%), жужелицями (90%), довгоносиками (80%), коваликами (70%), пластинчастовусими (50%), чорнотілками (5%), мертвоїдами. (1 %), карапузиками (1%).

Жаба прудка − Rana dalmatina damatina Вопар. Трапляється у районах, прилеглих до Карпат. Звичайна в низовині і передгірській частині Закарпатської області, де помічена на висотах 200 − 500 м над рівнем моря. Молодий екземпляр цієї жаби здобув 10.ІХ 1947 р. Л. І. Хозацький (1950) у траві серед букового лісу в околицях м. Моршина Львівської області. І. Ф. Андреев (1953) спіймав три екземпляри прудкої жаби в селищі Роша поблизу м. Чернівців. І. І. Колюшев (1956) зібрав чотири особини в Закарпатті. Активна з квітня по другу половину жовтня. Розмножується з середини квітня. Пуголовки з’являються у кінці травня − на початку червня (Кушнірук, 1968).

У шлунках прудких жаб, здобутих у Закарпатті, знайдено коваликів, павуків і вуховерток. У травному тракті виявлені нематоди.

До початку статті

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.


[1] Теплої і ранньої весни 1961 р. вони помічені в перших числах березня, а холодної весни 1969 р. їх поява у Львові затрималась до 5 − 6 квітня.

[2] На північних схилах Карпат трапляється Rana temporaria nigromaculata Wern. (Страутман, Татаринов, 1949).

Tags: ,

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com