Завершує нашу оповідь сільський голова Юрій Воронич:

На Покрови Тур’я-Ремета відзначить 550-ліття першої літописної згадки про село.

Готуючись до нього, сільська рада вирішила піднести приємний сюрприз землякам — видати цю книгу. Бо за селом справді утвердилася знатна слава, а ось узагальненої історії ми ще не мали. Про це і йдеться упродовж сторінок цього видання.

Звичайно, врахувати все і згадати про всіх просто нема змоги. Очевидно, пропозиції і зауваження внесуть читачі, що буде враховано при перевиданні книги. Ось, скажімо, хоча б, про корінні родини. Є у нас, як то кажуть, цілі гуштаки — Королів, Симочків, Скубеничів, Фекетів, Миковичів, Червеняків, Вороничів, Мешків, Кучаків, Яцковичів, Вакулів…

Книгу намагалися щедро ілюструвати. Тут багато реметян упізнають свою молодість, матимуть змогу оглянути цілу низку старовинних фотографій, мало кому доступних. Члени громадської редколегії допомагали у зібранні спогадів старожилів. Варті щирої подяки всі, хто допомагав у фінансуванні видання.

Тур’я-Ремета впевнено дивиться у майбутнє. Творити його нам належить спільно, щоб утвердити по-справжньому неофіційне визнання столиці Тур’янської долини. Бачимо перспективи у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку, благоустрою, розбудови села.

Поділяю роздуми поета Олександра Олеся:

 Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду,

Той ім ‘ям не вмре ніколи В спогадах народу.

Хто поїв, як струмінь, край свій І не згинув в морі,

Ой не раз того згадають Влітку квіти-зорі.

Хто угледів в час безщастя Сонце крізь тумани,

Той для люду рідним батьком і пророком стане.

Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду,

Тілький той віддав всю душу,

Все, що зміг, народу.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →