На г. Маковиця встановлена спостережна вишка-філагорня. Високо здіймається бетонний стовп, а довкола дерев’яні підпори і драбина.

Кажуть, що колись з висоти можна було “з’єднатися” з найбільшими висотами Закарпаття та Словаччини, поблимки світла були спрямовані у тих напрямах, де також були встановлені такі ж дзеркала. Оскільки вартували тут вояки, можна припустити, що це був об’єкт або для метеопосту, або для корекції польоту літаків чи інших цілей. До філагорні школярі з Тур’я-Ремети добре знають путичку (див.фото 60-х років).

XXX

Напередодні перших виборів у Верховну Раду виборчу дільницю в селі відвідав Олесь Гончар.

XXX

Дільнична лікарня в селі за роки радянської влади відкрита в 1946 році. Спочатку було всього 15 ліжко-місць, 5 — для хворих на туберкульоз. В 1950 році відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. В 57-ому лікарня була на 25 ліжок, відкрито родильне відділення. Із прибудовою, можливості медичної допомоги подвоїлися. А лікарня і тепер обслуговує 9 сіл Тур’янщини.

XXX

В 1956 році було прийнято рішення про передачу приміщень училища механізації сільського господарства № 8 в підпорядкування обласного відділу соціального захисту населення для відкриття будинку інвалідів праці на 200 ліжок.

Першим директором став Григорій Харита, а надалі Юрій Павлишинець, Андрій Монька, Юрій Савка, Юрій Лечига, Іван Дзямулич, тепер Омелян Часин (на фото — в центрі).

Першими працівниками будинку інвалідів стали Тийгели, Михайло Чиліпка, Павліна Шванда, Ганна Куцик, Каміла Тирик, Катерина Головей, Юлія Воронич, ФедірТимко.

Тепер у психоневрологічному інтернаті утримують понад 400 підопічних, а обслуговують їх 200 працівників.

Інтернат має своє допоміжне господарство, майстерні, зведено новий спальний корпус, є умови для праці й відпочинку.

Надходить і гуманітарна допомога з Німеччини, Угорщини.

XXX

В 1982 році в селі відкрився міжшкільний виробничий комбінат, який очолив Юрій Майдич. Тут школярі району здобували фах водія, тракториста-машиніста, кухарки, швачки, столяра, молодшої медсестри. Щорічно навчалося майже 500 учнів.

XXX

Кіномитці Свердловської кіностудії вподобали наше село. В 1966 році в Тур’я-Реметі проходили зйомки кінокомедії “Трембіта”, того часу тут жили відомі актори Аросєва, Крамаров, Весник. У масових зйомках брали участь сотні реметян. Коли тепер дивимося фільм по телебаченню, багато упізнають своїх батьків, яких уже нема серед живих…

Якщо у цій кінострічці Борис Савченко знімався як актор, то в 1985 році він вже режисер кінофільму про Олексу Борканюка. В епізодах мову про Героя Радянського Союзу вів Михайло Куштан.

З 1960-го закладу присвоєно звання “Будинок культури відмінної роботи”, проводились обласні семінари. Розквітала художня самодіяльність. Справжніми ентузіастами культосвітньої роботи на селі були Іван Симочко, Ольга Найпавер, Михайло Біган, Антон Бескід, Надія Симочко, Анастасія Брезинська, Ірина Червеняк, Любов Кучак, Марія Головей.

Автор спогадів, Іван Роля, не тільки багато літ працював тут директором, а й фотографував, зорганізував любительську кіностудію створив фільми “Перша борозна”, “Вічно живий в пам’яті народній”, “Живе на селі людина”, “Тур’янська зима”, які на кінофестивалях любительських стрічок у Києві, Житомирі. Одесі, Новій Каховці удостоєні високих відзнак, автору присвоєно звання “Відмінник культосвітньої роботи”, медаль “За трудову доблесть”. Нагороджений іменним годинником.

XXX

У 1946 році створено сільське споживче товариство з допомогою пайовиків. Спочатку труднощі були значні, бо товар завозили єдиною підводою. Кооператорів з Тур’я-Ремети очолив Іван Плешко. Починати доводилося “з нуля”. Вели заготівлю продуктів Йосип Тимко, Іван Сакаль, Юрій Микович, Іван Симочко. З громадського харчування відкрили “Закусочну”, “Чайну” кондитерський цех, в 1954 році побудували “Сільмаг”, в 58-ому центральний продмаг, а в 1967- ому торговий центр. Організаторами споживчої кооперації у різні роки були Соханич, Макарович, Іван Іваньо, Михайло Микович, Олексій Данило, Федір Горіна, Петро Гуранич, Петро Белей, Михайло Хобора, Василь Василенко, а впродовж останніх років — автор спогадів Василь Зизич.

Помітних зрушень у торгівлі досягнуто завдяки Петру Белею. При ньому став до ладу не тільки торговий центр, а й магазин промислових товарів, кафе, пивний бар, спеціалізовані магазини для продажу хліба, м’яса, молока, господарських товарів, книжковий і канцтоварів. Приїжджали в село вивчати кращий досвід делегації з братніх республік, навіть з далекої Африки. Варті згадки добрим словом працівники Марія Данило, Юлія Фекета, Віра Ворожильчак, Олена Белей, Марія Лоскій, Павліна Горват, Юлія Шандалій, Марія Туряниця, Ганна Тимко, Ганна Цьома, Андрій Іванчо, Андрій Ступак, Ганна Микович, Ганна Головей, Марія Король, Ірина Деяк, вже нині покійні Ірина Попович, Марія Сакаль, Михайло Мешко, Віра Данило, ВіраСтегней, Магдалина Белей, Михайло Кучак…

 ХХХ

Діти — то наші квіти у житті. Заглянемо у пожовклу вже райгазету наприкінці 60-років:

…Ранок повниться веселим щебетом діток. 60 вихованців мають тут затишок, тепло виховательок Ганни Біган, Олени Горіни, кухарки Варвари Гусар. Всі вони, а також завідуюча Галина Боярищева, дбають про те, щоб діти відчувалися, як удома. Врешті, погляньте на радість підростаючого покоління реметян.

XXX

Не кожному судилося прожити у рідному селі. Василь Головей— підполковник військової частини ракетних військ (живе у Костромі), Олексій Кучак — капітан субмарини, Іван Ступак старпом на кораблі Північного флоту (загинув в аваріі). На фото: під час зустрічі школярів з Олексієм Кучаком.

Уродженці села — ціле сузір’я науковців: згадані вже Олександр Рот, Іван Фекета, Ольга Гуштан, Надія Маньо-Хрипак, Марія Бочко, Марія Бешені, Ірина Біган, Ганна Воронич. Відомі й хірурги та лікарі Йосип Уйлокі, Степан Добош, Василь Воронич, ветлікар Іван Воронич, книговидавець Каміл Найпавер, журналіст Карло Лустіг…

Та справа навіть не у наукових званнях. Живими творцями історії села були прості реметяни та їх родини. Відчуваю їх докір: “А мій родовід не здогадано…”Даю їм на правду. Треба поглиблювати дослідження, доповнювати, бо кожен вартий на увагу і згадку для нащадків.

Своєрідні долі старожилів. 104 роки прожила Катерина Пінджоля, століття —Марія Мешко, 99 років минуло Олені Воронич, 93 Ганні Пащенко, у 96 років відійшов у вічність Іван Кібелбек, на 93 році — Федір Воронич, недавно виповнилося 92 Семену Роману, стільки ж Марії Скубенич та Юлії Белей…

XXX

Продовжувачами народних традицій вишивальниці: Ірина Задорожна та дочка Надія — голова обкому профспілки працівників торгівлі, Ганна Сеник, Юстина Гуштан, Ілона Бардош, Павліна Біган, Ірина Скубенич, Ілона Данило, Марія Червеняк, Марія Хававка, Надія Чомоляк, Віра Головей, Ганна Скубенич, Ірина Танчук, Ірина Пінджоля, писанкарі Марія Бадзьо, Юлія Вакула та внучка Ольга Романюк, фотомайстри подружжя Петро та Ганна Вороничі, які допомагали ілюструвати цю книгу.

XXX

21 листопада 1998 року, в день святого архистратига Михаїла— престольного свята села, тут відбулося урочисте відкриття й посвячення новозбудованого греко-католицького храму. На цю урочисту подію приїхали єпископ Іоан Семедій, 8 священнослужителів, церковні процесії з навколишніх сіл. Привітали вірників з посвяченням храму телеграмою о.Петро Тяшев з Македонії та владика о.Іван Лявинець з Праги.

Єпископ Іоан Семедій посвятив храм і з участю священників відправив архієрейську службу Божу. А допомагав їм церковний хор із Перечина під керівництвом Чоби Фішера.

5 років тривало будівництво.

Допомагали греко-католицькі громади району, сприяли будівництву й з-за кордону.

Керував будівництвом без жодної оплати справжній майстер своєї справи будівельник Михайло Молнар, йому спомагали голова греко-католицької громади Михайло Фекета. Значний особистий вклад внесли і брати Василь та Юрій Крупчинські, їхня мати Ганна. Щоденно трудився на спорудженні святині Ілля Мешко, його робота завершилась з виготовленням й встановленням престолу. Щиро трудилися на споруджені храму сім’я Семена Романа, Андрія Мешки, Василь Воронич, сім’я Олексія Мешка, Василь Попович, Юрій Скубенич, Петро Червеняк, Іван Данило, Олекса Крупчинський, Богдан Мешко, Василь Бумбак, Юрій Вакульчак та багато інших реметян. Вдячні сельчани й тодішньому правлінню КСГП “Верховина” Федору Гулею, підприємцю Ярославу Горіні, голові Турицької греко-католицької громади Петру Корпанцю. На фото: центр села в 60-х роках.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →