Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

Так уже повелося, що цінність усього сущого люди звикли вимірювати золотом. У попередньому розділі йшлося про золотий сон. За словниками — це приємне сновидіння, яке дає відчуття щастя, насолоди. В людини доброї, з лагідним характером — золоте серце. В здібної, обдарованої особистості — золота голова. Є ще золота осінь, коли гаї та діброви набувають яскраво-жовтого забарвлення. У кмітливого майстра — золоті руки. Розумне, доречно сказане слово — золоте. Щаслива пора — золота пора. Люба дитина — золота дитина. Джерело багатства і прибутків — золоте дно. Великі, несподівані прибутки — золотий дощ. Одружуючись, хлопець обіцяє дівчині золоті гори. І якщо він і вона проживуть щасливо 50 років — святкуватимуть золоте весілля. Кожен із нас хоче вписати в життя золоту сторінку, та багато хто з роками вдовольняється золотою серединкою. І казкові та міфічні персонажі щастя міряли здебільшого золотом. То знаходили яблуню, яка родить золоті яблука. То виловлювали золоту рибку. То мандрували по золоте руно…

Хитрі люди побачили і в мовчанні золото. Але ж і доречно, вчасно мовлене слово — золоте. А втім, хай не буде золотим, але вчасним наше слово про золотий корінь — родіолу рожеву, багаторічну трав’янисту рослину з родини товстолистих.

У родіоли рожевої якраз корінь, хоч він і захований під землю, найбільше заінтересував людину. Наземна частина рослини непоказна: прямі нерозгалужені стебла заввишки 10—17 см, на них, мов щетинки на йоржі, густо сидять ланцетовидні м’ясисті листки. На верхівках стебел у червні — серпні розпускаються жовті квітки, зібрані в щитовидне суцвіття.

Підземна ж частина рослини — це кожушне бульбовидне кореневище з нечисленними коренями, вага яких проте досягає 400— 900 г. Спитаєте, а чому ж корінь золотий? Можливо, тому, що його сірувато-бежеві кореневища мають своєрідний металевий відтінок, який за достатньої фантазії можна порівняти з блиском благородного металу. Якщо обережно зняти верхній шар — кірку, то під ним побачимо шар яскраво-лимонного кольору.

І все ж літературна назва “родіола рожева” — всього-на-всього невдало скалькована з російської назви. Річ у тім, що кореневище родіоли при механічному пошкодженні виділяє аромат, схожий на трояндовий, по-російськи — “розовий”. Так що логічно родіола повинна називатись аж ніяк не рожевою, а трояндовою.

Російська назва запозичена із грецької — зі зменшувальної форми слова rhodon, що означає троянда.

Врешті-решт справа не в назві, а в самій рослині.

Родіола рожева (називаймо вже її так) ще не стала рідкістю: цілі куртини цієї рослини можемо надибати в субальпійському та альпійському поясах Карпат, зокрема, на хребтах Свидовець, Чорногора, в Мармароських Альпах. Хоч і рідко, ця рослина зустрічається на високогірних кам’янищах, на виступах задернованих скель, на альпійських луках і серед субальпійського криволісся. Соковиті стебла і листки родіоли рожевої залюбки поїдають травоїдні тварини. До слова, у багатьох країнах Західної Європи, де росте родіола рожева, молоді її стебла та листки використовуються як салатна зелень.

І все ж не це загрожує рослині, а погоня за її коренем. А от стародавні народи Європи про цілющу силу, сховану в золотому корені, видно, не здогадувалися: його використовували для дубління шкіри, фарбування тканини.

Може, для самої рослини й добре, що про її лікувальні можливості Європа здогадалася пізно. Адже тут цей аркто-альпійський вид має розірваний ареал. Більше його в Азії: це й гори Сибіру, і Малої Азії, і Забайкалля, і Далекого Сходу, і Китаю, і Монголії. Та масово родіола рожева росте тільки на північно-східному Алтаї на висоті 1500—2500 м над рівнем моря. Але тільки в 1961 році експедиція під керівництвом Г. В. Крилова дала знати науці про наявність золотого кореня в Гірському Алтаї, охарактеризувавши цю рослину як перспективну з погляду медицини.

Шукати в золотому корені панацею від усіх хвороб, як і в кожній іншій рослині, даремно. Між тим, за короткий час родіола рожева набула такої популярності між шукачами здоров’я, що знавці й любителі природи стурбувалися: чи не чекає цю рослину та ж доля, що спіткала женьшень, чи не стане й вона ботанічною рідкістю?

В нашій країні зростає близько двох десятків видів родіоли, а на Україні — тільки один: родіола рожева.

Родіола рожева (родиола розовая) —

Rhodiola rosea L.

Родина: товстянкові — Crassulaceae

Слід рішуче відмовитися від безсистемних заготівель кореневищ рослини на лікарські потреби: недаремно ж родіола рожева стала прикрим набутком “Червоної книги Української РСР” і “Червоної книги СРСР”.

А кому доконче хочеться заволодіти золотим коренем, маємо

нагоду сказати, що родіолу рожеву не складно вирощувати на присадибних ділянках у відкритому ґрунті. Добре вона почувається при достатній кількості вологи на штучних кам’янистих гірках. Розмножувати її можна насінням і поділом кореневища. Декоративністю ця рослина не відзначається, проте в пору цвітіння, коли па багатоквітковому стеблі загоряються жовті вогники, і пізніше, коли листя міняє свою барву із зеленої на жовту, червону, пурпурову, вона принадна. Врешті, це один із способів наблизити до себе високогірну карпатську природу. Аби тільки її бездумно не знищувати.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com