М. В. ДУБАНИЧ

Висока питома вага природних кормових угідь у структурі сільськогосподарських угідь, кліматичні умови для росту і розвитку в умовах Закарпатської низовини сприяють розвиткові високопродуктивного тваринництва. Проте продуктивність кормових угідь ще дуже низька і задовольняє потреби тваринництва Закарпатської області в кормах лише на 46—50%.

У 1965—1969 рр. нами вивчались шляхи поліпшення якості травостою та різні способи використання культурних пасовищ у радгоспі «Борець» на Ужгородщині. Наші чотирирічні спостереження свідчать про те, що урожайність травостою пасовищ, його ботанічний склад залежать не тільки від грунтово-кліматичних умов, але й від режиму його використання. Сам процес спасування травостою впливає на водний, мінеральний і повітряний режими грунту, змінює динаміку поживних речовин у рослинах та співвідношення видів у рослинному угрупованні. Під впливом інтенсивного випасання кількість видів у травостої зменшується на 24—27%, починають переважати такі низькорослі рослини, як низові злаки — костриця лучна, костриця червона, костриця овеча, тонконіг лучний; з бобових — конюшина повзуча, лядвенець рогатий; з різнотрав’я — різні види нечуйвітра, подорожники тощо. Поява у травостої цих рослин свідчить про посилене використання культурного пасовища, що погіршує його.

Підвищенню ролі пасовищного корму в раціоні тварин сприяє правильне використання культурних пасовищ. Дослідження показали, що при загінній системі використання пасовищ урожай і кількість стравленого тваринами корму збільшується на 15—18%, а це в багатьох випадках дає можливість зменшити площу під випасанням на 18—20%.

Для корів раціонально організувати систему одноденних загонів, що дає можливість регулювати інтенсивність випасання в окремих загонах. Велике значення мають розміри і кількість загонів. Порівняння дослідних даних 12- і 8-загінної системи свідчать про те, що перевагу (з таких показників, як урожай і приріст живої ваги тварин) має 8-загінна, при якій збільшуються розміри окремих загонів. Це дає можливість ліпше механізувати роботи на культурний пасовищах.

Враховуючи це, доцільно розбивати пасовище на 8—10 загонів і обов’язково, з допомогою електропастуха, в загонах відновити одноденні ділянки під випасання. Трава в загонах має стравлюватись рівномірно, швидко і не занадто низько. Найліпші врожаї пасовищного корму за сезон отримують тоді, коли загони використовують під випасання не більше 1—2 днів.

Досліди показали, що висока продуктивність культурних пасовищ значною мірою залежить від числа циклів стравлювання: вже при п’яти циклах урожай культурного пасовища зменшується на 42—45%. При зменшенні тривалості спокою загонів найбільшу масу зеленого корму одержано в першу половину пасовищного сезону, а найбільш вирівняний розподіл урожаю за циклами стравлювання спостерігався при збільшенні тривалості спокою загонів.

Таким чином, оптимальною частотою використання культурного пасовища за сезон слід вважати чотириразове. При такому режимі спостерігається максимальний збір кормових одиниць за 1 га і, що головне, за своєю поживністю цей урожай задовольняє потреби корів з удоєм 20 кг молока на добу.

Одним із шляхів правильного використання пасовищ є повне стравлювання їх зеленої маси. Але надто низьке стравлювання призводить до погіршення продуктивності пасовища. Трави після дефоліації відростають дуже повільно, і саме в цей час травостій надто чутливий до можливих літніх посух, що призводить до зниження його продуктивності. Але при надто високому стравлюванні втрачається значний процент урожаю. Адже кожний сантиметр травостою вище 5 см відповідає — 5—7% урожаю, або 100—120 кг сухої речовими з 1 га.

Від висоти стравлювання травостою залежить також і вміст поживних речовин у зеленій масі. Чим ближче до грунту розташовані вегетативні органи рослин, тим менше вони містять сирого протеїну й жиру, зате клітковини — більше. Так, за нашими даними, в період бутонізації злаків висотою від 3 до 5 см вміст сирого протеїну становив 12,4%, жиру — 2,3%, клітковини — 32,1%, а вище 8—10 см — відповідно 16,4%, 3,2 та 27,4%. Отже, нормальною висотою травостою слід вважати 5—8 см.

Для правильного використання травостою культурних пасовищ велике значення має початок використання. При надмірно ранньому випасанні травостою різко знижується продуктивність пасовищ, тому що злакові й бобові трави не встигають добре розвинути листову поверхню. Отже, процеси асиміляції поживних речовин послаблюються, що призводить до виснаження кореневої системи цінних кормових рослин, і вони випадають з травостою, а їх місце займають менш вимогливі до умов і малоцінні у кормовому відношенні.

Пізнє випасання теж небажане, оскільки в травостої з проходженням фаз розвитку рослин зменшується кількість протеїну і збільшується кількість клітковини. Крім того, при запізненні з випасанням зменшується врожай у наступних циклах стравлювання. Через це перше весняне випасання слід починати, коли травостій досягає пасовищної стиглості, тобто коли висота його не менша 12—15 см, що співпадає з фазою кущіння злаків і галуження бобових.

Строки припинення випасання теж мають велике значення. При пізньому осінньому стравлюванні травостій не встигає відрости до настання зими і через це продуктивність пасовища у наступному сезоні знижується. Припиняти випасання слід не пізніше, як за 20—25 днів до кінця вегетації, щоб рослини встигли накопичити достатню кількість запасних речовин на період зимового спокою й розвитку навесні наступного року.

При вивченні шляхів поліпшення якості травостою культурних пасовищ досліджувався і вплив мінеральних добрив та поливу на продуктивність і якість травостою. Під їх впливом значно підвищувалась продуктивність культурного пасовища, що видно з таблиці 1.

Таблиця 1. Залежність продуктивності травостою культурного пасовища від добрив і поливу (в кормових одиницях з 1 га, в середньому за 4 роки)

Під впливом добрив і поливу змінилося співвідношення господарських груп у травостої. Азотні добрива знизили в травостої вміст конюшини білої з 8,9% до 2,3% і збільшили участь злакових з 42% до 68%.

Для характеристики кормової цінності травостою велике значення має показник вмісту сирого протеїну на одну кормову одиницю. За оптимальну його кількість прийнято 110—115 г на кормову одиницю. Дані таблиці 2 свідчать про те, що пасовищний корм, навіть при незначній участі в ньому бобових, забезпечує потреби в протеїні з надоями 20 кг молока щодобово. Крім того, кількість протеїну в другій отаві була вище оптимальної і тому в цей період рекомендується в раціоні зменшити кількість пасовищного корму і включити в раціон корми з високим вмістом вуглеводів.

Таблиця 2. Вміст сирого протеїну в траві культурного пасовища (в г на 1 корм. од., в середньому за 4 роки) ,

Не менше значення у підвищенні продуктивності кормів має вміст мінеральних речовин, особливо фосфору і кальцію (табл. 3).

Таблиця 3. Вміст фосфору і кальцію в траві культурною пасовища (в г на 1 корм. од.)

З таблиці 3 видно, що пасовищний корм у всіх циклах стравлювання і в усіх варіантах забезпечує тварин фосфором і кальцієм.

Отже, при правильному використанні та відповідному догляді культурні пасовища можуть стати значним резервом підвищення продуктивності тваринництва.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.