Кульбаба лікарська (Taraxacum officinal.e F. Web. ex Wigg.). Російська назва — одуванчик лекарственный; місцева — баба, бабаки, бабакуля, бабакуль, бабка, баранки, баранчики, бородавник, вірність мужська, гуменник, гуменце, дідики, жабник, жовтушка, зуб вовчий, козачки, кочанек, кулибаба, кульбаба звичайна, кульбаба, кульбабка, кульбабок, кульбавка, кульбака, кульбаха, купава, купала, летучки, летючки, листочки, любов хлопців, маїк, маївка, май, майка, мелайниця, молоч дикий, молод городовий, молочай дикий, молочко, молочник, молошник, одуванчик, омеланка, падиволос, пауки, плешивець, подойнички, подорожник, помпава, попава, прищавник, пувка, пупава, пупова, пустодуй, пушки, солдатики, скульба, сліпак, сліпота, сталість дівоча, тютя сліпа, чичник, чічак, чічик, чічник.

Популярна, дуже поширена рослина. Цвіте з квітня до морозів. Росте всюди на відкритих місцях, у великій кількості на луках, галявинах, в садах, по шляхах та інших місцях.

Застосування. З лікувальною метою використовують корені (Radix taraxaci), рідше корені з надземною частиною (Radix taraxaci cum herba). Вони містять гіркоту тараксацин, два фітостероли (тараксастерол і гомотараксастерол), слиз, цукор, до 40% інуліну, інозит, маніт, дубильні речовини, сліди ефірного масла, каучук, смолу. У листках є вітамін С—50 мг% і каротин — 6 мг %.

Кульбабу вживають для збудження апетиту і поліпшення діяльності травних органів. Іноді препарати кореня призначають при захворюванні печінки як жовчогінне і легкопроносне. Корені вживають в порошку або у вигляді густого екстракту. В народній медицині використовують відвар кореня.

Для збудження апетиту і поліпшення травлення вживають екстракт (0,3 г на прийом) і відвари (15—20 г на 200 г води) по столовій ложці 3—4 рази на день за півгодини до їди.

При захворюванні печінки п’ють настій кореня. Одну ложку дрібно нарізаного кореня заварюють як чай в склянці кип’ятку, потім ще настоюють протягом 20—30 хв., проціджують і вживають по 1/4 склянки 3—4 рази на день за півгодини до їди.

Збирання. Корені викопують ранньою весною у квітні, поки не розквітне рослина, але краще восени (в серпні—вересні), після опадання листків. Викопані корені очищають від землі, решток стебел і листків, миють холодною водою і сушать на повітрі (в суху погоду), в теплому приміщенні або на печах, не надто гарячих. Перед сушінням корені слід пров’ялити на повітрі протягом кількох днів, поки не припиниться виділення молочного соку.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971