В.І. ПОНОМАРЧУК

Серед твердокрилих комах туруни (Carabidae) — одне з найпоширеніших і багатих видами родин. На Закарпатті виявлено 366 видів турунів. Окремі їх види мають немаловажне значення тому, що є одними з головних грунтових мешканців культурних ландшафтів. Більшість видів — активні хижаки, що знищують шкідливих комах і молюсків (види родів Carabus, Calosoma, Cychrus та ін.).

Личинки деяких видів (Lebia) паразитують на личинках окремих видів листоїдів — шкідників сільського і лісового господарства (Шарова, 1958). Деякі види Carabidae рослинноядні і завдають іноді істотної шкоди посівам зернових культур. Це хлібний турун (Zabrus tenebrioides Goeze), а також деякі види родів Ophonus, Harpalus, Amara.

Велике значения мають туруни як регулятор чисельності шкідників. Серед них окремі види родів красотілих (Calosoma), Carabus, Cychrus. Представники красотілих живляться гусеницями. Так, Calosoma sycophanta L., C. iuquisitor L знищують гусениць — шкідників лісів. Види роду Carabus живляться жуками та гусеницями.

На Закарпатті найперспективнішими для боротьби з шкідливими комахами на орних землях є такі види турунів: Carabus cancellatus ILI., C. zawadsckyi Кr., С. violaceus L., Broscus cephalotes L. та ін.

Закарпатська область розташована на південних схилах Карпатської дуги і захищена горами від північно-східних вітрів. Тому фауна турунів різноманітна як у видовому відношенні, так і за фауністичними комплексами. Різноманітність видів пояснюється також вертикальною поясністю і помірно-континентальним, з достатньою вологістю кліматом. Однією з причин різноманітності зоогеографічного складу фауни турунів Закарпаття є центральне положення Східних Карпат в Європі. Вони, з одного боку, є бар’єром, що розділяє різноманітні фауністичні угруповання, з другого, — характерним центром розвитку гірської фауни.

Фауна Carabidae за своїм складом та генезисом дуже різноманітна. До її складу входить багато зоогеографічних елементів, що належать до різних фауністичних угруповань.

За А. П. Семеновим-Тянь-Шанським (1936), Закарпаття належить до Європейсько-Сибірської підобласті Палеарктики та до провінції острівних лісів.

Дослідження видового складу, порівняння з даними літератури дають можливість скласти зоогеографічну характеристику турунів області та поділити їх на зоогеографічні категорії. Туруни Закарпаття поділяються на такі зоогеографічні категорії:

І. Широко поширені, що, в свою чергу, діляться на ряд підгруп (їх 11 видів). До цієї категорії належать:

1) види голарктичного поширення (7[1]). Це представники шести родів Blethisa, Dyschirius, Calathus, Agonum, Elaphrus, Lorocera.

Кількість особин видів зазначених родів незначна. Види цієї групи зустрічаються у всіх вертикальних поясах, в основному на берегах водойм і річок;

2) голарктичний бореальпійський (4) ареал, який охоплює обидві півкулі, причому на півночі він більш-менш безперервний, а в південніших частинах обмежений лише горами, належать гірські та високогірні види з родів Nebria, Notiophilus, Amara.

II. Велику групу становить палеарктична група видів (66). Види, що належать до неї, поширені від Атлантичного океану до Тихого. Це представники 23 родів. За своєю кількістю вони нерівнозначні. Одні з них багаточисленні в окремих стаціях і становлять головну масу туруна, наприклад, Bembidion lampros Hbst., Harpalus affinis Schrnk., Anisodactylus signatus Pz., Amara similata Gyll., A. aenea Deg. Інші зустрічаються рідко. Наприклад, Elaphrus cupreus Dft., Ophonus calceatus Dft., Dolichus halensis Schall.

Багато з них відіграють важливу роль серед грунтових мешканців культурних ділянок. Перш за все, ще види з родів Harpalus, Amara.

Багато з видів цього комплексу поширені до Далекого Сходу. Не зустрічаються вони тільки на Крайній Півночі та у степах. Більшість з них мешкає і в лісах Закарпаття. Вони також поширені по всій лісній зоні Радянського Союзу (Pterostichus vernalis Pz., О. oblongopunctatus F., P. niger Schall., P. Vulgaris L., P. nigrita F.).

III. Західно-палеарктичні види поширені в Європі та Західній Азії (89) — як правило, на схід приблизно до Єнісея. Деякі з них зустрічаються також у Північній Африці. Це представники 33 родів. Серед них є масові види, звичайні й рідкі для Закарпаття.

Найбільш характерним ядром поширення турунів на Закарпатті є види, що належать до європейського комплексу: європейські, європейсько-середземноморські, європейсько-кавказькі, середньоєвропейські, переважно гірські, зв’язані з горами Середньої Європи або з Карпатами чи з окремими їх районами.

IV. Види європейського комплексу (39), що тяжіють в основному до широколистяних лісів Закарпаття і загалом Карпат, лісних луків, галявин, вирубок. До цього угруповання належать представники 17 родів.

Найбільшим числом видів представлені Carabus (6), Bembidion (12), Pterostichus (3). Чимало видів живуть у вологих місцях на берегах рік, струмків, боліт — види Dyschirius, Bembidion, Stenolophus.

V. Європейсько-середземноморські види (33), ареали яких охоплюють Середземномор’я і Європу, переважно південну.

Деякі з видів цього комплексу на території Закарпаття мають північну межу ареалу, наприклад, Harpalus cupreus Ssp., fastuosus Fald., H. pygmaeus Dej., H. albanicus Rtt., Acupalpus luteatus Dft., Antracus longicornis Schaum.

У Закарпатській області види цього елементу фауни зустрічаються в основному тільки в південно-західній частині, не виходячи за межі р. Ріки.

VI. Європейсько-кавказькі види зустрічаються в Європі і на Кавказі, переважно в широколистяних лісах, їх 44 види, 22 роди.

Найбільшою кількістю видів представлені Bembidion (9), Ophonus (4), Harpalus (2). Деякі з зазначених видів звичайні в області: Nebria brevicollis F. Численний вид роду Nebria, Ophonus diffinis Dej., деякі Bembidion.

VІІ Середньоєвропейські, здебільшого гірські рідше зустрічаються у низинних районах.

Ареали охоплюють гори Середньої Європи. Найширше представлені роди Carabus (2), Bembidion (12). Трьома видами представлені Harpalus, Amara, Abax. Види цієї категорії, в основному, гірські, лісні. Деякі з них зустрічаються, крім гір, і в рівнинно-передгір’ї.

У складі турунів, які належать до цього елементу, є види з ареалами, що не виходять за межі гір Середньої і Західної Європи. Наприклад, Nebria jokischi Strm., Trechus pulchellus Putz.

У Криму і на Кавказі зустрічаються Bembidion conforme Dej.

VIII. До ендеміків Карпат відносимо 38 видів. Найбільшим числом видів представлені роди Carabus (8) Nebria, Trechus, Duvalius, Pterostichus (5 видами).

З цього загального аналізу зоогеографічного огляду турунів виділяється роль Карпат як центру розвитку гірської фауни, а також вплив гірської системи на поширення окремих видів турунів.

ЛІТЕРАТУРА

Комендар В. І. Характер верхньої межі лісу на хребті Чорногора в Радянських Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XII, № 4, 1955;

Комендар В. І. До питання про динаміку рослинних поясів у Східних Карпатах. — Український ботанічний журнал, № 4, т. XIV, 1957;

Крыжановский О. Л. Жуки — жужелицы рода Carabus Средней Азии. М.—Л., Изд-во АН СССР, 1953;

Крыжановский О. Л. Красотелы родов Caloscoma Web и Callisthenes Pisch. — W (Coleoptera, Carabidae) фауны СССР. Энтом. обозр. XII, І, 1962;

Медведев С. И. О роли Карпат в формировании энтомофауны Украины. — Научн. зап. Ужгородского ун-та, т. XXI, 1956;

Попов М. П. Очерк растительности и флоры Карпат. Изд. Моск. общ. исп. прир., 1949;

Семенов-Тянь-Шанский А. П. Пределы и зоогеографические подразделения Палеарктической области для наземных Сухопутных животных на основании географического распределения жесткокрылых насекомых. М.—Л., 1936;

Страутман Ф. И. Птицы Советских Карпат. Изд-во АН УССР, 1954;

Страхов Н. М. Историческая геология; 1938;

Фодор С. С. Ботанико-географическое районирование высокогорной растительности Закарпатья. — «Проблемы ботаники», т. V, 1960.

Tags: комахи