І. М. ЧЕРНЕКІ

Первинна природна рослинність значно змінилась під впливом діяльності людини в Українських Карпатах. Так, В. А. Анучін (1956) відзначає, що тільки у віддалених гірських районах Закарпаття її залишилось 85% тоді як у передгір’ї під сільськогосподарські угіддя, шляхи та промислові будови засвоєно понад 40% території області, а в низинній зоні — природну рослинність знаходимо лише невеличкими острівцями.

Використовуючи сприятливі грунтово-кліматичні умови Закарпаття, трудівники колгоспних ланів значно розширили площі садів і виноградників. За роки Радянської влади Закарпаття перетворилося у край квітучих садів та виноградників. Тепер в області є понад 45 тис. га багаторічних плодових насаджень. Це в 4,5 раза більше, ніж було до возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Зміцнення економіки колгоспів та радгоспів відкрило можливості корінної реконструкції не тільки наших сіл з метою перетворення їх у благоустроєні населені пункти міського типу, але й дозволяє перетворювати і місцевість навколо сіл, зробити її більш привабливою і пристосованою для культурного відпочинку.

В міру розвитку технічного прогресу, підкреслює В. Доброхвалов (1967), контакт між людиною і природою стає тіснішим, а взаємовплив — все більш глибшим та різнобічним.

Специфічність умов та можливостей Закарпаття потребують при закладанні нових садів-парків використовувати і декоративні елементи. Прикладом такого декоративного оформлення плодового саду є низинний сад колгоспу ім. Горького села Сторожниці на Ужгородщині. Сад цей — один з кращих зразків вмілого поєднання високого виробничого садівництва з чудово оформленими трояндами, квітами та пальметними деревами декоративних алей. Для трудівників села колгоспний сад став прекрасним місцем творчої праці і відпочинку.

Взірцем культурного ландшафту служить і Сад дружби ім. В. І. Леніна на Берегівщині. Він закладений на державному кордоні спільно садоводами двох братніх країн — Радянського Союзу та Угорської Народної Республіки.

Колективні сади створені навколо промислових міст. Виконують вони не лише важливу вітро- і пилозахисну функцію, але й добре плодоносять.

Створення зелених зон навколо міст та промислових центрів, як і внутрішнє озеленення населених пунктів, — один з проявів турботи Комуністичної партії та Радянської влади про здоров’я та відпочинок трудящих.

На Закарпатті відомо багато прикладів створення нових культурних ландшафтів, які змінили природу області. Перш за все, це десятки тисяч гектарів лісових та плодових культур у передгір’ї й не менш важливі лісовідновні посадки у гірських районах. Люди виконали величезну роботу, яка свідчить про те, як можна з користю і розумно перетворювати первинну природу і створювати необхідний для нового життя культурний ландшафт.

Відомо, що ландшафт — частина території або місцевості, на якій взаємопов’язані біотичні та абіотичні фактори, що утворюють конкретну форму лісу, луків, садів і т. п. Тому для створення нових ландшафтів виникає необхідність спільної роботи архітекторів, економістів, соціологів, лікарів та біологів. Це означає, що потрібен новий комплексний підхід до організації подібної наукової роботи, потрібні висококваліфіковані кадри. Сучасний архітектор має бути й ботаніком, а біолог, який пов’язаний з озелененням, по суті, стає і архітектором- озеленювачем.

У садово-парковому будівництві існує два основних стилі: регулярні та ландшафтні, природні або пейзажні. Останній стиль проникнутий уподобненням природі з характерною природному пейзажу криволінійністю. Переважну більшість наших старих садів-парків закладено у пейзажному стилі. Нові парки (наприклад, міський парк імені 300-річчя возз’єднання України з Росією в Ужгороді) мають регулярний геометричний стиль. Уважне вивчення історичних матеріалів садово-паркового мистецтва, особливо відомих усьому світові кращих взірців у садових та паркових композиціях, дає можливість розв’язати ряд складних проблем, які виникають у створенні нових зелених насаджень і ландшафтів.

Інтенсивний розвиток гірничодобувної, будівельної, хімічної та інших галузей промисловості, відзначає М. А. Болотов (1970), призводить до того, що з користування щорічно вилучаються великі площі сільськогосподарських та лісових угідь. Для Закарпаття характерні кар’єри по добуванню глини і щебеню, на яких утворились відвали, не заселені рослинами. Промислові підприємства лісової та деревообробної промисловості забруднюють відходами повітря й річки, електростанції викидають сажу і пил, що без сумніву завдає значної шкоди флорі і фауні.

Спостереження показали, що навколо Перечинського, Свалявського та Великобичківського лісохімкомбінатів змінилась не тільки первинна рослинність, але ті місця навіть полишили окремі види тварин та корисних птахів.

Значні порушення природного ландшафту спричиняє видобування корисних копалин відкритим способом. Так, навколо Кам’яницького та Радванського кар’єрів територія не тільки вибуває з сільськогосподарського та лісового використання, а й сильно піддається ерозії. Вони самі стають джерелом забруднення атмосфери, води та родючого грунту. Внаслідок цього навколо кар’єрів погіршується гідрологічний режим, зменшується приріст деревини, висихають і гинуть лісові насадження, а також знижується урожайність сільськогосподарських культур.

За даними чехословацьких та польських вчених, підкреслює К. П. Мітрюшкін (1970), в результаті промислового забруднення, особливо хімічними заводами, втрати урожаю зернових культур становлять 27—29%. Від порушення гідрологічного режиму врожай картоплі та цукрових буряків зменшується у два-три рази.

У Радянському Союзі питанням відновлення (рекультивації) земель, пошкоджених промисловими розробками, в останні роки приділяється велика увага. Про це ще раз яскраво свідчать рішення четвертої сесії (1972 р.) Верховної Ради СРСР, яка обговорила актуальне питання «Про заходи по дальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів».

У промислових районах, де ця проблема особливо гостра, в широких масштабах ведуться (роботи з рекультивації. На Закарпатті також проводяться роботи по закріпленню промислових відвалів, кар’єрів та відновленню родючості пошкоджених ерозією земель. Спочатку інженерними спорудами намагались припинити ерозію грунту, особливо на схилах гірських ярів та в містах можливих зсувів, але подібні заходи не всюди принесли бажані результати. Розширили закладання на еродованих ділянках культурних насаджень — виноградників і садів з трав’янистими та чагарниковими рослинами, які міцно закріплюють грунт. Заселення корисними рослинами відкритих виробок прискорюється, створюються нові культурні ландшафти.

У тривалому процесі ландшафтоутворення людина повинна керуватись складним переплетінням природних умов і явищ. Розібратися в цих складних явищах їй допомагає наука.

В окремих природно-кліматичних зонах Закарпаття, чимало різноманітних, але типових для Українських Карпат ландшафтів, є цікаві об’єкти живої та неживої природи. Багато їх оголошено союзними, республіканськими та обласними заказниками, які суворо охороняються законом.

Виходячи з того, що місцеві Ради депутатів трудящих зобов’язані в інтересах сучасників та наступних поколінь забезпечити збереження взірців недоторканої природи та мальовничих ландшафтів, а також реліктових природних об’єктів, виконкоми повинні забезпечити і збереження та відтворення природи навколо об’єктів туризму, екскурсій та місць масового відпочинку трудящих.

При створенні гарних ландшафтів доцільно використати, крім санітарної та вибіркової, й реконструктивну рубку лісів. З допомогою неї можуть бути значно підсилені позитивні сторони розташування дерев та чагарників у просторі. Вирубкою дерев у певних місцях створюються кращі умови освітлення та аерації, підсилюються художні контрасти, підкреслюється природна краса рельєфу або водної поверхні, відкриваються нові перспективи на цікаві види, поліпшується структура зелених насаджень.

Науковці Ужгородського державного університету, Закарпатської лісодослідної станції, обласної сільськогосподарської дослідної станції, працівники лісокомбінатів створюють чимало природних лабораторій, де вивчається біологічний хід процесів, які відбуваються у природі, місця розмноження та розселення цінних декоративних і нових сільськогосподарських рослин та промислових тварин, окремих видів рідкісних та вимираючих видів рослин.

Охорона природних і культурних ландшафтів має важливе медичне, культурно-пізнавальне та наукове значення. Мешканці сучасного міста живуть у світі шумів, оточені атмосферою, забрудненою шкідливими газами. Тому у вільний час прагнуть відпочити на лоні природи, помилуватися її красою, подихати свіжим повітрям. Такий відпочинок потрібен для відновлення сил та зміцнення здоров’я людини, задоволення його естетичних потреб, виховання у підростаючого покоління високих почуттів захоплення прекрасним, любові до рідного краю.

Створення архітектурно-художніх композицій у зеленому будівництві значною мірою залежить від біологічних, екологічних та фітоценотичних властивостей рослин, вивчення яких полегшує проектування нових культурних ландшафтів. Паркове мистецтво вивчає та розв’язує проблеми будівництва зелених насаджень у населених пунктах, тоді як ландшафтне теоретично обгрунтовує і практично розробляє проблеми озеленення великих ділянок поза населеними пунктами.

Колгоспні ліси, лісопарки та сади навколо сіл, відзначає А. Г. Буценко (1958), повинні використовуватись насамперед для культурного відпочинку населення.

Коли ліс або сад безпосередньо підходять до села, бажано їх оформити так, щоб можна було використати як ландшафтний парк. Узлісся та межі колгоспного саду доцільно оформити спеціальними високодекоративними посадками. При цьому треба висаджувати такі породи, які формою своєї крони та забарвленням листя навесні, влітку та восени різко контрастують із зеленим фоном лісу чи плодового саду. Це, перш за все, декоративні яблуні Недзведцького, сибірська, китайська та інші.

Плодові дерева та культурні сади з давніх-давен цінять не тільки за їх чудові плоди, але й красу в період цвітіння та плодоношення. Крім того, за гарну форму крони, зроблену художньою рукою садівника. Вміло розташовувати сади, виноградники, молоді ліси та інші зелені насадження -— це значить створити велику художню картину, привабливу як у цілому, так і в окремих її деталях, яка стане завершеним твором садово-паркового мистецтва і характеризуватиметься композиційною єдністю форми та змісту.

ЛІТЕРАТУРА

Анучин В. А. География Советского Закарпатья. М., ОГИЗ, 1956;

Доброхвалов В. Культура ландшафта. М., «Правда», 1967;

Болотов Н. А., Митрюшкин К. П., Шапошников Л. К. Охрана и использование биологических ресурсов в СССР. М., «Знание», 1967;

Казанцев Н. Д. Правовая охрана природы СССР, М., «Знание», 1967;

Киселев Г. Е. Цветоводство. М., «Колос», 1964;

Стойчев Л. И. Парковое и ландшафтное искусство. София, Земиздат, 1962;

Романов Н. Е. Целебные силы природы. М., «Знание», 1969.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.