Якось дивно виходить: ми називаємо себе вінцем творіння природи, здавалося б, визнаючи тим самим її перевагу над нами, й в той же час претендуємо на те, щоб здобути повну владу над нею.

Щодня ми здійснюємо насильство над природою, змушуючи її служити нам у всьому. Людина втратила повагу до неї, своєї матері, вона уже не вважає, що безпорадна перед природою. І вона мстить, насилаючи смерчі, урагани та потопи… Вже почалася справжня війна між людиною та природою, й людина вважає чомусь, ніби вона переможе. Боюся, що якщо все буде так тривати й надалі, то справа закінчиться черговим вселенським потопом.

Адже колись усе було зовсім не так! Люди поклонялися природі, обожнювали її. Не боялися, але розуміли, що всяке протиборство силам природи абсолютно марно.

Вкотре я переконуюся в тому, що в давнину люди були набагато мудрішими та завбачливішими від нас.

Я не розумію, як можна здійснювати таке насильство над природою. Мені ближчий світогляд наших предків, які обожнювали сили природи. Все має йти так, як визначено, й не в людських силах змінити, наприклад, напрямок вітру без наслідків.

Tags: людина і природа