ДО ЗМІСТУ

*

У метричному свідоцтві пишуть, де людина народилася, коли народилася, і тільки не пишуть, для чого вона народилася.

Моріц Сафір

*

Я не знаю, хто був мій дід. Мене більше цікавить, ким буде мій онук.

Авраам Лінкольн

*

Поли наші діти називають нас відсталими, консерваторами, тішмося тим, що наші онуки відомстять їм за нас.

Ірина Вільде

*

У тепличних умовах дуба не виростиш, а дубину — можна.

Народна, мудрість

*

Дитина — це ангел, чиї крила зменшуються в міру того, як довшають її ноги.

Французьке прислів’я

*

Їде старенький у поїзді, їде і, як то буває в дорозі, розповідає:

— У мене два сини. Працюють. Обидва на посадах. Один у Харкові, другий в Одесі. Оце кличуть до себе в гості. Дак той, що в Одесі, радить їхати в Харків, а той, що в Харкові, рекомендує їхати в Одесу. Пише: «Дорогий батя! Катай до того брата, що в Одесі. Там море, там і риба, туди і їдь».

— То й що вирішили?

— Вирішив їхати до доньки…

Олександр Ковінька

*

Я давно хотів запитати тебе: чи були у твого батька діти?

Звичайно, інакше я не був би його сином.

Ти дивись, і як я раніше не здогадався!

*

— Як тобі не соромно! Ти знову не помив рук. Що б ти сказав, якби я сів за стіл з брудними руками?

— Я зробив би вигляд, ніби нічого не сталося.

*

Малий Стасик не хоче спати. Батько сідає біля його ліжка.

— Я розповім тобі казочку, щоб ти заснув.

— Добре, тату.

Батько розповідає казку. Минає година, друга… Нарешті настає тиша. З сусідньої кімнати чується голос матері:

— Спить?

На порозі з’являється у нижній сорочці Стасик:

— Так, мамусю, тато вже заснув.

*

— Послухайте, ваш син кидав у мене камінням!

— І .вцілив?

— Ні.

— Тоді це був не мій син.

*

— Вікторе, як ти посмів сказати дядькові, що він дурень?

— А хіба ти сам цього не помічав?..

— Замовчи! Зараз же попроси пробачення!

— Дядю, пробачте мені, що ви дурень…

*

Маленька Оксанка вперше побачила мишеня:

— Бабуню, подивися, які в нього маленькі-маленькі оченята, як мікроби.

*

Хлопчисько налетів на перехожого.

— Куди це ти так поспішаєш, хлопче?

— Додому, щоб мене відшмагала мати.

— Невже тобі дуже цього хочеться?

— Звичайно, ні. Але якщо я прийду додому після батька, то це зробить він.

*

— Татусю, допоможи мені задачу розв’язати.

— А ти вже над нею думав?

— Думав.

— Ну, і що придумав?

— Що краще — у тебе або у Вовки списати.

*

— Чуєш, Мишко, мати казала, що батько так зрадів, коли я народилася, що відразу ж одружився з нею.

*

— Ти неможливий! Від твоєї неслухняності у мене сивіє волосся!

— А ти, мабуть, теж не була слухняна, коли була малою, адже бабуся зовсім сива.

*

— Щасливий ти, тату! В тебе ревматизм…

— Що? Та хіба це щастя?

— Аякже! Адже ти можеш вгадувати, яка завтра буде погода.

*

Вітамін «А», вітамін «В», вітамін «С» — дитина вчила азбуку по вітамінах.

Еміль Кроткий

*

«Дорога мамо,— писала донька,— ти справді прекрасна мати, і я від усього серця бажаю тобі доброго зятя».

*

Невістка побачила у вікно свекра і каже тихо:

— Знову його чорти несуть!

Зайшов свекор в хату, а маленький Гаврилко питає:

— Розкажи, дідусю, як ти до нас добирався.

— Та йшов собі помаленьку.

Гаврилко здивувався:

— А мамуня казала, що тебе чорти несуть…

*

Мати. Коли ти бачила, щоб у мене були такі брудні руки, як у тебе?

Дочка. Але я ніколи не бачила тебе такого маленькою, як я.

*

Тітка Софія. Сеню, як поживає твій татусь?

Сеня. У нього очі болять, він не може бачити.

Тітка. Звідки ти знаєш?

Сеня. Аякже! Татусь сьогодні сказав: «Не можу я бачити цієї тьоті Софії!»

*

— Де друге яблуко, Юрку?

— Яке, мамусю?

— У шафі було два яблука!

— Що ти говориш! А я другого й не побачив…

*

П’ятирічний Гриць сідає за обідній стіл з трирічним братиком Мишком і, помітивши, що на стіл покладено лише одного апельсина, відразу ж починає рюмсати.

— Грицюню, чого ти рюмсаєш? — занепокоєно запитує мати.

— Для Мишка немає апельсина! — рюмсаючи, відповідав дбайливий брат.

*

Тітка — племінникові:

— Будь слухняний, і я тебе поцілую.

— В нагороду чи як покарання?

*

Мати. Мишко! Не давай собаці так багато цукру! Адже в нього зуби зіпсуються! Їж краще сам!

*

Мати сказала маленькій доньці:

— Твій тато і я — єдине ціле.

— Я розумію: як дві маленькі копійки, що складаються в одну велику копійку.

*

— Чому ти так швидко їси? Невже ти забула, що в тебе є братик?

— Ні, я не забула. Тому я й поспішаю.

*

— Чому ти плачеш, дурненька?

— Я не можу бачити цієї поганої ляльки! Вона така вперта!

— Чому вперта?

— Вона не розбивається: я її б’ю-б’ю і все ніяк розбити не можу!..

*

— Мамо, навіщо ти п’єш валер’янові краплі?

— Вони заспокоюють.

— Тоді дай мені трішечки, я увіллю в море.

— В море? Навіщо?

— Щоб воно заспокоїлося.

*

— У татуся на голові замало волосся, тому що вій багато думає?

— Так, дитино!

— А ти, мамусю, зовсім не думаєш?

*

— Мати — найдорожча істота,— сказав він і… перестав посилати гроші.

*

— Хоча ти був у нас рівно рік тому, але я впевнений, що мій хлопчик добре тебе пам’ятає. У нього дивовижна пам’ять на обличчя.

— О, я б дуже хотів упевнитися в цьому!

Через тиждень, побачивши хлопчика, гість запитує:

— Невже ти впізнаєш мене, адже ти бачив мене один тільки раз?!

— Я все-все пам’ятаю. Тато привів вас на вечерю, а мама так на нього за це розсердилась, що не розмовляла з ним майже місяць. Ну, скажіть, хіба я міг забути вас?

*

— Під час канікул,— каже Валерик,— я буду допомагати батькам — носити воду, рубати дрова і інші речі…

*

Дитина. Мамо, навіщо потрібен дощ? Мати. Він поливає квіти, які ти так любиш.

Дитина. А навіщо він поливає вулиці?

*

Прибираючи у кімнаті сина, мати каже:

— Доки це триватиме? 3а тобою і постіль застеляти треба, і кімнату прибирати, і штани прасувати…

— Обіцяю, мамо: до одруження!

*

— Так ти кажеш, твій тато говорить про мене добре?

— Так, він сказав, що ви в шахрайстві зовсім не поступаєтеся йому.

*

— Як вам подобається тістечко, яке приготувала моя мати?

— Воно дуже смачне.

— Дивно, моя мати завжди говорить, що у вас немає смаку…

*

— Скажіть, ви добре доглядаєте за дітьми?

— Аякже! Своїх троє було, і за кожним догляд був…

— А де ж ваші діти?

— Померли всі: один з вікна впав, один утопився, а один ягодами об’ївся.

*

— Мамо, хіба татуся не Олександром звуть?

— Олександром, мій сину…

— А чому ж тоді няня говорила, що в нього немає іншого імені, як обманщик!

*

— Ваш синочок потяг з мого дерева ще зовсім зелені груші!

— Ну й поганець! Не зміг почекати, поки достигнуть!

*

Мати. Світонько, ти замінила рибкам воду в акваріумі?

Дочка. Ні, мамо.

Мати. Чому ж?

Дочка. Тому, що вони ще не випили тієї, яку я налила їм учора.

*

— Якщо будеш палити цигарки, то навіки залишишся малим.

— Так, але дідусь палить, а йому вже сімдесят років.

— А якби він не палив, то йому вже було б вісімдесят.

*

Мати лякає дитину:

— Ось дядько забере тебе!

— Де там! Він і своїх кинув.

*

Бу Адам запитав у когось:

— Як звуть вашого сина?

— Виродок,— облаяв той його,— тобі яке діло?

Тоді Бу Адам сказав:

— Ви назвали ім’я вашого сина. Будь ласка, скажіть також, як звати його матір.

*

— Знову ти, поганець, дражниш собаку, а коли він тебе вкусить — ревеш!

— Я його, тату, тільки погладив!

— Погладив?

— Так!.. На кухні гарячою праскою!

*

— Чому ж батько не хоче вас навчати французької і німецької мов?

— Та він, каже, знає з досвіду, що для жінки досить і однієї мови, даної їй від природи.

*

— Послухай, Сергійку, адже тітка принесла цей кошик грушок тобі і Вані, а ти їх забираєш усі собі, а про нього не думаєш.

— Ні, мамусю, я тільки й думаю, щоб він сюди не прийшов.

*

— Зараз ми підемо в гості до Галинки. Збігай додому і візьми свою ляльку.

— Ні, мамусю! Моя лялька терпіти не може Галинчиних ляльок.

*

Дочка. Знаєш, матусю, ти краще не читай цієї книжки.

Мати. Це чому ж? Вона, мабуть, цікава. Адже я бачила, як ти не відриваючись прочитала її від початку до кінця.

Дочка. Так то ж я — а не ти!.. Адже в мене виховання не таке, як у тебе!

*

— Злазь скоріше, негіднику, з яблуні, а то батька покличу!

— Ну й кличте! Він не скоро прийде! Він розв’язує мені задачки!

*

Син з батьком, що приїхав з глибокої провінції, зупинилися в готелі.

Син. Ось бачиш, тату, тут електричний дзвінок, я натисну, прийде людина, і я замовлю вечерю…

Батько. А потім?

Син. А потім натиснеш ти, прийде людина, і ти заплатиш за вечерю!..

*

Хлопчик вийшов з ванної. Мати оглядає його й каже:

— Ну, обличчя в тебе чисте, але де ти так забруднив руки?

— Коли мив обличчя.

*

Курча не знало своїх батьків: воно народилося в інкубаторі.

Еміль Кроткий

*

— Мамо, скажи, будь ласка, де ти народилася?

— У Москві, синку.

— А я в Ленінграді, так?

— Так.

— А де ж народився тато?

— В Одесі.

— Дивно, як це нам пощастило зустрітися.

*

— Тату, купи мені барабана.

— Ти й без барабана не даєш мені заснути. А якщо купити барабана, не уявляю, що буде.

–– А я буду барабанити, коли ти заснеш.

*

Син одержав з історії одиницю. Мати обурилася:

— Я сама особисто поговорю з учителем! Звідки моєму Валерикові знати, що було двісті років тому?!

*

— Тобі мама читає книги?

— Ні.

— А тато?

— Ні.

— А бабуся?

— Теж не читає. Вони всі кажуть: ти тепер сам освічений. Посидь та почитай нам вголос. Ох, як то погано бути освіченим!..

*

— А де твоя мама, Юрчику?

— Вона щойно пішла до крамниці. Телефон ще теплий.

*

Конферансьє. Зараз фокусник ковтатиме солому, голки, цвяхи!

Хлопчик. Мамо, а чому він не напише в книгу скарг про те, що його такою поганню годують?

*

Мати-вдовиця. Ох, Петю! Колись ти дізнаєшся, що твоя мати дуже добра і любила тебе.

Петя. Якби ти любила мене, то давно б уже вийшла заміж за кондитера…

*

Маленький Федя. Мамо, а чому це тато весь час говорить Наталі Сергіївні «Мій милий ангел»? Хіба вона ангел? Адже у неї немає крил.

Мати. Ти скоро побачиш, Федю, як Наталя Сергіївна вилетить з нашого дому.

*

— Скільки тобі років, Васильку?

— Дев’ять. Було б десять, але рік я лежав хворий.

*

Маленький Вова говорить дорослому Вікторові:

— А чому ти ходиш до моєї сестри, хіба в тебе немає своєї?

*

Діти ліпили снігову бабу і наскрізь промокли. Перехожий запитує:

— А вам не холодно, діти?

— Нам — ні, а ось Балерину — мабуть!

— А хто це — Балерин?

— А той, якого ми в снігову бабу закопали!

*

— Що б на це сказала тобі твоя мама, якби дізналася, що ти куриш?

— А що б сказав вам ваш чоловік, коли б дізнався, що ви зупиняєте незнайомих чоловіків?

*

— Миколо! Невже ти навчав папугу лаятися?

— Ні, мамо. Я тільки сказав, чого не слід говорити.

*

— Твій товариш шалапут! Він прив’язав каструлю до хвоста кішки! Я сподіваюсь, ти ніколи цього не зробиш.

— Даю слово, ніколи, мамусю.

— Так чому ти йому не перешкодив?

— Я не міг, я тримав кішку.

*

— Що ти робиш, дівчинко?

— Букетика.

— З чого?

— Тато з мамою бились сьогодні, так я роблю букетика.

— З чого ж ти його робиш?

— З татиного волосся, з трісочок від стільця і з поламаних квіточок.

*

Мати. Не плач, Юрасю; якщо тебе тато висік, то це зробив він з любові до тебе!

Юрко. Так чому він тебе не б’є, мамочко, адже тебе татусь любить значно більше, ніж мене?

*

— Тьотю Варю, чому в тебе немає дітей?

— Тому, що мені їх не приніс лелека.

— Ну, якщо ти віриш у цю нісенітницю, в тебе не буде дітей до самої смерті!

*

Мати. Славку, не чухай ніс ложкою!

Син. А виделкою можна?

*

— Сергійку, я тобі забороняю гратися з Валериком. Він погано вихований.

— Добре! Але йому можна гратися зі мною? Я ж гарно вихований.

*

Хлопець прибігає зі школи і радісно каже батькові:

— Таточку, ти будеш задоволений мною, я біг за автобусом і зекономив п’ять копійок!

— Дивак! — відповідає батько.— Ти міг би бігти за таксі і зекономити карбованця!

*

— Скільки років тобі, малюк?

— П’ять років.

— А ти ще не вищий моєї парасольки!

— А скільки років вашій парасольці?

*

— Татусю, чия це статуя?

— Не знаю.

— А як зветься цей міст?

— Не знаю.

— А що це за башта?

— Невідомо.

— Татусю, ти не гніваєшся, що я стільки в тебе запитую?

— Та ні, синку, чому? Запитуй більше, тільки так ти зможеш у мене дечого навчитися.

*

Дитина плакала й кричала. Її запитали, що з нею.

— Я загубила дві копійки, які мені дала мама.

— Перестань,— сказали їй,— ось тобі дві копійки замість твоїх.

Тільки вона їх одержала, як почала ще дужче кричати.

— Чого ти кричиш? — запитують її знову.

— Плачу тому, що, якби я не загубила ті дві копійки, у мене тепер їх було б аж чотири…

*

У театрі дівчинка звертається до матері:

— Мамо! Мамо! А навіщо артисти передражнюють суфлера? Адже це непристойно?

*

— Ну, нарешті ти перестала кричати.

— Ні, матусю, ти помиляєшся. Я роблю лише перерву, щоб набратися свіжих сил.

*

— Ви в школі сьогодні займалися обчислюванням. Так ось, я тобі скажу, в якому році я народилася, і ти підрахуй, скільки мені років.

— Ми, тьотю, ще не дійшли до великих цифр.

*

— А що подарував тобі тато на твій день народження?

— Бритвений набір.

— Навіщо він тобі? Адже ти ще малий і в тебе немає бороди?

— Ні, тато сказав, що, поки я підросту, він сам голитиметься моїми бритвами.

*

— Тату, а це правда, що людина походить від мавпи?

— Так, правда.

— Ну, тепер зрозуміло, чому їх так мало лишилося в нашому зоопарку.

*

До верхолаза, що кінчав класти стоп’ятдесятиметрову заводську трубу, піднявся семилітній синок із сніданком.

— Спасибі, синку!

— Ну, я спускаюся, татусю!

— Добре. Тільки дивися, обережно переходь вулицю!..

*

— Скажи мені: якого роду слово «принцип»?

— Чоловічого.

— Чудово! А як буде жіночого?

— Принцеса.

*

— Тату, чому це в тебе щоку рознесло?

— А це, душенько, ґедзь мене укусив.

— А що таке ґедзь?

— Ґедзь? А це, бачиш, муха, що на худобу сідає.

*

— Що тобі, Михайлику, подарувати на день народження?

— Ключі від буфета, де ти ховаєш варення!

*

Маленький син професора, побачивши на підвіконні двох горобців, запитав:

— Татусю, яка з цих пташок чоловік, а яка дружина?

Професор відповів:

— А ось послухай, яка з них останньою замовкне, та, мабуть, дружина.

*

Бабуся. Сьогодні щось дуже нудно…

Онук. Бабусю, хочеш, я заховаю твої окуляри, а ти їх шукатимеш?

*

— Ти чому запізнився до школи?

— Я мав намір піти на рибалку, але тато мені не дозволив.

— Твій тато правильно зробив. Він, звичайно, пояснив тобі, чому ти повинен іти до школи, а не на рибалку?

— Він сказав, що черв’яків замало і на двох не вистачить.

*

— Ми підемо в кіно, якщо ти пообіцяєш не задавати мені весь час запитань.

— А чому?

*

Маленька дівчинка матері:

— Увечері ти мені кажеш, що я дуже мала, щоб дивитися так пізно телевізор, а ранком — що я дуже велика, щоб лежати так довго в ліжку. Треба ж знати, кінець кінцем, що говорити!

*

— Знаєш, бабусю, деякі вчені припускають, що сонце погасне через 80 мільярдів років.

— Як ти сказав? Через скільки?

— Через 80 мільярдів.

— Ах ти пустун, як налякав! Мені здалося, що через вісім мільйонів…

*

— Ніколи, сину, не тягнися за їжею через увесь стіл, якщо тобі щось знадобиться. Хіба в тебе немає язика?

— Є, але руки довші.

*

Учитель географії, показуючи в класі глобус, пояснює кулястість землі і запитує одного учня:

— Зараз ти зрозумів, що таке антиподи… Скажи, хто ж наші антиподи?

— Не знаю.

— Подумай, зміркуй… уяви собі, якби ми просвердлили дірку крізь центр і вийшли б у протилежний отвір… Де б ми опинилися?

— Біля дірки,— зметикував учень.

*

Батько. Знов одиниця з географії?!

Син. Я не винен… Це вчитель поставив.;

*

— Тату, чи вірно вчитель сказав, що ми живемо на світі для того, щоб допомагати іншим?

— Абсолютно правильно!

— А для чого тоді живуть інші?

*

— Якщо розрізати пополам кусень м’яса, а потім кожну половину знову пополам, які частини ми одержимо?

— Чверті.

— Добре. А потім?

— Восьмі.

— Потім?

— Шістнадцяті.

— Так. А далі?

— Тридцять другі.

— Добре, а далі?

— А далі — посічене м’ясо,

*

— Якщо я тобі дам 2 копійки та батько додасть 3 копійки, скільки у тебе буде всього?

— Сім.

— Ти, мабуть, не зрозумів мене. Слухай уважно: якщо я тобі дам 2 копійки і батько 3, скільки буде всіх копійок?

— Так я ж вам відповів: сім.

— Мене дивує твоя неуважність. Звідки ти візьмеш сім?

— Як звідки? Адже у мене в кишені вже лежать дві копійки,

*

— Чим ви можете довести, що земля кругла?

— Глобусом.

*

Шкільний твір десятилітнього хлопчика про свого батька:

«Мій батько може злізти на найвищу гору, переплисти найширше море і перемогти найсердитішого тигра. Мій тато може все! Але в нього на це бракує часу, бо він повинен допомагати мамі витирати посуд».

*

— Тату, скажи, чи правда це: сьогодні вчитель розповідав, ніби муха має хобот?

— Ох, ці мені вчителі! Завжди з мухи слона роблять!..

*

У французькій родині хлопчик молиться перед сном:

— Господи, благослови маму і тата, пошли їм усім здоров’я і зроби так, щоб Амстердам був столицею Бельгії…

— Нащо тобі це треба?

— А я сьогодні написав так у контрольній роботі з географії.

*

— Не піду я більше до школи! — заявив хлопчик батькам після першого дня навчання.— Ні читати, ні писати я не вмію, а розмовляти мені не дозволяють…

*

Чоловік і дружина почали сперечатися, на кого схожий їхній нащадок.

— Чоло і ніс у нього твої,— зауважила дружина,— очі мої.

— А панчохи — бабусині,— сказав малий.

*

Вчителька. Ви не можете взяти вісім груш від шістнадцяти паляниць або п’ять корів від шести коней. Віднімати можна тільки однорідні речі.

На одній парті піднімається рука.

Вчителька. Що скажеш?

Учениця. А хіба не можна взяти десять пляшок молока від двох корів?

*

Переглядаючи синового щоденника, батько похитує головою.

Хлопець співчутливо питає:

— Як ти гадаєш, тату, що саме тут є причиною: спадковість чи поганий вплив середовища?

*

Батько-адвокат. Васю, якщо мати запитає тебе, скільки я випив у саду пива, то скажи…

Хлопчик. Брехати я не буду, але на підставі існуючих між нами родинних стосунків можу відмовитися давати свідчення.

*

— Олю, твоя мати вдома?

— Дома, тільки у неї в гостях дядя Ваня.

— Піди скажи їй, що я прийшов.

— Нізащо! Ідіть самі, якщо хочете, щоб вас поставили в куток.

*

— Як тобі, Валерію, не соромно… Ти тридцятий, отже,— останній учень у класі.

— Ох, татусю, хіба ж я винен, що у нас усього тридцять учнів у класі?

*

Батько сів голитися. Провів раз-другий по намиленій щоці. Не бере…

— Ну й тупа бритва!

— Неправда,— заперечив син.— Бритва гостра. Я нею сьогодні кілька кольорових олівців загострив.

*

Батько. Тепер дай відповідь на таке питання, чому, коли чайник нагріється, у нього з носика йде пара?

Син.О, це я знаю! Щоб мамі було легше відкривати твої листи.

*

— Обстрижіть мене, ось вам десять копійок.

— Стрижка коштує 20.

— Половину волосся мати мені вже обстригла!

*

— Коли я не знаю якогось слова,— казав учитель,— або забуваю його, я запитую дружину, і вона виручає мене зі скрутного становища. Моя дружина — живий словник.

— Іване Степановичу,— сказав простодушний учень,— чи не позичите ви мені вашого словника на один-два дні…

*

— Ви дуже відстали від своїх подруг з арифметики. Є у вас вдома брат?

— Є.

— Попросіть його допомогти вам.

— Попросити я можу, тільки нічого з цього не вийде: братові лише три місяці.

*

Син. Є три роди: чоловічий, жіночий і середній…

Батько, І більш нічого?

Син. Нічого.

Батько. А рід людський, каналія! Для тебе він, значить, не існує?..

*

— Тату, чорнило дорого коштує?

— Ні, дешево. А чому це тебе цікавить?

— Мама дуже сердиться, що я вилив чорнило на килим.

*

— Що це сталося з моїм годинником? Треба його віддати почистити.

— Не треба, мамо, ми з Олею його сьогодні мили у ванні!

*

— Мишко, кого б ти хотів, щоб мати знайшла: братика чи сестричку?

— Конячку.

*

Учитель. Їжа і вода служать для підтримання нашого організму, а для чого служить нам повітря?

Учень. Для повітроплавання.

*

— Якого роду слово «штани»?

— Чоловічого.

— Ось як?! Це ж чому?

— А тому, що їх носять чоловіки.

*

— Є у вас діти?

— Є, син.

— Чудово. Скажіть, він курить?

— Ні.

— Це добре… Тютюн — отрута!.. Пробачте, а в карти він грає?

— Також ні.

— Чудовий хлопчик! Зараз таких небагато. А скільки йому років?

— Сьогодні рівно півроку.

*

— Матусю, ти мене сьогодні будеш купати?

— Звичайно, мій любий.

— Але ж я цілий тиждень був слухняний.

*

— Ну, що ж, Юліку, дай слонові яблучко, яке ти для нього приніс!

— Але, татусю, я не знаю, з якого боку йому подати яблучко — у нього з двох боків по хвосту!..

*

— Іване, пироги продав?

— Продав!

— А гроші де?

— Масла купив!

— А де ж масло?

— Пироги змастив.

*

— Тату, візьми мене до кінотеатру.

— Не можна! Позавчора тобі прищепили віспу, вчора рвали зуб, а сьогодні хочеш до кінотеатру?.. Чи не забагато розваг за один тиждень!

*

— Від чого лякаються коні?

— Вони бояться тіні, що лягає на землю від дерев.

— Тоді треба посипати ці тіні піском!

*

Учитель. Вам, мабуть, відоме прислів’я: «Не все те золото, що блищить». Наведіть приклад.

Учень. Ну ось, приміром, ваш ніс.

*

— Що таке цивілізація і що таке варварство, яка між ними різниця? — запитує хлопчик у батька.

— Цивілізація — це коли вбивають ворога на відстані 5—10 кілометрів, а варварство — коли відрубують йому голову шаблею.

*

— Сьогодні я одержав у школі четвірку!

— Чудово! З якого предмету?

— З чотирьох відразу!

*

Стара баба гнала вулицею ослів, а хлопчаки, що йшли зі школи, їй вигукували:

— Добридень, осляча матір!

— Здоровенькі були, мої маленькі діточки! — відповіла їм бабуся.

*

У сварці з батьком син назвав його дурнем.

— Чи розумієш ти,— сказав засмучений батько,— якби я насмілився сказати своїм батькам хоча б половину того, що ти говориш мені, то вони мені дали б такого перцю…

— Добрі були твої батьки, нічого сказати!

— Кращі за твоїх, гультяю!

*

Дитина під час обіду вдарилася головою об стіл і набила гулю.

— Нічого,— втішала мати,— їж скоріше суп, твоя гуля і пройде.

Після обіду хлопчик запитує:

— А якщо верблюдів годувати супом, у них теж пройдуть гулі на спині?

*

Хлопчик повертається із цирку зі сльозами на очах.

— Тобі не сподобалося?

— Ні… Великі леви з’їли приборкувача, а маленькому лев’яткові нічого не лишилося.

*

— А мій тато багатший від твого!

— А мій мудріший!

— А мій тато твоєму гроші позичав!

— А мій тато твоєму не віддасть!

*

У переповненому трамваї хлопчик їсть тістечко з кремом і рад у раз маже ним пальто сусідки. Мати каже хлопчикові:

— Владик, обережніше їж, а то у тебе буде повний рот волосся!

*

Двоє хлопчаків затіяли суперечку. Один з них говорить другому:

— Б’юся об заклад, ти не з’їси двох яблук натщесерце.

— З’їм,— відповів другий.

— Ану, спробуй!

Вони побилися об заклад. Хлопчик взяв одне яблуко і з’їв його.

— Ну, ось і програв,— сказав другий.— Адже ти з’їв яблуко, значить, друге яблуко ти вже не з’їси натщесерце!

*

Про актора, який за старих часів страшенно бідував, розповідали, що він вдавався до таких викрутасів: щоб укласти своїх дітей спати без вечері, він казав:

— Діти, хто не хоче вечеряти, той одержить 20 копійок.

Діти, як правило, погоджувалися, розраховуючи на другий день купити на свої гроші солодощів, але вранці роздавався новий вигук:

— Хто хоче снідати, давай двадцять копійок!

*

Мати запитує в шестирічної доньки, кого вона більше любить — кішку чи ляльку.

— Я більше люблю кішку, тільки ти, будь ласка, про це не кажи ляльці.

*

— Хто скаже, чим верблюд відрізняється від інших тварин? — запитує вчитель у класі.— Що є у верблюда таке, чого немає більш ні в яких інших тварин?

— Верблюденята! — відповіли учні.

*

— Подивіться: дівчинці не більше року, а вона вміє читати.

— Так, але чому вона мовчки перегортає сторінки?

— Тому що вона читати вміє, а говорити ще ні.

*

Вчитель. Знову уроків не знаєш? І чим ти тільки вдома займаєшся?

Учень. Я весь час сиджу і думаю…

Вчитель. Про що?

Учень. Про те, як би мені скоріше та краще закінчити школу!..

*

Вчитель розповідає про Плутона і Діану, богів стародавньої Греції й Риму. Раптом маленький Петя піднімає руку і запитує:

— А чому стародавні римляни давали своїм богам собачі імена?

*

— Музичне виховання вашої доньки коштувало не дешево, але тепер, я гадаю, вона непогано заробляє.

— О, звичайно. Наш сусід по квартирі, професор, щодня виплачує моїй доньці по три карбованці, коли хоче мати спокій.

*

— Мамо, наш учитель ніколи не бачив коней.

— Як це так?

— Сьогодні в школі було малювання. Я намалював коня, а вчитель підійшов і запитав:

— Що це таке?

*

Батьки двох студентів часто заходили один до одного, щоб поговорити про успіхи своїх дітей і почитати уривки з їхніх листів.

— Листи Геннадія примушують мене щоразу лізти в енциклопедичний словник,— не без гордощів сказав один батько.

— Вам поталанило,— відповів сумно його співбесідник,— листи мого хлопчика примушують мене щоразу лізти до кишені за гаманцем.

*

Пояснюючи, що таке країни світу, вчитель географії запитує:

— Якщо я стану обличчям до сходу, то що буде позаду мене?

— Ваша тінь.

*

Мати. Здається, сину, ти вчора не був у школі?

Син. Це тобі, напевно, вчителька сказала? Ох, ці жінки!.. Ніколи вони не вміють тримати таємницю.

*

— Ви поставили у слові м’який знак замість апострофа!

— Мені трапилось дуже м’яке перо.

*

Учитель дивиться роботу учня.

— Здається, це почерк твого брата?

— Може бути, Анатолію Платоновичу, я писав його ручкою.

*

— Тату, яка різниця між трамваєм і автомашиною?

— Бачиш, трамвай може давити людей тільки на рейках, а автомобіль — на всій вулиці.

*

Учитель. Гандзю, ти написала дуже гарний твір, але він точнісінько такий, як у Марка. Що я повинен думати?

Гандзя. Що твір Марка теж дуже гарний!

*

Коли у Браунів народився довгоочікуваний син, вони послали братові щасливої матері телеграму:

«Щойно з’явився чудовий хлопчисько, твій племінник».

Дуже швидко вони одержали відповідь:

«Ніякого племінника у мене немає. Женіть обманщика геть!»

*

У музеї двоє підлітків оглядають мумію з табличкою: «2500 р. до н.е.».

— Що б це могло значити?

— Мабуть, номер автомобіля, який її переїхав.

*

Батько послав сина продати вкрадену сорочку. На базарі у сина вкрали сорочку, і він повернувся додому ні з чим.

— За скільки продав?

— 3а стільки, за скільки ти її купив.

*

— Заберіть цю дівчинку, бо я наїду на неї!

— Нічого, нічого! Ця дівчинка сліпа і глуха, вона нічого не почує і не побачить.

*

Найскупіша тварина,— говорить маленький хлопчик,— це міль: вона їсть лише дірки.

*

Учений пише статтю «Про шкідливість тілесного покарання».

— Татусю, що ти там пишеш?

— Петю, якщо ти від мене не відчепишся, я тебе відшмагаю!

*

У одній американській школі батьків запитали:

— Чи б’єте ви своїх дітей?

Більшість батьків відповіли:

— Ні, якщо не рахувати випадків самозахисту,

*

— Мати вдома?

— Нема.

— А татко?

— Татко теж сховався.

*

— Послухай,— сказав батько синові,— ось тобі простенька задачка. У тебе було три яблука, я тобі дав ще два, а потім ти з’їв три. Скільки в тебе лишилося?

— Не знаю,— відповів син після тривалого роздуму.— Ми в школі завжди вираховуємо на апельсини.

*

— Послухай, мій хлопчику,— гнівалася мати,— я кликала тебе, мабуть, вже дванадцять разів, а ти не чуєш! І що тільки з тебе вийде?

— Офіціант!

*

— Васильку, негарно показувати пальцем.

— А чому тоді цей палець зветься вказівним?

*

— Мій батько завжди їсть тільки яловичину,— хвалився один хлопець іншому,— він сильний, як бик!

— А мій завжди їв тільки рибу, а плавати так і не навчився.

*

— Синку, лелека приніс тобі сестричку. Хочеш її побачити?

— Сестричку? Ні, я хотів би побачити взимку лелеку,

*

Один хлопчик другому:

— Не можу йти в кіно — повинен допомогти батькові готувати мої уроки.

*

Маленький хлопчик вперше пішов до школи.

— Ну, і чому ж тебе, синку, навчили?

— Нічому,— зітхнув першокласник.— Звеліли завтра знову прийти.

*

— Мамо, ти знаєш ту вазу, яка переходить у нашій родині з покоління в покоління?

— Так, ну і що?

— Так от, моє покоління її тільки-но розбило.

*

Повчаючи малого сина, батько каже:

— Коли я був такий, як ти, я ніколи не казав неправди.

— А коли ж ви почали неправду говорити?

*

— Ніколи не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні,— казала мати синові.

— Добре, мамочко,— весело відповів хлопчик і побіг до сусідньої кімнати.

— Що ти збираєшся робити?

— Хочу з’їсти завтрашню порцію халви.

*

— Чи будеш ти мене, синку, любити й годувати, коли я буду старенький, як наш дідусь? — питає батько маленького сина.

— Буду.

— От гарний хлопчик! Іди до мене на руки і на тобі цукерку. Як ти мене будеш любити?

— Так, як ти дідуся.

— Іди геть, негіднику, і віддай сюди цукерку! — визвірився батько.

*

Продавець дзвонить своєму постійному покупцеві. До телефону підходить маленький хлопчик.

— Батьки вдома?

— Ні.

— А є хтось, з ким би я зміг поговорити?

— Моя сестра.

— Передай їй трубку.

Минуло багато часу, а потім хлопчик знову взяв трубку:

— Я не можу витягнути її з колиски!..

*

Син шофера розповідає про сусідів, у яких народилась трійня.

— У них чудові близнята і одна запасна дитина.

*

— Чому твій маленький братик так кричить?

— А чому йому не кричати? Якби у вас не було ні волосся, ні зубів, якби ноги вас не тримали, а руки не слухались, ви ще не так закричали б.

*

— Тату, а що таке папуга?

— Це єдине жіноче створіння, яке повторює все, що чуло, без коментарів.

*

Мати запитує доньку:

— Ти вже вимила руки?

— Звичайно, мамо, ось глянь на рушник.

*

Маленька дівчинка каже:

— Як я сьогодні дуже обсварилася.

*

— Чи справедливо карати людину за те, чого вона не зробила?

— Звичайно, ні.

— А вчитель покарав мене за вправу, якої я не виконав.

*

— Не ходи сьогодні, синку, на озеро, адже у тебе животик болить.

— Не турбуйся, мамусю, я плаватиму на спині.

*

— Чому ми кажемо «материнська мова»?

— Бо мати більше говорить, ніж батько.

*

Трирічний хлопчик взяв мамин пушок і почав пудритися, наслідуючи маму. До нього підійшла сестричка, відібрала пушок і сказала:

— Пудряться тільки жінки, а чоловіки повинні умиватися.

*

Восьмирічний хлопчик, повернувшись зі школи, розповідає батькові:

— Мишко сказав сьогодні про вчителя дуже погане слово.

— Яке?

— Адже ти мені не дозволяєш говорити погані слова: ти скажи всі ті, які ти звичайно вживаєш, а я в потрібний момент покашляю.

*

— Скажи мені, синку, що сказав тато, коли він упав з драбини?

— Лайки пропустити?

— Звичайно, любий.

— Тоді нічого…

*

— Їж, Тарасику, їж мерщій, дивися — залишилися ж самі сльози (тобто мало).

— Я не хочу доїдати сльози, вони гіркі!

*

— Діду, а ви були колись малим? — питає онук.

— Був, дитинко, був.

— То ви були, мабуть, дуже смішні зі своєю лисиною та бородою.

*

Хлопчик розповідає свою біографію:

— Я народився всього один раз…

*

— Тату, є таке прислів’я: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти?»

— Так.

— Тоді поясни, будь ласка, коли гарна людина приятелює з поганою, то чи означає це, що гарна людина погана через те, що вона товаришує з поганою, або погана людина — гарна тому, що вона товаришує з гарною?

*

— Дядьку, ви баскетболіст?

— Ні.

— То чому ж ви такий високий?

*

— Мамо, ти не могла б завтра приготувати улюблену татову страву?

— А навіщо?

— А я завтра принесу щоденник.

*

— А чому очі твоєї ляльки не заплющуються?

— Невже не зрозуміло? Вона ж дешева…

*

— Тату, вчитель у школі сказав про мене, що яблуко від яблуні недалеко падає. Що це означає?

— Напевно, ти знову говорив якісь дурниці!

*

Спершу батьки примушують дитину ходити і говорити, а весь останній час, поки вона не стане дорослою, намагаються примусити її сидіти і мовчати.

*

Син питає у матері:

— Скажи, правда, що нас годує Бог?

— Звичайно, любий.

— А дітей приносить лелека?

— Ну, так.

— І подарунки роздає Дід Мороз?

— Звичайно.

— Годі я не розумію, для чого ми тримаємо батька?

*

Маленький хлопчик не хоче йти до школи і дзвонить учителеві.

Грубим голосом він каже:

— Сергійко хворий.

— А хто це говорить?

— Мій тато.

*

Мама (укладаючи сина в ліжко). Бачиш, дитятко, сьогодні я не зробила тобі жодного зауваження.

Син. Молодець. Завжди будь такого гарного!

*

Мати — синові:

— Май на увазі, що на ввічливості ще ніхто нічого по втрачав.

— Як? А місце в автобусі?! —запитує юнак.

*

— Що з тобою, Леріце, чому ти плачеш?

— Мати наказала, щоб я не переходив вулицю, доки не проїде трамвай, а на цій вулиці немає трамвая…

*

Знаєш, мамо, сьогодні на питання вчителя ніхто не зміг відповісти.

— А що ж він спитав?

— Він спитав, хто розбив вікно.

*

Тітка виїжджає і прощається з малою Оленкою.

Мати: — Ну, Оленко, попрощайся з тіткою. Що треба говорити, як тітка від’їжджає?

Оленка: — Нарешті!

*

— Мамо, Петер мене побив!

— Треба було дати здачі…

— Так я дав йому здачі ще перед тим…

*

— От зараз піду до твого тата і скажу йому, що ти мене дражниш,— каже мала Оленка.

— Можеш іти,— посміхається Андрійко,— мій тато тобі не повірить, бо він завжди говорить, що жінкам не можна вірити.

*

П’ятирічний Валерик загубив свою матір і, плачучи, питає:

— Ви не бачили жінки без маленького хлопчика, який схожий на мене?

*

— Мамо, сьогодні дощ піде! ^

— Чому ти так думаєш?

— Барометр упав.

— А ти звідки знаєш?

— Та я його сам упустив!

*

Гід (у ботанічному саду). А ця рослина з родини бегонієвих…

Хлопчик. Мамочко, а хто вони — ця родина?

Мати. Тс-с!.. Напевно, його знайомі дяді. Поїхали кудись, а квіти залишили йому доглядати.

*

— Синку, як тобі не соромно! Ти знов увесь у багні, адже я тобі дала одягти святкові штани!

— Мамо, я не встиг їх зняти, поки падав у калюжу.

*

— Мамо, мамо! Я бачив уві сні ведмежатко. Правда, гарне?

— Але ж це ти, синку, бачив, а не я.

— Ні. Ти теж там була. Я тебе покликав і показав.

*

Першокласниця звертається до вчительки:

— Не хочу вас ображати, але мій тато каже, що коли в мене й надалі будуть погані оцінки, то він декого відшмагає.

*

— Ой бабусю! Я така голодна.. Така голодна!..

— От і добре. Іди мий руки та сідай їж суп.

— У-у… На суп я не голодна… Я тільки на компот…

*

Хлопчик Томмі живе у школі-інтернаті. У листах до батьків не можна скаржитися на порядки у школі. Тому він пише так:

— Любі мамо і тато! У нашому інтернаті 337 школярів. Мені дуже хотілося б, щоб там лишилося 336.

*

Англійський король Генріх VI був першою людиною, яка офіційно дозволила себе шмагати. Він вступив на трон 1422 року в дев’ятимісячному віці. Його першим королівським указом був декрет, завірений відбитком великого пальця, про призначення «дами Аліси Батлер нашою нянею для того, щоб вона доглядала за нашою персоною і час від часу розумно карала».

*

— Коли моєму синові минуло вісімнадцять років, я сказав, що дозволяю курити.

— А він що?

— А він відповів: «Дякую, тату, я вже два роки, як кинув».

*

Коли ходжа був ще хлопчиком, хтось запитав у нього:

— Хто старший: ти чи твій брат?

— Минулого року мати заявила, що брат старший за мене на рік,— сказав ходжа,— виходить, тепер ми однолітки.

*

–– Коли Попов був у твоєму віці, він учився на самі п’ятірки.

— Так, татусю, а у твоєму віці він вже винайшов радіо.

*

Дочка, повернувшись з курсів домашніх господарок, говорить матері:

— Ти ж уявляєш, ми самі приготували собі обід!

— І вам дозволили його їсти?

— Дозволили? Примусили!

*

Досвідчена жінка радить молодій матері:

— Ти просто уяви собі, що ти це не ти, а хтось інший. Адже кожний добре знає, як виховувати чужих дітей.

*

Хлопчик каже приятелеві:

— Приходь до нас! Мені подарували собаку, і я хочу перевірити, кусається він чи ні.

*

Казка.

Жили-були одинадцять курок і один півень. Кури ходили з курчатами. В усіх курчат був спільний батько. Так що проблема «Батьки та діти» була тут недоречна.

*

Мати запитує восьмирічного Джона:

— Чому ти побив цю дівчинку?

Джон відповідає:

— Ми гралися з нею в Адама і Еву, а вона, замість пригостити мене яблуком, сама його з’їла!

*

— Чому, коли у мами вихідний день, вона завжди дома, а коли у няні вихідний, її ніколи немає?

*

–– Тату, дай мені 20 копійок, я хочу подивитися на місяць у телескоп.

— Потерпи трохи. Через два тижні буде повний місяць, і тоді за ці гроші ти побачиш більше.

*

— Хто в нас був, синку, коли я був у відрядженні?

— Якийсь лікар.

— Звідки ти знаєш, що це був лікар?

— Тому що він сказав мамі, що дуже шкідливо носити такі тонкі застібки на панчохах.

*

Старий морський вовк. Мені одного разу довелося відбиватися від десяти акул.

Його син. Але минулого року ти говорив, що акул було п’ятеро.

Старий морський вовк. Минулого року ти був надто малий, щоб знати цю жахливу правду.

*

— Цю фотографію замовив ваш син.

— Схоже на нього.

— Але він не заплатив за неї!

— Що ж, це ще більше схоже на нього.

*

Дівчинці дають яблуко.

Мати питає:

— Що ти повинна сказати?

— Дайте мені ще одне.

*

Бабуся каже онучці:

— Будь слухняною, ти ж знаєш: Червона Шапочка була неслухняна і її з’їв вовк.

— Знаю, але і бабусю теж…

*

Капітан (до свого нового помічника). Ну що, мій юний друже? Стара історія? Батько вигнав з дому свого нікудишнього сина, і бідному безтолковому хлопцеві нічого не лишилося, як іти плавати.

— Що ви, сер! З того часу, як ви були молоді, все змінилося…

*

Бабуся читає онукові вперше, як муха знайшла гроші та пішла на базар і купила самовар. Дмитрик зупиняє її:

— Який самовар, бабусю? Напевне, вона купила телевізор?

*

Вітя дивиться по телебаченню перегони.

— Мамо, за ким біжать коні?

— Ні за ким. Перша одержить приз.

— Тоді навіщо біжать інші?

*

Маленьке дівчатко довго розглядало лева у клітці, потім запитало у батька:

— На всякий випадок, якщо він зненацька вирветься на волю і з’їсть тебе, на якому автобусі мені їхати додому?

*

До одруження в мене було шість теорій про виховання дітей, а тепер у мене шестеро дітей і жодної теорії.

*

Мати вкладає дитину спати:

— Золотко моє, якщо тобі вночі щось треба буде, то гукни: «Мамо!» — і тато зразу ж прибіжить до тебе.

*

— Володю, я мав розмову з твоїм учителем. А тепер питаю в тебе: хто найбільший ледар у вашому класі?

— Не знаю, тату.

— Неправда, знаєш! Хто сидів у класі й тільки дивився, як інші читають або пишуть?

— Наш учитель, тату!..

*

— Мамочко, якщо я не прийду ночувати, то можеш переробляти моє шкільне плаття на весільне.

*

— Тату, що це за птах?

— Не знаю.

— А чого ти не запитав, коли був маленьким?

*

Хлопчик питає:

— Тату, хочеш іще шматочок торта?

— Ні, синку.

— А тепер ти запитай у мене.

*

— Татусю, що мали люди до того, як був винайдений телевізор?

— Тишу та спокій, синочку.

*

— Хіба так читають книжки, синку? Ти ж пропускаєш по кілька сторінок.

— А це книжка про шпигунів. Я хочу їх скоріше зловити.

*

— Мамо, га, мамо, можна, я піду подивлюся на затемнення сонця? Всі діти дивляться!

— Йди, тільки ні в якому разі не підходь близько.

*

Дитина ніяк не хоче заснути. Мати питає чоловіка:

— Може, мені заспівати щось?

— Ну, навіщо відразу так? — відповідає чоловік.— Спробуй з ним спершу по-доброму.

*

Хлопчик питає матір:

— Мамо, яким чином ви познайомилися з татом?

— Одного разу я упала у воду. І вже почала тонути, як раптом якийсь молодий чоловік кинувся у воду і врятував мене. А через два місяці ми побралися.

— Ага, тепер я розумію, чому тато не дозволяє мені вчитися плавати!

*

Бабуся говорить онучці:

— Теперішні дівчата не мають навіть уявлення, навіщо потрібна голка.

— Як не маємо уявлення? Для програвача!

*

— Чому так дорого коштує Муха-Цокотуха?

— Тому, що в неї позолочене черево.

*

— Тату, мені приснилося, що ти дав мені п’ять карбованців.

— Можеш їх собі залишити, синку.

*

Батько питає сина:

— Кого ти більше любиш: мене чи дядю Костю?

— Аркадія Райкіна.

*

Закоханий син пише батькові:

«Дорогий таточку, надішли мені 10 карбованців, я сфотографуюся зі своєю коханою і надішлю тобі нашу картку». Батько відповів:

«Висилаю п’ять карбованців, надішли фото дівчини, а тебе я й так добре знаю!..»

*

— А хто розбив у вас вікно?

— Мати розбила, але тато не винен, він ухилився…

*

— Чи не здається вам, що теперішня молодь жахливо одягається? Наприклад, ось оцей юнак…

— Це моя дочка…

— Пробачте, я не знав, що ви його батько.

— Я її мати.

*

— Тату, яка різниця між оптимістом та песимістом?

— Оптиміст бачить лише сир, а песиміст тільки дірки.

*

Батько закінчив розповідати казку:

— …і вовк з’їв це неслухняне телятко…

Син на це:

— А якби телятко було слухняне, то його б з’їли ми, а не вовк?

*

Бабуся запитала маленького онука:

— Скільки буде один плюс два?

— Три,— відповів хлопчик.

— Вірно. За це ти одержиш три цукерки.

— Шкода, якби я знав, я сказав би шість.

*

*— Мамо, мамо, онде проїхав автомобіль — такий великий, як наш будинок!

— Сто мільйонів разів казала тобі: не перебільшуй!

*

— Мій брат на шкільних змаганнях пробіг 1500 метрів за одну хвилину.

— Не бреши, це ж краще за світовий рекорд!

— А він знав найближчу дорогу.

*

Хлопчик питає у батька:

— Тату, коли ти одружився?

— У двадцять чотири роки.

— А мати?

— У двадцять два.

— То, виходить, мати одружилася на два роки раніше, ніж ти?

*

— Чому ти дивишся всі передачі підряд?

— Бабуся каже, що телевізор на мене дуже добре впливає: я хоч не ходжу на голові і нічого не ламаю.

*

Трирічна дівчинка, побачивши в зоологічному саду паву, вигукнула:

— Мамо, мамо! Подивися: курка розквітла!

*

Розмовляють маленькі діти після першого шкільного дня:

— Ну, от мене запитали: «Який зараз місяць?» А я відповіла: «Круглий».

— Ех, ти. А я все правильно сказав. Вони запитали: «Які бувають місяці?» А я сказав: «Понеділок, вівторок, четвер».

*

— Мишко, ти чуєш? Сьогодні весь день усі мені бажають щастя, а ти щось побажаєш мені на день народження?

— Так, мамо. Я тобі бажаю, щоб ти купила мені велосипед.

*

— Учитель мене лаяв за те, що я не знав, де Апенніни.

— І дуже добре зробив! Іншого разу будеш знати, де залишати свої речі.

*

— Чому ти нам усю ніч спати не давала, все плакала, капризувала?

— А хіба з вами й пожартувати не можна?!

*

— Як тобі не соромно! Ти останній у класі!

— Це не моя вина, останній захворів.

*

— Пам’ятаєш, тату, ти якось розповідав, що у тебе в школі були погані оцінки…

— Чого це ти раптом згадав?

— Просто подумав, що історія повторюється.

*

Мати вирішила тримати сина суворо.

— Куди ти йдеш?

— Куди хочу.

— А коли повернешся?

— Коли заманеться.

— Добре, тільки дивися, ні на хвилину пізніше! Чуєш?

*

— У вас є діти?

— Так, чотири дочки.

— Живуть з вами?

— Ні, ще не всі вийшли заміж.

*

— Тут шестеро яблук, віддай половину маленькому братові. Скільки ти йому даси?

— Двоє,

— Хіба ти не вмієш рахувати?

— Я то вмію, але ж вія ще не вміє.

*

— Борю, дістань шапку Толі з цієї брудної ями!

— Я не можу, мамо. Він надто міцно зав’язав її під підборіддям.

*

— Як ти гадаєш, Павлику, є люди, які думають зовсім однаково?

— Звичайно, є! От хоча б у нашому класі Микола і Семен. Адже їхні контрольні роботи подібні одна до одної, як дві краплі води.

*

— У мене скоро не буде тата,

— Чому ж не буде?

— Тому, що він стане дідусем.

*

Люся злегка поранила пальця.

— Я поцілую пальчика, і все мине,— сказала мати.

— Поцілуєш? Дай спершу йод.

*

Мати, побачивши у вікно, як її чотирилітній син б’є лопатою другого хлопця, вигукнула:

— Що ти робиш? Ти ж його так покалічиш, що йому доведеться йти до лікаря.

— А йому однаково треба йти до лікаря — у нього нежить.

*

— Якщо ти сьогодні принесеш двійку, будеш двічі битий,— сказала мати синові.

— Краще я принесу одиницю.

*

— Бачиш, синку, як курчатко вилуплюється з яєчка?

— Бачу. А як воно туди залізло?

*

Юхан вирішив віддати найкращу корову в придане дочці Еммі і заявив про це так:

— Той, хто одружиться з моєю Еммою, одержить гарну корову.

*

З двору в дім вбіг хлопець у розідраній сорочці.

— Ура! Мамо, наша бере!

— Боже мій, а де ж Джонні?

— Його ще б’ють.

*

— Мій тато може підняти великий камінь!

— А мій тато може підняти три таких камені!

— А мій тато піднімати не буде, у нього є заступник.

*

Дівчинці треба було розв’язати кілька задач, які навіть її матері здалися важкими. Наступного дня дівчинка в школі одержала двійку.

Мати була дуже засмучена.

— Нічого, мамо! — втішала її дівчинка.— Ти ж не одна: інші матері також одержали двійки!

*

— Чи здійснилася якась із ваших дитячих мрій?

— Так, коли мати зачісувала мене густим гребенем, я мріяв стати лисим.

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.