До змісту

Засновником лісової типології, як галузі лісівничих знань, був проф. Г.Ф.Морозов (1867-1920 рр.). У цей час повністю дозріла ідея про необхідність групування лісів за типами насаджень. Необхідно було узагальнити нагромаджений практичний досвід, лати наукове обґрунтування новій лісівничій ідеї і вказати її значення для практики лісового господарства.

Це завдання блискуче розв’язав Г.Ф.Морозов, обраний у 1901р. професором кафедри лісівництва Петербурзького лісового інституту. Його вчення про типи насаджень увійшло як заключний розділ лекційного курсу, а відтак у фундаментальну працю, яка відкрила нову епоху розвитку лісівничих наук, “Учение о лесе” (1912 р.). У ній він чітко сформулював поняття “типу насаджень”, яке стало класичним. Отже, за Г.Ф.Морозовим, “тип насаджень є сукупність насаджень, об’єднаних в одну обширну групу спільністю умов місцезростання”. І далі: “Тип насаджень формується під владою землі”. Підкреслюючи численні зв’язки лісових насаджень з географічним середовищем, Г.Ф.Морозов зазначав, що кожній місцевості властиві:

1. Відповідний склад лісу;

2. Відповідна його форма;

3. Відповідні взаємні поєднання;

4. Довговічність окремих компонентів лісу;

5. Щільність деревного населення;

6. Сутність боротьби за існування;

7. Ріст і плодоносіння;

8. Поновлення всього організму;

9. Ступінь стійкості в боротьбі з іншими угрупованнями рослин, зі шкідниками, хворобами та іншими стихійними явищами.

При вивченні природи лісу, як вказував Г.Ф Морозов, необхідно також аналізувати діяльність людини, яка може вплинути не тільки на сам ліс, а також і на його середовище. Як бачимо, типологічна складність умов середовища спонукала Г.Ф. Морозова сказати про те, що поділ лісових масивів на типи − продукт нового часу. Типи насаджень не тільки ще “не пізнані”, але і не “розпізнані”. Пізнати типи − означає вивчити лісівничі особливості типу, розпізнати їх, значить просто вміти відрізняти їх один віл іншого. На початку своєї науково-практичної діяльності, приблизно з 1901 р., проф. Г.Ф. Морозов звернув особливу увагу на роботи північних лісівників і лісовпорядників, розглядаючи їх як важливу подію і зародок нового “типологічного” напрямку в лісівництві. Хоча і до Г.Ф. Морозова окремі лісівники і вчені висловлювали думку про необхідність поділу лісу на окремі загальні одиниці, подібні “типам насадження” (О.Ф.Рудзькой, Д.М.Кравчинський та інші), проте тільки під впливом Г.Ф.Морозова ця ідея, яка спиралася на зібрані лісівниками матеріали, набула відповідною змісту і в подальшому отримала широкий розвиток. На думку Г.Ф. Морозова наріжним каменем лісової типології є проголошена ним боротьба “з генеральними правилами” старого лісівництва. У своїх наукових працях він гостро критикував пануючий тоді німецький лісогосподарський шаблон, повсюдно підкреслюючи, що успіх кожного лісогосподарського заходу залежить тільки від “умов місця і часу”. Г.Ф. Морозов на всіх рівнях відстоював, що від’ємні результати застосування лісогосподарської технології мають місце у тих випадках, коли ігнорують природу лісу, особливості деревних порід і умови місцезростання, коли дотримуються “генеральних правил”, які вимагають повсюдно однакових заходів, “лікуючих всі хвороби за єдино рятувальними рецептами”.

Г.Ф.Морозов був не тільки видатним вченим і знавцем лісу. Виступаючи проти іноземних шаблонів у вітчизняному лісовому господарстві, він був полум’яним борцем за створення свого регіонального лісівництва. Один із кроків у цьому напрямку є вчення про типи насаджень. Спостерігаючи в природі своєрідність росту і розвитку насаджень, він зазначив, що існують породи-піонери і породи-лісоутворювачі. Йому належить чітке формулювання поняття про основні і похідні (тимчасові) насадження. З цих позицій він майстерно і науково обґрунтував хід зміни смеречників, дібров і сосняків березняками, осичниками і дубняками.

На думку Г.Ф. Морозова, “природа лісу складається з природи порід, природи їх поєднань, природи умов місцезростання”.

Він стояв на твердих позиціях, щоб “не виривати ліс з його середовища, одночасно дивитись на ліс і ґрунт, забракувати принцип пануючої породи як основний для господарського розподілу лісів”, тобто відкинути традицію дивитися на ліс, як на просту групу дерев, а рахуватися з тим, що ліс є функцією умов місцезростання і може мінятися тільки під впливом останніх (тимчасові типи).

Золотим правилом Г.Ф.Морозова вважалося “вміння одночасно дивитися на ліс і на освоєне ним середовище”.

Передові погляди та ідеї Г.Ф. Морозова неодноразово та необґрунтовано критикувались його опонентами.

Численні закиди адресувались Г.Ф. Морозову за “непереконливість” запропонованого ним критерію відновлення насаджень при виділенні типів лісу за ігнорування кліматичного фактору і таксаційних характеристик, приписування “тимчасовим типам” екологічної малоцінності тощо.

Протистояння двох крайнощів принципу прихильників обов’язкових генеральних правил і принципу “в провінціальній обмеженості місцевого лісівництва” проф. Г.Ф. Морозов обґрунтовано довів, що “…розв’язанням дилеми, двох крайнощів генералізованого і “місцевого” лісівництва може бути тільки шлях географічного або генетичного лісівництва”. І це він блискуче показав у своїх оригінальних працях, серед яких класифікація дібров Лісостепу.

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.