До змісту

Нагадаємо, що таксаційні, морфологічні показники не розкривають причин різноманітності природних лісів за їх основними життєвими ознаками. Деревостани з однаковими морфологічними параметрами можуть розрізнятись процесами поновлення, росту і розвитку дерев, характером очищення їх від сучків, якістю деревини, біологічною стійкістю та іншими особливостями.

Сукупність умов середовища, рослинності та біологічних властивостей деревостанів вимагає поділу останніх на типи насаджень. Таку ідею вперше започаткували лісівники А.А.Нартов, В.Я.Добровлянський, О.Ф.Рудський. У практичній діяльності цей принцип розподілу лісів на типи насаджень вперше застосував у І889 р. Н.К. Генко при лісовпорядкуванні Біловезької пущі, а матеріали про виконану роботу були опубліковані в “Лесном журнале” тільки в 1902-1903 рр.

Зародження ідеї про “типи насаджень” зобов’язане в значній мірі зовнішнім обставинам, випадкових по відношенню до вимог розвитку лісівничих наук. Лісничі і лісовпорядники, яким доводилося організовувати господарство в природних, мало змінених виливом людини, крупних лісових масивах, першими дійшли необхідності виділяти та описувати ліс за “типами насаджень”, і передовсім для більш швидкого вирішення своїх технічних, тобто інвентаризаційних завдань. Для цього вони використали народні назви лісів і уяви, в які вкладались про них місцевими селянами. Народні назви були виразними, промовистими та об’ємними; вони одночасно відображали також практичне значення різноманіття лісів. Селянин добре розумів, де він може отримати кращий лісоматеріал для забудови, де можливий смолокурний промисел, де і коли він може промишляти полюванням на рябчика, куропатку, глухаря та іншу дичину, а де він отримає високої якості сінокіс.

Тому лісівники-практики не могли пройти повз яскраві прояви народної мудрості, нагромадженої багатьма поколіннями. Лісівники-типологи стали користатися народними назвами при описі насаджень і включили їх у подальшому в лісівничу літературу. У своїй лісовпорядкувальній практиці Н.К. Генко використав такі народні назви:

• бор-лядо − сосновий ліс по суходолу;

• багон − сосна на заболоченому ґрунті;

• бір з дубиною − дубовий ліс зі старовіковою сосною;

• єлосмич − смерека з листяними породами;

• груд − листяний ліс на суходолі;

• ольс − заболочений листяний ліс із вільхи та ясена.

Частина цих назв вживається і тепер. Проте багато із них були зрозумілі тільки вданій місцевості, атому не могли стати загальноприйнятними. Крім того, одні і ті ж назви в різних районах можуть мати різний зміст.

В Україні народ різним лісорослинним угрупованням надав свій конкретний екологічний зміст, ввівши до їх назви типоутворювальну породу. Як приклад, дубовий ліс на багатих ґрунтах отримав назву діброви, буковий ліс − бучини, смерековий ліс − смеречини. Гірськососнове криволісся в Карпатах отримало назву “жереп”, зеленовільхові угруповання − “лелич”, тощо.

У 1893 р., незалежно від Н.К. Генка, І.І.Гуторович здійснив впорядкування лісів Вологодської губернії, матеріали якого виклав у “Лесном журнале” в 1897 р. І.І.Гуторович обґрунтував доцільність і необхідність користатися типами насаджень при влаштуванні і веденні лісового господарства в лісах Півночі. Він вказував на вкрай великі труднощі задовольнити вимоги лісовпорядкування лісів, якщо виходити тільки із звичайних і копітких прийомів опису насаджень.

Значні площі лісових масивів, які підлягають лісовпорядкуванню, низька економічна база, за якої можлива тільки вибіркова експлуатація кращих дерев, недостатня кількість лісовпорядчого персоналу порівняно з величезними площами, які підлягали інвентаризації та лісовпорядкуванню, все це зумовлювало шукати іншого виходу. Необхідно було опертися на який-небудь простий, але рівночасно синтетичний підхід, який дозволяв би за декількома ознаками оцінити склад лісів, їх стан і перспективи розвитку лісового господарства.

Як і Н.К.Генку, І.І. Гуторовичу допомогло місцеве населення. Він зауважив, що селяни, говорячи про ліс, вживають для його характеристики різні назви, властиві цій окрузі. Зацікавившись цими назвами, можна дійти висновку, що в них відображена класифікація лісів Півночі. Народні назви типів насаджень, без перебільшення, класифікувалися за ґрунтами та топографічним положенням місцевості. Насадження може були молодим або старим, високоповнотним чи рідким, проте воно завжди “бір” і ця назва вже достатньо характеризує як і насадження, гак і і руш. на якому воно зростає.

Таблиця І. Класифікаційна схема І.І.Гуторовича

На цій основі І.І.Гуторович виділив 9 типів насаджень і запропонував їх класифікаційну схему, в якій поєднані фактори середовища і рослинність (табл. 1).

На цьому етапі класифікаційна схема типів насаджень І.І. Гуторовича отримала схвалення широкого кола лісівників і використовувалась на практиці лісового господарства, особливо при влаштуванні природних лісів на значній території.

До недоліків цієї класифікаційної схеми можна віднести недостатнє використання складу насаджень при надмірній увазі зовнішніх ознак рельєфу і ґрунтових умов. Важливим здобутком вчення І.І. Гуторовича була ідея про генетичним зв’язок корінних і похідних насаджень. Він звернув увагу на те. що північні ліси вельми часто знищуються пожежами. Ліс на пошкоджених вогнем ділянках усихає, а ділянка спочатку засівається березою. а в подальшому, за сприятливих умов, відновлюється сосною. Це вагомий внесок про екологічну сутність екологічних принципів у розвитку лісівничої типології лісів.

Заключним етапом доморозівського періоду з питань класифікації лісів були висловлювання та розробки П.П. Серебренникова. які підвели підсумок першого етапу розвитку лісівничої типології. Він зазначив, як і його попередники, що зародження ідеї про типи лісу (насаджень) на Півночі було пов’язане з інвентаризаційними вимогами місцевого “грубого лісового господарства”, з його експлуатаційними інтересами, а в середній і південній Росії ця ідея спиралася на необхідність глибше розібратися в процесах природного відновлення.

П.П. Серебренников чітко і аргументовано розділив розуміння природи лісу ботаніками та лісівниками. В його публікаціях вказувалось, що ботаніки обмежуються вивченням лісових угруповань переважно для систематизації, класифікації і територіального їх розміщення. Лісівник, керуючись екологічними позиціями, намагається проникнути в умови росту подібних угруповань та їх причинні зв’язки з факторами середовища. З цього видно, що П.П Серебренников на перше місце ставив пізнавальне значення лісової типології, а описово-інвентаризаційним аспектам відводив другорядну роль. Полемізуючи з І.І.Гуторовичем, він зауважив, що різниця в ґрунтових умовах повинна відображатися на складі насаджень.

Таким чином, П.П. Серебренников поставив на розгляд ще одне важливіше питання лісової типології: що є головним критерієм для оцінки групової родючості в лісовому господарстві − зовнішні ознаки рельєфу і ґрунту, чи склад і ріст лісу. Звичайно, він виділив його на користь складу і росту насаджень

Коротко розглянемо основні положення класифікаційної побудови П.П.Серебренникова (табл. 2).

Таблиця 2. Схема типів насаджень за П.П.Серебренниковим

У 1913 р. П.П. Серебренликов запропонував використовувати склад деревостану як найважливіший критерій оцінки грунтово-гідрологічних умов. В його класифікації наведено 15 типів насаджень, розміщених за ознаками переважання порід і зволоження. За переважанням порід (з усієї певності корінних) вони розділені на 4 групи, а за зволоженням − на 2 групи. Зволоження ґрунту П.П.Серебренников вважав головним фактором різноманітності лісів Півночі. Він виділив дві великі категорії зволоження: А “по сухому” і Б “по мокрому”.

Як бачимо, класифікація П.П.Серебренникова вже відображає в елементарній формі принцип поділу типів лісу на категорії зволоження і багатства ґрунту Не викликає сумніву, що піл категоріями складу порід він розумів власне фактор ґрунтової родючості, тим більше, що категорії зволоження вже виділені ним окремо.

Проте необхідно зазначити, що на думку П.П.Серебренникова, основним фактором, який визначає ріст дерев на Півночі, де немає нестачі у волозі, є мінімум кисню, а в кінцевому розумінні фізичні властивості ґрунту, які визначають кількість води в ньому. П.П.Серебренников виділив в їх межах п’ять ступенів зволоження ґрунту сухі, свіжі і сирі; по мокрому − мокрі і болотисті.

Насамкінець зазначимо, що провісники екологічної лісівничої типології (Н.К.Генко, І.І.Гуторович, П.П.Серебренников та інші) підготували надійний фундамент для її подальшого розвитку в Україні.

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.