До змісту

Передгір’я флішових Карпат в пліоцені були вкриті буковим лісом. Активна вулканічна діяльність на території Вигорлат-Гутинської гряди призвела до масової загибелі дерев. Рослини зносилися до підніжжя гір та відкладалися на дні озер, що тут існували. Неодноразові спалахи вулканічної діяльності сприяли відкладенню потужних пластів рослинного матеріалу, в якому основне місце займала деревина. Пізніше ці рослинні залишки були поховані під піщано-глинистими та вулканічними породами. З рослинного матеріалу утворилися пласти бурого вугілля, які зустрічаються майже повсюдно уздовж внутрішньої околиці Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма. Родовища вугілля, частина з яких розробляється ще й зараз, розташовуються в околицях Ужгорода, Мукачева, Іршави, Рокосова, Горбків. Діючі шахти є в Ільниці. Буре вугілля тут не зазнало глибокого процесу вуглефікації. Воно відноситься до розряду лігнітів. У ньому ще збереглися релікти древнього рослинного матеріалу, часто виділяються обвуглені окремі стовбури дерев, зустрічаються відбитки листя, яке нічим не відрізняється від сучасних букових.

Зазвичай у водоймах районів активного вулканізму утворюються крем’янисті прошарки. Вони зустрічаються у вугільних шахтах Ільниці та представлені пропластками та лінзами опала, в масі якого нерідко можна зустріти включення обвуглених рослинних залишків. Зразки вугілля та опала можна зібрати на відвалах шахти.

Поствулканічні процеси у Вигорлат-Гутинській гряді не обмежилися утворенням полів вторинних кварцитів, виділенням унгваритів та утворенням залізистих горизонтів. Вони сприяли також хімічному вивітрюванню порід біля підніжжя вулканів. Конденсуючись, вулканічні гази разом з сильно мінералізованими водами вулканічних джерел, стікали до підніжжя, насичували пористі туфи та тріщинуваті лави. Оскільки в стікаючі води потрапляли активні компоненти, то при фільтрації вулканічні породи вступали з ними в хімічні реакції. В результаті цих процесів виникли зони змінених порід з вертикальним профілем: нижня − монтморилонітова, середня − галуазіт-каолінова та верхня – вохриста, з якої добувають мінеральні фарби. Їх численні родовища виявлені вздовж південно-західної околиці Вигорлат-Гутинської гряди. Найчастіше зустрічаються червоні фарби. Менш поширені, але більш цінні, фарби жовтого та золотистого кольорів.

В Іршавському районі великі родовища мінеральних фарб зосереджені в околицях Ільниці. Тут в кар’єрах та берегових відслоненнях струмків можна зібрати хорошу колекцію зразків мінеральних фарб та каолінів.

Далі наш шлях лежить в урочищі Смерековий Камінь. Туди веде путівець. Він тягнеться кілька кілометрів вздовж струмка Смерекового, а потім через вододіл серпантинами перевалює до струмка Ільничка. В його долині розташовані кілька будиночків Ільницького лісництва. Від них дорога йде уздовж правої притоки струмка Ільничка й потім підіймається вгору в урочище Смерековий Камінь, яке відоме незвичайним для Вигорлат-Гутинської гряди скельним рельєфом.

Розкидані тут кам’яні обеліски формою нагадують смереки (ялини). Від них й походить назва урочища.

До раніше наведеної загальної характеристики поствулканічного процесу додамо, що не всі його стадії проявляються з однаковою інтенсивністю. В одних місцях переважають продукти високотемпературної стадії, в інших − низькотемпературної. В урочищі Подулки, наприклад, активно проявився процес утворення кварце-турмалінових та кварце-топазових порід, тоді як в урочищі Смерековий Камінь розвинені в основному монокварцити, тобто породи, які цілком складаються з кварцу. Це й визначило своєрідну форму рельєфу, бо кварц та його агрегати дуже стійкі до поверхневих процесів руйнування, зокрема до вивітрювання, в порівнянні з оточуючими їх андезитовими туфами та андезитами.

Скельні виходи монокварцитів є німими свідками газово-гідротермальних поствулканічних процесів, що вирували тут 5-6 мільйонів років тому. Монокварцити вказують на ділянки, куди надходила найбільша кількість глибинних гарячих розчинів. В цілому ж, процес поствулканічної діяльності розвивався на значно більшій площі, ніж сучасні виходи скель монокварцитів.

У верхній частині урочища, вище останньої скелі спостерігається водорий, в якому відслонюються спочатку монокварцити, потім кварцо-каолінові породи. Приблизно за 30-40 м від скелі водорий розкриває монтморилоніт, який має характерний милоподібний вигляд. Біля відслонених виходів можна знайти лусочки верліта. Спільно з піритом, якого тут незрівнянно більше, він утворює шкірочки на стінках тріщин. Верліт від солом’яно-жовтого піриту відрізняється свинцево-білим забарвленням з синюватим відтінком на свіжих зламах та властивістю легко розколюватися на тонкі пластинки.

У верхній частині Смерекового Каменя можна знайти брили опалоліта. В монокварцитах можна відбити хороші зразки гетиту, який заповнює в ньому тріщини та гнізда. Це продукти відкладення гарячих газових та рідких розчинів. Виділення гетиту мають, як правило, горбисту бруньковидну поверхню.

В урочищі Смерековий Камінь відслонюються своєрідні крупнопорфірові андезити та андезито-базальти.

Вони містять великі порфірові вкрапленники, які довжиною досягають 3 см. Мабуть, магматичне вогнище, що породило ці андезити, знаходилося тривалий час у спокійному стані, що й дозволило утворитися таким незвично великим кристалам плагіоклазу та піроксену.

Наступний розділ

Источник: Лазаренко Э.А. По вулканическим Карпатам. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1978. – 96 с.
Переклад О.Цапулич