До змісту

Там, де тепер Горінчево, був пішник від Бистрого до Ізи, і не селилися люди коло того пішника, бо дуже багато терня росло довкола.

І був такий наказ від уряду, що на тих, хто селиться в терню, ніхто права не має. Зачали тоді селитися серед терня злодії і розбійники.

Всюди була панщина, а там панщини не було. І всі, хто тікав від панщини, йшли жити в оте терня.

Люди розчищали терня, спалювали і чинили городці. Але терня кожний рік обновлювалося. І кожного року доводилося його палити. Щовесни село ніби горіло. І назвали село Горінчевом.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда