У різних місцевостях цю рослину називають по-різному: баранець, вовча лапа, єлочка, камфора-зілля, любка куряча, нитота, п’ядич-плаун. В літературі прижилася назва плаун баранець. Але чому “баранець”? Мабуть, тому, що рослину цю застосовували проти ковтунів у овець. Адже відома в народі й назва “колтунник”. Латинська родова назва походить від грецьких слів: lycos — вовк і podion — нога, а разом вовча лапа. От і виходить: воднораз і баранець і вовча лапа — ловець і пожива, так би мовити, в одній особі. Та ця словесна невідповідність не заважала розвиватися і розмножуватися рослині протягом довгих тисячоліть. Подібно до папоротей, плауни дуже древні рослини. Останки прадавніх деревовидних плаунів нині знаходимо в покладах кам’яного та бурого вугілля.

Щодо кількості видів, то плаунів залишилося небагато, щодо запасів — більшість із них потребує охорони. В Карпатах у тінистих лісах, на скелях збереглися плаун альпійський, плаун булавовидний, плаун колючий, плаун двогострий, плаун баранець. Останній відрізняється від інших видів прямостоячими або піднятими стеблами, колосків не утворює.

Плаун баранець (баранец обыкновенный) —

Huperzia selago L.

Родина: плаунові — Lycopodiaceae

Плаун баранець — багаторічна вічнозелена рослина з дихотомічно розгалуженими стеблами і додатковими коренями. Листки лінійно-ланцетні, гострі, розміщені густо по спіралі, відстовбурчені або спрямовані косо догори. Спорангії — легко відпадаючі виводкові бруньки — утворюються в пазухах звичайних листків у середній частині стебла. Спороносить у другій половині літа.

Крім Карпат, зрідка зустрічається на Поліссі — в Малинському районі Житомирської області. На початку минулого століття його знаходили в околицях Харкова. В останні два десятиліття в умовах Карпат ареал плауна баранця скорочується головним чином тому, що він набув популярності як лікарська рослина. В медицині широко використовуються і плаун булавовидний, і плаун колючий, і плаун двогострий. А от плаун баранець люди обходили увагою, знаючи, що він отруйний. Справді, наявний у ньому алкалоїд селягін має сильні паралізуючі властивості. Практичне використання цієї рослини зводилося до того, що з її листків добували жовту фарбу.

Зайнявшись детальним вивченням плауна баранця, вчені виявили в ньому аж 23 мікроелементи. З’ясувалося, що спори плауна містять до 50 % олії, до складу якої входить олеїнова кислота. І все ж найбільше зацікавив учених алкалоїд селягін, що за своєю дією переважає алкалоїди інших видів плауна у десять разів! Це наштовхнуло на думку використати його як протияддя в лікуванні від алкоголізму. Вчені-медики Київського психоневрологічного диспансера та наркологічного відділення Київської психіатричної лікарні ім. Павлова підтвердили це на практиці: з 20 хворих, на яких не діяли інші ліки, 17 чоловік протягом п’яти місяців під впливом селягіну видужали. І пішла слава про траву-чудодійку…

Тепер плаун баранець потребує цілковитої охорони і на Поліссі, і в Карпатах. Та й інші види плаунів заслуговують ощадливішого ставлення до них. Вже занесено до “Червоної книги Української РСР” плаун колючий, що зустрічається, крім Карпат і прилеглих областей, на Поліссі і в Лісостепу.

Колись плауни виростали в 50—70 м заввишки. їм значною мірою ми повинні завдячувати наявністю в земних надрах дорогоцінного палива — кам’яного вугілля. їхні нащадки — нинішні плауни — вже не дерева, а трав’янисті рослини, які, проте, все ще приховують від нас таємниці земного життя. І позбавити древні плауни майбутнього нам не личить.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с