Що полювати на рябчика на території нашої республіки заборонено, знає кожен мисливець. Проте в даному разі мова йде не про птаха з родини тетерукових, а про рослину з родини лілійних. Схожі вони лише тим, що обоє стають у Карпатах рідкісними. І обоє потребують охорони.

На території нашої республіки росте два види рябчика: рябчик гірський — на Поділлі і рябчик великий — розсіяно на Закарпатті, Прикарпатті і в західній частині Лісостепу. Обидва занесені до “Червоної книги СРСР”.

Рябчик великий (рябчик большой) —

Fritillaria meleagris L.

Родина: лілійні — Liliaceae

Рябчик великий — багаторічна цибулинна рослина з облиствленим стеблом, що тримає на собі одну-дві пониклих квітки, порівняно великі, лілово-коричневі з розпливчасто-білуватим шаховим малюнком зсередини. Очевидно, завдяки строкатому забарвленню квітки виникла й назва рослини — рябчик. Незвичні й великі квітки рябчика великого, його досить раннє цвітіння (друга половина квітня — травень) призводять до того, що їх масово зривають на букети.

На Закарпатті вже прийнято рішення про місцеву охорону цієї рослини, і слід докласти всіх зусиль, аби воно виконувалося неухильно. Доцільно подбати й про заказники в різних частинах ареалу.

Годилося б далі повести мову про лісові рослини, що своїм цвітінням уславлюють весну, та не станемо розбивати родину лілійних. Вона вже й без того в нашій оповіді дещо порушена, адже про пізньоцвіт осінній ми говорили у попередньому розділі.

Тепер нам належить познайомитися з родичкою далекого Марса, якщо в своїх уявленнях про походження цієї рослини на якусь мить солідаризуємося з нашими середньовічними співжителями Європи. Мова йде про лілію лісову, видова назва якої походить від імені давньоримського бога війни Марса в поєднанні зі словом, гідним такої посади, що в перекладі з латинської означає змагатися, боротися.

Її родова назва дійшла до нас у римському варіанті і прижилася не тільки в науці, а й у повсякденній мові багатьох народів.

Лілія лісова (лилия кудреватая) —

Lilium martagon L.

Родина: лілійні — Liliaceae

Лілія лісова — рідкісний представник роду лілій. Вид має багато різновидностей, що зустрічаються в дикому стані в Європі, Західному та Східному Сибіру, в Монголії. На Україні — чи не єдиний. Це багаторічна цибулинна рослина заввишки 50—150 см. Квітконіс прямостоячий, з еліптично-ланцетними листками, з яких середні розміщені кільчасто, а верхні й нижні — почережно. Цвіте лілія лісова в червні — липні, квітки яскраво-пурпурові з темно-фіолетовими плямами, зібрані в китицю. Листочки оцвітини закручені вгору, на зразок турецького тюрбана, тому в народі побутують ще й такі назви лілії лісової як турецький пучок, лілія турецька. Хоч запах квіток лілії лісової неприємний, проте незвичайна краса їх переважує цей недолік, і рослину зривають часто для букетів.

Яйцеподібна кремово-жовта цибулина лілії лісової живе протягом семи “квіткових поколінь”: всередині материнської утворюються цибулини дочірні. Цікаво пристосовується вона до умов середовища: з допомогою так званих втягуючих коренів заглиблюється в грунт залежно від глибини його промерзання, що дозволяє переносити суворі кліматичні умови.

Золотистий колір цибулини лілії лісової в часи середньовіччя привернув увагу алхіміків, серед котрих усталилася думка, що при певних умовах цибулина спроможна перетворювати на золото звичайні метали. В країнах Західної Європи лілію лісову подекуди називають навіть золотим коренем алхіміків. А все ж певну практичну користь людям лілія лісова приносила: її цибулини використовували в народній медицині.

В Карпатах ця рослина зустрічається у мішаних лісах, серед чагарників, сягаючи іноді поясу субальпійського криволісся. В культуру лілія лісова введена у XVI столітті. Згодом була схрещена з іншими видами і дала багато нових сортів. При насіннєвому розмноженні молоді лілії зацвітають на п’ятий-сьомий рік, але в культурі їх можна розмножувати і лусками цибулини.

Широко культивується в наших садах і парках також лілія цибулинконосна, завезена з гір Середньої Європи. В Карпатах виявлена ботаніками Ужгородського держуніверситету в 50-х роках. Це рослина з поодинокими оранжевими квітками, з цибулинками в пазухах листків. Вона, як і всі представники роду лілій, занесена до “Червоної книги Української РСР”.

Коли Лєрмонтов писав: “Графиня Емілія біліша, як лілія…”, очевидно, мав на увазі лілію білосніжну.

Нехай же радує вона нас своїм цвітом кожного літа, вродлива гостя з далекого Марса, коли вірити легенді, а насправді — мирна, світла донька дивної земної природи.

Джерело: В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с